Зарубіжний досвід оптимізації системи підготовки кадрів на посттрансформаційному етапі розвитку аграрної сфери

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зарубіжний досвід оптимізації системи підготовки кадрів на посттрансформаційному етапі розвитку аграрної сфери

Сьогоднішній етап розвитку вітчизняного аграрного сектора характеризується завершенням структуризації сільгоспвиробників і певною стабілізацією в системі аграрного підприємництва. Аналізуючи сукупність товаровиробників, яка сформувалася в результаті майнових трансформацій, можна виділити наступні організаційно - правові групи.

1. Крупні компанії і агрохолдінги. Є складним механізмом, що дозволяє забезпечити, в більшості випадків, повний виробничий цикл, від виробництва сільськогосподарської сировини до реалізації готової продукції. Великі обсяги виробництва і пов'язана з цим необхідність залучення позикових ресурсів, матеріальних, фінансових і трудових, обумовлює потенційний попит в даному секторі підприємництва на використання прогресивних наукомістких технологій і впровадження сучасних форм організації виробничої діяльності

2. Фермерські господарства і приватні підприємці, які займаються аграрним бізнесом. Економічна діяльність торкається лише окремих сегментів ланцюга «виробник - споживач», унаслідок чого існує певна невизначеність і елемент ризику, оскільки решта сегментів даного ланцюга веде свій бізнес на власний розсуд. Наслідком цього є, з одного боку, концентрація бізнес-активності у сфері сервісу і торгівлі, де швидкість оборотності фондів, а також високий рівень сукупного попиту на пропонований товар дозволяє отримати стабільний дохід.

В той же час підприємства, що займаються виробництвом сільгоспсировини, зокрема фермери, часто зазнають істотних труднощів, які пов'язані з монополізацією ринку послуг. Певним варіантом вирішення проблем, що склалися, могло б стати формування кооперативних об'єднань з метою забезпечення переробки і реалізації виробленої продукції, проте недолік кваліфікованих кадрів у поєднанні із загальною нестабільністю стає перешкодою розвитку інтеграційних процесів.

3. Господарства населення. Займаються виробництвом сільгоспсировини переважно з метою самозабезпечення. Відносно невисокий рівень механізації праці (велика частина операцій виконується вручну) робить дану продукцію неконкурентоздатною, тому реалізуються лише неспожиті надлишки. У сучасних умовах, коли доходи сільського населення значною мірою формуються за рахунок продажу вирощеної продукції, забезпечення стабільної системи збуту є найважливішою умовою розвитку даного сектора у напрямі раціоналізації використання ресурсного потенціалу і активного впровадження сучасних технологій. Велике значення в даному аспекті має процес інституціоналізації села, створення реально функціонуючих соціальних груп, які спільно захищають спільні економічні інтереси.

Таким чином вітчизняний аграрний сектор на сьогоднішній день є складною системою, що не до кінця сформувалася, елементи якої істотно відрізняються між собою за мотивацією виробничої діяльності, її організацією і характером використання ресурсів. Слід зазначити, що в сучасних умовах вже назріла необхідність в трансформації підприємницької діяльності на принципах постіндустріального суспільства, де основну роль відіграють інформаційні ресурси.

І, якщо сільгоспвиробники першої групи, унаслідок високої капіталізації вимушені адаптуватися до світових тенденцій розвитку економіки, то малий бізнес і господарства населення ще не здатні повністю відповідати вимогам майбутньої господарської моделі. Визначною в даній ситуації є позиція державних інститутів, де до цих пір не сформована єдина концепція розвитку вітчизняного аграрного виробництва, що включає всіх учасників підприємницького співтовариства в рамках сільських територій.

Основною проблемою є відсутність єдиної стратегії розвитку аграрного сектора, недостатній кваліфікаційний рівень управлінських кадрів, їх нездатність ефективно здійснювати рішення згідно сучасних умов, коли вітчизняна економіка формується згідно стандартів інформаційного суспільства.

Проблему ефективного використання людського капіталу в аграрному секторі на постіндустріальному етапі розвитку вивчали П.Т. Саблук, В.В. Юрчишин, М.Й. Малік, Л.О. Мармуль, В.Я. Месель-Веселяк, О.Г. Шпікуляк.

Проте, на нашу думку, недостатньо вивченим залишаються питання оптимізації кадрової політики в аграрному секторі, зокрема система підготовки менеджменту. Внаслідок цього метою статті є вивчення зарубіжного досвіду у сфері підготовки кваліфікованих кадрів на прикладі Російської Федерації, оскільки народногосподарський комплекс даної держави схожий з вітчизняним за специфікою протікання системних трансформацій у сфері майнових відносин.

Аналізуючи поведінку власників засобів виробництва в процесі здійснення ними кадрової політики, генеральний директор IBS Group Holding Д. Садков констатує практичну відсутність ініціативи з їх боку і факт пасивного використання системи підготовки кваліфікованих фахівців, яка склалася раніше. В результаті опитування менеджменту 500 російських провідних компаній з'ясувалося, що велика частина представників даної групи не вірять в те, що кадрового голоду торкнеться їх бізнес. Більш того, вони не збираються здійснювати вкладення в навчання персоналу, не бачивши в цьому потреби [10].

При цьому слід зазначити поєднання критичної оцінки рівня професійних навиків, які отримують учнів вузів, в плані їх невідповідності практичним вимогам сучасності з небажанням брати участь в процесі формування взаємозв'язку між учбово-науковим і підприємницьким співтовариствами. Заперечення факту своєї соціально-економічної відповідальності, яка є наслідком місця, займаного тим або іншим суб'єктом підприємництва в системі народного господарства в результаті призводить до зниження ефективності забезпечення виробництва кваліфікованими кадрами. За наслідками досліджень, проведених провідним науковим співробітником Інституту соціології РАН С.Р. Клімової, був зроблений вивід про те, що сучасні працедавці вимагають не кваліфікованих, а молодих і сильних співробітників, причому в секторі ринку праці, зайнятому інженерами, спостерігається змова працедавців щодо рівня заробітної плати даної групи співробітників[12].

У сфері кадрової політики реалізується лише короткочасна стратегія, направлена на задоволення поточних потреб в персоналі. При цьому форми підвищення кваліфікації, що існували раніше, в рамках підприємства, зокрема наставництво, робочі династії, сьогодні практично не існують.

Багато в чому це є наслідком використання застарілої моделі використання трудових ресурсів, коли, після здобування середньої спеціальної або вищої освіти, випускник, потрапляючи на підприємство, вимушений був певний час доучуватися, виходячи із специфіки робочого місця.

В умовах планової моделі господарювання подібна практика, хоча і знижувала темп економічного розвитку підприємства, проте унаслідок фактичної відсутності конкурентної боротьби, не мала серйозного впливу на рівень економічної ефективності усередині даної системи.

Проте, зважаючи на сучасний ступінь відкритості економіки республік колишнього СРСР, а також певну відсталість у сфері техніко-технологічного забезпечення, слід з великою увагою віднестися до рівня забезпечення виробничого процесу інженерно-технічними працівниками, а також забезпечити інтеграцію бізнес - співтовариства в систему планування розвитку аграрного сектора, а також вітчизняного села як специфічної соціально-економічної спільності.

На думку академіка Сільськогосподарської академії професора В.І. Кирюшина, в справі розвитку аграрного сектора на сьогоднішньому етапі найбільш важливим є кадрове питання. На тлі процесу укрупнення господарств і концентрації земельних ресурсів, що продовжується, в крупних компаніях назріла необхідність оптимізації підготовки фахівців в системі вищої школи. Однією з проблем російських аграрних вузів є недолік технічної оснащеності, внаслідок чого у студентів відсутні практичні навики роботи з сучасною сільськогосподарською технікою.

Крім того, і це, на думку В. І. Кирюшина, найважливіше, відсутній механізм взаємозв'язку між наукою і виробництвом. Велика кількість наукових розробок, які проводять російські вузи, не інтегровані в конкретні технології і не мають реального споживача. У відмінності від світової практики, система впровадження наукових продуктів практично не розвинена, що робить російську сільськогосподарську науку стабільно збитковим напрямом, внаслідок чого фінансування програм і наукових закладів скорочується, вони втрачають матеріальну базу і, кінець кінцем, деградують[13].

Таким чином, ми можемо говорити про те, що для аграрного виробництва в Російській Федерації однією з найважливіших проблем є формування діючого механізму підготовки кваліфікованих кадрів. Існуюча система забезпечення сільгосппідприємств кваліфікованими фахівцями має низький рівень адаптації до сучасних економічних реалій, коли погляди представників підприємницького і наукового співтовариства щодо своєї ролі на даному сегменті ринку робочої сили по багатьох позиціях не співпадають.

Прагнення працедавців дистанціюватися від участі в створенні системи забезпечення агробізнесу кваліфікованими фахівцями, їх небажання здійснити фінансування відповідних проектів приводить до деградації самої системи підготовки кадрів, зниження кваліфікаційного рівня освітнього процесу. Наслідком такого споживчого відношення до використовуваних ресурсів може стати занепад аграрної науки як галузі, оскільки без активної інвестиційної участі підприємницького співтовариства наукова діяльність в ринковій моделі господарювання не може повноцінно розвиватися.

Результати аналізу взаємин російської науки і бізнесу у сфері аграрного виробництва дуже важливі для правильного розуміння тих процесів, які характерні і для вітчизняного АПК. Крупні агрокомпанії, орієнтовані на довгострокові проекти, вже зараз випробовують потребу в кваліфікованих фахівцях виробничих і управлінських напрямів

За наслідками досліджень, проведених газетою «Сьогодні», в найближчих 10 років будуть затребувані на вітчизняному ринку праці фахівці, чия діяльність пов'язана з сільським господарством. На думку директора кадрового центру «Моя робота» Н. Стегнієнко, в першу чергу попит буде на агрономів, зооїнженеров, технологів по агропромисловому комплексу [1].

Проте слід зазначити, що рівень якості освіти фахівців даної кваліфікації не відповідає сучасним вимогам. На думку радника по питаннях продовольства, сільського господарства, захисту прав споживачів і охорони навколишнього середовища Посольства Німеччини Ф. Зассе, в даній сфері часто спостерігається низький рівень спеціальної освіти, особливо в галузі макроекономічного регулювання, а також слабо розвинена інфраструктура. Іноземних інвесторів в цих умовах привертає лише якість земельних угідь і невисокий рівень запитів найнятих робітників. [2]

Слід при цьому відзначити, що якщо залучення іноземних фахівців з техніко-технологічних напрямів виправдане недостатньою якістю вітчизняних аналогів, то подібна практика щодо системних трансформацій у сфері вітчизняного аграрного підприємництва далеко не завжди є ефективною.

Специфіка виробництва сільськогосподарської продукції в Україні багато в чому визначається характером розміщення продуктивних сил, наявністю крупних населених пунктів в сільській місцевості, де здійснюється концентрація як трудових, так і матеріальних ресурсів, організації трансформації у сфері агробізнесу можуть привести до необоротних наслідків для даних адміністративно-територіальних одиниць.

На думку Л.О. Мармуль, одним з напрямів розвитку великотоварного виробництва повинно стати активне формування на рівні сільських населених пунктів різного роду агрофірм, а також відтворення системи сільськогосподарської кооперації. До стримуючих чинників відносять недосконалість діючої законодавчої бази, відсутність необхідних інформаційних навиків, а також недостатній рівень підтримки з боку державних інститутів. [3]

На думку О. М Супрун і О.Р. Шпикуляка, активізація інтеграційних процесів на селі забезпечить взаємодію елементів сільської території як системи і розвиток сільського соціуму. Сучасному українському суспільству більшою мірою властиво колективна взаємодія, ніж індивідуалізм, що, у свою чергу, є елементом становлення соціального капіталу [9].

В зв'язку з цим слід зазначити позитивну тенденцію, що намітилася, по формуванню техноструктури в агрокомпаніях з числа співробітників, зважаючи на специфіку діяльності фірми. Показовий досвід компанії «Агро-союз»», яка охоче бере випускників вузів і в практичній роботі «доводить» фахівців, готує їх «під себе». З недоліком кваліфікації кадрів агросоюзовці борються своїми силами: створений власний корпоративний університет для перепідготовки фахівців. [1]

Проте слід зазначити, що подібні ініціативи не носять системного характеру і викликані об'єктивною необхідністю укріплювати базові складові успішної економічної діяльності підприємницьких структур у сфері середнього і крупного бізнесу. Головним недоліком при цьому є надмірно великий вплив особистого чинника і відсутність системи спадкоємності у вітчизняному агробізнесі, що позбавляє дану галузь необхідної стабільності.

До заходів по налагодженню системи взаємозв'язку між державою і бізнес - співтовариством крім іншого можна віднести проведення об'єднувального з'їзду українських організацій працедавців 29 листопада 2011 року. На думку Д. Фірташа, в нинішній економічній ситуації Україна потребує сильної підтримки з боку бізнесу, який повинен відігравати активну роль в економічному посиленні країни. За його словами, для поліпшення координації співпраці бізнесу і органів державної влади необхідна консолідація руху працедавців. [7]

На сьогоднішньому етапі становлення вітчизняного аграрного виробництва сформувалися об'єктивні передумови для зміни в характері використання трудових ресурсів на підприємствах середнього і крупного бізнесу. В результаті певної стабілізації в структурі сільгоспвиробників виникла потреба в кваліфікованих фахівцях, здатних раціонально використовувати наявну матеріальну базу.

Проте існуюча система підготовки кадрів має ряд істотних недоліків. Аналіз проблем, які випробовує в аналогічній ситуації аграрна наука Російської Федерації і можливі перспективи розвитку дозволяє зробити висновки щодо необхідності налагодження ефективної взаємодії між представниками вітчизняного і наукового співтовариства з метою формування стратегії розвитку сільського господарства в умовах моделі постіндустріального суспільства. Окремі кроки, які здійснюються в даному напрямі за підтримки державних органів, поки не привели до істотних змін в поточній ситуації.

Література

товаровиробник агрохолдінг господарство

1. Агроіндустрія у пошуках «бракуючої ланки» http://hrliga.com/index.php? module=profession&op=view&id=259&print=true

2. До України звуть працювати іноземних фахівців в області сільського господарства http://economics.lb.ua/state/2011/11/23/125084_ V_Ukrainu_zovut_rabotat_inostr.html

3. Мармуль Л.О. Розвіток інтеграції та кооперації в аграрному секторі http://baitas.lzuu.lt/~mazylis/julram/9/32.pdf

4. Потенціал України http://www.upakovano.ru/interviews/403

5. Сільське господарство України в умовах ВТО: очікування виробників і аналітичні прогнози http://zn.ua/ECONOMICS/ selskoe_hozyaystvo_ukrainy_v_usloviyah_vto_ozhidaniya_proizvoditeley_i_analiticheskie_prognozy-44177.html

6. Україні потрібні будуть біотехнологи, зоологи, IT-специалисты і будівельники http://www.segodnya.ua/news/14304270.html

7. Українські працедавці об'єднаються http://www.segodnya.ua /news/14297904.html

8. Шпикуляк О.Г. Інститут витрат в економічній теорії і практиці господарювання http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/en_etei/2008_5_2/zbirnuk_ETEI_08_2_323.pdf

9. Шпікуляк О.Г., Супрун О.М. Соціальній капітал у розвитку аграрної економічної системи. http://www.nbuv.gov.ua/portal/ Chem_Biol/Agroin /2011_7-9/SUPRUN.pdf

10. http://expert.ru/2011/09/21/ugol-zreniya

11. http://expert.ru/2011/04/4/modernizatsiya-inzhenernogo-obrazovaniya

12. http://expert.ru/2011/07/4/ugol-zreniya

13. http://expert.ru/2011/05/19/degradatsiya-selskogo-hozyajstva

Размещено на Allbest.ru