Інформаційні ресурси як об’єкт обліку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційні ресурси як об'єкт обліку

Деньга С.М.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Анотація. У статті визначено місце інформаційних ресурсів у складі капіталу підприємства, сформульовані відмінності між термінами «інформація», «дані», «знання» та встановлені властивості інформації з метою її оцінювання.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями.

З розвитком Інтернету у наукових колах почали говорити і писати про розвиток постіндустріального (інформаційного) суспільства. Факторами подальшого розвитку концепції постіндустріального суспільства є домінування ролі внутрішніх ознак людської особистості у сучасному виробництві і швидке зростання межі між постіндустріальним світом і рештою людства за рахунок різних можливостей доступу до інформації і генерування знань. У зв'язку з цим на підприємствах основними стають інформаційні ресурси і виникає потреба у їх оцінюванні та обліку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теорію інформаційного суспільства і значення інформації в ньому розвивали американські дослідники Ф. Махлуп, М. Порат, П. Дракер. М. Кастельс вивчав ознаки інформаційного суспільства. Д. Тапскот сформулював засади цифрового суспільства. Дослідженню цифрової економіки та електронного бізнесу присвячує свої праці Макарова М.В. Д. Бел сформулював проблему теорії вартості в інформаційному суспільстві: „Коли знання у своїй систематичній формі притягуються до практичної переробки ресурсів (у вигляді винаходу чи організаційного удосконалення), можна вважати, що саме знання, а не праця виступають джерелом вартості”. Цей висновок підводить до необхідності нового підходу щодо оцінювання витрат і результатів постіндустріальної економіки. Дж. Тобілен, Т. Коупленд та інші досліджували проблеми оцінки інтелектуального капіталу фірм. Проте теоретичні концепції недостатньо розвиваються у прикладних науках, зокрема, бухгалтерському обліку, і не знаходять свого практичного застосування.

Формулювання цілей статті. Метою статті є визначення місця інформаційних ресурсів у складі капіталу підприємства, формулювання термінології щодо інформаційних ресурсів, визначення їх властивостей з метою оцінювання в обліковій системі.

Виклад основного матеріалу. Вся історія людської цивілізації розглядається як послідовність хвиль, що несуть зміни,: аграрної, індустріальної, постіндустріальної (інформаційної) (табл.1). У межах концепції постіндустріального суспільства розвивається теорія інформаційного суспільства. У ній наголошується на технологічному прогресі й кодифікації знань як підході, за яким найбільша увага приділяється збереженню формалізованих знань суспільства й обміну ними з допомогою технологічних засобів або без них, з тим, щоб ними скористалися інші члени суспільства.

На відміну від аграрного й індустріального періодів, коли людина формувала новий виробничий потенціал під час і в результаті взаємодії з природним середовищем, саме від нього отримуючи можливості для прогресу усього соціального організму, у сучасному періоді основним джерелом прогресу є вже не взаємодія людини й природи, а внутрішній розвиток особистості, її можливість самовдосконалюватися, генерувати знання, здатні змінити вже не тільки оточуючий світ, а й людей [1, С. 13-14]. Накопичення багатства у постіндустріальному суспільстві залежить від нематеріальних активів (досвіду, ноу-хау, знань).

Інформаційні суспільства відрізняються принциповою зміною в основному виробничому ресурсі і пов'язаними з цим модифікаціями виробничих відносин [1, С. 22]. Інформація - ресурс з новими, невластивими традиційним факторам виробництва, ознаками: самозростання; нерідкісність; невичерпність.

Таблиця 1. Основні джерела та чинники економічного зростання у різних економічних формаціях

інформаційний ресурс облік

Підприємства в господарській діяльності та в управлінні постійно застосовують інформаційні ресурси. За характером, сферами виникнення, призначенням та формами закріплення (фіксації) інформацію, що використовується в управлінні підприємством, поділяють на три великих класи:

науково-технічна інформація - є результатом наукових досліджень учених та фахівців у різноманітних галузях діяльності;

управлінська інформація, що виникає безпосередньо в процесі управління. Це планова, нормативна та інша інформація, необхідна для організації управління підприємством. Така інформація міститься в господарських договорах, заявках та замовленнях, різноманітних розпорядчих документах;

обліково-статистична інформація. Вона створюється як узагальнення даних про факти та явища, що сталися, відбуваються або можуть відбутися. Дана інформація призначена для використання в процесі прийняття рішень, оскільки на її основі формується уявлення про фактичний стан виробничо-господарських та соціально-економічних процесів, про досягнуті темпи розвитку галузей діяльності, зростання прибутків тощо.

Ситник С.Ф. наводить наступну класифікацію економічної інформації [3, С. 77]:

за функціями управління: директивна, нормативна, планова, облікова, статистична, звітна, довідкова, спеціальна;

за місцем виникнення: внутрішня і зовнішня;

за стадіями утворення: вхідна, вихідна, проміжна;

за об'єктивністю відображення: достовірна, недостовірна, точна, неточна;

за повнотою: достатня, надлишкова, недостатня;

за відношенням до процесу обробки: оброблена, необроблена;

за інтервалом між надходженнями: періодична, регулярна.

Майже усі фахівців під інформацією розуміють не будь - які відомості про об'єкт, а лише сприйняті, зрозумілі та оцінені як корисні для вирішення тих чи інших завдань [4, С.143]. З цього огляду дані, що містяться в різного роду зведених таблицях та інших документах або які перебувають у пам'яті комп'ютера, визнаються інформацією тільки з того моменту, коли вони задіяні в процесі управління системою та починають використовуватися для досягнення її цілей. Іншими словами, інформація - це дані, у яких є користувач, який застосовує їх для активного впливу на систему. А до того часу вони розглядаються як дані, що чекають своєї реалізації.

Поширеність теорії інформаційного суспільства пов'язана зі значними успіхами у розвитку інформаційних, а потім й інформаційно-комунікаційних або мережевих технологій. Стала домінувати наукова точка зору, що практично усі соціально-економічні форми існування сучасного суспільства у розвинених країнах визнають вплив техніки й електроніки, особливо комп'ютерів і комунікацій. П. Дракер висловив думку, що за сутністю інформатизація є швидким заміщенням праці знаннями. Безпрецедентне за масштабами опрацювання інформації, генерування знань викликало необхідність подальшого розвитку інформаційних і мережевих технологій [1, С. 16]. Таким чином, крім термінів «дані» та «інформація» стали застосовувати термін «знання».

Ільїна О.П. [5, С.24] розрізняє синтаксичний, семантичний і прагматичний рівні подання інформації. Синтаксичний рівень інформації пов'язаний із зовнішньою формою та структурою інформаційних повідомлень. Це стосується формату бланків документів та формату значень реквізитів, структури зберігання даних на машинних носіях, протоколів обміну даними і т.п. Семантичний рівень інформації визначає зміст інформації. Цей рівень пов'язаний із побудовою техніко-економічних показників, проектуванням реквізитного складу документів, розробкою логічної структури бази даних, створенням системи класифікації і кодування інформації. Прагматичний рівень відображає цінність інформації для системи управління, її корисність для вироблення управлінських рішень.

Ситник В.Ф. розрізняє логічну і фізичну структуру інформації. Під логічною він розуміє структуру, яка враховує погляд користувача на дані. Логічна структура економічної інформації наступна: символ-реквізит-економічний показник-масив даних-інформаційний потік-інформаційна база. За фізичного підходу до структури економічної інформації (тобто з позиції подання її на носіях) виділяють такі структурні одиниці інформації: поле-агрегат даних-запис-файл-база даних.

Таким чином, синтаксичний рівень подання інформації у О.П. Ільїної аналогічний фізичній структурі у В.Ф. Ситника, а семантичний рівень у О.П. Ільїної - логічній структурі у В.Ф.Ситника. Прагматичний рівень подання інформації В.Ф. Ситник не розглядає, проте саме семантичні і прагматичні якості інформації мають бути покладені в основу її оцінки.

Для виконання своєї ролі в управлінні інформація має відповідати певним вимогам: точності, чітко визначеній періодичності надходження, своєчасності, повноті, корисності, доступності. Щоб облікова інформація однозначно сприймалася тими, хто брав участь в її підготовці на підприємстві, і тими, хто використовує її поза межами підприємства, вона повинна бути [3, С.236]: порівнянною і постійною; суттєвою; консервативною; повною.

Ільїна О.П. виділяє такі споживчі якості інформації [5, С. 24-25]: повнота; точність; достовірність; актуальність; своєчасність та оперативність. Повнота інформації визначається відносно управлінських функцій. Інформація може бути неповною як за складом, так і за обсягом даних. У будь-якому випадку дефіцит інформації приводить до неможливості виконання функцій управління в потрібний час, у вказаному місці і у відповідному вигляді. Точність інформації - це задана міра наближення інформації до істинного значення показника. Достовірність є ймовірною оцінкою точності (безпомилковості) інформації, яка залежить від інформаційних технологій, що використовуються. Актуальність інформації - це міра відображення реального стану системи і об'єкта управління. Своєчасність інформації характеризує часовий проміжок між виникненням потреби в інформації і реалізацією цієї потреби. Оперативність інформації виражає швидкість її одержання. Актуальність пов'язана з періодичністю отримання інформації, своєчасність інформації визначає вибір засобів обробки інформації, а оперативність - вибір засобів збору і передачі інформації.

З поняттям інформації пов'язана кількісна міра інформації. На синтаксичному рівні прийнято вживати термін “дані”, для яких використовується поняття обсягу даних (кількість документорядків, записів файлів, символів, байт тощо). Дані - це сировина для одержання інформації у відповідності з цілями її обробки. Термін “інформація” означає усунення невизначеності шляхом перетворення даних. Протилежний за змістом термін - “ентропія” - є мірою цієї невизначеності. Інформативність повідомлень є тим вищою, чим більш визначеним для користувача інформації стає стан об'єкта, про який інформується. Семантична міра інформації - “змістовність” - заснована на наявності тезауруса. Тезаурус містить взаємопов'язані поняття, терміни, визначення, узгоджені структури даних логічного рівня подання (бази даних, форми документів, техніко-економічні показники). Тезаурус виражає “знання” про об'єкт. Нова інформація сприймається через тезаурус, який може поповнюватися новими елементами. При цьому інформативність повідомлень залежить в значній мірі від користувача, його здатності розширити свій тезаурус.

Підприємства у своїй діяльності використовують як дані, так і інформацію та знання. Відмінності між даними і інформацією полягають у корисності для користувача, а між інформацією і знаннями - у характері праці, якою вони створені.

Зокрема, розрізняють „родову” працю - вузько спеціалізовану і працю, що самопрограмується. Ключовим критерієм розділення цих двох різновидів праці є освіта. Через освіту і самоосвіту робоча сила отримує здатність постійно змінювати необхідні для певного завдання навички, що можуть застарівати у зв'язку з технологічними й організаційними змінами, й звертатися до джерел знань для придбання цих навичок. Тобто той, хто отримує освіту (навички) протягом життя, може „перепрограмувати себе” у відповідності із завданнями процесу виробництва, що постійно змінюються у новій економіці [1, С. 27-28].

Споживання все більшої кількості благ трансформується у продовження їх виробництва. Виробництво з масового перетворюється на масово-індивідуальне, зорієнтоване на потреби певного споживача. Ідеї, підказані споживачами, а також інформація й технології стають частиною продукції, збільшується вміст знань в товарах і послугах [1, С. 28].

Праця як будь-яке розумове чи фізичне зусилля, спрямоване на отримання благ, крім задоволення від роботи, протиставляється творчості - активній діяльності, що носить осмислений характер і надихається внутрішнім пробуджуючим мотивом.

Ключовими фігурами в новій економіці стають творці знань і ті, хто опрацьовує інформацію. Їх виробничий внесок - найцінніший для фірми, економіки. Однак, інновації можуть бути реалізовані тільки у системі, що складається з управління підприємством, опрацювання знань й інформації та виробництва товарів і послуг. Тому вищезгадана категорія інформаційних виробників охоплює менеджерів, фахівців і техніків, які утворюють „колективного співпрацівника” під час кооперації окремих індивідів [1, С. 29].

Носії праці, що „перепрограмуються”, є базовою компонентою й інтелектуального капіталу фірми, і людського капіталу. Людський капітал є підмножиною інтелектуального капіталу (рис.1).

Термін „людський капітал” з'явився у зв'язку з поняттям економіки знань на початку 60-х років 20 століття. До цього терміну відносять зібрану разом кваліфіковану робочу силу, грамотний менеджмент, ноу-хау певних фізичних осіб, контракти з видатними фахівцями у тій галузі, до якої належить бізнес. Крім людського, у складі інтелектуального капіталу виокремлюється ринковий капітал: товарні знаки й знаки обслуговування; фірмові найменування; ділова репутація; наявність постійних покупців, осіб-інсайдерів в установах партнерів й клієнтів; повторні контракти з клієнтами тощо; й структурний: права інтелектуальної власності; інформаційні ресурси; інструкції й методики роботи, система організації фірми. Вартість сучасних компаній визначається, в основному, наявністю у них інтелектуального капіталу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасному інформаційному суспільству притаманне становлення і в майбутньому домінування в економіці нових технологічних укладів, що ґрунтуються на масовому використанні інформаційно-комунікаційних технологій. Нині йдеться про формування і розвиток світової мережевої економіки (цифрової економіки чи Інтернет-економіки) [1, С. 47].

Висновки та перспективи подальших розвідок. У інформаційному суспільстві основним джерелом економічного зростання є людина, а основним чинником - інформація та знання.

Підприємства у своїй діяльності використовують як дані, так і інформацію та знання. Відмінності між даними і інформацією полягають у корисності їх для користувача, а між інформацією і знаннями - у характері праці, якою вони створені. Дані та інформація створюються рутинною працею, а знання - творчою.

Для виконання своєї ролі в управлінні інформація має відповідати певним вимогам: точності, оперативності, своєчасності, повноті, корисності, достовірності, доступності, актуальності, порівнянності, постійності, суттєвості, консервативності. Повнота інформації визначається відносно управлінських функцій. Інформація може бути неповною як за складом, так і за обсягом даних. Точність інформації - це задана міра наближення інформації до істинного значення показника. Достовірність є ймовірною оцінкою точності (безпомилковості) інформації, яка залежить від інформаційних технологій, що використовуються. Актуальність інформації - це міра відображення реального стану системи і об'єкта управління. Своєчасність інформації характеризує часовий проміжок між виникненням потреби в інформації і реалізацією цієї потреби. Оперативність інформації виражає швидкість її одержання. Актуальність пов'язана з періодичністю отримання інформації, своєчасність інформації визначає вибір засобів обробки інформації, а оперативність - вибір засобів збору і передачі інформації. При розробці методології оцінювання інформації в основу оцінювання необхідно покласти її семантичні і прагматичні якості (властивості бути змістовною і корисною для користувача).

Для вимірювання даних використовується поняття обсягу даних (кількість документорядків, записів файлів, символів, байт тощо). Термін “інформація” означає усунення невизначеності шляхом перетворення даних. Інформативність повідомлень є тим вищою, чим більш визначеним для користувача інформації стає стан об'єкта, про який інформується. Семантична міра інформації - “змістовність” - заснована на наявності тезауруса. Тезаурус містить взаємопов'язані поняття, терміни, визначення, узгоджені структури даних логічного рівня подання (бази даних, форми документів, техніко-економічні показники). Тезаурус виражає “знання” про об'єкт. Нова інформація сприймається через тезаурус, який може поповнюватися новими елементами. При цьому інформативність повідомлень залежить в значній мірі від користувача, його здатності розширити свій тезаурус.

Носії знань є елементом людського капіталу. Термін „людський капітал” включає зібрану разом кваліфіковану робочу силу, грамотний менеджмент, ноу-хау певних фізичних осіб, контракти з видатними фахівцями у тій галузі, до якої належить бізнес. Крім людського, у складі інтелектуального капіталу виокремлюється ринковий капітал: товарні знаки й знаки обслуговування; фірмові найменування; ділова репутація; наявність постійних покупців, осіб-інсайдерів в установах партнерів й клієнтів; повторні контракти з клієнтами тощо; й структурний: права інтелектуальної власності; інформаційні ресурси; інструкції й методики роботи, система організації фірми. Вартість сучасних компаній визначається, в основному, наявністю у них інтелектуального капіталу.

Літературні джерела

1. Макарова М.В. Тенденції розвитку цифрової економіки: Монографія. - Полтава: РВВ ПУСКУ, 2004. - 236 с.

2. Шевчук В.О. Контроль господарських систем в суспільстві з перехідною економікою: Проблеми теорії, організації, методології. Монографія. - К.: КДТЕУ, 1998. - 371 с.

3. Ситник В.Ф. Писаревська Т.А., Єрьоміна Н.В., Краєва О.С. Основи інформаційних ситем: Навч. Посібник / За ред. В.Ф. Ситника. - К.: КНЕУ, 2001. -420с.

4. Нападовська Л.В. Облікова інформація як ресурс розвитку економіки// Науковий вісник Державної академії статистики, обліку та аудиту. 2003. -Випуск 1. -С.18-22.

5. Информационные технологии бухгалтерского учета / О.П. Ильина.- СПб: Питер, 2001.- 688 с.

Размещено на Allbest.ru