Програмування розвитку реального сектору економіки в контексті результативності державної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Програмування розвитку реального сектору економіки в контексті результативності державної політики

Питанням державного програмування економічного розвитку присвячено значну кількість наукових робіт вітчизняних і зарубіжних учених.

Початок активного використання державних програм як основного інструмента регулювання пов'язано з Великою депресією 1929-1933 рр. У 1960-1970-ті роки в промислово розвинутих країнах (насамперед у США) державне програмування стало розглядатися як не обхідний складник системи безперервного планування, основною метою якого є ув'язування перспективних цілей і завдань держави з його поточною бюджетною політикою. Нині в країнах «Великої сімки» здійснюється планування 46 макротехнологій, що забезпечують зміну техніко-економічних парадигм і зумовлюють переваги на світових ринках [1, с. 63].

Вагомий внесок у розроблення теоретико-методичних основ формування програм національної економіки України зробили провідні вітчизняні вчені: В.Ф. Савченко, А.Ф. Мельник, А.Ю. Васіна, Т.Л. Желюк, Т.М. Попович,А.І. Кононенко, С.М. Чистов, Л.А. Швайка, Б.М. Щукін та ін.

Однак проблему не можна вважати до кінця вирішеною як у науково-теоретичному, так й у прикладному плані. По-перше, постійно змінюються соціально-економічні умови розвитку держави, що потребує швидкого реагування органів влади на такі зміни; по-друге, сьогодні в Україні спостерігаємо певний зсув у плані концептуально-теоретичного забезпечення програм.

Мета статті полягає у поглибленні теоретико-методологічних підходів до розроблення механізмів забезпечення програмування розвитку реального сектору економіки.

Суть програмування полягає в аналізі стану національної економіки, виявленні проблем, які не можуть вирішити ринкові механізми, розробленні та реалізації окремих економічних програм. Головними завданнями програмування є підтримання економічної рівноваги, вплив на якіснеперетворення економіки, стимулювання її розвитку. Мета державного програмування - досягнення прийнятного для держави варіанта розвитку економіки [2, с. 291-294].

Державна програма розвитку реального сектору економіки (ДПРРСЕ) має створюватися на основі Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», керуючись її принципам та використовуючи певну систему показників.

ДПРРСЕ є різновидом цільової короткострокової програми, яка тісно пов'язана з економічними напрямами розвитку країни, які окреслені в Середньостроковому плані пріоритетних дій уряду до 2020 р., та базується на прогнозних сценаріях Прогнозу економічного і соціального розвитку України на 2018-2020 рр. [3; 4].

Через Державну програму розвитку реального сектору економіки України забезпечується цілеспрямований вплив держави на функціонування економіки, при цьому використовуються економічні та директивні методи державного регулятивного впливу (застосування загальнодержавних норм і нормативів, державного контракту, державного інвестування, регулювання цін на окремі види товарів та послуг тощо).

Сьогодні Міністерством економічного розвитку і торгівлі України розроблена Міжгалузева угода у сфері машинобудування, металообробки, електротехніки, радіоелектротехніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості на 2016-2020 роки, яка спрямована на розвиток реального сектору економіки.

Загальна схема розроблення короткострокового програмного документу та його практичної реалізації має такий вигляд: органи державної влади управління всіх рівнів виходячи з науково обґрунтованих цілей та пріоритетів розвитку, пропорцій та структури економіки в ринкових умовах виробляють методи досягнення поставленої мети, в яких головну роль відведено економічним, правовим та адміністративним важелям.

Здійснення розроблення програми планується за такими етапами: перший - макроекономічний аналіз розвитку економіки за інтегральними макроекономічними показниками; другий етап пов'язаний із моделюванням основних макроекономічних пропорцій, особлива увага при цьому приділяється розробленню проекту державного бюджету на плановий період; третій етап пов'язаний із визначенням державних потреб у ресурсах, товарах та послугах для досягнення запланованих цілей; четвертий етап - це, власне кажучи, організаційно-економічний механізм реалізації поставлених цілей через важелі бюджетно-фінансового, грошово-кредитного, цінового та валютного регулювання, систему державного замовлення, державних контрактів, цільового програмування тощо (рис. 1).

Рис. 1. Етапність процесу розроблення ДПРРСЕ

національний управління державний економіка

Будемо враховувати, що діють такі визначення головних змістовних елементів політики розвитку реального сектору:

Державна програма розвитку реального сектору економіки України - документ, у якому, відповідно до визначених цілей та пріоритетів, формується комплекс взаємоузгоджених завдань і заходів, виконавців та строків виконання, обсягів та джерел фінансування щодо реального сектору економіки.

Основні параметри Державної програми (ДПРРСЕ) - цілі, завдання, основні заходи, критерії (індикатори), кінцеві результати реалізації, строки їх досягнення, обсяг ресурсів у розрізі основних заходів, необхідний для досягнення цілей ДПРРСЕ.

Ціль - планований кінцевий результат вирішення проблеми економічного розвитку за допомогою реалізації ДПРРСЕ, досяжний за період його реалізації.

Завдання - результат виконання сукупності взаємопов'язаних заходів або здійснення державних функцій, спрямованих на досягнення мети (цілей) реалізації ДПРРСЕ.

Захід - сукупність взаємопов'язаних дій, спрямованих на вирішення відповідного завдання.

Кінцевий результат - характеризується кількісними та/або якісними показниками стану (зміна стану) економічного розвитку, яке відображає вигоди від реалізації державної програми.

Проект програми має розроблятися у двох частинах: основна частина та інформаційні додатки.

Орієнтовна структура ДПРРСЕ на 2018 р.

Основна частина охоплює:

1. Оцінку тенденцій економічного розвитку в поточному році.

2. Цілі та головні дії в наступному році.

3. Соціальну політику.

4. Екологічність галузі.

5. Забезпечення умов для подальшого соціально-економічного зростання.

6. Розвиток реального сектору економіки.

7. Регіональну політику.

8. Розвиток системи державних закупівель.

9. Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями.

Як інформаційні додатки доцільно наводити:

- Основні показники та баланси національної економіки.

- Перелік державних цільових програм для фінансування в наступному році.

- План співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями.

- Бюджет розвитку.

Структура ДПРРСЕ повинна формуватися з таких основних елементів (рис. 2).

1. Національний план дій щодо реального сектору економіки на 2018 р.

Цей розділ окреслює підрозділи національного плану з їх детальним тлумаченням кроків, обґрунтування, індикаторів виконання, строків та відповідальних за виконання. Головними підрозділами національного плану дій має бути: аналіз виробництва товарів та послуг; паливно-енергетичний комплекс (енергетика, вугільна промисловість, нафтогазова промисловість); легка промисловість, харчова промисловість; агропромисловий комплекс; транспорт і зв'язок; будівельний комплекс.

2. Аналіз економічного та соціального розвитку країни у передпрограмні роки (2016-2017 рр.).

У цьому розділі відображаються стан та основні тенденції розвитку світової й національної економіки. Проводиться аналіз економічної ситуації за попередній період і на початок 2018 р. та попиту й пропозиції на внутрішньому та зовнішньому ринках товарів та послуг Аналіз економічної ситуації, наявних проблем соціально-економічного розвитку та державної політики, що проводилася у звітному періоді, стану її реалізації має бути комплексним і охоплювати всі боки та сфери економіки.

3. Цілі державної програми.

Цілі державної програми - описані у формальному вигляді орієнтири, яких бажано досягти в короткостроковому періоді.

Під час визначення цілей програми обов'язковим є зв'язок між ними, оскільки цілі визначають орієнтири розвитку. Вони мають бути пов'язані з середньо - та довгостроковими результатами, визначати швидкість одержання результатів окремих видів економічної діяльності в найближчому майбутньому.

З урахуванням принципу реалістичності кількість цілей не повинна перевищувати десяти. Цілі економічного і соціального розвитку послідовно, в порядку зменшення їх пріоритетності зіставляються з їх комплексною ефективністю, можливостями реалізації: ресурсними, інтелектуальними, організаційно-правовими, кадровими, фінансово-економічними тощо. Це повинно дати змогу визначити стратегічні цілі, які можуть бути реалізовані в середньостроковій перспективі.

4. Пріоритетні напрями економічної і соціальної політики.

Цей розділ передбачає виділення пріоритетів розвитку, які являють собою сфери, в яких важливо внести зміни, щоб сприяти досягненню загальнонаціональної мети, а саме збалансованого економічного зростання та підвищення рівня й якості життя населення. Під час визначення пріоритетних напрямів ураховуються позитивні тенденції та ризики.

5. Ризики - розвиток негативних явищ в економіці, що можуть виникнути в періоді, на який розробляється програма, і призвести до невиконання очікувань щодо окремих програмних показників, навіть за умови ефективної державної політики, попередньо визначеної в сценарних умовах.

Ризик являє собою прогнозовані граничні природні або техногенні, соціальні, економічні, політичні загрози, що є безпосереднім або опосередкованим (віддаленим) наслідком відповідних рішень, прийнятих на державному рівні.

6. Очікувані результати - результатами виконання програми мають стати кількісні та якісні показники, які характеризують рівень виконання завдань органу планування у звітному та плановому періодах.

Процес управління за ДПРРСЕ має базуватися на моніторингу факторних показників (регулятори: ВВП, зміна реального ВВП, валова додана вартість за галузями виробництва, обсяг промислової продукції тощо), їх аналізі з урахуванням впливу на цільовий показник (індикатори: податки, кредити, амортизація, інвестиції з державного бюджету, умови для іноземних інвесторів тощо), прогнозі можливих змін регуляторів, умовах розвитку об'єкта управління, оцінці альтернативних варіантів рішення під час вибору найбільш ефективних варіантів за рахунок цілеспрямованої зміни регуляторів, що зумовлюють значення індикатора цього процесу.

Оцінювання стану виконання ДПРРСЕ за допомогою інструментів моніторингу сприятиме:

- визначенню стратегічних цілей розвитку;

- отриманню важливої оперативної інформації про тенденції економічного розвитку, результативність та ефективність вибраної стратегії;

- формуванню уявлення про поточний стан реалізації програми;

- виявленню попередніх результатів реалізації програмних документів;

- коригуванню їхнього змісту, зокрема уточненню цілей, переорієнтації на досягнення реальних результатів;

- підвищенню довіри громадськості до органів влади завдяки забезпеченню прозорості їхньої діяльності;

- обґрунтуванню запитів щодо фінансування програм із державного бюджету;

- зосередженню зусиль усіх учасників реалізації програми для досягнення запланованих цілей;

- забезпеченню своєчасного зворотного зв'язку на всіх рівнях управління програмою;

- аналізу причин успіхів і невдач у реалізації та врахуванню цих помилок під час розроблення подальших програм розвитку реального сектору економіки.

Своєю чергою, у результативності економічної політики вбачається фактичне досягнення задекларованих цілей державного регулювання і вирішення проблеми, для яких ця програма запроваджувалася.

Таким чином, національна економіка є реальною базою для поєднання інтересів усіх суб'єктів економічного життя в усіх сферах та видах діяльності. Водночас говорити про її ефективність можна лише тоді, коли її реалізація буде розглядатися у досяжній перспективі програмування (один-три роки).

Від формування напрямів економічної політики в реальному секторі економіки залежить вироблення відповідних заходів, реалізація яких дасть змогу в кінцевому підсумку отримати макроекономічну стабільність та стійке економічне зростання на базі виважених, системних і послідовних кроків та ефективного використання бюджетних коштів. Відсутність короткострокового програмного документа може призвести до неефективного витрачання достатньо обмежених ресурсів і розбалансування економічної системи.

Методичні рекомендації щодо розроблення державної програми розвитку реального сектору економіки на плановий та два наступних роки призначені для міністерств й інших органів державного управління, державних організацій, підпорядкованих уряду, регіональних органів виконавчої влади, а також організацій-співвиконавців для забезпечення методологічної та методичної єдності під час розроблення пропозицій до програми. Вони містять пропозиції щодо організації розроблення програмного документу, складу, змісту розділів, напрямів програмних заходів.

Результативність економічної політики щодо впровадження методичних рекомендацій ДПРРСЕ вбачається у: досягненні раціонального, а потім наближеного до європейського рівня споживання матеріальних благ і послуг та забезпечення населення іншими життєво необхідними соціальними благами; збільшенні частки сучасної науко - ємної, високотехнологічної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому й світовому ринках, а також сучасних послуг у загальному обсязі випуску продукції (послуг); зменшенні потреби первинної сировини на одиницю кінцевого продукту; зменшенні технічних навантажень на довкілля, скороченні та ліквідації шкідливих виробництв, створенні здорових умов життя.

Список використаних джерел

1. Механізм структурних зрушень в економіці України: монографія / В.І. Кононенко, О.О. Веклич, Л.М. Шаблиста та ін.; відпов. ред. д.е.н. В.І. Кононенко. К.: Ін-т економіки НАНУ, 2002. 288 с.

2. Національна економіка: навч. посіб. / А.Ф. Мельник, А.Ю. Васіна, Т.Л. Желюк, Т.М. Попович; за ред. А.Ф. Мельник. К.: Знання, 2011.463 с.

3. Середньостроковий план пріоритетних дій Уряду до 2020 року / Єдиний веб-портал органів виконавчої влади України. URL: https://www.kmu.gov.ua.

4. Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2018-2020 роки (травень) / Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. URL: http://www.me.gov.ua.

5. Кілієвич О.І. Економічний аналіз державної політики: навч. посіб. К.: НАДУ, 2011. 78 с.

Размещено на Allbest.ru