У сучасних умовах, коли більшість економічних систем все частіше стикається з питаннями обмеженості економічних ресурсів, пошуку їх відновлення та заміщення, прагнення подолати тривалі циклічні коливання, фінансово-економічні та соціальні кризи, значної актуальності набуває проблема успішної реалізації структурної політики держави.

Особливо гостро ці питання стоять перед країнами з трансформаційною економікою, до яких відносить і Україна. Тому одним із найважливіших питань розвитку національного господарства є формування і запровадження механізмів структурних зрушень з метою створення оптимального співвідношення різних елементів економічної системи, їх еволюції та забезпечення поступального зростання і модернізації національного господарства.

Питанням сутності та особливостей реалізації структурної політики в різних економічних системах присвячено роботи значного числа науковців. Серед них варто відзначити роботи В.В. Волинець, М.О. Кобзистого, С.М. Чистова, А. Є. Никифорова, А.Г. Феоктістова, О.Ю. Красильнікова, Л.Д. Вардомського, Г.Г. Михальченка та ін.

Проте, все ж варто, визначити, що дослідження сутності, особливостей та шляхів реалізації структурної політики носять переважно констатуючий характер, аналіз здійснюється за окремими складовими структури економіки, відірвано від ряду важливих та взаємообувлюючих факторів впливу. Крім того, майже не аналізуються парадоксальні суперечності зростання одних складових структури економіки з затяжним падінням інших на тлі загальних несприятливих очікувань подальшого економічного розвитку країни.

Все це зумовлює актуальність даної теми в сучасних умовах.

структурна політика модернізація економіка

Основний зміст дослідження

Постановка завдання. Метою дослідження є визначення та характеристика сучасної структурної політики України як одного з провідних напрямів модернізації національного господарства, забезпечення його поступального розвитку.

Методологія. У процесі дослідження було використано системний підхід, методи аналогій, наукової абстракції, аналізу та синтезу, порівняння, логічний метод, аналітичні записки провідних фахівців у даній сфері та нормативно-правові документи органів влади тощо.

Результати дослідження. Аналіз публікацій, присвячених визначенню сутності структурної політики, дає підстави визначити, що під нею доцільно розуміти сукупність наукових обґрунтованих методів, засобів та практичних заходів, що спрямовані на оптимізацію внутрішніх пропорцій економічної системи з метою забезпечення її розширеного відтворення в умовах обмеженості економічних ресурсів.

Основою її формування і реалізації виступає детальний аналіз структури економіки, тобто співвідношення різних елементів економічної системи, яке характеризує пропорції народного господарства та стан суспільного поділу праці. У найбільш загальному вигляді вона містить у собі [1 - 4]: галузеву, територіальну, відтворювальну, економічну (секторальну), соціальну, техніко-економічну, функціональну та зовнішньоекономічну структури.

Саме ґрунтовне дослідження вищенаведених видів структури національної економіки, на наш погляд, дає можливість визначати ті структурні зрушення, які є основою реалізації структурної політики держави та модернізаційних реформ.

Значне коло дослідників даної проблематики визначає, що загалом мова має йти не просто про самі зрушення, а про визначення механізму їх здійснення, що, в кінцевому результаті, виступає причиною і наслідком реалізації структурної політики держави. Зокрема, О.Ю. Красильніков пропонує визначати його як протиріччя у взаємодії елементів економічної структури, за допомогою якого здійснюються відповідні структурні зміни [5]. С.М. Панчишин визначає їх як "певні методи розподілу виробничих ресурсів між різними галузями і видами діяльності, способи узгодженості руху ресурсів і виготовлених економічних благ на різних стадіях суспільного виробництва" [6].

Таким чином, механізм структурних зрушень - це механізм узгодження зрушень у структурі виробництва, розподілу, обміну і споживання з урахуванням зрушень у структурі потреб. Він охоплює основні елементи продуктивних сил і виробничих відносин. А структурне зрушення - це зрушення у структурі системи інтересів і потреб господарюючих суб'єктів (показник змін у економічних відносинах і взаємозв'язках) або їх груп (держави, корпорації, домогосподарств тощо). Ці зрушення виникають на всіх рівнях економічної системи. Так, вибудовується ланцюг взаємопов'язаних величин у структурі національного господарства, якій й забезпечують не лише реалізацію структурної політики, а й загалом дію господарського механізму держави: потреба - інтерес - ресурси - структурні зрушення - регулюючий вплив.

Дійсно, можна погодитись з тим, що всі економічні відносини проявляються через економічні інтереси, які є мотивами дій суб'єктів для забезпечення необхідних умов життєдіяльності і усвідомлюються у вигляді матеріальних потреб. Вони - рушійна сила дій економічних суб'єктів. Різні інтереси і потреби внутрішньо пов'язані між собою і формують єдину систему (економічну систему суспільства). Звідси змістом структурних зрушень в економіці є зміни у системі економічних потреб та інтересів економічних суб'єктів [5].

Проте, свого врахування потребують також і рівень техніки, науки та технології, що визначають їхні якісні і кількісні особливості. Крім того, не слід забувати і про ресурсну складову структурних зрушень (вона найчастіше виступає одним з основних обмежень здійснення відповідної структурної політики).

Таким чином, структурні зрушення і сам механізм їх дії є факторами, які впливають на процеси суспільного відтворення, продуктивні сили і виробничі відносин, а також спонукають регулюючих суб'єктів та ринкових агентів до здійснення відповідної (структурної) політики. А основна мета здійснення структурної політики може бути представлена як прагнення досягти відповідного ефекту - а саме: макроекономічної рівноваги шляхом оптимального перерозподілу ресурсів як основи врівноваження структурних зрушень в економічній системі.

Така постановка мети структурної політики є виправданою і обґрунтованою з позицій закону безповоротності структурних зрушень, їх необхідності, динамічності, внутрішньої діалектичної боротьби потреб, інтересів і обмежених ресурсів. Вирішення означених протиріч можливе шляхом вибору напрямків структурної політики - активного чи пасивного. Не залежно від того, який з них буде обрано, дія політики буде тісно пов'язана шляхом цілісної системи перерозподілу капітальних ресурсів із сфер, розвиток яких не повною мірою відповідає критеріям ефективності економічної структури і показнику якості зрушень, до тих, розвиток яких веде до прогресивних зрушень в структурі економіки і до її поступального зростання.

Для різних економічних систем на різних етапах розвитку було характерним переважне застосування того чи іншого напряму. Так, за умов вільної досконалої конкуренції переважав пасивний напрям з домінуванням вільного перетікання капіталів і обмеженого втручання державних регуляторів ("обмеження держави"). Для закритої адміністративної економіки він змінювався активним без урахування дії об'єктивних ринкових закономірностей. Обидва не виправдали себе у історичній перспективі ("залучення держави") [2].

У сучасних умовах переважна більшість національних господарств прагне застосовувати активний напрям структурної політики, під яким розуміється широке застосування регуляторних важелів для прискорення прогресивних структурних зрушень ("прагматичність держави") [2].

Сьогодні концепція активної структурної політики ґрунтується на чіткому об'єктивному визначенні найбільш ефективних напрямків структурної трансформації економіки, забезпечення розширеного суспільного відтворення оптимальними способами. При цьому перелік основних напрямків державної структурної політики змінюється залежно від актуальних завдань та умов розвитку економіки - регулятори адаптуються до вимог ринку і еволюціонують у взаємоузгодженості і взаємозалежності.

Окрім цього у процесі здійснення структурної політики держава формує таку систему мотивів, яка забезпечує для ринкових агентів не лише бажання максимізувати прибуток, а й реалізувати весь комплекс економічних інтересів і потреб. Все це забезпечує рівновагу розвитку структурних елементів економічної системи у довгостроковій перспективі.

По-суті, мова йде безпосередньо про модернізацію економіки у різних її формах (соціальній, технологічній, політичній, галузевій тощо) та типах (оригінальна або спонтанна, вторинна, креативна або піонерська) [7, с.70].

Ряд досліджень доводить, що наша країна йде за сценарієм вторинної модернізації (відставання) [7 - 9] не зважаючи на застосування активної структурної політики, що підтверджують відповідні реформи та їх інституційне забезпечення. До таких реформ можна віднести: податкову, політичну, реформування державної служби, адміністративну реформу, реформування соціальної сфери, охорони здоров'я, освітню, науково-технічну, інформаційну, галузеві реформи, законодавчі, окремих ринків тощо. Сьогодні вони охоплюють практично всі аспекти соціокультурної, політичної та економічної підсистем національного господарства. А їх основні пріоритети задекларовано у стратегіях соціально-економічного розвитку країни.

Така активізація держави щодо здійснення структурної перебудови економіки пов'язана з необхідністю подолання радикальних і глибоких диспропорцій практично у всіх видах структури економіки.

В той же час, варто зауважити, що означені реформи проходять в Україні не системно, часто містять внутрішні суперечності і багато в чому залежать від нав'язаних ззовні моделей структурної трансформації. Це, за оцінками експертів, може призвести до того, що "… якщо економічний розвиток України в довгостроковій перспективі буде проходити дуже повільно, підтримуючи в середньому хоч і позитивні, але досить низькі темпи росту ВВП …, на тлі низької інвестиційної активності з практично вичерпаними традиційними джерелами економічного зростання та можливими економічними кризами і зовнішніми шоками в умовах зростаючої міжнародної конкуренції, такий розвиток подій значно погіршить становище України у світі, не дозволить її модернізувати свою економіку та гідно конкурувати з іншими країнами…" [8, с.71]. Це підтверджують і відповідні розрахунки [8, с.72].

Зокрема, в той час, коли державою проголошено стратегію інноваційно-інвестиційного прориву, прискореної модернізації економіки за оптимістичним сценарієм, країна фактично рухається за базовим. Підтвердженням цьому є дані Аналітичної доповіді "Післякризовий розвиток економіки України: засади стратегії модернізації" [9]. Відповідно до даних, що містяться в ній, останніми роками в Україні спостерігається значне покращення основних показників за структурними елементами економіки, проте вони у деяких сферах не досягають докризових, а зростання є нерівномірним, точковим і повільним.

Про це, зокрема свідчать дані щодо внеску видів економічної діяльності в динаміку ВВП (рис.1).

Рис.1. Внесок видів економічної діяльності у динаміку ВВП, у %, 2008-2011 рр. (джерело [8])

Подібна динаміка характерна і для структури промислового виробництва (рис.2).

Рис.2. Динаміка структури промислового виробництва, 2008-2011 рр. (джерело [8])

Аналогічно, досягши позитивної динаміки у оптимізації кількості бюджетних програм та нарощенні показників державних інвестицій (рис.3), все ще проблемними залишаються питання щодо активізації національних приватних інвестицій. Одними з основних причин такої ситуації, на наш погляд, залишаються невиконання норм Податкового та Бюджетного законодавства, відсутність позитивних змін у сфері видатків та контролю державних інвестицій, нераціональне лобіювання окремих інвестиційних програм, належних умов розвитку бізнесу та ін.

Рис.3. Інвестиційні витрати Зведеного бюджету України (джерело [8])

Це підтверджують і показники інвестицій у основний капітал (рис.4).

Рис.4. Інвестицій в основний капітал у промисловості України у 2003 - 2010 рр., % до попереднього року (джерело [10])

Відповідно знижується і показник інвестиційної безпеки країни [10, с.10].

Для України характерним є й дисбаланс у зовнішньоекономічній та науково-технічній структурі. Так, за словами аналітиків, експорт товарів з України майже наполовину складається з низько технологічної та сировинної продукції: у структурі товарного експорту у січні - листопаді 2011 р. частка чорних металів становила 27,2 %, мінеральних продуктів - 15,1 %, продукції хімічної промисловості - 7,8 %. Аналогічно частка високотехнологічних виробництв, які містяться у хімічній та нафтохімічній галузі і машинобудуванні, у загальних обсягах реалізованої продукції за 2004-2011 рр. залишається незначною: у 2004 р. вона була на рівні 4,1 %, у 2010 р. - 3,4 %, за 11 міс 2011 р. - 3,2 % [10, с.6].

Крім того, спостерігається недостатнє використання можливостей вітчизняного виробництва високотехнологічної продукції для задоволення потреб внутрішнього ринку. Україна задовольняє попит на високотехнологічні товари в основному за рахунок імпорту. Частка цього сегменту у структурі загального імпорту товарів в Україну за 2003-2011 р. становила в середньому 4,9 % [10, с.7].

Імпорт високотехнологічних товарів в Україну у січні-листопаді 2011 р. становив 3427,1 млн дол. США і був більшим за аналогічний показник січня-листопада 2010 р. на 19,3 % [10, с.6], проте на початок 2012 р. динаміка дещо уповільнилась.

Аналогічну тенденцію можемо спостерігати і за іншими складовими структури національного господарства.

Так, аналіз соціальної структури національної економіки свідчить, що в Україні фактично не сформовано потужний середній клас. У більшості країн з розвиненою ринковою економікою середній клас охоплює 60 % населення, у Росії в його оцінюють в межах 20 %, тоді як в Україні, за різними оцінками експертів, він складає в межах від 50,7 % [11, с.129].

Також негативною є демографічна динаміка у регіональному і загальнонаціональному розрізах. За останні роки чисельність постійного населення України скоротилася більш ніж на 6,5 млн. осіб і продовжує скорочуватися [12]. Приріст населення (у середньому у %, 2000-2011 рр.) складає - 0,7. Рівень народжуваності в державі за останні роки скоротився майже вдвічі і не забезпечує навіть простого відтворення населення. Збільшується кількість сімей, які не бажають мати дітей з огляду на соціальні, матеріальні або психологічні причини [12].

Не кращими є й показники загального розподілу доходів, забезпеченості соціальними гарантіями, структури ринку праці, міграції робочої сили.

Крім того, прогнозні ризики щодо пріоритетних зрушень (див. [8]) все ще мають місце. Серед основних варто виділити [9, с.47]: дефіцитне зростання, не чіткість "межі конкурентоспроможності" і засобів її досягнення; стабільність стагнації, ресурсна індиферентність; "тупик асоціальності"; "пастка депресії".

Одночасно варто говорити і про прояви соціально-економічної кризи, що назріватиме при реалізації базового сценарію і відсутності подолання вад самих регуляторів: руйнування засад ринкового механізму; неформальних компенсаторних механізмів; укорінення корупції та олігархічних угрупувань; втрати ціннісної орієнтації і ролі держави з одночасним невиконанням її функцій. І все це на тлі дезорганізації суспільства та дераціоналізації очікувань ринкових агентів.

Ще одним актуальним питанням щодо реалізації структурної політики в Україні є обґрунтування причин її неефективності протягом останніх років. У більшості публікацій наголошується на тому факті, що основною причиною постійних криз в структурі національного господарства є не стільки внутрішні, скільки зовнішні диспропорції: світова фінансова і промислова кризи, монополізація та зміна геополітичних пріоритетів основних гравців глобального ринку. Проте, на наш погляд, така точка зору є дещо однобокою і скоріше може трактуватись як виправдання внутрішньо національних проблем.

Дійсно, процеси, що відбуваються на міжнародній арені впливають на національні економіки, проте не виступають визначальним фактором внутрішніх криз, а лише поглиблюють їх. А в деяких випадках слугують основою для маніпуляцій в середині економічно і політично нестабільних, занадто олігархізованих та монополізованих країн. Більш виправданою, на нашу думку, є точка зору про те, що нездатність країни вирішувати внутрішні протиріччя шляхом активізації власних механізмів є наслідком пошуку моделей для "сліпого копіювання" закордонного досвіду, прагнення за рахунок старої технологічної бази та "дещо оновити" виробництво, застосування переважно адміністративних важелів регулювання тощо.

Висновки. Науковою новизною статті є комплексне визначення структурної політики держави, де основною метою є оптимізація внутрішніх пропорцій економічної системи з метою забезпечення її розширеного відтворення в умовах обмеженості економічних ресурсів. Таке розуміння структурної політики забезпечує можливість визначення її як основи здійснення модернізації економіки не лише за техніко-технологічною складовою, а й з урахуванням складної сутнісної природи та взаємозв'язків між структурними елементами економічної системи.

Теоретичне та практичне значення результатів дослідження полягає у визначенні шляхів подолання означених проблем та активізації здійснення структурної політики в Україні. Зокрема, визначено, що процес здійснення структурної політики національного господарства має відбуватись, в першу чергу, за рахунок вирішення внутрішніх протиріч і подолання основних диспропорцій власними зусиллями, а вже потім шляхом застосування джерел зовнішньої допомоги і підтримки. Зважаючи на стратегічну мету реформ - інноваційну модернізацію економіки - на перший план мають вийти саме ті диспропорцій, які не дають можливості її поетапного досягнення. Мова й де про те, що основна увага у процесі реалізації стратегії структурних зрушень має бути приділена таким структурним складовим, як: відтворювальні, галузеві, економічні (секторальні), функціональні і техніко-економічні. Структурні зрушення в означених сферах, в свою чергу, здатні чинити вплив на територіальну, соціальну і зовнішньоекономічну структури. Хоча у часі і просторі з точки зору стратегічної орієнтації зміни з метою відповідних структурних зрушень в означені елементи мають вноситись одночасно у своїй взаємозалежності та взаємообумовленості, врахуванні причинно-наслідкових зв'язків. При цьому поетапно забезпечуватиметься зв'язок між основними структурними складовими національного господарства.

Така структурна політика у довгостроковій перспективі забезпечуватиме поступову модифікацію як управлінських впливів, так і побудову макроекономічних механізмів забезпечення позитивних системних структурних зрушень, поширення їх позитивного соціального-економічного ефекту як провідного напряму здійснення модернізації економіки України.

Результати роботи можуть бути використані органами виконавчої і законодавчої влади у процесі удосконалення правового поля, інституційного і програмного забезпечення структурної перебудови національного господарства з метою реалізації стратегії модернізації.

Подальші дослідження мають бути спрямовані на визначення функціональної ролі держави як організатора і координатора структурних зрушень в економіці, її взаємодію з елементами ринкового саморегулювання, а також на визначення можливостей удосконалення інституційної складової економічної модернізації на всіх рівнях економіки.

Література

1. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / [С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін.] - К.: КНЕУ, 2000. - 316 с.

2. Національна економіка: Навчальний посібник / [Мельник А.Ф., Васіна А.Ю., Желюк Т.Л., Попович Т. М.]. - К.: Знання / [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://pidruchniki. ws/1584072041779/

3. Лебедєва О.А. Структурна політика держави: сутність і особливості її реалізації / О.А. Лебедєва // [Електронний ресурс]. Режим доступу до джерела: www.nbuv.gov.ua/portal/. /13%20. pdf

4. Вітка Н.Е. Структурна політика в системі регулювання економіки України // [Електронний ресурс]. Режим доступу до джерела: nbuv.gov.ua›…Natural/Vdpu/Ekonomika/2008/Vitka. pdf

5. Красильников О.Ю. Структурные сдвиги в экономике [Електронний ресурс]: [монографія] / Красильников О.Ю. - Саратов: Изд-во СГУ, 2001. - Режим доступу: http://ok-russia. narod.ru/stat/sod-mono3. htm

6. Панчишин С.М. Макроекономічний аналіз товарної форми виробництва: Монографія / С.М. Панчишин. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2004. - 450 с.

7. Вардомский Л.Б. Модернизация экономики в станах СНГ: типы, ресурсы, инструменты / Л.Б. Вардомский, А.В. Шурубович // Економіка і прогнозування. - 2009. - № 1. - С.70 - 77.

8. Україна-2015: національна стратегія розвитку. - К.: Український Форум, 2008. - 73 с.

9. Післякризовий розвиток економіки України: засади стратегії модернізації. - К.: НІСД, 2011. - 66 с.

10. Промислова політика як чинник післякризового відновлення економіки України. - К.: НІСД, 2012. - 41 с.

11. Коляда О.В. Особливості формування середнього класу в Україні на етапі трансформації економічної системи / О.В. Коляда // Вісник ЖДТУ. - 2012. - № 1 (59). - Серія: Економічні науки. - С.127 - 131.

12. Михальченко Г.Г. Вплив демографічної ситуації на відтворення та розвиток населення України / Г.Г. Михальченко // Научные труды ДонНТУ. - Серия: экономическая. - 2012. - Выпуск 41. - С.239 - 251.

Размещено на Allbest.ru