Методологічні засади диференціації сільських територій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологічні засади диференціації сільських територій

М.А. ХВЕСИК, доктор економічних наук, професор,

Анотація

Мета статті - обґрунтувати методологічний підхід до комплексної класифікації сільських територій. Методика дослідження. Застосовано методи: аналізу, синтезу, графічний.

Результати дослідження. Розглянуто основні теоретичні та методологічні підходи до визначення сільських територій з метою їх диференціації. Здійснено класифікацію територій залежно від типу поселень, їх наближеності до урбанізованих центрів, туристичного потенціалу, ефективності функціонування рекреаційної сфери.

Елементи наукової новизни. Представлено багаторівневий алгоритм комплексної класифікації сільських територій за моделями рекреаційного природокористування та сільського розвитку.

Практична значущість. Обґрунтовано доцільність застосування представленого методологічного підходу для визначення стратегії розвитку сільських територій з метою розробки спеціалізованої політики управління. Рис.: 1. Бібліогр.: 13. сільський територія рекреаційний розвиток

Ключові слова: сільська територія, рекреація, природокористування, алгоритм, диференціація, модель.

Annotation

Khvesyk M.A., Ilina M.V. Methodological principles of differentiation of rural areas

The purpose of the article is to substantiate the methodological approach to complex classification of rural areas.

Research methodology. In the research process have been used such scientific methods: analysis, synthesis, graphic.

Research results. Key theoretical and methodological approaches to definition of rural areas have been viewed aimed at providing their differentiation. There have been carried out classification of the areas depending on the settlement type, its proximity to urban centers, recreational and tourist potential, and efficiency of the recreational sector.

Elements of scientific novelty. Scientific novelty of the research lies in presented multilevel algorithm of integral classification of rural areas by models of recreational natural resources use and rural development.

Practical significance. There has been substantiated a feasibility of the presented algorithm implementation in order to determine the strategy of rural development aimed at elaboration of a dedicated management policy. Figs.: 1. Refs.: 13.

Keywords: rural area, recreation, use of natural resources, algorithm, differentiation, model.

Аннотация

Хеесик M.A., Ильина M.B. Методологические основы дифференциации сельских территорий

Цель статьи - обосновать методологический подход к комплексной классификации сельских территорий.

Методика исследования. Использованы методы: анализа, синтеза, графический.

Результаты исследования. Рассмотрены основные теоретические и методологические подходы к определению сельских территорий с целью их дифференциации. Осуществлена классификация территорий в зависимости от типа поселений, их приближенности к урбанизированным центрам, рекреационно-туристического потенциала, эффективности функционирования рекреационной сферы.

Элементы научной новизны. Представлен многоуровневый алгоритм комплексной классификации сельских территорий по моделям рекреационного природопользования и сельского развития.

Практическая значимость. Обоснована целесообразность применения представленного алгоритма для определения стратегии развития сельских территорий с целью разработки специализированной политики управления. Илл.: 1. Библиогр.: 13.

Ключевые слова: сельская территория, рекреация, природопользование, алгоритм, дифференциация, модель.

Постановка проблеми

Протягом останніх десятиліть в Україні тривають процеси погіршення соціально-економічних умов життя сільського населення. Майже 1/4 українських селян отримує доходи нижче прожиткового мінімуму; у сільській місцевості проживає понад 50% громадян, які потребують допомоги через складні життєві обставини, та дві третини сімей, що одержують державну соціальну допомогу [9]. Занепад великого аграрного виробництва та економічні трансформації спричинили масове безробіття сільських мешканців; частка неформальної зайнятості в сільському господарстві не перевищує 65%. Знижується демографічний склад сільського населення, тривають процеси соціальної деградації. Неналежний контроль за природокористуванням призводить до забруднення сільських територій, виснаження земельних ресурсів, утрати ландшафтного різноманіття. Ці та інші соціальні, екологічні, економічні проблеми актуалізують необхідність наукових досліджень щодо особливостей функціонування й розвитку сільських територій з метою пошуку інноваційних форм господарювання на селі, підвищення якості соціального капіталу та поліпшення екологічної ситуації.

Рекреаційна сфера України, з огляду на світові тенденції та вітчизняні економічні реалії, потребує територіального розширення, залучення нових природних ресурсів та створення галузевої структури. Йдеться про належно не оцінений і не використаний потенціал розвитку туристичних послуг на селі. Розробка адекватної стратегії розвитку сільських територій України необхідна для удосконалення методологічних підходів до їх класифікації з метою врахування показників соціально-економічного стану та природно-рекреаційного потенціалу територій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Сільські території превалюють у структурі територій багатьох країн світу та складають просторову основу використання природних ресурсів 1 життєдіяльності людини. Теоретико-методологічні засади їх функціонування та особливості соціально-економічного розвитку, зважаючи на складність і комплексність цієї проблематики, не втрачають наукового значення. Особливої ваги набувають дослідження перспектив розвитку в умовах сільської місцевості окремих видів економічної діяльності, насамперед альтернативних традиційному сільському господарству видів зайнятості.

П. Саблук визначає сільські території «як складну багатофункціональну природну, соціально-економічну й виробничо-господарську систему з властивими їй кількісними, структурними, природними й іншими характеристиками» [7, с. 21]. Однак для більшості визначень сільських територій притаманна спроба охопити якомога більше аспектів їх функціонування [2, с. 4-5]. Незважаючи на широту та багаторівневість таких характеристик, їм бракує чіткості у формулюванні сутнісних, специфічних ознак сільських територій, зокрема з урахуванням особливостей і потреб розвитку окремих видів діяльності.

На увагу заслуговує багатокритеріальний підхід до визначення сільських територій, за яким останні складаються з фізичного простору, де до складу поселень та інфраструктури включено частину ландшафтів; природного середовища з домінуванням таких його елементів, як пасовища, ліси, гори, пустелі; поселень із малою щільністю населення (5-10 тис. осіб на 1 км²); виробничого простору, в якому багато людей працює в сільському господарстві; економічної території, де ціна на землю є відносно низькою; місцевості, структура виробництва якої характеризується значними трансакційними витратами, пов'язаними із суттєвими відстанями від великих адміністративних та промислових центрів і незадовільною інфраструктурою. О. Павлов рекомендує категоризацію сільських територій здійснювати за галузевою, поселенською, територіальною чи функціональною ознаками [5, с. 114]. Відповідно диференціювати сільські території можна за такими категоріями, як демографічний склад населення, адміністративний та політико-правовий статус, галузева спрямованість місцевої економіки, вид і режим використання території, динаміка розвитку, ступінь складності й ресурсозабезпеченості тощо. З огляду на це під сільськими територіями слід розуміти фізикогеографічний та економічний простір, що виник унаслідок зміни людиною природного ландшафту на комплексне багатофункціональне утворення, головними складовими якого є просторово-ресурсний базис виробництва, природне середовище для рекреаційної діяльності й місце життєдіяльності людських спільнот як інфраструктурна основа для надання відпочинку населенню.

Сучасні наукові концепції (багатофункціональності сільського господарства, інтегрального територіального, сільського регіонального розвитку) поєднують соціальний розвиток з економічно ефективним багатофункціональним виробництвом та забезпеченням екологічного благополуччя сільських територій [3]. Це створює теоретичне підґрунтя для визначення принципів розвитку сільських територій, до яких відносять комплексність та багатогалузевість.

Методологічною основою сучасних досліджень щодо розвитку сільських територій низка вітчизняних науковців, зокрема, О. Бородіна [1], І. Прокопа [6], вважають Концепцію багатофункціональності сільського господарства, яка розглядає сільське господарство як основу економіки, соціальної і природоохоронної сфер сільських територій. Сьогодні ідеї господарської багатофункціональності сільських територій зазнали суттєвих змін, акцентовано увагу на повсюдній деаграризації сільської економіки та прискореному розвиткові несільськогосподарських видів діяльності [6, с. 49]. Пошук останніх актуалізує проблему збереження ресурсів довкілля, обмеження подальшого зростання навантаження на сільський ландшафт, посилення природоохоронної функції сільських територій. Така зміна акцентів цілком узгоджується з європейськими тенденціями [12, с. 5-7].

Територіальний підхід передбачає комплексний розвиток сільських територій з урахуванням відмінностей їх природнокліматичних, демографічних, соціальних, економічних умов та зміни ролі сільського господарства й інших сфер економіки, а також сільських територій в економічному розвиткові країни його межах розроблено кілька концепцій: інтегрального територіального, сільського регіонального розвитку та інші [4, с. 65-67; 13]. Зазначений підхід важливий з огляду на зростання ролі рекреаційного природокористування для розвитку сільської території, а в методологічному аспекті пов'язаний із визначенням її оздоровчо-туристичного потенціалу. Останній є сукупністю наявних природних, інфраструктурних, матеріально-технічних та інших ресурсів, які використовуються або можуть бути використані для виробництва і надання населенню послуг оздоровлення й відпочинку.

Мета статті - обґрунтувати методологічний підхід до комплексної класифікації сільських територій.

Виклад основних результатів дослідження

Завдяки процесам децентралізації влади в Україні територіальні громади одержали збільшений обсяг повноважень та ресурсів для управління територіями, у тому числі в частині їх рекреаційного використання, можливість поліпшувати благоустрій територій, отримувати 100% туристичного збору. Тому для сільських громад, що мають належні територіальні та природні ресурси, одним із інструментів їх сталого розвитку є діяльність із надання рекреаційно-туристичних послуг, що сприяє поширенню сільської економіки, підвищенню рівня доходів мешканців і їх зайнятості, зміцненню соціальних зв'язків для досягнення спільної мети, заохоченню місцевих громад до захисту й відновлення довкілля, збереження історико-культурної спадщини.

Диференціації сільських територій за рівнем забезпеченості рекреаційними ресурсами і розвиток туристичної сфери в межах даного дослідження передував загальний поділ територій країни за типом поселення. Для віднесення територій до сільських застосовано показники кількості населення, щільності їх розселення, віддаленості територій від великих населених пунктів; відповідно виокремлено сільські, міські території та території проміжного типу. Як сільські території в Україні класифіковано понад 90% її загальної площі, де проживають 52% жителів [10]. За критерієм віддаленості сільських територій від великих міст вирізняють економічно інтегровані, помірні (перехідні) і периферійні; за величиною рекреаційно-туристичного потенціалу (РТП) та ефективністю його використання рекреаційно-туристичною сферою (PTC) - перспективні, помірно перспективні й малоперспективні.

Можливості сільських громад диверсифікувати економіку та розширити економічну діяльність завдяки рекреаційному природокористуванню значною мірою визначаються наявністю рекреаційних ресурсів, екологічним станом території, інфраструктурою, матеріально-технічним забезпеченням. Тому регіональні та місцеві стратегії і плани розвитку територій повинні всебічно враховувати особливості їх розміщення, економічного, соціального й екологічного стану, домінантних видів економічної діяльності, наявного природно-оздоровчого потенціалу, інфраструктури, діяльності рекреаційної сфери. Ці показники відображаються у визначених моделях сільського розвитку і рекреаційного природокористування. Методологічно обґрунтований аналіз цих параметрів дасть змогу визначити перспективи та особливості не лише рекреаційного природокористування в межах певної території, але і її соціально-економічного розвитку загалом.

Запропонований багаторівневий алгоритм комплексної (п'ятирівневої) класифікації сільських територій за моделями рекреаційного природокористування та сільського розвитку дає змогу диференціювати території за вісьмома критеріями. На блок-схемі алгоритму (рисунок) рівні класифікації позначені як Кл. I-V, а критерії - Кр. I-VIII. До останніх відносяться, зокрема, тип поселень (міські, сільські, проміжного типу), наближеність місця проживання багатьох мешканців до міських центрів (урбанізовані й периферійні сільські території), оздоровчо-туристичний потенціал (надвисокий, високий, середній, низький РТП), ефективність функціонування сфери (ефективна, помірно ефективна, неефективна PTC). Відгалуження алгоритму позначені « - » («так») та «-» («ні») і відображають відповідність показників території, що диференціюється, зазначеним критеріям.

Алгоритм визначає три типи стратегії розвитку території: пріоритетності (превалювання), паритетності (рівноправності) та малозначності (допоміжного характеру) рекреаційної діяльності для місцевої економіки. Зазначені стратегії відповідно інтегруються з поширеними у вітчизняній економічній науці моделями сільського розвитку: зближення (диверсифікація видів економічної діяльності), територіально (вирівняння територій за рівнем економічного розвитку) та галузевою (економіка якої ґрунтується на сільськогосподарському виробництві) [11].

Застосування цього методологічного підходу з метою розробки місцевих та регіональних програм і планів розвитку сільських територій в частині рекреаційного природокористування дає змогу охарактеризувати відповідні стратегічні пріоритети. Стратегічні пріоритети сталого рекреаційного природокористування включають забезпечення ефективного і комплексного (економічного, соціального, екологічного та інноваційного) використання наявного туристичного потенціалу, гарантування екологічної безпеки рекреаційної діяльності й вдосконалення територіальної структури сфери з метою розвитку оздоровчо-туристичних територій. Відтак першочергові завдання національних та регіональних програм, орієнтованих на розвиток рекреаційного природокористування, полягають у збереженні й відновленні особливо цінних природних територій і об'єктів, природно-лікувальних ресурсів, об'єктів історико-культурної спадщини; оптимізації мережі закладів, що надають послуги оздоровлення і відпочинку, екологічному контролі за їх діяльністю; розвитку сільського туризму та рекреаційно-туристичної діяльності на сільських територіях, впровадженні міжнародних принципів сталого розвитку оздоровчо-туристичної сфери.

Стратегічні пріоритети розвитку сільських територій ґрунтуються на ресурсному забезпеченні життєдіяльності територіальних громад; формуванні та розвитку партнерських відносин між органами влади різних рівнів і громадами; диверсифікації сільської економіки; покращення у соціальному аспекті з урахуванням європейських стандартів життєдіяльності; гарантуванні екологічної безпеки. Ресурсне забезпечення громад передбачає передачу в їх комунальну власність державних земель, водних об'єктів місцевого значення, земель водного фонду та колишніх колгоспних лісів; рекомендовано також віддати для рекреаційного використання землі, вилучені із сільськогосподарського обробітку.

Стратегія сталого розвитку рекреаційного природокористування на сільських територіях гарантує органічне поєднання та інтеграцію зазначених пріоритетів, а відповідна систему - застосування цілісного підходу до формування і впровадження обґрунтованої політики на всіх рівнях - національному, регіональному й територіальному. Відповідно етапи формування програми розвитку сільської території з урахуванням природно-рекреаційної складової включають: визначення мети, оцінку стану, проблем і ресурсного забезпечення, обґрунтування пріоритетів, формування відповідної системи заходів, оцінку необхідних ресурсів, визначення очікуваних результатів та показників їх досягнення, аналіз впливу на довкілля, узгодження із загальнодержавними, секторальними, місцевими стратегіями й програмами, обговорення програми, пошук спільної мови із зацікавленими сторонами, ухвалення програми, реалізація, моніторинг і контроль.

Висновки

Значення рекреаційного природокористування як сфери, здатної гарантувати диверсифікацію сільської економіки, зростає з огляду на поширення концепцій багатофункціональності сільського господарства, інтегрального сільського та сталого розвитку. Особливе практичне значення ці наукові ідеї набувають в умовах децентралізації, посилення спроможності територіальних громад і розширення їх доступу до природних ресурсів. Відмінності у забезпеченні територій природними рекреаційними ресурсами та практиці їх використання, а також особливості соціально-економічного стану і виробничої структури територій актуалізують доцільність застосування диференційованого підходу до розробки програмних документів місцевого й регіонального значення.

Список бібліографічних посилань

1. Бородіна 0. Соціальні інновації в системі сільського розвитку: концептуальні підходи. Економіка України. 2010. № 9. С. 68-77.

2. Гоголь Т. В. Сільські території як об'єкт державного регулювання. Державне управління: теорія та практика. 2009. Вип. 2 (10). 5 c. URL: http://www.academy.gov.ua/ej/ ej10/doc_pdf/Gogol.pdf.

3. Концептуальні засади соціально-екологічного розвитку сільських територій / [О. М. Бородіна, Т. А. Заяць, В. І. Куценко та ін.] ; за наук. ред. Я. В. Остафійчука; Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України». Київ: ДУ ІЕПСР НАН України, 2014. 48 с.

4. Національна парадигма сталого розвитку України / за заг. ред. акад. НАН України Б. Є. Патона. Вид. 2-ге, переробл. і доповн. Київ: ДУ ІЕПСР НАН України, 2016. 72 с.

5. Павлов О. Сільські території: теоретико-методологічні засади дослідження. Регіональна історія України: зб. наук. ст. 2009. Вип. 3. С. 113-132.

6. Прокопа І. Соціальні аспекти розвитку сільських територій. Економіка АПК. 2005. № 11. С. 48-51.

7. Саблук П. Розвиток сільських територій - запорука відродження аграрної України. Вісник аграрної науки. 2006. № 5. С. 21-23.

8. Скидан О. В. Аграрна політика України в період ринкової трансформації: [монографія]. Житомир: Житомирський національний агроекологічний університет, 2008. 376 с.

9. Соціальні індикатори рівня життя населення. 2016 рік: стат. зб. / Державна служба статистики України. Київ, 2017. 221 с.

10. Соціоекологічні пріоритети сталого розвитку сільських територій: [монографія] / [В. І. Куценко, Я. В. Остафійчук, М. В. Ільїна та ін.]. Київ: ДУ ІЕПСР НАН України, 2016. 351 с.

11. Стратегічні напрями сталого розвитку сільських територій на період до 2020 року / [Ю. О. Лупенко, М. Й. Малік, О. Г. Булавка та ін.] ; за ред. Ю. О. Лупенка, О. Г. Булавки. Київ: ННЦ ІАЕ, 2013. 74 с.

12. Формування системи механізмів управління природними ресурсами в умовах євроінтеграційних процесів / за заг. ред. акад. НААН, д.е.н., проф. М. А. Хвесика. Київ: ДУ ІЕПСР НАН України, 2017. 595 с.

13. Rauch Th., Bartels M., Engel A. Regional Rural Development: A regional response to rural poverty. Wiesbaden: Universum Verlagsanstalt GmbH KG, 2001. 122 p.

Размещено на Allbest.ru