Умови та критерії застосування антикризової стратегії на промислових підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України «КПІ»

Умови та критерії застосування антикризової стратегії на промислових підприємствах

Круш П.В.

канд. економ. наук, професор

Погребняк А.Ю.

З метою виходу з кризової ситуації, швидкої стабілізації та подальшого розвитку промисловим підприємствам необхідно правильно здійснити вибір стратегії, але й при нагальній потребі застосувати антикризової стратегії.

Питаннями дослідження здійснення стратегічного планування на підприємства займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як: В.Ф. Беседін, З.Є. Шершньова, А.С. Музиченко, Л.В. Балабанова, Б.М. Мізюк, В.Г. Герасимчук, В.С. Анфілатов, О.В. Антонова, Г. Мінцберг, Тімо Санталайнен, Пертті Поренне, І.М. Расієл, Девід В. Кравенс, Чарльз В. Лемб та інші.

Особливої уваги заслуговують сучасні підходи до питання вибору та реалізації стратегії антикризової діяльності підприємств, викладені такими науковцями як А.І. Дмитренко [4], А.Р. Попов [7], Скібіцький О.М. [9], О.О. Терещенко [11], С.Л. Благодетелєва-Вовк [2].

Незважаючи на накопичений у науці та практиці господарювання досвід здійснення антикризової діяльності на промислових підприємствах, у цій сфері залишаються неоднозначними ряд питань, пов'язаних із тлумаченням сутності антикризових стратегій, виділенням їх видів та визначення їх змісту, тому тема дослідження є актуальною сьогодні.

Постановка завдання. Метою даної статті є вирішення проблем, пов'язаних із процесом вибору антикризової стратегії промислового підприємства, а сама умов та критеріїв їх застосування.

Методологія. У процесі дослідження було використано абстрактно-логічний метод - при узагальненні понять стратегії підприємства, антикризової стратегії підприємства та формулювання висновків та системний аналіз - при дослідженні структурних елементів стратегії в процесі реалізації антикризових заходів.

Результати дослідження. Формулювання стратегій розглядається як один із суттєвих компонентів системи стратегічного управління і передбачає визначення особливостей процесу створення окремих стратегій та «стратегічного набору». Враховуючи, що стратегія -- це спосіб досягнення результату, сформульованого у вигляді мети, можна говорити про те, що формулювання стратегій є процесом, у ході якого керівники встановлюють місію, формують систему цілей, обирають напрямки дії, а також визначають усі складові (компоненти) процесу стратегічного управління [10].

Визначенню дефініції «стратегія підприємства» присвячено чимало досліджень, узагальнення даного поняття можна представити наочно (рис. 1).

Зважаючи на різноманітність характеристик підприємств, існують різні підходи до організації системи стратегічного управління загалом і антикризового зокрема. Світовий досвід свідчить: на основі загальних принципів кожне підприємство обирає ту чи іншу систему, робить акцент на окремих сторонах діяльності підприємства, вводячи цей орієнтир як основу планування. Це є стосується й антикризових стратегій та планів. Проте, можна говорити про наявність певних відмінностей між загальним стратегічним управлінням та безпосередньо антикризовим.

Р.А. Попов [8] вказує на існування наступних відмінностей між антикризовими та загальними стратегіями підприємства (табл. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Визначення поняття «стратегія підприємства» [3]

Таблиця 1. Відмінності між загальними та антикризовими стратегіями підприємства

Г.М. Курошева розглядає антикризове управління як сукупність внутрішніх і зовнішніх впливів на підприємство, що здійснюються на усіх стадіях його життєвого циклу для запобігання зниження конкурентної переваги (при слабких ознаках кризового стану) або її відновлення (підприємство вже знаходиться у кризовому стані).

Тобто можна визначити, що система антикризового управління є складовою частиною перспективного стратегічного управління, що представляє собою спеціальне, постійно організоване управління, яке націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства [1].

Слід зауважити, що на сьогоднішній день існує гостра потреба у аналізі та досліджені саме антикризових стратегій на промислових підприємствах, про що свідчать і показники діяльності останніх. У січні-квітні 2011 року частка промислових підприємств, які отримали прибуток, склала 46,8%, сума отриманих прибутків - 189,6млн.грн., частка підприємств, які отримали збитки - 53,2%, сума отриманих збитків - 400 млн. грн. Загальний фінансовий результат у промисловості склав 210 млн. грн. збитків. В цілому з прибутками спрацювала легка промисловість - 2,3 млн. грн., оброблення деревини та виробництво виробів з деревини - 3,1 млн. грн., хімічна та нафтохімічна промисловість - 12,5 млн. грн., металургійне виробництво - 17,2 млн. грн., виробництво та розподілення електроенергії, газу та води - 31,3 млн. грн. Решта галузей отримали збитки, з них найбільші у виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції - 216,5 млн. грн., у добувній промисловості - 6,0 млн. грн. та машинобудуванні - 15,1 млн. грн. [7].

За даними Державного департаменту з питань банкрутства Міністерства економіки України станом на 01.05.2011: загальна кількість підприємств, які перебувають в процедурах банкрутства - 14 265 [6].

Загалом статистичні та аналітичні дані свідчить, що стан промислового комплексу визначається наступними негативними рисами:

недостатня орієнтація на виробництво продукції кінцевого споживання;

домінування видобувних і базових галузей з низьким ступенем переробки сировини;

застарілі технології у більшості галузей (за наявності унікальних високотехнологічних виробництв),

висока матеріало- та енергоємність виробництва при майже монопольній залежності від імпорту енергоресурсів;

високий ступінь зношеності основних фондів;

деформована структура виробництва;

неконкурентоспроможність більшої частини вітчизняної продукції через низьку якість і моральну застарілість, що поглибилась у зв'язку із встановленням світових цін на енергоносії.

Отже, системний характер поточної кризи потребує розробки стратегії подолання кризи і побудови більш прогресивного типу розвитку підприємств, створення умов для якісних структурних змін і тривалого зростання промислового виробництва.

Необхідність формування антикризової стратегії, зокрема на промислових підприємствах, спричинена не лише рядом негативних явищ, а й наступними передумовами:

зростанням темпів змін, що істотно перевищують швидкість відповідної реакції підприємств;

неспроможністю своєчасного реагування на зміни;

збільшенням частоти виникнення непередбачених подій, нехарактерних для функціонування підприємства.

Варто зауважити, що антикризові заходи необхідно розробляти відповідно до причин появи кризових явищ на промислових підприємствах. Тобто визначення та ідентифікація характеру кризи, оцінка реального стану підприємства (передкризовий чи кризовий) - першочергове завдання при розробці антикризових стратегій.

Окрім цього доцільно на основі проведеного попереднього аналізу обрати з ряду альтернативних антикризових стратегій. У науковій економічній літературі запропоновано чимало думок щодо різновидів стратегій антикризової діяльності. Так, Л.О. Лігоненко [5] класифікує концепції здійснення антикризового управління за п'ятьма ознаками. Колектив авторів під керівництвом Шершньової З.Є [12] розрізняють сім видів антикризових стратегій (превентивна, пасивної оборони, активної оборони, стратегія стабілізації ситуації на підприємстві, стратегія розрахованого ризику, стратегія послідовного виходу з кризи, стратегія створення умов для усунення наслідків кризи). Скібіцький О.М. [9] виділяє чотири види: попередження кризи, вичікування, стратегію протидії всім явищам кризового характеру та стратегію розрахованого ризику.

Результати статистичних досліджень свідчать, що виживання будь-якої організації передбачає вміння вчасно реагувати на зовнішні зміни, вимоги ринку, зростаючу конкуренцію. Не зовсім правильна й гнучка, а також не вчасно скоректована стратегія не може бути гарантом успішної діяльності підприємства в нинішніх ринкових умовах.

У своїх працях О.О. Терещенко [11] виокремлює чотири види стратегії оздоровлення підприємств: наступальна; стратегія делегування повноважень; стратегія компромісу; захисна.

В той же час, С.Л. Благодетелєва-Вовк [2] зауважує, що наступальна стратегія широко застосовується на Заході, особливо в США. Стратегія делегування характерна для протекційно налаштованих до власного бізнесу країн, зокрема Євросоюзу, Японії, Китаю. Стратегія компромісу та консенсусу ґрунтується на східній філософії та світогляді. Найбільш характерною для практики вітчизняних господарських суб'єктів є стратегія захисту.

На нашу думку, означені підходи мають вади нечіткості, недостатнього розкриття основного змісту стратегій, суттєве обмеження концепцій подолання кризового стану.

Стратегія антикризової діяльності промислового підприємства повинна містити ключові інформаційні орієнтири, що визначатимуть специфіку його функціонування у плановому періоді. В концепції антикризового менеджменту обов'язково мають бути ідентифіковані:

мета антикризового управління;

сфери, напрямки та масштаби діяльності;

структура власників;

система управління та ієрархія її елементів;

продуктовий портфель підприємства;

джерела формування фінансових ресурсів та основні параметри цього процесу;

правила і стандарти бізнес-процесів діяльності;

відносини з кредиторами та параметри погашення зобов'язань перед ними [4].

При цьому критеріями обґрунтування вибору антикризової стратегії для кожного окремого промислового підприємства повинні бути узагальнюючі показники по основних напрямах оцінювання рівня кризового стану підприємства, а саме: величина прибутку і рентабельності, ефективність використання основних фондів підприємства, показники ділової активності підприємства, показники фінансової стійкості підприємства, платоспроможність і ліквідність майна підприємства, показник ймовірності банкрутства підприємства, ефективність використання персоналу підприємства.

Крім того, на підставі аналізу існуючих видів антикризових стратегій, пропонується багатоваріантність їх вибору, яка у свою чергу, допоможе визначитися підприємству, обираючи ту, чи іншу стратегію, що визначатиметься ступенем кризи, станом підприємства, його можливостями та обмеженнями [13].

Для підприємств, що знаходяться у стані затяжної кризи, банкрутства доцільно, на нашу думку, застосовувати більш комплексні стратегії (виживання, стабілізації, зростання) або їх комплекс у вигляді поступових кроків виходу з кризи.

Стратегія виживання - це антикризова стратегія, яка застосовується у випадках повного розладу економічної діяльності підприємства, у стані, близькому до банкрутства. Метою стратегії є стабілізація кризової ситуації, тобто перехід до стратегії стабілізації і, надалі, до стратегії зростання. Вона вимагає, з одного боку, швидких, рішучих, цілком скоординованих дій, з іншого - обачності і реалістичності в прийнятті рішень.

Саме тому в умовах функціонування стратегії виживання відбувається розроблення і реалізація наступних антикризових програм, які повинні включати:

- перебудову системи управління;

- фінансову перебудову;

- перебудову маркетингу.

Стратегія стабілізації - антикризова стратегія, спрямована на досягнення поступового вирівнювання обсягу продажів і прибутків з наступним їхнім підвищенням, тобто з переходом на наступний етап росту. Залежно від швидкості загострення кризового стану підприємство може використовувати один із трьох найбільш ймовірних підходів при даній стратегії:

економія з чітким наміром швидкого пожвавлення;

зрушення в тривалому спаді з меншими сподіваннями на швидке пожвавлення;

стабілізація, коли необхідні довготермінові програми для досягнення збалансованого стану підприємства на ринку.

Стратегія зростання - антикризова стратегія, що передбачає реалізацію рішучих дій, залучення додаткових засобів і ресурсів, направлених на суттєве покращення фінансової, виробничої і господарської діяльності підприємства за мінімальний проміжок часу, покращення (завоювання нової) ринкової позиції підприємства.

На практиці кожне підприємство може одночасно реалізовувати декілька стратегій, обираючи комбіновану стратегію. Однак щодо вибору антикризової стратегії на промислових підприємствах, то вибір комбінованого варіанту може призвести до негативного результату, так як кожен окремий вид антикризової стратегії передбачає реалізацію конкретних, властивих йому, антикризових заходів, котрі вимагають не перетину, а чіткої поетапності їх реалізації.

Доречно було б зазначити, що використання стратегічного підходу в управлінні - це ще не універсальне вирішення всіх проблем на промислових підприємствах. Необхідно вибрати саме ту стратегію, яка є абсолютно адекватною для діяльності конкретного підприємства та відповідає зовнішньому оточуючому середовищу.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що у сучасних умовах підвищеної невизначеності та ризику підприємствам варто особливу увагу приділяти розробці ефективної антикризової стратегії, яка враховуватиме специфіку функціонування та оточення конкретного промислового підприємства, позитивний досвід діяльності підприємств, передбачатиме проведення ретельного аналізу фінансового стану суб'єкта господарювання, і сприятиме виходу вітчизняних підприємств із скрутного становища. Враховуючи особливості і специфіку діяльності кожного окремого підприємства, будь-яке управління, яке здійснюється на даному підприємстві повинно бути антикризовим, тобто побудованим на ймовірності і небезпеці настання кризових ситуацій.

Антикризова стратегія повинна бути прискореною і дієвою реакцією на існуючі зміни навколишнього середовища на основі раніше ретельно розробленої системи альтернативних варіантів управлінських рішень. Вирішення протиріч, неузгодженостей між цілями підприємства, наявними ресурсами та впливом зовнішнього та внутрішнього середовища - це основне завдання антикризової стратегії. Саме тому, антикризову стратегію необхідно вважати способом досягнення підприємством власних цілей, з урахуванням впливів чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, які є джерелом виникнення кризових явищ та кризової ситуації, внаслідок яких підприємство потрапляє в кризовий стан.

Виходячи з цього, запропоновано розглядати антикризову стратегію в загальній системі стратегій підприємства автономною, однією з ключових, такою, яка не лише здатна утримувати стабільне функціонування підприємства в нормальних умовах, а також в умовах кризи, запобігаючи появу або послаблюючи при цьому вплив кризових явищ. Крім того виводити його з кризового стану, мінімізуючи витрати та сприяти подальшому розвитку підприємства. Проте залишається ряд невизначених питань в даному дослідженні - критерії потребують деталізації, антикризові стратегії можуть бути розширені та доповнені - які можуть бути досліджені в перспективних подальших наукових розробок за даним напрямом.

Література

антикризовий стратегія промисловий

1. Аистова М.Д. Антикризисное управление: теория, практика, инфраструктуро: [учеб.-практ. пособ.] / М.Д. Аистова, Г.А. Александров, А.Г. Бокичева и др.// - М.: БЕК, 2002. - 544 с.

2. Благодєтелєва-Вовк С.Л. Управління фінансовою санацією підприємств: [навч. Посібник] / Благодєтелєва-Вовк С.Л// - К.: Ніка-Центр, 2006. - 248 с.

3. Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: [Навч. Посібник] / В.Г. Герасимчук//-- К.: КНЕУ, 2000. -- 360 с.: іл. ISBN 966-574-124-1.

4. Дмитренко А.І. Стратегії антикризової діяльності промислових підприємств / А.І. Дмитренко // Вісник Криворізького економічного інституту КНЕУ. - 2009. - № 4 (20). - С. 49-53.

5. Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: [Підручник]/ Л.О. Лігоненко // - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2005. - 824 с.

6. Офіційний сайт Державного департаменту з питань банкрутства Міністерства економіки України [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://sdb.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=47511&cat_id=38904/.

7. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/.

8. Попов Р.А. Антикризисное управление: [Учебник]/Р.А. Попов // - М.: Высш. шк., 2004. - 429 с.

9. Скібіцький О.М. Антикризове управління [Текст]/О.М. Скібіцький //- К.: ЦНЛ, 2009. - 568 с.

10. Тhompson A.A., Strickland A.J. III. Strategic Management: Consept and Cases. 2007 4th ed. University of Alabama, Business Publication Inc., Plano, Texas.

11. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: навч. посібник / Терещенко О.О.// - К.: КНЕУ, 2004. - 412 с.

12. Шершньова З.Є. Антикризове управління підприємством: [Навч. Посібник] /З.Є. Шершньова, В.М. Багацький та ін. // За заг. ред. Шершньової З.Є. - К.: КНЕУ, 2007. - 680 с.

13. Юрик Н.Є. Удосконалення механізму вибору антикризової стратегії підприємствами машинобудівної галузі / Н.Є. Юрик, Т.І. Кужда // [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=389.

Размещено на Allbest.ru