Порівняння методів економічної оцінки мінерально-сировинних ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порівняння методів економічної оцінки мінерально-сировинних ресурсів

Калько А.Д., к.т.н., доцент (Національний університет водного

господарства та природокористування, м. Рівне)

В статті проаналізовані і порівняні методи економічної оцінки мінерально-сировинних ресурсів.

In clause the methods of an economic estimation of mineral and raw resources are analysed.

В умовах економічного зростання, передовсім, завдяки гірничодобувній промисловості, Україна потребує грунтовного підходу до визначення доступності родовищ корисних копалин. Основною метою економічної оцінки родовищ корисних копалин є визначення можливості залучення запасів в розробку при існуючому технічному рівні розвитку суспільства, з врахуванням його потреби в даному виді мінеральних ресурсів [1].

Економічна оцінка об'єднує в собі результати геологічної, технічної, технологічної і промислової оцінок родовищ корисних копалин. Результатом геологічної оцінки є інформація про запаси корисних копалин, умови їх залягання, речовинний склад і ін. При проведенні технічної і технологічної оцінок здійснюються вибір способу розкриття, систем розробки і схем збагачення мінеральної сировини.

Ступінь придатності запасів корисних копалин для експлуатації визначається промисловою оцінкою родовищ. При цьому оцінюється потреба в даному виді сировини, ступінь і джерела її задоволення; можливість родовища по кількості і якості запасів, гірничо-геологічних умовах залягання і географічному положенню бути об'єктом для будівництва гірничого підприємства; розмір капітальних вкладень, очікувана собівартість 1 т сировини. Економічна оцінка здійснюється для родовищ, що одержали позитивну промислову оцінку [2].

Тому не випадково, питання економічної оцінки мінерально-сировинних ресурсів знайшли віддзеркалення в працях фахівців різних областей: геологів, гірників, економістів і проектувальників. До них відносяться М.І. Трушков, В.М. Крейтер, С.А. Первушин, Д.М. Павленко, С.Я. Рачковський, К.Л. Пожарицький, Н.В, Володомонов, академік М.А. Агошков, академік Т.С. Хачатуров, В.В. Померанцев, проф. А.С. Астахов, проф. Н.А. Мацко і ін.

Якщо методології виконання геологічної і технологічної оцінок родовищ корисних копалини грунтувалися на сукупності знань в галузі проведення геологорозвідувальних робіт, методів оконтурювання, підрахунку запасів, вибору способів розробки і переробки мінеральних ресурсів і в цілому не викликали розбіжностей, то становлення методології економічної оцінки родовищ характеризувалося широкими дебатами і зіткненнями думок вчених.

У 1931 році М.І. Трушковим було запропоновано оцінювати суспільну вартість родовища у вигляді прибутку або доходу, очікуваних від експлуатації родовища [3]. Інша точка зору [4, 5] полягала в необхідності обліку при оцінці родовищ як вартісних, так і натуральних показників, що відображають потребу господарства в корисній копалині; об'єми не тільки чистого продукту, а всієї продукції; баланс розвіданих запасів; можливість внесення капітальних витрат і завдання господарського будівництва.

В умовах соціалістичного устрою вважалося неприйнятним використання існуючих в капіталістичному суспільстві критеріїв економічної оцінки мінерально-сировинних ресурсів. Потрібно було розробити принципово новий підхід, який би враховував не тільки прямі, видимі вигоди, але і вторинний ефект від освоєння мінерально-сировинних ресурсів, а також перспективи розвитку продуктивних сил в народному господарстві [6].

У 1955 році академіки В.А Обручев, А.А. Скочинський, A.M. Терпігорев і ін., ініціювали початок створення методології грошової оцінки родовищ корисних копалин. Її мета передбачала порівняння економічних результатів геологорозвідувальних робіт з грошовими витратами на них, оцінку найбільш вигідного способу, темпу і порядку розробки, удосконалення методики розвідки і підрахунку запасів.

У зв'язку з цим, К.Л. Пожарицький запропонував спосіб економічної оцінки родовищ корисних копалин через дисконтований прибуток або диференційну гірничу ренту [7, 8]. Грошова цінність родовища характеризувалася ефектом від розробки родовища:

 (1)

де:- чистий дохід від експлуатації копальні в i-ому році;

r - облікова ставка у відсотках;

n - тривалість експлуатації в роках.

Пропозиція К.Л. Пожарицького була модифікацією формули X. Хосколда, запропонованої для оцінки гірничих проектів ще в 1877 році.

Спроби створити принципово новий підхід до оцінки мінеральних ресурсів не увінчалися успіхом. Не дивлячись на різноманітність висловлюваних пропозицій, концептуально відмінності думок за економічною оцінкою мінерально-сировинних ресурсів зводилися до того, що використовувати як міру народногосподарської цінності ресурсів: суспільно необхідні витрати на їх освоєння або диференціальну ренту, що утворюється при їх освоєнні.

Перший підхід на основі теорії трудової вартості К. Маркса, відстоював академік С.Г. Струмілін. Відповідно до “витратної” концепції вартість природного ресурсу повинна визначатися кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на його освоєння і підготовку до експлуатації. Щодо мінерально-сировинних ресурсів - ці витрати рівні витратам на геологорозвідувальні роботи. Але від такого підходу відмовилися внаслідок того, що оцінка родовищ корисних копалин давала суперечливі результати при порівнянні родовищ з різними умовами розробки, обумовленими природними чинниками.

Більшість фахівців в галузі оцінки мінерально-сировинних ресурсів сходилися на думці, що тільки диференційна рента може відобразити істотні відмінності природних умов освоєння родовищ. Підкреслювалося, що хоча в умовах соціалізму земля і надра є об'єктом державної власності, вони ж є об'єктом господарювання підприємств. Реалізація ж державної власності на землю і її надра здійснюється шляхом вилучення державою рентного доходу.

Прихильник “рентного” підходу академік Т.С. Хачатуров вважав, що ефект від використання природного ресурсу вищої якості співставний з ефектом використання більш довершених засобів праці [10]. Гранична величина капітальних вкладень в засоби праці для отримання від них відповідного ефекту визначається за допомогою нормативу ефективності. Було запропоновано оцінювати мінерально-сировинні ресурси за допомогою виразу:

економічна оцінка мінеральний сировинний

(2)

де: S - оцінка ресурсу;

R - середньорічна диференційна рента, приведена до теперішнього часу з урахуванням коефіцієнта віддалення ;

Е_н - норматив ефективності;

t - кількість років, що розділяє початковий момент і відповідний рік розрахунку ренти.

Надалі було визнано, що користуватися формулою “капіталізованої” середньорічної гірничої ренти (1.2) можна тільки для оцінки родовищ корисних копалини з тривалими термінами відпрацювання, оскільки вона не враховує обмеженості мінеральних ресурсів.

До початку 80-х років практично загальновизнаною стала “рентна” концепція економічної оцінки мінерально-сировинних ресурсів, в основу якої був покладений додатковий прибуток (надлишок над середнім прибутком), що одержується за сприятливіших природних умов виробництва.

Тимчасовою типовою методикою економічної оцінки родовищ корисних копалин [11] копалин було рекомендовано оцінювати цінність родовища по критерію сумарної дисконтованої диференційної ренти:

 (3)

де: R_p - грошова оцінка родовища;

Z_t - цінність річної продукції (включаючи всі попутно вилучені компоненти), обчислена в оптових цінах або “замикаючих” витратах t-го року;

S_t - сума майбутніх капітальних і експлуатаційних (без відрахувань на амортизацію в частині реновації) витрат в t-ому році;

Е_н.п - норматив для приведення різночасних витрат і результатів;

Т - розрахунковий період оцінки родовища (його частини), що обчислюється з року, щодо якого виконується оцінка до року відпрацювання запасів.

Проте і після затвердження Методики… дебати навколо методології грошової оцінки цінності родовищ не припинялися.

Розбіжності серед прихильників “рентної” концепції полягали в основному в трактуванні “замикаючих” витрат, і способах обліку чинника часу. Відповідно до Методики... [11] “замикаючі витрати характеризують гранично допустимий для певного періоду рівень питомих витрат на приріст виробництва даного виду продукції гірничодобувних галузей”. Рівень замикаючих витрат повинен забезпечувати мінімум витрат у виробників і максимум ефекту у споживачів даних природних ресурсів. Найчастіше при цьому використовувався метод ранжирування родовищ по величині питомих приведених витрат на отримання кінцевої продукції, відповідно до якого замикаючі витрати були витратами, усередненими по деякій зоні замикання, що включає 10-15 % “приграничних” даних запасів.

Заперечення викликало використання для цілей поточного планування замикаючих витрат рівня приросту, який визначався по перспективних планах розвитку галузі. На думку автора роботи [12] це приводило до завищення замикаючих витрат, оптових цін і оцінки природних ресурсів.

Тому пропонувалося встановлювати два рівні замикаючих витрат: діючий, який визначається по “гіршій” частині експлуатованих природних ресурсів даного виду, що служить для економічної оцінки природних ресурсів при поточному плануванні і госпрозрахунковій практиці реалізації планових рішень; перспективний, який визначається по “гіршій” частині намічених до введення в експлуатацію природних ресурсів даного виду, що служить для економічної оцінки природних ресурсів при перспективному плануванні і прогнозуванні.

З критикою механізму дисконтування рентного доходу виступило Міністерство геології СРСР, оскільки його використання при економічній оцінці родовищ приводило до значного скорочення об'єму балансових запасів. Було заявлено, що облік чинника часу не повинен виражатися в абсолютному зменшенні кількості розвіданих запасів. Було запропоновано використовувати знижені в часі ставки дисконту.

Так, в роботі [12] розглядається використання для першого десятиліття роботи гірничого підприємства ставки дисконтування 0,08; для другого - 0,03; для третього - 0,023; для четвертого - 0,017; для п'ятого - 0,013. При цьому в середньому за 30 років ставка складає 0,044, а за 50 років - 0,035. Проте при цьому не було зроблено серйозного наукового обгрунтування застосування зниження в часі ставок дисконту.

Академік М.І. Агошков [13] відзначав складність обгрунтування ставок дисконтування в умовах планової економічної системи. Він відзначав, що залежно від тлумачення природи нормативу приведення він повинен складати 0,05 (якщо трактувати його як приріст продуктивності суспільної праці); 0,03-0,04 (якщо норматив відображає платню за кредити або виробничі фонди). Якщо ж “норматив приведення різночасних витрат характеризує потенційну ефективність “вільних” капітальних вкладень, то в умовах планової економіки коли напрями капітальних вкладень диктуються не нормою прибутку, а потребами планомірного пропорційного розвитку народного господарства, кількісне обгрунтування Е_н.п виявляється взагалі невизначеним”.

У роботі [14] був запропонований інший підхід до обліку чинника часу. При цьому як аналог для моделі розробки родовища була прийнята тимчасова модель національного доходу на основі темпу зростання накопичення і співвідношеннях між накопиченням і споживанням.

При порівняльній оцінці методів обліку чинника часу розроблений метод давав вищі значення сумарного економічного ефекту від розробки родовища, ніж метод без застосування дисконтування. Цей підхід дозволяв відобразити тенденцію, відповідно до якої неефективні на сьогодні запаси будуть віднесені до категорії балансових в майбутньому за рахунок зростаючої потреби в сировині і зростання накопичення основних фондів. Родовище розглядається як кінцевий продукт геологорозвідувального виробництва і об'єкт промислового освоєння. Грошова оцінка родовища є сумарним економічним ефектом від його експлуатації.

(4)

де: А_t - річна продуктивність по руді в t-ому році, млн.т;

Ц - ціна 1 т металу в кінцевому продукті, грн.;

М_t - вміст металу в руді в надрах t-ому році, т/т;

Р_t - коефіцієнт разубожування t-ому році, частки одиниці;

И_t - коефіцієнт вилучення металу із видобутої руди t-ому році, частки одиниці;

С_t - собівартість розвідки (ставка погашення витрат на ГРР), видобутку і повної переробки 1 т руди з отриманням кінцевого продукту (за вирахуванням реноваційних відрахувань), включаючи транспортні витрати, в t-ому році, грн.;

К_t - сума капітальних вкладень у видобуток і повну переробку руди в t-ому році, млн. грн.;

Т_oс - порядковий номер року (вважаючи від року початку будівництва);

Т_не - відповідно - закінчення будівництва, початку експлуатації;

Т_ое - закінчення експлуатації.

Академік М.І. Агошков, відзначаючи недоліки методології, запропонованої в Методиці, такі як складність прогнозування на тривалу перспективу техніко-економічних показників розробки і зовнішніх народногосподарських умов, що впливають на ефективність освоєння мінеральних ресурсів; неоднозначність тлумачення нормативу для приведення різночасних витрат і ефектів, запропонував новий підхід до оцінки ціни розвіданих запасів. Основа цього підходу - уявлення про ціну розвіданих запасів як про капітал, який може дати щорічний економічний ефект, рівний величині річного прибутку (дифренти), очікуваного від експлуатації оцінюваного родовища [13]. По суті це інтерпретація визначення, даного К. Марксом для оцінки ціни або вартості землі, і використаного академіком Т.С. Хачатуровим для оцінки ефекту від використання мінерально-сировинних ресурсів. М.І. Агошков запропонував визначати ціну розвіданих запасів з виразу:

(5)

де: Ц_м - ціна родовища;

П_р - річний прибуток від експлуатації родовища, обчислений виходячи з ціни річної продукції за замикаючими витратами і витратами на видобуток і переробку;

Е_н - нормативний коефіцієнт загальної ефективності капітальних вкладень;

К_о - сума приведених до моменту початку освоєння родовища капітальних вкладень;

Т_о - час освоєння гірничим підприємством проектної потужності і початку отримання повної щорічної суми прибутку;

Т_м - період експлуатації родовища, включаючи період освоєння проектної потужності.

Перший член виразу є величиною капіталізованого прибутку; другий - відображає величину капіталізованого прибутку, який не буде одержаний (на відміну від використання земельних ресурсів) після завершення експлуатації родовища внаслідок вичерпання мінеральних ресурсів; останній член виразу відображає часовий лаг між вкладенням капіталу і початком отримання прибутку. Цей підхід завершує спроби створення методики економічної оцінки родовищ корисних копалини в період планової економіки. Перехід до ринкового механізму господарювання ознаменувався впровадженням в практику економічної оцінки критеріїв ефективності інвестицій, прийнятих в розвинених капіталістичних країнах.

В даний час загальновизнаними критеріями оцінки економічної ефективності освоєння родовищ є чистий дисконтований дохід (NPV) і внутрішня ставка доходу (IRR). Чистий дисконтований дохід - це критерій абсолютної економічної ефективності. Він визначається з виразу:

(6)

де: Q_t - об'єм продукції в t-ому році, т;

Ц_пі - ціна одиниці продукції, грн/т;

H_акt - акцизи, грн;

Н_дсt - податок на додану вартість, грн;

С_t - величина поточних витрат, що включаються в собівартість в t-ому році, грн;

А_t - величина амортизаційних відрахувань в t-ому році, грн;

Л_нt - величина річних витрат, що не підлягають оподаткуванню (частина коштів, що направляються на технічне переоснащення, природоохоронні заходи і ін.), грн;

Н - величина податку на прибуток, %;

К_t - капітальні витрати в t-ому році, грн;

i - ставка дисконтування, частки од.;

t - поточний рік відпрацювання;

Т - кінцевий термін відпрацювання, років;

Внутрішня ставка дисконтування (IRR) - критерій відносної економічної ефективності. Прирівнюючи ліву частину (1.6) до нуля, визначають ставку, при якій сумарні доходи покривають всі сумарні витрати.

Підходи до оцінки мінерально-сировинних ресурсів як частини національного багатства, відмінні. По рекомендаціях Всесвітнього банку реконструкції і розвитку в 2000 році ВІЭМСом був розроблений проект методичних рекомендацій за визначенням цінності (вартості) мінерально-сировинного потенціалу в надрах [15].

У методиці вартість розвіданих запасів родовищ пропонується оцінювати як сумарний дисконтований дохід (різниця між вартістю продукції і експлуатаційними витратами) від розробки всього родовища. Коефіцієнт дисконтування відповідно до рекомендацій Держкомстату прийнятий рівним 0,03.

При цьому річні доходи приймаються однаковими. Цінність прогнозних ресурсів категорії Р₁ запропоновано оцінювати як сумарний дохід від розробки ресурсів без урахування дисконтування. Цінність прогнозних ресурсів категорій Р₂ і Р₃, визначається з відношення цінності корисного компоненту, вилученого з ресурсів відповідних категорій, до коефіцієнта вилучення з ціни продукції витрат по її виробництву (у рекомендаціях Всесвітнього банку пропонується у всіх випадках приймати коефіцієнт, рівний 2).

В умовах ринку виникла необхідність реалізації механізмів вилучення диференційної ренти гірничих підприємств через різні види платежів і податків за користування надрами. В цілому ці механізми відповідали досвіду розвинених капіталістичних країн. Проте, на думку багатьох фахівців, платежі і податки з гірничих підприємств завищені, а диференціація ставок недостатня. Ця обставина, а також думка про необхідність встановлення цивільної власності на надра і справедливого перерозподілу гірничої ренти між громадянами викликає новий інтерес до питань оцінки величини диференційної ренти, що одержується від експлуатації мінеральних ресурсів [16].

З виконаного аналізу підходів і методів економічної оцінки родовищ корисних копалин видно, що всі вони направлені в основному на диференціацію родовищ по їх розташуванню і умовах залягання, по типу сировини і якості запасів. Розвиток цих методів здійснювався і здійснюється до теперішнього часу у напрямку обліку невизначеності початкової інформації, пов'язаної з мірою достовірності геологічних даних; діапазонами зміни цін, які необхідно враховувати в проектах; з можливістю відхилень термінів будівництва і ін. При цьому, напевно, через складність питання, лише незначна частина досліджень направлена на облік впливу динаміки цін на ефективність проектів. І ніколи ще не розв'язувалися питання, зв'язані з урахуванням динаміки стану ресурсів - зміни ступеня їх готовності до використання у міру виконання різних стадій освоєння родовищ. Перший крок в цьому напрямі був зроблений Гірничим Бюро США при створенні системи оцінки доступності мінерально-сировинних ресурсів.

Література

1. Мацко Н.А. Разработка методов оценки и управления динамической доступностью минерально-сырьевых ресурсов // М., 2002, ИПКОН РАН. Докт. дисс.

2. Фейтельман Н.Г. Эффективность освоения минеральных ресурсов СССР. - М.: Недра, 1985.

4. Смирнов В.И., Прокофьев А.П., Борзунов В.М. и др. Подсчет запасов месторождений полезных ископаемых. Под ред. В.И. Смирнова- М.: Госгеолтехиздат, 1960.

6. Померанцев В.В. Основы оценки месторождений полезных ископаемых и рудников // Горный журнал, 1958.

7. Пожарицкий К.Л. Основы оценки месторождений полезных ископаемых и рудников // Горный журнал, 1957.-№ 9.

8. Пожарицкий К.Л. Основы оценки месторождений полезных ископаемых. - Изд.: СОПС АН СССР, 1957.

9. Рогинский Ф.Н. О принципах оценки месторождений полезных ископаемых // Геология и разведка, 1965. - № 11.

10. Хачатуров Т.С. Об экономической оценке природных ресурсов // Вопросы экономики, 1969. - № 1.

11. Временная типовая методика экономической оценки месторождений полезных ископаемых. - Изд.: Госкомцен СССР, 1980.

12. Астафьева М.П. О дисконтированной сумме дифференциальной ренты при оценке экономической эффективности геологоразведочных работ ресурсов // Известия ВУЗов. Серия Геология и разведка, 1983. - № 5.

14. Кац А.Я., Денисов М.Н., Регентов С.Н. Геолого-экономическая оценка месторождений полезных ископаемых (методические рекомендации). - М.: ВИЭМС, 1986.

16. Калько А.Д. Направления регулирования экономических отношений в процессе недропользования // Рівне: Вісник РДТУ.- 2002.-№ 1(14).- С.229-236.

Размещено на Allbest.ru