Концептуальні засади державної політики комплексного і збалансованого розвитку регіонів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут державного управління Чорноморського державного університету ім. Петра Могили, м. Миколаїв

Концептуальні засади державної політики комплексного і збалансованого розвитку регіонів

М. Ємельянов

д. держ. упр., доцент, директор

Фінансово-економічна криза призвела до подальшого загострення ситуації, особливо у регіонах, промисловий комплекс яких орієнтований передусім на експорт.

Тобто й досі в реалізації державної регіональної політики відсутня чітка система дій, спрямованих на забезпечення регіонального розвитку на засадах комплексності та збалансованості. Тим часом саме такий розвиток регіонів є умовою стійкого економічного зростання і сталого розвитку країни в цілому, запорукою громадянського миру, свідченням готовності до інтеграції в Європейську спільноту.

Проблеми регіонального розвитку і регіональної політики наразі широко досліджуються у межах науки державного управління та економічної науки. Йдеться насамперед про праці таких українських і зарубіжних вчених, як В. Антонов, В. Бабаєв, М. Бутко, У. Ізард, В. Керецман, В. Мамонова, О. Топчієв, Т. Уманець, В. Ойкне та ін., в яких визначено основні теоретико-методологічні засади управління регіональним розвитком і державної регіональної політики.

Надбання вітчизняної та зарубіжної теорії створили передумови для продовження розвідок на даному напрямі, зокрема, для наукового аналізу назрілої і ще мало дослідженої проблеми формування дієвих механізмів реалізації державної регіональної політики з метою подолання тенденції поглиблення регіональних диспропорцій, забезпечення комплексного і збалансованого розвитку кожного регіону і країни в цілому.

Результати

Сама проблема державного регулювання розвитку регіонів є комплексною і потребує для свого розв'язання серйозних теоретичних напрацювань, формування правової та інституційної бази, визначення першочергових напрямів її розв'язання, що дасть змогу реалізувати системний принцип ефективного державного впливу на розвиток регіонів. Проблема ж комплексного розвитку регіонів об'єктивно постала з розбудовою незалежної Української держави.

Комплексний розвиток регіонів потребує формування оптимальної спеціалізації господарства, а саме: стимулювання розвитку тих галузей спеціалізації, які найбільш повно використовують наявний потенціал та відповідають ринку.

Іншими словами, комплексний розвиток регіонів -- це такий стан, при якому протиріччя, що існують і виникають у взаємозв'язках між галузями виробництва (особливо між галузями спеціалізації та галузями допоміжними і обслуговуючими), а також між виробництвом з одного боку, і трудовими ресурсами, невиробничою сферою, природними ресурсами з іншого, планомірно і повністю вирішуються з метою підвищення ефективності суспільної праці.

Можна зазначити, що метою комплексного розвитку регіонів є досягнення оптимальної структури господарства відповідно до наявних у регіоні природних і економічних умов, у створенні економічно ефективного та оптимального виробництва, що сприяє в цілому підвищенню добробуту населення. При цьому формування господарського комплексу регіону має базуватися на його раціональній спеціалізації в загальнодержавному поділі праці.

Важливою особливістю комплексного розвитку є визнання факторів, що впливають на характер розвитку регіонів. Останні не в однаковій мірі діють на той чи інший регіон, а також на рівень соціально-економічного розвитку території. Так, деякі природні ресурси виступають в одних регіонах як головні фактори визначення спеціалізації у виробничій структурі регіону, в інших -- ці фактори не відіграють такої ролі, а на перше місце виступають інші -- наявність трудових ресурсів, вигідне економіко-географічне положення території, транспортні зв'язки.

Виділяють такі основні групи факторів комплексного розвитку:

природні ресурси, роль яких у спеціалізації і комплексному розвитку регіонів визначається кількісною і якісною характеристикою самих ресурсів, їх розміщенням, а також рівнем розвитку продуктивних сил країни;

розміщення населення та наявність трудових ресурсів, які визначають спеціалізацію і впливають на комплексний розвиток господарств регіонів. Процеси природного руху в значній мірі визначають перспективну чисельність і структуру населення, а тому і потенційну можливість забезпечення розвитку господарства. Процеси механічного руху населення визначають загальну кількість та склад населення і тим самим його роль у виробництві;

територіальна організація, що являє собою впорядкування у просторі діяльності різних суб'єктів господарювання; оптимізація їх просторових пропорцій і розвиток раціональних зв'язків забезпечує підвищення ефективності функціонування економіки регіону;

наявна інфраструктура (виробнича, соціальна та ринкова), оскільки вона є обов'язковим компонентом регіональної соціально-економічної системи, завдяки чому функціонує виробництво, опосередковується рух товарів і послуг, забезпечується розвиток людини і суспільства в цілому;

ефективно діючий ринковий механізм, наявність якого сприяє оптимальному використанню ресурсів та надає імпульси прискоренню науково-технічного прогресу, якісним змінам у розвитку продуктивних сил;

продуктивна державна регіональна політика, яка сприяє якнайбільш повному врахуванню інтересів регіону та створює умови для використання потенційних джерел розвитку [1, с. 350].

Однак комплексний розвиток необхідно забезпечувати у поєднанні із принципами сталого (збалансованого) розвитку: комплексний розвиток у т.ч. передбачає здійснення діяльності у всіх визначених сферах господарювання з використанням відповідних ресурсів у кожній сфері впливу. Об'єктивне визначення сфери та масштабів її потенційного розвитку потребує повного уявлення рівня відновлюваності використовуваних ресурсів. Відповідь на ці питання дає наука, що вивчає сталий розвиток регіонів.

У світі має місце динамічний розвиток виробництва та зростання масштабів господарської діяльності, в ході яких людина використовує дедалі більшу кількість природних ресурсів, зумовлюють тотальне посилення антропотехногенного тиску на довкілля та порушення рівноваги в навколишньому природному середовищі, що, в свою чергу, призводить до загострення соціально-економічних проблем. Одночасно з вичерпанням запасів невідновлюваних сировинних та енергетичних ресурсів посилюється забруднення довкілля, особливо водних ресурсів та атмосферного повітря, зменшуються площі лісів і родючих земель, зникають окремі види рослин, тварин тощо. Все це зрештою підриває природно-ресурсний потенціал суспільного виробництва і негативно позначається на здоров'ї людини [2].

Саме тому соціально-економічний розвиток має ґрунтуватися на принципах врахування можливостей природних комплексів витримувати антропотехногенні навантаження і забезпечувати нормальне функціонування біосфери і локальних екосистем. Від цього вирішальною мірою залежать їх корисна продуктивність, якість і комфортність життєвого середовища, екологічне та економічне благополуччя населення того чи іншого регіону.

Забезпечення комплексного розвитку регіону досягається використанням відповідних правових, організаційних, економічних та інформаційних механізмів.

Механізм державного управління -- це складова частина управлінської підсистеми системи державного управління, через посередництво якої організується процес і забезпечується вплив на відповідний об'єкт. Власне йдеться про забезпечення впливу на фактори, від яких залежить збереження чи зміна стану об'єкта управління. Здебільшого виділяють організаційний, економічний (фінансовий), правовий, мотиваційний, інформаційний механізми державного управління і їх сукупність як комплексний механізм державного управління. Зазначається також, що конкретні організаційні механізми державного управління можуть бути організаційно-структурними, організаційно-технічними, організаційно-економічними, організаційно-адміністративними і що більшість з них на нижчому і на середньому рівнях є комплексними [3, с. 235--236].

Правовий механізм забезпечення комплексного розвитку регіону передбачає наявність системи правових відносин, створення необхідної нормативно-правової бази, що регламентує взаємне представництво інтересів центру і регіонів, розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, адаптацію національного законодавства з питань регіональної політики до світових норм і стандартів.

Сутність організаційно-економічного механізму функціонування будь-якої економічної системи (територіального комплексну територіально-господарської системи, регіонального чи локального ринку) визначається характером виробничих відносин, їх складових -- відносин власності, цілями (метою) розвитку цієї системи й ступенем розвитку її елементів. З огляду на це, організаційно-економічний механізм розвитку будь-якого регіону -- це сукупність форм і методів, через які здійснюється організація суспільного виробництва в ньому і узгоджена економічно доцільна діяльність його як єдиного цілого. Для організаційно-економічного механізму розвитку конкретного регіону характерні тільки йому властиві економічні методи, організаційні форми (структури виробництва та управління), технічні засоби, суспільні форми залучення людей до праці, системи інформації, політико-правові норми, що ґрунтуються на єдиній організаційній та економічній політиці.

Організаційно-економічний механізм розвитку регіонів, який діяв до проведення економічних реформ в Україні, сформувався в умовах командно-адміністративної економіки. Для нього були характерні:

орієнтація на єдину державну форму власності,

ієрархічна багаторівнева структура управління, наскрізна адміністративна підлеглість;

поточна координація нижчих ланок;

доведення до конкретних ланок планових завдань;

централізоване фінансування частини діяльності;

"прив'язані" до планових завдань системи оцінки і стимулювання виробничої діяльності продуцентів товарів і послуг;

централізоване встановлення цін; планомірне розміщення мережі.

Трансформація територіально-організаційних структур в Україні створила нову базу для побудови моделі організаційно-економічного механізму його функціонування і формування регіонального та локальних ринків.

Сутність організаційно-економічного механізму розвитку регіону як регіонального ринку суттєво відрізняється на стадії формування регіонального ринку і стадії функціонування уже сформованого ринку. На першій -- організаційно-економічний механізм забезпечує наступні кроки: роздержавлення і становлення нових форм власності; створення конкурентного середовища; соціальний захист населення; стабілізація споживчого ринку. Тут домінує організаційна складова. Організаційно-економічний механізм функціонування сформованого регіонального ринку повинен виконувати такі функції: економічна реалізація нових форм власності; якнайповніше задоволення потреб населення в товарах і послугах; збалансування на товарному ринку, ринку праці, інвестицій тощо; забезпечення господарської самостійності й демократії у розвитку підприємницьких структур і підтримка конкуренції; реалізація конституційних гарантій населення у споживанні соціально значимих послуг.

Організаційно-економічний механізм розвитку і функціонування регіону має відображати макро- та мікроекономічні процеси в єдності та взаємодії, а також інтереси основних агентів регіонального ринку -- підприємців, населення, держави, регіонів, інституцій ринкової інфраструктури. Згідно з потребами носіїв інтересів у регіональних ринках структура організаційно-економічного механізму їх розвитку має, на наш погляд, включати п'ять основних підсистем: саморозвиток і саморегулювання підприємницьких структур; державне регулювання регіональних ринків; регіональне регулювання і регіональну підтримку їх ефективного функціонування з урахуванням інтересів території; інституціональне регулювання з боку інституцій ринкової інфраструктури; громадське регулювання з боку громадських організацій. Таким чином, організаційно-економічний механізм розвитку регіону виражатиме типову форму поєднання елементів ринкової саморегуляції з елементами демократичного регулювання ринку, властиву сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці.

Організаційно-економічний механізм управління регіонами передбачає застосування такої сукупності заходів та важелів впливу, які б найефективніше сприяли подоланню проблем та спрямовували розвиток регіону в напрямку інноваційно-інвестиційного, високотехнологічного, ресурсозберігаючого та екологічно безпечного виробництва, а саме:

запровадження ефективного регіонального управління, оскільки діюча система не повністю враховує назрілу необхідність розмежування функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з розширенням повноважень останніх. Наукового обґрунтування потребують також форми територіальної організації продуктивних сил у вигляді різноманітних комплексів як просторових ядер розвитку територій;

налагодження системи державного прогнозування регіонального розвитку, обґрунтування стратегії розвитку кожного регіону та формування комплексних соціально-економічних програм на рівні окремих економічних районів і областей;

створення спеціальних інституцій підтримки регіонального розвитку, які б стали провідниками ефективної державної регіональної політики та власної стратегії розвитку окремих регіонів. Розбудова інфраструктури регіонального розвитку є важливою умовою для підвищення інвестиційної привабливості регіонів, залучення вітчизняних та іноземних інвестицій, розвитку підприємництва. Це має сприяти створенню нових робочих місць та збільшенню надходжень до місцевих бюджетів;

удосконалення фінансово-бюджетних відносин між центром і регіонами, вироблення критеріїв та механізмів надання державної підтримки депресивним територіям. Проблема фінансового забезпечення, з одного боку, пов'язана з наявністю різного фінансового потенціалу, що обумовлено нерівномірністю розміщення природних ресурсів, відмінностями у територіальному поділі праці та соціальному складі населення, використанні економічного потенціалу, а з іншого -- обумовлена недостатньою ефективністю державних важелів виливу на процеси розвитку галузей регіональної спеціалізації та ефективне використання природно-ресурсного потенціалу, нераціональним поєднанням державних і ринкових механізмів у практиці господарювання. Актуальною залишається також проблема створення стабільної системи кредитування;

реалізація загальнодержавних заходів, спрямованих на покращення демографічної ситуації, досягнення продуктивної зайнятості, збільшення тривалості та підвищення якості життя населення;

формування сприятливого інвестиційного клімату для залучення інвестицій в економіку регіону, що передбачає всебічну підтримку інвесторів через зменшення в межах компетенції місцевих органів влади податкового навантаження, надання конкретних гарантій по захисту інвестицій, спрощення механізму реєстрації;

визначення пріоритетів розвитку промислового і аграрного комплексів, оскільки вони мають стати основою розбудови регіональної економіки. Темпи росту обсягів виробництва в цих секторах економіки повинні бути випереджувальні. Перевага має надаватись тим діючим підприємствам та створенню нових потужностей, які орієнтовані на випуск наукомісткої, екологобезпечної продукції, з використанням сучасних технологій, зокрема ресурсозберігаючих;

прискорення розвитку малого і середнього бізнесу та реалізація підприємницьких ініціатив. На довгострокову перспективу кількість підприємств малого та середнього бізнесу в кожному регіоні повинна наближатися до 40 -- 50 на 1000 мешканців. При цьому частка працюючих на них може перевищити 40% зайнятих у суспільному виробництві регіону. Підприємництво створюватиме нові конфігурації використання капіталу, матеріальних ресурсів, праці, дозволить формувати на рівні областей, районів, міст своєрідних виробничих кластерів, які б відповідали регіональній спеціалізації;

підвищення якості життя умов населення конкретного регіону через запровадження соціальних стандартів, формування оптимальної мережі закладів соціальної інфраструктури, спрямування інвестицій в їх подальший розвиток та підвищення якості послуг.

Організаційно-економічний механізм має базуватися на регіональній специфіці та можливостях місцевого саморозвитку, в залежності від цього потрібна адекватна система заходів для забезпечення комплексності розвитку.

Для регіонів, які за своїм рівнем розвитку можна віднести до депресивних, варто розробляти систему заходів щодо переорієнтації їх на розвиток нових технологічно високих виробництв, які потребують модернізації інфраструктури та перекваліфікації робочої сили. Для таких регіонів доцільно запровадити мотиваційний механізм використання прибутку, диференційованих ставок плати за регіональні ресурси, додаткові субсидії з державного бюджету на виконання програмних завдань.

В умовах формування нового управлінського механізму, який базується на принципах ринкових відносин, назріла необхідність розширення самостійності підприємств, зміцнення засад для прибутковості виробничої діяльності. При цьому економічні важелі мають стати домінуючими, а адміністративні -- обмежуватися сферою нормативного регулювання.

Організаційно-економічний механізм має бути таким, щоб територіальні органи були зацікавлені в ефективній роботі всіх підприємств території, незалежно від форми власності, а останні мали відчутну віддачу від комплексності розвитку.

З метою забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів доцільно використовувати наявні можливості зовнішньоекономічної діяльності: розвиток експортного потенціалу та виробництво імпортозаміщуванної продукції. Для цього в регіонах необхідно здійснити оцінку ресурсних можливостей місцевих виробників з одночасним визначенням переліку тих видів продукції, які завозяться (імпортується) до регіону.

На даному етапі розвитку України місцеві органи влади мають сприяти розвиткові суб'єктів господарювання, виступати ефективним власником державних підприємств тощо; з іншого -- утриматися від втручання у діяльність суб'єктів господарювання.

Органи влади центрального рівня мають зосереджувати увагу на забезпеченні єдиних соціальних стандартів життя в усіх регіонах держави, максимальному зменшенні рівнів диспропорції у розвитку окремих територій, забезпеченні прозорих і науково обгрунтованих механізмів надання допомоги розвитку окремим слаборозвиненим регіонам тощо.

Література

промисловий матеріальний регіон

1. Коваль Р.А. Інформаційно-аналітичні системи управління діяльністю регіональних органів влади: сучасні підходи до їх розробки / Р. Коваль // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць Харківського регіонального інституту державного управління. Вип. 1 (31). -- Харків: ХРІДУ НАДУ, 2007. -- С. 349--358.

2. Торохтій Ю.З. Взаємовідносини місцевих державних адміністрацій та місцевого самоврядування в аспекті засад конституційного ладу України / Ю. Торохтій // Державне будівництво та місцеве самоврядування: зб. наук. праць. -- Харків: Право, 2003. -- Вип. 5. -- С. 57--63.

3. Дейлі Герман. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку / Дейлі Герман. -- К.: "Інтелсфера", 2002. -- 297 с.

Размещено на Allbest.ru