Акціонерний капітал та його організаційні форми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Кафедра економічної теорії, інноватики та міжнародної економіки

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Основи економічної теорії»

на тему: Акціонерний капітал та його організаційні форми

Студента 4 курсу групи МО

напряму підготовки

6.030601 - Менеджмент

Орел Людмили Ігорівни

Керівник: к.е.н., доцент

Прощаликіна Аліна Миколаївна

Черкаси-2018

Зміст

Вступ

Розділ 1. Акціонерний капітал та його організаційні форми

1.1 Суть і структура акціонерного капіталу

1.2 Організаційні форми венчурного капіталу

Розділ 2. Акціонерний капітал і акціонерні товариства

2.1 Рівень розвитку та ефективність ринку акціонерного капіталу в країнах ЦСЄ

2.2 Поняття акціонерного капіталу і акціонерного товариства

2.3 Акціонерні товариства в Україні

Розділ 3. Акціонерний капітал в Україні

3.1 Формування акціонерного капіталу в Україні

3.2 Проблеми та перспективи розвитку акціонерного капіталу в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що розвиток ринкових відносин, корінний перегляд поглядів на проблеми власності обумовили відродження і правове закріплення різних форм власності в Україні. Розгортання широкомасштабного процесу приватизації державних і комунальних підприємств з наступним перетворенням в акціонерні товариства пов'язано з неухильним збільшенням кількості останніх, посиленням їхнього впливу на формування ринку цінних паперів в Україні.

Предметом дослідження є організаційно-методичні аспекти формування та розвитку акціонерних товариств та фінансова оцінка дивідендної політики підприємств.

Об'єкт дослідження є обліковий процес на акціонерних підприємствах публічного та приватного типів, організація фінансів підприємницьких структур.

Структура і обсяг роботи.

Курсова робота: 42 сторінки, 1 рисунки, 4 таблиці, 19 джерел літератури.

Тема курсової роботи: Акціонерний капітал та його організаційні форми.

Метою курсової роботи є дослідження особливостей функціонування акціонерного капіталу в сучасних умовах.

Методи дослідження: теоретичний, описовий, аналітичний.

Розділ 1. Акціонерний капітал та його організаційні форми

1.1 Суть і стуктура акціонерного капіталу

акціонерний капітал венчурний

Акціонерний капітал - капітал акціонерного товариства, що складається з багатьох індивідуальних капіталів, його зростання в процесі капіталізації частини прибутку, а також залучення частини коштів вкладників через продаж акцій та облігацій. Акціонерний капітал поділяють на власний та позичений. Власний капітал становлять кошти, отримані від випуску і продажу акцій, і резервний капітал (відрахування від прибутку та їх інвестування у виробництво). Резервний капітал також використовується для виплати дивідендів у період погіршення економічної кон'юнктури. Позичений капітал - це банківський кредит та кошти від випуску і продажу облігацій.Яка ж роль і значення акціонерного капіталу в створенні і організації функціонування акціонерного товариства. [8]

Особливий інтерес з позицій джерел формування і ролі в функціонуванні акціонерного товариства представляє поелементна структура акціонерного капіталу. Вона представлена п'ятьма елементами: статутним, додатковим і резервним капіталом, а також нерозподіленим прибутком і фондами спеціального призначення. Всі елементи розрізнюються за джерелами утворення, економічною суттю і тією роллю, яка відводиться їм в створенні АТ і його розвитку. [1]

Почнемо з розгляду складу і структури акціонерного капіталу. При цьому як ознаки структурування використовуємо поелементний склад власників і величину пакетів володіння акціями. На мал. 1.1 представлена структура акціонерного капіталу по перерахованих ознаках.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1.Структура акціонерного капіталу

Статутний капітал, що представляє номінальну вартість розміщених акцій, є економічним фундаментом, майновою основою діяльності акціонерного товариства.

При створенні АТ на суму внесків засновників, які утворять статутний капітал, придбаваються основні виробничі фонди.

Наступним елементом акціонерного капіталу є додатковий капітал. Він формується під впливом приросту (зниження) вартості підприємства внаслідок його переоцінки, безвідплатно отриманого майна від юридичних і фізичних осіб, прибутку при продажу акцій за рахунок різниці між номінальною і продажною ціною, безвідплатної передачі свого майна іншій особі.

При цьому зміна величин елементів додаткового капіталу прямо пов'язана з можливим зростанням або зменшенням статутного капіталу.

Так результат переоцінки вартості підприємства змінює на відповідну величину статутний капітал. Однак при цьому склад акціонерів залишається той же. На суму змін або збільшується (меншає) номінальна вартість розміщених акцій, або оголошується додаткова емісія акцій на результат переоцінки, які розподіляються між колишнім складом акціонерів пропорціонально їх часткам в статутному капіталі.

На суму збільшення додаткового капіталу за рахунок інших елементів оголошується нова емісія акцій з метою приведення у відповідність статутного капіталу з вартістю майна і грошовим прибутком від продажу акцій.

Резервний капітал має іншу економічну суть. Він формується за рахунок чистого прибутку і використовується для чітко обмежених цілей: покриття збитків; поглинання облігацій АТ; викупу акцій товариства. Розмір резервного фонду не може бути менше за 15% від статутного фонду. У світовій практиці гранична сума резервного капіталу коливається від 10 до 40% статутного капіталу. [11]

Нерозподілений прибуток - елемент акціонерного капіталу, що є основним джерелом фінансування розвитку підприємства. Статутний капітал збільшується при умові розробки і позитивної фінансової оцінки інвестиційного проекту, орієнтованого на використання нерозподіленого прибутку. Під такий проект оголошується емісія і номінальна вартість розміщених акцій включається у вартість статутного фонду. [8]

Фонди спеціального призначення і цільового фінансування формуються за рахунок коштів прибутку, коштів засновників і інших джерел. Основне призначення цих фондів - технічний і соціальний розвиток акціонерного товариства.

Так, фонд накопичення використовується на технічне переозброєння, розширення і реконструкцію діючого підприємства, освоєння виробництва нової продукції, придбання новітнього обладнання, проведення науково-дослідних заходів, організацію емісії цінних паперів і т.д.

У свою чергу кошти фонду соціального розвитку призначені на фінансове забезпечення соціального середовища підприємства. [7]

1.2 Організаційні форми венчурного капіталу

Венчурний капітал - гроші інвестиційних фондів чи фірм, що спеціалізуються на фінансуванні росту молодих компаній, звичайно за винагороду у вигляді доходу на акціонерний капітал. Важливе джерело фінансування починаючих компаній, або компаній, що перебувають у складних умовах, так званий «ризиковий» капітал. [8]

Попит на венчурний капітал в останні роки викликав адекватне зростання кількості його джерел, тобто зміст венчурного фінансування реалізується в різноманітних формах. Особливу роль у фінансуванні інновацій відіграють спеціалізовані компанії ризикового капіталу. За юридичним статусом вони є партнерствами з обмеженою відповідальністю. Організаційно такі компанії -- це поєднання керуючих невеликих фірм і керованих ними фінансових пулів, кожен з яких інтегрує кошти декількох вкладників. Такий статус має особливе значення не тільки із-за пільгового оподаткування, але і тому, що окремі інвестори не мають права вилучати свої кошти без згоди інших членів пулу або до закінчення терміну дії договору про партнерство (як правило, 10 років). [8]

Приватні фірми венчурного капіталу приймають внески від «зовнішніх» вкладників у розмірі не менш як 100 тис. дол. на термін 10--12 років з внесенням цієї суми в перші 2--3 роки цього періоду. Із залучених таким чином, а також власних коштів фірма ризикового капіталу утворює фонд в 10--50 млн дол. (іноді більш як мільярд доларів). [12]

Розмір інвестицій різний -- від 25 тис. доларів до кількох десятків мільйонів доларів. Тому деякі закриті пули оперують невеликими капіталами і фінансують венчурів середнього ринку. Фонди із великими капіталами (понад мільярд доларів) вкладають не в одну, а в цілий ряд компаній на різних стадіях розвитку, тобто практикують так званий «розподільний ризик». Така практика дозволяє, з одного боку, зменшувати підприємницький ризик інвесторів, а з другого -- багатьом новоствореним малим венчурним фірмам отримувати кошти одночасно від декількох компаній, причому частка участі всіх інвесторів відповідає внеску кожного з них. Оптимальним вважається фінансування 10--15 проектів.

Незалежні європейські венчурні фонди формують свій інвестиційний потенціал головним чином через банки, страхові компанії, пенсійні фонди та реінвестують прибутки в нові інноваційні проекти. Щоб привабити потенційних інституційних інвесторів, їм пропонується рівень повернення вкладених коштів в межах 30--40%.

Отже, сучасні венчурні підприємства -- це гнучкі й мобільні структури, що характеризуються надзвичайно високою активністю, обумовленою особистою заінтересованістю працівників фірм та їхніх партнерів по венчурному бізнесу в швидкій комерційній реалізації розробленої ідеї, технології, винаходу з мінімальними витратами. Адже в малих фірмах невеликий апарат управління, що не тільки знижує накладні витрати, а й дає змогу уникнути бюрократичних зволікань, які знижують ефективність роботи. Зрештою в таких фірмах вища гнучкість виробництва, вони краще бачать тенденції розвитку, більш уміло пристосовуються до попиту споживача. Усе це сприяє прискоренню процеса нововведення. [10]

Розділ 2. Акціонерний капітал і акціонерні товариства

2.1 Рівень розвитку та ефективність ринку акціонерного капіталу в країнах ЦСЄ

В той час, як західні фондові ринки в 90-х роках знаходилися під впливом процесу фінансової глобалізації, швидких технологічних та масштабних структурних змін, формування альянсів та злиттів, перехідні економіки країн ЦСЄ мали зовсім інші проблеми. Ці країни повинні були побудувати з нуля інститути, механізми та сформувати вміння, які були відсутні в них півстоліття. Рівень розвитку фондових ринків, сформованих в країнах ЦСЄ на початку 90 х років, наприкінці першого десятиліття функціонування був досить неоднорідними: деякі з них демонстрували такий рівень зрілості, який наближав їх до західних ринків, проте більше за організаційними досягненнями, ніж за розміром. До таких ринків належали, в першу чергу, Варшавська фондова біржа, а також Будапештська та Празька фондові біржі. Ці три ринки складали близько трьох четвертих капіталізації фондового ринку регіону.

Інші ж ринки досліджуваного регіону страждали від різних перешкод та характеризуалися загальною затримкою процесу трансформації фінансової системи. Така неоднорідність відображала як умови, що існували при створенні фондових ринків (поряд з процесом приватизації), так і подальше нестабільне економічне та інституційне середовище.

Адже, як відомо, фінансові ринки можуть правильно функціонувати лише за умови досягнення макроекономічної рівноваги та забезпечення належного інституційного середовища. В країнах ЦСЄ ці умови неможливо було досягти одночасно . Проте, залишимо наразі пошук причин недостатнього розвитку ринків акціонерного капіталу досліджуваної групи країн і сконцентруємо свою увагу на 149 питанні, наскільки дійсно ефективними та важливими є ці ринки в економіці країн ЦСЄ (рис. 1.2.). [17]



Рис.1.2 Показники ліквідності фондових ринків країн ЦСЄ та інших країн світу В 1999 та 2012 роках.

Слід зауважити, що в економічній літературі поняття «ефективності фондового ринку» пов'язане з гіпотезою ефективного ринку, яка передбачає, що ціна, фінансового інструменту повністю відображає всю наявну інформацію, яка стосується даного активу. В нашому ж аналізі ми дещо розширимо дане визначення і будемо розуміти під «ефективними ринками акціонерного капіталу» такі ринки, які виконують покладені на них функції, визначені нами вище. [17]

2.2 Поняття акціонерного капіталу і акціонерного товариства

На певному етапі свого розвитку суспільство зіткнулося з проблемою, суть якої полягала в тому, що індивідуальні капітали, якими б великими вони не були, виявилися недостатніми для організації великих підприємств, а саме: спорудження залізниць, будівництва велетенських фабрик і заводів, заснування великих банків тощо. В той же час дрібне будівництво, основане на індивідуальній приватній власності, задовольнити зростаючі потреби людей вже не могло.

Окрім того, приватна індивідуальна власність, відокремлюючи безпосереднього товаровиробника від засобів виробництва, стає гальмом у розвитку продуктивних сил суспільства. Виникає об'єктивна необхідність у персоніфікації власності. Щоб подолати цю суперечність (між зростаючими потребами суспільства й можливостями дрібного виробництва), необхідно було шукати таку форму організації суспільного виробництва, яка б, з одного боку, дала мо'жливість об'єднати невеликі індивідуальні капітали в єдиний великий капітал, а з іншого, - зацікавити безпосередніх робітників і власників індивідуальних капіталів у ефективному функціонуванні підприємства, основаного на таких засадах. Такою формою організації виробництва й мобілізації капіталу стало акціонерне товариство. [13]

Акціонерне товариство - це підприємство, капітал якого утворюється за рахунок внесків його учасників (акціонерів) шляхом придбання ними акцій. Капітал, утворений таким чином, називається акціонерним капіталом.

Отже, акціонерне товариство - це підприємство, основане на коллективному капіталі. Частка кожного учасника товариства в цьому капіталі визначається кількістю акцій, якими він володіє. Випуск і функціонування акцій - головна, але не єдина ознака, яка відрізняє акціонерне підприємство від одноосібного. Друга ознака - демократична організація управління справами акціонерного підприємства, про що мова піде далі. Третьою ознакою є потенційна можливість акціонерного підприємства бути більш ефективним порівняно з одноосібним підприємством. У одноосібних підприємствах аж нижньою межею ефективності господарської діяльності є нульовий прибуток. [8]

Якщо власник одноосібного підприємства не отримує необхідного прибутку, але й не матиме збитків, він може ще існувати. В акціонерному товаристві ситуація інша. Відсутність прибутку буде означати для нього загибель. Тому, що прибуток потрібен для розрахунків з акціонерами, виплати їм дивідендів по акціях. Невиплата дивідендів породжує масовий продаж акцій, які катастрофічне починають падати в ціні. За цим неминуче наступає банкрутство товариства. Таким чином, акціонерна форма підприємства пред'являє більш високі вимоги до ефективності господарської діяльності.

Акціонерні товариства бувають закриті і відкриті. Закриті - це такі товариства, акції яких розподіляються між засновниками й не можуть розповсюджуватись за підпискою та вільно купуватися й продаватися на ринку цінних паперів. Відкриті - це такі товариства, акції яких вільно розповсюджуються за підпискою, купуються й продаються на фондовій біржі.

У нашій країні акціонерні товариства почали створюватися з переходом до ринкової економіки. їх метою є одержання прибутку на основі залучення до господарського обороту вільних грошових коштів населення та підприємств для вирішення певних господарських завдань -- технічної реконструкції підприємств, збільшення виробництва продукції та створення нових робочих місць.

Найвищим органом управління акціонерного товариства е загальні збори акціонерів. Вони скликаються раз на рік. Але акціонери, які володіють не менше, як 20% голосів, мають право в будь-який час вимагати проведення зборів. В акціонерному товаристві обирається рада акціонерів. Вона здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу. До ради можуть входити представники трудового колективу, профспілкових та інших громадських організацій. Члени ради не можуть бути одночасно членами виконавчого органу -- правління. Правління здійснює керівництво поточною діяльністю. Його роботою керує голова, який призначається або обирається згідно зі статутом товариства. Діяльність акціонерного товариства регламентується статутом, який затверджується зборами акціонерів. [13]

Капітал акціонерного товариства формується шляхом випуску й продажу акцій. Акція -- це цінний папір, який свідчить про внесення певного паю в капітал акціонерного товариства й дає право її власникові на одержання доходу у формі дивіденду. Розмір дивіденду залежить від рівня прибутковості підприємства.

Акція є документом, який дає її власнику певні права щодо акціонерного капіталу. Вона засвідчує внесення паю до сукупного капіталу товариства. Власник акції користується нею як власністю й одержує за нею дивіденди, може її продати, подарувати, закласти в банк. Акції є засобом здійснення інвестицій для технічної реконструкції підприємства. Кошти, одержані внаслідок продажу акцій, стають фінансовими ресурсами і через банківську систему інвестуються у виробництво. Людина, яка володіє акціями, прямо чи опосередковано користується правом контролю й участі в управлінні справами акціонерного товариства. [4]

Акції є привілейовані та звичайні. Привілейовані акції гарантують їх власникам першочергову виплату дивідендів у фіксованих процентах до номінальної вартості акції. Вони також забезпечують пріоритетну участь у розподілі майна на випадок ліквідації акціонерного товариства. Водночас власники привілейованих акцій не мають права голосу на зборах акціонерів, а, отже, не мають формального права брати участь в управлінні акціонерним товариством. Але це зовсім не означає, що вони не можуть впливати на діяльність акціонерних товариств. Акціонери можуть швидко продати акції, а масовий продаж акцій веде до падіння їх курсу, яке може привести підприємство до банкрутства. Тому керівництво підприємства змушене вживати захисних заходів: наприклад" підвищувати розміри дивідендів, скуповувати знецінені акції, вживати заходів щодо збільшення прибутку. Отже, вплив власників привілейованих акцій на діяльність акціонерного товариства є досить сильним.

Звичайні акції дають їхньому власнику право участі в справах акціонерного товариства. Вони можуть брати участь у загальних зборах акціонерів, бути обраними до складу правління, спостережної ради або ревізійної комісії. Міра участі акціонера в роботі акціонерного товариства визначається кількістю акцій, якими він володіє. Кожна акція дає право одного голосу. Отже, більший вплив на діяльність акціонерного товариства мають ті акціонери, які мають більше акцій. А основну політику акціонерного товариства визначають власники контрольного пакету акцій.

Звичайні акції дають також право їхньому власнику на одержання дивідендів, але після виплати їх за привілейованими акціями і здійснення різних першочергових платежів. Великі доходи одержують ті акціонери, які володіють великими пакетами акцій, перебувають у керівництві акціонерних товариств, або ті, що спекулюють на фондових біржах, купуючи й перепродуючи цінні папери. Різниця в цінах є джерелом збагачення акціонерів і причиною банкрутства. При ліквідації акціонерного товариства претензії власників звичайних акцій задовольняються в останню чергу.

Акції можуть бути іменними і на пред'явника. Громадяни, як правило, можуть бути власниками іменних акцій. їх обіг фіксується в книзі реєстрації, до якої вносяться відомості про придбання акцій та їх кількість на руках кожного акціонера. Акції на пред'явника реєструються лише за загальною кількістю. [14]

2.3 Акціонерні товариства в Україні

Акціонерами товариствами визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше
підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів -- юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа. Будь-які обов'язки акціонерів, що суперечать закону, не можуть визначатися статутом або іншими документами товариства.

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій. Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства -- з приватного на публічне. Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. [4]

Важливою формою підприємництва є організація акціонерних підприємств. Ця форма господарювання в Україні, як і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, не розвивалася. Якоюсь мірою вона існувала лише до 1929 р. Пізніше аж до 80-х років акціонерних підприємств у нас не було.

Тривалий час вважалося, що розподіл предметів споживання за соціалізму здійснюється двома формами: через оплату за працею і суспільні фонди споживання. При цьому розподіл через акції, одержання дивіденду розглядалися як явища несумісні з принципами соціалізму, як капіталістична форма економічних відносин, а саме відносин розподілу. Цим самим на тривалий час була закрита дорога для розвитку акціонерної форми підприємництва.

Однак абсолютизувати трудовий характер розподілу не можна. В будь-якому суспільстві в певній формі доходів реалізується не лише праця, а й власність. Якщо конкретна форма власності не реалізується в доходах, то вона перестає бути власністю. [14]

В сучасних умовах акціонерна форма підприємництва виступає могутнім засобом демонтажу централізовано-командної економіки і побудови нової господарської системи, що базується на недержавних формах власності. При цьому широке освоєння акціонерних форм сприяє утвердженню дійсно справедливого характеру привласнення засобів і результатів виробництва, а саме: долається відчуженість від власності безпосередніх працівників підприємств.

Акціонерні форми господарювання базуються на створенні акціонерних товариств. У Законі України «Про господарські товариства» зазначається, що акціонерним товариством називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства. [15]

Головною метою створення акціонерних товариств у нашій країні є залучення до господарського обороту вільних коштів (грошових і матеріальних) трудящих, а також підприємств для виконання певних господарських завдань. Основні з них: технічна реконструкція підприємств і розширення виробництва матеріально-сировинних ресурсів. [14]

Розділ 3. Акціонерний капітал в Україні

3.1 Формування акціонерного капіталу в Україні

Акціонерні товариства в Україні як організаційна форма акціонерного об'єднаного капіталу формувались трьома основними шляхами: роздержавлення існуючих державних підприємств, створення нових акціонерних товариств юридичними та фізичними особами і реорганізація існуючих недержавних юридичних осіб (приватних та колективних підприємств) у господарські товариства корпоративного типу. За статистичними даними, загальна кількість акціонерних товариств в Україні у 2000 р. становила близько 35 тис.

Досить поширеним було перетворення існуючих державних підприємств на акціонерні товариства. Особливість таких перетворень полягала в тому, що вони здійснювались директивно, примусово, зайняли кілька років і не закінчилися ще й зараз.

Акціонерний капітал формувався у цьому разі за рахунок приватизації та корпоратизації державних підприємств. У країнах перехідної економіки застосовувались різні форми приватизації, в Україні вона була здійснена у вигляді “великої” та “малої”. Не всі приватизовані підприємства набули організаційної форми акціонерних товариств. Існує частина приватизованих підприємств, які є колективними, і корпоративні ознаки у них не такі виражені, як у акціонерних. Це насамперед пов'язано з безпосередньою участю членів колективних підприємств в їх управлінні за принципом “ один член колективного підприємства -- один голос”.

На сьогодні акціонерний сектор представлений в основному колишніми державними підприємствами, які зараз у вигляді акціонерних товариств становлять більшу половину підприємств України. На 2000 р. на акціонерні перетворено близько 12 тис. великих та середніх державних підприємств. Проте слід мати на увазі, що така чисельність не зовсім пов'язана з активами, оскільки ці підприємства мають лише близько 1/3 вартості основних фондів усіх підприємств та організацій України.

Другим шляхом є створення зовсім нових акціонерних товариств через об'єднання майна та коштів юридичних та фізичних осіб. При цьому реєструвалась нова юридична особа і вносилась в державний реєстр. Такий шлях є притаманним для усіх країн світу і класичним, оскільки акціонерний капітал на ранніх стадіях виникав лише так. Виходячи з цього не має великих відмінностей і третій шлях, коли з приватних підприємств та товариств некорпоративного типу (або корпоративного -- товариства з обмеженою відповідальністю) формувались акціонерні товариства. Знов створені акціонерні товариства в Україні зараз розвиваються, і їхня частка в недержавному секторі зростає. [10]

Особливістю формування акціонерного сектору в Україні і діяльності акціонерного капіталу є те, що дуже важливою залишається роль держави. Так, реальне здійснення приватизації показало, що держава також виступила засновником переважної більшості створених шляхом приватизації акціонерних товариств і зараз залишається держателем значних корпоративних прав у них. Якщо у період сертифікатної приватизації було приватизовано 10 865 великих та середніх підприємств, то з них на початок 2000 р. продано з глибиною продаж не менш як 70% акцій від статутного капіталу 10 806 підприємств. У цілому 30% непроданих акцій залишаються за державою.

Держава зберігає право власності на 25 і більше відсотків майна 3500 підприємств, залучених до приватизації. Усього налічується понад 6500 приватизованих підприємств з правом держави на частку власності, незважаючи на те що рішенням уряду їх кількість мала становити 140.

Картина співвідношення недержавного і державного сектору виявилась такою. На 1999 р. кількість роздержавлених підприємств у 2,7 раза переважала кількість державних. Водночас слід мати на увазі, що первісна вартість основних засобів підприємств, що приватизувались, становить 150,4 млрд грн., тобто 28,7 відсотка вартості основних фондів усіх підприємств і організацій. На державних підприємствах ці показники становлять відповідно 289 млрд грн., або 55,2 відсотка. Відповідно таке співвідношення позначається і на структурі зайнятості, оскільки на роздержавлених підприємствах працює близько 3,8 млн осіб, або близько 25 відсотків загальної кількості працюючих. Отже, недержавний сектор поки що кількісно поступається державному, крім того, держава має значний вплив на приватизовані підприємства, глибина продаж яких не сягнула 100 відсотків.

У 2001 р. планується приватизувати значні за активами підприємства, особливо енергетичні компанії та деякі інші, що належали до так званих «блакитних» (високоліквідних, привабливих) об'єктів. Їх заходи підвищать частку недержавного, акціонерного сектору, проте вони мають супроводжуватись якісними змінами в системі корпоративного управління. [1]

3.2 Проблеми та перспективи розвитку акціонерного капіталу в Україні

В умовах глобалізації світового господарства успішний розвиток української економіки можливий лише за умови її адаптації до глобальних ринкових законів і правил, тому основним завданням України після здобуття незалежності було створення такої структури економіки та інституційного середовища, які б дозволили ефективно функціонувати всім її складовим.

Розвиток акціонерного капіталу в Україні тісно пов'язаний зі становленням ринкового середовища і він разом з приватним капіталом є одним з важливих матеріальних носіїв економічних відносин нового типу.

Аналіз основних параметрів та тенденцій еволюції акціонерного капіталу у вітчизняному просторі визначається низкою інституціональних обмежень та особливостей, зокрема: відсутністю більшості ринкових інститутів (як формальних, так і неформальних); невідповідністю та неефективною взаємодією нових і традиційних інститутів; специфікою формування корпоративного середовища та ін.

Дослідження інституційних чинників формування акціонерного капіталу в Україні, повинно виходити, по-перше, зі специфіки його розвитку; по-друге - з впливу акціонерного сектору на розвиток ринкових засад в колишній директивній економіці як економічного явища; по-третє, зі специфіки соціально-економічних наслідків розвитку акціонерних відносин.

Формування акціонерної власності в Україні починається на початку 90-х років, чому сприяло прийняття Радою Міністрів СРСР постанови № 590 від 19.06.1990р. «Про затвердження положення про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю та положення про цінні папери», де було зафіксовано основні постулати розвитку акціонерної форми власності [7].

Актуальність проблеми перебудови відносин власності в Україні була пов'язана з тим, що соціалістична економіка в кінці 70-х і на початку 80-х років практично повністю вичерпала свій потенціал екстенсивного розвитку і вступила в стадію стагнації. Окремі спроби модернізації радянських економічних відносин і господарського механізму стійких позитивних результатів не дали. Приріст національного доходу поступово скоротився до 1,5-2,5%, що призвело, в свою чергу, до суттєвого зменшення інвестиційних процесів [3]. Вимоги часу - задіяти нові стимули піднесення економіки і на цій основі швидко підняти ефективність економічної системи та рівень життя населення зумовили необхідність трансформації економіки і, насамперед, системи державної власності. Це повинно було забезпечити перехід до ринкових відносин.

Слід зазначити, що формування акціонерних товариств та створення на цій основі акціонерного капіталу в Україні, як і в багатьох постсоціалістичних країнах відбувалось в результаті процесів, протилежних природним механізмам акціонування. Історично акціонерні товариства виникли як об'єктивний процес подальшого усуспільнення капіталу і виробництва в результаті об'єднання індивідуальних капіталів для реалізації певної підприємницької програми. Формування стартового капіталу здійснювалось окремими інвесторами, завдяки чому акціонерний капітал виконував свою виробничу функцію. У постсоціалістичних країнах функціонуючий капітал здійснював формування власників акціонерного капіталу. І хоча це має економічне виправдання, а саме, створення необхідних умов для використання ресурсів близьких до межі виробничих можливостей на альтернативній основі завдяки реалізації індивідуального інтересу власника та механізмів ринкової виробничої самоорганізації, цей процес протікав під активним впливом розподільчих відносин, які мали суб'єктивне походження [7].

Сіжко О.В. виділяє три основні шляхи становлення акціонерного сектору в Україні: акціонування внаслідок приватизації; створення нових акціонерних товариств внаслідок об'єднання капіталів; перетворення існуючих недержавних підприємств різних організаційно-економічних форм у акціонерні товариства [3].

Рубан О.І. окрім зазначених трьох виділяє ще четвертий напрямок формування акціонерного капіталу в Україні, який полягає у його створенні вже існуючим акціонерним товариством шляхом нових емісій акцій, у тому числі, при збільшенні номінальної вартості акцій .

Розглянемо детальніше кожен з механізмів трансформування державної власності у приватну. Перший і найбільш часто застосовуваний шлях перетворення державних підприємств в акціонерні товариства шляхом корпоратизації та приватизації. Приватизація виступає головною передумовою формування акціонерного капіталу для усіх постсоціалістичних країн і особливість такого формування полягає в перетворенні вже існуючого реального капіталу в акціонерні форми. В результаті таких перетворень акціонерний сектор зараз представляє переважним чином акціонерний капітал, який являє собою капітал колишніх державних підприємств.

Основним механізмом трансформування державної власності у приватну в Україні стало акціонування. Зростання акціонерного капіталу здійснювалося механічнім шляхом перетворення існуючої державного капіталу на акціонерний. Практично не здійснювалося нагромадження власного капіталу акціонерних товариств шляхом реінвестування, за рахунок кредитів не було здійснено практично ніяких значних та успішних інвестиційних проектів. Не були й вирішені важливі завдання надходження коштів від продаж.

Проведення приватизації передбачало не стільки залучення інвестицій, що є типовим для усіх форм створення і нарощування акціонерного капіталу і основною метою його реалізації, а дотримання «соціальної справедливості», тобто всі громадяни повинні були стати власниками колективного державного майна. Тому, по суті, безкоштовна роздача акцій нічого не змінила в обсягах і рівні акціонерного капіталу, а змішала лише відносини власності. Це змушувало органи влади шукати стратегічного інвестора, який купив би значний пакет акцій і тим самим надав реальні інвестиції для розвитку виробництва.

Слабкість власного капіталу, його орієнтація на роботу в тіні, вивіз за кордон призвели до того, що орієнтація при продажі державного майна буда переважним чином спрямована на іноземного інвестора. Крім того, при проведенні конкурсів з продажу пакетів акцій підприємств, що приватизувалися, застосовувалася недосконала методика визначення ціни та інвестиційних забов'язань. Тому інвестиційна спрямованість формування акціонерного капіталу в Україні була надзвичайно низька, а інвестиційний клімат непривабливим. [16]

Етап сертифікатної приватизації відбувався протягом 1992-1999 рр. Найбільша кількість АТ на базі державних підприємств була сформована протягом 1995-1998 рр., які характеризують як піковий період сертифікатної приватизації. За цей період масове формування акціонерної власності на базі державної здійснювалося без належної експертної оцінки та врахування особливостей об'єктів, які акціонувалися. Багато підприємств не пройшли передприватизаційну підготовку і залишились із збитковими виробничими потужностями, з вантажем об'єктів соціальної сфери і боргів, що негативно позначилося на їх фінансовому стані. Сертифікатна приватизація сприяла втягненню у ринкові відносини різних верств населення, але не забезпечила акціоновані товариства інвесторами спроможними забезпечити їх подальший розвиток [14].

Недоліки сертифікатної приватизації були враховані реформаторами під час грошового етапу - починаючи з 1999 р. акціонування підприємств здійснюється виключно за грошові кошти з використанням індивідуального підходу, який полягає у продажу цілісних майнових комплексів підприємств та контрольних пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації промисловим інвесторам (об'єднанням міжнародновизнаних зарубіжних та вітчизняних інвесторів), які зацікавлені в частці підприємства на ринку відповідного продукту, виробляють продукцію, виконують роботи або надають послуги, аналогічні відповідним підприємствам, що приватизуються, мають довгострокові інтереси в його розвитку та здійснюють прямі інвестиції в підприємство.

З огляду на зазначені особливості вітчизняного механізму трансформації державної власності на приватну, можна зазначити, що в Україні, як і в інших країнах пострадянського простору, основні відмінності акціонування державних підприємств від аналогічних процесів в країнах з розвинутою ринковою економікою полягають у пріоритетності політичних та соціальних цілей на перших етапах реформування та широкомасштабності процесів акціонування, результатом чого стала передача акцій державних підприємств громадянам країни на безоплатній основі через приватизаційні сертифікати.

Позитивні відмінності процесів формування акціонерних капіталів на базі державних підприємств під час індивідуальної приватизації доцільно згрупувати наступним чином:

- запровадження оцінки майна на засадах експертної оцінки вартості активів для визначення статутних фондів АТ чи вартості пакета акцій, у випадку його продажу шляхом викупу;

- здійснення заходів передприватизаційної підготовки, в тому числі реструктуризації, стратегічно важливих підприємств та підприємств-монополістів;

- запровадження нових принципів та порядку закріплення у державній власності пакетів акцій ПАТ;

- удосконалення способів та порядку приватизації, зокрема продаж стратегічно важливих підприємств та підприємств-монополістів промисловому інвестору;

- залучення радників до підготовки об`єктів до продажу та продажу пакетів акцій стратегічно важливих підприємств та підприємств-монополістів [6, с.140].

Другим шляхом формування акціонерного капіталу в Україні було створення акціонерних товариств за рахунок об'єднання коштів і майна окремих юридичних та фізичних осіб і створення та реєстрації нової юридичної особи. Створення акціонерного капіталу шляхом централізації почалося з початку 90-х років, ще до початку приватизації. Реєстрація великої кількості акціонерних товариств розпочалася після прийняття закону «Про господарські товариства», основною метою яких була акумуляція коштів від населення. В основному, всі ці товариства переслідували спекулятивні цілі і не мали на меті розвиток акціонерного капіталу.

Зазначимо, що вирішальним чинником ефективності формування акціонерних товариств у приватизаційний та постприватизаційний період став ідеологічний імператив, спрямований на формування підприємницького середовища ринкового типу. В багатьох випадках створення нових форм господарювання відбувалося при відсутності необхідних економічних передумов та економічної доцільності для їх розвитку. Зокрема, недостатній рівень розвитку інституціонального середовища та інфраструктури ринку стали основним гальмуючим чинником реструктуризації існуючих підприємницьких потужностей та формування нових, адекватних відповідному етапу інституційних трансформацій. Недостатній розвиток основних елементів інфраструктури: фондового ринку, депозитарної та реєстраторської системи, системи фінансового посередництва, системи інфорсменту, не створили необхідних інституціональних умов для розвитку ефективного господарського середовища. Виникнення великої кількості власників, як юридичних, фізичних осіб, значна частка держави у власності акціонерних товариств не зумовила необхідну мотивацію та зацікавленість в ефективному функціонуванні корпоративного сектора. Так, В.Євтушевський, підсумовуючи результати акціонування, підкреслює, що в Україні «відбулося механічне перенесення корпоративної форми власності у неринкове середовище, що обумовило застосування нестандартних типів поведінки акціонованих підприємств, відмінних від приватних компаній, що використовують стратегію створення стимулів і підвищення заінтересованості власників в ефективному господарюванні» [1].

Сам факт механічного запозичення норм та правил корпоративної взаємодії можна вважати серйозним інституціональним бар'єром ефективного розвитку акціонерного капіталу. Важливим обмеженням для його становлення є інституціональна слабкість держави, що проявляється у неефективному виконанні специфікації і захисту прав власності та контрактів.

У постприватизаційному періоді ситуація з розвитком акціонерного капіталу ускладнилася тим, що «незадовільні результати проведеної приватизації сприяли виникненню ідеї щодо доцільності перегляду її результатів шляхом використання різноманітних варіантів деприватизації, реприватизації, націоналізації» [7]. Природно, що така нестабільність економічної політики негативно вплинула і на процес формування інституту захисту прав власності. Невизначеність основних параметрів взаємодії економічних агентів та перспектив подальшого розвитку акціонерних товариств і надалі виступає інституційним обмеженням.

Асиметричний розподіл інформаційного ресурсу став головним чинником формування привілейованих груп економічних агентів у процесі формування вітчизняного акціонерного капіталу, які, внаслідок існування неформальних зв'язків з представниками держави, отримали доступ до важливої інформації. Відсутність чітко формалізованих правил проведення приватизаційного процесу, унормованого в законодавстві, дало змогу привласнити об'єкти державного майна за рахунок отримання специфічного інформаційного ресурсу. Через зазначені інституційні обмеження, на думку О.Рубан, головна мета приватизації - відокремлення власності від влади, політики від підприємництва - так і не булла досягнута [16].

З розвитком акціонерних товариств відбуваються значні зміни в соціально-економічному змісті акціонерного капіталу. Новим явищем останніх років є виявлення трансформаційних процесів у корпоративному секторі економіки країни, які охоплюють широкий спектр інституціональних перетворень, пов'язаних із формуванням бізнес-груп і управління інтегрованими корпоративними структурами. Ці нові аспекти функціонування, реалізації і відтворення акціонерного капіталу не одержали у вітчизняній та зарубіжній економічній теорії належного вивчення й узагальнення. [1].

Висновки

Проведені нами дослідження дають підстави зробити висновок, що формування акціонерних товариств та створення на цій основі акціонерного капіталу в Україні, як і в багатьох постсоціалістичних країнах відбувалось в результаті процесів, протилежних природним механізмам акціонування, а також про те, що в розвинутих європейських країнах ринок акціонерного капіталу виник з потреб реального сектора економіки. Натомість формування цього ринку в країнах ЦСЄ було зумовлено широкомасштабною приватизацією. Саме методи створення ринків акціонерного капіталу дали поштовх, в деяких випадках позитивний, а в інших досить негативний, та заклали підгрунття для подальшого розвитку цих ринків в досліджуваних країнах. Інвестиційні потреби реального сектора економіки краще задовільнялися в Польщі, Угорщині, Словаччині та Естонії, що пояснюється застосуванням на початковому етапі приватизації саме методу акціонування.

На основі аналізу теоретико-методологічних підходів сформовано визначення ринку акціонерного капіталу як ринку, на якому під дією попиту та пропозиції формуються ціни на акції та структура власності акціонерних товариств. Аналіз та систематизація теоретичних та емпіричних підходів до дослідження чинників розвитку ринків акціонерного капіталу в країнах світу дозволили виокремити чотири основні групи факторів, які визначають формування певної моделі ринку акціонерного капіталу в країні: мета та методи створення ринку акціонерного капіталу, тип фінансової системи, макроекономічні показники та інституційні чинники.

Головні інституціональні обмеження та особливості на шляху еволюції акціонерного капіталу в Україні характеризуються: відсутністю більшості ринкових інститутів (як формальних, так і неформальних); невідповідністю та неефективною взаємодією нових і традиційних інститутів; специфікою формування корпоративного середовища та ін.

Проаналізувавши головні шляхи формування акціонерного капіталу в Україні, ми вважаємо, що для першого шляху перетворення державної власності в акціонерну є характерним директивний, примусовий характер. Для другого та третього шляху формування акціонерного капіталу в Україні характерним є те, що значна його частина виникла на існуючих підприємствах і випуск акцій відображав лише перерозподіл існуючих фондів підприємств.

Приватизація державних підприємств в Україні була основним способом первісного нагромадження капіталу, проте за своїм соціально-економічним змістом акціонерний капітал в Україні був і залишається номенклатурно-капіталістичним і корумпованим, що й зараз призводить до негативних змін у структурі володіння акціями, зростання владних повноважень менеджменту підприємства.

Виокремлення основних інституційних чинників, які впливали на формування акціонерного капіталу та аналіз головних шляхів його формування, засвідчують існування проблем функціонування акціонерного капіталу як у період становлення, так і на сучасному етапі, а також необхідність їх деталізації та поглибленого вивчення у майбутньому.

Список використаних джерел

1. Педько А. Б. Власність, контроль і конфлікт інтересів в акціонерних товариствах / А. Б. Педько. - К. : Києво- Могилянська академія, 2008. - 325 с.

2. Плєшакова О. А.,Інституційні чинники формування акціонерного капіталу в Україні [Текст] / О.А. Плєшакова // Журнал «Ефективна економіка».- № 5, 2014.- Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3051

3. Сніжко О. Міжнародна конкурентоспроможність фондових ринків трансформаційних економік в умовах фінансової відкритості [Електронний ресурс] / О.В. Сніжко // Формування ринкових відносин в Україні. - 2013. - №2 (141). - С. 9-13. - Режим доступу: http:// nbuv.gov.ua/j -pdf/frvu_2013_2_4.pdf

4. Про акціонерні товариства : Закон України, № 50-51, від 27.02.2010 року зі змінами та доповненнями [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/514-17

5. Статистичний щорічник України за 2015р. / Держкомстат України; За ред. О.Г.Осауленка. - К.: Техніка, 2015.

6. Г.М.Скударь. Управление конкурентоспособностью крупного акционерного общества. Проблемы и решения. - К.: Наукова думка. - 2011.

7. Книга акціонера. - М.: Фінанси і статистика, 2013.

8. Словник ділової людини. - М.: Економіка, 2014.

9. Мозговий О.М. Фондовий ринок : [навч. посібник] / О.М. Мозговий. - К. : КНЕУ, 2010.

10. Доберчак Н. І. Економіка виробництва : навч. посіб. / Н. І. Доберчак. - К. : Ліра-К, 2015. - 258 с.

11. Касьяненко Л. М. Економічна теорія : навч. поcіб. / Л. М. Касьяненко. - К. : Цул, 2015. - 224 с.

12. Пєтухова О. М. Інвестування : навч. посіб. / О. М. Пєтухова. - К. : Цул, 2014. - 336 с.

13. Кулішов В. В. Економічний довідник підприємця : навч. посіб. / В. В. Кулішов. - К. : Ліра-К, 2013. - 162 с.

14. Єрмошенко М. М. Фінансова складова економічної безпеки: держава і підприємство : монографія / М. М. Єрмошенко, К. С. Горячева. - К.: Національна академія управління, 2010. - 232 с.

15. Про господарські товариства: Закон України, № 49, від 01.01.2016 року зі змінами та доповненнями [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1576-12

16. Рубан О. І. Фінансовий механізм функціонування акціонерного капіталу в Україні / О. І. Рубан // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - № 8. - С. 56-60. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ipd_2009_8_15

17. Ємельянова Л.О. Підходи до аналізу інституційних реформ на ринках акціонерного капіталу в країнах ЦСЄ / Л.О. Ємельянова // Міжнародні відносини: політичні, правові, економічні, лінгво- 204 країнознавчі аспекти : матеріали звітної наук. конф. Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 5-8 лютого 2010 р. - Львів : Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 2010. - С. 275-277.

Размещено на Allbest.ru

...