Постановка завдання. Метою даної роботи є дослідження впливу інтелектуальної власності на конкурентоспроможність наукоємного підприємства. Відповідно до зазначеної мети завданнями статті є аналіз підходів до визначення поняття наукоємність та наукоємне підприємство, дослідження напрямів використання результатів науково-технічної творчості, способів введення у господарський обіг об'єктів інтелектуальної власності підприємства для отримання додаткового прибутку підприємства та задоволення потреб споживачів ефективніше, ніж конкуренти.

Методологія. Методологічну основу роботи складають праці вітчизняних та зарубіжних вчених, що досліджували питання конкурентоспроможності підприємства, управління наукоємними підприємствами, вплив результатів науково-технічної творчості та об'єктів інтелектуальної власності на конкурентоспроможність підприємства. У статті використані загальнонаукові методи дослідження логічного узагальнення, аналізу та синтезу.

Результати дослідження. Наукоємні галузі та високі технології, де матеріалізується основна частина результатів НДДКР, відіграють провідну роль у розвитку економіки та соціальної сфери.

Розміри наукоємного сектора та масштаби використання високих технологій визначають науково-технічний та економічний потенціал країни [1, С.61]. Віднесення певних галузей, виробництв та технологій до наукоємних є досить умовним, тому що галузі не є сукупністю однорідних виробництв та технологій. Характеристиками наукоємних галузей є підвищений рівень видатків на НДДКР, значна частка доданої вартості в обсязі виробленої продукції, інтенсивна інноваційна діяльність.

Згідно Методики ідентифікації українських високотехнологічних промислових підприємств, високотехнологічне промислове підприємство" - це підприємство, що виробляє високотехнологічну продукцію, а також здійснює розробку, розвиток і виведення на ринок нових продуктів та/чи інноваційних виробничих процесів шляхом систематичного використання наукових та технічних знань.

Високотехнологічне промислове підприємство визначається за такими основними критеріями:

наявність у структурі виробництва великої частки високотехнологічної продукції, конкурентоспроможної на міжнародному ринку;

висока додана вартість та висока продуктивність праці;

випуск нових видів продукції та/чи нових виробничих процесів;

використання у значній мірі проміжної високотехнологічної продукції для виробництва кінцевої продукції (мають високу частку закупок високотехнологічних товарів для потреб власного виробництва);

застосування високотехнологічних методів виробництва та високотехнологічних процесів;

наявність у штаті значної частки працівників технологоорієнтованих професій;

здійснення значних капіталовкладень у внутрішні та зовнішні дослідження і розробки;

здійснення значних обсягів інвестицій на техніко-технологічне переозброєння [2].

На нашу думку дещо дискусійним є використання в офіційній методиці понять "високий", "великий", "значна частка", "у значній мірі", "значні обсяги" без подальшої конкретизації, варто було б доповнити вищенаведені критерії кількісними індикаторами.

На думку Саліхової О.Б., високотехнологічне промислове підприємство - це господарюючий суб'єкт, який через застосування передових промислових технологій і навичок працівників технологоорієнтованих професій виробляє високотехнологічні товари, а також, систематично використовуючи наукові та технічні знання, здійснює розробку, розвиток та виведення на ринок нових товарів, отримуючи високу додану вартість. [3].

Борисенко П.А. вважає, що наукоємним є виробництво з високою концентрацією та поглибленою спеціалізацією, в якому використовуються технології переважно V та VI технологічного укладу, а також набувають завершеної - комерційної - форми результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, спрямовані на якісне підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки [4]. Обидва визначення акцентують увагу на застосуванні провідних промислових технологій, комерціалізації НДДКР, створенні нових високотехнологічних товарів з високою доданою вартістю для підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Отже, можна зробити висновок про тотожність понять високотехнологічне промислове підприємство та наукоємне виробництво для цілей даного дослідження.

Згідно "Загальнодержавної комплексної програми розвитку високих наукоємних технологій", високі наукоємні технології - технології, що створюються на підставі результатів наукових досліджень та науково-технічних розробок, забезпечують виготовлення високотехнологічної продукції, сприяють запровадженню високотехнологічного виробництва на підприємствах базових галузей промисловості [5].

Дослідники Тульпа І.А. та Сумець О.М. до критеріїв наукоємності включають: витрати на НДДКР; питому вагу НДДКР у загальному обсязі продукції; річний приріст витрат на НДДКР; питому вагу науковців та інженерно-технічних працівників у загальній кількості працюючих [6]. Вітчизняні вчені визначають показник "наукоємності" як витрати на НДДКР до одиниці валової чи товарної продукції [1, С.62]. На початку 90-х років серед наукоємних чи високотехнологічних галузей додатково стали виділяти так звані провідні ("leading-edge") наукоємні технології та технології високого рівня ("high level").

У відповідності до стандартної міжнародної торгової класифікації (SITC) до групи провідних технологій були включені виробництва наступних продуктів: телекомунікаційне обладнання, обладнання для автоматизованої обробки інформації, генератори для ядерних, гідро - та вітрових електростанцій, радіоактивні матеріали, фармацевтична продукція, прогресивні продукти органічної хімії та пластики, хімікати для сільського господарства, турбіни та обладнання реакторів, електронні прилади та обладнання для медицини, напівпровідникові пристрої, прогресивна продукція електромашинобудування, авіаційна та космічна техніка, прогресивні оптичні та вимірювальні прилади, зброя та системи озброєння. Більша частина даних технологій підтримується державою за допомогою протекціоністських заходів.

Визначення високотехнологічних галузей ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку) враховує три складові - частку витрат на НДДКР у витратах підприємств галузі, частку високотехнологічної комплектації у складі виробів та частку персоналу НДДКР у складі підприємств [7].

На основі аналізу витрат на НДДКР виробництв продукції у країнах ОЕСР пропонується відносити до наукоємних чи високотехнологічних виробництв ті, для яких показник наукоємності перевищує 3,5 %; для провідних наукоємних технологій цей показних має бути більшим за 8,5 % [1, С.61].

На сьогодні ОЕСР виділяють (на основі розрахунку загальних витрат на науку за допомогою матриці типу "витрати-випуск") наступні високотехнологічні галузі промисловості: авіакосмічна промисловість, виробництво комп'ютерів та офісного обладнання, електронна промисловість та виробництво комунікаційного обладнання, фармацевтична промисловість.

Більшість сучасних фахівців розуміє значення ефективного функціонування НДДКР, отримання та використання у господарській діяльності результатів науково-технічної творчості. Так, Т. Еріксон [8, С.386] виділяє такі три покоління підходів до управління НДДКР як основного джерела об'єктів права інтелектуальної власності (ОПІВ). Перше покоління засновано на інтуїтивній моделі менеджменту. При цьому підході інвестування в НДДКР розглядається як витрати, які включено до стратегічних активів. Підприємства виділяють на НДДКР значний відсоток від виручки при цьому жорстко контролюючи результати віддачі від інвестицій у розробки. Дослідження радіоелектронної галузі України свідчать, що саме інтуїтивна модель менеджменту характерна для підприємств даної галузі.

Друге покоління підходів до управління НДДКР засновано на філософії, що спільне використання фінансової та імовірнісної систем оцінок забезпечить прозорість в прийнятті рішень щодо НДДКР. При цьому компанії визначають такі показники як аналіз імовірності ринкового успіху, чисту теперішню вартість, тощо.

Сучасне, третє покоління підходів до управління НДДКР засновано на філософії, що технологія відіграє інтегруючу роль у корпоративній стратегії [8, С.387].

На нашу думку, вітчизняним підприємствам наукомістких галузей слід управляти результатами науково-технічної творчості базуючись на підході інтегруючої ролі технології у стратегії підприємства. За допомогою даного підходу більшість працівників підприємства усвідомить стратегічну роль НДДКР. Але прийняття рішень щодо управління результатами науково-технічної творчості має базуватись на сукупності фінансової, імовірнісної та експертних системах оцінки. Інтуїцію та досвід експертів не слід недооцінювати в процесі прийняття рішень щодо управління зазначеними об'єктами. Проте краще думки фахівців підкріплювати результатами патентних та маркетингових досліджень.

Реалізація механізму управління інтелектуальною власністю на підприємстві потребує:

- визначення напрямів роботи відділу НДДКР на основі маркетингових досліджень;

- організації та мотивації створення об'єктів інтелектуальної власності;

- створення системи врегулювання відносин власності між учасниками процесу створення, комерціалізації та використання об'єктів інтелектуальної власності та можливості спільного володіння правами;

- створення системи обліку та інвентаризації об'єктів інтелектуальної власності, одержаних в результаті НДДКР;

- формування механізму комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності;

- призначення відповідальної особи або створення спеціального підрозділу, а також інфраструктури, що здатні забезпечити економічно ефективне впровадження об'єктів права інтелектуальної власності (ОПІВ) у господарський оборот.

Способи комерціалізації результатів науково-технічної творчості представлено на рис.1.

інтелектуальна власність конкурентоспроможність наукоємне підприємство

Рис.1 Напрями та форми комерціалізації результатів науково-технічної творчості.

Виключна ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією. Ця ліцензія найбільш вигідна для ліцензіата, оскільки вона надає йому можливості для використання предмета ліцензії з найбільшою для себе вигодою.

Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта в даній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності й видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкта в даній сфері [9, С.46].

Прийняття рішення про спосіб комерціалізації ОПІВ залежить від цілей та ресурсів компанії, її становища на ринку та існуючої потреби у даній технології та/або товарі, що створений на основі даної технології.

Під конкурентоспроможністю фірми (організації) розуміють здатність фірми випускати конкурентоспроможну продукцію, її перевага по відношенню до інших фірм даної галузі всередині країни та за її межами.

Конкурентоспроможність товару - це ступінь реального чи потенційного задоволення ним конкретної потреби у порівнянні з аналогічними товарами, що представлені на даному ринку [10].

Вплив інтелектуальної власності на підвищення конкурентоспроможності підприємств представлено на рис.2.

Рис.2. Вплив інтелектуальної власності на підвищення конкурентоспроможності наукоємного підприємства.

Створення та використання винаходів, корисних моделей та промислових зразків дає цьому підприємству можливість покращувати якість продукції та створювати продукцію з унікальними характеристиками. Надалі випуск унікальної продукції вирізнятиме підприємство у свідомості споживача, забезпечуючи йому сталі конкурентні переваги. Наявність сукупності об'єктів права інтелектуальної власності надаватиме підприємству можливість легально тимчасово монополізувати визначений сегмент ринку. Що стосується комерційних позначень, то використання торгової марки сприятиме диференціації підприємства серед конкурентів.

Інтелектуальна власність є цінним активом підприємницької діяльності, а саме:

Інтелектуальна власність є джерелом безпосереднього доходу при здійсненні комерціалізації захищеної патентом/свідоцтвом продукції/послуги, що збільшує ринковий сектор підприємства; при передачі прав на випуск такої продукції/надання послуги або продажу майнових прав на відповідний об'єкт інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність може суттєво підвищити привабливість підприємства для потенційних інвесторів або кредитно-фінансових установ.

Інтелектуальна власність збільшує ринкову вартість підприємства в разі його продажу, застави або злиття з іншим суб'єктом підприємницької діяльності. У деяких випадках саме права інтелектуальної власності складають основні активи підприємства. Зокрема, в Україні це стало тенденцією при створенні спільних із зарубіжними партнерами підприємств у високотехнологічних галузях промисловості.

Отже, інтелектуальна власність безперечно є стратегічним активом, що забезпечує наявність сталих конкурентних переваг і підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Висновки