Стратегічне планування як інструмент управління національної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Національна економіка, як і будь-який суб'єкт управління, потребує складання довгострокових планів, програм, стратегій управління нею. Адже шлях яким розвивається та чи інша країна, визначає її місцезнаходження на світовій арені, рівень її конкурентоспроможності успіху й багатства. Сучасна організація економіки України і система управління нею не забезпечують ефективного розвитку народного господарства. На сьогодні у практиці управління національним господарством розвинених країн методики формування стратегій розвитку вже добре відпрацьовані і успішно використовуються.

Дослідження в сфері стратегічного планування виконані в роботах вітчизняних учених І. Лукінова, В. Пономаренка, В. Бабича, В. Герасимчука, Г. Висоцького, Д. Божка, В. Смоліна, А. Яковлєва, О. Тридіда, Л. Довгань, Л. Артеменко розглядають розвиток стратегічного планування з урахуванням особливостей національної економіки. Вагомий внесок у теорію й методологію стратегічного планування внесли закордонні фахівці: І. Ансофф, Дж. Акофф, Р. Бранденбург, Дж. Стейнер, Дж. Гелбрейт, У. Кінг та ін. Недостатність висвітлення проблеми вибору моделі стратегічного планування, її теоретичне та практичне значення зумовили необхідність проведення даного дослідження

Постановка завдання. Дослідження методик формування стратегій розвитку, що дозволяє виокремити різноманітні методичні підходи, що знаходять застосування у процесі розроблення стратегій розвитку і засобів їх реалізації, а також на основі узагальнення виділити типові алгоритми побудови.

Стратегічне планування, як інструмент прогнозування та підготовки національної економіки до майбутнього, трактується досить широко: як інтеграційний процес напрацювання та прийняття рішень певного типу, формулювання цілей і визначення шляхів їх досягнення, забезпечення готовності суб'єктів національної економіки до конкурентної боротьби в умовах глобалізації та суспільного життя тощо. Стратегічне планування - це процес, завдяки якому здійснюються регулярне розроблення та коригування системи формалізованих планів, перегляд формування переліку та змісту заходів щодо їх виконання на основі безперервного контролю та оцінки змін, які відбуваються зовні та всередині.

Стратегії розвитку розробляються на різних ієрархічних рівнях: місто, регіон, економічний район, національна економіка. В узагальненому вигляді процес стратегічного планування можна представити у вигляді таких послідовних етапів:

- стратегічний аналіз - передбачає аналіз потенціалу, внутрішніх чинників, властивих території, і зовнішніх умов розвитку, визначення бачення, місії, цілей і пріоритетів розвитку;

- вибір стратегії - передбачає розгляд альтернативних сценаріїв та схвалення стратегії;

- реалізація стратегії - передбачає проведення підготовчих заходів (об'єднання сил і ресурсів) та впровадження стратегії;

- моніторинг та оцінювання стратегії - забезпечує контроль за перебігом реалізації та визначення результативності й ефективності стратегії, а також подальше коригування її.

М.Х. Мескон та ін. вважають, що процес стратегічного управління має складатися з дев'яти етапів: вибору місії; формулювання цілей; управлінського обстеження внутрішніх сильних і слабких сторін; вибору стратегії; реалізації стратегії; управління і планування, реалізації і контролю реалізації стратегічного плану; оцінки стратегії [1]

Що ж стосується вітчизняних авторів, то зокрема З. Шершньова і С. Оборська зробили значний внесок у побудову обґрунтованої послідовності дій при формуванні системи стратегічного менеджменту [2] Запропонована ними концептуальна схема стратегічного управління підприємством відрізняється від раніше запропонованих моделей розширеним, коректним і чітким описом складових кожного етапу. Серед останніх виділяють такі: концепція; діагноз сильних і слабких сторін; формування цілей; вибір стратегії; розробка системи планів, проектів і програм розвитку; стратегічний контроль.

Вітчизняний дослідник А.П. Міщенко [3] пропонує наступні кроки стратегічного управління:

- після аналізу господарських тенденцій, проблем, інвентаризації можливостей та оцінки компетенції з підвищення ефективності бізнесу, а також аналізу зовнішнього середовища і формулювання місії та цілей визначається стратегічна проблема і потреба у стратегічних діях;

- аналізуються стратегічні альтернативи, на основі яких можна вирішити стратегічну проблему, визначається їхня ефективність;

- аналіз стратегічних альтернатив дозволяє вибрати одну (або кілька) стратегію, яка відповідає цільовим настановам системи управління;

- формується стратегічний план, що звичайно складається з програм, проектів, бюджетів і організаційно-технологічних та контрольних заходів;

- проводиться оцінка відповідності обраної стратегії структурі управління організацією й організаційній культурі;

- обрана стратегія є основою для подальших оперативних заходів щодо її реалізації.

При наявності загальної схеми стратегічного планування, етапи його проведення залежать від наступних моделей планування [4]:

Перша, базисна, модель характерна для об'єктів управління, які мають невеликий розмір і тільки починають впроваджувати стратегічне планування. Технологія здійснення стратегічного планування включає ідентифікацію місії, вибір цілей для досягнення місії, визначення стратегічних напрямків (стратегій) для досягнення кожної цілі, планування конкретних дій для імплементації кожного стратегічного напрямку, визначення моніторингу та коригування планів.

Друга модель, яка має назву «Goal-Based Planning» тобто така, що заснована на цілях, є більш ефективною моделлю планування і містить такі етапи:

- проведення SWOT-аналізу, який визначає слабкі та сильні сторони організації, загрози та можливості навколишнього середовища;

- аналіз та визначення проблем та пріоритетних основних стратегічних цілей розвитку;

- дизайн основних стратегій або програм досягнення стратегічних цілей;

- розробка плану дій (завдання, потрібні ресурси, ролі та відповідальності за впровадження);

- оформлення проблем, цілей, програм, стратегій, місії, бачення та запланованих дій у Стратегічний план;

- розробка щорічного оперативного планового документа;

- розробка щорічного бюджету;

- впровадження річного плану;

- моніторинг, переогляд, переоцінка, коригування Стратегічного плану.

Третя модель «Alignment model», яка в перекладі означає модель вирівнювання, за задумом її автора, націлена на спрямовування місії, ресурсів господарської системи на підвищення її ефективності і повинна включати чотири процедури: виведення контурів місії, програм, ресурсів та необхідної підтримки розвитку господарської системи; ідентифікація того, що працює добре і що потребує регулювання; ідентифікація того, яким чином це регулювання буде здійснене; оформити ці регулювання як стратегії в стратегічний план.

Модель сценарного планування охоплює наступні кроки. По-перше, це відбір зовнішніх сил і можливих зовнішніх змін, які можуть вплинути в майбутньому на дану господарську систему. Це можуть бути зміни державної регуляторної політики, демографічні відхилення від існуючих тенденцій, принципово нові технології і т.д. Другий крок: для кожного фактора, що змінюється, визначити три сценарії поведінки (оптимістичний, песимістичний та реалістичний), кожний з яких може бути використаний при виникненні виявлених змін. Третій крок полягає у розробці стратегії для кожного сценарію при зміні кожного фактора навколишнього середовища. На четвертому етапі рекомендовано дослідити можливість впровадження спільних стратегій при різних змінах факторів зовнішнього оточення. Останній етап доцільно присвятити вибору зовнішніх змін, які найбільш ймовірно вплинуть на дану господарську систему, а відповідно і найбільш резонну стратегію в умовах майбутніх змін.

Органічна модель більше підходить до застосування на макрорівні, але деякі етапи можливо застосувати при плануванні розвитку регіону. Вона отримала таку назву внаслідок того, що схожа на модель розвитку організму, або його саморозвитку. Основні технологічні переходи даної моделі стратегічного планування, які можливо рекомендувати при проведенні планування на регіональному рівні, полягають у наступному:

1. Виявлення та декларування культурних цінностей.

2. Артикуляція колективного бачення розвитку господарської структури.

3. Проведення на постійній основі діалогу щодо процедур, які необхідні для реалізації намічених цінностей.

Ядром останньої моделі планування, яку можливо використати в регіональному управлінні, є широка демократичність обговорення різних шляхів розвитку регіону, залучення населення до дискусії про правильний вибір стратегічного напрямку та оперативних дій, широкого колу спеціалістів для обґрунтування шляхів коригування стратегічних планів.

Крім розглянутих національних особливостей моделей стратегічного планування можливо виділити наступні моделі, які найчастіше застосовуються при розробці стратегічних планів різних соціально-економічних систем - від підприємства до країни.

Модель стратегічного планування на основі «стратегічної прогалини» передбачає розрахунок поля стратегічних рішень, які повинні бути реалізовані для того, щоб перетворити існуючі тенденції у напрямку досягнення потрібних, що випливають з мети розвитку господарської системи та її параметрів.

Модель, яка враховує ринкові переваги, головним чином пов'язана з результатами SWOT-аналізу.

Модель, що орієнтована на підтримку конкурентоспроможності. При застосуванні даної моделі проводиться аналіз існуючого рівня конкурентоспроможності та планування заходів, які забезпечують його зростання.

Модель, яка спрямована на створення позитивного іміджу, передбачає формування довгострокової програми інвестування економічно та соціально значимих проектів, формування надійної репутації, отримання довгострокових кредитів тощо [5]

Для визначення оптимальної поетапності розроблення та реалізації стратегій розвитку необхідно проаналізувати методики їх формування (табл. 1).

Таблиця 1. Методики формування стратегій різних рівнів

Аналіз наведених у таблиці методичних підходів до формування інноваційних стратегії розвитку національних економік, економік регіонів та міст дає підстави стверджувати, що:

· формування стратегій має схожу методичну основу: на першому етапі проводиться загальний аналіз можливостей та загроз розвитку, який є основою для формулювання місії, цілей та завдань розвитку; на наступних етапах зазначаються механізми та інструменти реалізації визначених цілей та завдань; наступним етапом є встановлення системи моніторингу за реалізацією стратегії; у деяких стратегіях останнім етапом зазначається аналіз результатів, отриманих при реалізації стратегії розвитку;

· методичні підходи до формування стратегій розвитку часто спираються на відповідні методичні підходи формування стратегій економічного та соціального розвитку, що призводить до ігнорування, наприклад, екологічних факторів розвитку;

· відсутність системи планування та прогнозування розвитку, чітко вимірюваних цілей, загроз, можливостей, системи показників (моделей) та індикаторів, ігнорування обмежень та потреб розвитку в кінцевому документі призводить до формування стратегій, які мають швидше декларативний характер. Такі недоліки, зокрема, характерні для українських стратегій розвитку.

Література

стратегічний економічний конкурентний

1. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М.: Дело, 2004. - 799 с

2. Шершньова З.Е. Оборська С.В. Стратегічне управління. Навч. Посібник. - К.:КНЕУ, 1999. - 384 с.

3. Міщенко А.П. Стратегічне управління: Навч. посіб. - К.: Центр навч. літ-ри, 2004. - 336 с

4. McNamara C. Basic Description of Strategic Planning.

5. Афонченко У.Г., Кіш Г.В., Дідик В.І. Сучасні моделі стратегічного планування //Науковий вісник Ужгородського університету. Економіка : Збірник наукових праць. -- 2009. -- Вип. 28, Ч. 1.

6. Тур О.М. Методичні підходи до формування стратегії еколого-орієнтованого розвитку національної економіки.

Размещено на Allbest.ru