Удосконалення інструментарію фінансового забезпечення інновацій і "трикутника знань" на регіональному рівні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Удосконалення інструментарію фінансового забезпечення інновацій і «трикутника знань» на регіональному рівні

Оксана Геннадіївна Чубарь, канд. екон. наук, доцент

Розглянуто теоретичні та прикладні аспекти й особливості застосування на регіональному рівні фінансових інструментів підтримки і забезпечення інноваційних процесів. Вибір теми обумовлений необхідністю пошуку джерел фінансових ресурсів для трансферу технологій і комерціалізації інновацій, що набуває в сучасних умовах особливої гостроти, зокрема на мезорівні. Саме на цьому рівні формується та діє реальний «трикутник знань» як рушійна сила інноваційного розвитку, а також забезпечується взаємодія його опорних точок (освіти, науки та бізнесу).

Аналіз і використання результатів оцінок фактичного стану речей у сфері інновацій та функціонування «трикутника знань», виконаних провідними науковцями країни на загальнодержавному рівні, дозволили визначити комплекс проблем, що суттєво обмежують масштаби й інтенсивність розгортання «трикутника знань», не забезпечують глибинних якісних змін як у його опорних точках, так і в каналах комунікацій між ними.

Здійснено огляд застосування в Закарпатській області програмно-цільового методу; надано оцінку діяльності Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР) з точки зору можливостей впливу на інноваційні процеси. Виявлено, що інноваційна складова розвитку регіональної економіки найбільшою мірою представлена у Програмі розвитку малого і середнього підприємництва в області на 2017-2018 роки, якою передбачено підтримку інноваційно орієнтованих суб'єктів малого і середнього підприємництва з виокремленням переліку фінансових інструментів і джерел фінансування запланованих заходів інноваційного спрямування. Встановлено, що програми та заходи, які фінансуються за рахунок ресурсів ДФРР, не містять інноваційної складової.

Обґрунтовано, що попри всі переваги програмно-цільового методу, його інноваційне спрямування на регіональному рівні є недостатнім. Єдина комплексна програма (стратегія) інноваційного розвитку з чітким визначенням джерел фінансової підтримки в Закарпатській області на даний час відсутня.

Особливу увагу приділено необхідності розширення фінансового інструментарію підтримки «трикутника знань» за рахунок використання новітніх підходів: краудфандингу, інноваційних платформ, аграрних розписок, ендавментів.

Ключові слова: фінансові інструменти, інноваційна діяльність, «трикутник знань», програми регіонального розвитку, краудфандинг.

Фінансове забезпечення виступає одним із найголовніших факторів та передумов розвитку інноваційних процесів і функціонування «трикутника знань». Проблематика пошуку джерел фінансових ресурсів для трансферу технологій і комерціалізації інновацій набуває сьогодні особливої гостроти, зокрема на мезорівні, адже саме на цьому рівні формується та діє реальний «трикутник знань» як рушійна сила інноваційного розвитку, забезпечується взаємодія його опорних точок - освіти, науки та бізнесу (інновацій). Крім того, саме на рівні регіонів здійснюється чітка ідентифікація пріоритетних напрямів економічного розвитку, наприклад, у стратегіях і програмах регіонального розвитку, в межах яких мають розроблятися відповідні інституційно-організаційні механізми та відшукуватися фінансові інструменти забезпечення цих процесів.

У «трикутнику знань» важлива роль виконується однією з опорних точок - «реципієнтами інновацій - бізнесом», у середовищі яких увесь інноваційний процес набуває свого логічного завершення, а саме втілення продуктових, технологічних та управлінсько-організаційних інновацій. У свою чергу, серед реципієнтів інновацій традиційно в Україні провідна роль належить промисловим підприємствам, для яких разом з тим характерний низький, порівняно з європейським і світовим, рівень інноваційної активності, вкрай недостатні масштаби її фінансування та обмеженість інструментів фінансового супроводу.

Вищезазначене передбачає здійснення оцінки діючого інструментарію фінансування, у тому числі застосування традиційного програмно-цільового методу в регіональній інноваційній політиці, а також пошук нових сучасних механізмів, заснованих на світовому та вже існуючому успішному вітчизняному досвіді.

З урахуванням окресленого тема статті набуває актуальності та значимості як у контексті вироблення орієнтирів для регіональних органів влади, так і для головних суб'єктів «трикутника знань» та інноваційних процесів.

Дослідженню різних аспектів функціонування «трикутника знань» присвячено достатньо велику кількість публікацій. Зокрема, в роботах Ю.М. Бажала висвітлюється проблематика інноваційних процесів та знаннєвого трикутника «держава- університети-промисловість», розвивається концепція «потрійної спіралі», в якій головним компонентом виступає «підприємницький університет», що виконує роль локомотива руху від індустріальної до знаннєвої економіки [1]. Л.К. Семів відзначає важливість активного співробітництва університетів і бізнесу, спільної діяльності наукового та університетського середовища, від чого залежить ефективне стимулювання інноваційного розвитку на регіональному рівні [2].

Також слід відзначити дослідження С.С. Слави у складі групи науковців під час виконання проекту «Підтримка трикутника знань у Білорусі, Україні і Молдові» [3; 4], за результатами виконання якого напрацьовано пропозиції зміни існуючих рамкових умов для поліпшення інтеграції досліджень, освіти та інновацій.

Проблеми фінансового супроводу інноваційних процесів на макрорівні досліджують і вітчизняні вчені. У національній доповіді «Інноваційна Україна 2020», підготовленій науковцями НАН України на чолі з академіком В.М. Гейцем [5], окремий розділ присвячено фінансовому забезпеченню інноваційного розвитку. Інші дослідники узагальнюють особливості фінансування інноваційної сфери в розвинених країнах світу [6], а також концентрують увагу на проблемах фінансування інноваційної діяльності на мікрорівні, зокрема, в діяльності великих промислових корпорацій [7]. Бюджетні та податкові стимули інноваційного розвитку висвітлено в публікаціях [8-10], де обґрунтовано важливість спрямування бюджетної політики на стимулювання інноваційного розвитку та визначено конкретні інструменти бюджетного регулювання [8]; наголошено на значимості податкових пільг у зростанні конкурентоспроможності економіки, визначено умови підвищення ефективності функціонування податкових пільг в Україні [9]; запропоновано здійснювати кредитну підтримку інноваційних проектів за рахунок коштів бюджету і банків за зниженими відсотковими ставками, а також застосовувати прискорену амортизацію [10].

Питання управління фінансовими ресурсами на регіональному рівні розглянуто у працях науковців Інституту регіональних досліджень НАН України. Зокрема, у публікації М.А. Козоріз та І.З. Сторонянської [11] зазначено, що фінанси регіону мають концентруватися на розвитку галузей нової економіки, заснованої на знаннях, і в першу чергу направлятися на формування регіональної інноваційної системи, ядром якої стануть інноваційні центри, інжинірингові центри, технопарки. Фінансово- кредитну складову інвестиційної та інноваційної інфраструктури Львівщини висвітлено у праці В.Є. Бербеки [12], який доводить, що важливою складовою фінансового потенціалу регіону у сфері енергозбереження є доходи місцевих бюджетів і кредитні ресурси банків за Програмою енергозбереження для населення; також автор вносить пропозиції для розширення спектру джерел фінансування сфери енергозбереження. В.П. Мікловда, Н.Ю. Кубіній і С.М. Мошак, оцінивши можливості та виявивши обструкції розвитку інноваційного потенціалу Закарпатської області, однією з системних причин, що його гальмують, називають відсутність адекватної фінансової підтримки, неефективну фіскальну систему та кредитні механізми [13].

Окремо слід відзначити публікації, присвячені різним проблемно-дискусійним аспектам фінансування інноваційного розвитку промисловості. У роботі Ю. Мазур наголошено на важливості застосування податкових стимулів у сфері НДДКР (застосування об'ємного інвестиційного податкового кредиту) задля зростання інвестиційної активності підприємств і прискорення їх інноваційного розвитку в умовах обмеженого бюджетного фінансування промисловості [14]. М.О. Солдак та Л.Л. Шамі- лева роблять висновок про недієвість коштів місцевих бюджетів як ресурсу модернізації економіки на інноваційній основі. Натомість вказано на необхідність промисловим підприємствам спиратися на внутрішні ресурси інноваційного зростання, використовуючи переваги та позитивні ефекти від прямих іноземних інвестицій [15].

Незважаючи на велику кількість досліджень і публікацій, присвячених даній проблематиці, потребують подальшого обґрунтування, систематизації та уточнення, з урахуванням особливостей економіки України та її регіонів, підходи до застосування відомих інструментів фінансового забезпечення інноваційних процесів, а також сучасних інноваційних засобів фінансового супроводу «трикутника знань» на мезорівні.

Метою статті є аналіз теоретико- прикладних засад і формулювання практичних рекомендацій щодо вдосконалення та розширення існуючого фінансового інструментарію забезпечення інноваційного розвитку на регіональному рівні в Україні (на прикладі Закарпатської області) з урахуванням традиційних та новітніх підходів.

Вивчення нормативно-законодавчої бази, опрацювання науково-монографічної, методичної літератури, експертних оцінок та узагальнень дозволили зробити висновок про достатньо широкий перелік фінансових інструментів, визначених законодавством країни та призначених для забезпечення й супроводу інноваційної діяльності (ІД). Проте фактичний стан речей у сфері інновацій, розвитку високотехнологічних сфер вітчизняної економіки, трансферу технологій та функціонування «трикутника знань» доводить протилежне. Фахівцями Національної академії наук України встановлено, що на сьогодні в Україні «... не створено ефективної законодавчої бази та відсутні дієві економічні стимули щодо активізації інноваційної діяльності, зокрема, за рахунок власних коштів підприємств. Фінансуючи інноваційні проекти, приватні інвестори повною мірою беруть на себе всі пов'язані з реалізацією цих проектів ризики, не відчуваючи при цьому підтримки держави (як законодавчої, так і фінансової)» [5]. Напрацьовуючи нові та вдосконалюючи існуючі, в тому числі у світовій практиці, фінансові інструменти забезпечення інноваційної діяльності в Україні в цілому, а також на регіональному рівні зокрема, доцільно враховувати виявлені вітчизняними науковцями проблеми інноваційного сектору, а саме [5]:

фінансові обмеження як головний гальмівний фактор інноваційної діяльності, що пов'язано з нестачею власних фінансових ресурсів у суб'єктів ІД і недоступністю зовнішніх джерел фінансування;

дефіцит власних коштів як основного джерела фінансування ІД, спричинений переважно збитковою діяльністю підприємств промисловості, стагнацією виробництва;

висока вартість кредитних ресурсів - другого за значенням джерела фінансування ІД, що ускладнює їх залучення для фінансування інноваційних проектів, особливо низькорентабельними підприємствами, які потребують технологічної модернізації. Унаслідок цього вони не здатні залучати довгострокові кредити на здійснення інновацій;

державна підтримка ІД у формі прямого фінансування має суттєві бюджетні обмеження та не узгоджена з пріоритетами інноваційного розвитку. Значна частина бюджетних асигнувань надається добувним підприємствам, низько- і середньотех- нологічним виробництвам, що не сприяє прогресивним структурним зрушенням;

надання податкових пільг підприємствам, які здійснюють продуктові та технологічні інновації, є дієвим механізмом впливу держави на прискорення інноваційних процесів. Податкові пільги сприяють освоєнню новітніх технологій і забезпечують мультиплікативні ефекти технологічного розвитку різних галузей економіки, проте частина податкових пільг для підприємств у зв'язку з бюджетними обмеженнями останнім часом скасована;

практика створення та функціонування спеціалізованих державних (комунальних) інноваційних фінансово-кредитних установ в Україні є негативною, що потребує перегляду принципів формування та розвитку цієї форми державної фінансової підтримки ІД суб'єктів господарювання різних форм власності;

домінування механізмів самофінансування ІД й обмеженість зовнішніх джерел залучення коштів призводить до консервації існуючої технологічної структури економіки, не забезпечує перерозподілу фінансових ресурсів у наукомісткі технології, гальмує прогресивні структурні зрушення в національному господарстві, що обумовлює потребу у вдосконаленні механізмів фінансування науково-технологічної та інноваційної діяльності.

Отже, на загальнодержавному рівні проявляється комплекс складних проблем, що суттєво обмежують масштаби й інтенсивність розгортання «трикутника знань», не забезпечують глибинних якісних змін як у його опорних точках, так і в каналах комунікацій між ними.

Слід погодитися з підходами, відповідно до яких саме в регіонах фокусується та реалізується процес створення нових знань, існує адекватна інфраструктура їх акумуляції, подальшого поширення та передачі суб'єктам ІД [11, с. 201]. Трансфер знань і комунікативні зв'язки між опорними точками «трикутника знань» будуть більш ефективними у процесі безпосереднього спілкування між ними порівняно із застосуванням довгих (як у часі, так і в просторі) каналів зв'язку. Інноваційне регіональне середовище визначає не лише рівень роз- витку конкретного регіону країни, але і міжнародну її конкурентоспроможність загалом. Це означає, що вся сукупність фінансових ресурсів регіону має концентруватися на розвитку галузей нової економіки, заснованої на знаннях.

Відправною точкою-поштовхом для активізації інноваційних процесів на рівні регіону можна вважати усвідомлення керівною, науковою та бізнес-елітою необхідності розвитку економіки на інноваційних засадах. У цьому контексті важливо відзначити, що в Стратегії розвитку Закарпатської області на період до 2020 року, як і в стратегії попереднього періоду, однією із стратегічних цілей визначено формування конкурентоспроможної та інноваційної економіки, в межах якої виокремлено операційну мету «Підтримка інноваційного підприємництва та економіки знань».

Розвиток «трикутника знань» як перманентний процес продукування новацій та їх ефективної реалізації у практичній діяльності, окрім першочергово важливої системи законодавчих, організаційних та управлінських заходів, обов'язково передбачає застосування відповідних фінансових інструментів як макро-, так і мезорівня.

Проте пошук джерел фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності на регіональному рівні пов'язаний із певними обмеженнями, зокрема, з недостатніми обсягами коштів місцевих (регіонального) бюджетів. Програмні підходи в даному випадку залишаються актуальними і дають змогу сконцентрувати недостатню для всіх потенційно важливих заходів ресурсну базу на вирішенні окремих пріоритетних для регіону проблем. У Закарпатській області програмно-цільовий метод застосовується шляхом розробки та виконання цільових регіональних програм за напрямами «Соціальні», «Економічні», «Екологічні».

У 2018 р. у Закарпатській області з обласного бюджету передбачено фінансування 54 програм, у тому числі 34 соціальні, 14 економічних, 6 екологічних, проте лише окремі з них стосуються проблематики інноваційного розвитку соціально-економічної системи (див. таблицю).

Згідно з даними таблиці найбільшою мірою інноваційна складова розвитку регіональної економіки представлена у Програмі розвитку малого і середнього підприємництва в області на 2017-2018 рр. (такі програми розробляються кожні два роки і виконуються в рамках реалізації Стратегії розвитку Закарпатської області на період до 2020 р.). Саме цією Програмою передбачено підтримку інноваційно орієнтованих суб'єктів малого і середнього підприємництва, упровадження інноваційних технологій і «трикутника знань», а також виокремлено перелік фінансових інструментів і джерел фінансування запланованих заходів інноваційного спрямування, серед яких найбільш застосовними є пряме фінансування за рахунок коштів обласного бюджету (в межах відповідних програм), кредитування на пільгових умовах та компенсація відсоткових ставок за кредитами.

Попри всі переваги програмно-цільового методу, його інноваційне спрямування на регіональному рівні є обмеженим - лише 14,8 % програм передбачають розвиток, застосування чи створення нових інноваційних продуктів, послуг, управлінських підходів тощо. Єдиної комплексної програми (стратегії) інноваційного розвитку в Закарпатській області на даний час немає. При розробці та втіленні програм у частині їх фінансового забезпечення домінантним є акцент на кошти обласного бюджету.

Таблиця

Регіональні цільові програми в Закарпатській області у 2018 р., що містять інноваційну складову, та інструменти фінансування 1

Слід відзначити, що дві програми з розвитку галузей сільськогосподарського виробництва взагалі не фінансувались. Також не отримала фінансування Програма формування позитивного міжнародного інвестиційного іміджу та залучення іноземних інвестицій у Закарпатську область на 2016-2020 рр. Негативно характеризує інноваційну активність та інноваційний потенціал промислових підприємств області той факт, що з 1 млн грн, виділених за Програмою розвитку малого і середнього підприємництва в області на 2017-2018 рр., використано лише 105,4 тис. грн (трохи більше 10%) через практичну відсутність поданих підприємцями заявок. Отже, програмний метод у регіоні не орієнтований на досягнення інноваційних цілей і є в даному контексті неефективним.

Важливим джерелом фінансування інноваційного розвитку на рівні держави в цілому та її регіонів зокрема може і має стати Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР), який щороку формується у складі загального фонду державного бюджету країни. Створення ДФРР дозволяє здійснювати в Україні фінансування проектів регіонального розвитку на конкурсній основі та відповідно до регіональних стратегій розвитку і планів заходів щодо їх реалізації.

Згідно із ст. 24-1 Бюджетного кодексу України кошти ДФРР направляються на виконання інвестиційних програм і проектів регіонального розвитку (у тому числі проектів співробітництва та добровільного об'єднання територіальних громад), що мають на меті розвиток регіонів, створення інфраструктури індустріальних та інноваційних парків і відповідають пріоритетам, визначеним у Державній стратегії регіонального розвитку та відповідних стратегіях розвитку регіонів [17]. Аналіз офіційних даних Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та ДФРР у розрізі сфер реалізації проектів на території Закарпатської області свідчить про повну відсутність проектів інноваційного спрямування. Із 1401 проекту всіх передбачених статусів і всіх сфер реалізації станом на 10 квітня 2018 р. у напрямі розбудови індустріальних та інноваційних парків у Закарпатській області немає жодного проекту (для порівняння: в Україні таких проектів 6 із 13869 од., тобто менше 0,1 %: по одному у Львівській, Житомирській, Черкаській та Чернівецькій областях та два - в Полтавській) [17]. Попри важливу значущість фінансування ДФРР інших заходів та сфер соціальної інфраструктури, можна стверджувати, що така політика є неефективною у стратегічному довгостроковому контексті як на рівні окремих регіонів, так і на рівні держави загалом. Проте об'єктивно сформована ситуація відображає хронічний дефіцит фінансових ресурсів місцевих органів влади, що не дає їм можливості за рахунок поточних доходів фінансувати утримання важливих у соціальному плані об'єктів інфраструктури (шкіл, дошкільних закладів, лікарень, доріг місцевого значення тощо).

Наведені висновки підтверджуються іншими дослідженнями [18], у яких зазначено, що недоліком механізму фінансування регіонального розвитку ДФРР є низький рівень реалізації проектів і програм інноваційно-інвестиційного спрямування. Особливістю фінансування регіонального розвитку Фондом є соціальна спрямованість більшості проектів та розв'язання здебільшого поточних проблем адміністративно- територіальних одиниць, що не забезпечує їх економічного зростання в довгостроковій перспективі. Також використання коштів Фонду в основному націлене на фінансування конкретних об'єктів (точкове відновлення інфраструктури), а не галузей у цілому, що обмежує комплексний розвиток громад і регіонів країни [18].

Якісного поліпшення фінансування розвитку регіонів за рахунок коштів ДФРР можна досягти шляхом:

забезпечення на макрорівні дотримання встановлених Бюджетним кодексом України щорічних обсягів ДФРР не менше 1 % прогнозованого обсягу доходів загального фонду Державного бюджету України на відповідний бюджетний період [19];

відбору таких інвестиційних проектів і програм, які забезпечують формування «точок зростання», що сприятиме збільшенню місцевого потенціалу, консолідації інноваційних, людських, матеріальних ресурсів адміністративно-територіальних одиниць та активізації міжрегіональної інтеграції [18];

підвищення професійного рівня працівників органів місцевого самоврядування для підготовки якісних, більш інноваційно орієнтованих проектів регіонального розвитку [18; 20];

передбачення відповідальності органів місцевого самоврядування за неповне використання коштів ДФРР із застосуванням відповідних штрафних санкцій [18];

встановлення співвідношення фінансування проектів поточного й інвестиційного (інноваційного) характеру. З огляду на тотальну зношеність інфраструктури та застарілість основних фондів адміністративно-територіальних одиниць, більшість проектів, поданих до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України, спрямовані на подолання поточних проблем органів місцевого самоврядування, що суперечить меті функціонування ДФРР - забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів шляхом фінансування проектів виключно інвестиційного й інноваційного характеру. Саме реалізація інвестиційних проектів, а не фінансування поточних потреб, є визначальною передумовою регіонального розвитку [18];

удосконалення процедури конкурсного відбору проектів з метою обмеження лобістського впливу на прийняття рішень окремими групами чи особами [20].

Відносно новим для України інструментом фінансування інновацій, який можна успішно застосовувати на мікро- та ме- зорівнях в агропромисловому комплексі, є аграрні розписки. Аграрна розписка - це товаророзпорядчий документ, що фіксує безумовне зобов'язання боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити кошти на визначених у ньому умовах.

Законодавством України передбачено два їх різновиди: товарні аграрні розписки та фінансові аграрні розписки. Фінансова аграрна розписка - це аграрна розписка, що встановлює безумовне зобов'язання боржника сплатити грошову суму, розмір якої визначається за узгодженою боржником і кредитором формулою з урахуванням цін на сільськогосподарську продукцію у визначеній кількості та якості [21]. Закон України «Про аграрні розписки» ухвалено у 2012 р., а сам інструмент було запроваджено в 2014 р. До початку 2018 р. ним користувалися аграрії восьми областей - Полтавської, Черкаської, Вінницької, Харківської, Хмельницької, Тернопільської, Миколаївської та Сумської. Станом на 22 січня 2018 р. видано 196 розписок на суму понад 1,2 млрд грн. Проте вже з 2018 р. таку можливість мають сільгоспвиробники Закарпатської області, оскільки на Закарпатті відбулося офіційне відкриття проекту IFC «Аграрні розписки в Україні», який запроваджується спільно з Міністерством аграрної політики та продовольства України і Міністерством юстиції України й поширює дію цього нового інструменту фінансування [22].

На думку одного з керівників Закарпатської ОДА, агропромисловий комплекс області - це не просто бізнес, у якому щорічно формується від 10 до 13% ВВП. Він залучений у різноманітні кластерні проекти і має стати однією із точок інноваційного розвитку. Аграрний сектор відіграє імідже- ву роль у просуванні туристичної привабливості регіону і формуванні власної аудиторії споживачів за рахунок виготовлення якісної унікальної продукції. З урахуванням соціально-економічної ролі аграрного сектору держава зобов'язана підтримувати свого сільгоспвиробника через різні фінансово-правові механізми [22].

Мета проекту «Аграрні розписки в Україні» - полегшити доступ до фінансування для малих і середніх виробників. При цьому доступ до такого фінансового механізму можуть мати навіть дрібні виробники: є приклади укладання розписок на кілька тисяч гривень, або тих, які володіють менше як 20 соток землі. Аграрна розписка фіксує зобов'язання, де заставою виступає тільки майбутній врожай; це угода між сільськогосподарським товаровиробником та кредитором (дистриб'ютором, постачальником ТМЦ, зернотрейдером, банком). Майбутній урожай як застава має спростити доступ до фінансування. Малі та середні сільськогосподарські товаровиробники одержать ефективний інструмент, що сприятиме залученню додаткових фінансових ресурсів за рахунок прозорості відносин із кредитором та здешевлення процедури оформлення порівняно з іншими інструментами. За своєю сутністю фінансова розписка не призначена для залучення коштів, що могли б використовуватися виключно в процесах створення та комерціалізації інновацій, проте її механізм даватиме можливість сільськогосподарським виробникам вивільняти відповідні обсяги фінансових ресурсів задля активізації такої діяльності. Отже, на рівні регіону слід проводити більш активну просвітницьку й інформаційно-роз'яснювальну роботу серед керівників підприємств аграрної сфери, фермерів, малих сільськогосподарських виробників щодо поширення використання вказаного інструменту.

Варто відзначити існування в Україні Платформи Розвитку Інновацій - першої в країні агенції з інкубації та реалізації інноваційних проектів у сфері оборонних технологій, триєдиною місією якої визнано:

створення інноваційно-інвестиційної інфраструктури, що сприяє технологічному прогресу України;

забезпечення вітчизняних збройних сил новітніми високоефективними засобами оборони та захисту;

підвищення конкурентоспроможності продукції оборонно-промислового комплексу України на міжнародних ринках [231.

Платформа створена у формі державно-приватного партнерства між ДК «Укр- оборонпром» в особі ДП ДГЗП «Спецтех- ноекспорт» та приватними інвесторами; вона забезпечує підтримку проекту на всіх етапах розвитку - від ідеї до реалізації готової продукції, у тому числі залучення фінансових ресурсів для цих цілей. Кращі проекти отримують фінансування та повний супровід реалізації - від створення прототипу до організації серійного виробництва та просування продукції на внутрішньому і міжнародному ринках [23]. Незважаючи на військово-оборонну спрямованість Платформи, її учасниками можуть ставати науковці, дослідники й інженери- конструктори, які є авторами інноваційних розробок в оборонній сфері та потребують комплексного супроводу реалізації власних проектів, а також приватні та стратегічні інвестори, інвестиційні фонди, зацікавлені у фінансуванні високотехнологічних розробок продукції військового та подвійного призначення (медичні технології, техніка зв'язку тощо) [23]. Досвід створення та функціонування таких платформ може бути корисним і для мезорівня, наприклад, для заснування подібних структур інноваційної інфраструктури в регіоні на умовах державно-приватного партнерства з органами регіональної влади в певних стратегічно і пріоритетно важливих сферах економіки Закарпатського регіону (машинобудування, деревообробка), а також у сфері, пов'язаній з великими екологічними ризиками, - переробці та поводженні з твердими побутовими відходами.

Достатньо відомим у світі механізмом залучення фінансових ресурсів у різноманітні програми та проекти є крауд- фандинг - це спосіб колективного фінансування проектів: гроші на створення нового продукту надходять від зацікавлених людей за винагороду у вигляді безпосередньо пов'язаних із проектом товарів чи послуг [24]. Система винагород є додатковою мотивацією для аудиторії, адже зі збільшенням суми внеску збільшується кількість та якість подарунків. При цьому не можна надавати як бонуси частку в компанії або відсоток коштів від продажу товару, створеного за підсумками проекту. Якщо необхідна автору сума не збирається у заздалегідь визначений термін, то всі гроші повертаються спонсорам. Якщо ж встановлена сума досягнута чи перевищена, то автор отримує кошти для розвитку проекту [24].

Цей механізм дозволяє отримувати фінансування від достатньо великої кількості приватних осіб без участі банків, венчурного капіталу або бірж. Характерною його особливістю є простота та демократичність. Безсумнівним плюсом виступає особиста зацікавленість людини, яка підтримує проект. За видом винагороди для спонсора виділяють три моделі краудфандингу: без винагороди (пожертва), нефінансова винагорода (модель кікстартера), фінансова винагорода (модель краудінвестинг).

Найбільш популярними напрямами для краудфандингу є соціальні проекти, гаджети і винаходи, кіно, відео і музика, інформаційні технології, малий бізнес, мода. Існує кілька найбільш популярних платформ, де можна представити свій проект й отримати фінансування ідеї. Краудфандин- гові платформи -- це інтернет-ресурс, на якому реєструють проекти. Ключові завдання краудфандингу: пошук фінансування, PR, перевірка ідеї на міцність [251.

Найпопулярніші краудфандингові майданчики в Україні - це «Спільнокошт» (створений у 2012 р.), «На старті» (2014 р.) і «Куб» (2016 р.). Перші два майданчики спеціалізуються на творчих (фінансування кіно) і соціальних (освітні програми для дітей) ініціативах. Зокрема, «Спільнокошт» позиціонує себе як інструмент розвитку сильного і відкритого суспільства, через який можна зібрати гроші на проект, знайти стартовий капітал для соціального бізнесу, гроші на розробку винаходу, зйомку фільму та ін. Будь-хто може стати співзас- новником доброї справи, підтримавши коштами кращі проекти [26].

Краудфандингова платформа «На старті» передбачає залучення до фінансування проектів великої кількості людей, зацікавлених у їх реалізації. Таким проектом може бути книга, фільм, фестиваль, унікальна технологія або програма, інноваційний бізнес чи соціальна ініціатива тощо. Будь-яка цікава та інноваційна ідея може стати реальністю завдяки Na-starte [25].

На третій платформі - КУБ частіше зустрічаються бізнес-проекти: масштабу- вання виробництва, наймання додаткових працівників, відкриття нових торгових точок, придбання необхідної с/г техніки, пального, насіння та інших необхідних складових агробізнесу. Прибуток інвесторів з проектів КУБу чітко диференційований: вклавши 1000 грн, інвестор отримає 230 грн на рік. А за 20 тис грн можна розраховувати на додаткові 4600 грн за 12 місяців. Крім того, всі вклади на цьому майданчику застраховані [24; 25]. У рамках проекту КУБ "Країна підприємців" реалізується мета допомоги малому та середньому бізнесу країни. Для цього налагоджується активна співпраця з органами місцевої влади та ініціюються проекти, спрямовані на полегшення кредитних умов (компенсація відсотків за кредитами для бізнесу за рахунок коштів місцевих бюджетів) [27].

У переліку новітніх інноваційних механізмів організаційно-фінансової підтримки в Україні слід відзначити Платформу міських інновацій City Innovation Platform, яка має на меті об'єднання активних міських спільнот, громадян, представників міської влади та інноваційних підприємців для спільного створення інноваційних рішень. Це дієвий механізм для розробки та запуску найкращих інноваційних ідей і проектів, пов'язаних із технологіями й урбанізмом, креативними ідеями, інноваційними рішеннями та проектами [28]. Безпосередній механізм платформи не передбачає застосування специфічних чи унікальних інструментів залучення фінансових ресурсів, його призначення - допомога і підтримка у створенні команди, тестуванні проекту, встановленні контактів із міською владою, знань та консультацій експертів чи менторів. Проте розробка та підготовка якісних, обґрунтованих інноваційних проектів, у тому числі інфраструктурних для розвитку міст (проекти розумних міст, не- комерційні проекти), даватиме можливість виходити на ринки фінансових ресурсів та інвестицій через сучасні механізми краудфандингу та ендавменту.

Ендавмент являє собою недоторканий (стабілізаційний) капітал, який може створюватись у фондах розвитку громад задля забезпечення їх функціонування шляхом відкриття депозитного рахунку, проценти від якого направляються на грантові програми.

У закладах вищої освіти, які виступають однією з опорних точок «трикутника знань» та повинні активно здійснювати наукові дослідження і розробки, сталий фонд (ендавмент) - це сума коштів або вартість іншого майна, призначена для інвестування або капіталізації на строк не менше 36 місяців, пасивні доходи від якої використовуються закладом вищої освіти з метою здійснення його статутної діяльності у порядку, визначеному благодійником або уповноваженою ним особою [29].

На Закарпатті досвіду застосування таких сучасних інструментів залучення додаткових фінансових ресурсів для підтримки інноваційної діяльності, якими є краудфандинг, ендавмент, а також різноманітні інноваційні платформи, немає. Їх поширенню перешкоджає недостатня поінформованість потенційних суб'єктів інноваційного процесу і «трикутника знань» про такого роду інструменти, необізнаність та відсутність досвіду їх використання. З іншого боку, спостерігається брак креативних ідей, програм і проектів, недостатній рівень професійної підготовки для їх розробки та належного представлення широкому загалу потенційних інвесторів, здатних вкладати свої кошти в ризиковані проекти.

Висновки. Результати аналізу стану й основних проблем фінансування інноваційної діяльності та «трикутника знань» у Закарпатській області свідчать, що жоден із розглянутих інструментів не забезпечує повноцінного та безперервного потоку фінансових ресурсів, здатного на високому рівні підтримувати процеси розробки і комерціалізації інновацій. Традиційні та достатньо давно відомі інструменти фінансового супроводу, якими є кошти місцевих бюджетів, що використовуються через програмно-цільові механізми, кошти ДФРР, та механізми їх реалізації потребують подальшого вдосконалення. Регіональні програми та проекти, що фінансуються коштом ДФРР, мають переважно соціально-інфраструктурний характер. Навіть ті з них, що містять інноваційну компоненту, здебільшого передбачають фінансування лише окремих заходів організаційно-технічної та консультативної підтримки; частина регіональних програм взагалі не фінансується через брак коштів. З метою вдосконалення та підвищення ефективності програмно-цільового методу у сфері інновацій доцільно суттєво скоротити кількість програм економічного напряму і спрямувати обмежені фінансові ресурси в найбільш важливі та пріоритетні сфери (підприємства) регіональної економіки з метою підтримки тих із них, що здатні забезпечити комерціалізацію інновацій. Актуальною є розробка Регіональної стратегії (програми) інноваційного розвитку і підтримки «трикутника знань» з чітким визначенням заходів, обсягів і джерел її фінансування.

Для підвищення ефективності та забезпечення інноваційного спрямування коштів ДФРР доцільно, по-перше, на державному рівні фінансувати цю структуру у передбачених законодавством обсягах; по-друге, регіональним органам влади налагоджувати більш змістовні та результативні контакти з бізнесом, закладами освіти і наукових досліджень з метою розробки та відбору якісних проектів, здатних генерувати різнопланові інновації та викликати мультиплікативне їх розширення в економічний системі регіонів і країни. З цією метою у структурі існуючих органів державного управління слід виділити підрозділи чи окремих фахівців, що здійснюватимуть комунікаційні зв'язки з опорними точками «трикутника знань», надаватимуть консультативні послуги та рекомендації щодо підготовки, обґрунтування та презентації програм, проектів, ста- ртапів, розробки кошторисно-проектної документації тощо.

Розширення інструментарію залучення фінансових ресурсів на рівні регіону має відбуватися з використанням інноваційних інструментів, серед яких крау- дфандингові та інноваційні платформи, фонди ендавментів, досвід застосування яких в Україні вже є, однак не всі регіони, в тому числі Закарпаття, до нього залучені. За таких умов на місцях існує гостра потреба в інформаційному, організаційному та методичному забезпеченні їх використання суб'єктами процесу розробки та комерціалізації інновацій.

Не втрачають актуальності грантові програми (як національні, так і міжнародні), у першу чергу для сфери освіти і наукових досліджень. Надзвичайно важливою та масштабною має бути кредитна підтримка інноваційних заходів і процесів, у тому числі через здешевлення кредитів (компенсацію відсоткових ставок), механізми лізингу. Усі зазначені заходи лише в комплексі здатні забезпечити якщо не прорив, то стабілізацію та визначеність середовища і суб'єктів ІД.

Література

Бажал Ю. М. Розвиток інноваційної діяльності у знаннєвому трикутнику "держава - університети - промисловість". Економіка і прогнозування. 2015. № 1. С. 76-88.

Семів Л. К. Співробітництво освіти, науки, бізнесу в реалізації стратегії регіонального розвитку України. Соціально- економічні проблеми сучасного періоду України. 2014. Вип. 3. С. 455-462. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sepspu_ 2014_3_48 (дата звернення 14.04.2018).

Цільова специфікація. Підвищення ефективності функціонування трикутника знань в Україні / Слава С. та ін. 543853- TEMPUS-1-2013-1-DE-TEMPUS-SMHES Fostering the Knowledge Triangle in Belarus, Ukraine and Moldova “Підтримка трикутника знань у Білорусі, Україні і Молдові ”: внутрішні матеріали проекту. Київ: НТУ. 2016. 100 с.

Аналіз рамкових умов і взаємодії елементів трикутника знань в Україні / Слава С. та ін. 543853-TEMPUS-1-2013-1- DE-TEMPUS-SMHES Fostering the Knowledge Triangle in Belarus, Ukraine and Moldova “Підтримка трикутника знань у Білорусі, Україні і Молдові”: внутрішні матеріали проекту. Київ: НТУ. 2015. 102 с.

Інноваційна Україна 2020: національна доповідь / за заг. ред. В.М. Гейця та ін.; НАН України. К., 2015. 336 с.

Власова І. Особливості фінансування інноваційної сфери в розвинених країнах світу. Вісник КНТЕУ. 2009. № 1. С. 36-46.

Федорович В.О., Федорович Т.В., Конципко Н.В. Проблемы финансирования инновационной деятельности крупных индустриальных корпораций. Проблемы учёта и финансов. 2012. № 3 (7). С. 27-34.

Кульчицький М. І., Демчишак Н. Б. Бюджетне регулювання інноваційної діяльності в умовах модернізації національної економіки. Регіональна економіка. 2015. № 1 (75). С. 115-122.

Демчишак Н. Б., Кравець Н.Р. Податкові стимули інноваційного розвитку економіки. Регіональна економіка. 2015. № 4 (78). С. 108-114.

Буряк П. О. Бюджетно-податкові механізми стимулювання інноваційної діяльності в сучасних умовах. Економічні науки. Cерія: Облік і фінанси: зб. наук. пр. / Луцький національний технічний університет. 2012. Вип. 9 (33). Ч. 4. С. 74-84. інноваційний ресурс трансфер комерціалізація

Козоріз М. А., Сторонянська І. З. Стратегічні імперативи управління фінансами регіону. Регіональна економіка. 2014. № 3. С. 192-204.

Бербека В. Є. Фінансово-кредитна складова інвестиційної та інноваційної інфраструктури Львівщини (на прикладі енергозбереження). Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. 2015. Вип. 2. С. 10-14. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/sepspu_2015_2_4 (дата звернення 12.03.2018).

Размещено на Allbest.ru