Концептуальні засади сталого розвитку та їх реалізація у сільському господарстві в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальні засади сталого розвитку та їх реалізація у сільському господарстві в сучасних умовах

Фраєр О.В.

Визначено мету дослідження, суть якої полягає у розкритті еволюції становлення концепції сталого розвитку та виявленні передумов запровадження її основоположних принципів у агро- продовольчій сфері на основі переходу до розумної інтенсифікації сільського господарства. До-сліджено генезу суспільного усвідомлення необхідності переходу до сталого розвитку. Проана-лізовано дослідження міжнародних організацій щодо проблеми сталого розвитку, що дозволи-ло сформувати уявлення про сучасний кризовий стан природного середовища. Обумовлено причини, що впливають на невирішеність проблеми сталого розвитку. Обґрунтовано першо- основу сталого розвитку, яка полягає у зміні свідомості людини, її системи цінностей, норм, правил і традицій, ставлення до природи та іншої людини. Дано визначення сталого сільсько-господарського виробництва, яке є високопродуктивним, економічно вигідним та екологічно безпечним і базується на принципах рівності та соціальної справедливості. Розглядаються проблеми підвищення продуктивності сільського господарства та пов'язаних із цим процесів інтенсифікації агровиробництва. Наголошується на тому, що інтенсифікація аграрного вироб-ництва повинна здійснюватися на сталих засадах. Охарактеризовано ознаки розумної (сталої) інтенсифікації, дотримання якої має сприятливий вплив на довкілля. Також йдеться про від-мову від ресурсовиснажливої інтенсифікації індустріального типу, яка практично суперечить сталій інтенсифікації. Визначено, що економічне зростання на засадах сталого розвитку сіль-ського господарства, як ключової складової агропродовольчої сфери, повинно відбуватись од-ночасно із збереженням довкілля, супроводжуватись соціальним прогресом і сприяти підви-щенню рівня соціально-культурного розвитку села. Зосереджено увагу на європейському досві-ді сталого сільськогосподарського виробництва, що регулюється Спільною аграрною політикою ЄС. Наведено досвід Франції у розробці нових підходів щодо дослідження процесів сталого аграрного господарювання, зокрема створення довгострокової соціально-екологічної дослідницької платформи, яка забезпечує дослідження змін біорізноманіття в умовах інтен-сифікації сільського господарства та пошук шляхів його збереження.

Ключові слова: сталий розвиток, розумна інтенсифікація сільського господарства, відпові-дальне господарювання, стале сільськогосподарське виробництво. сталий розвиток агропродовольчий сільський

До середини XX ст. зростаюча міць економіки перетворилася з творчої сили в руйнівну. Відповіддю суспільству на принципи і характер взаємин у соціально - економічній сфері та системі “Природа - Суспільство” було виникнення глобальних екологічних проблем, криз і катастроф. Зростання екологічних катаклізмів антропо-генного походження стало причиною появи перших робіт вчених, які намагалися звернути увагу громадськості, держав на необхідність переглянути взаємини Сус - пільства і Природи. Обґрунтовано, що ресурси природи не безмежні, її здатність до самовідновлення найближчим часом буде вичерпана, і людству загрожує глобальна криза - соціально-політична, економічна й екологічна. Економіка лише до певної межі може зростати за рахунок екстенсивного споживання ресурсів, без врахування стану навколишнього середовища, потреб і можливості майбутніх поколінь. Внаслі-док цього світ зіткнувся з необхідністю сформувати нову модель розвитку цивіліза-ції, здатної протистояти глобальній кризі. Спробою кардинально вплинути на пробле-му стало створення нової концепції - концепції сталого розвитку. Вона є логічним результатом визнання факту взаємозв'язку між рівнем соціально -економічного й екологічного розвитку суспільства, закликом до необхідності переходу до “розвитку без руйнування”. З огляду на це, мета статті - розкрити еволюцію становлення кон-цепції сталого розвитку та визначити передумови запровадження її основоположних принципів у агропродовольчій сфері на основі переходу до розумної інтенсифікації сільського господарства.

Основною передумовою формування концепції сталого розвитку було панування “філософії споживання”. Протягом багатьох століть людство дотримувалося “ресурс-ного” шляху розвитку, тобто використання навколишнього природного середовища як джерела ресурсів для задоволення своїх зростаючих потреб. Пріоритетами технологій, які застосовувалися, були економічна вигода та ілюзія невичерпності ресурсного по-тенціалу. Крім того, застосовувався неадекватний механізм ціноутворення на природні ресурси. Виникла ситуація, коли ціни на ресурси не відображали їх реальної вартості. Результатом такого способу господарювання стало виснаження ресурсного потенціалу та деградація природного середовища.

Ще в 20-30-х роках ХХ ст. академік В.І. Вернадський дійшов висновку, що розум людини перетворюється в основну геологоформуючу силу, і, як наслідок, люди по-винні взяти на себе відповідальність за майбутній розвиток природи. За його словами, під впливом наукової думки та людської праці біосфера переходить у новий стан - ноосферу. Але тільки в 70-ті роки XX ст., коли різко загострилися екологічні пробле-ми, постало завдання осмислення ситуації, що склалася, і розробки принципово нових концепцій розвитку у світовому масштабі. Тому перехід на нову стратегію, яка дістала назву моделі сталого розвитку, став природною реакцією світової спільноти, що праг-не до свого виживання.

Прийняття Декларації з проблем навколишнього середовища на рівні Організації Об'єднаних Націй і створення Програми ООН з навколишнього середовища (UNEP) у 1972 р. ознаменувало залучення на державному рівні міжнародного співтовариства до вирішення екологічних проблем, які стали стримувати соціально -економічний розвиток.

Вперше термін “сталий розвиток” був використаний Міжнародним союзом охоро-ни природи і природних ресурсів у доповіді “Всесвітня стратегія охорони природи” (1980 р.) [1]. У доповіді сталий розвиток визначався як “модифікація біосфери і вико-ристання людських, фінансових, відновлюваних та невідновлюваних природних ресурсів для задоволення потреб людей і поліпшення якості життя”.

У 1987 р. в доповіді “Наше спільне майбутнє” Міжнародна комісія з навколиш-нього середовища і розвитку приділила основну увагу необхідності “сталого розвит-ку”, при якому “задоволення сучасних потреб не шкодить здатності майбутніх поко-лінь задовольняти свої власні потреби” [2]. В основу доповіді була покладена концеп-ція сталого еколого-соціально-економічного розвитку. Таким чином, у 80-х роках ХХ ст. ідеологію сталого розвитку було конкретизовано і представлено у міждисцип-лінарному вигляді. Сталий розвиток глобальних і регіональних спільнот у зарубіжній і вітчизняній літературі розглядався, як соціально-економічний розвиток, спрямований на розумне задоволення потреб людей за умови одночасного поліпшення якості життя сучасного і прийдешнього поколінь, дбайливе використання ресурсів планети і збере-ження навколишнього середовища. Концепція сталого розвитку базувалася на ряді постулатів, таких як:

- екологічно безпечний розвиток економіки;

- єдність і різноманіття варіантів соціально-економічного розвитку країн і народів;

- гармонія між індивідуумами, націями та природою.

Важливим показником рівня осмислення даної проблематики стала Конференція ООН, що проходила в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. [3]. На ній було оприлюднено концеп-туальну тезу про необхідність забезпечення збалансованого вирішення соціально - економічних завдань і проблем збереження сприятливого навколишнього середовища, природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб нинішнього та майбут-нього поколінь. Ця концепція орієнтує суспільний розвиток на створення такої куль-тури, при якій формуються та задовольняються потреби людей без шкоди для осново-положних параметрів біосфери та з урахуванням інтересів майбутніх поколінь. По суті це означає необхідність переходу до нової епохи цивілізаційного розвитку на основі радикальної зміни цінностей і цілей сучасного суспільства, орієнтації та змісту різних сфер людської діяльності.

Створена на цій конференції Рада підприємців у своїй декларації зі сталого роз - витку підкреслила, що “економічне зростання всіх країн світу є неодмінною умовою підвищення рівня життя найбідніших верств населення і збалансованого зростання населення, що в кінцевому підсумку приведе до стабілізації відносин між різними сус-пільними групами” [3]. У результаті до активного наукового обігу було введено по-няття “сталий розвиток”, яке передбачає гармонізацію взаємовідносин суспільства з природним середовищем, перехід від сучасного індустріально -споживчого суспільства до ноосферної цивілізації.

Через 10 років у Йоганнесбурзі світове співтовариство знову повернулося до проб-леми сталого розвитку, тісно пов'язуючи її з рівнями матеріальної забезпеченості та освіти населення Землі¹. Загальний висновок вчених полягав у тому, що в умовах пе-ребування майже 2/3 населення планети в бідності (з доходом не більше ніж 400 дол. США на рік) Johannesburg Declaration on Sustainable Development. URL: http://www.un-documents.net/ jburgdec.htm Для порівняння: в країнах “золотого мільярда” річний дохід становить 20 тис. дол. США. спроби перейти до сталого розвитку країн і континентів стикаються з низькими рівнями забезпеченості та грамотності людей. Без забезпечення гідного рів-ня життя більшої частини населення Землі та підвищення його освітнього рівня досяг-нення поставлених у 1992 р. цілей є малоймовірнішим. Це був суттєвий коректив до раніше висунутих ідей сталого розвитку суспільства.

Таким чином, можна констатувати, що середина і кінець першого десятиріччя но-вого століття характеризувалися спалахом інтересу як вчених -дослідників, так і прак-тиків до проблем сталого розвитку.

За останні роки суспільство просунулося шляхом усвідомлення значущості про-блеми сталого розвитку та прийняття конкретних дій у цьому напрямі. Водночас сама проблема об'єктивно не перестала існувати, а причини, що зумовили її виникнення, продовжують діяти.

Цьому можна знайти цілий ряд пояснень, але основними є такі:

1) труднощі обумовлюються об'єктивною складністю і масштабом самої пробле-ми, її глобальністю, багатоаспектністю, різним характером і швидкістю протікання процесів;

2) у суспільній свідомості все ще переважає думка про можливість вирішення цієї проблеми у більш віддаленій перспективі;

3) з огляду на глобальність проблеми її вирішення можливе лише шляхом скоор-динованих зусиль багатьох країн світової спільноти. Водночас у країн є свої націо-нальні інтереси, які не завжди відповідають глобальним цілям досягнення сталого роз-витку, що при наявності суверенного права створює складні протиріччя.

Проте, на наш погляд, суверенне право кожної держави встановлювати власний механізм реалізації соціально-економічних і природоохоронних заходів не тільки не заперечує, але в сучасних умовах і передбачає необхідність координації зусиль у цьо-му напрямі, оскільки життєздатність концепції сталого розвитку, що являє собою, по суті, нову стратегію суспільно-економічного розвитку, обумовлена, з одного боку, її здатністю враховувати основні тенденції соціально-економічного та політичного роз-витку, а з іншого - направленням на збереження наступності етнічної та культурної специфіки і національних особливостей держав, як найважливіших гарантів їх соціально -економічної стабільності.

У вересні 2015 р. під час 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН відбувся Саміт ООН, на якому було визначено нові орієнтири сталого розвитку та прийнято Порядок денний у цій сфері на 2016-2030 рр. В ухваленій резолюції конкретизовано 17 цілей у галузі сталого розвитку та 169 завдань, які охоплюють всі аспекти соціально - економічного розвитку, конкурентоспроможності країн, екологічної та енергетичної безпеки, глобального партнерства тощо. “Їх визначення свідчить про масштабність і амбітність завдань і передбачає продовження роботи, розпочатої в період дії цілей в сфері розвитку, сформульованих в Декларації тисячоліття, і остаточне досягнення тих цілей, яких не вдалося досягти... Вони мають комплексний, неподільний характер і забезпечують збалансованість всіх трьох компонентів сталого розвитку: економічного, соціального та екологічного” [4].

Розвиток у XXI ст. не може бути іншим, крім сталого, тобто таким, який забезпе-чить баланс, виваженість різних аспектів: економіки, екології, соціальної сфери тощо. Перехід до такого суспільства немислимий без відповідної трансформації суспільної свідомості, розуміння кожним індивідом змісту та значення змін, що відбуватимуться. Вирішального значення при цьому набуває цілісний розгляд об'єктивних і суб'єктивних сторін переходу сучасного суспільства до сталого розвитку, його соціально-економічних, технологічних і духовних, ціннісно -світоглядних аспектів. Самі по собі нові технології зовсім не визначають позитивного або негативного ре-зультату свого використання. Все залежить від того, хто, як і навіщо їх застосовує. Тому не менш важливим завданням, ніж створення і впровадження нових технологій, є зміна свідомості людини, її системи цінностей, норм, правил і традицій, ставлення до природи і до іншої людини. Сталий розвиток може бути результатом глибинного пе-

ретворення всіх соціальних структур і структур свідомості, хоча природно цей процес не може відбуватися без впливу та використання, застосування на практиці накопиче-них технічних засобів і наукових знань.

Міжнародна організація зі стандартизації у прийнятому міжнародному стандарті КО 26000:2010 про корпоративну соціальну відповідальність, пояснює сталий роз-виток як такий, що задовольняє потреби сучасності й при цьому не ставить під за-грозу можливість наступних поколінь задовольняти свої потреби [5, p. 4]. Сталий розвиток передбачає поєднання цілей високої якості життя, здоров'я та добробуту з соціальною справедливістю, забезпеченням спроможності планети підтримувати життя у всьому його розмаїтті. Ці соціальні, економічні та екологічні цілі є взаєм о- залежними й такими, що спільно підтримуються. Сталий розвиток може сприймати-ся як шлях до вираження більших очікувань суспільства в цілому [5, p. 4]. Отже, у сільському господарстві реалізація концепції сталого розвитку можлива лише при умові відповідального господарювання, тобто такої практики агропродовольчого ви-робництва, яка є ресурсоощадливою і спрямованою на захист навколишнього сере-довища та сільських громад.

Реалізацію ідей сталого розвитку в агропродовольчій сфері у глобальному кон-тексті можна охарактеризувати тезою, яка відображає бачення ФАО ФАО (англ. Food and Agriculture Organization, FAO) - міжнародна організація під патронатом ООН. Діяльність ФАО спрямована на зменшення бідності та голоду в світі шляхом сприяння розвиткові сільського господарства, поліпшення харчування і вирішення проблеми продовольчої безпеки - доступності всім і завжди харчування, необхідного для активного та здорового життя. ФАО діє як нейтральний форум, джерело знань та інформації, допомагає країнам, що розвиваються, і країнам, які перебувають у перехідному періоді, модернізувати та поліпшити сільське господарство, лісівни-цтво та рибальство. щодо сільсько-господарського сектору та його міжгалузевої синергії, спрямованої на підвищення продуктивності та стабільності сільського господарства: “світ, вільний від голоду та недоїдання, де продовольство та сільське господарство сприяють покращенню стандар-тів життя усіх верств, але особливо - найбідніших, економічно, соціально та екологічно сталим чином” [6].

ФАО розробила п'ять ключових принципів, завдяки реалізації яких досягається баланс соціальних, економічних і екологічних вимірів сталого розвитку у сільському господарстві:

1) підвищення ефективності використання ресурсів;

2) збереження, захист і покращення природних екосистем;

3) захист і підвищення якості життя та соціального добробуту сільського населення;

4) підвищення стійкості людей, громад і екосистем;

5) сприяння доброму управлінню як природними, так і людськими системами.

Ці принципи рекомендується брати за основу при розробці національних політик, стратегій, програм, регуляторних актів і стимулів, спрямованих на перехід до сталого сільськогосподарського виробництва, яке є високопродуктивним, економічно вигід-

ним та екологічно безпечним, і яке базується на принципах рівності та соціальної справедливості.

Забезпечення сталого сільськогосподарського виробництва - перманентний про-цес з огляду на постійну появу нових зовнішніх і внутрішніх викликів перед виробни-ками сільськогосподарської продукції, місцевими громадами, владою тощо. У процесі функціонування агропродовольчої виробничої системи, екосистем, соціуму часто реа-лізуються діаметрально протилежні цілі або ж такі, які хоч і кардинально не протирі- чать одна одній, але реалізація якоїсь із них все ж частково зменшує ефективність реалізації іншої. Всі ці цілі також по-різному узгоджуються із принципами сталого розвитку. У цьому контексті виникає потреба балансування інтересів і ресурсів, щоб досягти певного консенсусу та оптимуму в суспільному розвитку, обрати з багатьох альтернативних сценаріїв розвитку такий, який відповідає критеріям сталості та забез-печує реалізацію (повну або часткову) різновекторних цілей в оптимальному для сус-пільства поєднанні.

Ефективним інструментом балансування різновекторних інтересів є розумна (стала) інтенсифікація сільського господарства, яка включає застосування чотирьох основних складових:

1) вирощування кількох сільськогосподарських культур на одному полі протягом одного виробничого сезону;

2) система нульового обробітку ґрунту (без оранки);

3) відповідні стратегії зрошення (наприклад, у регіонах із дефіцитом водних ресурсів економічно доцільніше максимізувати віддачу від наявних водних ресурсів замість максимізації урожайності культур з одиниці площі);

4) відмова від вирощування комерційно привабливих культур, які не є базово не-обхідними для повноцінного харчування людини, а, скоріше, є інструментом отри-мання надприбутків.

Стала інтенсифікація сільського господарства спрямована на підвищення рівня виробництва продовольства, підтримку екосистем і послуг у цій сфері та покращення добробуту широких верств суспільства, особливо сільських домогосподарств [7, р. 53].

Традиційно інтенсифікація агровиробництва досягається через реалізацію заходів, що мають не зовсім сприятливий вплив на довкілля. Для України характерним є моно-культурне виробництво комерційно привабливої, експортно орієнтованої сільськогос-подарської продукції. Інституційне середовище у вітчизняному агропродовольчому секторі тяжіє до ресурсовиснажливої інтенсифікації індустріального типу, яка пору-шує всі згадані ознаки розумної (сталої) інтенсифікації.

Проте прагненням до індустріалізованої, ресурсовиснажливої інтенсифікації сільського господарства тяжіють сучасні агропродовольчі системи в усьому світі (не тільки в Україні). Дедалі більше сільськогосподарських угідь підпадають під вплив індустріального сільськогосподарського виробництва. За розрахунками деяких дослід-ників, у Європі площа, на якій є реальні можливості для реалізації розумної інтенсифі-кації (сталого виробництва), становить приблизно 34% ріллі європейських країн, а найвищими такі можливості є у Франції, Італії та Данії [8, р. 45].

Водночас зростаючий попит на стале сільське господарство в Європі приво-дить до того, що багато фермерів переосмислюють стратегію розвитку у напрямі посилення диверсифікації своїх господарств для зменшення ринкових ризиків, під-вищення ефективності ресурсокористування, організаційної ефективності тощо [9, р. 224]. Сприяє цьому також Спільна аграрна політика ЄС, яка більшою мірою спонукає фермерів до запровадження принципів сталої інтенсифікації у практику господарювання.

Для забезпечення сталої інтенсифікації сільського господарства необхідним є глибоке розуміння комплексних взаємозв'язків між суб'єктами взаємовідносин різних соціально -економічних, екологічних підсистем в агропродовольчій сфері. Це викликає потребу нових підходів у дослідженні цих процесів та розробці реаль-них інновацій для їх практичного поширення. Прикладом відповіді на такий виклик можна назвати створення довгострокової соціально -екологічної дослід-ницької платформи, реалізованої у Франції [10, р. 823]. Ця платформа забезпечує дослідження змін біорізноманіття в умовах інтенсифікації сільського господарства та пошук шляхів збереження біорізноманіття через обґрунтування природоохоро н- них рішень для запровадження нових сільськогосподарських практик, формування багатофункціональних ландшафтів, а також впровадження відповідих рішень у ді-ючих фермерських господарствах з урахуванням інтересів усіх залучених сторін. Відносним недоліком саме цієї платформи є недостатня увага до соціальних аспе к- тів сталого сільського розвитку.

Висновки. Завдяки різнобічним дослідженням комісій ООН з навколишнього се-редовища, Римського клубу, інших міжнародних організацій сформувалися обґрунто-вані уявлення про сучасний кризовий стан природного середовища, розроблені кон-цептуальні засади гармонізації соціально-економічного та екологічного розвитку, які інституціалізувались у концепції сталого розвитку.

Засади сталого розвитку протягом останніх десятиліть привертають увагу нау-ковців, політиків, господарюючих суб'єктів. У другій половині XX ст. розбіжності між зростаючими потребами суспільства та порівняно обмеженими можливостями біосфери ставлять під загрозу подальше існування не тільки окремих біосистем, але й самої людини. Перед сучасною цивілізацією в повному масштабі постало п и- тання про екологобезпечний розвиток, який великою мірою залежить від сільсько-го господарства.

Основні засади сталого розвитку сільського господарства, як ключової складової агропродовольчої сфери, орієнтують на досягнення гармонії між нарощенням вироб-ництва сільськогосподарської продукції, стабільністю в соціальній сфері на селі та охороною довкілля, тобто акцентують та тому, що економічне зростання повинно від-буватись одночасно із збереженням довкілля, супроводжуватись соціальним прогре-сом і сприяти підвищенню рівня соціально-культурного розвитку села.

ФАО розглядає розумну інтенсифікацію у сільському господарстві як ефективний стратегічний інструмент сталого розвитку, використання якого сприяє продовольчій і харчовій безпеці, забезпеченню зайнятості, подоланню бідності та ефективному екологічному управлінню. Формальні та неформальні знання фермерів істотно впливають на сталість і стійкість сільського господарства.

Список використаних джерел

1. World Conservation Strategy. Living Resource Conservation for Sustainable Development. 1990. URL: https://portals.iucn.org/library/efiles/documents/wcs-004.pdf

2. Report of the World Commission on Environment and Development: Our Common Future. URL: http://www.un-documents.net/our-common-future.pdf

3. The Rio Declaration on Environment and Development (1992). URL: http://www.unesco.org/ education/pdf/RIO_E.PDF

4. Resolution adopted by the General Assembly on 25 September 2015. Transforming our world: the

2030 Agenda for Sustainable Development. URL: http://www.un.org/ga/search/

view_doc.asp? symbol=A/RES/7 0/1 &referer=/english/&Lang=E

5. ISO 26000:2010. Guidance on Social Responsibility. Geneva: International Organization for Standardization, 2010. 108 p. URL: https://www.iso.org/standard/42546.html

6. Building a common vision for sustainable food and agriculture. Principles and approaches. URL: http://www.fao.org/3/a-i3940e.pdf

7. Liao C., Brown D.G. Assessments of synergistic outcomes from sustainable intensification of agriculture need to include smallholder livelihoods with food production and ecosystem services. Current Opinion in Environmental Sustainability. 2018. June. Vol. 32. P. 53-59.

8. Scherer L.A., Verburg P.H., Schulp C.J.E. Opportunities for sustainable intensification in European agriculture. Global Environmental Change. 2018. January. Vol. 48. P. 43-55.

9. De Roest K., Ferrari P., Knickel K. Specialisation and economies of scale or diversification and economies of scope? Assessing different agricultural development pathways. Journal of Rural Studies. 2018. April. Vol. 59. P. 222-231.

10. Bretagnolle V., Berthet E., Gross N, Gauffre B., Plumejeaud C., Houte S., Badenhausser I., Monceau K., Allier F., Monestiez P., Gaba S. Towards sustainable and multifunctional agriculture in farmland landscapes: Lessons from the integrative approach of a French LTSER platform. Science of the Total Environment. 2018. June 15. Vol. 627. P. 822-834.

References

1. World Conservation Strategy. Living Resource Conservation for Sustainable Development. (1990). URL: https://portals.iucn.org/library/efiles/documents/wcs-004.pdf [in English]

2. Report of the World Commission on Environment and Development: Our Common Future. URL: http://www.un-documents.net/our-common-future.pdf [in English]

3. The Rio Declaration on Environment and Development (1992). URL: http://www.unesco.org/ education/pdf/RIO_E.PDF [in English]

4. Resolution adopted by the General Assembly on 25 September 2015. Transforming our world: the

2030 Agenda for Sustainable Development. URL: http://www.un.org/ga/search/

view_doc.asp?symbol=A/RES/70/1&referer=/english/&Lang=E [in English]

5. ISO 26000:2010. Guidance on Social Responsibility. (2010). Geneva: International Organization for Standardization. URL: https://www.iso.org/standard/42546.html [in English]

6. Building a common vision for sustainable food and agriculture. Principles and approaches. URL: http://www.fao.org/3/a-i3940e.pdf [in English]

7. Liao, C., Brown, D.G. (2018, June). Assessments of synergistic outcomes from sustainable intensification of agriculture need to include smallholder livelihoods with food production and ecosystem services. Current Opinion in Environmental Sustainability, 32, 53-59 [in English]

8. Scherer, L.A., Verburg, P.H., Schulp, C.J.E. (2018, January). Opportunities for sustainable intensification in European agriculture. Global Environmental Change, 48, 43-55 [in English]

9. De Roest, K., Ferrari, P., Knickel, K. (2018, April). Specialisation and economies of scale or diversification and economies of scope? Assessing different agricultural development pathways. Journal of Rural Studies, 59, 222-231 [in English]

10. Bretagnolle, V., Berthet, E., Gross, N, Gauffre, B., Plumejeaud, C., Houte, S., Badenhausser, I., Monceau, K., Allier, F., Monestiez, P., Gaba, S. (2018, June 15). Towards sustainable and multifunctional agriculture in farmland landscapes: Lessons from the integrative approach of a French LTSER platform. Science of the Total Environment, 627, 822-834 [in English]

Размещено на Allbest.ru