Корпоратизація державних університетів: про що попереджають закордонні вчені

Размещено на http://www.allbest.ru/

Корпоратизація державних університетів: про що попереджають закордонні вчені

Л.С. Шевченко

доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економічної теорії Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Україна, м. Харків

Узагальнено наукові підходи закордонних учених до визначення сутності процесу корпоратизації університетів. Виокремлено позитивні і негативні наслідки корпоратизації університетів. Особливу увагу приділено таким ефектам корпоратизації, як посилення ресурсної залежності університетів від джерел приватного фінансування, запровадження в університетах корпоративного управління, трансформація вищої освіти з переважно суспільного в переважно приватне благо та перспективи приватизації (акціонування) університетів.

Ключові слова: вища освіта, університет, корпорація, корпоратизація.

університет ресурсний фінансування корпоратизація

Постановка проблеми. В Україні обговорюється концепція реформування економічної діяльності у сфері вищої освіти, шляхи фінансового оздоровлення університетів, насамперед перехід до корпоративної моделі управління університетами [1]. Остання передбачає:

- визнання за університетами можливості генерувати власні (позабюджетні) доходи, у тому числі шляхом комерціалізації освітніх продуктів і результатів науково-дослідної роботи та пошуку незалежних від держави джерел фінансування. Для надання університетам фінансової автономії та гнучкості у використанні коштів завбачено зміну правового статусу державного закладу вищої освіти (далі - ЗВО) на неприбутковий ЗВО. При цьому ЗВО залишаються у державній власності;

- формування ефективної структури управління університетом. У ЗВО (крім військових та зі специфічними умовами), зокрема, пропонується утворити три органи управління: виконавчий (ректорат, рада директорів), колегіальний (вчена рада, сенат) та наглядову раду. Крім цього, заклади освіти можуть створювати робочі, дорадчі та інші органи згідно зі статутом;

- запровадження академічного бізнес-менеджменту: стратегічного та фінансового менеджменту; оцінки діяльності науково-педагогічних працівників за критеріями залучення грантів, індексу цитування, участі в рекламній діяльності ЗВО тощо; постійного пошуку додаткових джерел інвестування університету тощо;

- створення механізмів урегулювання конфліктів інтересів ЗВО або наукової організації як некомерційної організації із суб'єктами приватного сектору;

- уведення механізмів інформаційної відкритості та соціальної звітності про діяльність університету.

Однак нормативної бази для цього поки що немає. Законодавець не визначив зміст і критерії поняття «корпоратизований університет» (ЗВО). Відсутнє й чітке розуміння сутності та наслідків процесу корпоратизації. Натомість учені з тих країн, де ідея корпоратизації вищої освіти була втіленою в життя, уже сформували своє ставлення до неї.

Аналіз досліджень та постановка проблеми. Найбільш змістовними публікаціями з питань корпоратизації державних університетів є праці M. Berg та B. K. Seeber [2], J. Brownlee [3], N. Chomsky [4; 5], A. Dreger [6], B. Ginsberg [7], M. Hiltzik [8], B. J. King [9], Z. Reznik, B. Grill та L. Marzillier [10], S. J. Ro- sow [11], A. Ross [12], D. L. Scott [13], Ch. Smith [14], H. Steck [15], G. Tuchman [16; 17], J. Washburn [18], J. Westheimer [19], K. Yamamoto [20]. Більшість зарубіжних учених уважають використання термінів «корпоратизація» і «корпоратизований» університет звичайним явищем у сучасних академічних колах. Завершеною моделлю корпоратизації університетів є підприємницькі університети, які виникли у США наприкінці індустріальної епохи.

Метою статті є узагальнення позицій зарубіжних учених щодо необхідності корпоратизації у сфері вищої освіти, особливостей її проведення та наслідків в їх країнах.

Виклад основного матеріалу. Зазначу відпочатку, що поняття «корпорація», при всій своїй уживаності, не має однозначного трактування. У західних країнах корпорація - це компанія або група людей, які уповноважені діяти як єдине ціле і визнаються такими законом. Корпорації, залежно від їх юрисдикції, поділяються на: акціонерні (створюються шляхом випуску акцій; право власності реалізується через акції) і неакціонерні (передбачають членство в корпорації); комерційні (у більшості випадків є акціонерними) і не- комерційні; фондові і нефондові; фінансові і нефінансові.

Корпоратизація є процесом перетворення державних установ чи муніципальних організацій на державні або муніципальні акціонерні (комерційні) корпорації, у яких уряду належить більшість акцій. Проте корпоратизація може також поширюватися і на некомерційні організації, такі як університети чи лікарні, які, стаючи корпораціями, впроваджують корпоративні методи управління як альтернативу приватизації [21].

H. Steck визначає корпоратизований університет як «установу, яка характеризується процесами, критеріями прийняття рішень, очікуваннями, організаторською культурою та діючою практикою, які походять із сучасної ділової корпорації». Корпоратизований університет діє у ринкових умовах й використовує ринкові стратегії при прийнятті рішень [15].

S. J. Rosow підкреслює, що університет - це просто інша корпорація, яка повинна конкурувати у світовій економіці. В умовах скорочення державного фінансування ЗВО необхідно прийняти ту саму управлінську логіку та структуру, яку мають інші корпорації: виходити на конкурентні ринки, випускати товари (освітні послуги), які хочуть купувати споживачі (студенти), і робити це за конкурентними цінами [11].

J. Brownlee у своїй докторській дисертації визнає, що корпоратизація університетів є доволі складним процесом, спрямованим на досягнення певних результатів. Головним із них є посилена інституційна інтеграція між університетами та приватними корпоративними установами [3].

В японській моделі процес корпоратизації університетів пов'язується з новим державним менеджментом, або новим менеджерським підходом до реформи вищої освіти з урахуванням досвіду інших розвинених країн. K. Yamamoto зазначає, що у 2004 р. японські національні університети були перетворені на національні університетські корпорації (NUCs) - державні установи, відокремлені від центрального уряду (Міністерства освіти). Перехід був здійснений відповідно до «National University Corporation Law» («Закон про національну університетську корпорацію»). Ядром реформ стали три моменти: 1) зміна місій та цілей університетів; 2) надання їм більшої автономії шляхом децентралізації управління та запровадження інструментів бізнес-управління з одночасним посиленням відповідальності; 3) розвиток ринкової конкуренції серед університетів з метою кращого задоволення потреб студентів та ділового світу [20].

Утім, аналізуючи наслідки корпоратизації університетів, практично всі зарубіжні науковці звертають увагу на неоднозначні ефекти від змін фінансової моделі та механізмів управління університетами в поточній і довгостроковій перспективах.

Нові підходи до фінансування університетів: пастки ресурсної залежності та корпоративної корупції

Найперші зміни в університетах у процесі корпоратизації стосуються їх фінансування. Йдеться про залучення коштів приватних осіб шляхом: 1) встановлення плати за навчання; 2) формування підприємницьких університетів;

одержання доходів від власної статутної діяльності та послуг кампусу;

використання механізмів грантів, позик, гарантій, страхування, механізмів пайової участі тощо; 5) довгострокового залучення фінансових пожертвувань від випускників, індивідуальних і корпоративних донорів з метою створення ендавментів (довідково: обсяг коштів ендавменту Гарварда перевищує 36 млрд дол. США); 6) випуску облігацій, як це вже зробили Кембриджський університет (Велика Британія), Гарвардський та Прінстонський університети (США), тощо.

У США одним із найважливіших джерел фінансування університетів є комерціалізація результатів наукових досліджень. Остання передбачає: патентування перспективних наукових відкриттів та одержання прибутку від продажу ліцензій на ці патенти; створення spin off і startup компаній із подальшим одержанням частини прибутку від їх діяльності або доходу від продажу компанії; науково-методичну підтримку дослідників шляхом проведення спеціальних семінарів або консультацій з економічних та правових питань комерціалізації інновацій. Нагадаю також, що Закон Бея-Доула (Bayh-Dole Act) 1980 р. передав університетам та іншим дослідним установам права інтелектуальної власності також на ті розробки, які були проведені за фінансової підтримки держави. Причому держава не тільки зробила реальними власниками науково-технічних результатів університети, а й сформувала базові умови для взаємодії всіх учасників інноваційного процесу. Як результат - університети мають не просто джерело фінансування, а гарантії стабільного розвитку.

Однак зарубіжні вчені бачать у приватному фінансуванні й численні пастки: ресурсна залежність університетів від держави змінюється на ресурсну залежність від приватного бізнесу. Так, аналізуючи взаємодію університетів і бізнес-організацій, J. Brownlee зазначає, що останні дійсно надають кошти університетам на наукові дослідження, але з подальшим передаванням розроблених технологій приватному сектору; фінансують перепідготовку кадрового персоналу, проте змушують університети переглядати зміст навчальних планів у своїх інтересах; сприяють зростанню маркетингових можливостей університетів, однак посилюють свій контроль за результатами діяльності університетів. Замість того, щоб бути «проданими» приватному сектору, університетські ресурси та вироблені за рахунок суспільства знання дістаються бізнесу безплатно [3].

Причому найбільші проблеми, на думку D. L. Scott, виникають, коли корпорації починають формувати партнерські відносини з науковими підрозділами університетів, а фактично купувати дослідження та їх результати, використовувати дослідників у власних інтересах, контролювати їх працю. Скажімо, корпорації, яким не подобаються висновки учених про глобальну зміну клімату, будуть жертвувати гроші науковцям таким чином, аби ті оприлюднили спростування своїх досліджень. Інший приклад: американський документальний фільм 2010 р. «The Inside Job» показав, як Wall Street купувала висококласних економістів із Гарварда, Єля, Стенфорда або Массачусетського технологічного інституту, щоб опублікувати відверто неправдиві доповіді про стан фондового ринку та фінансову стабільність країни [13]. Взаємодію американських університетів з промисловим бізнесом J. Washburn через це називає «корпоративною корупцією» [18].

Змінюється й статус викладачів. Серед них лідирують ті, хто в будь-який спосіб залучає до університету нових (бажано платоспроможних) студентів, мобілізує фінансову підтримку у вигляді грантів або коштів приватних донорів, здобуває престижні премії, має публікації у визнаних міжнародних виданнях тощо. Це має велике значення для розвитку університетської освіти, свідчить про визнання наукових здобутків і науковців, і самих університетів. Однак, як пише A. Dreger, адміністратори університетів-корпорацій зацікавлені не так у дослідниках, здатних продукувати нові знання, як у тому, «скільки грошей ви приносите». Факультет розглядається як «продавець автомобілів зі щомісячними квотами», а викладачі - як «продавці з комісійною оплатою» [6]. Такі образні порівняння використовують багато й інших професорів: J. Westheimer підтверджує, що університети, які перейшли на бізнес-модель, стають «сертифікаційними заводами» або «торговими центрами», де студенти шукають найдешевших і швидких засобів для отримання базових навичок і необхідної їм сертифікації [19]. J. Washburn порівнює університети та професорів із «комерційними патентними заводами», які повільно відмовляються від своєї традиційної ролі джерела освіти [18].

Зміни в управлінні університетами: передумови «освітнього тейлоризму»

В американській моделі корпоратизації університетські підрозділи (факультети, кафедри, лабораторії тощо) користуються значною автономією, але від них вимагають бути конкурентоспроможними і дохідними. Для цього застосовуються інструменти корпоративного управління: фінансування й бюджетування, внутрішній фінансовий та управлінський аудит. Значне місце в управлінні університетами посідають консалтинг, маркетинг і менеджмент.

Однак запровадження корпоративних підходів до управління університетами виявляє й багато негативного.

По-перше, згортається колегіальне самоврядування, натомість зростає рівень бюрократизації управління. На думку B. Ginsberg, у корпоратизованих університетах розростається прошарок адміністраторів та інших професійних співробітників факультетів, які орієнтуються не на академічні досягнення, а на принципи адміністративного управління [7]. D. L. Scott називає це формуванням управлінського (адміністративного) класу університетів: адміністратори контролюють більшу частину робіт, включаючи розподіл коштів, розроблення навчального плану та програм навчальних дисциплін. Відповідно зростають і витрати на утримання адміністраторів: їхні зарплати, оплата PR та маркетингових заходів, консультацій юридичних фірм тощо.

По-друге, посилюється дисциплінарний вплив на викладачів і студентів. G. Tuchman, професор соціології University of Connecticut, на основі шестирічних спостережень у великому державному «Wannabe» University робить висновки, що адміністратори корпоратизованих університетів є професійними менеджерами, які добре розуміються на управлінні, звітності, підзвітності та аудиті, спостереженні та контролі, численних показниках ефективності, але вони бачать у студентах тільки робочу силу, яку потрібно навчати [16]. У своїх статтях авторка наголошує також на тому, що адміністратори беруть на себе повний контроль над навчальною програмою на кшталт того, як менеджери встановлюють стандарти для роботи конвеєра [17].

N. Chomsky, професор Університету Торонто, привертає увагу до ролі професійних адміністраторів (деканів, їх заступників, секретарів тощо) як адміністративної сили, яка покликана контролювати, а, по суті, вимагати від викладачів та студентів суворого дотримання внутрішніх норм поведінки [4]. Важливим інструментом впливу на викладачів стала відсутність гарантій постійної роботи. У 2012 р. у США налічувалося 1,5 млн університетських професорів, з яких 1 млн працювали за короткостроковими контрактами, найчастіше на один семестр, без будь-якої гарантії подальшої роботи, пільг або охорони здоров'я, страхування по безробіттю, із середнім заробітком 20 тис. доларів на рік, були часто або повністю безробітними протягом літніх місяців [12]. Як наслідок - тільки за 2015-2016 рр. роки майже десять тисяч факультетів, переважно в приватному секторі, приєдналися до Service Employees International Union (SEIU) - Міжнародного союзу працівників сервісних служб задля захисту своїх трудових прав [22].

По-третє, значно підвищується інтенсивність праці викладачів. Канадські професори M. Berg і B. K. Seeber зазначають, що корпоратизовані університети почали вимагати від викладачів високої швидкості та ефективності виконання професійних завдань, незалежно від якості навчання студентів. Викладачі не мають часу для читання літератури й написання наукової роботи. Зовнішнє фінансування від урядів і корпорацій підтримує прикладні дослідження, але девальвує ті, що не приносять грошей, особливо в гуманітарних та суспільних науках. Професори часто стають «керованими, напруженими та деморалізованими» [2]. Такої ж думки і B. J. King, професор антропології College of William and Mary [9]. Z. Reznik, B. Grill та L. Marzil- lier акцентують на тому, що кінцевою метою корпоративної моделі управління університетами є підвищення продуктивності праці. Результатом цього може бути освітній «тейлоризм» - організація навчання у такий же спосіб, як і випуск продуктів на конвеєрі: зведення процесу до менш кваліфікованих завдань, упровадження строгого управлінського контролю.

Довготривалі наслідки корпоратизації: «убивство університетів»?

Корпоратизація університетів має й більш глибокі, довгострокові наслідки для освітньої сфери. Головний із них - це трансформація вищої освіти з переважно суспільного в переважно приватне благо. Регулювання університетської діяльності здійснюється ринковим механізмом, спрямованим на задоволення платоспроможних потреб певної частини населення. Кожна одиниця освітньої послуги (навчальний курс, навчальний предмет) передається споживачу за окрему плату; знання розглядаються як інвестування в людський капітал, який приносить прибуток, а високий рівень професійної освіти - як запорука індивідуального соціального захисту.

J. Brownlee зазначає, що громадська місія університету, яка традиційно підкреслювала демократичні цілі та служіння широкій громадськості, зменшується на користь приватних та комерційних інтересів. Відбуваються зміни природи та функцій університету, його культури, системи управління, підходів до викладання навчальних дисциплін та проведення наукових досліджень. Державний університет набуває характеру бізнес-організації [3, с. 5-8]. J. Westheimer до цього додає, що демократична місія університету як суспільного блага майже зникла, а такі ідеали академічного життя, як академічна свобода, інтелектуальна незалежність, колективні проекти і прагнення до загального блага, повністю забуті [19]. D. L. Scott узагалі стверджує, що американські університети «вмирають». Основними кроками до «вбивства» університетів є: дефінансування вищої освіти державою, депрофесіоналізація викладачів університетів, формування адміністративного класу для керівництва університетом. Проте найбільш критичним наслідком корпоратизації університетів авторка теж уважає зміну цінностей та місії університету [13].

Дослідники із США у багатьох своїх публікаціях спеціально відзначають руйнування системи викладання гуманітарних наук. Так, M. Hiltzik аналізує тривожну тенденцію: при частці прямих витрат на освіту, що зростає, студентам пропонують дедалі вужчу навчальну програму, скорочуючи курси гуманітарних і соціальних наук, які, на відміну від науково-технічних і технологічних програм, не можуть залучати вигідні гранти, не роблять патентоспроможних винаходів і не приносять університету великих доходів [8]. D. L. Scott пише про те, що в корпоратизованих університетах чиниться пряме дефінан- сування державою таких навчальних дисциплін, як соціологія, історія, антропологія, дослідження меншин, мова і гендерні дослідження тощо, які формують активну інтелектуальну особистість, але, на думку прибічників корпора- тивізму, не дають студентам практичних навичок, необхідних для ринку праці [13]. Найбільш емоційно про негативні наслідки корпоратизації американських університетів висловлюється Ch. Smith, професор соціології в Університеті Нотр-Дам [14].

Висновки для української вищої освіти

Корпоратизація державних українських ЗВО не передбачає їх перехід у приватну (акціонерну) власність. Українські ЗВО зі статусом неприбуткових залишаються у державній власності. Тобто зберігається їх ресурсна залежність від держави як власника та вплив державних органів на дії керівників ЗВО, що неминуче створює невизначеність у діяльності ЗВО. Проте залишаєься й можливість державного (бюджетного) фінансування ЗВО, що важливо, адже у більшості країн ОЕСР держави фінансують до 70% усіх обсягів бюджетів університетів. Корпоратизація університетів в Україні взагалі буде ризикованою, якщо держава зменшуватиме свою частку фінансування. На цей час участь приватного бізнесу у фінансуванні освіти є на рівні 0,8%, і тільки у післядипломній освіті - до 12% витрат. Частка студентів, які навчаються за рахунок фізичних осіб у ЗВО усіх форм власності, постійно зменшується, натомість зростає освітня міграція. На тлі таких процесів пошук ефективних моделей фінансування ЗВО має бути продовжений.

У разі свого запровадження модель корпоративного управління університетом буде містити конфлікт інтересів виконавчого (ректорат, рада директорів), колегіального (вчена рада, сенат) управлінського органу та наглядової ради. Зокрема, наглядова рада, створювана засновником або уповноваженим ним органом із представників зовнішніх стейкхолдерів, стане реальним органом управління університетом: буде затверджувати стратегію (план розвитку) ЗВО та забезпечувати її реалізацію, здійснюватиме нагляд за діяльністю ЗВО відповідно до його статуту й місії, контролюватиме управління майном та фінансами закладу. Наглядова рада фактично керуватиме виборами керівника ЗВО. Також наглядова рада, на думку ідеологів реформи, має бути наділена правом звернення до засновника стосовно дострокового припинення контракту з керівником ЗВО. При цьому засновник може відкликати або замінити членів наглядових рад, крім відібраних на конкурсній основі, а також припинити повноваження наглядової ради в цілому. Зважаючи ж на ймовірність перетворення голови наглядової ради у фактично вищу посадову особу ЗВО, передбачено застережні заходи, а мандат голови наглядової ради буде значно нижчим від мандату обраного керівника ЗВО. Але вплив членів та голови наглядової ради на діяльність університету стане значним [23].

Слід очікувати також проявів опортуністичної поведінки членів органів управління університетом, які в умовах асиметрії інформації можуть не надавати власникам повної інформації про діяльність ЗВО, або надавати неповну інформацію, що не дозволятиме власникам адекватно оцінювати якість управлінських рішень. такі випадки в Україні вже зараз є. так, при перевірці в CEDOS отриманої від університетів інформації про цитованість статей, опублікованих у наукових виданнях, виявилося, що три-чотири десятки вітчизняних університетів давали неправдиві дані [24].

Модель корпоратизації не виключає конфлікту інтересів викладачів і управлінських органів університетів. Особливо в умовах запровадження академічного бізнес-менеджменту з новими для викладачів критеріями оцінки їх діяльності (кількість публікацій у рецензованих міжнародних журналах, індекс Хірша, одержання грантів тощо) та залучення викладачів до пошуку нових джерел фінансування університетів. Зміна статусу викладачів і моделі трудових відносин у ЗВО потребуватиме або реорганізації існуючих, або створення нових профспілок, які б відстоювали інтереси науково-педагогічного персоналу.

Не можна виключати також і подальшої приватизації (акціонування) корпоратизованих університів, хоча ідея приватизації університетів критично сприймається в багатьох країнах. У 2009 р. уряд Фінляндії пропонував закон про приватизацію державних університетів, які мали управлятися як акціонерні товариства. Проте до цього часу вища освіта країни таких змін не зазнала. У Казахстані можливість приватизації державних ЗВО була передбачена в урядовому плані приватизації на 2014-2016 рр. і підтримувалася вищим керівництвом країни. Однак під тиском опонентів від приватизації ЗВО теж відмовилися. Але теоретично така перспектива розвитку університетів існує.

Практика виявить і інші суперечливі моменти корпоратизації університетів. їх потрібно прогнозувати, до їх проявів слід готуватися. Головне - скористатися всіма можливостями університетської автономії та позитивними моментами ринкової трансформації університетської економіки.

Размещено на Allbest.ru