Вплив реструктуризації властивостей знань на формування нової економіки: регіональний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний технічний університет

Вплив реструктуризації властивостей знань на формування нової економіки: регіональний аспект

Подлужна Н.О.,

канд. екон. наук, доцент, nataliia.podluzhna@donntu.edu.ua

Анотація

соціальний економіка управління знання

У статті розкрито основні властивості знань як основного драйверу соціально-економічного розвитку країни та її регіонів. Запропоновано активізацію їх прояву з метою наближення країни до стану економіки знань. Визначено вплив властивостей знань на становлення ЕЗ на усіх рівнях управління.

Ключові слова. Знання, економіка знань, досвід, економічні ресурси, економічний продукт, інформація, фактори виробництва.

Аннотация

В статье раскрыты основные свойства знаний как основного драйвера социально-экономического развития страны, и ее регионов. Предложено активизацию их проявления с целью приближения страны к состоянию экономики знаний. Определено влияние свойств знаний на формирование экономики знаний на всех уровнях управления.

Ключевые слова. Знания, экономика знаний, опыт, экономические ресурсы, экономический продукт, информация, факторы производства.

Annotation

Keywords. Knowledge, knowledge economy, experience, economic resources, economic product, information, factors of production.

Незалежно від демографічних, політичних, економічних або міжнародних тенденцій розвитку країни, які впливають на трансформацію структури ринку праці, незмінним залишається досить високий попит на компетентних і досвідчених фахівців, здатних швидко адаптуватися до сучасних змін в економічній і соціально-трудовій сферах. Такий попит може бути задоволеним виключно персоналом, який має високий рівень професійних знань, характеризується широким світоглядом, умінням ефективно розв'язувати комплексні виробничі проблеми й завдання та приймати якісні управлінські рішення. Особливо це є актуальним у динамічно мінливих умовах функціонування суб'єктів господарювання, ефективність діяльності яких вимагає нагромадження достатнього обсягу професійних знань та інформації. Саме тому виникла необхідність у розробці підходів нагромадження, управління та поширення новітніх знань, у визначенні критеріїв корисності їх використання на всіх рівнях управління. Знання, які є основою нововведень і базою для формування інтелектуального капіталу підприємства, належать до його конкурентних переваг і мають цінність як для робітника, так і для підприємства, за умови їх відповідності об'єктивним вимогам роботодавця. Нагромаджені професійні знання забезпечують робітнику можливість отримання робочого місця відповідного його рівню кваліфікації, гідного рівня оплати праці, повноцінного соціального пакету, гарантій безперервного професійного розвитку та кар'єрного зростання. Цінність знань для підприємства характеризується можливістю оптимізувати чисельність персоналу при забезпеченні постійних тенденцій зростання продуктивності праці та ринкової вартості працівників. При цьому одночасно корисність знань для робітника і підприємства посилюється та набуває центрального місця в умовах постіндустріального суспільства при побудові економіки знань (далі - ЕЗ).

Дослідженню категорії «знання» та її значення для розвитку постіндустріального типу економіки присвячено праці багатьох зарубіжних і українських науковців. У 1962 р. першим акцентував увагу на необхідності дослідження економічних аспектів управління знаннями з економічної сторони Ф. Махлуп (F. Machlup), праці якого було присвячено визначенню особливостей процесу виробництва знань в освіті, дослідженнях та розробках, комунікаціях та їх впливу на динаміку макропоказників [5]. П. Друкер (P.F. Drucker) у 1968 р. розкрив значимість знань та інформації, які зумовлюють нові орієнтири в економіки країни та визначають новітні вектори розвитку для існування інформаційного суспільства [12]. У 1973 р. Д. Белл (D. Bell) також наголошує на цінності знаннєвих ресурсів в економічному розвитку економіки країни, що обумовлює початок переходу від індустріального до постіндустріального суспільства [10]. У зв'язку з виявленням знання як нового джерела прогресу на всіх рівнях управління в 1994 р. П. Дасгупта (P. Dasgupta) та П. Девід (P. David) розкрили сутність нової економічної науки, яка заснована на знаннях [3]. О. Тоффлер (A. Toffler) і Х. Тоффлер (Н. Toffler) у 2006 р. також розглядали нові джерела багатства країн та акцентували увагу на існування розумної економіки, заснованої на знаннях [21]. У 2015 р. Д. Арайа (D. Araya) розкриває парадигму становлення ЕЗ і багатоаспектність її форм прояву [1].Отже, велика кількість наукових публікацій і досліджень, що присвячено проблемам становлення ЕЗ і визначення значення знань у процесах соціально- економічного розвитку на всіх рівнях управління, вимагає наукового узагальнення й систематизації існуючих вже положень і подальшої розробки теоретичних аспектів визначення основних підходів щодо висвітлення сутності категорії «знання», оцінки впливу знань на розвиток підприємства, на якісні та кількісні характеристики людського капіталу, що може бути здійснено за допомогою використання методів системного аналізу, узагальнення та логіки. Отже незважаючи на велику кількість публікацій, не існує єдиних підходів щодо визначення категорії «знання» з точки зору її впливу на процес становлення ЕЗ на рівні регіонів і країни.

Постановка завдання. Тому метою дослідження є обґрунтування впливу властивостей знань на процес досягнення стану ЕЗ на регіональному та державному рівнях.

Результати дослідження. У тлумачному словнику В. Даля наведено три різних підходи до визначення сутності категорії «знання». Відповідно до першого підходу, знання визначаються як стан, власність особи, яка щось знає, другого -- відомості, зведення, знайомства з чимось новим і третього -- пізнання, результат вчення, досвіду [11, с. 688]. Отже у наведених підходах робиться акцент на тому, що знання являються результатом навчання й досвіду та безпосередньо належать особі, що їх отримала. Наявність знань вказує на безперервну реалізацію пізнавальних процесів щодо їх придбання, оновлення та нагромадження, тобто їх трансформацію на основі отриманого досвіду та сучасних поглядів.

Знання є багатоаспектною категорією через те, що вони можуть розглядатися з точки зору інформаційного походження, як результату досвіду людини або підприємства, як продукт, ресурс і фактор виробництва. Багато визначень категорії знання побудовано на основі пояснення їх інформаційної сутності. Так, зарубіжні та українські вчені, основними серед яких є Ф. Махлуп (F. Machlup) [5], П. Друкер (P. Drucker) [12], І. Жураковська [12], А. Чухно [24], дотримуються думки, що знання та інформація є ідентичними, близькими за значенням поняття. У дослідженні Ф. Махлупа (F. Machlup) обґрунтовується, що «вся інформація -- це знання» [5, с. 8]. У роботі П. Друкера (P. Drucker) знання визначаються як інформація, яка має практичну цінність та використовується для отримання конкретних результатів [12]. А. Чухно вказує на те, що поняття інформація і знання представляють єдність, при цьому, знання -- це зміст інформації, а інформація -- форма поширення знань [24, с. 9]. Тобто інформація потрібна для того, щоб людина могла придбати знання.

У світовій науці доведено, що інформація повинна синтезуватися та оброблятися для того, щоб стати знаннями. У дослідженні Б. Салихова, С. Артюхина, Д. Летунова знання розглядаються як «свідомо і цілеспрямовано актуалізована, узагальнена, систематизована, структурована і скоординована інформація, що представляє собою перевірений практикою й істинний результат пізнання дійсності» [15, с. 18]. У цьому визначенні акцентується увага на тому, що параметром ідентифікації знань є їх узагальнення та систематизація. При цьому актуалізація інформації та її трансформація в корисне знання ще не гарантує безпосереднього застосування цього знання в подальшому творчому процесі.

Провідна роль у придбанні знань належить людині, яка отримує значний обсяг інформації на протязі всього свого життя у повсякденній і професійній діяльності. І. Жураковська дає визначення знанням, як необхідної інформації, що використовується на основі визначених правил і з урахуванням відношення людини, що її переробляє (відповідно до розуміння, досвіду, ігнорування, згоди чи незгоди) [13, с. 26]. Тобто робиться акцент на тому, що людина може синтезувати інформацію, з урахуванням нагромадженого свого людського капіталу, мати свою точку зору при ставленні до неї, певним чином її сприймати, що, як наслідок, приведе до придбання нових знань.

Ще одна особливість знань полягає в тому, що їх значення посилюється, коли вони використовуються та сприяють прийняттю рішень. Особливо ця властивість підкреслює вибірковість знань персоналу підприємства. Не кожне знання буде цінним для підприємства, а тільки ті, які використовуються у роботі та сприяє досягненню виробничих цілей. Отже знання представляють собою інформацію, що знаходиться у свідомості людей та використовується для прийняття рішень або спонукає до дій [19, с. 16]. О. Перепелюкова та Н. Куліш вказують на стратегічний характер знань, який проявляється у формуванні компетенцій працівників з подальшим їх використанням при прийнятті рішень [16, с. 267]. Тобто акцентується увага на тому, що людина, яка має певний запас знань, використовує їх у необхідній ситуації при розв'язанні наявної проблеми, що характеризує управлінський акцент категорії знання. При цьому не враховується факт, що знання можуть бути неявними, прихованими та не давати ніякого керівництва до дії. Їх систематизація та накопичення дає можливість отримати нове знання, підходи до виконання виробничих завдань.

Встановлено, що у деяких дослідженнях категорії «знання» та «інформація» розглядаються як різні за змістом поняття. Так, П. Дасгупта (P. Dasgupta) та П. Девід (P. David) вважають, що інформація стає «стислою і перетвореною в повідомлення, які можуть бути легко передані» [3, с. 493]. Дійсно, за сучасних умов досягнутому стану розвитку мережевої та цифрової економіки, розвитку мережі Internet, інформація складається та ґрунтується на величезних масивах баз даних, що містять відомості про явища, конкретні факти, події, характеристики тощо. Таким чином знання можуть існувати в узагальненому вигляді без людини, тобто розглядаються як економічний продукт, унікальність якого підтверджується відповідними патентами, ліцензіями, консалтинговими послугами та ноу-хау.

І.Нонака (I. Nonaka), Ф. Бішойєр (P. Byosiere), Ч. Боруцький (C. Borucki) і Н. Конно (N. Konno) визначають, що знання відрізняються від інформації тим, що вони виникають на основі обробки існуючої та створенні нової інформації, переконань людини і дій, які забезпечують їх розповсюдження [7, с. 337-338].

О.Перепелюкова і Н. Куліш вважають, що необхідно витягати знання з наявної інформації та перетворювати її для їх отримання [16, с. 267]. Тобто акцентується увага на тому, що інформація тільки тоді стане знаннями, коли її буде перероблено, систематизовано та підтверджено достовірність. Дійсно, сутність означених категорій є дуже близькою за змістом, проте вони мають і певні розбіжності. Інформація представляє собою матеріали для аналітики та розумової діяльності людини, що у результаті породжує знання. Тобто знання можуть бути визначеними на основі інформації, яка потребує критичного осмислення, переробки, узагальнення та систематизації.

Д. Одтретч (D. Audretsch) і М. Фелдман (M. Feldman) пов'язують відмінність між знанням і інформацією з витратами просторового розповсюдження: «вар-тість передачі інформації може бути інваріантна до відстані в той час, як вартість передачі знання, і в особливості знання особистісного (неявного) збільшується з відстанню» [2, с. 256]. П. Пател (P. Patel) і К. Певитт (K. Pavitt) стверджують, що важливість урахування просторового фактора в розгляді механізму виробництва, накопичення і розповсюдження нових знань обумовлена тим, що нове знання є неформалізованим, неявним за своєю природою [8, с. 75]. Неяв- ність і неформалізованість знання обумовлює труднощі в його передачі у просторі та нагромадженні. Отже, сутнісна відмінність між знаннями і інформацією полягає в тому, що вартість інформації у просторовому розповсюдженні може бути незмінною, а вартість знань збільшується при передачі їх на відстань.

Ще однією відмінністю між інформацією і знаннями можна проілюструвати за критерієм корисного обсягу: «інформація стає доступною величезній кількості людей, але не може бути ретельно ними засвоєною, перетвореною у власне знання» [22, с. 50]. Іншими словами, безперервне зростання обсягів інформації не веде до відповідного нагромадження знань. Тобто інформація виступає як сукупність даних про дійсність, які несуть у собі певний зміст, а знання пов'язані зі свідомістю конкретної людини. Це продукт її ендогенної праці, де інформація є предметом перетворення, тобто мова йде про осягнення дійсності [15, с. 32]. Отже, для того, щоб інформація прийняла кінцеву форму знання, її необхідно осмислити, погодитися з нею, визнати.

Існує також розуміння, що категорії «знання» базується на взаємозв'язку її змісту з накопиченим досвідом людини, який виникає в результаті активного практичного пізнання законів об'єктивного світу і суспільної практики. Досвід приходить тоді, коли знання є практично засвоєними та здійснилася пережита подія. Досвід і знання нерозривно пов'язані між собою, оскільки досвід об'єднує все те, що відбувалося з людиною протягом її життя, і те, що вона усвідомила [22, с. 39].

На думку Дж. Пайна (B.J. Pine) та Дж. Гілмора (J.H. Gilmore) знання -- це інформація, що отримана досвідним шляхом, відомості, що випробувані на досвіді й отримані завдяки ньому [9, с. 98]. Дж. Харрінгтон (J. Harington) також дотримується думки, що знання формуються на основі існуючого досвіду [23, с. 41]. Т. Давенпорт (T. Davenport), Л. Прусак (L. Prusak) вказують на те, що інформація стає знанням, через «процеси порівняння з іншими ситуаціями, визначення наслідків для прийняття рішень і дій, встановлення її зв'язків з іншою та поглядів людей про неї» [4, с. 2]. М. Полані (M. Polanyi) розкриває значення навичок, наукової вправності, майстерності, які набуваються лише практичною участю в науковій роботі, тобто підкреслює значущість досвіду при отриманні наукового знання. Він обґрунтовує єдність двох процесів -- наукового дослідження і професійної освіти, які є основою розвитку людського знання, що може бути явним та неявним [18, с. 10].

Отже, знання та досвід є нерозривно пов'язаними категоріями у життєдіяльності людини. Придбаний досвід стане підґрунтям для отримання якісного і достовірного знання. Спорідненість цих двох категорій спостерігається на мікрорівні. Знання мають цінність і вартість для підприємств за рахунок того, що вони вкладені у персонал, який працює на ньому та має отриманий досвід, або виникають на основі виробничих процесів, тобто може відбуватися процес їх комерціалізації.

Наступний підхід базується на визначенні знань як певного ресурсу. Л. Федулова визначає, що знання у теоретичному і в практичному плані «стають найважливішим фундаментальним ресурсом суспільного розвитку» [22,с. 42]. Так, П. Друкер (Р. F. Drucker) стверджує, що знання є головним економічним ресурсом суспільства [12]. При цьому знання є ресурсом для розвитку підприємств, регіону, держави та суспільства, що посилює значимість процесів їх формування, нагромадження, використання та розповсюдження.

Засновник теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства Д. Белл (D. Bell) розглядає знання та інформацію як інструменти трансформації інформаційного суспільства та стратегічні ресурси за допомогою спеціальних технологій [10, с. 35]. Він також зазначає, що «інформація виступає основним джерелом виробничих ресурсів постіндустріального суспільства, а знання залишається внутрішнім джерелом його прогресу» [10, с. 51]. Отже, знання виступають головним економічним ресурсом на всіх рівнях управління, що забезпечує йому високий рівень кваліфікації і конкурентоспроможність на ринку праці для працівника, конкурентні переваги і лідерство для підприємства, інноваційну та економічну потужність для країни.

У роботі О. Тоффлера (A. Toffler) «Революційне багатство» наведено основні риси знань з акцентуванням уваги на принциповій відмінності їх від інших ресурсів, що беруть участь у створенні багатства [21, с. 151-152]. Основними відмінностями, на думку автора, є невичерпність, нелінійність, нематеріальність, відносність, мобільність і поєднаність. Отже знання являються унікальним суспільним продуктом, витрати, ціна та вартість яких суттєво відрізняються від аналогічних показників матеріальних товарів.

Ще один підхід пов'язаний із розглядом знань як одного з факторів виробництва. Так, А. Маршалл (A. Marshall) до класичного визначення складу основних факторів виробництва Ж.-Б. Сея (J.-B. Say) (земля, капітал, праця) додав четвертий фактор -- підприємницькі здібності [6, с. 182]. Формування ж постіндустріального суспільства, що у ХХ ст. обумовило необхідність виокремлення п'ятого фактору виробництва -- інформації та знань [14; 24]. Доцільність цього кроку також пояснюється тим, що підприємства при прийнятті рішень, визначенні корпоративних, ділових і функціональних стратегій мають повинні враховувати можливий вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, що є досить важливою інформацією для досягнення конкурентних переваг на національному та регіональному ринках. Забезпечення таких умов можливо при систематичному нагромадженні інформації та знань про фактори мікро- та мак- росередовища та їх раціональному використанні.

У підтвердження попередньої тези у роботі Л. Федулової підкреслюється, що «знання й інформація стають вагомішими за матеріальні фактори» виробництва [22, с. 42]. В. Тищенко стверджує, що «провідні країни світу сформували нову модель суспільного розвитку, яка базується на інтенсивному продукуванні та використанні нових знань, за рахунок втілення яких в освіті, технологіях, організації виробництва, товарах нині досягається від 70 до 85 % приросту їх ВВП» [20, с. 8]. Саме тому доцільно спрямовувати зусилля бізнесу на перспективний розвиток саме означеного фактору виробництва.

Отже, реструктуризація властивостей знань дозволяє встановити їх вплив прямого та непрямого характерів на досягнення країною стану ЕЗ (табл. 1). Для кожної з властивостей знань були встановлені основні процеси і диверсифіко- вані форми ЕЗ, в яких вони беруть участьта проявляються при формуванні ЕЗ. До переліку процесів, у яких знання беруть участь при формуванні ЕЗ, належать їх виробництво, нагромадження, використання, поширення та інвестування в них [17, с. 312]. Основними диверсифікованими формами ЕЗ є мережева, інноваційна, зелена та креативна економіки [1].

Таблиця 1. Реструктуризація властивостей знань з метою визначення їх впливу на ЕЗ