Місце ресурсного потенціалу агроформувань у соціально-економічній системі регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Місце ресурсного потенціалу агроформувань у соціально - економічній системі регіону

Терещенко С.І.

Стаття присвячена визначенню ролі ресурсів у економічній та виробничій діяльності агроформувань і їх впливу на соціально - економічний розвиток регіону: саме регіон виступає у межах країни тим об'єктом управління, що поєднує у собі територіальні та галузеві елементи виробництва.

Ключові слова:ресурсний потенціал, аграрні формування, регіон, соціально-економічна система

Вступ

У процесі трансформації економіки України закладаються основи зростання ролі ресурсів у економічній та виробничій діяльності агроформувань та значення ресурсного потенціалу у соціально - економічному розвитку. Саме регіон виступає у межах країни тим об'єктом управління, що поєднує у собі територіальні та галузеві елементи виробництва, які характеризуються певним рівнем ресурсного потенціалу і це може бути використано для підвищення рівня соціально - економічного розвитку. У зв'язку з чим, певною особливістю регіону є виконання ним не тільки економічних, але й соціальних функцій. Саме тут криється принципова відмінність між різними ланками регіонального відтворювального процесу, кінцевою метою якого є матеріальний добробут населення, екологічно чистий простір, випуск екологічно чистої продукції тощо. Все вище зазначене потребує певних матеріальних, нематеріальних, фінансових ресурсів, які повинні надавати економічні суб'єкти регіону. Отже, якщо в економіко - географічному сенсі регіон виступає як категорія територіальної організації продуктивних сил, то у відтворювальному як категорія соціально - економічних відносин.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання забезпечення сільськогосподарського виробництва ресурсами завжди було актуальним і розглянуте в чималій кількості наукових праць. Дослідженню теоретико-методологічних питань формування, оцінки та віддачі ресурсного потенціалу агроформувань присвятили свої праці відомі вітчизняні вчені-аграрники-В.Г.Андрійчук, М.В.Гладій, М.А.Лендєл, І.І.Лукінов, О.М.Онищенко, Б.Й.Пасхавер, В.М.Трегобчук, В.Г.Ткаченко,А.Е. Юзефович.

Проблеми ефективного використання та відтворення ресурсного потенціалу в аграрному секторі досліджували І.Ф. Баланюк, В.А. Борисова, О.А. Бугуцький, В.С. Дієсперов, В.Я. Месель-Веселяк, Г.М. Підлісецький, П.Т. Саблук, А.М.Третяк, М.М. Федоров, А.Г. Фонотов, В.Й. Шиян, В.В. Юрчишин та ін. Водночас окремі питання підвищення ефективності використання, а також створення оптимального, збалансованого за структурою ресурсного потенціалу агроформувань на рівні окремого регіону з урахуванням його особливостей потребують поглиблених досліджень.

Метою даної публікації є визначення місця ресурсного потенціалу агроформувань у соціально - економічній системі регіону.

Результати дослідження

Розкриття змісту категорії «соціально-економічна система регіону», слід розпочати з того, що розуміється під терміном «система». Один з засновників загальної теорії Л. Берталанфі визначав систему як комплекс елементів, що взаємодіють між собою [1, с. 311 ]. Часто систему визначають як сукупність елементів, що утворюють певну цілісність та єдність завдяки їх зрівноваженості і взаємозв'язку. Інші науковці під системою розуміють комплекс взаємопов'язаних елементів разом із відношенням (зв'язками) між цими елементами та між їх атрибутами, які спільно реалізують певні цілі.

На нашу думку, система - це комплекс підсистем, елементів, компонентів та їх властивостей, взаємодія між якими зумовлює появу якісно нової цінності. Під елементом, компонентом системи будемо розуміти найпростішу неподільну складову частину системи. Підсистемою будемо називати складову частину системи, у якій можна виокремити інші складові. Вважаємо, що поділ системи на окремі елементи, компоненти та підсистеми є неоднозначним та залежить від мети дослідження. Між компонентами системи існує певний зв'язок, що відображає співвідношення між ними, засновані на взаємозалежності і взаємообумовленості.

Суб'єкти господарювання (агроформування) у межах регіону здійснюють свою діяльність неізольовано і тому знаходяться у певному зв'язку та взаємодії, тим самим визначають конкретні економічні процеси, які відбуваються в регіоні. У той же час на економічну діяльність в регіоні впливають і соціальні процеси, що в цілому формують регіональну соціально - економічну систему.

На нашу думку, регіональна соціально-економічна система - це взаємопов'язана, зрівноважена цілісність об'єктів економічного і соціального призначення на відповідній території, яка включає і ресурсний компонент та призначена для виробництва екологічно чистої продукції й надання відповідних послуг. Основними ознаками такої системи є:

1. Ієрархічність - означає певну підпорядкованість систем і підсистем у регіоні. Ця властивість дозволяє розчленити соціально - економічну систему регіону на певні рівні, коли системи нижчого рівня входять до складу верхнього. За такою схемою можна виокремити соціально - економічні системи сіл, селищ, міст різного підпорядкування.

2. Функціональна взаємозалежність господарських відносин і певних зв'язків. У відповідній системі ці зв'язки виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживанні, а також це традиції та норми поведінки , що побічно впливають на соціально - економічні процеси [2, с. 95 ].

3. Цілісна єдність компонентів - відображає сутність самої системи, виявляє ступінь інтегрованості компонентів у системі, означає автономність в економічному просторі.

4. Складність - означає зміну структури системи, зв'язків та поведінкисуб'єкта господарювання за рахунок зовнішніх факторів, що призводить до змін у системі в цілому.

Слід зазначити, що будь - яке агроформування піддається впливу зовнішніх умов, які є характерними для всієї макроекономічної системи держави. Саме економічні цикли, кризові явища визначають загальний фон функціонування агроформування, а оскільки регулювання зовнішніх умов господарювання є виключно справою держави, то в значній мірі можливість виходу окремих агроформувань на рівень ефективного господарювання визначається відповідними «правилами гри» на рівні держави або на регіональному рівні. Проте, держава практично відкрито декларує неможливість економічної підтримки аграрної сфери і тому сільськогосподарські товаровиробники повинні самостійно обирати альтернативні варіанти розвитку, які дозволять їм на першому етапі стабілізувати свій стан та забезпечити відповідні умови зрівноваженого функціонування; а також створення дієвого механізму адаптації до змінних умов господарювання.

На нашу думку, причиною виникнення циклів є протиріччя між темпами зростання і доступністю ресурсів. Вибір пріоритетних напрямів інвестування призводить до диспропорцій розвитку між елементами макроекономічних систем. Коли цей розрив наближається до критичного значення, держава наполегливо перерозподіляє ресурси, що інвестуються. Проте, слід зазначити, що елементи макроекономічної системи розвиваються циклічно не лише за рахунок різноманітних обсягів інвестування, а й за різними термінами їх освоєння.

Сучасний кризовий стан розвитку економіки України є наслідком цілої низки економічних циклів. Найбільший вплив на розвиток економіки держави за останнє десятиріччя наклали формаційний та трансформаційні цикли [3].

Очевидним є те, що перехід від одного типу виробничо - економічних відношень до іншого потребує витрат коштів та часу, а також певних елементів, які десятиріччями носили прихований характер. Так на початку 60 -х років, в зниженні темпів росту з'являється ефект різких порушень пропорцій суспільного виробництва. Головна частина ресурсів витрачалась на виробництво засобів виробництва та на розвиток військово - промислового комплексу, а на виробництво товарів широкого вжитку використовувалась незначна кількість національного доходу. Внаслідок цього виник так званий розрив між постійно зростаючими доходами населення та їх товарним покриттям. Це означало, що реальні доходи населення збільшувались повільно, а їх розподіл постійно порушувався. Результатом цього процесу стало послаблення економічних стимулів по відношенню працівників до кількості та якості вкладеної праці.

Сільське господарство, як частина єдиної системи суспільного розподілу праці, теж піддається впливу криз, які притаманні економіці держави в цілому. Слід зазначити, що в аграрному секторі економіки виникають спеціальні аграрні кризи. А. Ф. Шишкін, виділив цілий ряд їх особливостей: вони охоплюють лише сільське господарство, не мають циклічного характеру, за часом більш тривалі, ніж промислові [4].

Основними їх особливостями на його думку є: зростання запасів по основним видам продукції, що не реалізуються; падіння цін на них;скорочення обсягів виробництва; диференціація товаровиробників; сільське переселення; зростання безробіття та падіння розмірів оплати праці.

Розглядаючи основні причини сучасної аграрної кризи І.Кириленко виділяє наступне: наявність приватної власності на землю та зменшення державної підтримки аграрних товаровиробників. До задач держави, щодо підтримки аграрного сектору економіки в умовах кризи можна віднести: відновлення паритету цін за рахунок встановлення мінімальних на основні види сільськогосподарської продукції, на рівні який забезпечується розширене відтворення; зниження цін на енергоносії; наявність ефективної системи кредитування та страхування агротоваровиробників, створення умов для розвитку кредитної кооперації, розробка більш чіткого механізму виділення бюджетних коштів, дотацій, компенсацій на тваринництво,ветеринарію, насінництво. Розвиток аграрного сектору багато в чому залежить від соціально-економічного стану регіонів. Тому дуже важливим для виробників є обґрунтування таких стратегій розвитку окремих агроформувань, які б дозволили за рахунок власних резервів реструктуризувати ресурсний потенціал і адаптувати виробничі системи до змінних умов господарювання, що дало б змогу підвищити ефективність їх функціонування.

5. Емерджентність, як найвищий прояв цілісності та складності - означає наявність таких специфічних особливостей системи, які не випливають з властивостей, притаманних її елементам, а виникають у процесі їх взаємодії як наслідок кооперативних ефектів [5].

6.Динамічність - зміна системою своїх характеристик: параметрів, структури на протязі часу під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.

7. Відсутність певних меж в системі, що означає: один і той самий компонент або економічний суб'єкт може одночасно брати участь у різних процесах функціонування економіки і може бути одночасно компонентом багатьох її підсистем [5].

8. Вірогідність розвитку системи - означає, що її розвиток відбувається під впливом цілої низки факторів та умов, які іноді спрогнозувати не представляється можливим. Тому розвиток системи є категорією імовірнісною.

9. Відсутність детального опису та прогнозування в діяльності системи - це означає, що явища які відбуваються у системі мають стохастичний характер і аналізуються за допомогою статистичних методів дослідження [5].

10. Цілеспрямованість - означає, що будь яка регіональна соціально-економічна система має свої цілі і визначає власні пріоритети розвитку.

11. Синергічність - означає, теорію «самоорганізації» в системах різноманітної природи. Вона має справу з явищами і процесами, в результаті яких в самій системі з'являються властивості, якими не володіє будь-який компонент в цілому.

12. Унікальність - означає, що кожен регіон, а відповідно і його система має притаманні лише їй ресурси та організаційні можливості.

13. Відкритість - означає, що кожна система не є ізольованою, а знаходиться у постійному взаємозв'язку і взаємодії із зовнішнім середовищем.

Отже, враховуючи вище зазначене, характерними рисами сучасного розвитку соціально - економічних систем регіону є: обмеженість ресурсів, якими користується агроформування і регіон в цілому; глобалізація сучасного суспільного життя; комплексність проблем і необхідність їх вивчення в єдності економічних, соціальних, технічних, технологічних, управлінських, інформаційних, маркетингових та інших аспектів; зростання числа зв'язків між об'єктами та суб'єктами господарювання; динамічність розвитку регіонів; інтелектуалізація сучасних соціально - економічних систем регіонів, а саме: посилення ролі інформації, гендерна політика, сучасні методи управління, рівень освіти, застосування новітніх технологій, нанотехнологій тощо.

Як висновок, для характеристики соціально - економічної системи необхідно відокремити її компоненти, тобто виконати декомпозицію її структури, визначитись з елементами, компонентами, підсистемами, входами, виходами, а також визначити зв'язки між ними та зовнішнім середовищем. Насамперед необхідно зазначити те, що основою соціально - економічної системи регіону є його продуктивні сили - фактори, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб суспільства, тим самим створюючи матеріальні і нематеріальні блага і які визначають зростання продуктивності суспільної праці [1,с.192].

Це сукупність матеріальних і людських ресурсів, відносини між ними, які в процесі економічної діяльності забезпечують виробництво екологічно чистої продукції для задоволення потреб суспільства.

Ми підтримуємо думку Тимчука М.Ф. щодо поділу соціально - економічної системи регіону на підсистеми [6, с. 10 ]:соціально - економічна система регіону може бути поділена на наступні підсистеми (рис. 1.).

соціальний економічний регіон виробництво

Рис. 1 - Структурно-логічна схема формування ресурсного компоненту в соціально-економічній системі регіону

1. Виробнича підсистема - це цілісна сукупність об'єктів виробничого призначення до яких можна віднести: промисловий комплекс, транспортний комплекс, агропромисловий комплекс, будівельний комплекс, систему зв'язку тощо. Слід відмітити те, що виробничу підсистему регіону в економічній літературі часто називають виробничим комплексом, до складу якого входять підприємства і формування у межах регіону, пов'язаних між собою фінансовими, організаційними та технологічними зв'язками. Також до цієї підсистеми включаються підприємства та формування, які забезпечують відповідно їх роботу, а саме: фінансові установи, торгово - посередницькі фірми тощо. Метою виробничої підсистеми регіону є виробництво екологічно чистої продукції, надання послуг для задоволення потреб населення громади.

2. Соціальна підсистема - це цілісна сукупність об'єктів соціального призначення, а саме: демографічна підсистема, соціальна інфраструктура, ринкова інфраструктура, гендерна складова. Вона забезпечує умови життєдіяльності у регіоні. Соціальна підсистема охоплює різні форми зв'язків і відносин між різними сферами і структурами, які забезпечують соціально - відтворювальний процес в регіоні.

Соціальна підсистема також забезпечує демографічне відтворення та задоволення потреб населення регіону в соціально - споживчих послугах, з цією метою створюються суб'єкти економічної діяльності, які відносяться до підприємств соціальної інфраструктури регіону. Такими підприємствами є: об'єкти системи охорони здоров'я, освіти, культури, об'єкти соціального захисту населення, побутового обслуговування, охорони правопорядку та сфери регіонального управління. Особливістю функціонування об'єктів соціальної інфраструктури є те, що вони здійснюють функцію перерозподілу кінцевого споживчого продукту і їх функціонування залежить від соціально - демографічного складу населення

3. Природно - ресурсна підсистема включає фактори природного або природно - антропогенного походження, що мають властивості самопідтримки і саморегуляції без постійного коригувального впливу з боку людини, прямо або побічно впливають на окрему людину або формування через енергетичний стан, склад і динаміку атмосфери й гідросфер; склад і структуру поверхні землі, ґрунту й надр; вигляд і склад біологічної частини екологічних систем(рослинності, тваринного світу й мікробного середовища) і їх ландшафтних комплексів; щільність населення й взаємовплив самих людей як біологічного фактору. Природно - ресурсна підсистема - це сукупність природних ресурсів, (земельних, лісових, водних, корисних копалин тощо). Вони використовуються для створення засобів виробництва і предметів споживання. Ця підсистема становить природний комплекс, у якому існують тісний взаємозв'язок та ієрархічна підпорядкованість усіх компонентів, що його складають. Зміни в одному з них викликають відповідні зміни в іншому, й навпаки.

4. Наукова підсистема - це цілісна сукупність об'єктів наукового призначення , які використовуються для більш ефективного і раціонального управління і підсистемою і системою в цілому. До неї відносять: наукові знання і відкриття, діловодство та виконання агроформуваннями законів і постанов. Вона також охоплює наукові кадри та результати їх наукової діяльності. На нашу думку, виділення науки в окрему підсистему перетворює її на продуктивну силу суспільства. Наука впливає на предмети праці, засоби праці, форми і методи організації виробництва, освіту і інформацію. Адже сама наука забезпечує розробку і теоретичну систематизацію знань про реальну дійсність, що потім використовується для підвищення ефективності виробництва матеріальних і нематеріальних благ.

5. Інформаційна підсистема - це цілісна сукупність об'єктів інформаційного призначення, що включає в себе: технічні засоби обробки інформації, засоби передачі відповідних даних, засоби збереження інформації. Під впливом цих зв'язків і засобів формуються і розвиваються регіональні виробничі комплекси, соціальна і наукова підсистеми регіону. Інформаційна підсистема повинна створювати такий інформаційний простір, який необхідний для забезпечення функціонування усіх інших підсистем соціально - економічної системи регіону. Вона забезпечує обмін інформацією та взаємозв'язок між усіма іншими підсистемами системи регіону, що сприяє оперативній реакції на зміни.

Територіально - виробничі зв'язки складають основу виробничих інформаційно - комунікаційних зв'язків (між товаровиробниками певних територій). Виникнення та розвиток територіально - виробничих зв'язків здійснюється на основі територіального поділу праці і таких його форм, як спеціалізація, кооперація та комбінування виробництва. Регіональні виробничі зв'язки в економічному процесі здійснюються в сфері обігу і реалізуються за допомогою об'єктів виробничої і ринкової інфраструктури: консалтингових , інформаційно - аналітичних та аудиторських фірм.

Кожна з цих підсистем являє собою сукупність взаємозалежних елементів, до яких відносять:

вхід і вихід підсистеми;

цілі та завдання функціонування і розвитку підсистеми;

принципи, методи й інструменти функціонування та розвитку підсистеми;

підсистему управління, що включає найважливіший елемент - процес управління (розробка, обґрунтування, реалізація управлінських рішень, спрямованих на забезпечення сталого розвитку регіону);

ресурси, необхідні для функціонування і розвитку підсистем.

На вході в підсистему регіонального управління зосереджені проблеми, що вимагають прийняття управлінських рішень, відповідно на виході самі управлінські рішення. Залежно від рівня розвитку соціально-економічної системи регіону формулюється головна мета управління соціально-економічною системою регіону, що деталізується в основні цілі, у цілі першого рівня і т.д. до формулювання конкретних завдань, вирішення яких досягається шляхом реалізації окремих заходів соціального й економічного характеру.

Процес регіонального управління полягає у впливі суб'єкта управління (представників регіональної влади, зокрема органів місцевого самоврядування) на об'єкти управління по спеціальних каналах передачі інформації. Від об'єкта до суб'єкта управління по спеціальному каналу передачі інформації надходять дані про стан об'єкта управління для прийняття управлінських рішень.

Соціально - економічна система регіону є основою його економічного потенціалу. В свою чергу, економічний потенціал регіону - це сукупна здатність наявних у межах регіону економічних ресурсів забезпечити виробництво максимально можливого обсягу матеріальних благ і послуг, що відповідають потребам суспільства на даному етапі його розвитку [7, с.5 ].

З позиції ресурсного підходу економічний потенціал регіону - це сукупність трудових, матеріальних, інформаційних, фінансових, виробничих, земельних, маркетингових та інших ресурсів, що залучені або можуть бути залучені до процесу економічного відтворення у регіоні. Величина економічного потенціалу регіону визначається кількістю та якістю економічних ресурсів, що є в наявності, та можуть бути залучені до суспільного виробництва, а також умови, що забезпечують їх ефективне використання.

На нашу думку, економічний потенціал регіону можна визначити як максимально можливу здатність регіону забезпечити досягнення своїх стратегічних цілей на основі використання наявних ресурсів виробничої, природно - ресурсної, наукової, інформаційної та соціальної підсистем регіону.

Таким чином, деякою мірою згрупувавши компоненти економічного потенціалу регіону, у його структурі можна виділити: природний потенціал регіону, матеріально - технічний потенціал регіону, фінансовий потенціал регіону, інвестиційний та інтелектуальний потенціалрегіону, інформаційний та інфраструктурний потенціал регіону. Отже, ресурсний потенціал регіону, який охоплює, виробничі та природні ресурси, фінансовий та управлінський потенціал, маркетинговий та інфраструктурний потенціал, займає чільне місце у структурі його економічного потенціалу і відповідно пов'язаний з усіма підсистемами соціально - економічної системи регіону (рис.2. ).

Рис. 2 - Зв'язок підсистеми соціально-економічної системи з основними компонентами економічного потенціалу регіону

Висновки

Отже, через матеріалізацію сформованих нових знань, розробку і використання інновацій - з виробничою підсистемою, через демографічні характеристики населення регіону та освіту - з соціальною підсистемою, через науку - з науковою підсистемою, інформаційно-комунікаційні зв'язки забезпечують взаємодію усіх підсистем соціально - економічної системи регіону, а основу функціонування соціально - економічної системи регіону становлять ресурси та ресурсний потенціал регіону.

Виробнича система виступає підсистемою використання ресурсів, наукова - підсистемою генерування знань, інформаційна - підсистемою поширення знань, а людська підсистема - носієм знань.

Перелік використаних джерел

1. Економічний енциклопедичний словник: у 2т. / За ред. С.В. Мочерного. - Львів: Світ, 2005. -616 с.

2. Григорук А.А. Основи економічної теорії: політекономічний аспект:Підручник / А.А. Григорук, М.С. Палюх, Л.М. Литвин, Т.Д. Літвінова. За ред. А.А. Григорука, М.С. Палюха. - 2 - ге видання, перероб. і доповн.- Тернопіль, 2002 .- 304 с.

3. Загайтов И.Б. Циклический характер развития АПК и повышениеустойчивостивоспроизводства: Лекция / И.Б.Загайтов- Воронеж: ВГАУ, 1998.-61 с.

4. Шишкин А.Ф. Экономическаятеория: Учебник. / А.Ф.Шишкин. - Во-ронеж: ВГАУ, 1995.-520с.

5. Шарапов О.Д. Економічна кібернетика. Навч. Посібник / О.Д. Шарапов, В.Д. Дербенцев, Д.Є. Семьонов. - К. : КНЕУ. - 231 с.

6. Тимчук М.Ф. Регіональна економіка ( конспект лекцій ) / М.Ф. Тимчук - К.: МАУП, 1998. - 51 с.

7. Давискіба К.В. Економічний потенціал регіону та його ефективне використання в умовах ринкової трансформації // Автореф. дис. канд. екон. наук. - Харків: Харківська національна академія міського господарства. - 2005. - 20 с. - [ Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis64r_81/cgiirbis_64.exe? Image_file_name=DOC/2005/05dkvurt.zip.

Размещено на Allbest.ru