Генезис наукових підходів до проведення ринково орієнтованих перетворень у лісових галузях України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Генезис наукових підходів до проведення ринково орієнтованих перетворень у лісових галузях України

Шубалий О.М.

У статті вивчено та узагальнено наукові підходи до проведення ринково орієнтованих перетворень у лісових галузях України, проведено їх синтез з метою вироблення орієнтирів для подальших трансформацій. Виявлено, що протягом останнього десятиліття проводилися системні наукові дослідження щодо обґрунтування пріоритетів, цілей, політики і стратегії, механізмів та інструментів реалізації ринково орієнтованих перетворень у лісовому секторі України.

Ключові слова: лісове господарство, лісовий сектор, управління, трансформація, сталий розвиток, ринкові перетворення.

В статье изучены и обобщены научные подходы к проведению рыночно ориентированных преобразований в лесных областях Украины, проведено их синтез с целью выработки ориентиров для дальнейших трансформаций. Выявлено, что в течение последнего десятилетия проводились системные научные исследования по обоснованию приоритетов, целей, политики и стратегии, механизмов и инструментов реализации рыночно ориентированных преобразований в лесном секторе Украины.

Ключевые слова: лесное хозяйство, лесной сектор, управления, трансформация, устойчивое развитие, рыночные преобразования.

The article analyzes and generalises the scientific approaches to market-oriented transformations in forest industries of Ukraine, and their synthesis was conducted in order to develop landmarks for further transformations. During the last decade, it was discovered that systematic scientific research was carried out on the justification of priorities, goals, policies and strategies, mechanisms and tools for the implementation of market-oriented transformations in the forestry sector in Ukraine.

Key words: forestry, forestry, management, transformation, sustainable development, market transformation.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими чи практичними завданнями. Активні ринкові перетворення в нашій країні після здобуття незалежності не набули всеохоплюючого характеру, оскільки залишилися сфери економічної діяльності, де збереглися старі, властиві плановій економіці, підходи: централізоване прийняття рішень, засилля державної монополії на ринку, пріоритет державної власності та ін. У таких умовах нерідко під виглядом відстоювання загальнодержавних інстерсів, справжні вигоди отримують керівники державних структур та наближені до них працівники, нівелюючи принципи демократії, вільної конкуренції та рівноправності громадян.

Зокрема, це стосується сфери лісового господарства, процеси ринкової трансформації в якій не мають належного поширення. Це стало штучним стимуючим фактором розвитку інших ланок лісового сектору на наступних етапах створення доданої вартості, адже протягом останнього десятиліття значна частка деревини в необробленому вигляді відвантажувалася на експорт, обмежуючи можливості збільшення та створення нових доданих вартостей для переробних ланок вітчизняного лісового сектору, що призвело до засилля імпортної продукції поглибленої лісопереробки.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. На

актуальні проблеми розвитку як сфери лісового господарства, так і лісового сектору загалом у своїх наукових працях звертали увагу вітчизняні дослідники [1-8; 10-16; 1820], прононуючи шляхи їх вирішення. Але слід урахувати, що після публікації багатьох наукових праць відбулися певні економічні перетворення у цих сферах. Тому сьогодні надзвичайно важливо узагальнити існуючі наукові підходи та розробити на їх основі власні пропозиції щодо визначення напрямів трансформації еколого-економічних відносин у лісовому секторі відповідно до принципів сучасної національної лісової політики, національних пріоритетів та міжнародних домовленостей в умовах глобальних викликів. Практика подальших перетворень у лісовому господарстві після прийняття зазначеного документа, а також нової редакції Лісового кодексу України [9], показала, що більшість їх положень залишилася тільки декларацією, не знайшовши належного обгрунтування маханізмів реалізації в законодавчих і підзаконних нормативних актах, що стало стримуючим фактором розвитку еколого-економічних відносин у лісовому секторі на ринкових засадах.

Цілі статті. Метою дослідження є вивчення та узагальнення наукових підходів до проведення ринково орієнтованих перетворень у лісових галузях України, проведення їх синтезу для вироблення орієнтирів для подальших трансформацій.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Серед вітчизняних наукових шкіл у сфері економіки природокористування та охорони навколишнього природного середовища, які активно займаються дослідженнями процесів реформування лісового сектору та його окремих господарських ланок на ринкових засадах, слід виділити колектив учених Національного лісотехнінчого університету України під керівництвом Ю. Туниці та І. Синякевича. Ю. Туниця розглядає процеси трансформації еколого-економічних відносин на глобальному рівні, пропонуючи ідею розробки та прийняття основного екологічного закону розвитку людського суспільства - Екологічну конституцію Землі (ЕКЗ), яка повинна складатися з двох частин - дефінітивної та регуляторної. У першій частині мають бути прописані правила економічної діяльності, яка б узгоджувалася не лише з економічними інтересами, а й законами природи, тобто діяльності, яка не спричинятиме некомпенсованої деградації життєвого довкілля та виснаження природних ресурсів, у другій - права й обов'язки новостворюваних міжнародних органів щодо контролю та регулювання діяльності національних і транснаціональних виробничо-комерційних структур з огляду на дотримання ними визначених у дефінітивній частині частині екологічних вимог [6]. На думку прихильників цього підходу, розробка та прийняття ЕКЗ не лише об'єднає світове співтовариство заради розв'язання глобальних проблем людства, але й суттєво пожвавить різні національні економічні системи, зміцнить екологічну безпеку планети.

З іншого боку, І. Синякевич основною рушійною силою реалізації траснформаційних процесів у лісовому секторі вважає формування власного варіанта національної лісової політики, для чого пропонує такі заходи:

закласти надійні правові підвалини національної лісової політики - прийняти відповідний закон, доопрацювавши проект, розроблений кафедрою економіки і менеджменту лісових підприємств Національного лісотехнічного університету України;

удосконалити діючу систему економічних інструментів лісової політики (зокрема, аукціонної торгівлі круглими необробленими лісоматеріалами), національної екологічної сертифікації лісів, податкову систему та ціноутворення в лісовому господарстві;

у рамках Державної агенції лісових ресурсів України, створеної на базі Державного комітету лісового господарства України, забезпечити розмежування функцій управління лісами і лісовим господарством [15].

Наукові дослідження в цьому напрямі знайшли продовження у працях І. Соловія, який обгрунтував теоретико-методологічні засади формування політики сталого розвитку лісового сектору економіки [16]. На його думку, запровадження принципів екологічної економіки в теоретичні основи лісової політики і трансформація її в політику сталого розвитку лісового сектору зробить її більш комплексною і багатовимірною, адекватною її новій ролі в умовах розвитку комерційних ринків екологічних послуг лісів, зростання вагомості їхніх соціальних функцій.

А. Дейнека зосередився на метології управління лісовим господарством на еколого-економічних засадах, теоретично обґрунтовавши концепцію управління лісовим сектором економіки як динамічної системи, що взаємодіє з іншими сферами економіки та впливає на довкілля, запропонував модель залучення учасників лісогосподарських відносин до участі у процесах управління лісовим господарством на еколого-економічних засадах, розробив методичні основи формування стратегії його розвитку [5].

С. Мельник у рамках дослідження еколого-економічніих аспектів реформування лісового господарства України розробив принципи реформування лісового господарства, концепцію формування системи інструментів лісової політики України, систему державного управління лісовим господарством, яка відрізняється децентралізацією повноважень органів влади по вертикалі, розмежуванням функцій контролю та організації виробництва [10].

А. Головко для подальшого вдосконалення процесу контролю в управлінні лісами та лісовим господарством рекомендував дійснити такі заходи:

розмежувати функції встановлення стандартів, планування, інвентаризації лісів, моніторингу та ведення господарювання в лісовому фонді;

ведення господарської діяльності та контролю за виконанням планів розвитку лісового господарства, дотримання встановлених норм і лімітів;

розробити дієвий механізм громадського контролю у фазі попереднього та заключного контролю;

цпровадити лісову сертифікацію, що дасть змогу отримати незалежний, об'єктивний контроль та оцінку діяльності лісових підприємств [4].

Нові наукові підходи до реалізації трансформаційних процесів у сфері природокористування, зокрема лісовому секторі, обгрунтовують учені Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України» М. Хвесик, Я. Коваль, І. Бистряков, А. Степаненко, В. Міщенко, Є. Хлобистов, І. Лицур, І. Голуб, О. Сакаль та інші.

Зокрема, М. Хвесик та В. Голян вважають, що трансформація системи управління природокористуванням має виходити із загальних пріоритетів масштабної перебудови системи державного управління взагалі. Необхідно й надалі ліквідовувати галузеві підходи щодо планування та програмування освоєння окремих складових приролного капіталу та поступово переходити на функціональні принципи управління використанням природних ресурсів та охороною довкілля. Це дасть можливість синхронізувати роботу органів державного управління та місцевого самоврядування, уніфікувати нормативно-правову базу та сприяти структуризації системи управління природокористуванням. У перспективі доцільною є ліквідація проресурсних комітетів і формування на їх базі відповідних департаментів у структурі Міністерства охорони навколишнього природного середовища [20, с. 303].

Я. Коваль вважає, що рушійними силами відновлення позитивної динаміки розвитку конкурентоспроможних виробничих структур лісоресурсної сфери мають стати: модернізація виробничого процесу на підприємствах; підвищення орієнтації на потреби внутрішнього ринку, збільшення експортних поставок готової лісопродукції та поліпшення екологічної ситуації; створення сприятливих умов для випереджального нарощування довгострокових інвестиційних вкладень у лісогосподарське і деревообробне виробництва; поліпшення інфраструктурного забезпечення підприємств галузі; посилення державного регулювання ринкових відносин на підприємствах шляхом стимулювання підвищення технологічного рівня і зниження собівартості виробництва лісопродукції [95].

Зі свого боку, О. Сакаль розглядає проблеми трансформації еколого-економічних відносин у лісовому секторі з позицій підвищення ефективності управління землями лісогосподарського призначення, наводить практичні рекомендації для формування і реалізації екологічної, земельної, лісової політики органами державного управління на загальнодержавному та регіональному рівнях, розкриває методичні підходи до обґрунтування управлінських рішень стосовно використання земель і застосування важелів стимулювання землевласників на основі фінансово-економічного аналізу [14].

Прогресивні наукові підходи до реформування еколого-економічних відносин у сфері лісового господарства обгрунтовують учені Українського ордена «Знак Пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького. Зокрема, В. Ткач та А. Торосов для вдосконалення системи державного управління лісовим господарством пропонують провести децентралізацію управління лісами, неформальне розмежування контрольних та господарських функцій державних управлінських органів з передачею відповідних повноважень суб'єктам господарювання. Розмежування державного і господарського управління передбачає чіткий розподіл повноважень, прав і відповідальності між суб'єктами управління та господарювання виключно на законодавчій основі. У цьому випадку необхідно розробити механізм дотримання балансу їхніх інтересів з оптимізацією організаційно- виробничої структури лісового господарства, виходячи з вимог ринкової економіки на всіх ієрархічних рівнях, продовжуючи вдосконалення системи управління [18].

Еколого-економічні проблеми реалізації трансформаційних процесів у лісовому секторі досліджують учені Національного університету біоресурсів і природокористування України разом із науковцями близького зарубіжжя, основну увагу приділяючи вивченню біологічної продуктивності лісів та депонованого вуглецю, формуванню економічного механізму лісокористування на засадах сталого розвитку, екологізації економічних інструментів лісової політики, розробці наукових основ лісової сертифікації.

Зокрема, П. Лакида, А. Швиденко, Д. Щепащенко, Р. Василишин у межах проведення системної оцінки сучасного та прогнозування майбутнього бюджету вуглецю в лісовому секторі України вважають, що ринок та приватна власність на ліси не можуть регулювати такі функції, як біорізноманіття та всі складові, що забезпечують захист навколишнього середовища та здоров'я людей. Сьогодні тільки ресурсна та веглецево-депонувальна функції лісів мають відповідне ринкове наповнення. Тому важливою стає монетарна оцінка т. зв. повної корисності лісових екосистем, а суспільство та держава повинні визначити дійсну ціну лісу, а питання щодо частини цієї ціни, яка повинна покриватися ринком та регулюватися суспільно-економічною політикою держави, є важливим, але похідним [3].

На думку А. Карпука, трансформація системи економічного регулювання лісокористування відповідно до принципів ринкової економіки повинна передбачати вивчення теоретико-методологічних основ економічного регулювання лісокористування, розроблення методичних та прикладних аспектів аналізу, оцінки і вибору стратегій ринкового регулювання та обґрунтування механізмів його вдосконалення, визначення напрямів формування конкурентного середовища в лісоресурсний сфері, а також обґрунтування особливостей застосування різноманітних економічних інструментів регулювання екологізації лісокористування [7].

Нові наукові підходи в контексті вирішення завдань трансформації еколого- економінчих відносин у лісовому секторі, що стосуються формування організаційно- економічного та інституціонального забезпечення, обгрунтування еколого-економічних засад реформування системи лісового господарства та вдосконалення економічних механізмів лісоземельних відносин, розроблено вченими Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України.

Зокрема, О. Фурдичко та О. Дребот, розглядають процеси трансформації таких відносин у нерозривному взаємозв'язку з проведенням земельної реформи та впорядкуванням системи лісоземельних відносин, що закладуть основи для сталого розвитку та залучення додаткових інвестицій [19]. Сьогодні в Україні через численні реорганізації в системі державного регулювання економіки не визначено повноважного центрального органу виконавчої влади, який би реалізовував відповідні регулюючі функції на основі інтенсифікації та прозорості лісогосподарського виробництва, забезпечення лісовими матеріалами власних товаровиробників. Аналогічне стосується формування і постійного вдосконалення економічних механізмів і державного контролю за використанням лісових земель і вирощуванням лісів. лісовий ринок україна

Розглядаючи проблеми проведення ринкових перетворень у лісовому господарстві, А. Бобко доводить, що національна політика України в цій сфері має відповідати державній політиці розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, а також спрямовуватися на вдосконалення правового регулювання економічних відносин між суб'єктами господарювання. Необхідно, щоб удосконалення механізмів організаційно-адміністративного надання земель лісогосподарського призначення суб'єктам виробництва має узгоджуватися з повноваженнями районних органів влади. Вирішальним кроком лісової політики держави має стати відокремлення лісокористування як промислового виробництва від лісівництва як складової аграрного сектору економіки [1].

Активну позицію щодо наукового дослідження окремих аспектів процесу трансформації еколого-економічних відносин у контексті нинішніх складних реалій розвитку лісового сектору та перспектив реформування на шляху подальшої євроінтеграції займають й інші відомі дослідники, вітчизняні та міжнародні організації.

Зокрема, Є. Мішенін та І. Ярова констатують, що сучасна лісова політика України ґрунтується на засадах сталого екологічно збалансованого використання та відтворення лісових ресурсів, необхідності екологізації природокористування та екосистемного управління лісами в умовах глобалізації, а також передбачає ринкове трансформування галузі лісового господарства. Умовами такого лісогосподарювання є екологізація відтворювальних процесів (економічних, управлінських, соціальних, духовних і культурних), розвиток підприємництва на інноваційній основі, а також механізми соціальної відповідальності [11].

М. Римар та Г. Ільницька-Гикавчук одним із перспективних шляхів інвестування відтворення лісоресурсного потенціалу розглядають створення у структурі державного бюджету спеціального фонду, з якого будуть виділятися кошти на відтворення лісових ресурсів, будівництво лісових доріг, надання пільгових довгострокових кредитів на відтворення лісу, компенсацію частини відсотків банків за пільговим кредитуванням підприємств, надання дотацій тим підприємствам, які володіють неприбутковими лісами і не можуть покрити свої витрати за рахунок доходів [12].

На думку Н. Василик, забезпечення комплексного використання лісоресурсного потенціалу повинно стати магістральним напрямом усіх трансформаційних процесів у лісовому комплексі. З метою створення належних організаційним підойм та економічних стимулів для відновлення, а в багатьох випадках розвитку нових напрямів комплексного використання лісоресурсного потенціалу, у лісозабезпечених регіонах доцільно запровадити практику розробки стратегії його стимулювання [2].

Стосовно реалізації трансформаційних процесів у переробних ланках С. Сагаль вважає, що на разі на державному рівні недостатньою є координація та взаємодія регуляторів лісового та деревообробного секторів з метою оперативного реагування на ті чи інші виклики і створення сприятливих умов для ведення деревообробного бізнесу.

Державними регуляторами не задіяні в повному обсязі механізми регулювання ринку України. Функції, які виконує Держлісагентство, не узгоджуються з антимонопольними принципами.

Необхідно розмежувати функції управління Держлісагентства на основі антимонопольних принципів. Вітчизняний сегмент деревообробки потребує термінового втручання з метою значного покращення інвестиційного клімату, умов ведення бізнесу, розвитку внутрішнього ринку, розробки заходів щодо сприяння експорту готової продукції, зменшення експорту необробленої деревини, концентрації лісопильного виробництва, раціонального використання відходів деревообробки, розширення та вдосконалення існуючих механізмів реалізації необробленої деревини [13].

На думку експертів міжнародної програми «Правозастосування й управління в лісовому секторі країн східного регіону дії європейського інструменту сусідства та партнерства» (FLEG) [17], українська модель ведення лісового господарства унеможливлює ефективне використання ресурсного потенціалу лісів і лісових земель, у багатьох аспектах не відповідає законодавчій базі та практиці ведення лісового господарства в країнах Європейського Союзу. Для виправлення ситуації необхідні кардинальні реформи, які пропонується реалізовувати за такими напрямами:

удосконалення відносин, пов'язаних із реалізацією прав власності на лісові землі, ліси, лісові ресурси й засоби виробництва;

підготовка і впровадження інституційної реформи;

забезпечення конкурентоспроможності й інноваційного розвитку лісопромислового сектору;

протидія корупції в лісовій сфері.

Необхідною умовою здійснення реформ є комплексний перегляд законів та підзаконних актів, що регулюють лісові відносини, з метою їх приведення у відповідність до законодавчої бази Європейського Союзу і нової моделі управління.

Висновки

На основі критичного аналізу та узагальнення викладених наукових підходів можна зробити такі застереження:

спостерігається надмірна ідеалізація окремими дослідниками ролі та значення лісової політики у процесі трансформації, адже документальне оформлення базових її положень ще не гарантує тотального їх дотримання;

окремі вчені поверхнево розглядають трансформаційні процеси, розкриваючи тільки окремі їх аспекти (організаційні, управлінські, інституціональні, фінансові, екологічні), що призводить до безсистемності пропозицій щодо реалізації ринкових перетворень;

низка дослідників основну увагу акцентують на обгрунтуванні шляхів вирішення проблем первинної лісосировинної ланки лісового сектору - лісового господарства, тоді як сучасні ралії свідчать про необхідність перенесення центру уваги на економічне стимулювання лісопереробних ланок;

питання проведення земельної реформи та впорядкування системи лісоземельних відносин виходять за межі сфери дослідження трансформаційних процесів у лісовому секторі;

багато дослідників вкладають однаковий зміст у різні за формулюванням, але близькі за змістом поняттями (лісогосподарський комплекс і лісовий комплекс, лісоресурсна сфера та лісоресурсний комплекс, лісоресурсний потенціал і лісові ресурси та ін.), що призводить до поверхневого розуміння суті економічних процесів, що відбуваються у лісовому секторі;

на рівні провідних державних освітніх і науково-дослідних установ немає єдиної стратегії реалізації трансформаційних процесів у лісовому секторі в контексті євроінтеграції та переходу до «зеленої економіки».

Отже, протягом останнього десятиліття в Україні проводилися системні наукові дослідження щодо обґрунтування пріоритетів, цілей, політики і стратегії, механізмів та інструментів реалізації ринково орієнтованих перетворень у лісовому секторі України. Важливо, щоб обґрунтовані пропозиції науковців знайшли належну оцінку та застосування у практичній роботі органів державної влади різних рівнів у процесі реформування лісоресурсної сфери.

Список використаних джерел:

1. Бобко А. Лісівництво і державна політика щодо користування землями лісогосподарського призначення в Україні / А. Бобко // Економіка України. - 2012. - № 7. - С. 70-79.

2. Василик Н.М. Механізм стимулювання комплексного використання лісоресурсного потенціалу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.06 / Н.М. Василик. - Луцьк, 2011. - 20 с.

3. Вуглець, клімат та землеуправління в Україні: лісовий сектор : [монографія] / [А.З. Швиденко, П.І. Лакида, Д.Г. Щепащенко та ін.] ; Нац. ун-т біорес. і природ-ня України. - Корсунь-Шевченківський : Гавришенко В.М., 2014. - 283 с.

4. Головко А.А. Функція контролю та її роль в управлінні лісовим господарством та лісами України / А.А. Головко // Науковий вісник Українського державного лісотехнічного університету. Вип. 14.2. - Л.: УкрДЛУ, 2004. - С. 171176.

5. Дейнека А.М. Лісове господарство: еколого-економічні засади розвитку: [монографія] / А.М. Дейнека. - К.: Знання, 2009. - 350 с.

6. Екологічна конституція Землі. Методологічні засади / [за ред. акад. НАН України, д-ра екон. наук, проф. Ю.Ю. Туниці]. - Л.: РВВ НЛТУ України, 2011. - 440 с.

7. Карпук А.І. Економічне регулювання лісокористування в ринкових умовах : [монографія] / А.І. Карпук; КМ України, Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. - Луцьк : Твердиня, 2012. - 490 с.

8. Коваль Я.В. Напрями розвитку лісоресурсної сфери в умовах кризової ситуації / Я.В. Коваль // Наукові праці Лісівничої академії наук України : [зб. наук. пр.]. - Л.: РВВ НЛТУ України. - 2009. - Вип. 7. - С. 104-106.

9. Лісовий кодекс України в редакції Закону № 3404-IV від 08.02.2006 р. // Відомості Верховної Ради. - 2006. - № 21 - ст.170.

10. Мельник С.О. Еколого-економічні аспекти реформування лісового господарства України: дис. кандидата екон. наук: 08.08.01 / С.О. Мельник. - Л., 2003. - 294 с.

11. Мішеній Є.В. Соціальна-екологічна відповідальність підприємств лісового комплексу / Є.В. Мішенін, І.Є. Ярова // Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях: матеріали Другої наук.-практ. конф., м. Бахчисарай, 23-24 вересня 2010 р. / НДІ сталого розвитку та природокористування, РВПС України НАН України, Кримський інститут КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. - Сімф.: Фєнікс, 2010. - С. 235-238.

12. Римар М. Оподаткування в системі фінансового забезпечення розвитку лісового господарства в умовах євроінтеграції / М. Римар, Г. Ільницька-Гикавчук // Вісник НУВГП: зб. наук. пр. № 4. - Рівне, 2006. - С. 408-413.

13. Сагаль С. Аналіз потенціалу лісового сектору України та виявлення факторів, які гальмують його розвиток [Електронний ресурс] / С. Сагаль. - К., 2014. - 34 с. - Режим доступу: http://caravan-trans.com/wp- content/uploads/2014/05.

14. Сакаль О.В. Ефективне управління землями лісогосподарського призначення: [монографія] / О.В. Сакаль. - К.: ДУ ІЕПСР НАН України, 2012. - 176 с.

15. Синякевич І. Національна політика в лісовому господарстві у контексті глобальних екологічних загроз / І. Синякевич // Економіка України. - 2012. - № 1. - С. 61-68.

16. Соловій І.П. Лісова політика щодо стимулювання лісового господарства у країнах Європейського Союзу / І.П. Соловій // Науковий вісник НЛТУ: Зб. наук.-техн. пр. Вип. 13.2. - Л.: НЛТУ, 2003. - С. 65-74.

17. Стратегія реформування лісового сектору: рекомендації програми FLEG ІІ [Електронний ресурс] / Сайт «Український лісовод». - Режим доступу: http://www.lesovod.org.ua/node/23739.

18. Ткач В.П. Концептуальні підходи щодо розробки національної лісової політики України в сучасних умовах / В.П. Ткач, А.С. Торосов // Наукові праці: зб. наук. робіт Лісівничої академії наук України. - Л.: Львівська політехніка, 2005. - Вип. 4. - С. 14-21.

19. Фурдичко О. Лісовий сектор економіки України: проблеми і перспективи розвитку / О. Фурдичко, О. Дребот // Економіка України. - 2012. - № 3. - С. 70-79.

20. Хвесик М.А. Інституціональна модель природокористування в умовах глобальних викликів : [монографія] / М.А. Хвесик, В.А. Голян; Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. - К.: Кондор, 2007. - 480 с.

Размещено на Allbest.ru