Практичні рекомендації щодо підвищення рівня конкурентоспроможності оператора зв’язку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Практичні рекомендації щодо підвищення рівня конкурентоспроможності оператора зв'язку

Сфера телекомунікацій є одним із найбільш важливих секторів світової та національної економіки більшості країн. Ця сфера динамічно розвивається та впливає на сталий розвиток суспільства та економіки загалом. Телекомунікаційні підприємства надають широкий спектр сучасних телекомунікаційних послуг, якісні характеристики яких відповідають високим потребам споживачів [1].

Широке коло питань, пов'язаних з формуванням механізму управління сферою телекомунікацій України, фінансовим забезпеченням, економічним розвитком, моделюванням динаміки інноваційних процесів, розглянуте в роботах таких вітчизняних та закордонних учених, як, зокрема, А. Мaзapaкi, I. Малий, О. Швидaненко, В. Орлов, В. Гранатуров, І. Кораблінова, С. Новицька (Бірбіренко), Т. Лозова, П. Воробієнко, С. Воробієнко. Однак невирішеною проблемою залишається формування організаційно-економічних механізмів розвитку сфери телекомунікацій, що обумовлює актуальність досліджуваного питання.

Метою роботи є вивчення основних аспектів конкурентоспроможності підприємства та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності оператора зв'язку.

Основною метою кожного підприємства є підвищення конкурентоспроможності підприємства та удержання свого місця на ринку. Для того щоб підвищити рівень конкурентоспроможності підприємства, необхідно слідкувати за ресурсами підприємства, розвитком ринку та конкурентів.

1. Підвищення ефективності використання ресурсів. Ефективність використання ресурсів характеризує зв'язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів. Збільшення кількості товарів і послуг, яку виробляє національна економіка з цього обсягу ресурсів, означає підвищення ефективності використання ресурсів. І навпаки, зменшення обсягу продукції, який одержують із цієї величини залучених ресурсів, свідчить про зниження ефективності використання ресурсів. Ефективне використання ресурсів передбачає досягнення повної зайнятості ресурсів, повного обсягу виробництва.

2. Підвищення якості послуг. Важливими вимогами до якості телекомунікаційних послуг є їх доступність, тобто можливість користувачів передавати інформацію в потрібний час та у потрібному місці. Крім цього, загальною вимогою до всіх видів продукції та послуг будь-якої галузі є безпечність користування. Звідси випливають такі загальні вимоги, яким повинна відповідати виробнича діяльність в галузі зв'язку: швидкість передавання інформації; точність передавання та відтворення (достовірність) інформації; надійність і стабільність дії систем зв'язку; безпека користування; доступність послуг; зручність користування; культура обслуговування. У подальшому кожна з цих вимог може бути поділена на значну кількість окремих показників якості, склад яких залежить від виду телекомунікаційної послуги.

3. Використання інноваційних технологій. Для підтримки конкурентоспроможності телекомунікаційні компанії проводять активну інноваційну політику та планомірно виводять на ринок нові послуги. Це пояснюється високою наукоємністю галузевої продукції та значно коротшим порівняно з іншими галузями життєвим циклом товару, а також відносно обмеженими можливостями щодо диференціації вже наявних продуктів через їх високу стандартизацію [2]. Інноваційна діяльність телекомунікаційних компаній робить великий вплив на традиційні галузі світової економіки, висуваючи нові технологічні вимоги до продукції, організації виробництва, внутрігалузевої комунікації та управління персоналом. Для успішного функціонування в умовах нового інформаційного суспільства всім ринковим суб'єктам необхідно своєчасно адаптуватися до останніх досягнень телекомунікаційних компаній.

4. Підвищення ефективності використання трудових ресурсів. Завдання управління трудовими ресурсами:

- формування кількості та складу працівників підприємства, які відповідають специфіці його діяльності та здатні забезпечувати реалізацію завдань з його розвитку;

- вибір найбільш ефективних форм залучення трудових ресурсів на підприємство;

- створення необхідних організаційних та економічних умов для поєднання економічних інтересів працівників з інтересами підприємства та його власників;

- забезпечення високих та сталих темпів зростання продуктивності та ефективності праці;

- пошук та застосування ефективних форм мотивації та матеріального стимулювання персоналу.

На сучасному етапі напрямами покращення ефективного використання трудових ресурсів в Україні можуть бути [2; 3; 6]:

1) активна політика держави (напрями політики включають соціальну підтримку, розвиток гнучкого ринку праці, його правове забезпечення, працевлаштування, підготовку та перепідготовку кадрів);

2) економічне зростання вимагає збільшення кількості, поліпшення якості робочих місць (створення нових та реконструкція вже наявних робочих місць, зменшення робочих місць зі шкідливими умовами праці, захист середовища);

3) з огляду на особливості сучасного ринку праці, а саме поширеність підприємницької діяльності, ринок праці не може існувати поза конкурентною, заснованою на приватній власності економікою та демократичними суспільними інститутами, що відповідають світовим стандартам;

4) витрати на розвиток трудових ресурсів, що поступають з державного бюджету, від приватних фірм, корпорацій та окремих підприємців, мають не обкладатися податками та ставити трудящих у зв'язку з цим в юридичну або фактичну залежність від підприємців, держави, суспільства загалом;

5) надання можливостей міжнародного працевлаштування на користь якнайкращої реалізації робочої сили (працевлаштування не в Україні);

6) покращення використання ефективного організаційного принципу ринку праці (співпраця між підприємцями, профспілками і державою);

7) запозичення досвіду зарубіжних країн щодо укладення колективних договорів на вищому національному рівні між асоціацією підприємців та керівництвом профспілок; на рівні корпорацій та окремих підприємств;

8) для стримання прагнення працедавців переманювати до себе кваліфікованих спеціалістів, а також бажання працівників змінити місце роботи необхідно ввести на підприємствах рівну оплату за рівну працю;

9) розробка проекту для застосування на практиці загальнодоступних банків даних, що мають надавати кожному, хто шукає роботу, повну інформацію про вакантні місця по професіях, галузях і регіонах країни;

10) покращення якості освіти; запровадження курсів, систем підвищення освітнього рівня безробітних, перепідготовка за професіями, що мають попит на ринку праці; організація семінарів для молодих спеціалістів, які допоможуть їм оволодіти вміннями самопрезентації, проаналізувати власні очікування, співвіднести їх з потребами ринку праці, знайти на ньому своє місце;

11) державне фінансування програм ринку праці, що сприяє активному розвитку трудових ресурсів, включає забезпечення географічної мобільності робочої сили шляхом фінансування переїзду сімей в райони, де є вакантні робочі місця, з гарантією поліпшення матеріальних умов життя; організацію для молоді суспільних робіт з гідною платою; заохочення підприємців до прийняття на роботу людей з обмеженими здібностями та до створення спеціального технічного устаткування робочих місць для них; стимулювання розвитку підприємницької діяльності; збільшення соціального захисту населення на ринку праці;

12) впровадження додаткового заробітку для студентів шляхом організації оплачуваних робіт на базі місця навчання (навчального закладу);

13) підвищення шансів працевлаштування працівників зі старших вікових груп, відповідальність працедавців за необгрунтоване звільнення співробітників;

14) створення сприятливих умов для розкриття інтелектуального розвитку, ефективного застосування трудового потенціалу, впровадження ефективних фінансових і нематеріальних способів мотивації; вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання додаткових доходів;

15) управління ефективним використанням трудового потенціалу, постійне забезпечення покращення його якості, забезпечення відповідності трудового потенціалу вимогам міжнародного рівня; підтримка висококваліфікованих спеціалістів.

5. Моніторинг конкурентів. В сучасних умовах інформація стосовно зміни в сильних та слабких місцях конкурентів не буде повною без дослідження архітектури ланцюга накопичення вартості конкурентів порівняно з фірмою, що досліджується. Згаданий метод дає змогу визначити можливості оптимізації та координації взаємозв'язків між ланцюгом цінності компанії та ланцюгами постачальників, каналів розподілу та покупців.

Оскільки отримання інформації про конкурентів потребує часу, а вона надходить не єдиним потоком, то є сенс для кожного конкурента заводити картку обліку, яку доцільно розділити на три вище розглянуті блоки, до яких буде вноситися вся інформація, що надходить. Зібрану інформацію повинні оцінити експерти, а для кожного конкурента описати його стратегію та зробити прогноз щодо реакції на реалізацію стратегічних ініціатив фірми.

У зв'язку з тим, що формування потенціалу підприємства є складним динамічним процесом, орієнтованим на максимальну взаємодію із зовнішнім середовищем і забезпечення високої якості реалізації, важливо визначити, які саме фактори обумовлюють розвиток його елементів і впливають на їхню збалансованість і ефективність використання.

Очевидно, що в основі побудови системи цих факторів повинен лежати принцип сфери впливу на елементи потенціалу, відповідно до якого усі фактори можна класифікувати на зовнішні та внутрішні відносно формування та розвитку потенціалу.

До зовнішніх факторів відносяться економічні, соціальні, політичні, юридичні умови, вплив яких визначається обмежувальними або стимулюючими заходами з боку різних державних органів, банків, інвестиційних компаній, суспільних груп, політичних сил тощо Такими заходами, як правило, виступають податкові, процентні ставки, законодавчі, етичні, суспільні норми, тиск політичних сил [3].

Крім того, важливим зовнішнім фактором є ринкові умови на вході (умови конкуренції на ринках ресурсів) і виході із системи (умови конкуренції безпосередньо в галузі).

Відповідно до вищевикладеного матеріалу розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності телекомунікаційного оператора пропонуємо проводити за такою формулою:

конкурентоспроможність оператор зв'язок

~К - f(K^3B К^ЗБ К^ЗБ К^ЗБ К^ЗБ К^ЗБ К^ЗБ \ (1)

К = fKf, де К» = K_i*n_i, (2)

і=1

де К™ - зважений частковий показник конкурентоспроможності окремих складових потенціалу оператора загальним числом m;

К - частковий показник конкурентоспроможності;

П - коефіцієнт значущості.

Отже, результатом кількісного аналізу конкурентоспроможності є визначення такого показника, як рівень конкурентоспроможності, який дає змогу зіставляти підприємства між собою. Відповідно до цілей підприємства необхідно вибрати правильну стратегію розвитку.

Стратегії концентрованого зростання. Ці стратегії пов'язані зі зміною продукту / ринку. Під час їх використання суб'єкт підприємницької діяльності намагається поліпшити свій продукт або виробляє новий, не змінюючи галузь. Щодо конкретного ринку, то суб'єкт шукає можливості поліпшення на ньому своїх позицій або переходу на новий ринок.

Стратегії інтегрованого зростання. Це стратегії бізнесу, пов'язані з розширенням суб'єкта підприємницької діяльності шляхом додаткового утворення нових структур. Зазвичай підприємства використовують такі стратегії за умов перебування в сильному бізнесі, а інтегроване зростання не суперечить їх довгостроковим цілям. Підприємство може здійснювати інтегроване зростання як шляхом придбання власності, так і шляхом розширення. При цьому в обох випадках відбувається зміна його позицій всередині галузі.

Розрізняють два основні типи стратегій інтегрованого зростання:

- стратегія зворотної вертикальної інтеграції, спрямованої на зростання підприємства шляхом включення до своєї структури підприємств, які вже здійснюють постачання, або посилення контролю над постачальниками;

- стратегія вертикальної випереджальної інтеграції, що виявляється у зростанні підприємства шляхом придбання або підсилення контролю над структурами, що розміщуються між ним і кінцевим споживачем, зокрема системами розподілу і продажу.

Стратегії диверсифікованого зростання. Ці стратегії реалізуються тоді, коли суб'єкт підприємницької діяльності не може розвиватися на конкретному ринку з певним продуктом у межах конкретної галузі.

До основних належать такі стратегії диверсифіковано - го зростання:

- стратегія центрової диверсифікації, що базується на пошуку і використанні додаткових можливостей виробництва нових продуктів;

- стратегія горизонтальної диверсифікації, що припускає пошук можливостей зростання на наявному ринку шляхом освоєння випуску нової продукції, що потребує нової технології;

- стратегія конгломеративної диверсифікації, яка полягає в тому, що підприємство розширюється шляхом виробництва продуктів/послуг, технологічно не пов'язаних з уже виробленими новими продуктами, які реалізуються на нових ринках.

Стратегії скорочення. Часто для подолання кризових ситуацій суб'єкти підприємницької діяльності використовують стратегії цілеспрямованого скорочення виробництва. Зазвичай такі стратегії легко реалізувати. Однак необхідно чітко усвідомлювати, що їх неможливо уникнути. Розрізняють чотири види стратегій цілеспрямованого скорочення бізнесу:

- ліквідації, що є граничним випадком стратегії скорочення і здійснюються тоді, коли підприємство не може продовжувати діяльність;

- «збирання врожаю», що припускає відмову від довгострокової перспективи існування певного бізнесу за для одержання максимальних доходів за короткий період, тобто розуміння, що бізнес приноситиме швидкі та порівняно великі гроші, але короткий період; скажімо, страйк авіакомпаній сприяє пожвавленню залізничних та автоперевезень, що деякий час приносить великі прибутки; цю стратегію застосовують малоперспективні підприємства, що не можуть бути вигідно продані, але можуть принести доходи під час «збирання врожаю»; ця стратегія припускає скорочення витрат на закупівлі, на робочу силу і максимальне одержання доходу від розпродажу наявного продукту.

Після вибору стратегій необхідно вдосконалювати управління усіма процесами на підприємстві.

1. Постійне використання інновацій виробничої інфраструктури зв'язку. В умовах ринкової економіки конкуренція та загроза банкрутства спонукають удосконалювати виробництво, підвищувати якість продукції, знижуючи її собівартість. Рушійною силою зростання конкурентоспроможності підприємства є також впровадження інновацій. Саме на їх основі розробляються сучасні технології, нові підходи до організації виробництва, управління якістю продукції, які обумовлюють успіх та ефективність діяльності підприємства. Конкуренція лише створює ситуацію необхідності пошуку конкурентних переваг фірми та конкурентоспроможності товару, тобто лише спонукає удосконалювати увесь процес, а саме від виробництва до збуту і споживання. А самі конкурентні переваги забезпечує реалізація підприємством інновацій [3].

2. Пошук нових ідеальних форм надання конкурентоспроможних послуг. Товар постійно потрібно видозмінювати та удосконалювати, щоб утримувати свою конкурентну позицію на ринку.

3. Надання послуг. Чим вище на сегменті вимоги до якості товару, тим важче туди потрапити та утримувати боротьбу за певний сегмент, а якщо підприємству вдається утримати свої позиції на цьому сегменті, то це свідчить про високий рівень підприємства та про його конкурентоспроможну продукцію.

4. Використання якісних технологій надання послуг зв'язку. Якщо підприємство використовує якісні матеріали для виготовлення товару, то товар буде якісним, довгостроковим. В такому разі у покупців не з'явиться бажання перейти до інших продавців.

5. Проведення постійних наукових досліджень ринку зв'язку. Маркетингові дослідження ринку є обов'язковою умовою успіху товарів, пропонованих на ринку. Вони ефективні тоді, коли розглядаються не тільки як процес отримання важкодоступної комерційної інформації, але й як засіб, що забезпечує керівництво організації аналітичними висновками про зміни маркетингового середовища з метою покращення можливостей системи управління [4].

6. Інвестування наукових досліджень у сфері зв'язку та інформатизації. Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами, як проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; розробка, освоєння, випуск та поширення принципово нових видів техніки і технології; розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального та екологічного становища; технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології [5].

Якщо підприємством управляти ефективно, а також дотримуватися запропонованих нами рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності підприємства, на нашу думку, підприємство буде утримувати свою конкурентну позицію на ринку та економічно розвиватись, бо ці дві економічні властивості взаємопов'язані.

Список використаних джерел

конкурентоспроможність оператор зв'язок

1. Гранатуров В., Кораблінова І. Конкурентоспроможність телекомунікаційних компаній: проблеми теорії та практики управління: монографія / за наук. ред. В. Гранатурова. Київ: Кафедра, 2012. 320 с.

2. Гранатуров В., Осипов В. Удосконалення системи визначень у сфері конкурентоспроможності. Економіка промисловості. 2005. №3 (29). С. 143-157.

3. Воробієнко С. Визначення складу показників конкурентоспроможності телекомунікаційних послуг. Економіка: проблеми теорії та практики. 2009. Т. 5. Вип. 248. С. 101-109.

4. Довбенко В. Чинники підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств за умов глобалізації. Зовнішня торгівля: право та економіка. 2007. №6 (35). С. 29-35.

5. Балабанова Л., Кривенко А. Управління конкурентоспроможністю підприємств на основі маркетингу: монографія. Донецьк: ДонГУЕТ ім. Туган-Барановського, 2004. 147 с.

Размещено на Allbest.ru