Теоретико-методологічні підходи до формування конкурентноздатності АПК регіону

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У сучасній науковій економічній літературі можна часто зустріти термін "конкурентоспроможність". Застосовують цей термін у відношенні до національної економіки, галузі, регіону, підприємства і продукції. Причому зміст, що вкладається в це поняття є дуже широким. Від енциклопедичного словника, за яким "конкуренція - це антагоністичне змагання між товаровиробниками за кращі умови виробництва та збуту продукції» [1], до більш конкретного «…конкуренція - лат, concurere - змагання між виробниками за найбільш вигідніші умови виробництва і збут товарів та послуг». [2].

Аналіз досліджень по даній темі. У науковій літературі сформувалися три підходи до визначення поняття «конкуренція». Згідно з поведінковим підходом, що характерний класичній і неокласичній школі, конкуренцію розуміють як сукупність взаємонезалежних спроб різних продавців встановити контроль на ринку (зокрема, над цінами), без домовленості між собою отримати вигідні умови продажу і купівлі товару. Конкуренція, або суперництво, з точки зору класиків, характеризує "дійсну поведінку ринкових агентів, спрямованих на завоювання лідируючого положення на ринку" [3].

Функціональний підхід до розуміння змісту конкуренції передбачає боротьбу "нового" зі "старим". На думку Й. Шумпетера, саме механізм конкуренції допомагає підприємцю-новатору отримати ринкову владу і витіснити з ринку застарілий продукт та менш ефективні технології [4].

Інформаційний підхід Ф. Фон Хайєка, полягає у визначенні конкуренції наявності інформації про те, "що, як, для кого і в якій кількості виробляти". Використання цієї інформації дозволяє здійснити ефективний вибір серед обмежених ресурсів і варіантів їх використання [3].

З позиції структурного підходу, яка сформувалася наприкінці XIX ст. і закріпилася в XX ст. (Е. Чемберлін, Дж. Робінсон)[5], конкуренція розглядається не як процес, а як параметр ринку. Досконалою конкуренцією вважається ситуація, коли окреме підприємство принципово не має можливості вплинути на рівень ринкової ціни (тому що кількість подібних фірм є дуже великою, а їх продукцію за якісними характеристиками споживача не відрізняє). Протилежною моделлю ринку є монополія, де суперництво відсутнє. Отже, термін "конкуренція" більшою мірою використовується для "визначення якісної характеристики будови ринку", для "передбачення поведінки продавців чи покупців на тому чи іншому ринку", а не для опису поведінки ринкових агентів. Покупець здійснює вибір, зіставляючи корисний ефект (якість) товару із сумарними витратами на його придбання та використання. Конкурентне середовище, представлене значною кількістю незалежних підприємств, що прагнуть зміцнити власне економічне становище шляхом залучення покупців через постійне підвищення якості та зниження цін вироблених товарів. Досягти цього можливо лише своєчасним використанням можливостей науково-технічного прогресу. Причому це використання повинно бути перманентним (безперервним), оскільки не використання у певний момент нововведень у наступному виробничому циклі може бути використаною іншими ринковими суб'єктами, а це знівелює перевагу підприємства-новатора. Тому останнє має бути у постійному пошуку нововведень, а оскільки цього прагнуть всі конкуруючі суб'єкти, економіка в цілому орієнтується на безперервне використання нововведень, що й забезпечує її поступальний розвиток. Конкуренція діє як примусова сила, що спонукає підприємців боротися за збільшення прибутку шляхом удосконалення форм і методів виробництва, використання новітніх технологій, нових способів організації та управління виробництвом, витісняючи з ринку слабких підприємців, конкуренція, з одного боку, створює умови реалізації можливостей новими суб'єктами, а з іншого стимулює цей процес, "винагороджуючи" максимальним прибутком сильніших через механізм ціноутворення. В цьому аспекті конкуренція виступає як внутрішня рушійна сила ринку, що стимулює й підтримує його життєздатність Ринкова економіка, як і будь-яка інша, містить чинник невизначеності майбутньої власної поведінки. Це обумовлено, по-перше, інерційністю економічних явищ, і, по-друге, тим що у будь-якій складній соціально економічній системі неможливо безпомилково прогнозувати напрямки розвитку науково-технічного прогресу, динаміки потреб і несприятливого впливу стихії (посуха, землетрус тощо). Перманентне відхилення економіки від оптимального (рівноважного) стану породжує й нагромаджує у ній протиріччя, що врешті-решт виявляються у формі кризи, розладі економічної системи. Одночасно криза виступає і як важливий засіб виявлення протиріч системи, виконуючи оздоровчу функцію: примушує суспільство оцінити механізм функціонування економіки, проаналізувати причини відхилень і усунути їх негативну дію. Підприємства, які виходять на ринок першими і забезпечують масове виробництво новинок, можуть розраховувати на повне повернення витрат і одержання високих прибутків.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", остання визначається як "...змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку" [7].

Мета дослідження. Узагальнити теоретико-методологічні підходи до визначення конкурентоспроможності продукції, підприємства, галузі, регіону в контексті вступу України до COT.

Конкуренція як суб'єкт діяльності за кращі позиції є невід'ємною складовою ринкової економіки. Вона забезпечує розвиток продуктивних сил, їх творчий потенціал, сприяє створенню нових технологій. Конкуренція є формою взаємодії суб'єктів ринку, економічною боротьбою за найвигідніші умови вкладення капіталу, збільшення обсягу продаж і маси прибутку, основний механізм формування господарських пропорцій. На ранніх етапах розвитку ринкової економіки в нашій державі в аграрній сфері розвивалась хаотична (вільна) конкуренція без державного втручання. У цій конкуренції господарюючі суб'єкти, маючи єдину мету якомога скоріше розбагатіти, йшли на все, щоб отримати максимальний прибуток. Це створювало передумови надвиробництва, різкого непередбачуваного падіння цін та величезної кількості збанкрутілих підприємств. Після періоду хаотичної конкуренції (кінець XX ст.) вона почала набувати державного впливу з метою коригування цін, формування певної якості продуктів, організації виробництва і управління.

Конкурентоспроможність продукції можна розглядати як здатність продукції бути більш привабливою для споживача (покупця) у порівнянні з іншими аналогічними продуктами завдяки кращій відповідності якісним параметрам, споживчим цінам, сервісному обслуговуванню та ін..

Конкурентоспроможність підприємства можна визначити як здатність підприємства шляхом запровадження новацій у виробництво продукції, або надання послуг через технологію виробництва приваблювати споживачів кращими якісними характеристиками виробленої продукції за нижчою ціною. Вона означає наявність відмінностей даного підприємства від підприємств конкурентів за рівнем ефективності господарської діяльності, формами вияву яких є здатність пристосуватись до умов економічної кон'юнктури та задовольняти своїми товарами та послугами потреби споживачів.

Конкурентоспроможність галузі - здатність товаровиробників однієї галузі народного господарства забезпечити випуск конкурентноспроможної продукції чи надання послуг. Основною задачею даної конкуренції є зниження витрат виробництва, підвищення якості продукції.

Конкурентоспроможність регіону - здатність товаровиробників, які діють в даному регіоні у різних галузях народного господарства і випускають різнорідні види продукції за однакових витрат капіталу, розподіляти свої капітали в головні життєво необхідні галузі, які в короткостроковому періоді є нерентабельними з метою отримання додаткового прибутку в довгостроковому періоді в межах концернів і конгломератів.

Отже, конкурентоспроможність потрібно розглядати в єдиному ланцюгу на рівні продукції - підприємства - галузі - регіону - держави (рис. 1.)

Рис. 1. Формування конкурентноздатності на різних рівнях

Застосовуючи поняття конкуренції і конкурентоспроможності на ринках сільськогосподарської продукції, необхідно відмітити певну специфічну особливість: на кожному конкретному ринку якість продукції (цукру, зерна, молока, м'яса тощо) визначається відповідністю стандартам. У цьому разі відсутні явні чи приховані відмінності, що сприймаються покупцем як основа для вищої чи нижчої ціни. Тобто виробники продукції, яка відповідає стандартам якості, не мають підстав знижувати ціну для заохочення покупців, оскільки вони можуть втратити прибутки. Якісні параметри ефективності визначаються мірою відхилення якості продукції підприємства від встановлених стандартів шляхом порівняння обсягів продукції, що відповідає стандартам, до загального обсягу виробництва продукції на підприємстві

Для продукції АПК конкурентоспроможність може вимірюватися такими показниками як термін зберігання продукції, безпечність, відповідність стандарту, величиною вмісту певних елементів (відсоток жиру, цукру тощо), зручністю упаковки, виходом готової продукції) сировини тощо. Механізм впливу ринкового середовища можна поділити на зовнішній та внутрішній. На ринку, близькому за структурою до ринку досконалої конкуренції, більша частина факторів ринкового середовища не може бути змінена підприємством. Ці фактори є зовнішніми. Вміння пристосовуватися до них і буде визначати ступінь ефективності ринкової діяльності підприємства-виробника сільськогосподарської продукції. Конкурентноздатність підприємства-виробника сільськогосподарської продукції визначається широким колом чинників: цінових, технологічних, якісних, організаційних та ін.

Зважаючи на те, що окреме підприємство-виробник не може вплинути на рівень ринкової ціни, ступінь близькості ринкових цін і цін підприємства можна вимірювати за допомогою коефіцієнта детермінації. Рівень державного впливу на ринкову ціну може бути визначений як співвідношення обсягів закупівлі за державними замовленнями і фіксованими цінами до загального обсягу ринкових продаж. Чим вище буде цей показник, тим більше підстав вважати цінові чинники ефективності ринкової діяльності підприємства зовнішніми по відношенню до окремого підприємства.

Вплив технологічних чинників може бути виміряний шляхом співставлення рівня витрат підприємства із сєредньогалузевими в регіоні. Важливим вбачається порівняння структури витрат на виробництво одиниці продукції, зокрема, виділення частки постійних витрат, що має довести перевагу великих підприємств [7].

Група організаційних факторів в сільському господарстві має охоплювати показники рівнів товарності та диверсифікації виробництва. Збільшення рівня товарності оцінюється позитивно з огляду на пріоритет ринкових відносин над натуральними. Оцінка рівня диверсифікації виробництва не є однозначною. З одного боку, збільшення асортименту продукції, що випускається, дозволяє підприємству краще адаптуватися до змін ситуації на різних ринках, з іншого призводить до розпорошення ресурсів, зростання витрат виробництва та обігу в розрахунку на умовну одиницю товарної продукції. Момент, коли з'являється ефект зростання витрат, пов'язаний з диверсифікацією, може розцінюватися як оптимальна межа, до якої диверсифікація виробництва є ефективною. Залежність ефективності сільськогосподарського виробництва від природнокліматичних умов та різної якісної оцінки землі як основного засобу виробництв, визначає різне розміщення галузей по території країни і спеціалізацію регіонів. Якщо конкуренція розглядалась як змагання товаровиробників то конкурентоспроможність потрібно розглядати як здатність вистояти у конкурентній боротьбі окремого підприємства, галузі, регіону. Формування конкурентоспроможності підприємств АПК країни в умовах постійних ризиків є складним але основним завданням.

Конкурентоспроможність підприємства це його здатність зайняти відповідну позицію на конкурентному ринку. Зовнішня конкурентна перевага базується на відмінних якостях товару, що створює цінність для покупця. Вона збільшує "ринкову силу" підприємства так, що може примусити ринок прийняти більш високу ціну продажу порівняними конкурентами. Внутрішня конкурентна перевага - це перевага підприємства стосовно витрат. управління, яка створює цінність товаровиробника, дозволяє знизити собівартість більшою мірою, ніж пріоритетний конкурент [8].

Одним із засобів зниження витрат виробників і підвищення ефективності управління є інтеграційні об'єднання виробників сільськогосподарської продукції, переробників, постачальників матеріально-технічних засобів, фінансових, торговельних, наукових установ.

Враховуючи специфіку конкурентних відносин АПК, коли досить часто продукція сільськогосподарських товаровиробників є водночас сировиною для переробних підприємств. Тому можна виділити конкурентоспроможність готової продукції, продукції що призначена для переробки та конкурентоспроможність окремого підприємства. Ці показники можна віднести до мікро рівня конкурентоспроможності АПК, де основними чинниками є якість продукції та ціна. В цьому аспекті відіграє особливу увагу конкурентноспроможний статус підприємства (імідж).

На практиці існує чимало методик для оцінки конкурентоспроможності, однак застосування тих чи інших методів аналізу залежить від цілей і напрямів, покладених в їх основу. Виділяють такі сфери застосування основних методів аналізу при дослідженні конкурентного потенціалу сільськогосподарського підприємства: рівень якості товару; ціну, екологічні параметри; охорона навколишнього природного середовища.

Для розрахунку і аналізу внутрішньогосподарської конкуренто-спроможності продукції вихідні дані групують за наступними показниками: сукупні витрати на одиниці продукції; частка даної продукції в загальному обсязі реалізації підприємства, середня ціна реалізації; показники, що враховують конкурентні переваги.

На основі вихідних даних та проведеного аналізу будують схему комплексної методики оцінки конкурентоспроможності продукції: (рис. 2).

Рис. 2. Комплексна оцінка конкурентоспроможності продукції

На першому етапі визначаються основні цілі та завдання оцінки конкурентоспроможності продукції за критеріальними показниками (стандартами якості); оцінюються сегменти ринку, на якому дана продукція має найбільшу конкурентоспроможність; коригуються ціни на продукцію у відповідності рівня її якості;

На другому етапі проводиться збір та аналіз даних внутрішньогосподарського обліку, про ринок, покупців і підприємств конкурентів, що випускають аналогічний вид продукції. Обчислюють коефіцієнти відносної частки ринку, що розраховується як відношення частки ринку цього підприємства до частки ринку найбільшого конкуруючого підприємства:

конкурентоспроможність економічний сільськогосподарський

Квчр =Чп /Чк

Якщо Квчр >1, то частка ринку підприємства оцінюється як висока, якщо Квчр< то навпаки, як низька. Місце підприємства на ринку встановлюється з урахуванням ступеня концентрації ринку, тобто переваги на ринку одного чи декількох підприємств.

На основі зібраної інформації виявляють слабкі та сильні сторони як конкурентів так і власного виробництва, а також можливості і загрози

Третій етап передбачає вибір номенклатури показників конкурентоспроможності. На цьому етапі усі параметри, які підлягають оцінюванню, можна розподілити на три групи: нормативні, технічні, економічні. Нормативні параметри відповідають чинним у країні нормам, стандартам і законодавству. Технічні параметри конкурентоспроможності можуть бути поділені на кілька груп: класифікаційні; функціональні; показники технологічності, надійності, довговічності; ергономічні; екологічні; показники безпеки. Економічні показники включають витрати споживача на придбання товару та витрати, пов'язані з його експлуатацією, і обчислюються переважно на основі закупівельних і реалізаційних цін.

Визначення показників конкурентоспроможності стосовно продукції конкурентів здійснюється експертами шляхом оцінки якості товарів, привабливості товарів-конкурентів щодо їх асортименту та аналізу цін. На цьому етапі крім експертної оцінки доцільно використовувати соціологічне опитування, що дасть змогу проаналізувати такі складові асортиментної характеристики товарів, як імідж товару, торгової марки тощо.

Залежно від отриманих результатів порівняння продукції з еталоном можуть бути прийняті рішення про розширення випуску й реалізації продукції при високому інтегральному показникові конкурентоспроможності і навпаки. Результатом проведеної оцінки конкурентоспроможності може стати система маркетингових заходів щодо підтримки або поліпшення конкурентного статусу підприємства, посилення слабких сторін продукції, що випускається. Вибір оптимальної конкурентної стратегії підприємства вимагає врахування фінансових критеріїв. Стратегія підвищення конкурентоспроможності може забезпечити стійке зростання продажів продукції підприємства на ринку максимально можливими темпами при досягненні трьох умов: рентабельність використання власного капіталу має бути більшою за вартість капіталу підприємства (середньозважена); чистий дохід від інвестицій повинен перевищити суму інвестицій (з врахуванням дисконтування); ринкова вартість цінних паперів має перевищити бухгалтерську оцінку активів.

Оцінка конкурентоспроможності національної економіки в контексті вступу до COT стосується насамперед можливостей національних виробників конкурувати на внутрішньому і зовнішніх ринках з виробниками інших країн, а отже найбільш об'єктивними у цьому аспекті є порівняльні оцінки української економіки у рейтингах міжнародних організацій. Європейські стандарти якості стають дедалі жорсткішими та створюють істотні бар'єри у сфері торговельних відносин між Україною та ЄС.

У міжнародних рейтингах конкурентоспроможності Україну традиційно відносять до країн, що розвиваються, і які характеризуються підвищеною політичною і економічною нестабільністю, несприятливим інвестиційним кліматом і надзвичайно високими ризиками господарської діяльності. На жаль, Україну поки не включено до рейтингу Міжнародного інституту розвитку менеджменту (IMD, Швейцарія), що найбільш комплексно оцінює конкурентоспроможність 49 країн світу у відповідності з 300 критеріями.

Висновки. Отже, конкурентоспроможність регіону, це здатність товаровиробників, які здійснюють свою діяльність в даному регіоні у різних галузях народного господарства де виробляються різнорідні види продукції за однакових витрат капіталу і праці, розподіляти свої капітали в галузі АПК, які в короткостроковому періоді можуть бути малоефективними для отримання додаткового прибутку в довгостроковому періоді.

Література

1. Мочерний С.В., Довженко М.В. Економічна теорія: Підручник. К.: Академія, 2004.

2. Іванюта В.Ф., Іванюта С.М., Писаренко В.В. Мікроекономіка. - Полтава, 2003. - 242 с.

3. Экономика: Учебн. / Под ред. А. И.Архипова, А. Н. Нестеренко, А. К. Большакова. - М.: Проспект, 1998. - 792 с.

4. Шумпетер Й. Теория экономического развития исследования предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конюнктуры: пер. с нем./Под общ. ред. А. Г. Милейковского. - М.: Прогресс, 1982. - 452 с.

5. Костюк В.Н. История экономических учений. Курс лекцій. Москва: Центр, 1997. - 224 с.

6. Про захист економічної конкуренції: Закон України // Податки та бухгалтерський облік. - 2001.- №59.

7. Сайкевич М.І. Методологічні засади дослідження конкурентоспроможності підприємств на ринках сільськогосподарської продукції. Методичні основи сучасного дослідження в аграрній економіці // Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції. - В 3-х ч., Житомир, 3-5 берез. 2005 р. - Житомир: Вид-во „Державний агроекологічний університет", 2005. - Ч.1. - С. 108

8. Кваша С, Лука О. Конкурентоспроможність вітчизняної аграрної продукції в умовах вступу України до СОТ // Економіка України. - 2003. - № 10. - С. 79-85.

Размещено на Allbest.ru