Розвиток підприємництва в регіоні: полтавський варіант

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ПолтНТУ ім. Юрія Кондратюка

Розвиток підприємництва в регіоні: полтавський варіант

Іванюта В.Ф. к.е.н. доцент

Проблема. Регіональний розвиток соціально-економічних систем передбачає допомогу відсталим галузям, областям, районам, підприємствам щодо інвестиційного забезпечення, галузевих пріоритетів, модернізації системи зайнятості населення, конкурентноздатних переваг виробництва продукції, виконання робіт, послуг. Регіон як соціально-економічна категорія - частина народногосподарського комплексу, розташованого на території, що склалась історично на основі природно-ресурсного забезпечення виробничого потенціалу та населення, яке формувалось під впливом культурно-побутових умов і життєзабезпечуючих чинників та характеризується єдністю й системою управління. Проведення досліджень регіональних особливостей, є актуальною проблемою, що потребує подальшого вивчення і обґрунтування.

Аналіз досліджень із даної проблеми: Особливості теоретичного обґрунтування сутності соціально - економічного змісту регіону окремими вченими відображені в таблиці 1.

Таблиця 1.

Еволюційний підхід щодо визначення соціально-економічного змісту регіону (Складено автором)

Авторський підхід представленої таблиці полягає в систематизації та співставленні різних точок зору вчених щодо сутності змісту соціально-економічної системи - регіону та на базі цього запропоноване авторське визначення категорії регіон, що дозволяє поглибити методологічні засади при обґрунтуванні концептуального підходу до регіоналізації національної економіки, розширює методичний інструментарій кількісного аналізу підприємницького потенціалу регіону.

Мета дослідження. Узагальнити й систематизувати теоретичні положення регіонального підходу щодо розвитку підприємництва на базі історичного методу дослідження.

Результати дослідження. Початком розвитку підприємництва на Полтавщині дослідники вважають ХVІІ ст. коли почав діяти Сорочинський ярмарок, пізніше Еллінський ярмарок головне місце оптової та роздрібної торгівлі вітчизняними та іноземними товарами. Це сприяло розвитку мануфактури в регіоні. У Полтаві була організована фабрика по виготовленню сукна на якій працювали як німецькі майстри так і частина корінного населення.

Великий попит на сукно на вітчизняному та Європейському ринках сприяв розвитку вівчарства в регіоні (овець налічувалось 1,5 млн. голів в тому числі 557964 тонкорунних). Полтавська губернія займала друге місце в Росії по розведенню тонкорунних овець [1]. Процес становлення підприємництва на Полтавщині пов'язаний з аграрним розвитком. В 1743 році в Полтавській губернії налічувалось 99 землевласників, які володіли понад 5,5 тис. селянських дворів і 1146 водяними млинами, розвивалось землеробство.

На території губернії налічувалось: коней - 219 тис. голів, корів - 293 тис., свиней 338,5 тис. голів[2]. Поміщик Є. Маслов вирощував велику рогату худобу венгерської породи, а Єфросинія Остроградська голландської породи. В 1804 році поміщиком Федором Чорбою був заснований кінний завод, найкращий завод в Європі де розводили 300 коней для продажу. Вирощені на цьому заводі коні користувались великим попитом [3]. Якщо в 1804 р таких заводів у Полтавській губернії налічувалось 57, то 1846 році - 419.

Важлива роль в розвитку підприємництві Полтавщини (кінець ХVІІІ ст.) належить таким економічним суб'єктам як монастирі, зокрема, Мгарському (Лубенському) та Полтавському Хрестоздвиженському монастирям. Монастирі володіли особливим імунітетом (правосуду, збору податків). Вони вели товарне виробництво, торгували сільськогосподарською продукцією, видавали кредити зубожілим поміщикам під заклад їх земель.

Ідея кооперації в сільськогосподарській галузі, яка виробляла основну частину сільськогосподарської сировини має свою складну і багато в чому трагічну історію. 21 травня 1865 році в Полтавській губернії був створений кооператив під назвою сільськогосподарська асоціація, яку очолив Лев Вікторович Кочубей (Він належить до відомого в Росії і за кордоном роду Кочубеїв, маєток якого знаходиться в Диканьці). Процес становлення асоціації був складний. Пожвавлення роботи асоціації відбулось після прийняття статуту в 1893 році та отримання дозволу на постачальницько - збутові операції. В кінці ХІХ ст. на Україні функціонувало 24 сільськогосподарські асоціації.

В даний час є велика кількість різноманітної економічної та історичної літератури присвяченої столипінській реформі. Одні автори вважають її незавершеною, однією з причин революції 1917 року, інші намагаються знайти корені опору реформі в тісному оточенні імператора. В контексті мети нашого дослідження ми використовували ту частину інформації столипінського періоду, що характеризує активний розвиток сільськогосподарської кооперації. Перед початком Першої Світової війни в Україні функціонувало 533 кооперативи, в тому числі в Полтавській губернії їх налічувалось 22, Харківській - 53, Чернігівській - 55, Херсонській - 56 [3]. В таблиці 4 відображені кооперативні риси в діяльності сільсько-господарських асоціацій другої половини XIX - початку XX століття.

Радіус дії сільськогосподарської асоціації обмежувався рамками однієї губернії, проте починаючи із 1915 року їх діяльність виходила за межі губернії, об'єднуючись у регіон (Полтавська, Харківська, Сумська). За родом занять сільськогосподарські асоціації поділялись на загальні (комбіновані, або універсальні) та спеціальні (спеціалізовані). В українських губерніях більшість складали загальні-458 і спеціальних-65 [4].

Спеціальні асоціації мали такий напрям діяльності: садівництво, плодівництво, виноградарство, хмільництво, лісництво, бджільництво, шовківництво, скотарство і молочне господарство, птахівництво, рибальство, поширення сільськогосподарських знань, кустарне виробництво. Головним завданням діяльності сільськогосподарської асоціації того часу було донесення науково-технічних досягнень для застосування у підприємництві. За ініціативою заможних землевласників і при активній участі С.В. Кочубея (іншого представника відомого роду Кочубеїв) у 1865 році було створено Полтавське сільськогосподарське товариство, завданням якого була турбота про розвиток сільського господарства, а в 1884 році було відкрите Полтавське Дослідне поле. На початку ХІХ ст. в структурі виробленої продукції 91% становила сільськогосподарська продукція, а 9 % припадало на продукцію інших галузей.

В середині 90-х років ХІХ ст. в селянських господарствах Полтавщини було зайнято під житом 33 % посівної площі, ярою пшеницею-21 %, ячменем-16,5%, вівсом 9%, гречкою понад 8 %. Вирощували також просо, картоплю, льон. Середня урожайність жита, пшениці, проса становила 44 - 47 пудів з десятини (біля 7,0 ц/га), гречки 30-35 пудів (до 4,0 ц/га ). Технічні культури (цукрові буряки й льон) займали площу 1452 десятин. Розвивається переробна промисловість. В цей час на Полтавщині було 6579 вітрових і 1740 водяних млинів, 1250 кузень, 82 пивоварні, 114 винокурень, 251 раз діяли ярмарки. В цей період розвивається тютюнництво (на території губернії були розміщені 6 військових полків). Діяли пасіки, шинки і корчми [5]. .

В кінці ХІХ століття за ініціативою генерал-губернатора М.Г. Репніна в Полтаві було організовано діяльність біля 300 підприємницьких структур (єврейської національності), які займались: торгівлею, пошиттям одягу, виконували медичні і освітянські послуги тощо. Саме ці підприємці побудували значну кількість будинків, які й зараз є окрасою міста. З кінця ХІХ століття на Полтавщині нарощується поголів'я свиней. З 1893 року на полтавському дослідному полі організовуються перші досліди по відгодівлі свиней, кошти для дослідів виділяло Полтавське сільськогосподарське Товариство в сумі 3 тис. крб. щорічно. З цього часу Полтавська губернія стає центром свинарства. У 1905 році із губернії до Англії було вивезено 30245 гол, 1908 році - 22304 гол., 1910 році 90979 гол., а в 1913 - 185499 гол. свиней. У 1926 році у Полтаві, а в 1928 році в Кременчуці були відкриті беконні фабрики. За рік обидві фабрики переробляли близько 200 тис. гол свиней. Полтавський бекон високо цінився на ринках Європи. Саме тому в 1930 році в Полтаві, на базі сільськогосподарської дослідної станції був заснований науково-дослідний інститут свинарства, який дав поштовх для розвитку цієї галузі. Головним напрямом діяльності інституту є пошук найбільш ефективних методів відтворення, використання генетичних, фізіологічних, а також біохімічних факторів підвищення продуктивності тварин, вирішення проблеми кормовиробництва та годівлі [6].

Окремої уваги заслуговує розвиток народних промислів Полтавщини, який здійснювався у двох напрямах: як ремесло для виготовлення речей домашнього вжитку і виготовлення речей для продажу. Народні майстри використовували в своїй роботі природні ресурси: глину, дерево, очерт, солому, вовну і т.п. Вони виготовляли килими, сукно, займались ткацтвом, вишивкою, гончарством, та іншими видами діяльності. В 1878 році на Полтавщині було вперше започатковано ремісниче навчання, організоване Віктором Василенком. підприємництво регіон полтавський промисел

На початку ХХ ст. на Полтавщині діяли 2 бондарні, 1 бондарно-теслярська навчальні майстерні, 8 - вишивальних, 3 - гончарні, 11 - килимарських, 9 - ковальсько-слюсарних, 30 - кошикарських, 27 - кравецьких, 2-столярно-різьбярські, 67 - ткацьких, 12 - чоботарських майстерень, 2 ремісничих училища та ін. [7]. Всього в губернії налічувалось 78501 господарств, які займались підприємництвом. Важливо те, що земство сприяло їх розвитку. В 1905 році народні промисли Полтавщини прийняли участь у плаваючій виставці по Волзі, у 1907 році - першій Всеросійській виставці у Петербурзі, у 1910 році в Софії, 1911 році в Турині. [8]. На цих виставках полтавські експонати отримували почесні дипломи і золоті медалі.

Окремі майстри, кустарі та ремісники об'єднувались в кооперативи. Кооперативи одержували на пільгових умовах позику, забезпечувались приміщеннями, обладнанням, інструментом, крім вирішення питання постачання та збуту державні органи допомагали у веденні будівництва, перевезенні вантажів, та ін.

Промислова кооперація отримувала замовлення державної промисловості, державної торгівлі, споживчої кооперації на виготовлення виробів, що надавало впевненості в їх діяльності. Була створена спілка кустарно-промислових кооперативів (табл. 2).

Таблиця 2.

Динаміка розвитку кооперації в Російській імперії у 1871 - 1915 рр.

Джерело: Хуторянин. Полтава. - 1915 - № 39 - С. 840 (9)

На 1 січня 1922 року на Полтавщині налічувалось 34 промислові кооперативи які об'єднували 451 кустаря. А вже в 1925 році цих об'єднань налічувалось 163 (121 - продукційні артілі, 22 - кредитно-промислові товариства, 12 - продукційно-складські сировинні товариства, 8 - трудових артілей) з кількістю членів понад 7 тис чоловік. Вироблені ними товари знаходили збут в Європі [10]. У 1926 році частина продукції, яка вироблялась на Полтавщині експортувалась до Англії, Франції, Голландії. В сучасній українській та зарубіжній історико-економічній літературі зараз наводиться велика кількість інформації щодо руйнування підприємництва за часів примусової колективізації. [11] Розвиток підприємництва віддзеркалював політичні події того часу. Як відомо, починаючи з 1925 року Радянський уряд проводив послідовну примусову політику заміни приватного підприємництва основаного на приватній власності на землю та засоби виробництва шляхом жорсткого податкового тягаря для приватних підприємств, а великі колективні господарства тимчасово звільнялись від податків.

З метою вирішення продовольчої проблеми Радянський уряд у 1928-1930рр. створював колективні і державні сільськогосподарські підприємства. Для цього були відібрані землі у селян і проведена масова колективізація сільських виробників. У знак протесту селяни знищували велику рогату худобу і коней. У процесі колективізації були вислані в Сибір і в північні райони Росії мільйони селянських сімей, частина з них була знищена фізично особливо спеціалісти та керівники організованих підприємницьких структур.

Тому в період колективізації були заборонені народні промисли. Продовжували працювати лише майстри, організовані в об'єднання. На окупованій ворогом території були зруйновані всі ці об'єднання. Після війни почалась їх відбудова, і в 1946 році вже налічувалось 187 об'єднань[3]. Саме це на наш погляд сприяло швидкому збільшенню виробництва промислових товарів.

Постановою Радянського уряду від 10 листопада 1960 року були ліквідовані організації промислової кооперації, залишилась тільки споживча кооперація в сільській місцевості. На базі об'єднань були створені заводи і фабрики із відповідною спеціалізацією. Після прийняття Закону «Про кооперацію» в 1988 році на Полтавщині знову почала відроджуватись промислова, торгівельна і обслуговуюча кооперація (табл. 3).

Таблиця 3

Кількість діючих кооперативів у галузях виробництва та послуг Полтавської області (1990 р.). *

*Джерело: Полтавська область: природа, населення, господарство. Географічний та історико-економічний нарис. Вид. 2-ге доповнене і перероблене. За редакцією К.О. Маца/ Полтава: Полтавський літератор, 1998. С.200

В таблиці відображена кількість діючих кооперативів у галузях виробництва та послуг Полтавської області (1990р).

Таким чином підприємницька діяльність в досліджуваному регіоні на протязі ХІХ, ХХ століття дає підставу стверджувати, що регіональний підхід має соціально-економічне значення для розвитку національної економіки.

Виявлені нами особливості та основні форми підприємницької діяльності можуть бути використані для удосконалення законодавчої бази підприємництва в Україні та на регіональному рівні, зокрема при формуванні стратегії комплексного розвитку сільських територій, де трудова зайнятість населення повинна базуватися на основі використання видових ресурсів, наявної матеріально-технічної бази, ринках збуту готової продукції в контексті стандартів Євросоюзу.

Використана література

1. Полтавщина. Енциклопедичний довідник. Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М.П. Бажана - 1992, 1022 с.

2. Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область. Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН УРСР - Київ, 1967, 1026 с.

3. Пантелеймоненко А.О. Українська сільськогосподарська кооперація. Досвід минулого. - Полтава ПДСГА.2001 - 49 с.

4. Справочная книга для сельских товариществ. /под ред. Мацеевича К.А. - Харьков «Печатное искусство». 1913. - С. 104.

5. Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект ( 1861-1929 рр.)- К.1995. - С. 38-39.

6. Інститут свинарства ім. О.В. Квасницького УААН. Монографія. - Полтава: Ват «Видавництво «Полтава». 2005. - С. 6.

7. Полтавська область: природа, населення, господарство. Географічний та історико-економічний нарис. Вид. 2-ге доповнене і перероблене. За редакцією К.О. Маца/ Полтава: Полтавський літератор, 1998. - 336 с.

8. Малорайонные сельскохозяйственные общества Полтавской губернии /под ред. Соколовского Ю.Ю. - Полтава. 1914 - С. 4.

9. Хуторянин. Журнал 1915. Полтава. № 39.

10. Сосновский М., Велецкий С. Полтавское сельскохозяйственное общество (1865 - 1895 гг.) - Полтава 1897 г. - С. 98, 112 - 114.

11. Зіновчук В.В. Корпоративна ідея в сільському господарстві України і США. - Київ: Логос, 1996. - 224 с.

12. Туган-Барановський М. Кооперація, соціально-економічна природа її і мета. - Київ: Видання Дніпровського Союзу Споживчих Союзів України. 1919. - С. 96:

Размещено на Allbest.ru