Адміністрування інновацій у аграрному підприємництві

Розробка основних напрямів інвестиційного забезпечення діяльності господарюючих суб’єктів агропромислового комплексу, узагальнення та удосконалення існуючих теоретичних розробок та практичного досвіду. Інноваційна активність корпоративного сектора.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 02.10.2018
Размер файла 64,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

АДМІНІСТРУВАННЯ ІННОВАЦІЙ У АГРАРНОМУ ПІДПРИЄМНИЦТВІ

В.Ф. Іванюта

д.е.н., Полтавський університет економіки і торгівлі

Иванюта В.Ф. Администрирование инноваций в аграрном предпринимательстве. Исследовано состояние инновационной активности отечественных аграрных предприятий на современном этапе их деятельности и пути активизации внедрения инноваций в корпорациях через привлечение инвестиционных ресурсов

інвестиційний агропромисловий корпоративний

Ivanyuta V.F. Administration of innovations in the agricultural business. Investigated the state of innovation activity of Russian agricultural enterprises at the present stage of their activity and the ways to intensify the introduction of innovations in corporations through the attraction of investment resources

Постановка проблеми. Основою механізму функціонування економічних систем є економічні відносини. Разом з тим розвиток господарських систем, зокрема в АПК, в період економічної трансформації характеризується відсутністю середньо- та довгострокової стратегії діяльності нового власника, який акумулює значну частину економічного потенціалу, але не завжди забезпечує ефективні процеси відтворення. Історичний досвід економічно розвинених країн свідчить, що частка корпорацій у фінансуванні фундаментальних, наукових досліджень і прикладних розробок становить 50-80% від їх загального обсягу. В Україні ж цей показник не досягає і 5 %..

До основних чинників, що спричинили незадовільний стан інноваційної активності агропромислового комплексу України слід віднести:

- недосконалість законодавства;

- недостатність фінансових ресурсів,

- великі витрати, пов'язані з інноваційними розробками;

- нестача коштів у замовників, що знижує попит на інноваційну продукцію;

- досить високий економічний ризик;

- відсутність налагоджених ділових стосунків з науковими установами.

Одним з пріоритетних напрямів підвищення конкурентоспроможності корпоративного сектора АПК є диверсифікація економічної і соціальної бази на новітній технологічній основі. Це потребує значних фінансових ресурсів і принципово нових підходів власників підприємств до впровадження ефективних механізмів господарювання на інноваційній основі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інноваційний шлях розвитку підприємництва в Україні, зокрема агропромислового виробництва, є оптимальним для нашої держави на найближчу перспективу. Основна мета підсистеми державного сприяння розвитку підприємництва полягає в тому, щоб сформувати умови для ефективного розвитку тих напрямів підприємницької діяльності, які забезпечать піднесення національної економіки, сприятимуть підвищенню її авторитету на міжнародних ринках, задовольнятимуть потреби населення країни [1]. Вченими [2] сформульовано загальні принципи вироблення інноваційної політики в аграрній сфері. У той же час кожен її варіант носить індивідуальний характер. Із цього погляду ефективна інноваційна політика не є універсальною та забезпечує формування вільного ринку інновацій [3]. Важливого значення набуває розробка методик, здатних забезпечити ефективне використання інноваційного капіталу для системного оновлення ресурсного потенціалу аграрного сектору [4].

Формулювання цілей статті. Метою дослідження є розробка основних напрямів інвестиційного забезпечення діяльності господарюючих суб'єктів АПК на основі узагальнення та удосконалення існуючих теоретичних розробок та практичного досвіду.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних положень, методичних рекомендацій і практичних засад, пов'язаних із процесом розвитку інноваційної діяльності господарюючих суб'єктів.

Теоретичну і методологічну основу дослідження складає діалектичний метод пізнання, який став основою логічної послідовності досліджень, системний підхід до вивчення економічних явищ, практичні розробки щодо місця і ролі інвестицій у підприємництві.

Виклад основного матеріалу. Результати останніх досліджень дають змогу стверджувати, що в Україні спостерігаються зміни окремих показників, які характеризують рівень інноваційного інвестування, проте структура інвестицій в цілому залишається незадовільною. Статистика свідчить, що інноваційна активність вітчизняного корпоративного сектора зростає незначними темпами. При цьому її рівень не корелює з динамікою інвестиційних процесів, що свідчить про недостатність інноваційної спрямованості інвестицій. Подібна ситуація склалася і в регіонах. Так, основними проблемами у регіональному промисловому секторі по переробці сільськогосподарської продукції є низький рівень її конкурентоспроможності та інноваційності, недостатні обсяги залучення інвестиційних ресурсів, у тому числі іноземних, у модернізацію виробництва. Питома вага інноваційно-активних підприємств області збільшується дуже повільно, а обсяги інноваційної продукції залишаються незначними (у межах 10 %).

Обсяги інвестицій в економіку регіону залишаються незначними і не можуть вважатися провідним фактором модернізації промислового сектора так як основним джерелом інвестицій залишаються власні кошти підприємств і організацій, за рахунок яких освоюється 60-65% капіталовкладень. Зокрема, інвестиційні ресурси значною мірою сформовані завдяки амортизаційним відрахуванням. Проте, державна амортизаційна політика не відповідає умовам сьогодення. Аналіз статистичних даних дає можливість дійти висновку, що значну частку амортизаційних нарахувань використано не за прямим економічним призначенням. Ці кошти витрачають не на відтворення основного капіталу, а на споживання.

Досить незначна частка підприємств використовує і таке потужне джерело інвестицій як прибуток, із-за його відсутності. У даному контексті більш доступним для українських корпорацій є кредитний ринок, який відзначається порівняно високою вартістю та короткостроковістю кредитних ресурсів. Частка довгострокових кредитів у загальних обсягах банківських кредитних вкладень становить біля 20% .

Головна причина недостатності довгострокового кредитування полягає в тому, що інвестиційно-інноваційна діяльність супроводжується підвищеним рівнем ризику, особливо це стосується аграрного виробництва. Виникає потреба у страхуванні конкретних інвестиційних проектів. Тому операції інвестування мають бути застрахованими на умовах, вигідних і страховим компаніям, і інвестору. Поки що страховий ринок не готовий вирішити ці завдання - більшість інвестиційних та інноваційних проектів непривабливі і як наслідок - ризиковані. Разом з тим, створення відповідної системи страхування та перестрахування вкладень у реальний сектор економіки необхідне не лише для зниження ступеня ризику як такого, а й для активізації діяльності банків у здійсненні довгострокового інвестиційного кредитування.

Таким чином без активної участі фінансового сектора економіки побудувати високоефективну інноваційну систему неможливо. Провідну роль у фінансуванні та використанні наукових і науково-технічних досліджень мають відігравати корпоративні структури фінансового та промислового ринків, здатні акумулювати значні обсяги фінансового капіталу, матеріальних і людських ресурсів, залучати масштабні кредити до реалізації широкого кола інноваційних проектів. Без суттєвого покращання інвестиційного клімату активізація інноваційної діяльності корпоративного сектора економіки та її перехід на інноваційну модель розвитку неможливі.

В країнах з розвиненою економікою значна частина потенціалу галузевої науки, пов'язаної з комерціалізацією результатів наукових досліджень, працює в межах великих корпоративних структур. Вони - замовники значної частки наукових досліджень і розробок, формують ринок попиту для наукового і конструкторського сектору. В Україні ж частина галузевої науки виявилася за межами корпоративних структур і відповідно - за межами відтворювальних механізмів фінансування. Більшість корпоративних власників в Україні зайняті перерозподілом власності й корпоративними конфліктами, що виникають з цього приводу. Мало хто з них піклується про зміцнення конкурентних позицій власних підприємств, визначальна роль в якому належить інноваційній діяльності. Та й в державній інноваційній політиці не спостерігається послідовних результативних дій.

В розвинених країнах великі корпорації створюють передумови для динамічного і технологічного розвитку. Враховуючи це, уряди країн Європи взяли зобов'язання досягти рівня фінансування наукових і науково-технічних робіт до 3% від обсягу ВВП, причому 2/3 цих надходжень мають забезпечити корпоративні структури.

За обставин, що склалися в Україні, процес впровадження інноваційної діяльності в корпораціях можна активізувати шляхом залучення інвестиційних ресурсів, доступних корпоративним утворенням, на відміну від підприємств інших організаційно-правових форм власності, зокрема, через інструменти фондового ринку. Слід зазначити, що спрямованість фінансових інвестицій все більше орієнтується на фондові інструменти, які складають зараз до 80% загального обсягу фінансових інвестицій підприємств в Україні. Інвестиційні ресурси переважно акумулюються і перерозподіляються на ринку цінних паперів - невід'ємної складової корпоративного сектора.

Тому, актуальним стає питання залучення фінансових ресурсів через відповідні інвестиційні інструменти, які є у розпорядженні вітчизняних корпорацій. Головна проблема, що потребує прагматичного вирішення, посилення інвестиційної спрямованості ринку цінних паперів, орієнтація його учасників на залучення (вкладення) капіталу та забезпечення при цьому корпоративних інтересів емітентів й інвесторів (власників або кредиторів). Зважаючи на специфіку українського фондового ринку, вкладення капіталу в такий фондовий інструмент як акції, виявляється не зовсім привабливим. Отримати дохід від продажу акцій на відкритому фондовому ринку України вкрай важко, так як вартість коштів, які може залучити емітент за рахунок продажу акцій на ринку, виявляється значно вищою, ніж вартість інших залучених фінансових інструментів.

Значний приріст інвестицій в аграрний сектор економіки України міг би забезпечити іпотечний кредит, але на сьогоднішній день інститут іпотечного кредитування в сільському господарстві ще не набув належного розвитку, а можливості його використання досить реальні.

Більш привабливими, на наш погляд, для інвестора і вигідними для емітента є корпоративні облігації, як інструменти залучення інвестиційних ресурсів. Безумовними перевагами емісії облігацій над емісією акцій є наступні:

відсутня загроза «розмивання» власності корпорації;

витрати на виплату відсотків по облігаціях належать до фінансових витрат і підлягають відрахуванню з доходів корпорації. Тобто, за інших рівних умов вони сприяють зменшенню оподатковуваного прибутку, а отже і самого податку. Дивіденди, котрі сплачуються власникам акцій, не підлягають подібним відрахуванням;

> в періоди інфляції виплата боргів по облігаціях обходиться корпорації дешевше, оскільки заздалегідь визначена величина доходу - певний відсоток від номіналу облігації, в той час як розмір дивідендів по акціях залежить від одержаного корпорацією прибутку; успішно діюча корпорація, як правило, орієнтується на економічне зростання, тобто на збільшення доходів порівняно з початковим періодом. У цій ситуації виплата відсотків по облігаціях буде економнішим видом витрат, ніж дивіденди, розмір яких збільшується пропорційно зростанню прибутку. Дослідження ринку цінних паперів свідчить про недостатнє використання як акцій так і облігацій з метою здійснення фінансового інвестування вітчизняними корпоративними утвореннями, і його практична відсутність у сфері наукових розробок. Незадовільний стан, що склався в Україні, є характерним і для окремих регіонів. Зокрема, проведений вибірковий аналіз звітності 300 публічних акціонерних товариств Полтавської області показав недостатність використання ними механізму залучення фінансових інвестиційних ресурсів на розвиток виробництва та інновації (рис.1).

Рис. 1. Способи залучення інвестицій публічними акціонерними товариствами Полтавської області

Більшість підприємств (69%) не планують залучити інвестиції у найближчій перспективі (рис.2).

Рис. 2. Планування залучення інвестицій на найближчі три роки публічними акціонерними товариствами Полтавської області

Слід зазначити, що негативний вплив на інвестиційну привабливість корпоративних облігацій чинить система оподаткування різних фінансових інструментів. Зокрема, облігації, як боргові інструменти, маючи рівнозначну економічну природу для інвестора поряд з банківськими депозитами і депозитними сертифікатами, значно програють через високий рівень оподаткування. Так, згідно чинного законодавства, ставки оподаткування відсотків за облігаціями в середньому на 8% перевищують ставки оподаткування відсотків за депозитами і депозитними сертифікатами. Даний фактор впливає на зменшення прибутковості облігацій.

Разом з тим збільшення частки корпоративних облігацій у структурі ринку цінних паперів з метою залучення довгострокових фінансових інструментів інвестування в акціонерні товариства, активізація на основі фінансового інвестування інноваційної діяльності, вкрай необхідні для підвищення ринкової вартості корпорацій, зміцнення їх конкурентних позицій на відповідних ринках, розвитку реального сектору економіки, і в решті решт, має сприяти забезпеченню добробуту корпоративних власників.

Наведений перелік проблемних питань розвитку ринку фінансових інвестицій і забезпечення корпоративних прав фінансових інвесторів (власників та кредиторів) є невичерпаним і дає підстави для розробки низки пропозицій щодо необхідних заходів, які сприятимуть як подоланню вищезазначених перешкод, так і забезпеченню подальшого розвитку й удосконалення фондового ринку в Україні на принципово новій інноваційній основі. Розв'язання цих проблем на практиці можливе через розробку комплексу заходів здійснення інноваційної політики - системи рішень, заходів і дій, спрямованих на формування й впровадження гнучких важелів та інструментів державного соціально-економічного регулювання, а також підвищення ефективності вже існуючих методів шляхом чіткої взаємодії між усіма учасниками ринкових відносин. Державне регулювання повинно забезпечувати, з одного боку, відповідні умови для функціонування ринкових механізмів, а з іншого розвиток найбільш важливих галузей виробництва.

Висновки: Подальший інвестиційно-інноваційний розвиток підприємництва в Україні в умовах економічної трансформації потребує комплексного підходу до вирішення ряду питань, зокрема:

- під час розгляду проблематики, що стосується можливості залучення внутрішніх інвестиційних ресурсів, слід зміцнювати довіру потенційних інвесторів до цінних паперів та інституціональних фінансових посередників, перш за все, шляхом підвищення якості існуючих регуляторів фінансового ринку, спрямованих на забезпечення корпоративних інтересів;

- орієнтуючись на політику залучення власних ресурсів на інновації, необхідно врегулювати ціну позикового капіталу;

- враховуючи домінуюче становище корпоративного сектора в економіці України, необхідно забезпечити державне замовлення на інноваційну продукцію, зокрема, на реалізацію пріоритетних програм з енергозбереження, модернізації та інформатизації промисловості, охорони довкілля тощо.

- зважаючи на специфіку трансформаційних процесів, притаманних українській економіці, підвищувати конкурентоспроможність і кредитоспроможність корпорацій можливо шляхом впровадження в інноваційну сферу підходів і принципів, що склалися і використовуються економічно розвиненими країнами;

Подальше дослідження форм і методів стимулювання високопродуктивної інноваційної діяльності господарюючих суб'єктів, активізація корпоративного капіталу, ефективне його використання на інноваційне підприємництво з одночасним забезпеченням інтересів інвестора сприятиме ефективнішому входженню української економіки у світовий ринковий простір.

Бібліографічний список:

1. Кулаєць М.М., Бабієнко М.Ф., Витвицька О.Д. та ін.. Інновації у розвитку підприємництва в аграрній сфері / «Економіка АПК» 2009. № 1. - С. 55-63.

2. Лаврук В. В. Маркетингова концепція інноваційної політики агропромислового розвитку у конкурентному середовищі / Агросвіт 2009. № 3. - С. 2 - 5.

3. Лаврук В. В. Розвиток ринку інновацій в Україні /Агросвіт 2009. № 15. - С. 6 - 10.

4. Музика П.М. Формування та розвиток інноваційної діяльності в аграрному секторі економіки України: дис. д-ра екон. наук: 08.02.02 / ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН. - К., 2006.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.