Орієнтація селян на форму господарювання в контексті підприємницьких ознак

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 334.72

ОРІЄНТАЦІЯ СЕЛЯН НА ФОРМУ ГОСПОДАРЮВАННЯ В КОНТЕКСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ОЗНАК

Кукіна Н.В.,

к.е.н.

Анотація

Визначено основні альтернативні варіанти форм і напрямів організації агроформувань, проаналізовано структуру сучасного економічного укладу. Встановлено характеризуючі ознаки селянина як підприємця. Визначено комбінації підприємницьких ознак, що орієнтують селянина на форми підприємництва.

Ключові слова: підприємництво, підприємець, організаційно-правові форми господарювання, реформування.

Аннотация

Определены основные альтернативные варианты форм и направлений организации аграрных формирований, проанализировано структуру современного экономического уклада. Установлено характеризующие признаки селянина как предпринимателя. Определено комбинации предпринимательских признаков, которые ориентируют селянина на формы предпринимательства.

Ключевые слова: предпринимательство, предприниматель, организационно-правовые формы хозяйствования, реформирование.

Summary

The basic alternative variants of forms and directions of the organization of agrarian formations are defined, is analysed structure of modern economic way. It is established characterizing signs of the peasant as businessman. It is defined combinations of enterprise signs which focus the peasant on business forms.

Key words: business, the businessman, business form of management, reforming.

Постановка проблеми. Усвідомлення суспільством необхідності становлення і розвитку підприємництва в аграрній сфері було поштовхом проведення аграрної реформи в аспекті приватизації землі та майна. В зв'язку з цим за період 1999-2000 рр. в Україні відбулося реформування колективних сільськогосподарських підприємств шляхом створення на їх базі нових форм господарювання ринково-підприємницького типу.

Керуючись принципом “усім селянам дати землю і майно”, тобто зробити їх власниками, було започатковано розподільний принцип проведення реформи. Відповідно до Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 р. у результаті розпайовки, у приватну власність було передано майже 27 млн. га земельного пайового фонду та 21 млрд. грн. майнового [2, с. 48]. Паралельно, Указом Президента України “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки” від 29 січня 2001 р., було визначено організаційні напрямки захисту майнових прав селян, зокрема розмір паїв, документальне посвідчення права власності на паї шляхом видачі майнових сертифікатів або державного акту; вільне здійснення права власності на паї: передача паїв в оренду з виплатою орендної плати, купівля-продаж, дарування, обмін, передача у спадщину; створення сприятливих умов для розвитку підприємництва й орендних відносин на селі. Отже, перетворення у відносинах власності, завдяки аграрній реформі, змінило економічну ситуацію на селі, сформувало якісно нове економічне середовище, яке зумовило формування вільного товаровиробника як реального власника та розвиток підприємницької діяльності.

Проте, агропромисловий комплекс України досі ще перебуває в економічній кризі. Одна з причин цього полягає в тому, що значна частина селян не знає, на яку систему господарювання слід орієнтуватися: на ту, що була і тепер продовжує існувати в дещо зміненому вигляді, чи на ту, яка існує в більшості цивілізованих країн світу з певними модифікаціями і забезпечує їх продовольчу безпеку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З розвитком ринкових відносин в аграрному секторі економіки актуальним залишається постійне відстеження динаміки підприємницького господарювання, що зумовлена невизначеністю та невпевненістю селян в обраному варіанті підприємницької структури, напрямку його діяльності. На думку багатьох вчених: Андрійчука В.Г., Гайдуцького П.У., Дем'яненка С.І., Макаренка П.М., Мельника Л.Ю., Саблука П.Т. - процес вибору селянами раціональної організаційно-правової структури на даному етапі ще не можна вважати завершеним. Він триватиме до того часу, поки переважна більшість селян не будуть переконані у правоті свого вибору, а конкретно обрана ними організаційно-правова структура “приживеться” в тому чи іншому населеному пункті. При цьому важливим є врахування не лише соціально-психологічних настроїв працівників агроформувань та можливостей сприйняття реорганізації з боку реальних потенційних партнерів, наявність кадрів для організаційно-технічного забезпечення реорганізації, узгодження інтегральної діяльності учасників новостворюваних аграрних формувань, а й основних характеризуючих ознак селян-підприємців, яким також властиві зміна та розвиток.

Мета статті. Мета дослідження полягає у встановленні залежності орієнтації на той чи інший варіант форми господарювання від характеризуючи ознак селянина як підприємця.

Виклад основного матеріалу. У сучасних умовах основними альтернативними варіантами форм та напрямів організації нових агроформувань, що пропонуються на вибір селян, є:

- сільськогосподарські виробничі кооперативи, створені шляхом об'єднання фізичних осіб, їх майна і землі на підставі вільного волевиявлення громадян;

- господарські товариства (акціонерні, з обмеженою, додатковою і повною відповідальністю), створені шляхом об'єднання фізичних і юридичних осіб на базі приватної власності на землю та майно;

- приватні підприємства на основі власних землі і майна, оренди земельних та майнових паїв членів реформованого аграрного формування;

- фермерські господарства з використанням власного майна і землі, а також оренди останньої.

Найбільш важливою формою прояву підприємницького господарювання є “економічний уклад”, як сукупність організаційно-правових форм господарювання, що функціонують на засадах певного типу власності [1, c. 23]. Виходячи з цієї укладоутворюючої ознаки в сучасній аграрній сфері, виділяється три уклади (табл. 1): 1) приватний; 2) приватно-спільний; 3) державний.

Важливою складовою приватного укладу є підприємницький сектор, питома вага якого в структурі організаційно-правових форм господарювання складає 81,3 %, з яких 73,7 % - фермерські господарства та 7,6 % - приватні підприємства (табл. 1, рис. 1). Приватна власність на виробничі ресурси і результати праці слугує основою створення приватного сектора. Таким сектором є всі форми господарств, власником яких є одна особа (або сім'я як одна особа). Більшість селян впевнені, що приватний уклад є найефективнішою формою власності, тому, на сьогоднішній день, приватний сектор є загальноприйнятим і розвинутим укладом агросфери.

агроформування селянин кооператив фермерський

Таблиця 1

Категорії підприємницьких організаційно-правових форм господарювання в агросфері України у 2009 р.

Джерело: розраховано за даними збірника “Україна у цифрах 2009” [3, с. 88 ]

Рис. 1. Кількість діючих підприємств за організаційно-правовими формами господарювання

Джерело: Розраховано за даними збірника “Україна у цифрах 2009” [3, с. 88 ]

Приватно - спільний уклад охоплює різні форми підприємництва і складає 18,1 % в структурі організаційно-правових форм господарювання. Загальною їх ознакою є “приватна власність + колективне господарювання”. На початок 2010 р. у їх складі найбільша питома вага належала господарським товариствам - 13,7 % (з яких найбільш розповсюдженими є акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю), сільськогосподарським виробничим кооперативам - 1,7 % (табл. 1, рис. 1). У соціальному аспекті перші відносяться до “капіталістичних”, оскільки функціонують на засадах переважно найманої праці, другі - трудові асоціації. Сьогодні спостерігається тенденція до посилення “усуспільнення” і “корпоратизації” в аграрному виробництві, що пояснюється поступовою втратою чинником приватної власності свого значення, та набуття все більш економічного значення чинників розмірів господарства і техніко-технологічної оснащеності.

Державний сектор не займає нині помітного місця. У 2009 р. функціонувало 345 держгоспів (0,6 % до загальної кількості господарських суб'єктів) (табл. 1, рис. 1). Основним призначенням держгоспів є сприяння науково-технічному прогресу галузі.

З огляду на вищевикладене, можна сказати що в Україні на сьогодні існує лише два альтернативні варіанти реалізації підприємництва на селі. По-перше, приватна власність, яка була надана тільки тим, хто в свій час вийшов із колективного сільськогосподарського підприємства, щоб розпочати одноосібне (сімейне) підприємництво. По-друге, сільські трудівники, які не бажаючи розпочинати приватне сільськогосподарське підприємництво, віддали перевагу варіанту, який передбачає функціонування в умовах корпорації або приватно-спільного господарювання.

На думку автора, орієнтація на той чи інший варіант форми господарювання, перш за все, залежить від характеризуючих ознак селянина як підприємця (рис. 2).

Рис. 2. Комбінації підприємницьких ознак селянина, що визначають його орієнтацію на певну форму господарювання

Джерело: авторська розробка

Основними ж характеризуючими ознаками людини-підприємця, як зазначалося у першому розділі, є: підприємницька здібність, потреба та можливість реалізації агробізнесу, які автор пропонує розглядати у чотирьох комбінаціях.

Комбінація “1” - визначає групу селян, яка бажає реалізувати та реалізує власну господарську діяльність приватно. Уособлення в такій людині всіх трьох характеризуючих ознак підприємця дає можливість самостійного ведення агробізнесу, яке, найчастіше, реалізується в фермерському господарюванні. Наявність землі та майна, здатність до сумлінної і творчої праці, бажання бути єдиним господарем своєї бізнесової справи - все це невід'ємні елементи фермерства.

Згідно з Законом України “Про фермерське господарство” засновником такого господарства може виступати тільки одна особа. Але, до складу фермерського господарства можуть входити декілька осіб. Закон встановлює, що його членами можуть бути лише подружжя, їх батьки, діти та інші родичі, які об'єдналися для роботи в конкретному господарстві. Разом з тим, не можуть бути членами фермерського господарства особи, які хоч і є родичами, але працюють в господарстві за трудовим договором (контрактом).

Комбінація “2” - визначає групу селян, яким властиві лише підприємницька здібність та потреба реалізації власного агробізнесу. Організаторсько-управлінський та творчо-інноваційний хист людини, необхідність у приватній підприємницькій діяльності, але неможливість, за наявного розміру паю, її реалізації власними силами й визначають приватно-орендну форму господарювання селян.

Сутність цього варіанту полягає в тому, що засновником такого приватного агроформування стає людина, земельний і майновий паї котрого становлять засновницький капітал, який доповнюється іншими земельними ділянками, майном, грошима. Бажаючі співпрацювати з приватним підприємцем можуть вступати з ним в орендні відносини, за яких засновник підприємства стає орендарем, а решта - орендодавцями.

Як показує досвід, найчастіше таку ініціативу проявляють колишні керівники підприємств, хоча рівні з ними відповідні права мають і всі інші члени реформованих підприємств.

Засновник-підприємець приватного сектора (фермерського господарства чи приватного підприємства) є головою свого підприємства, бере на себе усі управлінські, координаторські та новаторські функції і несе персональну відповідальність за власну підприємницьку діяльність.

Комбінація “3” - визначає групу селян, які наділені підприємницькою здібністю, мають можливість, але не вбачають потреби її реалізації через власний агробізнес. Найчастіше, це селяни, які зволікають розпочинати власну підприємницьку діяльність, а віддають перевагу приватно-спільному господарюванню. В Україні, за офіційною назвою, до цього сектора відносяться різні господарські товариства і виробничі кооперативи.

Приватно-спільні формування є виробничо-господарськими структурами, економічна сутність яких полягає в тому, що вони, виступаючи у формі різних організаційно-виробничих структур, забезпечують збалансованість і узгодженість господарської діяльності великих товарних формувань на основі поєднання виробничих або комерційних інтересів окремих селян, які діють в умовах економічної і технологічної самостійності з одночасним здійсненням відповідних централізованих функцій, забезпечуючи у підрозділах підприємницьку діяльність у межах власних паїв (акцій).

У цьому випадку селянин має статус підприємця, оскільки він є реальним господарем виробництва, що побудоване на партнерських засадах. Він, так само як підприємець приватного сектора, активно реалізує ініціативні, організаційно-управлінські, новаторсько-координаційні здібності на користь спільної справи. Відмінним лише є поділ економічного ризику та підприємницького доходу між членами-підприємцями, пропорційно до їх земельних і майнових пайових внесків в пайовому фонді агроформування.

Комбінація “4” - визначає групу селян, які мають потребу і можливість реалізації бізнесу, але не за рахунок властивих підприємницьких здібностей, а за рахунок орендної діяльності чи асоційованого членства.

Такі власники землі та майна, що віддають їх у оренду, в лізинг чи передають до пайового фонду агроформувань на асоційованих правах, не відносяться до підприємців. Підприємцями в цих випадках є селяни, що тимчасово одержують юридичне право володіння і користування об'єктом власності. Орендар є власником створеного продукту, господарем виробництва, відповідає за кінцеві результати своєї діяльності, здійснює вибір найважливіших господарських рішень, зокрема, визначає стратегію товару, ціноутворення, вибирає канали реалізації, просування товару тощо, а за орендовані їм засоби виробництва він вносить визначену плату їх власнику (орендодавцю чи асоційованому члену агроформування) у вигляді орендних платежів чи нарахувань на асоційовані паї.

Висновки

Таким чином, кожний селянин, виходячи з властивих йому характеризуючих ознак, може обирати два шляхи функціонування на ринку: перший - стати підприємцем, з метою реалізації аграрного бізнесу приватно чи колективно; другий - стати рантьє, тобто отримувати доход від власного капіталу у вигляді землі та майна. На сьогоднішній день активно функціонують усі чотири комбінації аграрного бізнесу, з яких три перших формують аграрний підприємницький сектор, а четверта безпосередньо сприяє його розвитку.

Література

1. Мельник Л. Л. Структура аграрного виробництва в аспекті форм господарювання та їх розвиток / Л. Л. Мельник // Агросвіт. - 2010. - № 8. - С. 23-27.

2. Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки: указ Президента України № 1529/99 від 3 грудня 1999 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // zakon.nau.ua/doc/?uid=1083.6562.0

3. Україна у цифрах 2009. Статистичний збірник. - Державний комітет статистики України. - К.: ДП “Інформаційно-аналітичне агентство” - 2010. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru