Постановка проблеми. Сутність інноваційної політики розвитку регіону має дуальний характер: з одного боку, виходячи із загальнодержавних та регіональних інтересів, повинна здійснюватись практична діяльність держави в регіонах, що базується на інноваційних елементах управління та сприяння формуванню інноваційного клімату територій, з іншого боку, така політика повинна забезпечувати розвиток регіонів за допомогою поширення інновацій та ефективного використання інноваційного потенціалу регіону. На нашу думку, оптимальне поєднання цих двох складових забезпечуватиме дієвість інноваційної політики розвитку регіону, яка створюється з метою забезпечення збалансованого динамічного розвитку регіону за допомогою інноваційних елементів у механізмі реалізації даної політики для формування інноваційного клімату та шляхом впровадження інновацій у всі сфери господарювання, виходячи із можливостей інноваційного потенціалу регіону.

З огляду на це, вважаємо за потрібне дослідження проводити у цих двох напрямках для визначення, цілей, завдань і функцій інноваційної політики розвитку регіону.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Інновації та політика інноваційного розвитку в економічній системі регіону досліджувалися багатьма сучасними вітчизняними та зарубіжними економістами. Так, серед українських вчених, що внесли вагомий внесок у розвиток регіональної економіки та інноваційної діяльності, слід відмітити праці А. Алимова, М. Долішнього, О. Жихор, Ю. Бажала, О. Галушко, В. Геєця, Н. Гончарової, Б. Данилишина, С. Дорогунцова, Е. Зіня, О. Кухленко, Б. Малицького, Ю. Ніколенка, М. Паламарчука, В. Павлова, Ю. Пахомова, В. Пили, О. Сологуб, Д. Стеченка, М. Туган-Барановського, М. Фащевського, Л. Чернюк, В. Чи - жової, М. Чумаченка, І. Ястремського та ін. Заслуговують на увагу й праці зарубіжних авторів, а саме: С. Валдайцева, Р. Гаррода, П. Дасгупта, П. Друкера, П. Завліна, А. Казанцева, М. Калєцкі, В. Лівшица, Ф. Махлупа, Л. Мінделі, Д. Неймана, Б. Санто, Р. Селі, Р. Солоу, Д. Стіглера, Д. Стігліца, С. Фішера, І. Шумпетера, Ю. Яковца та ін. Однак, слід зауважити, що проблемам побудови та створення парадигми політики інноваційного розвитку регіонів уваги приділяється недостатньо і тому це потребує подальших досліджень.

Мета статті. Дослідження інноваційної політики розвитку регіону виходячи із загальнодержавних та регіональних інтересів, а також ефективного використання інноваційного потенціалу регіону для визначення, цілей, завдань і функцій нової парадигми інноваційної політики розвитку регіонів України.

Виклад основного матеріалу. Особливе місце в контексті інноваційних моментів в управлінні та сприянні розвитку регіонів слід відвести інституційній складовій розвитку регіону, зокрема розвитку мережі державних і недержавних інституцій, здатних ефективно реалізовувати завдання інноваційної політики розвитку регіону з репрезентуванням інтересів держави та суспільства [2].

Зазначимо, що в Україні основними виконавцями регіональної політики та стратегій розвитку регіону виступають органи влади та частково агенції регіонального розвитку, у той час коли в європейських державах значну роль у цьому процесі відіграють й інші інституції.

Модель нової парадигми інноваційної політики розвитку регіону

* складено авторами

М. Лендьел у роботі [5] було узагальнено досвід європейських країн і наведено класифікацію інститутів, які безпосередньо залучаються до процесу розвитку територій (окрім органів державної влади та місцевого самоврядування різного рівня): асоціації муніципалітетів; національні агентства розвитку; торгово-комерційні та промислові палати; технополіси; бізнесові та інноваційні центри; регіональні фінансові компанії; приватні консультанти та експерти; профспілки; організації, які займаються працевлаштуванням населення; організації, які спеціалізуються у поширенні нових технологій; бізнес-інкубатори; венчурні фонди; гарантійні фонди; благодійні фонди; місцеві агентства розвитку; комунальні фундації; заклади вищої освіти та регіональні наукові центри; технологічні дослідницькі лабораторії (Research & Development); агентства регіонального розвитку. Як бачимо, в Європі розвитку територій можуть сприяти усі громадські інституції. В регіонах України діють наступні державні та недержавні інституції, які впливають чи потенційно можуть впливати на регіональний розвиток та регіональне управління [4]: місцеві органи державної виконавчої влади; територіальні органи центральних органів виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; окремі суб`єкти підприємництва чи 'їх структурні підрозділи; об`єднання громадян та 'їх структурні підрозділи, які відповідно до своїх статутів займаються проблемами регіонального розвитку (місцеві відділення Асоціації міст, Спілки лідерів місцевих та регіональних влад України та аналогічні об`єднання громадян з місцевим статусом), а також профспілки. Також сюди слід ще віднести Агенції регіонального розвитку. Їх об'єднано в Асоціацію Агенцій регіонального розвитку України (ААРРУ), яку створено з метою сприяння створенню інституційних засад та інших сприятливих передумов для системної реалізації державної регіональної політики, динамічного збалансованого розвитку територій, гармонійного взаємоузгодження державних та місцевих інтересів шляхом налагодження і підтримання ефективної взаємодії центру та регіонів, координації діяльності своїх членів.

Серед основних завдань діяльності ААРРУ виділяють [1]: координація спільних дій ААРРУ (або її окремих членів) з центральними та місцевими виконавчими органами влади і органами місцевого самоврядування з розробки і впровадження програм та проектів територій; формування та підтримка корпоративних стандартів якості діяльності членів ААРРУ; залучення ресурсів для розвитку ААРРУ та її членів; інформаційне забезпечення діяльності членів ААРРУ (зокрема поширення кращих практик). Вважаємо за потрібне дану сукупність критеріїв, що мають організаційний, стратегічний та функціональний характер, доповнити ще такими: проводити різнопланову діяльність для стимулювання регіонального розвитку; всебічно підтримувати (консультуванням, фінансово) опорні точки інноваційного розвитку регіону. В узагальненому вигляді автори здійснили змогу побудувати модель нової парадигми інноваційної політики розвитку регіонів України, яку наведено на рисунку.

Крім того, слід відзначити консерватизм діючої в Україні системи регулювання регіонального розвитку. По-перше, це обумовлено особливостями попередньої системи регулювання регіонального розвитку, в основу якої покладено адміністративно-командний механізм регулювання господарських процесів на всіх рівнях економіки. По-друге, фаховою непідготовленістю більшості керівників державної виконавчої влади регіонального рівня та місцевого самоврядування до роботи в умовах нової господарської системи, принципово відмінної від попередньої [3]. Реалії сьогодення вимагають застосування цілком нових інноваційних підходів в управлінні соціально-економічним розвитком регіону.

Висновки