Можливі шляхи підвищення ефективності інноваційної інфраструктури України в аспекті світового досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Можливі шляхи підвищення ефективності інноваційної інфраструктури України в аспекті світового досвіду

Дерід Ірина Олександрівна

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

інноваційна інфраструктура ефективність

Питання розвитку науково-технічного потенціалу країни нерозривно пов'язане із вирішенням проблеми підвищення ефективності інфраструктури інновацій. Не зважаючи на дуже широке використання терміну «ефективність» і «ефективний» в економіці, досягти вірної трактовки цієї характеристики для інноваційної інфраструктури доволі складно. Ефективність функціонування будь-якого економічного суб'єкту можна представити у кількох площинах: безпосередньо ефективність функціонування кожного суб'єкта інноваційної інфраструктури як економічної одиниці; ефективність інноваційної інфраструктури як підсистеми економічної системи; ефективність інноваційної інфраструктури як цілісної підсистеми інноваційної системи; ефективність кожного суб'єкту певного виду інноваційної інфраструктури в аспекті їх функціонального призначення для інноваційного процесу.

Ефективність функціонування кожного суб'єкта інноваційної інфраструктури як економічної одиниці вимірюється на основі бухгалтерської звітності як співвідношення фінансових результатів до витрат. Для суб'єктів інноваційної інфраструктури таке вимірювання ефективності часто є малоінформативним, з огляду на неприбутковий статус більшості організацій такого виду, їхнє функціонування за рахунок субсидій і дотацій від координуючих інстанцій, а в деяких випадках, зокрема, для інноваційних кластерів визначити витрати і результати на певний конкретний період практично не можливо. Для деяких суб'єктів інноваційної інфраструктури вимірювання такої ефективності відбувається в обов'язковому установленому законодавством порядку, як і для будь-яких інших господарських одиниць економічної системи. Із інформації, представленої у бухгалтерській звітності, можна дістати інформацію, які види послуг приносять основну частину доходів від діяльності установи. А зазначені дані можна легко спроектувати на площину функціонального призначення виду інноваційної інфраструктури, до якого відноситься організація і зробити висновки, на скільки діяльність установи відповідає прописаним у її статуті цілям. Таку інформацію практично не можливо знайти у відкритому доступі. Однак, фінська компанія Technopolis, що уявляє собою сукупність технологічних наукових парків, розташованих у різних містах, форма власності у компанії відкрита акціонерна, у щорічному звіті дає інформацію про обсяги своїх доходів по джерелах їх надходження. Порівнюючи динаміку доходів компанії із часткою, що у них займають рентні платежі (на приклад, у 2002 році загальні продажі компанії складали 22,6 млн. EUR, при цьому 17,7 млн. EUR приходилося на дохід від рентних платежів, а дохід від надання послуг складав лише 3,7 млн. EUR., відповідно - близько 83,5% доходу від ренти і 16,5% від надання послуг), можна дійти висновку, що основні прибутки компанія отримує від рентних платежів. При цьому, у той час як для Фінляндія дана ситуація цілком нормальна і не суперечить функціональному призначенню технопарку як представника інноваційної інфраструктури, в Україні - ситуація інша. Так, наукові та дослідницькі заклади України, а також безпосередньо технопарки, часто розглядають оренду своїх приміщень і територій просто як джерело фінансових надходжень, а не засіб розвитку інноваційного підприємництва. Як зазначає журнал «Експерт», законодавство стосовно спеціального режиму функціонування технопарків прописано так, що увійти у технопарк, а отже і отримати пільги може практично будь-яка компанія. Як результат, джерелом фінансування технопарків подекуди стає «торгівля пільгами». Таким чином, аби підвищити даний аспект ефективності інноваційної інфраструктури в Україні, вітчизняним суб'єктам інноваційної інфраструктури необхідно сфокусуватися на обслуговуванні саме інноваційних підприємств. Для того, аби ситуація із обслуговуванням на пільговому режимі технопарків компаній, що не слугують інноваційному розвитку, виправилась, стає необхідним чітке законодавство в аспекті визначення клієнтської бази інноваційної інфраструктури в цілому та технопарків зокрема.

В свою чергу, інноваційна інфраструктура як підсистема економічної системи характеризується економічною ефективністю у вигляді створення, нових підприємств, робочих місць в економічній системі країни чи регіону, сприянні імміграційним процесам у вигляді спричинення потоків надходження кваліфікованих робочих кадрів з-за кордону. Крім того, інноваційна інфраструктура та її суб'єкти, як правило, підвищують рівень життя у регіонах, розташованих поруч, що проявляється у вищому рівні факторних доходів, підвищенні рівня освіти населення, ступеню доступу до мережі Інтернет та інше. Розвиток інноваційної інфраструктури зазвичай спричиняє розвиток інфраструктури інших видів - транспортної, соціальної та ін. Не можна сказати, що інноваційна інфраструктура у обов'язковому порядку націлена на спричинення екологічного ефекту, однак деякі суб'єкти приділяють цьому особливу увагу і навіть використовують як рекламу для клієнтів. При цьому, слід відзначити і негативні, однак зазвичай невідворотні наслідки розташування суб'єктів інноваційної інфраструктури на певній території: підвищення рівня цін, збільшення конкуренції місцевих кваліфікованих кадрів із іноземними спеціалістами за працевлаштування та ін. Огляд економічного ефекту, що спричиняють суб'єкти інноваційної інфраструктури на економічну систему, дає наступні результати: створення нових компаній - інноваційний кластер Кремнієва Долина: середній приріст новостворених компаній у кластері за рік зазвичай сягає до 29 компаній, у 2008 р. у кластері з'явилося 22 нові компанії у секторі комп'ютерного програмного забезпечення; створення робочих місць - технопарки України (8 одиниць): за 2007 рік. в рамках діяльності технопарків було створено 197 робочих місць; екологічні наслідки діяльності - дослідницький парк Софія Анти поліс: парк займає площу в 2,300 га, 800 га - віддано під конструкції, а решту 1,500 га - під житло, спортивну та рекреаційну зони, парк вважається найзеленішим, а усі його будівлі спроектовано дизайнерами у гармонії із природнім ландшафтом; соціальні наслідки діяльності - Стенфордський дослідницький парк: вже на 2000 р. - 87% мешканців регіону Пало Алто мали доступ до мережі Інтернет, а 65% - мали не менше ніж 4-річну вищу освіту. Таким чином, можна дійти висновку, що в повній мірі спрацьовує механізм мультиплікатора розходів, інвестиції, що робляться у розвиток інноваційної інфраструктури не тільки надають можливість їй функціонувати, виконуючи свої функціональні зобов'язання у вигляді обслуговування інноваційного процесу, але й створюють додаткові доходи та екстернальний позитивний ефект для цілого ряду економічних суб'єктів, що прямо або опосередковано пов'язані із суб'єктами інноваційної інфраструктури.

Основним завданням інноваційної інфраструктури є створення загальних умов для реалізації інноваційного процесу, а ці умови детермінуються як результати специфічних функцій різноманітних видів інноваційної інфраструктури, то ефективність інноваційної інфраструктури має виражатися у дієвості результатів зазначених функцій, тобто у якості їхнього впливу на інноваційний процес. При цьому, у більшому чи меншому ступені якості виконання свої функцій, інноваційна інфраструктура має ще одну суттєву здатність по відношенню до обслуговуваних інноваційних підприємств - це створення для них додаткової ринкової вартості компанії. Те, що інноваційна інфраструктура здатна створювати додаткову вартість для суб'єктів інноваційного підприємництва, що нею обслуговуються обговорювалося неодноразово у наукових колах, але остаточного механізму її вимірювання не визначено. Провівши детальний аналіз, спираючись на вітчизняні і зарубіжні дослідження, ми дійшли висновку, що в результаті послуг, отриманих від співпраці із інноваційною інфраструктурою, інноваційне підприємство отримує їх результат не тільки у вигляді реалізації інноваційного проекту, але і у вигляді певного надлишку вартості компанії, що має нематеріальний вигляд і залишається (за сприятливих умов) у компанії і після реалізації інноваційного проекту, але не має матеріальної форми і не фіксується у вигляді нематеріальних активів у звітності компанії. Вочевидь, ця додана вартість має форму гудвілу. Вважаючи, що гудвіл розраховується як різниця між ринковою оціночною і балансовою вартістю фірми, знайшовши різницю між величиною гудвілу фірми до впровадження інноваційного проекту і аналогічним показником після впровадження інноваційного проекту за участі інноваційної інфраструктури, ми отримаємо величину на яку зріс гудвіл фірми. Однак, частина цього гудвілу створюється за рахунок нововведення, проявляючись у вигляді підвищення оціночної вартості інноваційної компанії завдяки очікуванню ринком більших прибутків, що у майбутньому ця фірма здатна буде приносити. Тому, аби вирахувати гудвіл, що інноваційній компанії принесла саме інноваційна інфраструктура, необхідно вищеописану величину гудвілу зменшити на величину гудвілу, на яку потенційно розраховувала інноваційна компанія від впровадження інновації без урахування впливу інноваційної інфраструктури. Якщо зазначена величина виявиться істотною, то можна говорити про ефективне функціонування інноваційної інфраструктури, про те, що вона суттєво збільшує ринкову вартість інноваційної компанії. Щоб суб'єкти інноваційної інфраструктури України отримали здатність до виконання даної функції, їм самим, перш за все, необхідно підвищити свій гудвіл. А значна його частина, як стверджують експерти, виникає за рахунок іміджу і престижності організації. Таким чином, інноваційна інфраструктура України, що практично не представлена на міжнародному інноваційному просторі, доки не є ефективною в даному аспекті.

Отже, для підвищення ефективності інноваційного процесу в Україні необхідно активізувати і удосконалити вітчизняну інноваційну інфраструктуру, вдаючись до наступних заходів: врегулювання законодавства про інноваційну інфраструктуру, збільшення фінансових надходжень до інфраструктурних суб'єктів (державних і приватних), проведення політики підвищення іміджу кожного суб'єкту інноваційної інфраструктури (завдяки співпраці із зарубіжними колегами та успішним інноваційним проектам).

Размещено на Allbest.ru