Шляхи удосконалення системи управління земельними ресурсами в сільському господарстві

М.С. Богіра

У статті розкрито негативні наслідки земельної реформи в Україні та втрата регулятивної функції державою щодо управління земельними ресурсами. Запропоновано шляхи удосконалення управління земельними ресурсами як основи підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення.

Ключові слова: екологізація землекористування, землеустрій, земельна реформа, система публічного управління, управління земельними ресурсами.

Метою статті є обґрунтування теоретико-методичних засад удосконалення управління земельними ресурсами в період проведення земельної реформи. Досягти цього можна лише створивши відповідні економічні і соціальні умови для жителів села, і, насамперед, для власників земельних часток (паїв), яких здебільшого усунули від участі в аграрному виробництві, залишивши виживати на мізерні кошти від оплати орендарів їх землі.

Сучасний стан та особливості управління земельними ресурсами в Україні є наслідком проведення земельної реформи, яка була розпочата Постановою Верховної Ради України «Про земельну реформу» (від 18 грудня 1990 р.). Ефективне управління земельними ресурсами безперечно передбачає технологічне та законодавче забезпечення їхньої вартості і отримання додаткового прибутку [2].

За роки проведення в Україні земельної реформи, держава дедалі менше уваги приділяє управлінню земельними ресурсами, особливо управлінню землями сільськогосподарського призначення, що призвело до стихійності у розвитку сільськогосподарського землекористування, розбалансованості економічних і політичних інтересів та спричинило справжню земельну лихоманку.

Навіть українською політичною елітою було поставлено під сумнів практичну реалізацію земельної реформи, оскільки всі показники зростаючого розчарування були очевидні. Натомість склалися сприятливі умови для процвітання криміналу і корупції у сфері земельних відносин та управління, які руйнують життя людей. Це стало одним із основних чинників різкого спаду виробництва, зростання собівартості, деградації ґрунту, що своєю чергою ще більше ускладнило життя селян [3, с. 235].

Цьому сприятиме застосування нових підходів і технологій до розвитку реформованого агропромислового комплексу, у т.ч. геоінформаційних систем та технологій, рівень розвитку яких впливає й на інфраструктуру геопросторових даних об'єктів землеустрою.

На основі новітніх інформаційних технологій реальними стають: розробка планів і заходів з оперативного й довгострокового управління родючістю ґрунтів і нагляду за посівами сільськогосподарських культур; інвентаризація земельних ресурсів; моніторинг земельних ресурсів; земельний кадастр і бонітування ґрунтів; розробка планів і заходів з охорони й раціонального використання земель; визначення рівня негативного впливу техногенного й радіоактивного забруднення територій [4].

Для Української держави процес з утворення чи вдосконалення землекористувань є відносно новим і майже не відпрацьованим. Досі не розроблено спеціальної державної політики об'єднання, чи консолідації земельних часток (паїв), але така стратегія вже на часі. Актуальною є і розв'язання проблеми фрагментації землі.

Проте державні органи не спромоглися розробити Державну програму здійснення земельної реформи, забезпечити комплексність робіт із землеустрою. Недостатньо до цих процесів залучаються наукові розробки вчених і фактично не враховується думка сільгоспвиробників. Усі спроби оптимізувати систему державного управління земельними ресурсами чи створити систему публічного управління за європейськими або світовими стандартами за роки незалежності України завершувалися, зазвичай, зміною назв центрального органу виконавчої влади з питань управління земельними ресурсами, зростанням кількості державних службовців у цих структурах, декларативною підтримкою паростків місцевого самоврядування і регіонального врядування тощо.

Починаючи з перших років незалежності України, питанням охорони земель, особливо сільськогосподарського призначення, стало приділятися дедалі менше уваги з боку держави, а сільськогосподарські товаровиробники майже припинили впроваджувати заходи з охорони ґрунтів. Щоб виправити таку ситуацію, потрібно на законодавчому рівні розробити механізм вилучення земель, які орендарями використовуються незадовільно [7].

Аналіз ведення господарської діяльності сучасними агрогосподарствами, особливо крупними агроформуваннями, свідчить, що у більшості господарств основним документом їх діяльності є бізнес-план, а питання охорони і раціонального використання земель відсувається на другий план або взагалі не беруться до уваги, загалом, не розробляються проекти землеустрою щодо організації використання земель.

Ефективність землеустрою особливо цінних земель виражається, насамперед у можливості класифікації та зонування земель різної якості, що дає змогу малопродуктивні -- вилучити для несільськогосподарських цілей, високопродуктивні -- залишити в сільськогосподарському обігу. Крім того, вилучаючи малопродуктивні землі і заповнюючи їх вилучення освоєнням родючих, але не раціонально використовуваних земель, ми отримуємо підвищення врожайності завдяки поліпшенню родючості земель, збільшенню виручки сільськогосподарських підприємств [8].

На сьогодні територіальна адміністративна реформа розпочалася фактично у всіх регіонах України. У державі швидкими темпами відбувається об'єднання територіальних громад, що є надзвичайно відповідальним завданням, поставленим перед органами місцевого самоврядування, яке планується реалізувати найближчим часом. Однак, на нашу думку, успішною ця адмінреформа буде лише тоді, коли зміст управління земельними ресурсами об'єднаних територіальних громад буде відповідати інтересам територіальних громад, а земельні перетворення будуть здійснюватись в площині обов'язкових економічних обґрунтувань.

Це спонукає до обов'язкової розробки і виконання цільових державних програм щодо інвентаризації, оцінки екологічного стану сільськогосподарських угідь та розробки проектів землеустрою для кожного, окремо взятого агроформування [9].

Необхідною умовою вдосконалення управління земельними ресурсами в сучасних умовах є правильний вибір форм господарювання на місцевому рівні, у процесі чого буде забезпечено раціональне використання земель, розв'язання екологічних проблем, надходження коштів до місцевого бюджету і, що важливо, -- створення робочих місць для селян.

• визначення на законодавчому рівні сутності землі, форм і характеру власності, форм користування і прав на землю, обмежень і зобов'язань, які повинні реєструватися;