Державне регулювання підприємництва в аграрній сфері

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський державний агротехнологічний університет

УДК 631.155.2: 658.8

Державне регулювання підприємництва в аграрній сфері

Васильченко О.О.

Анотація. Проаналізовано результати здійснення підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки України. Розкрито основні аспекти державного регулювання підприємництва в аграрній сфері

Аннотация. Проанализированы результаты осуществления предпринимательськой деятельности в аграрном секторе экономики Украины. Раскрыты основные аспекты государственного регулирования предпринимательства в аграрной сфере

Summary. Analysis of the results of the implementation of предпринимательськой activities in the agrarian sector of economy of Ukraine. Covers the main aspects of state regulation of entrepreneurship in agrarian sphere

Сучасна державна аграрна політика базується на національних пріоритетах країни і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору. Основними складовими державної аграрної політики є комплекс правових, організаційних і економічних заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування аграрного сектору економіки, розв'язання соціальних проблем сільського населення та забезпечення комплексного і сталого розвитку сільських територій.

Мета дослідження - охарактеризувати стан розвитку підприємництва в аграрній сфері та визначити основні напрямки державної політики щодо його підтримки.

Колгоспи і радгоспи до аграрних перетворень, зокрема у сфері власності і форм господарювання на селі, як відомо, не могли бути господарствами послідовно підприємницького типу. Реорганізувати КСП можна було в такі підприємницькі організаційно-правові структури, які не суперечать чинному законодавству України, зокрема передбачені цим законодавством. Насамперед, мова мала йти про господарські товариства, передбачені Законом України “Про господарські товариства”. Це - товариства з обмеженою, додатковою і повною відповідальністю, командитні і акціонерні товариства (закриті й відриті), орендні підприємства, особисті товарні господарства, фермерські господарства [5].

У всіх господарських товариствах (підприємствах) трудові відносини відокремлені від відносин власності. Колектив співвласників (учасників) підприємства формується за своїми правовими нормами, трудовий колектив - за своїми: на основі трудових угод. Взаємовідносини членів трудового колективу з підприємством при цьому чітко регламентуються, що дає можливість підтримувати на належному рівні технологічну і трудову дисципліну, домагатися високої продуктивності праці.

Фермерські господарства в Україні активно створювалися в перші роки проведення аграрної реформи (1991-1993 рр.). В наступні роки цей процес загальмувався, що зумовлено рядом причин. Головна з них полягає у відсутності у бажаючих створити фермерські господарства власних і кредитних коштів на придбання необхідних засобів виробництва і у обмеженості можливостей у держави надати їм у цьому допомогу [5]. Через низьку забезпеченість засобами виробництва фермерські господарства не змогли ще розкрити своїх потенціальних можливостей, зумовлених фактором приватної власності і повною самостійністю у вирішенні всіх питань господарської діяльності.

У таблиці 1 представлено склад і структуру підприємницьких форм господарювання у сільському господарстві України за 2005-2010 рр.

Дані, наведені у табл. 1, свідчать про скорочення у 2010 р. порівняно із 2005 р. кількості діючих сільськогосподарських підприємств на 1384 одиниці. При цьому найбільше зменшення кількості спостерігається по фермерським господарствам (-721), а найменше - по державним підприємствам та підприємствам інших форм господарювання (відповідно (-64) та (-19)). Проте, слід відзначити зростання кількості приватних підприємств на 120 одиниць.

Таблиця 1 також дозволяє побачити, що в структурі підприємств на протязі 2005-2010 рр. змін майже не відбувається. Найбільшу питому вагу займають фермерські господарства (біля 74 %), найменшу - державні підприємства (0,6 %). На долю господарських товариств за цей період припадає біля 14 %, приватних підприємств - біля 8 %, виробничих кооперативів - біля 2 % всієї кількості діючих сільськогосподарських підприємств.

Рис. 1. Динаміка кількості діючих сільськогосподарських підприємств різних форм господарювання за 2005-2010 рр.

По рис. 1 спостерігаємо поступове зменшення протягом 2005-2010 рр. кількості виробничих кооперативів та державних підприємств (рис. 1-в та 1-д), стрімке скорочення кількості господарських товариств протягом 2005-2007 рр., таке ж стрімке їх збільшення у 2007-2008 рр., і знов зменшення у 2009-2010 рр. (рис. 1-а), збільшення кількості фермерських господарств у 2005-2008 рр. і стрімке їх скорочення протягом 2008-2010 рр. (рис. 1-г), а також різноспрямовані коливання кількості приватних підприємств (рис. 1-б) та підприємств інших форм господарювання (рис. 1-е) як у бік їх збільшення, так і у бік їх скорочення.

На нашу думку, динаміка зменшення кількості сільськогосподарських товаровиробників як у цілому, так і за організаційно-правовими формами свідчить про пошуки виходу з кризи у сільському господарстві шляхом реорганізації на основі об'єднання та укрупнення виробництв.

Отже, фермерські господарства займають найбільшу частку у загальній кількості сільськогосподарських підприємств України. З'ясувати роль цих господарств у виробництві сільськогосподарської продукції в країні дозволить таблиця 1.

Таблиця 1

Продукція сільського господарства за категоріями господарств (у порівнянних цінах 2005 року; млн. грн.)*

* Розраховано за даними статистичного щорічника України за 2010 р. [3]

Таблиця 1 показує, що у 2010 р. порівняно із 2005 р. вартість валової сільськогосподарської продукції збільшилась на 33,6 %. При цьому вартість продукції рослинництва зросла на 21,7 %, а тваринництва - на 55 %. Спостерігаємо також, що вартість сільськогосподарської продукції, що вироблена фермерськими господарствами, збільшилась значно швидше, ніж по всіх підприємствах в цілому: всієї сільськогосподарської продукції у 1,47 рази швидше, продукції рослинництва - у 1,13 рази, тваринництва - у 2,65 рази. Відмічаємо також поступове збільшення розміру валової продукції тваринництва, тоді, як валова продукція рослинництва має різноспрямовані коливання на протязі періоду, що розглядається.

Таблиця 2 також свідчить, що частка продукції, яка створена фермерськими господарствами, становить біля 11 % вартості продукції, що вироблена усіма сільськогосподарськими підприємствами. При цьому частка продукції рослинництва коливається в межах 14-16,4 %%, а тваринництва - 2,7-4,4 %%. Отже, має місце тенденція до збільшення виробництва продукції тваринництва у фермерських господарствах країни.

Проте, незаперечним залишається той факт, що значну роль у сільськогосподарському виробництві країни відіграють крупні підприємницькі структури, які використовують більшу кількість сільськогосподарських угідь та мають більш потужну матеріально-технічну базу.

Слід далі звернути увагу на зміни, що відбулися у динаміці рівня рентабельності основних видів продукції сільського господарства у сільськогосподарських підприємствах країни (таблиця 2).

Отже, таблиця 2 засвідчує, що на протязі 2005-2010 рр. виробництво основних видів продукції рослинництва є рентабельним. Виняток становить виробництво цукрових буряків у 2007 р. Найбільш рентабельним за цей період було виробництво винограду та насіння соняшнику: рівень рентабельності становить відповідно 57,8 % та 40,9 % в середньому за шість років.

Таблиця 2

Рівень рентабельності (збитковості) основних видів продукції сільського господарства у сільськогосподарських підприємствах, % [3]

Відмічаємо доволі низький рівень виробництва зернових культур: лише 12,8 % в середньому за шість років. По таблиці 3 відмічаємо, що виробництво продукції тваринництва є переважно збитковим, окрім молока та яєць. Найвищий рівень збитковості має місце по виробництву ВРХ на м'ясо й овець та кіз на м'ясо: рівень збитковості становить відповідно 24,9 % та 22,6 % в середньому за шість років. Таблиця 3 також показує, що на протязі періоду, що аналізується, відбувається як підвищення, так і падіння рівня рентабельності виробництва основних видів сільськогосподарської продукції.

Як відомо, рівень рентабельності визначається співвідношенням прибутку від реалізації продукції та її собівартістю, а прибуток є результатом перевищення виручки від реалізації продукції над останньою. Водночас, розмір виручки дуже суттєво залежить від ціни реалізації продукції.

Дослідити, як змінились ціни реалізації основних видів сільськогосподарської продукції, що створена сільськогосподарськими підприємствами країни, допоможуть дані, наведені у таблиці 3.

Таблиця 3

Індекси цін реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами (відсотків до попереднього року) [3]

По табл. 3 бачимо, що за період 2005-2010 рр. відбувалось підвищення цін на продукцію, що реалізовувалась сільськогосподарськими підприємствами країни: найбільше підвищення цін спостерігається у 2007 р., найменше - у 2006 р. (на 38 % та 2,4 % відповідно). По продукції рослинництва найбільше зростання цін зафіксовано також у 2007 р. - 57,7 %. Проте, у 2005 р. та у 2008 р. відмічається зменшення цін по відношенню до попереднього року майже на 4,5 %. Продукція тваринництва підпала під значне підвищення цін у 2008 р.: індекс цін становив 147,4 %. 2006 р. характеризується падінням цін на продукцію тваринництва на 11,2 % по відношенню до 2005 р. Якщо розглядати 2010 р., то можна бачити зростання цін на усі без винятку види сільськогосподарської продукції, чого не відмічаєтся за увесь попередній період. У розрізі продукції рослинництва найбільше підвищення цін порівняно із 2009 р. відбулося по реалізації картоплі: індекс цін становить 164,3 %, у розрізі продукції тваринництва - по реалізації молока і молокопродуктів - індекс цін становить 155,5 %. Відмічаємо також значне зростання цін на зернові й олійні культури, овочі та виноград (в середньому на 40 %).

Отже, аналіз показує, що, незважаючи на зрушення в розвитку підприємницьких структур, простежується подальша нестабільність у здійсненні сільськогосподарського виробництва, а несприятливе підприємницьке середовище спричиняє його збитковість. Причин такого становища досить багато, з них, на нашу думку, можна виділити три найбільш важливі.

Перша полягає у нееквівалентності обміну продукцією між галузевими комплексами. Нееквівалентність обміну сільського господарства з іншими сферами АПК спричинила його збитковість. Внаслідок своїх особливостей сільське господарство в таких умовах зосереджується в господарствах патріархального типу - особистих підсобних господарствах населення.

Друга група причин знаходиться на регіональному рівні. Кінцеві результати сільськогосподарського виробництва формуються в організаційно-технологічному циклі “виробництво - заготівля - переробка - торгівля” і значна частина прибутку залишається в інших галузях.

Третій блок проблем пов'язаний з реформуванням господарств.

Отже, з огляду на зроблений вище аналіз можна стверджувати, що державна аграрна політика України сьогодні повинна бути спрямована на досягнення таких стратегічних цілей:

· гарантування продовольчої безпеки держави;

· перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави;

· збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації;

· комплексний розвиток сільських територій та розв'язання соціальних проблем на селі.

Основними пріоритетами держави стосовно регулювання підприємництва у сільському господарстві країни повинні бути:

o забезпечення в сільськогосподарському виробництві за допомогою системи державних організаційно-правових заходів прибутку на авансований капітал не нижче середнього рівня по економіці держави;

o створення рівних умов для функціонування різних організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі;

o удосконалення державної підтримки розвитку підприємництва з метою розв'язання проблеми зайнятості сільського населення;

o державна підтримка розвитку конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва на основі кооперації та інтеграції;

o запровадження сучасних механізмів і методів формування прозорого ринку сільськогосподарської продукції, продовольства та капіталу;

o формування сприятливої цінової, фінансово-кредитної, страхової, податкової та бюджетної політики, забезпечення раціональних внутрішньогалузевих і міжгалузевих економічних відносин;

o створення сприятливих умов для реалізації експортного потенціалу аграрного сектору економіки;

o державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників, які використовують меліоровані землі;

o удосконалення системи державного управління, ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі [1].

Отже, основні засади державної аграрної політики в області підприємництва повинні бути спрямовані на забезпечення сталого розвитку аграрного сектору національної економіки, системності та комплексності під час здійснення заходів з реалізації державної аграрної політики всіма органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

аграрний державний регулювання

Список використаних джерел

1. Закон України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 1

2. Статистичний щорічник України за 2009 рік / Державний комітет статистики України. - К, 2010. - 567 с.

3. Статистичний щорічник України за 2010 рік / Державний комітет статистики України. - К: ТОВ “Август Трейд”, 2011. - 560 с.

4. Україна в цифрах за 2008 рік. Статистичний збірник / Державний комітет статистики України. - К.: ДП “Інформаційно-аналітичне агентство”, 2009. - 258 с.

5. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції (практичний посібник) / За ред.. П. Т. Саблука. - К.: ІАЕ, 2000. - 556 с.

Размещено на Allbest.ru