Теоретико-методичні аспекти формування конкурентних переваг у контексті регіонального розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-методичні аспекти формування конкурентних переваг у контексті регіонального розвитку

Конкуренція у світовому господарстві є економічним важелем стимулювання виробництва і підвищення якості продукції, пристосування її до потреб споживачів. Вона є однією з об'єктивних умов функціонування і розвитку суб'єктів господарювання та ключовою ланкою у функціонуванні всього механізму ринку і ринкової економіки загалом. Відтак, головним завданням стратегічного розвитку господарюючих суб'єктів нині є забезпечення їх конкурентоспроможності. Передумовою вищезазначеного є формування конкурентних переваг та підтримка стійких позицій суб'єктів господарювання на національному і міжнародних ринках.

Конкурентні переваги досліджували представники різних шкіл і напрямів економічної думки. А. Сміт [1] і Д. Рікардо [7] розробили елементарну модель часткової рівноваги. Зокрема, А. Сміт сформулював поняття «абсолютна перевага» [9], Д. Рікардо обґрунтував теорію порівняльних переваг. Прибічники теорії факторів виробництва (факторної теорії) стверджували, що країни неоднаково наділені працею, капіталом, землею. Факторна теорія ґрунтується на працях Е. Хекшера і Б. Оліна. Значний внесок у розвиток та уточнення їхньої моделі зробив П. Самуельсон [8]. Ця теорія може бути подана у вигляді двох теорем: теорема Хекшера-Оліна-Самуельсона пояснює ефект впливу міжнародної торгівлі на факторіальні ціни, а теорема Хекшера-Оліна - структуру міжнародного товарообороту.

П. Самуельсон і В. Сталкер розробили концепцію, в якій зовнішня торгівля розглядається не лише як взаємовигідний обмін, а й як засіб, що дає змогу скоротити розрив між країнами в рівнях розвитку.

Із сучасних дослідників конкурентоспроможності найвагоміший внесок в теорію конкуренції зробив М. Портер. Загальновідомими є такі його досягнення, як стратегія створення стійких конкурентних переваг [5], модель п'яти сил конкуренції. Ключове місце в теорії М. Портера відводиться «національному ромбу», який охоплює чотири детермінанти конкурентоспроможності країни, що формують конкурентне середовище, в якому функціонують місцеві підприємства [4]. Ці детермінанти сприяють процесу створення конкурентних переваг або гальмують його.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Спираючись на надбання класиків конкуренції, авторська позиція зводиться до необхідності поглиблених досліджень у цій сфері, імплементуючи теоретико-методо - логічні засади у процеси адаптації та інтеграції у світову спільноту вітчизняних суб'єктів господарювання. Підвищеної уваги потребують дослідження проблем формування конкурентних переваг депресивних та з низьким рівнем промислового розвитку регіонів.

Об'єктом дослідження є процес формування конкурентних переваг регіонів. Теоретичною та методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи, зокрема системний підхід до визначення фундаментальних положень стосовно формування конкурентних переваг, який ґрунтується на принципах комплексності, послідовності та невизначеності; абстрактно-логічний метод, зокрема наукового абстрагування, індукції та дедукції, аналізу і синтезу.

Виклад основного матеріалу дослідження. У науковій літературі конкурентні переваги визначаються як рівень ефективного використання наявних у розпорядженні фірми всіх видів ресурсів та зумовлюються їх продуктивністю. Крім того, що рівень продуктивності може значно коливатися в межах різних територій, факторозабезпеченість з огляду на унікальність кожної окремої території теж є диференційованою. Зазначене обумовлює різний ступінь досягнення конкурентних переваг регіонами країни та можливість забезпечення високого рівня конкурентоспроможності. При цьому постають питання визначення ресурсного потенціалу регіону та ефективності його використання; оцінки системи управління регіоном центральними та територіальними органами влади з огляду на забезпечення його конкурентоспроможності. Йдеться про вибір пріоритетів, в яких територія має конкурентні переваги, посилення яких може забезпечити підвищення життєвого рівня населення, що є індикатором конкурентоспроможності регіону.

Іншим важливим аспектом дослідження є визначення конкурентних переваг як порівняльної характеристики, що дає змогу оцінити її відношенням окремих показників господарської діяльності об'єкта до аналогічних показників найвагоміших конкурентів.

Конкурентна перевага регіону забезпечується завдяки різному поєднанню конкурентних детермінант (рис. 1). На першому рівні конкурентні переваги регіону створюються завдяки існуючим факторам виробництва: природним ресурсам, сприятливим умовам для виробництва товарів, кваліфікованій робочій силі (забезпечується одним детермінантом); на другому рівні - на основі агресивного інвестування (переважно національних фірм) в освіту, технології, ліцензії (забезпечується трьома детермінантами); на третьому рівні - за рахунок створення нових видів продукції, виробничих процесів, організаційних рішень та інших інновацій шляхом дії всіх складових «ромбу». Конкурентні переваги четвертого рівня досягаються за рахунок використання вже створеного багатства і спираються на всі детермінанти. Крім того, мають бути враховані невикористані та приховані можливості як внутрішнього (ресурсний потенціал регіону), так і зовнішнього (конкурентний потенціал) середовища.

Втрата регіоном однієї з конкурентних переваг може зумовити зменшення значення решти. Наприклад, скорочення загальної кількості робочих місць, зниження ємності регіонального ринку спричинює зростання комерційних ризиків і зменшення обсягів інвестування. Результатом утрати регіоном абсолютних переваг може стати економічний спад.

Рис. 1. Формування конкурентних переваг регіону на основі комбінації детермінант конкурентного середовища

За різних кількісних обсягів ресурсів, обумовлених географічним поділом праці, регіони змагаються між собою за залучення мобільних факторів виробництва, які в перспективі зададуть параметри і масштаби виробничого потенціалу території. На рівні регіону обсяг залучених факторів значною мірою залежить не від відносних, а від абсолютних переваг, які формують географічні, природно-кліматичні, демографічні умови. Йдеться про розміщення світових транзитних транспортних мереж, кількість і якість трудових ресурсів тощо.

Крім того, особливої актуальності в умовах посилення процесів глобалізації та інтеграції набуває розробка зовнішньоекономічної стратегії розвитку регіонів. Необхідно аналізувати й оцінювати економічний потенціал окремих територій, зокрема їх зовнішньоторгову складову. Переваги мають регіони - експортери конкурентоспроможної продукції, яка користується постійним попитом (продукція металургії, основної хімії, добувної промисловості), великі торгово-посередницькі центри (м. Київ, м. Одеса) [3]. У скрутне економічне становище потрапляють регіони, де місцеве виробництво конкурує з імпортом або залежить від дорогої імпортної сировини. Найконкурентоспроможнішими на світовому ринку регіонами України є зони видобутку і первинної переробки сировини.

Житомирська область із 27 можливих посідає майже найнижче місце серед регіонів України - 25-е (табл. 1).

Таблиця 1 Місце Житомирської області у рейтингу конкурентоспроможності регіонів України в 2013 р.

Житомирщина має кращі оцінки, ніж у Херсонської та Кіровоградської областей. Значення індексу конкурентоспроможності в балах практично не змінилося - 3,88 бали, що менше за середнє значення по 27 регіонах. За підсумками 2013 р. значення індексу конкурентоспроможності Житомирської області відповідає рівню 93-го місця у світі (Замбія), що нижче, ніж у Греції і вище, ніж в Албанії. Всі країни Східної Європи і практично всі країни СНД показали кращий результат. Лише за одним із трьох субіндексів конкурентоспроможності область не посідає останнє місце в національному рейтингу, це - фактори підвищення ефективності (20-е місце з 27-ми). Це рівень 99-го місця зі 148 країн світу.

У національному рейтингу Житомирська область замикає п'ятірку кращих регіонів за складником ефективністю ринку праці, що є єдиною відносною конкурентною перевагою Житомирської області, як у національному рейтингу, так і порівняно з країнами світу. За складником інституції займає 11-е місце. Найбільш сильні позиції регіону за показниками нецільового використання бюджетних коштів, марнотратства бюджетних витрат, прозоростіполітики органів влади. Також місцевий бізнес низько оцінює потенційну загрозу тероризму (рівень 12-го місця). Водночас проблемними для області залишаються показники незалежності судової системи та ефективності правової системи в урегулюванні суперечок.

Утрата двох позицій і передостаннє місце Житомирської області в національному рейтингу конкурентоспроможності за складником «інфраструктура» відображає негативну динаміку за останні роки - область утрачає бали, у той час як оцінки більшості регіонів України зростають. Утрата позицій у рейтингу відбулася практично за всіма показниками, що входять до складника «інфраструктура». Найбільш низькі результати регіону за показниками якості доріг (рівень 102-го місця у світі), якості інфраструктури повітряних перевезень та обсягу пасажирообігу авіатранспорту. Якість електропостачання в регіоні найгірша в Україні. До відносних конкурентних переваг усе ще належить якість залізничної інфраструктури, хоча в національному рейтингу регіон утратив 11 позицій за три роки.

Найбільші проблеми у регіону з доступністю новітніх технологій (21-е місце) і передачею новітніх технологій за допомогою прямих іноземних інвестицій. Серед показників із низькими оцінками також упровадження технологій на рівні компаній області, кількість Інтернет - користувачів. Утративши за два роки дев'ять позицій, Житомирська область опустилася на останнє місце в національному рейтингу конкурентоспроможності за складником «інновації». Її оцінка відповідає рівню таких країн, як Зімбабве і Мозамбік. У регіоні найгірші в Україні оцінки за якістю науково-дослідних закладів і наявністю наукових та інженерних кадрів.

Низько оцінюються і показники співпраці університетів і бізнесу в НДДКР, рівня витрат компаній на дослідження і розробки, а також держзакупівель високотехнологічної продукції. Єдиною відносно конкурентною перевагою області, виходячи з оцінок бізнесу, залишається здатність до інновацій. Оцінка регіону відповідає 43-му місцю у світі.

Найбільше відставання від інших регіонів України та країн світу в області за інфраструктурою (26-е місце), технологічною готовністю (22-е місце), розміром ринку (19-е місце) та рівнем розвитку бізнесу та інновацій - останнє. Як і в середньому по Україні, найпроблемнішими факторами конкурентоспроможності регіонів є нестабільність державної політики (16,9% опитаних), податкова політика (14,5%), на третьому місці - податкові ставки (11,2%) [6].

Формування конкурентних переваг регіону завжди охоплює свідомо керований довгостроковий аспект, що дасть змогу досягти та підтримувати високі темпи економічного зростання, постійний приріст рівня ВВП на душу населення та підвищити рівень і якість його життя. Не останнього значення набуває ефективне управління конкурентоспроможністю регіону, спрямоване на створення і використання регіональних конкурентних переваг, зокрема взаємовигідні відносини з вітчизняними і зарубіжними економічними суб'єктами, органами державної влади та місцевого самоврядування, суб'єктами підприємництва. Можливим напрямом підвищення регіональної конкурентності є створення умов для добросусідства тих регіонів, що межують з іншими країнами світу, підвищення ефективності експортно-імпортних операцій. Окрім того, враховуючи зростаючий вплив зовнішнього середовища на економіку України, неспроможність центральних органів влади створити належні умови підвищення конкурентоспроможності регіонів у різних площинах (світовій, європейській, внутрідержавній), назріла необхідність розробки та впровадження докорінно нової державної регіональної економічної політики, що відповідала б сучасним принципам, напрямам, механізмам регіонального розвитку. Така політика має бути основана на самоорганізації, саморозвитку, підвищенні відповідальності органів місцевого самоврядування за прийняті рішення, а також спрямована на максимальне використання внутрішнього потенціалу кожного регіону з огляду на особливості його соціально-економічного, культурного, екологічного середовища тощо.

Враховуючи складність та динамічність внутрішнього середовища нашої країни, а також сформований імідж у світовому співтоваристві, перспективними є дослідження напрямів подолання негативних факторів формування конкурентних переваг регіонів та підвищення стійкості конкурентних позицій національної економіки та її складників.

Бібліографічний список

економіка конкурентоспроможність регіон

1. Аникин А.В. Адам Сміт і сучасна політична економія / А.В. Аникин, Н.А. Цаголов. - М.: МГУ, 1979. - 215 с.

2. Бурдяк О.В. Конкурентоспроможність регіонів як необхідна умова зростання конкурентоспроможності країни / О.В. Бурдяк [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://intkonf.org/ burdyak-ov-konkurentospromozhnist-regioniv-yak-neobhidna - peredumova-zrostannya-konkurentospromozhnosti-krayini/.

3. Жук М.В. Регіональна економіка / М.В. Жук. - К.: Академія, 2008. - 416 с.

4. Портер М. Конкуренция / М. Портер; пер. с англ. - М.: Вильямс, 2003. - 496 с.

5. Портер М. Международная конкуренция: конкурентные преимущества стран / М. Портер; пер. с англ. - М.: Меж - дунар. отношения, 1993. - 896 с.

6. Рейтинг конкурентоспроможності регіонів України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: 2013ІіНр:// сІіатЬег. cn.ua/ua/news/571.

7. Рікардо Д. Начала політичної економії і податкового обкладення. Антологія економічної класики / Д. Рікардо. - М.: Економ, 1993.

8. Самуельсон П. Економіка. Вступний курс / П. Самуель - сон. - М.: Алгон, 1994.

9. Сміт А. Дослідження про природу і причини багатства народів / А. Сміт // Антологія економічної класики: у 2-х т. - М.: Економ, 1993.

Размещено на Allbest.ru