Статистична оцінка реалізації права на гідний рівень життя в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

УДК 311.31:330.59:330.526.3(477)

Статистична оцінка реалізації права на гідний рівень життя в Україні

Чуприна О.А., к.е.н.

Овсієнко О.В., к.е.н.

Метою роботи є обґрунтування та практичне застосування методологічних підходів до здійснення статистичної оцінки реалізації права на гідне життя в сучасній Україні. Визначено, що за відсутності об'єктивних кількісних критеріїв оцінка забезпечення гідного рівня життя населення має базуватися на порівнянні фактичних поточних досягнень країни з її попередніми результатами, зі стандартами (нормативами, планами) або із здобутками інших країн. Зважаючи на те, що перелік показників, що можуть бути при цьому застосовані, є надзвичайно широким, проведене в роботі дослідження базується на найбільш вагомих з них: індикаторах рівня та рівномірності розподілу доходів домогосподарств, структури їх витрат, рівня оплати праці, а також показниках, що відображають задоволення потреб населення у харчуванні. В результаті дослідження було визначено, що сучасна Україна не забезпечує гідного рівня життя своєму населенню та протягом останніх років нарощує відставання від економічно розвинених країн. Доведено, що подолати цей відрив можна виключно за наявності відповідного економічного підґрунтя, тобто за умови, що країні вдасться досягнути стабільно високих темпів економічного зростання.

Ключові слова: достатній рівень життя, гідний рівень життя, доходи та витрати домогосподарств, заробітна плата, прожитковий мінімум

The aim of the work is to substantiate and practically implement methodological approaches to the statistical estimation of realization of the right to a decent standard of living in modern Ukraine. It is determined that in the absence of objective quantitative criteria the estimation of peoples' being provided with a decent standard of living should be built upon comparison of country's actual current achievements the and either its previous results, standards (norms, plans) or other countries' progress. Despite the extremely wide range of indicators which can be used, this research is conducted on the base of the most significant of them only, such as level and equality of households' income, structure of households' expenditures, level of wages and indicators of meeting the nutritional needs of people. It has been founded during the research that modern Ukraine does not provide a decent standard of living for its population, and in recent years its lagging behind the developed economies has been increasing. It is proved that there is one possible way of overcoming this gap, which is to acquire a proper economic basis, and this can be done only under the circumstances of consistently high rates of economic growth.

Keywords: adequate standard of living, decent standard of living, household incomes and expenditures, wages, subsistence level

Актуальність проблеми. Забезпечення гідного рівня життя населення - найважливіше завдання правової соціальної держави. Однак, дати точну однозначну оцінку успішності його виконання доволі важко, адже не існує чітких кількісних та якісних критеріїв визначення такого рівня. Подібна ситуація пояснюється тим, що поняття «достатній/гідний рівень життя» є оціночним, має відносний характер, а отже не підлягає точному визначенню [1, с. 304; 2, с. 93]. Сказане свідчить про високу актуальність обраної теми дослідження як з боку обґрунтування доцільності окремих методологічних підходів до здійснення статистичної оцінки забезпечення гідного рівня життя населення країни, так і з боку їх практичного застосування.

Аналіз останніх наукових досліджень. Конституційні права людини та громадянина у цілому та право на гідний або достатній рівень життя зокрема стали предметом дослідження багатьох вчених, серед яких І.С. Андрієнко, Д.М. Бєлов, Ю.М. Бисага, В.С. Журавський, М.С. Комар, Л. В. Кулачок-Тітова, В.В. Мацокін, М.М. Палінчак, В.Ф. Погорілко, Ю.М. Тодика, В.Л. Федоренко та інші [1-6]. Їх численні роботи були спрямовані на вивчення якісної сторони феномена - визначенню сутності, властивостей та особливостей реалізації названих прав в Україні та світі. У той самий час кількісна складова, а саме проблема розробки та впровадження методології статистичної оцінки забезпечення гідного рівня життя населення, не дістала відповідної уваги з боку науковців.

Метою роботи є обґрунтування методологічних підходів до кількісної та якісної оцінки забезпечення гідного рівня життя населення країни, а також здійснення на основі їх практичного застосування статистичної оцінки відповідної ситуації в сучасній Україні.

Викладення основного матеріалу дослідження. Як було зазначено вище, у сучасному світі не існує єдиної загальновизнаної системи статистичних показників для оцінки рівня життя населення країни та критеріїв визнання такого рівня гідним. Тим не менш, певне теоретичне підґрунтя для подальших досліджень все ж таки можна визначити. Так, відповідно до міжнародних стандартів гідним вважається рівень життя, за якого особа має можливість підтримувати власні здоров'я та добробут, а також здоров'я та добробут своєї родини, що передбачає реалізацію прав на достатнє харчування, одяг, житло, медичний догляд і соціальне обслуговування, на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості або іншого випадку втрати засобів до існування із незалежних від неї обставин [2, с. 94]. Звісно, і таке узагальнення не дає чітких кількісних критеріїв для оцінки гідності рівня життя населення країни, однак дозволяє отримати розуміння якісного змісту досліджуваної категорії.

Таким чином, за відсутності об'єктивних кількісних критеріїв, оцінка досягнення гідного рівня життя населення має базуватися на порівнянні фактичних поточних досягнень країни з її попередніми результатами, з нормативами (стандартами, планами) або із здобутками інших країн.

Якісний перелік показників, що можуть бути використані для оцінки рівня та якості життя, є надзвичайно широким. Тому у подальшому дослідженні увага буде сконцентрована виключно на найбільш вагомим з них, а саме показниках рівня та рівномірності розподілу доходів домогосподарств, структури їх витрат, рівня оплати праці, а також показниках, що відображають задоволення потреб населення у харчуванні як благові, найважливішому для забезпечення достатнього рівня життя відповідно до 48 статті Конституції України.

Як свідчать дані табл. 1, середньомісячний наявний доход у розрахунку на одну особу в Україні був значно нижче, ніж у провідних країнах світу. До того ж спостерігається негативна тенденція до збільшення цього розриву. Так, якщо у 2008 році середньомісячний наявний доход у розрахунку на одну особу в Україні був у 4,4-15,7 разів нижче, аніж у країнах ОЕСР, у 2013 році різниця склала - 4,1-12,9 разів, то у 2014 та 2015 роках розрив збільшився відповідно до 6,3-20,1 та 10,2-32,8 разів. (розраховано за [7; 8]). Звісно, прямо порівнювати розміри доходів у різних країнах некоректно, адже слід пам'ятати про різницю у купівельній спроможності національних валют, рівні державного соціального захисту, масштабах тіньового сектору, кліматичних умовах тощо. Тим не менше, розрив у десятки разів названі відмінності знівелювати не здатні. Висновок залишається незмінним: доходи населення України є значно нижчими порівняно з найбільш розвиненими країнами світу, а отже українці мають значно менші можливості щодо забезпечення рівня життя, який визнається гідним у цих країнах.

Таблиця 1 - Середньомісячний наявний доход у розрахунку на одну особу у країнах ОЕСР та в Україні у 1995-2015^і рр., дол. СІЛА

Примітки:

1. Тут і далі у розділі статистичні дані за 2014-2016 роки наведені без урахування АРК та частини зони проведення антитерористичної операції.

2. Дані відсутні (тут і далі у таблицях розділу).

Джерело: [7; 8]

Цілком зрозуміло, що оцінювати доходи населення виключно за середніми показниками неможливо. Адже середня оцінка є репрезентативною виключно за умови несуттєвої варіації значень показника у межах досліджуваної сукупності. Саме тому при оцінці рівня життя населення показник середнього розміру доходів обов'язково має бути доповнений показниками рівномірності його розподілу. Такими показниками, зокрема, є коефіцієнт Джині та індикатор співвідношення наявних доходів найбільш та найменш забезпечених 10 %.

Результати досліджень Державної служби статистики України свідчать про низький рівень соціальної нерівності в країні. Так, за офіційними даними у 2015 р. коефіцієнт концентрації грошових доходів (індекс Джині) становив лише 0,243, а співвідношення грошових доходів найбільш та найменш забезпечених 10 % населення складав 5,0 рази. Значення показників за 2016 рік складали відповідно 0,244 та 4,9 %. Щодо розподілу загальних доходів, то він був ще більш рівномірним: значення названих показників у 2015 році становили 0,237 та 4,6 рази, а у 2016 - 0,226 та 4,4 рази відповідно [7]. При цьому у жодній з найбільш розвинених країн світу, навіть у скандинавських, ситуація щодо рівномірності розподілу доходу не була кращою, аніж в Україні (табл. 2).

Таблиця 2 - Показники розподілу доходу у розпорядженні домогосподарств в країнах ОЕСР та в Україні у 2014 році (або останньому, за який є наявні дані)

Наведена інформація щодо більш рівномірного розподілу доходів в Україні порівняно з країнами ОЕСР викликає щонайменше сумніви у достовірності вітчизняних статистичних даних. До того ж експерти надають інформацію, яка суттєво відрізняється від офіційної: Україна належить до країн зі значними масштабами розшарування населення за доходами, значення коефіцієнта (індексу) Джині перевищує 45 % (0,450) [10, с. 30]. Тобто ступінь нерівномірності розподілу доходів в Україні є вищим, ніж в країнах ОЕСР (окрім Чілі та Мексики).

На нашу думку, основними причинами недостатньої достовірності офіційних даних є неохоплення найзаможніших домогосподарств відповідними вибірковими дослідженнями, а також значні розміри тіньових доходів у країні в цілому. При цьому із зростанням абсолютного розміру доходів частка тіньових у їх складі зазвичай також збільшується. В результаті цього доходи найбагатших громадян України майже не відображені в офіційних статистичних даних, що і зумовлює значне викривлення останніх. За експертними оцінками основний внесок у загальну нерівність робить малочисельна група людей (5-15 %) з високими доходами, обсяги та структура споживання яких принципово відрізняються від більшості населення країни. Диференціація доходів серед інших 85-95 % є невисокою, при цьому їх загальний обсяг залишається низьким [10, с. 30]. Отже, профіль соціальної нерівності в Україні, як і в попередні роки, має форму трикутника (переважна частка населення отримує низькі доходи), у той час, як у розвинених країнах він ромбовидний (переважає середній клас) [11, с. 66].

Основним джерелом доходу в Україні є заробітна плата [7], і тому від її розміру значною мірою залежать можливості населення щодо забезпечення гідного рівня життя. Однак, ситуація з рівнем оплати праці в Україні мало чим відрізняється від ситуації з наявними доходами: його рівень низький, значно відстає від провідних країн світу, при цьому, починаючи з 2014 року, має місце збільшення розриву між розміром трудових доходів українців та працівниками у країнах ОЕСР. Що стосується порівнянь з іншими пострадянськими республіками, то за даними 2015 року Україна випередила тільки Таджикистан (табл. 3).

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок про загальний низький рівень доходів українців, що значною мірою обмежує їх можливості щодо забезпечення гідного рівня життя собі та своїм родинам.

Таблиця 3 - Середньомісячна заробітна плата в окремих країнах світу у 1995-2015роках, дол. США

Цікаво, що при цьому протягом останніх років і середня заробітна плата і середній наявний дохід суттєво перевищують законодавчо встановлений прожитковий мінімум (рис. 1). Так, у 2016 році середня заробітна плата була вищою за законодавчо встановлений прожитковий мінімум у 3,7 рази, а середній наявний дохід - у 2,1 рази. Однак, навряд чи такі результати можна вважати свідченням висого рівня оплати праці та наяних доходів. Скоріше це індикатор низького рівня соціальних стандартів в Україні, розмір яких, по-перше, не відповідає їх економічній сутності, а по-друге, не дозволяє забезпечити ефективного виконання покладених на них функцій.

При цьому в Україні спостерігається нормативна колізія, яка тільки підтверджує правильність останнього висновку: на додачу до законодавчо встановленого прожиткового мінімуму (визначається у Законах України «Про держаний бюджет» за відповідний рік) з 2008 року з'являється новий стандарт - фактичний розмір прожиткового мінімуму, який розраховується Міністерством соціальної політики України. Кількісно показники відрізняються, причому розрив у 2015-2016 роках набув масштабів, що шокують, - став майже двократним [13]. Тобто одні державні органи визнають «неточність» соціальних стандартів, встановлених іншими державними органами, - невідповідність законодавчо встановленого прожиткового мінімуму його фактичному рівню.

До того ж, як зазначається у [14, с. 62-64], навіть виконуючи функції роботодавця, українська держава штучно обмежує права працівників на вибірковій основі. Йдеться, зокрема, про ігнорування зв'язку між рівнем кваліфікації та зарплатою; недотримання чинного законодавства при визначенні рівня оплати праці для зайнятих у бюджетній сфері [15, с. 118].

Рис. 1. Середньорічні наявний дохід, заробітна плата та прожитковий мінімум (у середньому на одну особу в місяць, грн) в Україні у 2000-2016роках

Джерело: [7; 13]

При дослідженні рівня життя населення оцінка доходів має доповнюватися оцінкою витрат, особливо в умовах значної частки тіньового сектору економіки. Важливого значення набуває аналіз структури витрат, у першу чергу частки витрат на харчування, що є одним із основних показників добробуту населення. Зокрема, загальновизнаною є межа 60 % сукупних витрат: якщо особа витрачає на харчування більше, то її слід віднести до категорії абсолютно бідних. Так само пороговим критерієм абсолютної бідності є калорійність харчування менша за 2100 кКал на добу [11, с. 59-60].

Аналіз структури сукупних витрат дозволяє зробити висновок про низький рівень життя українців. І хоча середній показник частки витрат на харчування, починаючи з 2002 року, є нижчим за 60 %, протягом останнього десятиліття суттєвих покращень не відбувається - значення показника залишається на рівні близько 50 % (рис 2).

Рис. 2. Частка витрат на продукти харчування та безалкогольні напої у загальному обсязі сукупних витрат домогосподарств в Україні у 2000-2016 роках

Джерело: [7]

Таке значення є дуже високим. По-перше, воно є значно вищим, аніж у інших європейських країнах (рис. 3). А по-друге, зважаючи на той факт, що 50 % - це середнє значення, слід розуміти, що значна части населення може спрямовувати на харчування понад 60 % своїх сукупних витрат. Подібна структура витрат свідчить про неспроможніть України забезпечити гідний рівнеь життя вагомій частині своїх мешканців.

Рис. 3. Частка витрат на продукти харчування та безалкогольні напої у загальному обсязі сукупних витрат домогосподарств у країнах Європи у 2015 році

Джерело: [16]

Аналогічні висновки дозволяє зробити аналіз обсягів споживання українцями основних продуктів харчування та калорійності їх середньодобового раціону (табл. 4 та 5).

Таблиця 4 - Норми та фактичні обсяги споживання продуктів харчування (у перерахунку в первинний продукт) у домогосподарствах України у середньому за місяць у розрахунку на одну особу у 2000-2016 роках

Джерело: [7; 17, с. 196]

Так, калорійність середньодобового раціону населення України перевищує як мінімальні, так і раціональні норми споживання. Однак, по- перше, протягом останніх трьох років спостерігається тенденція до її зниження. А по-друге, перевищення раціональної норми у середньому тільки на 10 % (як це було у 2016 році) є дуже незначним, зважаючи, що йдеться про середній показник. Цього замало, щоб стверджувати впевнено, що переважна більшість українців має достатню калорійність харчування.

Аналіз обсягів споживання окремих продуктів харчування у розрізі домогосподарств с різним рівнем середньодушових загальних доходів (табл. 5) дає ще більш невтішні результати.

Таблиця 5 - Фактичні обсяги споживання продуктів харчування (у перерахунку в первинний продукт) у домогосподарствах України у середньому за місяць у розрахунку на одну особу у 2016 році та їх відповідність нормам споживання

Розраховано за [7; 17, с. 196]

Так, значення середніх показників обсягів споживання свідчать, що у цілому раціон українців відповідає мінімальним нормам, але не відповідає раціональним. У той же час, у першій децильній групі (з найнижчими доходами) за усіма позиціями (окрім олії та інших рослинних жирів) мало місце недоспоживання порівняно не тільки з раціональними, а й з мінімальними нормами. При цьому порівняно з раціональними нормами фактичне споживання було у 2-4 рази нижчим за такими продуктами харчування як м'ясо і м'ясопродукти, молоко і молочні продукти, риба і рибопродукти, овочі та баштанні, а також фрукти, ягоди, горіхи, виноград. Сьогодні багатьом українцям не вдається повною мірою задовольнити свої потреби у харчуванні, не говорячи вже про потреби більш високого рівня.

Таким чином, сучасна Україна не тільки не забезпечує гідного рівня життя своєму населенню, а й протягом останніх трьох років нарощує і без того катастрофічний розрив між рівнем життя українців та мешканців економічно розвинених країн. Подібне становище вимагає від держави нагальних дій системного характеру, визначення переліку яких має стати предметом окремого дослідження. Однак, зважаючи на наявність тісного зв'язку між рівнем соціально-економічного розвитку країни та наявністю у держави необхідних ресурсів для забезпечення високих соціальних стандартів, можна чітко сказати, що першочерговим завданням України є досягнення високих темпів економічного зростання задля подолання (або принаймні суттєвого скорочення) відставання від провідних країн світу щодо забезпечення гідного рівня життя її населення.

статистичний рівень економічний україна

Список використаних джерел

1. Кулачок-Тітова Л. В. Гідний рівень життя як категорія та соціальне право людини. Актуальні проблеми юридичної науки на шляху сучасної розбудови держави і суспільства: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Суми, 5-7 червня 2014 р. Суми : СумДУ, 2014. С. 301-305. URL: http://essuir.sumdu.edu.ua/retrieve/79872/social%20rights.pdf.

2. Андрієнко І. С. Достатній життєвий рівень як правова категорія. Південноукраїнський правничий часопис. 2015. № 2. С. 93-95.

3. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України: підручник / 2-ге вид., переробл. та доопр. Київ: Правова єдність : Алерта, 2010. 432 с. URL: http://libfree.com/174435748-pravokonstitutsiyne_pravo_ukrayini pogorilko_vf.html.

4. Бисага Ю. М., Палінчак М. М., Бєлов Д. М. та ін. Основні права людини. Ужгород. 2003 . 66 с. URL: http://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/5101/1/%D0%9E%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BD%20%D0%BF%D1 %80%D0%B0%D0%B2%D0%B0.pdf.

5. Конституційне право України : підручник для студентів ВНЗ / За ред.: Ю.М. Тодика, В. С. Журавський. Київ: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. 544 с. URL: http://uristinfo.net/2010-12-18-14-34-28/9-2010-12-18-14-33-20.html.

6. Мацокін В. В. Право громадян України на достатній життєвий рівень : автореф. дис.... канд. юрид. наук. Харків. 2008. 20 с. URL:https://www.br.com.ua/referats/dysertacii_ta_autoreferaty/76521-12.html.

7. Сайт Державної служби статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/.

8. Household disposable income gross adjusted, US dollars/capita, 2000-2016. URL: https://data.oecd.org/hha/household-disposable-income.htm.

9. Percentage point changes in the Gini coefficient of household market and disposable incomes between 2007 and 2014. URL: http://www.oecd-ilibrary.org/social-issues- migration-health/society-at-a-glance-2016/market-income-inequality-rose-between-2007- and-2014_soc_glance-2016-graph63-en.

10. Нерівність в Україні: масштаби та можливості впливу / за ред.: Е. М. Лібанова. Київ: Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, 2012. 404 с. URL: http://www.idss.org.ua/monografii/nerivnist_2012.pdf.

11. Чуприна О. О. Соціальна нерівність і бідність в Україні. Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Серія: Економічна теорія та право: зб. наук. пр. Харків: Право, 2011. № 2 (5). С. 57-66. URL:http://dspace.nlu.edu.Ua/bitstream/123456789/3653/1/Chyprina_57.pdf.

12. Gross Average Monthly Wages by Country and Year. URL: http://w3.unece.org/PXWeb2015/pxweb/en/STAT/STAT__20-ME__3- MELF/60_en_MECCWagesY_r.px/?rxid=c4d7d9b4-27a6-4259-ab89-06500e54ed8c.

13. Прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт. URL: http://www.msp.gov.ua/content/socialni-standarti.html.

14. Овсієнко О. В. Держава як джерело нерівності у реалізації соціально-економічних прав в Україні. Вісник НУ ”Юридична академія України імені Ярослава Мудрого ”. Серія: Економічна теорія та право. 2014. № 4. С. 59-68.

15. Овсієнко О. В., Чуприна О. О. Держава як джерело асоціальних практик у матеріальному стимулювання трудової діяльності. Бізнес Інформ. 2012. -№ 6. - С. 117-120.

16. Final consumption expenditure of households, by consumption purpose. URL: http://ec.europa.eu/eurostat/tgm/table.do?tab=table&init=1&language=en&pcode=tsdpc5 20&plugin=1

17. Сегеда С. А. Оцінка споживання основних продовольчих продуктів в Україні. Збірник наукових праць ВНАУ. Серія: Економічні науки. 2012. № 3 (69). С. 195-199.

Размещено на Allbest.ru