Постановка завдання. В роботах відомих закордонних та вітчизняних авторів досліджено багато сегментів та проблем підготовки людського капіталу. В той же самий час, недостатньо розглянута роль якості життя для оцінки людського капіталу як основного джерела економічного зростання, що і визначило мету та завдання запропонованої роботи.

Методологія. Теоретичну і методологічну основу роботи становлять наукові положення, викладені в працях вітчизняних і закордонних вчених з питань якості життя, а також законодавчі і нормативні акти в даній області. Крім того, у статті використані загальнонаукові методи дослідження - діалектичний, метод абстракції, аналізу та синтезу.

Результати дослідження. Сьогодні, в умовах глобалізації, показник якості життя став не лише метою соціально-економічного розвитку будь-якої держави, а й критерієм для оцінки соціально-економічної політики та науково-технічного прогресу, що дає змогу вивчення та аналізу перспектив розвитку людського капіталу та виявлення потенційних економічних можливостей країни.

Спеціальний радник Генерального секретаря ООН по цілям в області розвитку Дж. Сакс у Доповіді про розвиток людини за 2003 р. зазначив, що "Бідні країни не мають можливості дозволити собі чекати, коли вони розбагатіють, для того щоб почати інвестувати в розвиток своїх людських ресурсів. Це невірний шлях. Для того щоб взагалі досягти постійного економічного росту, їм потрібні сільські лікарні, школи, дороги й доступ до безпечної питної води. Інвестиції на доказ базових потреб, ріст пріоритетності витрат на базові послуги: початкові школи, а не університети; сільські лікарні, а не оснащені по останньому слову техніки госпіталі в більших містах. Все це не просто саме по собі бажано для зменшення страждань населення, але й синхронно є ключовим компонентом загальної стратегії економічного росту" [6].

Вимірювання якості життя дозволяє виявити аспекти, що відбивають структурні перетворення, оцінити слабкі й сильні сторони життєдіяльності сучасного суспільства, визначати шляхи й механізми переходу до країни на новий - більш високий - етап розвитку за рахунок впровадження політики поліпшення якості життя як основи розвитку людського капіталу.

Сьогодні існує чітке свідчення про прямий зв'язкок між економічним ростом та зростанням доходів. Але зв'язок між ростом і підвищенням рівня людського капіталу є менш очевидним, оскільки ми визначаємо розвиток людського капіталу в більш широкому сенсі, що включає якість життя й доступ до нових можливостей.

Якість життя, з позиції розвитку людського капіталу, означає не тільки зростання доходів, здатність на практиці насолоджуватися всім спектром прав людини.

Варто визнати, що не існує чіткого визначення категорії ”якість життя”.

Так, за визначенням ЮНЕСКО - це ступінь відповідності умов життя людини її потребам. Сукупність факторів, що формують якість життя, включає: середовище, що нас оточує, стан суспільства та якість людського капіталу.

На думку російського вченого Ю. Крупнова [7], якість життя (англ. - qualіty of lіfe - QOL) - це категорія, за допомогою якої характеризують істотні обставини життя населення, що визначають ступінь достоїнства та свободи особистості кожної людини, що сприяють розвитку людського капіталу.

З точки зору академіка В.Н. Майорченко [10], якість життя - це ступінь досягнення рівня певної низки показників, що характеризують різні сторони й аспекти життя населення.

Таким чином, узагальнюючи все вищесказане, можна відзначити, що з позиції людського капіталу якість життя слід визначати як рівень реалізації життєвих потреб суб'єкта і, відповідно, як ступінь задоволеності або незадоволеності своїм життям.

Класично, розрізняють три основних етапи розробки проблеми якості життя [1].

1. Ембріональний, під час якого відбувається формування категорії "якість життя", основним показником чого стає внутрішній валовий продукт (ВВП), що припадає на одного жителя країни. На цьому етапі життя сприймається як мета переходу від матеріального фактора до духовного, а людський капітал сприймається лише як трудовий ресурс і засіб досягнення економічного зростання.

Саме в цей період і виникає категорія "якість життя", що була введена в економічний простір Дж. Гелбрейтом у 1920 році і отримала широке визнання з розвитком теорії людського капіталу. Розглядаючи індустріальну систему як "технічний механізм", за допомогою якого виготовляється певний обсяг товарів і послуг, що необхідні для життєдіяльності людей, Дж. Гелбрейт [5] зазначає, що рівень життя людей залежить від особистих досягнень людини і рівня розвитку суспільного виробництва. Порівнюючи "багаті" і "бідні" суспільства, він зазначає, що високий рівень життя складається значною мірою з того, що знімає з нас фізичне навантаження, підвищує чуттєве задоволення. Незаперечним є і той факт, що у випадку, коли людина отримує доходи, які дорівнюють прожитковому мінімуму, вона не в змозі здійснювати заощадження, що сприяють економічному росту, оскільки головною метою її існування стає поліпшення матеріальних умов життєдіяльності. Лише за умов отримання високих доходів перед людьми виникають питання збільшення обсягу виробництва, що відповідають інтересам суспільства в цілому і характеризують "нове індустріальне суспільство", яке базується на знаннях і характерними рисами якого стають активна роль держави, глобальне планування та злиття великих корпорацій з державою.

2. Квантифікаційний, коли центр уваги переноситься на соціальні умови життєдіяльності. Початок "руху за соціальні індикатори" (social indicators movement) було покладено Р. Бауером у монографії "Соціальні індикатори". Саме в цей період, особливу увагу переносять на нематеріальні показники розвитку людського капіталу - здоров'я, освіту та умови праці. Якість життя починає розглядатися як синтетичний показник, що об'єднує економічні, політичні та соціальні фактори.

3. Концептуальний, коли якість життя починає розглядатися з позиції глобальних проблем сучасності. Саме в цей період починають формуватися основні підходи до визначення якості життя - "глобальне моделювання" та "суб'єктивна якість життя", пропонується введення нового показника - індексу розвитку людського потенціалу. Теоретичною основою цього напрямку стала "теорія потреб" А. Маслоу, який розподіляє всі потреби за принципом ієрархії - від "нижчих", що є базовими, або дефіцитними, до "вищих", що виступають як потреби росту (мегапотреби):

· фізіологічні потреби;

· потреба безпеки;

· потреба належати до соціальної групи;

· потреба в повазі до себе;

· потреба самоствердження.

В сучасних умовах інноваційного розвитку економіки збільшення потреб, що зумовлене розвитком науково-технічного прогресу, позитивними економічними й соціальними змінами в суспільстві, стає об'єктивною основою не лише підвищення якості життя, а й подальшого розвитку людського капіталу. Одночасно відбуваються якісні зміни в самій структурі потреб, зростає частка інтелектуальних і соціальних потреб, що позитивно впливають на розвиток людського потенціалу.

Особливий вплив на розвиток цього напряму було здійснено Римським клубом, який в роботі "Межі росту" визначив концепції динамічного росту та рівноваги, в основі якої лежить взаємозв'язок між економічним, соціальним та екологічним розвитком, що визначає:

1) перспективність розвитку, основою якого є задоволення потреб як сьогоденного людського капіталу, так і майбутніх поколінь;

2) відносність меж росту, що визначено відносними наявними обмеженнями в експлуатації природних ресурсів;

3) обов'язковість мінімальних соціальних стандартів, спрямованих на задоволення елементарних потреб;

4) збалансованість споживання.

Таким чином, в сучасних умовах якість життя можна розглядати як процес, що досягається в результаті економічного росту на певному гранично припустимому рівні, що обумовлений соціальними параметрами та установленням "глобальної рівноваги", при якому будуть створені сприятливі умови для задоволення потреб людини й реалізації її індивідуально-особистісного потенціалу.

Оскільки життя людини пов'язано з існуванням соціуму, що оточує всіх індивідів і особистого світогляду, який визначає власне ставлення людини до її життя, то, відповідно, сьогоденне бачення проблеми якості життя знаходить своє відображення у двох концептуальних інтерпретаціях категорій рівня та якості життя - об'єктивної та суб'єктивної.

Об'єктивна теорія якості життя виникла на початку 70-х років 20 століття і заснована на методології технологічного детермінізму (індустріально-технократичного напряму), пов'язаного з розвитком НТП в умовах становлення постіндустріального суспільства як результату змін у соціальній структурі, що включає економіку, структуру сфери зайнятості й систему стратифікації.

Своїй появі об'єктивна теорія якості життя зобов'язана наявністю чотирьох основних факторів, яким сприяє науково-технічний прогрес:

Ч необхідності покращення освітнього рівня людського капіталу;

Ч нових винаходів, що забезпечують економічний розвиток країни;

Ч скороченню строків впровадження відкриттів у виробництво;

Ч зміні орієнтації НТП на сторону освіти, охорони здоров'я та підвищення якості життя.

З позиції цього напрямку, економічну систему слід розглядати як визначений технічний механізм, призначений для задоволення наших потреб. Прихильниками цієї теорії стали Д. Белл, Л. Уайт, У. Ростоу, Г. Лєнські, О. Тоффлер, Р. Ароу [12], які в своїх роботах основу розвиток суспільства пов'язували з технологією як основою для розвитку економіки, політики та системи розподілу і розглядали якість життя як закономірну стадію розвитку суспільства, де основну роль відводили розвитку людського капіталу шляхом покращення освітнього рівня, що сприяє появі так званого "нового класу", який буде сприяти розвитку духовних й інтелектуальних цінностей перед матеріальними.

Починаючи з 60-х років 20 століття виділилось декілька напрямків розвитку технологічного детермінізму:

- індустріальний, прихильниками якого стали Арон, Гелбрейт, Берлі, на думку яких рівень життя і, відповідно, розвитку людського капіталу визначається через кількість товарів, що може запропонувати індустріальне суспільство. Відповідно, основною економічною проблемою стає проблема перетворення довгострокових заощаджень у технологічні інвестиції, які не лише дадуть можливість збільшувати обсяги виробництва, а й змусять покращувати рівень розвитку людського капіталу.

- постіндустріальний - Белл, Фурастьє, які сутність постіндустріального суспільства бачили не лише в розвитку техніки та технології, а й у їх взаємозв'язку з соціальними та економічними зрушеннями, пов'язаними з переходом від господарства, спрямованого на виробництво товарів, до сервісної економіки, що ґрунтується на розвитку людського капіталу. З цією метою Д. Белл [8] розробив систему соціальних індикаторів якості життя на основі порівняння соціальних вигод з соціальними витратами, до яких належать:

Ч соціальні витрати та чисті доходи від нововведень, що знаходять своє відображення на ринку праці і сприяють розвитку людського капіталу;

Ч витрати, що пов'язані з існуванням "соціальних хвороб", до яких належать злочинність, соціальна нерівномірність тощо, які негативним чином впливають на розвиток людського капіталу;

Ч економічні можливості, що полягають у зміні доходів населення, збільшенні витрат на розвиток людського капіталу, поява додаткових робочих місць завдяки розвитку НТП, що вимагають необхідності створення особистого додаткового бюджету для задоволення соціальних потреб;

- інформаційний - Бжезинські, Й. Масуда, М. Порат, Т. Стоуньер, Р. Катц [11], які розглядають еволюцію людства крізь призму прогресу знання, визначаючи сучасний соціум як суспільство знань. Серед українських науковців прихильниками цього напрямку стали А.А. Чухно [13], П. Гаман [2], О.А. Грішнова [3], М.С. Осійчук [4], які розглядають інноваційний розвиток суспільства через призму розвитку людського капіталу.

Узагальнюючи об'єктивну концепцію якості життя, що впливає на розвиток людського капіталу, можна визначити її основні риси, до яких належать:

Ч економічні умови для розвитку людського капіталу, що характеризуються рівнем ВНП та НД, умовами праці, станом виробництва, ефективністю та конкурентоздатністю промисловості;

Ч політичні умови існування людини, що в умовах розвитку демократичного суспільства включають правові гарантії, які надаються Конституцією країни;

Ч правові умови, що надають можливості для творчого самовираження та самореалізації особистості на основі прийнятих законів;

Ч екологічні умови, що характеризують стан середи, що нас оточує;

Ч соціальні умови для розвитку людського капіталу, що забезпечуються достойним рівнем освіти медичного обслуговування, житловими умовами та якістю продукції.

В основі суб'єктивної якості життя стоїть неокласичний - маржиналіський - напрямок розвитку економічної теорії, найбільшими прихильниками якого стали А. Кампбелл, Ф. Конверс, В.Ф. Ендрюс, С. Утні, Е. Дінер, Д. Майєрс [9], В.І. Бестужев-Лада [1], які якість життя пов'язують з рівнем досягнутого добробуту та суб'єктивним сприйняттям індивідуального добробуту життя. З цією метою визначається гранична здатність окремої одиниці певного фактора (корисність або шкідливість) змінювати обсяг добробуту суб'єкта.

Однією з перших робіт, що були здійснені в цьому напрямі, вважається робота американських фахівців Кемпбелла, Конверса та Роджерса [14], де здійснено оцінку задоволення потреб людини у п'ятнадцяти сферах життя (сімейне життя, власне здоров'я, сусідські відносини, розміри заощаджень і форми їх використання, ступінь освіченості, рівень життя, ефективність використання свого освітнього потенціалу, житлові умови тощо), що характеризують його якість як загальне усвідомлення задоволення потреб людиною протягом певного періоду.

В результаті такого дослідження було зроблено висновок, що максимальне задоволення викликає шлюб (6.3 бала за семибальною шкалою), сімейне життя, стан свого здоров'я, сусідські відносини. Щодо мінімального задоволення, то його викликають: розміри заощаджень і форми їх використання, ступінь освіченості, рівень життя, ефективність використання свого освітнього потенціалу та житлові умови.

Слід погодитись з думкою І.В. Бестужева-Лади щодо визначення якості життя як категорії, що виражає якість задоволення всіх потреб людини, як матеріальних, так і духовних, до яких належать: якість харчування, одягу, комфорт житла, якість охорони здоров'я, освіти, сфери обслуговування, навколишнього середовища, дозвілля, ступінь задоволення потреб у змістовному спілкуванні, знаннях, творчій праці, а також рівень стресових ситуацій, структура розселення й ін.

У 1996 році Ед Дінер [9] запропонував "суб'єктивну шкалу добробуту" від 0 до 10, де залежно від власної оцінки життєвого стану виставлялась оцінка (0 - як нижня межа, що означає - "абсолютну незадоволеність життям"; 5 - як нейтральна межа; 10 - як верхня межа, що відображає - "абсолютне задоволення від життя").

Результатом цього дослідження, що охопив соціологічні дані по 45 національностях, став висновок, що існує пряма залежність між якістю життя та економічним станом розвитку країни.

Так, за даними Дінера (1999), жителі країн з високим рівнем життя, наприклад, Швейцарії й країн Скандинавії, переважно задоволені своїм життям. І навпаки, люди, що проживають у країнах із низьким рівнем ВНП, більшою мерою усвідомлюють свою бідність. Ця ситуація зникає, коли ВНП починає перевищувати величину 8000 доларів на людину.

Висновки. Основною науковою новизною запропонованої статі є теоретико-методологічне обґрунтування якості та рівня життя з огляду на дві основні концептуальні інтерпретації - об'єктивну та суб'єктивну оцінки, що використовуються для оцінки людського капіталу в умовах розвитку глобалізації.

Сьогодні якість життя слід визначати як динамічне системно-цілісне утворення, що відображає ступінь задоволеності населенням соціально-економічною політикою держави. Цей показник має об'єктивну й суб'єктивну природу, що відбиває ступінь задоволення всього комплексу життєвих потреб людини, до яких належать:

- рівень розвитку людського капіталу, що визначається за допомогою основних показників - тривалості життя, рівня освіти, витрат на охорону здоров'я;

- рівень економічного розвитку держави, що характеризує добробут населення через рівень доходів (ВНП на душу населення), що сприяє розвитку людського капіталу;

- досконалість законодавчої та правової системи держави, що визначає ступінь соціального захисту населення;

- якість навколишнього середовища;

- якість фінансового забезпечення, спрямованого на розвиток людського капіталу;

- збільшення ступеня свободи, у тому числі й економічної, що створює умови для підвищення самоповаги;

- власна (суб'єктивна) оцінка людського капіталу, в основі якої лежать вік індивідуума; його соціальний та сімейний стан, рівень його професійної підготовки, умови життя та праці, а також психологічні та медичні показники.

Література

1. Бестужев-Лада И.В. О качестве жизни / И.В. Бестужев-Лада, Г.С. Батыгин // США - экономика, политика, идеология. - 1978. - № 1. - С.23-35.

2. Гаман П. Якість життя - інтегральна характеристика соціальної ефективності функціонування регіонального комплексу (теоретико-методологічні засади) / П. Гаман // Економіка та держава. - 2008. - №9. - С.82-84.

3. Грішнова О.А. Людський розвитокё: навч. посіб. / О.А. Грішнова. - К.: КНЕУ, 2006. - 308 с.

4. Осійчук М.С. Людський капітал: критерії оцінки й індикатори економіки знань / М.С. Осійчук // Фінанси України. - 2008. - №7. - С.28-33.

5. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество / Дж. Гэлбрейт; пер. с англ. - М.: ООО "Издательство АСТ": ООО "Транзиткнига"; СПб.: Terra Fantastica, 2004. - 602 с.

6. Доповідь про розвиток людини за 2003 [Електронний ресурс]. - С.12. - Режим доступу: http://hdr. undp.org/en/media/HDR_2003_Presskit_RU. pdf

7. Крупнов Ю. Якість життя [Електронний ресурс] / Ю. Крупнов. - Режим доступу: http://www.kroupnov.ru/pubs/2005/01/09/10178/

8. Лига М.Б. Качество жизни - новая парадигма общественного развития / М.Б. Лига. - Ученые записки Забайкальского гос. гуманитарно-педагог. ун-та им.Н.Г. Чернышевского. Сер. "Философия, культурология, социология, социальная работа". - Чита.: ЗабГГПУ - 2009. - № 4 (27), - С.56-65.

9. Майерс Д. Социальная психология / Д. Майерс. - 7-е изд., Ч. V. - Спб.: Питер, 2007. - 794 с. - "Мастера психологии".

10. Майорченко В.Н. Качество жизни населения. Проблемы измерения / В.Н. Майорченко, Н.И. Таран, В.В. Калюжний // Научно-технический сборник. - №57. - С.142-148.

11. Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред.В.Л. Иноземцева. - М.: Academia, 1999. - 640 с.

12. Семенов Ю.И. Философия истории (Общая теория, основные проблемы, идеи и концепции от древности до наших дней) / Ю.И. Семенов. - М.: "Современные тетради", 2003. - 776 с.

13. Чухно А.А. Індекс людського розвитку в системі міжнародних інтеграційних процесів / А.А. Чухно // Вісник Хмельницького нац. ун-ту. Економічні науки. - 2007. - №5. - Т.1. - С.75-78.

14. Campbell A. The quality of American life. Perceptions, evaluations and satisfactions [Електронний ресурс] / A. Campbell, Ph.Е. Converse, W. L. Rodgers. - New York, 1976. - Режим доступу: http://flogiston.ru/files/glava_1. pdf

Размещено на Allbest.ru