Стратегічні орієнтири державного регулювання організацією оплати праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Луганський національний аграрний університет (м. Харків)

Стратегічні орієнтири державного регулювання організацією оплати праці

Васюренко Л.В.

кандидат економічних наук

старший викладач кафедри обліку і аудиту

Постановка проблеми. В умовах перехідної економіки особливого значення набуває соціальний захист та державне регулювання доходів населення, і в першу чергу оплати праці. Рівень заробітної плати - це один із ключових індикаторів соціально-економічного розвитку держави. Досягнення європейських стандартів в соціальній сфері - рівня доходу, що забезпечує розвиток людських ресурсів, має пріоритетне економічне значення, оскільки від цього залежить можливість включення до європейського ринку праці, доступ до ринку товарів і послуг, розвиток гуманітарного капіталу, формування середнього класу та, в кінцевому рахунку, забезпечення міжнародної конкурентоспроможності України. Вміння державних інститутів демонструвати свою спроможність до забезпечення справедливої вартості робочої сили в національному господарстві підвищує рівень довіри суспільства до влади.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженням проблем державного регулювання організацією оплати праці в умовах формування ринкових відносин в Україні, результати чого міститься у наукових працях, займалися Д. Богиня, А. Базилюк, В. Лагутін, К. Складанна, Л. Шульгінова, О. Івашина, А. Колот, В. Звір, А. Лубков, та ін. Згідно наявних наукових напрацювань, суперечливий характер соціально-трудових відносин в країні зумовлений нееквівалентним обміном, коли результати праці оплачуються за ціною, нижчою за їх реальну вартість і не забезпечують найманому працівникові можливість нормально відтворювати власну робочу силу [1, с. 105; 2, с. 76; 3, с. 212]. Це є свідченням недостатнього регулюючого впливу держави на організацію оплати праці, внаслідок чого порушуються основні відтворювальні пропорції в економіці.

Мета статті. Незважаючи на наявні наукові досягнення у вирішенні даної проблеми, недостатньо чітко окреслені стратегічні орієнтири подальшого удосконалення державного регулювання організацією оплати праці. Тому метою даної публікації є уточнення ролі впливу держави та визначення стратегічних орієнтирів у регулюванні організацією оплати праці в сучасних умовах господарювання в Україні.

Виклад основного матеріалу. Однією з важливих проблем соціально-трудових відносин в Україні є численні диспропорції і проблеми в сфері оплати праці. Зміни, що відбулися в українській економіці за останні десятиріччя, призвели до порушення принципу соціальної справедливості, диспропорційного розшарування суспільства за доходами, суттєвого зниження (як абсолютного, так і відносного) рівня оплати праці і т. д. Найбільш негативними тенденціями у сфері оплати праці сьогодні є:

низький рівень оплати праці;

зростаюча диференціація зарплат і доходів населення;

дискримінація в оплаті праці зайнятих у певних сферах економіки, зокрема, у бюджетній сфері;

наявність заборгованості із виплат заробітної плати;

відсутність зв'язку заробітної плати з рівнем кваліфікації, результатами праці;

значна частка тіньових заробітних плат;

кризові явища у системі соціального партнерства.

Задля усунення цих проблем і модернізації системи

оплати праці, державна політика має бути орієнтована на відновлення функцій заробітної плати та оптимізація оплати та стимулювання ефективної праці.

Згідно проекту Концепції соціального розвитку України на 2013-2023 роки цільовими орієнтирами державних інститутів у регулюванні організації оплати праці повинні бути:

забезпечення розширеного відтворення якісної робочої сили;

підвищення мотивації та стимулювання активної трудової поведінки працівників [4].

Аналізуючи статистичні дослідження, рівень трудових доходів українців значно нижчий порівняно з найближчими європейськими сусідами - Україна стабільно посідає передостаннє місце за цим показником серед країн Європейського союзу. Стандарти оплати праці в Україні є надто низькими, частка оплати праці у Внутрішній валовий продукт в Україні становить 51%, тоді як у країнах Європейського Союзу - в середньому 65% [5].

Регулятивні функції держави щодо організації оплати праці варто досліджувати в двох аспектах - як засіб вираження та реалізації національних інтересів із точки зору збереження та розширеного відтворення трудового потенціалу нації - з одного боку, та як важливий захисний елемент інтересів усіх суб'єктів соціально- трудових відносин - з іншого. Саме такий методичний підхід дає змогу оцінити, наскільки регулюючі функції держави щодо організації оплати праці відповідають сучасним концептуальним поглядам на пріоритети державного регулювання соціально-економічного розвитку, його трансформації відповідно до суспільних потреб.

Із зазначеного вище, виникає об'єктивна необхідність посилення регулюючої функції держави щодо організації оплати праці та забезпечення її провідної ролі в здійсненні соціально-економічних трансформацій, оскільки ефективна система оплати праці - це основа зростання продуктивності праці, доходів населення, валового внутрішнього продукту. Таким чином, держава створює умови для нормального відтворення робочої сили, з одного боку, та оптимального розподілу ресурсів праці, з іншого. Не випадково в економічній теорії почало застосовуватися поняття нормативної та позитивної ролі держави [6, с. 13; 7, с. 154], якими відповідно позначають функції держави щодо сприяння суспільно-економічному розвитку та фактично виконувані нею функції.

У сучасних умовах переважає опосередкований вплив на організацію оплати праці, тобто, здійснюючи структурну трансформацію економіки, держава впливає на розвиток тих чи інших сфер господарювання, розширюючи чи згортаючи певні сфери економічної діяльності. При цьому можуть виникати суперечності, обумовлені тим, що не повною мірою враховуються регіональні, місцеві інтереси. Окремі суб'єкти господарювання впливають на організацію оплати праці опосередковано, тобто через реалізацію власних цілей, серед яких провідною є одержання доходів. В умовах активного здійснення соціально-економічних трансформацій необхідно сформувати структурно цілісну систему державного регулювання організацією оплати праці, яка б відповідала таким вимогам [8, с. 185-189]:

враховувала інтереси економічно активного населення щодо сфери зайнятості та рівня доходів;

забезпечувала оптимальний розподіл регулятивних функцій між органами державного управління, некомерційним сектором економіки та підприємництвом, органами місцевого самоврядування;

сприяла ефективній реалізації законів, нормативно-правових актів, концепцій, регіональних та локальних цільових програм та їх удосконаленню;

забезпечувала інформаційну підтримку прийняття управлінських рішень на рівні держави та регіональних органів управління;

активізувала застосування прогресивних методів стратегічного управління за умови його оптимального поєднання з методами та формами оперативного управління.

Регулятивні функції держави у сфері організації оплати праці є досить неоднорідними за цільовим призначенням елементів, які їх формують, а тому доцільним є диференційований підхід до визначення стратегічних орієнтирів, на нашу думку, наступних: інвестиційно-мотивуючий, соціального гарантування та нормативно-правового впорядкування. Таке бачення сутності регулятивних функцій держави відповідає концепції активної політики регулювання організацією оплати праці, яка узгоджується зі стратегічними напрямами забезпечення економічного зростання.

Висновки. Ураховуючи викладене вище, зазначаємо що забезпечення високих темпів економічного зростання України є малоперспективним без якісної модернізації системи організації оплати праці в напрямку забезпечення справедливого партнерства між суб'єктами трудових відносин. Тому визначення стратегічних орієнтирів державного регулювання організацією оплати праці є необхідністю як фундаменту підвищення ефективності економічних реформ, а також підвищення конкурентоспроможності національної економіки на світовому рівні.

Література

стратегічний трудовий робочий сила

1. Бодров В.Е. Державне (урядове) регулювання економіки. Енциклопедія державного управління: у 8 т. Т. 4: Еалузеве управління. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. Київ: НАДУ, 2011. 2011. С. 143-146.

2. Кенэ Ф. Анализ арифметической формулы Экономической таблицы, показывающей распределение ежегодных издержек земледельческой нации. Физиократы. Избранные экономические произведения. М.: Эксмо, 2008. С. 350-367.

3. Мельник А.Ф. Державно-приватне партнерство в системі інституційного забезпечення економічних процесів. Вісник ТНЕУ. 2011. Вин. 1. С. 7-9.

4. Проект Концепції соціального розвитку України на 2013-2023 роки: URL: http://gurt.org.ua/.../komment_kontseptsiyi_sotsrozvitku_ukr_201...%20%DB5.

5. Державна служба статистики України: офіційний сайт URL: http://www.ukrstat.gov.ua/.

6. Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення: монографія. Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. 309 с.

7. Ковбасюк Ю.В., Бакуменко В.Д. Державне регулювання в умовах ринкової економіки. Енциклопедія державного управління: у 8 т. Т. 1: Теорія державного управління. Нац. акад. держ. упр. При Президентові України. Київ: НАДУ, 2011, 2011. С. 153-154.

8. Лагутін В.Д. Бюджетна та монетарна політика: координація в трансформаційній економіці: монографія. Київський національний торговельно-економічний ун-т. - Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2007. 248 с.

Размещено на Allbest.ru