Фінансові механізми сприяння розвитку самозайнятості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансові механізми сприяння розвитку самозайнятості

Безтелесна Л.І.

У статті відображені суть, значення та тенденції розвитку самозайнятості в Україні. Доведено, що подальше сприяння її розвитку вимагає залучення цілого спектру механізмів, проте вагоме місце має належати фінансовим.

Постановка проблеми. Протягом останніх років в Україні відбулося визнання особливої соціально-економічної ролі самозайнятості, яка у кризових умовах створює нові робочі місця за незначної державної організаційно - економічної політики, залучає до легальної економічної сфери ті кошти, що перебувають поза банківською системою. І якщо самозайнятість сприяє розв'язанню складних соціально-економічних проблем, то постає питання, які заходи потрібно реалізувати державі для забезпечення її подальшого розвитку. самозайнятість економічний безробіття

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Огрунтуванню сутності само- зайнятості та показникам її вимірювання присвячені публікації О.Позняк. Передумови та причини її розвитку розглядаються у працях Е.Лібанової.

Формулювання цілей статті. Подальше сприяння розвитку само-зайнятості в Україні вимагає використання потенціалу не лише організаційно-правових механізмів, але й фінансових.

Наукові результати. Самозайнятість має вирішальне значення й для формування конкурентного середовища та створення середнього класу. Проте нині вона ні структурно, ні кількісно, ні якісно не готова до виконання настільки системних завдань. Так, за останніми оцінками статистичних даних Європейського Союзу на 1000 чоловік працездатного населення припадає близько 42 підприємства, а частка зайнятих у сфері малого підприємництва - близько 75%. В Україні ці показники значно нижчі: на 1000 працездатних припадає лише близько 3,5 підприємств та близько 11% зайнятих у сфері малого підприємництва. Отож, саме її подальший розвиток може стати основою для розв'язання цих проблем. Вивчення вітчизняних наукових джерел щодо суті самозайнятості, дає право стверджувати, що самозайнятими є особи, які не є роботодавцями і не є найманими працівниками.

Самозайнятість у вузькому тлумаченні терміну, визначається як діяльність, що зазвичай, приносить дохід у грошовій або натуральній формі і проводиться суб'єктом індивідуально [ 2]. У широкому тлумаченні термін самозайнятість трактується, як індивідуальна зайнятість та суміжна з нею різновид зайнятості - діяльності, що пов'язана з докладанням праці на мікропідприємствах (з чисельністю зайнятих до 5 осіб) [ 2].

Спираючись на аналіз сучасного трактування сутності самозайнятості науковцями можна дати наступне визначення самозайнятості.

Самозайнятість - це альтернатива зайнятості працездатної особи з самостійним створенням робочого місця задля отримання доходів від власної діяльності з метою забезпечення себе необхідними благами і задоволення власних потреб.

Оцінюючи чисельність самозайнятих в Україні за 2001-2004рр., можна стверджувати про її зростання на 289,7 тис.чол. в цілому, а в галузевому розрізі, то - у сфері послуг, зокрема, торгівлі, транспорті, операціях з нерухомістю, охороні здоров'я, колективних та громадських послугах, тобто там, де започаткування бізнесу потребує зазвичай незначних обсягів стартового капіталу, або ж базується на високому професіоналізмі (табл1.).

Таблиця 1

Динаміка кількості самозайнятого населення за видами економічної діяльності, .тис. чол. [3]

Резервом зростання самозайнятих є скорочення чисельності найманих працівників. У період з 2001 по 2004 р. в Україні кількість найманих працівників зменшилась на 1615 тис. чол.. Найбільша чисельність вивільнення спостерігалася, зокрема, у сільському господарстві, будівництві та промисловості, що спричинене не високим рівнем заробітної плати, сезонністю робіт та низькою прибутковістю таких підприємств (табл.2).

Таблиця 2

Динаміка кількості найманих працівників за видами економічної діяльності, чол.

Оцінюючи динаміку структури самозайнятого населення (табл. 3) видно, що щорічно зменшується кількість самозайнятого населення в таких галузях економіки як сільське господарство, будівництво, промисловість, фінансова діяльність і освіта, що стосується решти, то кількість самозайнятих там зростає. Зростання кількості самозайнятого населення в не виробничих сферах економіки спричинено необхідністю порівняно не високого стартового капіталу, швидкого капіталообороту, мобільності в організації бізнесу та не вимагає залучення великої кількості найманих працівників.

Однією з фінансових можливостей започаткування власної справи є отримання стартового капіталу у формі виплати державної одноразової допомоги з безробіття. Суми виплат, які отримують особи є не високим і становлять від 1700 до 2600 грн. (табл. 4.).Так, сума таких виплат в Рівненській області становить від 1800 до 2200 грн., що є ще нижчими, а ніж в по державі в цілому та становить 45- 65% розміру мінімальної заробітної плати. І зрозуміло, що цих сум недостатньо для започаткування власної справи, тим паче на заснування підприємства в виробничій галузі, що зумовлює необхідність впровадження додаткових фінансових механізмів.

Таблиця 3

Динаміка структури самозайнятого населення за видами економічної діяльності, %

Подальше сприяння розвитку самозайнятості обумовлює надання пільгової допомоги у формуванні стартового капіталу на підставі оцінки інвестиційної обґрунтованості бізнес-планів. Вивчення досвіду самозайнятості в розвинутих країнах свідчить, що сприяти його розвитку можна лише шляхом поєднання, узгодження, комбінування різних механізмів, проте пріоритет має бути наданий фінансовим (рис.1):

- інформаційно-консультативні, що забезпечують інформаційне обслуговування, надання консультативної допомоги з усіх питань становлення і функціонування малих бізнесових структур;

- організаційно-управлінські - технологічне навчання, допомога в інноваційній сфері, технічна допомога;

Таблиця 4

Динаміка співвідношення середнього розміру допомоги по безробіттю та мінімальної заробітної плати

- податкові, які передбачають формування системи пільгового оподаткування, надання права прискореної амортизації і вилучення амортизаційних відрахувань з об'єктів оподаткування;

- фінансові, які передбачають прямі гарантовані позики, цільове субсидіювання, пільгове кредитування, гарантії перед кредитними товариствами, цільове бюджетне фінансування, створення різних кредитно-фінансових та інвестиційних організацій, а також використання інструментів, що сприяють успішній діяльності новостворених підприємств, а саме: факторинг, лізинг, селенг, овердрафт.

Факторинг - це різновид торгово-комісійної операції, пов'язаної з кредитуванням обігових чи інших коштів. За суттю факторинг - це викуп платіжних вимог у постачальника товарів чи послуг. Іншими словами, факторинг можна визначити як діяльність спеціалізованої установи (факторингової компанії або факторингового відділу банку) зі стягнення грошових коштів у боржників свого клієнта (промислової або торговельної компанії) й управління його борговими вимогами. Одна із причин повільного становлення факторингу в Україні складність технології факторингового обслуговування. Підготовчий етап для початку роботи становить два - три роки, за які треба виробити технологію оцінки дебітора, технологію прийняття рішень, технологію розподілу ресурсів тощо. В Україні ці технології опрацьовані недостатньо, крім того, інформації про дебіторів підприємств дуже мало.

Лізинг - довготермінова оренда (від шести місяців до декількох років) машин, обладнання транспортних засобів, виробничих споруд тощо на підставі відповідного договору між орендодавцем і орендарем. Лізинг є, по суті, новим способом фінансування капітальних вкладень. Він ґрунтується на збереженні права власності на фонди за орендодавцем. У лізингову оренду здають предмети довготривалого користування, як це передбачено Законом України «Про оренду майна державних підприємств та організацій». Протягом дії договору про лізинг орендар може сплатити орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна. Лізинг можна вважати різновидом довготермінового кредиту, який надають у натуральній формі, а клієнт погашає його частинами виплат. В Україні сформувалася мережа лізингових компаній, фондів, фірм. Спеціальні лізингові підрозділи виникли в комерційних банках і небанківських фінансово-кредитних установах.

Селенг. Для підтримки і розвитку підприємств малого та середнього бізнесу використовують також різновид лізингу - селенг. Функції селенгу регламентовані Об'єднанням європейських лізингових товариств зі штаб-квартирою в Брюсселі. Сьогодні селенг активно застосовують в усіх економічно розвинутих країнах. Зокрема, у США обсяг селенгових операцій перевищує 10 млрд., у Західній Європі - 20 млрд. доларів у рік. Селенг - це специфічна форма зобов'язання, яку регламентує угода майнового найму. Суть селенгу полягає в передачі власником своїх прав на використання й управління його майном селенговій компанії за певну плату. Сьогодні в Україні є умови для розвитку селенгу, передусім, у малому бізнесі. Зокрема, це: - постійні труднощі на грошовому ринку; - зменшення прибутку в господарських суб'єктів, що обмежує їхню можливість вкладати достатню суму коштів у розвиток нових технологій і розширення виробництва.

Овердрафт також є однією із сучасних форм фінансування малого бізнесу. Це форма короткотермінового кредиту, який надають шляхом використання клієнтом банківських коштів понад наявний залишок на його р банкові. Банк і клієнт укладають між собою угоду, в якій визначають максимальну суму овердрафту, умови його надання, порядок погашення та величину сплачуваного відсотка за кредит. У разі овердрафту на погашення

заборгованості переказують усі кошти, які надходять на поточний рахунок клієнта. Тому обсяг кредиту змінюється в міру надходження коштів. Цим овердрафт відрізняється від звичайної позики.

Перелічені механізми сприяння розвитку самозайнятості в більшості країн передбачені державними програмами, спрямованими на підтримку і стимулювання її розвитку.

Висновки

Отже, у сучасних умовах господарювання для функціонування та виживання малого підприємництва, яке є наслідком розвитку само-зайнятості, потрібно використовувати сучасні фінансові механізми, які можуть бути дієвими лише у поєднанні з інформаційно-консультативними та організаційно-управлінськими, що має стати одним із пріоритетів як державної , так і регіональної економічної політики.

Література

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1996 р. №404 «Про концепцію державної політики розвитку малого підприємництва».

2. Безтелесна Л. І., Юрчик Г. М., Державне регулювання зайнятості: Підручник. - Рівне: НУВГП, 2006. - 210 с.

3. Статистичний щорічник України 2004 рік.: К.: Консультант, 2005.- 664с.

Размещено на Allbest.ru