Необхідність, потенціал і напрями економічного зростання і розвитку сучасного аграрного виробництва

Ключові слова: економічне зростання, економічний розвиток, державне регулювання, фінансування, дер-жавна підтримка, агарне виробництво.

НЕОБХОДИМОСТЬ, ПОТЕНЦИАЛ И НАПРАВЛЕНИЯ ЭКОНОМИЧЕСКОГО РОСТА И РАЗВИТИЯ СОВРЕМЕННОГО АГРАРНОГО ПРОИЗВОДСТВА

Речка Е.Н.

В современных условиях одной из важнейших социальных проблем, существует проблема экономического роста страны, на которой сосредоточено внимание политиков и ведущих научных деятелей экономической науки, потому в статье освещена острая необходимость повышения экономического роста аграрного произ-водства, исследованы направления государственной поддержки аграрной сферы Украины и доказано, что потен-циал аграрного производства раскрыт не достаточно. Рассмотрены особенности системы государственной поддержки предприятий аграрной сферы и мероприятий по совершенствованию механизма государственной поддержки отечественного сельскохозяйственного предприятия. Установлено, что непременным условием устойчивого развития современного аграрного производства является государственная поддержка сельскохо-зяйственных товаропроизводителей и определено, что на развитие и экономический рост агропромышленного производства должна быть направлена аграрная политика страны. Выявлено, что современное аграрное произ-водство является результатом длительного экономического роста и развития человеческой цивилизации.

Ключевые слова: экономический рост, экономическое развитие, государственное регулирование, финансиро-вание, государственная поддержка, аграрное производство.

NECESSITY, POTENTIAL AND DIRECTIONS OF ECONOMIC GROWTH AND DEVELOPMENT OF MODERN AGRICULTURAL PRODUCTION

Rechka K. економічний аграрний державний підтримка

In today's conditions, one of the most important social problem, is the problem of economic growth ofthe country, which focuses on the attention of politicians and leading scholars of economic science. The article highlights the urgent need to increase the economic growth of agrarian production. The directions of state support of the agrarian sphere of Ukraine are investigated. It is proved that the potential of agrarian production is notfully disclosed. Features of the system of state sup-port of agrarian enterprises and measures to improve the mechanism of state support of the domestic agricultural enterprise are considered. It has been established that state support of agricultural producers is an indispensable condition for the sus-tainable development of modern agricultural production. It is determined that the agrarian policy of the country should be directed to the development and economic growth of agricultural production. It is revealed that modern agrarian production is the result of long-term economic growth and development of human civilization.

Keywords: economic growth, economic development, state regulation, financing, state support, agrarian production.

Постановка проблеми. В сучасних умовах однією з найважливіших соціальних проблем, є проблема еко-номічного зростання країни, до якої зосереджена увага політиків та провідних наукових діячів економічної науки.

Проблема забезпечення якісного економічного розвитку в Україні та світі все більше набирає акту-ального значення, через глобальне загострення соці-ально-економічних і фінансових проблем. Адже дина-міка економічного зростання дає нам характеристику розвитку національної економіки, її місце на міжна-родній арені. На основі її даних є можливість зробити висновки: про рівень життя населення, про те, як від-бувається вирішення проблеми, що пов'язана з обме-женістю ресурсів. Підтримка економічного розвитку, його темпів на оптимальному та стабільному рівні входить до основних довготермінових цілей уряду будь-якої країни світу, як складової його економіч-ної політики, що спостерігається впродовж останніх десятиліть.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослі-дження розвитку та потенціалу аграрного сектора та національної продовольчої безпеки здійсню-ється на науковому та державному рівнях. Зокрема, в працях М.В. Зубця, П.Т. Саблука, Б.Й. Пасхавера,

О.В. Шубравської, Л.В. Молдован, М.А. Хвесика роз-глянуто проблеми та перспективи сталого розвитку агропромислового сектора економіки України. Разом з тим існує необхідність постійного спостереження за станом та тенденціями розвитку з метою виявлення та вирішення проблем галузі.

Мета статті. Метою даного дослідження є визна-чення напрямів та потенціалу економічного зростання і розвитку аграрного виробництва на сучасному етапі.

Виклад основного матеріалу. Забезпечення ста-лого економічного зростання сільського господарства в більшості випадків розглядається в контексті роз-ширеного економічного відтворення. Воно охоплює безперервне відновлення техніко-людської системи виробництва, життєвих благ, середовища існування людей, екології тощо. Залежно від кількісних резуль-татів виокремлюють просте й розширене відтворення.

У ряді випадків має місце й «неповне» відтворення, за якого обсяги виробництва менші, ніж у попере-дньому періоді. Цілком очевидно, що економічне зрос-тання - це збільшення обсягів виробництва матеріаль-них благ і послуг, тобто розширене їхнє відтворення. Воно може бути досягнуто екстенсивним чи інтен-сивним шляхами, а частіше всього їхнім поєднанням, економічне зростання на інтенсивних (інноваційних) засадах є водночас економічним розвитком, а на екс-тенсивних не є таким.

Ретроспективна оцінка результатів трансформа-ції одержавленої моделі сільського господарства до ринкової дає підстави стверджувати, що на сьогодні за великим рахунком в Україні розбудована і функці-онує модель сільського господарств ринкового типу. За змістом відносин власності та господарювання, і регулятивних механізмів вона аналогічна тим, що є традиційними для більшості країн з розвиненою рин-ковою економікою. Водночас за рівнем техніко-техно- логічної оснащеності, а відповідно продуктивністю її ефективністю, а зрештою конкурентоспроможністю, вітчизняна модель сільського господарства в рази поступається останнім. І, напевне, головною тут є та обставина, що у більшості країн Заходу проблеми економічного зростання, як такої не існує. Натомість для України нині визначальним пріоритетом, наці-ональним орієнтиром є забезпечення економічного зростання сільського господарства передусім на заса-дах переходу до інноваційної моделі його розвитку. Її побудова передбачає подолання сировинного напряму розвитку галузі, формування ефективних інвестицій-них джерел, активізацію науково-технічної та іннова-ційної політики держави. Вітчизняні науковці спра-ведливо зазначають: «Теперішньому стану розвитку вітчизняного сільського господарства притаманні такі характеристики - відсутність значних інвести-цій в галузь, насамперед інноваційного спрямування, а звідси - і відсталість технічної бази та технологій; нерозвиненість ринкової інфраструктури, а отже, зву- женість суто ринкових каналів збуту та недоскона-лість ціноутворення на сільськогосподарські товари; руйнація виробничої інфраструктури АПК і зниження до критичної межі експлуатаційної надійності тех-ніки та відсутність за багатьма напрямками вироб-ничого обслуговування; недостатній рівень розвитку людського капіталу на селі (сукупність природних здібностей людей, набуті ними знання, професійні навички) і неможливість у зв'язку з цим ефективно використовувати матеріальні фактори виробництва» [5, с. 39].

Забезпечення сталого економічного розвитку неможливе без вирішення цих і багатьох інших про-блем. Кожна з них може бути об'єктом окремого дослі-дження. В заключному розділі монографії ставиться завдання наукового обґрунтування необхідність і потенціалу розвитку сучасного сільського господар-ства, створення передумов для більш повного вико-ристання, його існуючого виробничо-господарського потенціалу.

В основу стабільного розвитку сільськогосподар-ського виробництва покладено інтенсифікацію, осно-вним фактором якої є підвищення використання трудо-вого потенціалу та зростання продуктивності аграрної праці [2, с. 104]. Відповідно, показником в аналізі виробництва сільськогосподарської продукції буде продуктивність праці. Під продуктивністю праці розу-міють реалізовану здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи [1]. Сутність категорії про-дуктивності праці окремі дослідники вбачають в тому, що вона одночасно виражає природно-речовий і спе-цифічний суспільний характер продуктивного вико-ристання живої праці в процесі історичного розвитку виробництва [9, с. 2].

Дані офіційної статистики не повною мірою висвіт-люють як потребу, так і потенціал подальшого еко-номічного зростання і розвитку сільського господар-ства України. Саме тому в процесі дослідження цього питання в роботі використанні дані окремих публіка-цій, що мають безпосереднє або опосередковане від-ношення до цієї тематики.

Вихідним пунктом дослідження потреби економіч-ного зростання і розвитку сучасного сільського гос-подарства України є аналіз самозабезпеченості осно-вними видами сільськогосподарської продукції.

Рівень забезпеченості харчовими продуктами можна оцінювати і за відсутністю їхнього дефіциту у торговій мережі. За роки незалежності у цьому від-ношенні досягнутий суттєвий прогрес. Нині пропо-зиція у торговій мережі практично повністю покриває попит на всі продовольчі товари. І в цьому контексті продовольча забезпеченість в Україні аналогічна еко-номічно розвиненим країнам. Особливість продоволь-чого забезпечення України у порівняні з ними проявля-ється насамперед у тому, що в Україні реальні потреби на продовольчі товари, принаймні на більшість з них, суттєво перевищують платоспроможний попит на них основної маси населення. Йдеться про так звану «цінову недоступність» харчових продуктів для остан-нього. Розглянемо це питання більш детально.

Практично до загальновизнаних положень еконо-мічної теорії відноситься те, що попит - це не про-сто форма прояву потреби людини у певному виробі, а потреби забезпеченої відповідними коштами. Тобто мова йде про платоспроможні потреби. І головне, що останні диференційовані щодо окремих верств покуп-ців і окремих осіб зокрема. Для них щодо окремих товарі потреби нерідко вищі від платоспроможності покупця. У такому випадку він не може купити потріб-ний йому певний продукт взагалі, або лише частково. Економічна наука, як відомо, відкрила закони, які вияв-ляють кількісний причинно-наслідковий взаємозв'язок між ринковими цінами на певний товар і попитом на нього, а також ціни і пропозиції. Закон попиту визначає функціональну обернено прямо пропорційну залеж-ність між ціною, на певний товар, тобто чим вища ціна на нього, тим менший попит на цей товар з боку покуп-ців. І, навпаки, чим менше ціна товару, тим більше попит на нього. Разом з тим особливій групі товарів притаманний нееластичний попит. Таким передусім є продовольчі товари, які становлять основу традицій-ного харчування більшості населення даної країни. Реальна потреба в них наближена до платоспромож-ної. І навіть зростання цін на них не призводить до помітного зміну попиту на ці товари. Хоча можливий перехід до продуктів більш низької якості і споживчих характеристик.

У ХІХ ст. відомий німецький статистик Е. Енгель вперше сформулював закономірний зв'язок між гро-шовими доходами населення, на які купуються жит-тєві блага і структура попиту. Йдеться про закон Енгеля, згідно з яким у мірі зростання доходів від-носно зменшується їхня частка на продовольчі товари. Саме у цьому проявляється нееластичність попиту на них. Особливість України в тому, що для абсолютної більшості населення існує проблема цінової доступ-ності практично щодо усіх життєвих благ, продо-вольчих зокрема. Але щодо останніх, то без них люди не зможуть прожити взагалі і змушенні понад поло-вину своїх доходів витрачати на продовольчі товари, як правило, не високої якості. (понад 60% щодо % населення країни). У економічно розвинених країнах близько 11-15%.

Отже, виходячи із загальнонаціональних інтересів, підвищення добробуту всього населення і в першу чергу тих його верств, що знаходяться за межею бід-ності, є потреба збільшення виробництва більшості продовольчих продуктів, які виробляються в сіль-ському господарстві як кінцеві або є сировиною для харчової промисловості. Але оскільки ця продукція приймає товарну форму, то необхідною умовою є збільшення попиту на неї з боку покупців. А це мож-ливо за умови підвищення їхніх доходів. Зрозуміло, за даних доходів цього можна досягти із-за зниження цін, що потребує зменшення зниження цін, що потребує витрат виробництва.

У цьому зв'язку варто відмітити, що в багатьох країнах проводиться активний вплив держави на збіль-шення попиту на сільськогосподарську продукцію. Здійснюється це насамперед за рахунок цільових про-довольчих субсидій бідному населенню. Так у США, бюджет Міністерства сільського господарства складає 140 млрд. доларів, з яких 70 млрд. Міністерство витра-чає за цим напрямом [8, с. 102].

В Україні, як відомо реальні доходи у рази менші від країн Заходу. Водночас ціни продовольчі товари суттєво не відрізняються. Тобто в Україні має місце проблема цінової доступності для значної частки това-рів і харчових продуктів. Зокрема про це свідчить той факт, що рівень забезпеченості основних видів продо-вольства суттєво перевищує фактичне їх споживання і головне щодо раціональних норм споживання.

У зв'язку з цим науковці використовують так зва-ний «індикатор достатності споживання» (відношення фактичного споживання на одну особу до раціональ-них норм споживання), тобто йдеться про якісний аспект продовольчої безпеки (таблиця 1).

Наведені дані показують, що за період 1990-2016 рр. індикатор достатності споживання харчових продук-тів помітно зменшився по м ясу і м'ясних продуктах, молоку та молочних продуктах, рибі та рибних продук-тах. До позитивних зрушень у динаміці споживання харчових продуктів в Україні слід віднести зменшення споживання цукру, хлібних продуктів і приближення цих показників до раціональних норм, а також збіль-шення споживання овочів і баштанових культур, олії, яєць. Відносно відповідності фактичного споживання продовольчих продуктів до науково обґрунтованих наборів (норм), то залишається гострою проблема забезпечення населення країни м'ясом та м'ясними продуктами, молоком і молочними продуктами, а також основними «вітамінними» продуктами (плоди, ягоди та виноград), хоча й у 2016 р. індикатор достат-ності споживання в порівнянні з 1990 р. по останнім підвищився на 2,5 пункти.

Провідні вітчизняні науковці неодноразово відмі-чали, що важливим стимулом економічного зростання і розвитку сільського господарства є використання його продукції як сировини для виробництва енергоно-сіїв. В.Я. Месель-Веселяк, ще в 2010 р. підкреслював, що сільське господарство України може бути галуззю, яка забезпечує не тільки продовольчу, а й значною мірою енергетичну безпеку країни і може створити конкурентне середовище на ринку нафти (біодизель і біоетанол) і газу (солома й інші рештки), що змусить постачальників цієї сировини при визначенні ціни на неї рахуватися з конкурентоспроможністю України на ринку цих енергоресурсів. При цьому переробка зерна на біоетанол набагато ефективніша, ніж реалі-зація зерна на ринку. Якщо при собівартості 1т зерна 800 грн. і реалізаційній ціні 1200 грн. буде одержано 400 грн. прибутку, то при переробці його на біоетанол економія буде 1900 грн. Щоб вирішити питання вироб-ництва біоетанолу і біодизелю, уряд має дозволити сільськогосподарським підприємствам та їхнім коопе-ративним формуванням створювати цехи з виробни-цтва біоетанолу [6].

Розрахунки показують, вважає І.Г. Кириленко, що в нашій країні достатньо близько 5 млн. гектарів для виробництва 10-12 млн. тонн біопального - це нинішня річна потреба в бензинах і дизпаливі. Йдеться не за суміші, а за використання у чистому вигляді, про що не мріє жодна країна світу. І справа не у технологіях застосування (вони вже давно існують), а у величез-ному дефіциті посівних площ. А для України - це всього 20-25% земель, що знаходяться в обробітку.

І знову питання упирається в проблему політичної волі: вже понад 5 років Верховна Рада розглядає кілька варіантів розвитку біоенергетики в країні, були навіть проголосованні окремі базові законопроекти, але всі вони, без виключення, були заветовані Президентом [8, с. 81].

Наразі в Україні побудовано 42 біодизальні уста-новки й заводи, які за повного завантаження можуть виробляти близько 500 тис. тонн біодизельного палива

Таблиця 1. Споживання продуктів харчування в Україні (на одну особу за рік, кг)

на рік. Для порівняння у Європі головним виробникам біодизеля є Німеччина (понад 2,9 млн. т), Франція і Іспанія до 1,9 млн. т [4, с. 39].

Висновки. Потребу економічного зростання і роз-витку сільського господарства необхідно аналізувати і з врахуванням його зовнішньоекономічних зв'язків насамперед експорту і імпорту його продукції. Це питання надзвичайно складне і багатоаспектне.

По-перше, на сьогодні сільське господарство Укра-їни є експортно-орієнтованим. Особливо це стосується зерна. За період 2000-2016 рр. його експорт (вклю-чаючи продукти переробки зерна в перерахунку на зерно) зріс із 1330 тисяч тонн у 2000 р. до 41451 тисяч тонн у 2016 р., тобто в 31,2 рази. У 2016 р. частка екс-порту зерна до загального обсягу виробництва стано-вила 62,7% (У 2000 р. відповідно 0,05%). Імпорт зерна в 2016 р. становив лише 240 тисяч тонн (У 2000 р. 1010 тисяч тонн). Експорт продукції АПК у 2016 пере-вищив $ 15 млрд, що становить 45% від товарного екс-порту України.

Посилення глобалізаційних процесів, євроінте- грація України в напрямі ЄС зокрема будуть сприяти зростанню експорту сільськогосподарської продукції. Разом з тим нагальною проблемною для останньої є формування більш ефективної структури експорту сільськогосподарської продукції. Насамперед мова йде про збільшення частки готових до споживання продуктів.

Стосовно потенціалу сільського господарства щодо зростання обсягу виробництва його продукції, то з цього питання у наукових і практичних колах роз-біжностей немає. Загально визначено, що він один із найкращих у світі. На жаль, використовує Україна свій сільськогосподарський потенціал не більше як на % наголосимо, що це водночас і потенційні втрати, і резерв для економічного зростання і розвитку галузі. Його реалізація потребує вирішення численних про-блем, притаманних сучасній аграрній сфері, усіх її складових (виробничій, соціальній і екологічній).

Посилення глобалізації економічних процесів, входження аграрного сектору України у світовий ринок, набуття нею статусу асоційованого члена в ЄС - усе це висуває на перший план принципово нове завдання - розбудова якісно нової моделі сільського господарства з її наступним утвердженням: «Нині на часі необхідність розробки інноваційно-виперед-жувальної моделі в агропромисловому виробництві України. Світові макроекономічні виклики суспіль-ству та економіці України зумовлюють визначення ключового завдання для країни: перехід від екс-портно-сировинного до інвестиційно-інноваційного типу економіки» [3, с. 3].

Размещено на Allbest.ru