Постановка проблеми. Наша держава переживає не найкращі часи як у політичному, так і в економічному вимірах розвитку. До однієї з найважливіших проблем відноситься необхідність негайного підвищення якості та конкурентоспроможності системи вищої освіти (СВО), перетворенні сфери освітніх послуг у форвард і швидкісний драйвер становлення національної економіки на основі знань.

Враховуючи світовий досвід, слід зрозуміти, що нема іншого шляху для подолання кризових явищ у національній економіці, окрім переходу до економічного укладу з механізмами визнання знання в якості джерела зростання національного добробуту, збереження та примноження людського та інтелектуального капіталу країни, підвищення конкурентоспроможності української держави на глобальних ринках товарів та послуг, забезпечення її безпеки.

Для прискорення трансформаційних та інноваційних процесів у сфері економіки необхідний всебічний аналіз витоків виникнення, етапів розвитку та сучасного стану такого глобального явища як економіка, що базується на знаннях (Knowledge-Based Economy). Хоча, даний тип економічного укладу на сьогодні притаманний найбільш розвиненим країнам світу, на наш погляд, в Україні у наявності достатня кількість інтелектуального капіталу, прагнення та волі до кардинальних і якісних державних змін.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Категорія ЕЗ була застосована для опису тенденцій економічного розвитку найбільш розвинених країн світу, починаючи із кінця 60-х років ХХ століття. Введення ідеї і термінів "Суспільство Знань" та "Економіка Знань" надто часто приписуються американському політологу Р. Лейну, котрим в публікації 1966 року розглянуто гіпотетичну модель зниження значення політики та ідеології в умовах інтенсивного зростання науки і освіти в сучасному суспільстві. Однак, слід зауважити, що саме у роботах П. Друкера і піонерській праці Ф. Махлупа формується ідея і розгортається концепція "Економіки Знань" [1].

У подальшому, до кінця ХХ століття, зарубіжними вченими П. Друкер, Майкл Полан'ї, І. Нонака, A. Дретське проеціруються теоретичні аспекти концепції ЕЗ на прикладні аспекти перетворення та управління знаннями як конкурентоспроможного товару. Ними також удосконалюється та адаптується теорія управління знаннями до практичних аспектів вже сформованої динамічної ЕЗ в їх країнах.

Концепцію ЕЗ було вперше використано Пітером Друкером у його книзі 1966 року "Ефективний виконавчий директор" ("The Effective Executive"). У цій книзі обговорювалася різниця між працівником інтелектуальної та фізичної праці. Працівник інтелектуальної праці виробляє знання, інформацію та ідеї, які можуть бути корисним ключовим джерелом розвитку та побудови бізнесу.

Досі немає жодного узгодженого визначення того, що таке ЕЗ. Аналіз останніх інформаційних джерел та публікацій дозволяє систематизувати сучасні наукові підходи до формування основних класифікаційних та функціональних ознак даної економічної категорії.

Згідно найпопулярнішого у світі фінансово-освітнього порталу Investopedia, що був створений у 1999 році американською компанією Forbes, ЕЗ - це система споживання та виробництва, що базується на інтелектуальному капіталі [2]. Економіка знань, як правило, складає значну частку у всій економічній активності розвинених країн. В економіці знань значна частина вартості компанії може складатися з нематеріальних активів, таких, як вартість знань своїх працівників (інтелектуальний капітал), але загальноприйнятими принципами бухгалтерського обліку не дозволяється компаніям включати ці активи в баланси.

На сучасному етапі розвитку суспільства ЕЗ визначається дослідниками наступним чином (наведено за хронологічним порядком):

1. ЕЗ - це економіка, що безпосередньо заснована на виробництві, поширенні та використанні знань і інформації (Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) 1996) [3].

2. ЕЗ - це категорія, що використовується для опису тенденцій у країнах із розвиненою економікою, з більшою залежністю від знань, інформації та високого рівня кваліфікації спеціалістів і зростаючої потреби в готовому доступі до всіх цих джерел з боку ділових і державних секторів (OECD, 2005р.) [4].

3. ЕЗ - це форма сучасної економіки, що стосується конкретних структурних перетворень, де швидке створення нових знань та поліпшення доступу до різних баз знань все більше становлять основний ресурс для все більшої ефективності, новизни та конкурентоспроможності (Ioannis P. Chochliouros, 2008 р., Греція) [5].

4. ЕЗ характеризується визнанням знань як джерела конкурентоспроможності зі зростаючим значенням науки, досліджень, технологій і інновацій у створенні знань, використанням комп'ютерів та мережі Інтернет для створення, обміну та застосування знань (Sixto Arjonilla-Dominguez, 2009 р., Іспанія).

5. Категорія ЕЗ використовується для опису економік, де інформація та знання мають більшу силу для економічного добробуту націй, ніж у промислових товариствах (Angela T Ragusa, 2010 р., Австралія).

6. ЕЗ є економікою, що виробляє значну частку своєї продукції через знання та інновації (Shadi Hijazi, 2014 р., Великобританія).

7. Економіка з механізмами використання знань для підвищення конкурентоспроможності підприємств, також може розглядатися як ЕЗ, тобто економіка, в якій знання (їх витрати та форма) стають більш важливим визначальним фактором рівня її зростання, ніж витрати та обсяги основних засобів (Tomasz Dorozynski, Agnieszka Dorozynska, Anetta Kuna-Marszalek 2015 р., Польша).

Мета статті. Необхідно провести ретельний аналіз можливого переходу економічного укладу держави до платформи інноваційної моделі економіки знань (ЕЗ) із врахуванням національних та кризових особливостей вітчизняних реалій. Також слід обґрунтувати вирішальну роль сфери освітніх послуг у формуванні та становленні ЕЗ на теренах України, в окресленні перспективних напрямів розвитку, трансформування, підвищення якості та конкурентоспроможності національної освітньої системи як першого ешелону ЕЗ.

Виклад основного матеріалу. У минулому економічні уклади на основі сильної робочої сили і експлуатації природних ресурсів були двигунами зростання національного добробуту країн у всьому світі. Але людські культури завжди спиралися на знання, щоб вижити і покращити своє життя. Введенням категорії ЕЗ знаменувалося прагнення охарактеризувати перехід від традиційних економічних державних укладів до економіки виробництва та всебічного масового використання знань та інформації. Освітні та академічні установи, компанії, що займаються підготовкою висококваліфікованих кадрів, науковими дослідженнями та розробками, впровадженням інновацій на основі сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій (ІКТ) є важливими складовими такої економічної системи [6].

Слаборозвинені країни, як правило, мають економіку сільського господарства та промисловості, тоді як країни, що розвиваються, мають тенденцію розвитку економіки виробництва та послуг. Розвинені країни світу мають тенденцію до економії на основі послуг, в тому числі освітніх. Більшість економік країн світу складаються з кожної з цих трьох основних категорій економічної діяльності, але в різних пропорціях щодо національного багатства кожної країни, що виражається у розмірі валового внутрішнього продукту (ВВП). Прикладами людської діяльності в структурі ЕЗ є науково-прикладні дослідження, інноваційно-технічна підтримка промисловості та консалтинг.

В епоху інформації перехід до економіки знань набуває глобального характеру. Цей перехід базується на найкращих практиках виробничих і трудомістких типів економік та додаткових факторах, що утримуються на знаннях. В результаті формуються взаємопов'язані та глобалізовані типи економічних укладів, де джерела знань, такі як людський досвід та комерційні секрети, є ключовими гравцями в економічному зростанні держави поряд з іншими економічними ресурсами.

Освіта та знання, що, як правило, іменуються "людським капіталом", можуть слугувати продуктивним активом або діловим продуктом. Це пояснюється тим, що інноваційні, інтелектуальні послуги та продукти можуть бути продані та експортовані, а також можуть приносити прибуток індивіду, бізнесу та економіці держави у цілому. Цей компонент економіки значною мірою залежить від інтелектуальних можливостей населення країни, а не від природних ресурсів або матеріальних внесків держави та бізнесу. Таким чином, в умовах ЕЗ виробництвом знань, що виступає послугами та продуктами на ринку, забезпечується швидке прискорення у технічній та науковій сфері та прокладання шляху до інновацій в економіці в цілому.

Але, насправді, шлях до ЕЗ часто залишається неоднозначним та не унікальним для кожного суб'єкту глобальних ринків. Єдиним вірним вибором для економічного зростання та стабільності української держави є найскоріший перехід на платформу ЕЗ із врахуванням позитивного досвіду розвинених країн світу.

За даними Світового банку (The World Bank), ЕЗ визначається чотирма структурними одиницями [7]:

1. Інституційними структурами, якими створюються стимули для підприємництва та використання знань.

2. Кваліфікованою робочою силою.

3. Системами інфраструктури та доступу до ІКТ.