Фінансово-економічні відносини в контексті трансформаційних процесів аграрного сектору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний економічний університет

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ АГРАРНОГО СЕКТОРУ

Хомин Ірина

Анотація

аграрний фінансовий економічний ефективність

У статті аналізується трансформація фінансово-економічних відносин вітчизняного аграрного сектору та їхній вплив на його ефективність. Підкреслюється, що нинішня структура сільськогосподарського виробництва з позицій фінансово-економічної ефективності аграрного сектору є недосконалою, оскільки на фоні зростання валової продукції рослинництва й надлишків кормового зерна, зменшення поголів'я корів та ВРХ виглядає алогізмом. Обгрунтовується необхідність її вдосконалення з урахуванням повнішого задоволення потреб населення у продуктах харчування тваринного походження.

Ключові слова: аграрний сектор, удосконалення, структура сільськогосподарського виробництва, фінансово-економічні відносини.

Аннотация

В статье анализируется трансформация финансово-экономических отношений отечественного аграрного сектора и ее влияние на его эффективность. Подчеркивается, что нынешняя структура сельскохозяйственного производства с позиций финансово-экономической эффективности аграрного сектора является несовершенной, поскольку на фоне роста валовой продукции растениеводства и излишков кормового зерна уменьшение поголовья коров и КРС выглядит алогизмом. Обосновывается необходимость ее совершенствования с учетом полного удовлетворения потребностей населения в продуктах питания животного происхождения.

Ключевые слова: аграрный сектор, совершенствование, структура сельскохозяйственного производства, финансово-экономические отношения.

Annotation

The article analyzes the transformation of the financial and economic relations of the domestic agricultural sector and its impact on its effectiveness. It is emphasized that the current structure of agricultural production from the standpoint of financial and economic efficiency of the agricultural sector is imperfect, as against growth of the gross output of crop and feed grain surplus decrease in number of cows and cattle looks alogism. The necessity of its improvement, taking into account the full satisfaction of the population's needs in food of animal origin.

Key words: agrarian sector, improvement, the structure of agricultural production, financial and economic relations.

Постановка проблеми

Хронічно низька фінансово-економічна ефективність вітчизняного сільськогосподарського виробництва стала об'єктивною причиною трансформації відносин власності в аграрному секторі України. Проте її здійснення наразі не дало бажаних результатів. Ба більше, Україна втратила за період реформування навіть ті здобутки, які вже мала в минулому, особливо стосовно виробництва тваринницької продукції.

Таким чином, об'єктивний аналіз трансформації відносин власності в аграрному секторі України є проблемою, яка має, на наш погляд, вагоме наукове й практичне значення.

Аналіз публікацій

Наукових публікацій, у яких висвітлювалась окреслена проблема, не бракує. В цілому їх можна звести до двох протилежних точок зору: одні автори причини негативної динаміки показників аграрного сектору економіки вбачають власне в його реформуванні [5; 8]; інші ж, оперуючи статистичними показниками за період після 2000-го року, стверджують, що сільське господарство України почало динамічно розвиватися [1; 7].

Постановка завдання

Не маючи наміру вступати в полеміку як із першими, так і з другими, завданням статті визначено спробу об'єктивного аналізу теперішнього стану вітчизняного аграрного сектору економіки у контексті трансформаційних процесів, які відбулися на зламі ХХ-ХХІ століть.

Основний матеріал

Якщо розглядати статистичні показники стану аграрного сектору України, то відразу помітно, що трансформація відносин власності, замість того, аби прискорити його розвиток, призвела до протилежного. Насамперед алогічним виглядає те, що замість концентрації виробництва, маємо кратне зростання суб'єктів господарювання, більшість з яких є дрібноземельними, отже не можуть застосовувати інтенсивні технології виробництва Водночас за 1990-2014 рр. кількість зайнятих у сільськогосподарському виробництві теж зменшилася, що не можна вважати позитивом навіть на фоні більш ніж двократного зростання продуктивності праці в аграрному секторі, оскільки при цьому значна кількість селян стала безробітною Адже упродовж 1985-1989 рр. чисельність працівників в аграрному секторі скоротилася на 1,3 млн. осіб.. Причому на тлі в цілому позитивного й перевіреного світовим досвідом під аспектом зростання фінансово-економічної ефективності процесу трансформації аграрного сектору в напрямі створення фермерських господарств, він здійснювався в Україні нерішуче, відтак маємо їх у два з лишком рази менше, ніж Польща, де кількість населення й площа ріллі становлять відповідно 83,8 та 58,5 відсотків проти вітчизняних показників (табл. 1).

Таблиця 1

Результати трансформаційних процесів в аграрному секторі України

Джерело: Сільське господарство України 2014 рік. - К. Держслужба статистики, 2015. - С. 31, 51; Валова продукція сільського господарства України (у постійних цінах 2010 р.) за 2015 рік / Статистичний бюлетень. - К.: Держслужба статистики України, 2016. - С. 5.

А в останні роки ще й замість збільшення кількості фермерських господарств Кількість сільськогосподарських підприємств також зменшилася на 1,7 тис. од., що сталося внаслідок їхнього поглинання агрохолдингами. - протилежне: впродовж 2011-2014 років вона стала меншою на 2,3 тис. од. Причому в Україні все більше й більше реальна власність концентрується в аграрних холдингах: за неповними даними тільки впродовж 2011-2012 років ''земельний банк 83 агрохолдингів в очікуванні ринку землі зріс на 2 млн. га й становить 6,5 млн. га, а 8 із них обробляють 200 тис. га та більше орендованих земель, у тому числі ''Укрлендфамінг'' обробляв 532 тис. га та є найбільшою компанією України'' 2, с. 5.

Разом з тим значна частка фермерських господарств теж орендує великі площі сільськогосподарських земель (до двох і більше тис. га), отже вони перестали відповідати основним критеріям фермерства як форми господарювання, коли зважити, що за наказом Мінстату України № 289 від 09.11.2001 року малі аграрні підприємства - це такі, які мають не більше 200 га сільськогосподарських угідь, або менше 20-ти працівників чи менше 150 тис грн. виручки в цінах 2011 року.

А загалом за виробництвом валової продукції аграрний сектор України ніяк не може вийти навіть на колишній рівень, що могло би бути досягнуте, зважаючи на порівняння темпів приросту валової продукції в сільськогосподарських підприємствах і фермерських господарствах, які в останніх за 2000-2014 роки у 2,8 разу перевищували досягнуті в перших.

Однак, як і більшість явищ, зведення цього до двох абсолютних протилежностей ''біле-чорне'', на наш погляд, необ'єктивне. Бо справді, коли розглядати статистичні показники стану аграрного сектору України, то відразу помітно, що зміна тут фінансово-економічних відносин, замість того, аби прискорити його розвиток, призвела до протилежного.

А тим більш розглядати це лише через чорні окуляри, якщо мати на увазі резонну тезу В. Леніна зі статті ''Великий почин'', поза перестановку в ній економічною історією з точністю до навпаки співвідносності переможених і переможців: ''Продуктивність праці, це, в остаточному підсумку, найбільш важливе, найбільш головне для перемоги нового суспільного ладу. Капіталізм може бути остаточно переможеним і буде остаточно переможеним тим, що соціалізм створює нову, набагато більш високу продуктивність праці''.

Проте й зараз у вітчизняному аграрному секторі зайнято чверть населення України, в той час, як у країнах Європейського союзу 4-5 %. Досить сказати, що на присадибних і садово-городніх ділянках в тій чи іншій мірі зайнято понад 80 % усіх сімей, а в порівнянні з 1990 роком майже в три рази зросла кількість зайнятих в особистих і домашніх господарствах. При тому, що близько 1,4 млн. осіб становить приховане безробіття, особливо серед молоді у віці 15-29 років, частка якої в економічно активному сільському населення становить більше 50 відсотків, що вже точно до ознак ''динамічного розвитку'' віднести не можна.

Не кажучи вже про гармонійний розвиток рослинництва й тваринництва, який спостерігається в Польщі й наразі є тільки згадкою про колишній паритет цих галузей в Україні: виробництво м'яса в забійній вазі в нас становить 2,4 проти 4,4 млн. тонн у 1990 році; молока - 11,5 проти 24,5 млн. тонн відповідно. В Польщі виробництво м'яса в забійній вазі зросло за цей період із 3-х до 3,8 млн. тонн, а молока становить 80 відсотків проти рівня 1990 року. Відтак, зважаючи на те, що надлишок кормового зерна з України експортується в тому числі в цю країну, виглядає, нібито вітчизняний аграрний сектор опосередковано фінансує, замість власних, фермерів сусідньої країни, адже вміст доданої вартості в непереробленому зерні менший, ніж в імпортованому з Польщі м'ясі.

Причому це продовжується більш ніж десятиліття, не зважаючи на те, що потреба населення в Україні у продуктах харчування тваринного походження не задовольняється навіть наполовину й на фоні збільшення валового виробництва продукції рослинництва теж виглядає алогізмом, особливо коли зважити на труднощі з її експортом через неконкурентоспроможність на зовнішніх ринках унаслідок порівняно високої собівартості. Відтак очевидно, що було б раціональніше спрямовувати кормове зерно на розвиток тваринницької галузі.

Та всупереч цьому тут маємо затяжну кризу, яку не вдається побороти жодними фінансово-економічними заходами, приміром, у вигляді дотацій за збільшення поголів'я корів, бо воно все одно продовжує скорочуватися, чи доплат за великовагові кондиції молодняку ВРХ, реалізованого переробним підприємством тощо, оскільки це жодного позитивного впливу на виробництво м'яса й молока не справило й виглядає, що його дальша негативна динаміка підвладна лише фізичному законові інерції, який сильніший від цих заходів.

Приміром, бюджетні асигнування на розвиток аграрного сектору за період 2000-2014 років зросли із 0,5 до 14,0 млрд. грн., або у 28 разів, а валова продукція всього на 66,5 відсотка. Причому, якщо спочатку (2000-2003 роки) спостерігалася нібито пряма залежність між часткою бюджетних асигнувань у розрахунку на 1 грн. валової продукції сільського господарства і динамікою її зростання, то надалі (2004-2015 роки) її немає, хоч у розрахунку на 1 грн. валової продукції вже приходиться 0,29 грн. бюджетних витрат. Тому цілком логічними є пропозиції щодо послідовного дотримання засад ринкового лібералізму, позаяк в Україні “інкубаційний період” формування ефективних власників невиправдано затягнувся, й переконання: чим раніше держава “піде” з ринку аграрної продукції, тим швидше підприємства адаптуються до внутрішніх і зовнішніх викликів, галузь прискорить структурні перетворення, а в перспективі матиме шанс реалізувати свій експортний потенціал3, с. 55.

Бо чинна система державної підтримки сільгоспвиробництва за своєю сутністю мало чим відрізняється від колишньої, породжуючи ті ж споживацькі настрої серед тих, хто її удостоївся, а на додаток маємо ще й “ноу-хау” у вигляді “відкатів” за одержання, чи нецільове використання бюджетних коштів, спрямування левової частки асигнувань посередницьким структурам3, с. 57, або пряме розкрадання за фіктивними документами. Проте бюджетні кошти далі спрямовуються в бездонну бочку “Данаїд”, оскільки підхід до бюджетного фінансування сільськогосподарських підприємств України відображає ті самі “родимі плями” соціалізму, причому не виключно лише щодо обсягів, а насамперед несистемності його напрямів. Тоді, приміром, майже щороку “винаходили” то 50-ти відсоткову надбавку за перевиконання планів реалізації, то здешевлення пального, компенсацію витрат за внесення торфу на поля тощо, ігноруючи, що в усьому світі чітко дотримуються спрямування бюджетного фінансування до “зеленого” й “жовтого” кошиків.

Тепер же застосовується жорстка система різних обмежень як адміністративного характеру, наприклад, система квот на експорт зернових, соняшнику, так і нібито економічного - виділення коштів на здешевлення придбання техніки, але тільки вітчизняного виробництва, не зважаючи на її низькі якісні параметри, цілком у дусі висновку Ф. Кене щодо політики Ж.-Б. Кольбера у Франції: “Цей міністр, на біду, сприйняв усі заборони меркантилістичної системи, яка за своєю природою та сутністю є системою обмежень й утисків, а тому він не тільки був схильний більше заохочувати промисловість, ніж сільське господарство, а й виявляв прагнення заради підтримки першої утискати й гальмувати розвиток останнього” 4, с.183, хоча стосовно такої точки зору можна повторити слова Сатіна з п'єси “На дні” М. Горького: “В кареті минулого нікуди не поїдеш”.

Тому не вдалося б законсервувати й галузь рослинництва, бо загальна розбалансованість України не давала жодних шансів на безконечне штучне підтримування аграрного сектору позаринковими заходами, приміром, такими, як демпінгові ціни на пальне, коли на внутрішньому ринку 1 т нафти поставлялася за ціною 24,5 крб., а на світових біржах коштувала 120 доларів за 1 т [8, с. 376].

Проте й зараз маємо нестійкий стан аграрного сектору за всіма головним показниками, в тому числі й такими, які перевищують дореформений рівень, як-от, валове виробництво зерна, урожайність окремих сільськогосподарських культур, продуктивність корів, курей-несучок, адже й вони ще навіть не наближаються до середньоєвропейських.

Бо кампанія з реформування фінансово-економічних відносин аграрного сектору, яка на початку обмежувалася тільки деклараціями, позаяк стосовно неї не було вироблено чіткої програми, не завершена донині й величезні бюджетні кошти за старим підходом спрямовуються за стохастичним принципом у більшості випадків на великі сільськогосподарські підприємства, не вибираючи з них, ефективні вони чи ні, та прирікаючи передусім новостворені фермерські господарства, які вкрай потребують державної фінансової підтримки, лише на виживання, унеможливлюючи їхній розвиток.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Аналіз уроків трансформації аграрного сектору України дає підстави для висновків, що цей процес, попри безальтернативність необхідності здійснення, невиправдано затягнувся. Відтак застаріла модель фінансово-економічних відносин, котра практично мало чим відрізняється від успадкованої колгоспної, оскільки в більшості великих сільськогосподарських підприємств вона лише дещо підретушована, є головною причиною низької економічної ефективності аграрного виробництва.

Створені ж фермерські господарства наразі не відіграють суттєвої ролі в аграрному виробництві, оскільки здебільшого не мають достатньої маси продуктивного капіталу, аби сповна використати свій потенціал.

Виходячи з цього, необхідно, на наш погляд, кардинально переглянути політику бюджетного фінансування сектору й замість розпилення коштів за різними напрямами, спрямовувати їх саме таким прогресивним суб'єктам господарювання, де є передумови для суттєвого нарощування виробництва сільськогосподарської продукції, перш за все тваринницької, з обов'язковою умовою застосування новітніх технологій. Бо консервування застарілих фінансово-економічних взаємовідносин і технологічно відсталого виробництва призводить лише до неефективного витрачання ресурсів та неконкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектору.

Заразом необхідно зауважити, що викладені у статті погляди на сутність цієї проблеми та шляхи її вирішення не можуть вважатись безспірними, тому подальші дослідження в цьому напрямі є перспективними.

Література

1. Аналіз ефективності використання земельних ресурсів УААН //Теорія і практика ринку, 2008. №1-2. С. 83-94.

2. Андрійчук В. Г. Агропромислові формування нового типу в контексті стратегії розвитку вітчизняного сільського господарства / В. Г. Андрійчук. Економіка АПК, 2013. № 1. С. 3-15.

3. Бородіна О. М. Коригування політики державної підтримки сільського господарства України /О. М. Бородіна, О. М. Могильний // Економіка АПК, 2007. С. 55-61.

4. Кенэ Ф. Физиократы. Избранные экономические произведения /Ф. Кенэ, А. Р. Ж. Тюрго, Л. С. Дюпон де Немур; [пер. с франц., англ., нем.]. М.: Эксмо, 2008. 1200 с.

5. Клюй В. С. “Ринок землі” сам по собі аморальний / В. С. Клюй, В. П. Ярмоленко //Теорія і практика ринку, 2008. № 1-2. С. 59-64.

6. Мизес Л. Социализм. Экономический и социологический анализ / Л. Мизес. М.: Catallaxy, 1994. 416 с.

7. Супіханов Б. К. Підвищення конкурентоздатності сільськогосподарського виробництва в умовах підготовки вступу до СОТ / Б. К. Супіханов //Економіка АПК, 2007. №5. С. 29-33.

8. Ткаченко А. А. Феномен Украины /А. А Ткаченко., В. В. Илларионов и др. К.: 2004. 602 с.

Размещено на Allbest.ru