Державні механізми протидії тінізації економіки України як елемент економічної безпеки

Markina I. А., Somych M. І. Public mechanisms of countering shadowing economy in Ukraine as an element of economic safety.

The article describes the prerequisites for the need to improve the mechanism of state regulation of the process of counteracting the development of the shadow economy of Ukraine. The main mistakes made by state bodies of economic transformations in the 1990s were determined, which influenced the level of the shadow economy in modern Ukraine. The duality of the shadow economy is defined. The main models of state regulation of the counteraction of the shadow economy, used by different countries with different levels of economic development and peculiarities of their application, are singled out.

Keywords: de-shadowing, state policy, public regulation, economic security, management mechanism, official economy, shadow economy.

Вітчизняна економіка потребує побудови економічно вигідних взаємовідносин держави, бізнесу та споживача, а процес розвитку і вдосконалення системи економічних інтересів -подальшої наукової розробки й обґрунтування. При цьому важливо, щоб система інтересів векторно збігалася з принципами забезпечення економічної безпеки і не створювала конфліктних ситуацій у різних соціальних рівнях суспільства. Загальновідомо, що тіньова економіка є складовою частиною економіки, що зазнає значних змін упродовж усього періоду розвитку будь-якої держави. Система тіньових економічних відносин, що сформувалася за часів СРСР, вплинула на подальшу тінізацію економіки України. Проте тенденція до зростання обсягів тіньової економіки була зумовлена подальшими нераціональними урядовими рішеннями та неефективними реформами у різних сферах господарювання [5].

Час радикальних соціальних, політичних і економічних змін у кожній із країн світу характеризується активізацією тіньових проявів в економічній діяльності. Не став винятком і трансформаційний процес у постсоціалістичних країнах, у тому числі в Україні [15]. Як свідчать дослідження, тіньова економіка - явище не нове. Подібний економічний феномен притаманний усім країнам незалежно від рівня і моделі економічного розвитку [7].

Складність і особливості тіньової економіки зумовили необхідність наукових досліджень у сфері тіньових економічних відносин. Сутність тіньової економіки і шляхи боротьби з нею розглянуто в публікаціях вітчизняних та зарубіжних вчених: Варналій З.С. [10], Верещагін С.Г [4], Дворянінов А.В. [5], Дяченко О.П. [18; 19], Латов Ю.В. [6], Маркіна І.А. [7], Проява С.М. [8], Швабій К.І. [12], Гришова І.Ю. [18; 19], Наумов О.Б. [17] та інші.

Незважаючи на достатнє вивчення феноменів і форм тіньової економіки, методів оцінки масштабів тіньової економіки, форм і методів державного впливу на тіньову економіку, більш детального дослідження потребує механізм державного регулювання процесів протистояння тіньовій економіці.

Метою дослідження є удосконалення механізму державного регулювання процесу протидії розвитку тіньової економіки України, що є важливим аспектом для повного та глибокого вивчення явища тінізації офіційної економіки, а також для розробки заходів щодо її детінізації.

Значний вплив на рівень тіньової економіки в сучасній Україні мали явні прорахунки й помилки в проведенні державними органами економічних перетворень в 90-і роки минулого століття. Перша і найважливіша помилка полягала в тому, що державні структури в 90-ті роки втратили здатність не тільки до стратегічного, а й до оперативного управління економікою, зокрема й до здійснення основних функцій у сфері національної безпеки. Некеровані сфери економіки дуже швидко заповнилися мафіозно-тіньовими зв'язками і сімейно-дружніми відносинами, для яких характерні прагнення «відхопити ласі шматки громадського пирога», нажитися за рахунок спекулятивних операцій: від організацій «пірамід», обману і вимагання, до поширення особистісних, кланово-земельних відносин. Друга помилка полягала в процесі реалізації моделі економічного реформування, яке включало масову форсовану приватизацію, стрімку лібералізацію цін, разове «відкриття» економіки зовнішньому світу, рестриктивну грошово-кредитну політику, жорсткий податковий пресинг на виробництво, дестимулюючий механізм легальної економічної діяльності, що витісняв останню в тінь. Третя помилка відбувся при усуненні держави від соціальної політики в 90-і роки. В Україні, як і в більшості постсоціалістичних країн, сформувалася структура суспільства, що володіла високим тіньовим потенціалом. Велика частка населення, що відносилася до категорії бідних, безробітних і фіктивно зайнятих, так зване соціальне дно (із числа жебраків, безпритульних, біженців тощо) стала основним соціальним осередком для розвитку тіньової економіки [9].

Також сама держава та її органи стали активними учасниками тіньових операцій. Представники різних органів влади отримували вигоди від процесів приватизації, розпродажу природних ресурсів, розбудови й підтримки фінансових пірамід, зростання корупції.

В останні десятиріччя держава, прагнучи приборкати і вивести на легальний ринок тіньовий сектор, намагалася здійснювати окремі кроки в області оподаткування, контрольно-фіскальних функцій підтримки підприємництва. Окремо слід відзначити політику децентралізації та посилення фінансової спроможності органів місцевого самоврядування [16].

Проте існування тіньового сектора економіки - проблема комплексна, вона має не тільки економічні, але й політекономічні, соціальні і, навіть, психологічні причини. Світовий досвід і численні дослідження свідчать, що боротьба з тіньовою економікою повинна здійснюватися одночасно в декількох напрямках. Перевага або зосередження заходів тільки на одному напрямку (наприклад, концентрація на посиленні контролю) може не тільки не увінчатися успіхом, але й привести до протилежних результатів - до зростання тіньового сектора [1].

Для ефективного виведення економіки з тіні необхідно, перш за все, визначити фундаментальні причини цього явища. Основними «драйверами» переходу економічних агентів у тінь є:

- порівняно високе податкове навантаження;

- надмірна «зарегульованість» економічної діяльності, адміністративні бар'єри ведення бізнесу;

- низька ефективність політики державних громадських інститутів - відсутність захисту прав власності, незалежного суду, свободи інформації, громадського контролю над діяльністю уряду тощо;

- низька якість регулювання ринку праці, проблеми нелегальної міграції, нелегальної робочої сили;

- низька якість державних послуг і відсутність видимого для платника податків зв'язку між рівнем отримуваних ним державних послуг і обсягом його податкових зобов'язань;

- корупція серед представників перевіряючих органів.

Перераховані причини навряд чи можуть бути усунені послідовно - вони пов'язані між собою, наприклад, занадто високе податкове адміністративне навантаження створює стимули для корупції, зловживання владою, використання системи «відкатів».

Відзначаючи масштаби тіньового сектора в країні, можна сформулювати такі основні закономірності: обсяг тіньового сектора тим вищий, чим вище податкове навантаження, вищі ставки податків на працю і соціальних внесків, більше «зарегульована» економіка, нижча якість суспільних інститутів, менша задоволеність якістю державних послуг, вищий рівень безробіття.

Зниження тіньового сектора є одним із пріоритетних напрямків стратегічного розвитку України, реалізація якого неможлива без системного підходу до аналізу тіньової економіки в цілому, її окремих складових і взаємозв'язків між ними, а також визначення основних факторів впливу на тінізацію капіталів економічних суб'єктів [10, с. 126].

У країнах з трансформаційною економікою, на відміну від розвинених країн, інститути тіньової економіки активно вивчаються поряд з інститутами легальної економіки. Така ситуація обумовлена тим, що господарська діяльність у країнах з такою економікою завжди може відбуватися поза законом. Для цього необхідно розібратися в суті тіньової економіки та визначити шляхи скорочення тіньового сектора.

Виникає необхідність у здійсненні регулюючих впливів на окремі суб'єкти господарювання. Важливо звернути увагу на індикативну функцію тіньової економіки, що полягає в демонстрації недосконалості окремих механізмів державного регулювання.

Можна погодитися з думкою Сулакшин С., який зазначає: «Не можна сказати, що до теперішнього часу в країні не робилися спроби розробити і реалізувати ті чи інші концепції протидії корупції та тіньовій економіці, ініціаторами яких виступали регіональні структури, окремі політики і наукові колективи. Так само як не можна з упевненістю стверджувати, що всі ці концептуальні підходи в різному ступені були помилковими або несвоєчасними» [9].

Позначену проблему суперечності економічних інтересів держави та безпеки суб'єктів господарювання підтверджують дослідження Чернишової Ю., яка дійшла такого висновку: «Дослідження малого підприємництва в концепції економічних суперечностей, що припускає основне і безліч приватних економічних суперечностей, дозволило розкрити його сутність: зіткнення інтересів держави та інтересів малого підприємництва, суперечності незалежності приватної власності і державного регулювання малого підприємництва; між інтересами господаря-підприємця та інтересами найманих працівників, між економічною ініціативою підприємця і злочинними посяганнями на підприємницьку справу ...» [11].

Основний внесок у практику аналізу стану безпеки малого підприємництва вніс Шулус А.А., який сформулював основну економічну суперечність - постійне зростання соціально-економічного значення малого підприємництва в країні і відносно низька економічна життєздатність малих підприємств, низький рівень їх безпеки [13].

Аналіз функціонування різних економічних систем дозволяє зробити висновок, що будь-якій із них притаманне існування таких економічних відносин, які суперечать чинним правовим нормам. Досліджуючи генезис «тіньової економіки», науковці пов'язують її виникнення та розвиток із формуванням інституту державності [12].

Доцільно відзначити, що загальною передумовою появи тіньової економіки в державі є потреба значної частки населення отримувати й акумулювати грошові кошти, ігноруючи при цьому обов'язкові платежі та податки.

Одна з причин виникнення широкого спектра тлумачень такого поняття, як тіньова економіка, викликана двозначністю, яка міститься в самому терміні. З одного боку, у ньому вбачається нелегальний і кримінальний початок, а з іншого - стверджується про економіку та пов'язані з нею виробничі відносини. Так, на думку дослідника Латова Ю.В., на сучасному етапі сформувалися дві парадигми аналізу тіньових економічних відносин - інституціональна («десотіанська») і традиційно-інституційна (культурологічна). Згідно з першою парадигмою головною причиною тіньових відносин є недосконалість законів та правоохоронної діяльності, які створюють великі витрати для легального захисту прав власності. Згідно з другою - головна причина - це культурні норми, які розглядають конкурентну підприємницьку діяльність як маргінальну [6, с. 273].

Основними передумовами, що зумовлюють розвиток тіньової діяльності на національному рівні, можна визнати наявність прогалин і колізій у господарському законодавстві, слабкий розвиток фінансових інститутів з їх контролюючими функціями, недосконалість правової бази в області податків, низький рівень заробітної плати у значної частини населення, що змушує знаходити додаткові джерела доходу. Особливе місце серед перерахованих явищ займає результат злиття кримінальної й економічної злочинності - кримінальна діяльність відрізняється на сучасному етапі розвитку економічних відносин організованістю та професіоналізмом суб'єктів, що здійснюють правопорушення і злочини, високим рівнем технічного шахрайства з використанням комп'ютерної техніки та глобальної мережі Інтернет, а також корумпованими зв'язками організованої злочинності з органами державної влади тощо [1].

Основна причина існування тіньового сектора економіки полягає в існуванні державного сектора економіки, який породжує як податки, так і корупцію та бюрократію, які є фактично основними детермінантами існування тіньового сектора економіки. Тому можна стверджувати, що розмір тіньового сектора економіки - це «плата» суспільства за існування (ефективного/ неефективного) державного сектору економіки. У країнах, де держава ефективно виконує свої функції, тіньовий сектор економіки невеликий. У країнах, де держава неефективно виконує свої функції, тіньовий сектор економіки значний. Наочним прикладом цьому є Україна [3, с. 117].

Для здійснення ефективної боротьби з тіньовим сектором вітчизняної економіки лише визнання наявності цієї проблеми недостатньо. Необхідно на найвищому державному рівні усвідомлення неминучості усунення цієї ключового перешкоди для забезпечення підвищення ефективності економічних показників національної економіки. Механізм державного регулювання процесу протидії розвитку тіньової економіки України має носити комплексний характер державної політики, розрахованої на тривалий період.

Аналіз досліджень із зазначеної проблематики дозволив визначити існування трьох основних підходів до формування механізму державного регулювання процесу протидії розвитку тіньової економіки: організаційний підхід, управлінський підхід, організаційно-управлінський підхід [4].

Організаційний підхід дозволяє відстежувати дію об'єктивних закономірностей організації, розкривати критерії та принципи організованості, досліджувати організаційну основу процесу протидії тіньовій економіці, організаційне середовище та умови активності суб'єктів підприємницької діяльності, аналізувати організаційний механізм і прогнозувати шляхи його вдосконалення [7].

Управлінський підхід вивчає управління як одну із функцій організації, розробляє цілі, можливості і методи управлінського впливу на організацію протидії тіньовій економіці відповідно до об'єктивних закономірностей управління.

Організаційно-управлінський підхід до формування механізму протидії тіньовій економіці передбачає системний аналіз поведінки суб'єктів у тіньовому секторі економіки, його формалізацію, дослідження функцій і, відповідно, виявлення закономірностей протидії офіційній економіці як протидії тіньовій економіці, одним з елементів якої і є механізм державного регулювання процесу протидії розвитку тіньової економіки, зокрема його організаційно-управлінської складової [3].

Протидія розвитку тіньової економіки, а в подальшому і зниження її рівня, має знайти відображення в стратегії соціально-економічного розвитку країни, що пов'язано з декількома основними причинами: по-перше, це одна з основних проблем реалізації ринкових реформ; по-друге, стратегічне значення проблеми не обмежується довгостроковим характером її рішення. Вона пов'язана з докорінними перетвореннями всієї економічної системи країни, а це означає зміну парадигми соціально-економічного розвитку, формування середнього класу; по-третє, в загальному контексті глобалізації світової економіки Україна не може зайняти належного місця у світовому співтоваристві, перебуваючи в списку найбільш корумпованих країн; по-четверте, тіньова і кримінальна економіка є фінансовою базою тероризму, а значить, несе в собі загрозу національній безпеці країни.

Тобто, комплексний підхід до протидії тіньовій економіці в Україні відсутній, ведеться лише боротьба з окремими її проявами, здійснюються заходи без урахування регіональної специфіки. Очевидно, що скорочення обсягу тіньового обороту хоча і є важливим завданням, але не може бути здійснено будь-якими засобами. Посилення державного тиску на малий та середній бізнес, розширення повноважень відомств, контролюючих господарську діяльність, здатне істотно сповільнити економічне зростання.

Окреслені цілі державної політики щодо підтримки підприємництва повинні бути враховані при розробці концептуальних положень державної протидії тіньовій економічній діяльності.

Проведені дослідження дозволили виділити основні моделі державного регулювання протидії тіньовій економіці, що використовуються країнами з різним рівнем розвитку економіки, і особливості їх застосування (Табл. 1).

Таблиця 1. Основні моделі державного регулювання протидії тіньової економіки

* Джерело: [3]

Дослідження свідчать, що на сучасному етапі головною метою державної політики щодо протидії тіньовій економіці України на всіх рівнях є створення високоефективного механізму державного регулювання протидії тіньовій економіці, що забезпечує широкі можливості для розвитку легального сектору економіки та є передумовою створення системи протидії тіньовим економічним відносинам.

Проведені дослідження дають підставу зазначити, що процес впровадження концепції протидії тіньовій економіці на державному рівні протікає складно й нерівномірно. Вивчення стану протидії тіньовим відносинам дозволяє виділити чотири стадії готовності до впровадження концепції протидії проявам тіньової економіки (Рис. 1).

Рис. 1. Стадії готовності до розробки та впровадження концепції протидії тіньовій економіці [3; 6]

Відповідно до проведеного аналізу зарубіжної практики існує два основні підходи до легітимації тіньового сектору - посилення «очікуваного» покарання (за рахунок збільшення ймовірності застосування «каральних заходів» і підвищення його жорсткості) та стимулювання добровільного виходу з тіні. Ці підходи рідко використовуються окремо.

Серед практичних заходів, спрямованих на зниження тіньового сектора, можна виділити такі [2]:

- посилення вимог до заявок на право податкового вирахування в галузях із високими ризиками відходу в тінь (Канада, Швеція, Велика Британія, США);

- поширення практики використання даних «третіх сторін» при виявленні споживання, що «кидається в очі» (над дорогих товарів і предметів розкоші) (Австралія);

- публікація у відкритому доступі імен неплатників - політика naming and shaming (Велика Британія);

- створення системи стандартів або типових показників для галузей, які показували б співвідношення між витратами і випуском продукції (Австралія);

- примусове використання сертифікованих касових апаратів (із чорним ящиком) для організацій, що використовують готівку (Канада, Швеція, Греція);

- примусове використання реєстрів найманих працівників з обов'язковим зазначенням особистих даних працівника, відпрацьованого часу, виду діяльності організації та її назви (Швеція);

- додаткові штрафи для платників податків, які раніше вже були викриті в ухиленні від сплати податків (Велика Британія);

- створення служби зв'язку з платниками податків, які пройшли аудиторську перевірку, для моніторингу поточного стану та забезпечення допомоги в разі потреби (Австралія).

Найчастіше застосовується комбінація цих заходів. Варіанти заходів зниження масштабів тіньового сектора, сформульовані в Табл. 2.

Таблиця 2. Варіанти заходів щодо зниження масштабів тіньового сектора

Значна частина суб'єктів тіньової діяльності та осіб офіційно не зайнятих, що належать до вимушеної іллегальної економіки, при осмисленому підході здатні стати реальною силою, яка зміцнить виробництво, підніме офіційну економіку на новий рівень розвитку. Зазначеному можуть сприяти заходи непрямого характеру (вдосконалення податкового й трудового законодавства, системи соціального захисту, підготовки та перепідготовки кадрів), які є більш ефективними в порівнянні з прямими адміністративними заходами (різного роду заборони, посилення покарань).

З іншого боку, необхідне пряме державне втручання, жорстка реалізація принципу диктатури закону, коли мова йде про злісні порушення господарюючими суб'єктами законодавства, вияви прояву корупції й тіньової активності олігархів. У цьому аспекті обґрунтовано виглядають заходи щодо зменшення контролю за малим бізнесом, але посилення покарань за порушення.

Досить актуальним є завдання посилення незалежності влади. Саме на рівні окремих регіонів особливо активно протікають процеси зрощування державної влади з представниками бізнесу, а часом і відверто кримінальними елементами.

Реалізація поставлених завдань вимагає значних змін у структурі державного управління. У широкому комплексі інституційних реформ виділимо, перш за все, оптимізацію структури органів держуправління та правоохоронних органів, встановлення ефективного держконтролю в економічній сфері, адміністративну реформу корпусу держчиновників тощо.

Водночас проведені правові й інституційні заходи не принесуть бажаних результатів, якщо не будуть доповнені заходами щодо формування в країні здорової етичної основи підприємництва та державної служби. Необхідно відмовитися від визнання сили і правового характеру держави як єдиного способу вирішення проблеми тіньової економіки. Закони завжди можна обійти, так само як і сховатися від наглядових органів. Крім того, існують можливості ведення господарської діяльності не порушуючи закон, але які не можна вважати чисто економічними й легальними та відносити до офіційної економіки. До них можна віднести: використання прогалин у законодавстві і неврегульованих законом окремих аспектів економічної діяльності, недобросовісну конкуренцію, відносини бізнесу і влади, побудовані на взаємовигідній основі (хабарі, «відкати», заохочення чиновників).

Держава повинна взяти на себе відповідальність за реалізацію свого роду виховної функції, спрямованої на укорінення здорових принципів етичної поведінки в економічній діяльності й особливу увагу приділяти дотриманню держслужбовцями принципів законності та особистої незацікавленості. Ця проблема повинна вирішуватися в тісній співпраці з інститутами громадянського суспільства - профспілками, організаціями підприємців, творчими асоціаціями, засобами масової інформації.

Об'єднання підприємців повинні мати добре розроблені концепції своєї професійної етики, кодекси поведінки або спеціальні етичні статті, включені до статутних документів, де в тому числі має бути висловлено ставлення до порушення закону й недобросовісних форм бізнесу, а покаранням за порушення повинно стати як мінімум виключення зі спільноти підприємців або кримінальна відповідальність.

Набір конкретних заходів держави щодо формування здорової етичної основи може бути досить значний - від фінансування розробки та реалізації навчальних курсів до встановлення спеціальних премій для найбільш добросовісних учасників ринку, податкового послаблення сумлінним співтовариствам підприємців.

Отже, Україна шляхом управлінського впливу й послідовної політики здатна істотно змінити ситуацію, що склалася в тіньовому бізнесі, і, тим самим, сприяти підйому вітчизняної економіки.

Головною метою державної політики щодо протидії тіньовій економіці в Україні на всіх рівнях повинно стати створення високоефективного механізму державного управління протидії тіньовій економіці, що забезпечить широкі можливості участі всіх зацікавлених осіб: правоохоронних органів, органів державного управління всіх рівнів, громадських і політичних організацій, об'єднань і партій, громадян тощо. На Рис. 2 представлено пропонований механізм формування державної політики протидії тіньовим відносинам.

Застосування пропонованого механізму державного регулювання процесу протидії розвитку тіньової економіки України буде сприяти не тільки формуванню повноцінного ринкового середовища, розвитку економіки, процесу демократизації суспільства в цілому, але і забезпеченню відродження й ефективного розвитку вітчизняного підприємництва.

Важливість питання державного рулювання процесів протидії тіньовій економіці в Україні та зниження її обсягів полягає в:

запобіганні та скороченні тіньової діяльності;

запобіганні негативним наслідкам від тіньового сектору економіки.

Рис. 2. Пропонований механізм державного регулювання процесу протидії розвитку тіньової економіки України

* Джерело: складено на основі [3; 7]

Висновки

Тіньова економіка - явище соціально-економічного характеру, що пояснюється причиною її виникнення, тобто нестачею або дефіцитом певних ресурсів або продуктів матеріального характеру та бажанням їх отримати чи примножити. Відповідно детінізація економічних процесів у державі має бути орієнтована на подолання причин їхнього виникнення, із використанням комплексу методів економічного, правового, політичного та соціального характеру.

Напрями державного впливу на процеси протидії тіньовій економіці займають важливе місце в структурі механізму державного регулювання, оскільки в процесі його застосування здійснюється стримування дії негативних чинників та перетікання ресурсів із реального сектору в нелегальне виробництво, нейтралізуються підприємницькі та фінансові ризики, посилюється контроль за тіньовими та кримінальними явищами з боку держави та суспільства. Тому актуальними напрямками подальших досліджень стане деталізація напрямів державного впливу.