Сучасний стан, тенденції та проблеми розвитку освіти в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сучасна система освіти, що повною мірою відповідає вимогам часу, є одним з найголовніших чинників зростання якості людського капіталу, генератором нових ідей, запорукою динамічного розвитку економіки і суспільства в цілому. Для того, щоб вітчизняна освіта посправжньому ефективно виконувала ці важливі завдання, необхідне її оновлення з урахуванням актуальних світових тенденцій розвитку освіти у широкому соціально-економічному контексті.

В освіті сучасної України відбуваються два ангоністичних процеси: з одного боку, спостерігаємо кризові явища, пов'язані з недостатніми фінансуванням та інвестиціями, погіршенням матеріало-технічної та ресурсної бази; з іншого боку, освіта як цілісний організм здатна до саморозвитку, тому позитивним чинником є нарощування її потенціалу.

Як зазначають у своїх дослідженнях провідні науковці НАПН України, українська освіта впродовж 2007-2013 рр. зазнає кардинальних змін: трансформується система освіти у напрямі адаптації до стандартів європейського освітнього простору, створюються нові стандарти оцінювання якості підготовки спеціалістів з вищої освіти та діяльності ВНЗ, запроваджено кредитно-модульну систему організації навчального процесу у ВНЗ. Ці зміни забезпечуються відповідними законодавчо-нормативними документами, новими стандартами освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам освіти у своїх працях приділяли увагу такі вітчизняні фахівці: В. Андрущенко, В. Базилевич, Д. Богиня, Т. Боголіб, Я. Болюбаш, В. Воронкова, Н. Верхоглядова, В. Вознюк, Г. Дмитренко, В. Журавський, Т. Ілляшенко, С. Каламбет, І. Каленюк, В. Кремень, В. Крижно, О. Луцій, О. Мармаза, С. Ніколаєнко, І. Новікова, М. Степко, Т. Оболенська, А. Павленко, Г. Педченко, В. Пожуєв, Т. Решетілова, А. Таркуцяк, О.Тєлєтов та ін. Однак у сучасних умовах розбудови економіки знань аналіз ринку освітніх послуг потребує поглибленого висвітлення.

Метою статті є аналіз сучасного стану освіти України, визначення проблем та тенденцій його розвитку на сучасному етапі.

Предметом дослідження є система освіти України.

За останні 15 років Україна зробила істотні кроки на шляху формування, реалізації та розвитку державної політики в галузі освіти. Фундаментальні напрями оновлення освіти формувалися під впливом ідей утвердження державного суверенітету, побудови демократичного суспільства, становлення ринкової економіки, прагнення країни увійти в європейські освітній і дослідницький простори, а також до групи успішних країн глобалізованого світу.

Формування сучасної системи закладів освіти відбувається у специфічних умовах, вплив яких зумовлений тим, що Україна тривалий період часу перебувала під владою різних держав, що не змогло не залишити певний слід у традиціях освіти.

Згідно Закону України «Про освіту» [1], прийнятого 5 вересня 2017 року рівнями освіти є:

- дошкільна освіта, яка відповідає нульовому рівню Національної рамки кваліфікацій;

- початкова освіта, яка відповідає першому рівню Національної рамки кваліфікацій;

- базова середня освіта, яка відповідає другому рівню Національної рамки кваліфікацій;

- профільна середня освіта, яка відповідає третьому рівню Національної рамки кваліфікацій;

- перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, який відповідає другому рівню Національної рамки кваліфікацій;

- другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, який відповідає третьому рівню Національної рамки кваліфікацій;

- третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, який відповідає четвертому рівню Національної рамки кваліфікацій;

- фахова передвища освіта, яка відповідає п'ятому рівню Національної рамки кваліфікацій;

- початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти, який відповідає шостому рівню Національної рамки кваліфікацій;

- перший (бакалаврський) рівень вищої освіти, який відповідає сьомому рівню Національної рамки кваліфікацій;

- другий (магістерський) рівень вищої освіти, який відповідає восьмому рівню Національної рамки кваліфікацій;

- третій (освітньо-науковий / освітньо-творчий) рівень вищої освіти, який відповідає дев'ятому рівню Національної рамки кваліфікацій;

- науковий рівень вищої освіти, який відповідає десятому рівню Національної рамки кваліфікацій.

На думку Володимира Бахрушина, прийнятий Закон не вирішує всіх проблем української освіти, що накопичувалися десятиріччями. Але він створює для цього міцне законодавче підґрунтя. Результат буде залежати від всіх. Насамперед, від роботи викладачів і закладів освіти, яким надається набагато більша свобода у виборі змісту освіти і форм навчання, а також від спроможності держави забезпечити освіту необхідними для розвитку ресурсами. Головне, що дає новий закон, це нові можливості для розвитку і підвищення своєї конкурентоспроможності здобувачам освіти, освітянам та закладам освіти. Це надзвичайно важливо сьогодні, коли необхідно швидко реагувати на численні виклики, пов'язані з паралельними реформами в багатьох інших сферах, економічними проблемами, новими технологіями, глобалізацією освітнього простору тощо [2].

У 2017 році МОН України затвердило єдину Комунікаційну стратегію, суть її корелюється з чотирма пріоритетами діяльності МОНУ, визначеними до 2020 року:

- реформа середньої освіти «Нова українська школа»,

- модернізація професійно-технічної освіти,

- забезпечення якості вищої освіти,

- створення нової системи управління та фінансування науки.

Згідно з цими пріоритетами прописана і стратегія комунікацій. Вони мають бути проактивними та мати постійний зворотній зв'язок. МОНУ ініціює безліч змін, запущено багато важливих і корисних проектів, однак цю діяльність поки що бачать не всі цільові групи. Задля цього публічна інформація МОНУ має стати цілком доступною на урядових веб-ресурсах, максимально зрозумілою та структурованою так, щоб в ній було легко розібратися; а самі веб-ресурси зручними для всіх користувачів [3].

21 лютого 2018 року на засіданні уряд затвердив представлений міністром освіти і науки Лілією Гриневич державний стандарт початкової освіти. «Перші результати цієї реформи, цих змін, ми помітимо через 12 років, а цей час для нас є дуже важливим в цілому. Тому чим раніше ми почнемо формування нових можливостей, тим швидше прийдемо до успіху», зазначив Гройсман.

Як повідомлялося, у 2018 році в Україні почнеться реформа початкової освіти. Зокрема, першокласники, які підуть до школи у 2018 році, будуть вчитися 12 років. У новому законі передбачено поділ середньої освіти на три рівні: початкова освіта тривалістю чотири роки; базова середня освіта тривалістю п'ять років; профільна середня освіта тривалістю три роки [4].

Конституцією України визначено, що держава забезпечує доступність та безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних та комунальних навчальних закладах. Надання соціальних гарантій сприяє тому, що стають можливими підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів, по відношенню до окремих громадян [5]. Якщо розглядати динаміку кількості закладів освіти різних рівнів за останні вісім років, то найбільша їх кількість спостерігалася на початок 2010 року і складала 37,94 тис. закладів освіти, а на початок 2017 року 33,14 тис. закладів (таблиця) [6].

Таблиця 1. Кількість закладів освіти різного рівня в Україні, 2010-2017 рр.

Згідно ст. 78 п. 1 Закону України «Про освіту» [1] держава зобов'язана забезпечувати бюджетні асигнування на освіту в розмірі не менше 7 % за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, не заборонених законодавством. В той же час, як свідчить аналіз, за роки незалежності України у жодному бюджеті зазначена стаття не виконувалась і обґрунтування для цієї норми не надано.

Аналіз обсягів і динаміки видатків на освіту загалом в 2000-2016 рр. свідчить, що питома вага видатків на освіту у всіх видатках бюджету зростала до 2013 р. (рис. 1).

Рисунок 1. Динаміка видатків на освіту у Зведеному бюджеті України, 2000 2016 рр. * У 2015-2016 рр., без урахування видатків бюджетів АР Крим та м. Севастополя

Однак, починаючи з 2014 р., ці показники суттєво погіршилися. Тому стверджувати, що тенденція до зростання видатків має позитивний характер не можна, оскільки вона має непостійний характер. З одного боку, це свідчить про піклування держави про фінансове забезпечення закладів освіти, а з іншого, через інфляційні процеси, що відбуваються в економіці, позитивна динаміка показників фінансування освіти відсутня. У 2014-2016 рр. відбулося зменшення як обсягів, так і частки видатків на освіту, що обумовлено політичною нестабільністю, економічною кризою та військовими діями на Сході держави.

У 2017 році з Державного бюджету України на сферу освіти передбачено 93101041,6 тис. грн, що становить 3,6% ВВП, з яких кошти головних розпорядників коштів становлять 40248473,6 тис. грн (за загальним фондом 27437963,8) та обсяг освітньої субвенції місцевим бюджетам 52852568,0 тис. гривень. У 2016 році ці показники склали 75053963,5 тис грн, що становило 3,31% ВВП, з яких кошти головних розпорядників коштів становили 30269986,3 тис. грн (за загальним фондом 19378469,7 тис. грн), а обсяг освітньої субвенції місцевим бюджетам 44783977,2 тис. гривень.

На парламентських слуханнях, що відбулися 16 листопада 2016 року, запропоновано збільшити у загальному фонді Державного бюджету України на 2017 рік обсяги видатків на освіту на 2 млрд. 448,8 млн. гривень та на науку на 1 млрд. 499,3 млн. гривень. Однак ці пропозиції при прийнятті Державного бюджету України на 2017 рік не були враховані. Крім того, у січні 2017 року почали діяти нові тарифи на електроенергію та теплопостачання, запроваджено заходи з підвищення мінімальної заробітної плати до 3200 гривень, встановлено земельний податок для національних та державних дендрологічних парків. Все це суттєво посилило вже існуючі соціально-економічні проблеми з виживання вітчизняної науки і освіти [7].

7 грудня Верховна Рада ухвалила Державний бюджет України на 2018 рік. Фінансування освітньої сфери складе 219,1 млрд грн, що майже на 20%, ніж 2017 року (рис. 2).

Головний кошторис країни є одним із головних інструментів стратегічного управління, отже за його цифрами можна побачити реальні пріоритети посадовців.

Сучасна освітня політика має реалізовуватись у контексті потреб модернізації країни згідно зі Стратегією сталого розвитку «Україна 2020», Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (2014 р.), іншими стратегічними документами української держави, що визначають її європейський і світовий статус у майбутньому.

Рисунок. 2. Фінансування освіти у 2017-2018 рр.

З урахуванням кризового економічного стану країни потрібно насамперед визначити найважливіші освітні проблеми та обґрунтувати способи їх розв'язання в найближчі роки та в перспективі. Очевидно, що реформування не може бути успішним, якщо здійснюється як потік постійних, локальних змін, часто суперечливих, концептуально не об'єднаних, не має широкої підтримки та розуміння в освітян і суспільстві. Отже, важливо об'єктивно оцінити досягнення і втрати минулого двадцятип'ятиріччя.

З-поміж найважливіших досягнень такі [9]:

• розроблення нової методології розвитку української освіти (цілі та цінності демократичного суспільства, особистісного розвитку, спрямованість до європейських та світових освітніх і наукових просторів тощо);

• створення каркаса нового законодавчого поля функціонування освіти;

• визначення засад рівного доступу кожного громадянина до якісної освіти всіх рівнів як магістральний напрям її розвитку;

• формування змісту освіти на основі державних стандартів як важеля збереження єдиного освітнього простору та управління якістю освіти в країні;

• створення науково-методологічного і значною мірою програмно-методичного ресурсу для переходу на 12-річну загальну середню освіту;

• перехід до варіативної освіти, створення варіативних програм, підручників і навчальних посібників як у центрі, так і в регіонах, а також у навчальних закладах;

• використання нових форм і технологій контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів, студентів, запровадження зовнішнього незалежного оцінювання;

• упровадження нової методики атестації педагогічних і науково-педагогічних кадрів і державної акредитації навчальних закладів;

• поширення нових навчальних технологій (ІКТ, компетентнісна освіта, дистанційна освіта, інтерактивні методики тощо);

• рух до багатоканального фінансування галузі;

• створення національної педагогічної преси;

• розвиток професійних об'єднань, товариств у центрі та регіонах, що сприяло становленню державно-громадського управління.

Основні втрати реформування української освіти такі [9]:

• відсутність системної науково обґрунтованої ідеології розвитку освіти, її ситуативна політизація, слабкий вплив на освітній і культурний рівень суспільства, що зумовило значне послаблення консолідуючої, модернізацій них місії освіти;

• згортання мережі дошкільних навчальних закладів унаслідок відсторонення влади від розв'язання проблем дошкілля, відсутність прогнозу демографічної ситуації і потреб розвитку освіти в регіонах, нерозробленість правових засад щодо статусу землі та будівель, що зумовили неготовність цієї освітньої ланки забезпечити дошкільну освіту, передусім для дітей старшого дошкільного віку;

• дотепер не визначено функцій професійно-технічних навчальних закладів і технікумів, училищ, коледжів у нових ринкових умовах, інноваційній економіці;

• унаслідок слабкого контролю в центрі та на місцях кількісного зростання мережі вищих навчальних закладів виникли ризики здобуття молоддю неякісної освіти, погіршився імідж української вищої школи за кордоном. Задавненість і масштабність проблеми спричиняють велике соціально-педагогічне й економічне напруження щодо її розв'язання в сучасних умовах, уможливлюють корупцію і хабарництво;

• перехід до наступних етапів модернізацій системи освіти без належного моніторингу якості попереднього стану зумовив безвідповідальність управлінців за результати, загальмував розвиток економіки освіти, інноваційний рух до її нової якості тощо;

• педагогічна освіта стала аутсайдером вищої школи, її стратегія -- наздогнати, а не випередити. Школа перестала бути реальним замовником змісту і результатів підготовки майбутнього вчителя. Навіть у педагогічних університетах професія вчителя перетворилася лише на одну з-поміж інших. Учитель недостатньо формується як суб'єкт сучасних цінностей;

• старіння матеріально-технічної бази, особливо в секторі професійно-технічної освіти.

Порівнюючи освіту України у перші роки незалежності та сьогодні, можна сказати, що вона зазнала суттєвих змін, а саме в якості освіти, способах викладання та ін. Сучасна освітня система в Україні представлена дошкільною, повною загальною середньою, позашкільною, спеціалізованою, професійною (професійно-технічною), фаховою передвищою, вищою освітою та освітою для дорослих (у тому числі післядипломною освітою).

У світі сьогодні існує багато проблем, але треба починати їх вирішувати саме з освіти, хоча мало хто цілковито знає основні проблеми сучасної освіти та напрями їх вирішення. Якщо не вирішити проблеми освіти, то немає резону починати вирішувати інші проблеми, тому що всі вони повернуться назад. Адже система освіти має визначний вплив на розум, думки та почуття людини.

Розбудова сучасної структури освітньої галузі має забезпечити оптимальні умови для функціонування та розвитку системи освіти і всіх її підсистем; реалізацію різноманітних освітніх моделей, існування навчальних закладів різних типів і форм власності, різноманітних форм та засобів отримання освіти, що забезпечують громадянам надання якісних освітніх послуг, свободу вибору в освіті.

Література

освітній капітал стратегічний

1. Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 р. №2145-19 (поточна редакція) //Відомості Верховної Ради України. - 20176. - № 38-39.

2. Новий закон про освіту: що він нам дає?

3. МІСІЯ, ФУНКЦІЇ ТА СТРАТЕГІЯ? [Електронний ресурс] Режим доступу: https://mon.gov.ua/ ua/ministerstvo/pro-ministerstvo/misiya-ta-funkciyi. (дата звернення: 24.02.2018). Назва з екрана.

4. Реформа початкової освіти дасть результат за 12 років Прем'єр [Електронний ресурс] Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2407503-reforma-pocatkovoi-osvitidast-rezultat-za-12-rokiv-premer.html (дата звернення: 24.02.2018). Назва з екрана.

5. Красій О.І. Фінансування народної освіти / О. Красій // Фінанси України. 2000. №4. С. 49-53.

6. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс] Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua

7. Інформація щодо фінансування освіти і науки в Україні [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zet.in.ua/statistika-2/byudzhet/informaciya-shhodo-finansuvannya-osviti-i-nauki-v-ukra%D1%97ni/

8. Бюджет на освіту в 2018 році зріс на 53 млрд грн. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://nus.org.ua/news/byudzhet-na-osvitu-v-2018-rotsi-zrist-na-53-mlrd-grn/

9. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/images/files/news/12/05/4455.pdf

10. Вища освіта України в умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку, 2007-2011 рр.: наук.-допом. бібліогр. покажч. Вип. 2 / НАПН України, ДНПБ України ім. В.О. Сухомлинського, Ін-т вищ. освіти; [упоряд.: Пономаренко Л.О.; Стельмах Н.А., Пєєва С.П., Айвазова Л.М., Бублик Н.М.; наук. консультант і авт. вступ. ст. Корольов Б.І.; наук. ред. Рогова П.І.; бібліогр. ред. Пономаренко Л.О. К. : Нілан-ЛТД, 2012. 663 с.