Сутність інноваційно-інвестиційного розвитку зерновиробництва

- створення нової організації галузі [15].

Інноваційний розвиток підприємств аграрного сектора, на думку О.Д. Витвицької, необхідно розглядати крізь призму взаємозалежності трьох рівнів: локального, галузевого, національного.

На думку Е.М. Крилатих, інноваційний розвиток агропромислового комплексу, зважаючи на його надзвичайну складність і залежність від природно-біологічних та екологічних чинників, має охоплювати такі чотири типи нововведень: селекційно-генетичні, виробничо-технологічні, організаційно-управлінські та економіко-соціоекологічні. Всі зазначені типи нововведень, які є результатом фундаментальних та прикладних науково-технічних розробок, можуть реалізовуватися у практиці агропромислового виробництва через різноманітні конкретні форми (патенти, ліцензії, товарні знаки, документацію на нові технології та види продукції, інноваційні проекти і програми тощо).

Тривалий час інноваційному законодавству України були властиві певні фрагментарність і непослідовність. Лише в 1999 р. Верховною Радою України було прийнято Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку. Базовий закон у цій сфері «Про інноваційну діяльність» набрав чинності після його підписання президентом лише в 2002 р. Закон визначає мету та принципи державної інноваційної політики. Головною метою державної інноваційної політики визнається створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енергота ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Інновація є надзвичайно важливою економічною категорією для сьогодення. Проте від часу її появи минув не один десяток років. Фундатором інноваційної теорії є австрійський учений економіст Й. Шумпетер, який ще в 1912 р. запропонував концепцію інновацій, а в 30-х роках XX ст. розвинув її. Його твердження, що інновації виштовхують економічну систему з урівноваженого стану й є чинником «створювального руйнування», або «нестабільної стабільності», заслуговують на детальне вивчення. Відомий економіст в 1912 р. в книзі «Теорія економічного розвитку» запропонував концепцію інновацій, в основу якої поклав ідею про «нові комбінації». У подальших працях Й. Шумпетера термін «нова комбінація» замінено терміном «інновація», що й став науковою категорією [14; 15].

Закон України «Про інноваційну діяльність» трактує інновації як «новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери» [8].

Відповідно, інноваційним, згідно із Законом, визнається продукт, який є реалізацією об'єкта інтелектуальної власності, на який виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих обсягів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів, який підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень, який в Україні вироблений уперше, або, якщо не вперше, то який порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, є конкурентоспроможним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Сукупний суспільний результат інновації є позитивним саме завдяки механізму дифузії інновацій.

Важливість дифузії інновацій зумовлює тісний взаємозв'язок між науково-технічною, виробничою та інвестиційною діяльністю та свідчить про необхідність розгляду не лише інновації як окремого техніко-організаційного акту, а комплексу дій суб'єктів господарювання та складників національної інноваційної інфраструктури, який набуває вигляду інноваційного процесу.

Для досягнення стратегічного ефекту інновацій потрібно значно більший обсяг контрактних взаємовідносин та сукупних інвестицій, аніж потрібно, щоб отримати локальний економічний ефект від звичайного капіталовкладення. Інновація -- це зміна технології виробництва, яка безпосередньо впливає на продуктивність факторів виробництва та характер самого виробництва. За визначенням інновація у соціально-економічній системі є способом більш якісного, ефективного використання ресурсів. Інвестиція в інновацію є ресурсозабезпечуючим вкладенням, яке характеризує економічну, соціальну, екологічну віддачу.

Процес інвестування здійснюється насамперед за рахунок науково-технічного прогресу, що дає змогу здешевити основний капітал і зменшити його витрати на одиницю продукції. Модель К. Маркса теорії інвестиційного процесу включає категорію інноваційної діяльності. Він обґрунтував роль інновацій як фактору, що протистоїть натиску ринку на виробника, і засобу, що стимулює інвестування. Крім того, інновації нівелюють дію законів спаду виробничих факторів і вирішують проблему обмеженості ресурсів. Заощадження для виробничого інвестування за Марксом використовуються у результаті конкурентної гонитви за | перевагами, що дають змогу впровадження нової техніки у виробництво і забезпечення найбільшого прибутку (надприбутку).

Термін «інвестиція» походить від лат. «інвест», що означає «вкладати». Нині інвестиції -- це вкладення капіталу для подальшого його збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик утрат від інфляції та неодержання відсотків від банківських вкладень капіталу. У сучасній зарубіжній літературі термін «інвестування» часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні цей термін ідентифікується з терміном «капітальні вкладення». Інвестиції у цьому разі розглядаються як вкладення у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестиції можуть спрямовуватися на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Вкладення у нематеріальну сферу, або інтелектуальні інвестиції, -- це фінансування об'єктів інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки, корисні моделі, ноу-хау тощо.

Згідно з ЗУ «Про інвестиційну діяльність», інвестиції визначаються як усі види майнових й інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти різних видів діяльності, у результаті якої утворюється дохід (прибуток) або досягається соціальний ефект [7].

У країнах із розвинутою ринковою економікою під інвестиціями розуміють використання капіталу переважно у двох напрямах: