Історичний шлях політичної економії
Роль та місце сучасної політичної економії в системі економічних наук, у людському знанні та світогляді. Характеристика стану наукового та освітнього потенціалу політекономічної спільноти. Основні напрямки розвитку та тенденції сучасної теорії економіки.
Рубрика | Экономика и экономическая теория |
Вид | контрольная работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 15.11.2018 |
Размер файла | 464,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
АВТОРИТЕТНІ ВІДПОВІДІ НА АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ
В.Д. БАЗИЛЕВИЧ
«Політична економія», присвяченого 400-річчю політичної економії
1. Як Ви оцінюєте історичний шлях політичної економії? Які його уроки?
2. Охарактеризуйте, будь ласка, роль та місце сучасної політичної економії в системі економічних наук, у людському знанні та світогляді.
3. Які, на Вашу думку, найбільш значущі сучасні виклики політекономічній науці? В якій мірі рівень її розвитку відповідає зазначеним викликам?
4. Яка предметна та методологічна проблематика, на Ваш погляд, є найбільш актуальною? Що залишається поза увагою політекономів? Чому?
5. Як Ви оцінюєте стан наукового та освітнього потенціалу політекономічної спільноти? Чи має вона достатні можливості для забезпечення подальшого розвитку політичної економії, її викладання та популяризації?
6. Що очікує політичну економії в майбутньому?
Відповідь на питання №1. Політична економія у своїй ґенезі, утвердженні та подальшому довготривалому розвитку пройшла складний історичному шлях, часом не позбавлений внутрішньої суперечливості та навіть драматизму. Йдеться про шлях пошуку, набуття нею, послідовного всебічного розгортання та науково-практичної реалізації власного сутнісного змістовного наповнення, покликання та призначення.
«Політична економія» як поняття виникло набагато раніше (на рубежі XVI-XVII ст.) ніж власне політична економія сформувалась як нова наукова галузь (друга половина XVII - XVIII ст.) і для неї утвердилась ця однойменна (само)назва (початок ХІХ ст.). Словосполучення «політична економія» вперше зустрічається у французькій меркантилістській літературі. Зважаючи на те величезне значення, яке у ній надавалося зв'язку між державою та економікою, воно, як відомо, було винесено у назву праці А. Монкрентьєна «Трактат політичної економії» (1615). Пізніше це поняття почало набувати виразнішого, а згодом домінуючого економічного звучання та наповнення. Політична економія стала використовуватись для позначення економічного організму (Р. Кантільон, 1755), згодом - науки про економічну організацію суспільства (фізіократія - Ф. Кене), природу багатства, його відтворення, розподіл та використання (А. Сміт). З початку ХІХ ст. термін «політична економія» починає утверджуватися в працях наступників і послідовників А. Сміта в якості опредмеченої сутності нової економічної науки і виноситись у назви фундаментальних економічних праць: Дж. Стюарт (1767), Д. Рікардо (1817), Т. Мальтус (1820), Дж.С. Мілль (1848), К. Маркс (1859; 1867).
Упродовж ХІХ ст. політична економія утвердилась як синонім економічної теорії (науки). Внаслідок цього навіть у 1870-90-х рр., в період маржинальної революції, яка стала прологом нової, альтернативної класичній, наукової парадигми - неокласики, термін «політична економія» продовжує використовуватись у назвах засадничих праць засновників маржиналізму - К. Менгера (1871), Л. Вальраса (1874), В. Парето (1897; 1900) та ін. Проте інертність у збереженні попередньої назви економічної науки лише маскувала початок диференціації її нових смислів. Рубіж ХІХ-ХХ ст., як час утвердження неокласики у варіанті, запропонованому Кембриджською школою (А. Маршалл), стає початком все більш активної дивергенції і назв, і смислів таких понять, як «політична економія» та «економічна наука». Їх синонімічне вживання на тривалий період, до початку 1990-х рр., зберігалось переважно в межах марксистської наукової традиції, зокрема радянської політичної економії.
Натомість у Західній економічній науці термін «політична економія» з 1960-х рр. відновлюється у двох нових незалежних дослідних програмах. По- перше, у розробках так званої радикальної політичної економії - гетеродоксальної течії, особливість якої полягає в критичному неомарксистському аналізі сучасної ринкової економіки та системних вад ринкової влади (П. Суізі, Г. Шерман, Е. Хант). По-друге, паралельно з цим відбувається становлення нової політичної економії - галузі міждисциплінарних досліджень взаємодії політичної та економічної сфер суспільного розвитку, здійснюваних на методологічній основі теорії суспільного вибору (Дж. Б'юкенен, Г. Таллок, М. Олсон). Свій інтенсивний розвиток та наукове визнання нова політична економія отримує на рубежі ХХ- ХХІ ст., чим обумовлено її включення як однойменної дисципліни у програми провідних університетів світу.
Отже, підсумовуючи тривалий історичний шлях «політичної економії», можна зробити висновок, що за час, що минув, її, так би мовити, науковий образ істотно змінився. Змінилися і методологічні фільтри його сприйняття розгалуженою та гетерогенно сегментованою науковою спільнотою. Осмислення на ґрунті сучасної філософії науки провідних закономірностей розвитку політичної економії як глобального історичного процесу дозволяє дійти висновку про наївність та безперспективність пошуку в сучасних умовах єдиного, моністичного трактування її сутності, змісту та об'єкт-предметної визначеності.
Уроки історії науки свідчать, що лише здатність дослідників прокладати свій курс між Сциллою обережного та разом з тим недогматичного використання наукового спадку видатних попередників і Харибдою наукових новацій є запорукою плідного розвитку політичної економії науки сучасності.
Відповідь на питання №2. Важливо усвідомлювати, що політична економія сформувалась як перша історична форма розвитку наукового економіко-теоретичного знання. Як перша наукова парадигма утвердилась класична політична економія (ХУП-XIX ст.), цілком природно увібравши у себе домінуючі цивілізаційні ознаки науки Нового часу. Визначальними рисами властивого їй класичного типу наукової раціональності стали есенціалізм, об'єктність, фундаменталізм і субстанціональність, доказовість та прагнення безпосередньої емпіричної перевірюваності наукового знання. Наукова аналітичність політичної економії підтримувалась та реалізувалась низкою провідних загальнонаукових методів, вперше розгорнутих у площині встановлення стійких причинно-наслідкових зв'язків соціально-економічного буття суспільства, його життєдіяльності та розвитку.
Теоретичною заслугою політичної економії стало те, що вона поступово набувала виразної глибини та вагомості суспільної науки. Так, у працях пізнього класика Дж.С. Мілля, підкреслювалась моральна і соціальна природа політичної економії, а у творах К. Маркса було особливо акцентовано значимість дослідження соціально-економічних (виробничих) відносин між людьми у базових сферах суспільного відтворення, виявлення їх внутрішньої суперечливості та історично-перехідного характеру.
Праці учених-економістів ХІХ-ХХ ст. підняли політичну економію на рівень світоглядної та загальнометодологічної основи для низки традиційних та новостворених галузевих економічних дисциплін.
Проте зважений історико-методологічний аналіз доводить, що в умовах постмодерну ХХІ ст. політична економія неодмінно набуватиме якісно нових онтологічних, гносеологічних та методологічних рис, властивих постнекласичному типу наукової раціональності. Зокрема, таких як нелінійність, системність, антропоцентризм, методологічний плюралізм, орієнтація на посилення соціально-гуманістичних ціннісних підвалин дослідження тощо.
Відповідь на питання №3. Поглянемо на розвиток світової економіки початку ХХІ ст. з онтологічної точки зору - як на об'єкт сучасних політекономічних досліджень. На наше глибоке переконання, цей розвиток ознаменований потужним впливом комплексу якісно нових чинників, до найвагоміших з яких можна віднести наступні: надзвичайна динамізація економічних процесів; становлення нового геоекономічного простору; ускладнююче переплетення множини екзогенних та ендогенних детермінант глобалізованої економіки; посилення глибини та непередбачуваності глобальних економічних та соціальних потрясінь; реалізація на цьому тлі фундаментальних соціально-економічних трансформацій тощо.
Без жодного перебільшення можна констатувати, що значені чинники стали викликом вітчизняній та світовій економічній науці, яка не встигає за сучасним високодинамічним розвитком в осмисленні новітніх процесів та явищ в системі усталених категорій та понять. Кризові явища та потрясіння, що відбуваються за життя одного покоління, виявили суперечливість, неповноту і неадекватність базових економічних концепцій та моделей. На цьому тлі загострюється потреба в теоретичному осмисленні нових реалій, ревізії та модернізації традиційного методологічного і понятійного апарату політичної економії. Наприклад, глобальна фінансово-економічна криза початку ХХІ ст. наочно продемонструвала зростаючу світ-системну єдність, виявила недостатність наших знань щодо циклів еволюційного структурування світової господарської системи.
Відсутність у науковому дискурсі згоди щодо концептуалізації змін надзвичайно високої швидкості, інтенсивності та напруги, необхідність розробки світоглядних орієнтирів цивілізаційного поступу, переорієнтації на гуманістичні виміри пізнавальної та практичної діяльності людства вимагають нового рівня узагальнень та неортодоксальних наукових підходів у осмисленні мегатрендів сучасного економічного розвитку. Сьогодні, як ніколи раніше, не слід забувати пророчі слова Дж.М. Кейнса про те, що економічна наука є швидше не доктриною, а методом, апаратом і технікою мислення, які допомагають тому, хто володіє ними, дійти вірних висновків.
Відповідь на питання №4. Замислюючись над предметною та методологічною проблематикою сучасних політекономічних досліджень, хотілося б зазначити актуалізацію наукового пізнання наступних визначальних мегатрендів сучасного економічного розвитку, як: глобалізація, пов'язана з епохальними змінами, що розгортаються у напрямі адаптації провідних економік світу до кардинальних природно-ресурсних, демографічних та технологічних зрушень в історії людства; фінансіалізація, яка відображає кардинальні зрушення у структурі сучасної світової економіки, пов'язані з гіпертрофованим домінуванням фінансового сектору; інформатизація, інтелектуалізація та «віртуалізація» найважливіших компонентів інформаційної економіки, які посилюють роль та значення суб'єктивного фактора, породжують не лише нові можливості, але й серйозні загрози для подальшого соціально-економічного розвитку; соціалізація, пов'язана з підпорядкуванням економічних процесів інтересам розвитку людини та суспільства в цілому.
Разом з тим, на наш погляд, не можна не помічати, що поки що наявний категоріально-аналітичний апарат достатньою мірою не «вловлює», а тому ще не перетворює на ключові категорії політекономічних досліджень такі найважливіші характеристики основних чинників, взаємозв'язків та векторів сучасного соціально-економічного розвитку, як їх складність, гетерогенність, волатильність, невизначеність та нелінійність. Також актуальним напрямом політекономічних досліджень залишається об'єкт-предметне сприйняття та теоретичне відображення економіки як складної відкритої системи, далекої від рівноваги. З огляду подальшої наукової перспективи, реалізація зазначених завдань сформує колосальний потенціал для нових конструктивних ідей та дослідних підходів.
Відповідь на питання №5. Не можна не визнати реальної затребуваності у сучасному світі політичної економії з її унікальними предметно- теоретичними та методологічними можливостями. Проте наявний стан наукового та освітнього потенціалу вітчизняної політекономічної спільноти ще потребує свого належного поглибленого осмислення. Слід визнати, що в свій час суттєво дали себе взнаки такі об'єктивні ускладнюючі фактори пострадянської інтелектуальної історії ХХ ст., як догматизація та кризовий стан радянської політичної економії, послаблення на цій основі духовної спадкоємності ряду поколінь економістів-теоретиків, що породило проблему протистояння між їх ціннісними орієнтирами тощо.
На наше глибоке переконання, сьогодні найоптимальніші можливості для забезпечення спадкоємного відтворення та подальшого розвитку наукових основ творчої політичної економії, її викладання та популяризації складаються передусім у вітчизняних класичних університетах, які організаційно та функціонально є потужними науково-освітніми та інноваційно-дослідними центрами, здатними органічно поєднувати педагогічну та науково-дослідну діяльність, формувати і розвивати багаторівневу науково-освітню спільноту, розвивати мережу фахових наукових шкіл і на цій основі органічно відтворювати наукову співпрацю та зміну поколінь.
Відповідь на питання №6. Оцінюючи перспективи політичної економії як конкуруючої дослідної програми у плюралістичному науковому просторі, а також формуючи зважені очікування щодо її подальшого розвитку, не можна не усвідомлювати, що її реальні конкурентні переваги значною мірою залежатимуть від здатності уникати шаблонів, долати інертність і застій наукового мислення, розвивати наявні аналітичні можливості, нарешті, модернізувати традиційні науково-дослідні підходи в усвідомленні мегатрендів сучасного економічного світу.
За умов, коли зростає крихкість глобалізованої економіки, а людство наштовхується на гостру ресурсну обмеженість, коли посилюється соціальна нерівність та зростає соціальна напруга, актуалізується пошук нових критеріїв соціально-економічного розвитку і суспільного прогресу з урахуванням його гуманістичної та екологічної складових. Отже вкотре хотілося б наголосити, що пошук нетрадиційних рішень на основі нових засадничих ідей повинен відбуватися також і в міждисциплінарних площинах, там де економічна наука межує з іншими суспільними та природничими науками. Тому подальший розвиток економічних досліджень означає посилення та пожвавлення традиційних і нових міждисциплінарних зв'язків.
Зрозуміло, що усе вищезазначене ставить перед політичною економією як стратегією наукового пізнання непрості завдання теоретико-методологічного вдосконалення та оновлення з метою отримання адекватних науково- практичних відповідей на зростаючі глобальні виклики сучасності.
Відповідь на питання №1. Історичний шлях політичної економії відображає історичний шлях самої економічної дійсності. Саме зміна економічних реалій унеможливлює створення однієї економічної доктрини на всі часи. Політична економія розвивалася та розвивається разом з економічним життям, осмислюючи його нові процеси та явища, намагаючись надати певне передбачення майбутнього та рекомендації щодо практики використання виявлених нею законів та закономірностей.
В.К. ЛЕБЕДЄВА, кандидат економічних наук, доцент, професор кафедри політичної економії Національної металургійної академії України (м. Дніпропетровськ)
Історичний шлях політичної економії несе в собі протиріччя історичного шляху розвитку людства та все ж в загальному плані має ознаки прогресу, як і самий розвиток людської спільноти.
Уроки цього шляху, на мій погляд, пов'язані передусім з тим, що в своїх пошуках та дослідженнях політична економія як наука має спиратися на критерії істини та гуманізму. У тих випадках, коли економічні концепції відходили від цих критеріїв і носили апологетичний характер на користь інтересів окремих соціальних груп, політична економія, на жаль треба визнати, гальмувала науково-технічний та соціально-економічний прогрес.
Відповідь на питання №2. Роль сучасної політичної економії в системі економічних наук, у людському знанні та світогляді дуже велика. Французький письменник Жорж Сіменон якось виказав думку, що настануть часи, коли політекономія стане у голові всіх наук. Важко зараз пояснити, чим була викликана така думка майстра детективу, але вона відображає ті надії, які покладало суспільство на політичну економію у його час. На сьогодні, політекономія ще не стала у голові всіх наук, але від того, які проблеми вона становить і як їх вирішує, залежить доля мільйонів людей у світі. Можливо, це не усіма усвідомлюється, але перефразуючи відомий афоризм, можна сказати: «Якщо ви не хочете займатися політекономією, то політекономія все одно буде займатися вами». Краще мати певну підготовку, щоб ця взаємодія мала успіх.
Відповідь на питання №3. Найбільш значущими сучасними викликами політекономічній науці є війни, економічні кризи, зростаюче безробіття, бідність значної частини людства. Може здатися, що деякі з цих викликів мають чисто політичний характер, але політика є не що інше, як концентроване вираження економіки. Недосконалість сучасних відносин власності, ринкового механізму, варварські засоби конкурентної боротьби, невідповідні заходи економічної політики вже зараз породжують драматичні події та наближають людство до небезпечної межі.
На жаль, рівень розвитку сучасної політекономії в недостатній мірі відповідає зазначеним викликам. Це пояснюється не відсутністю необхідного творчого потенціалу науки, а монопольному домінуванню неокласичних доктрин, не здатних відповісти на ці виклики. Згадаємо протести студентів Гарвардського університету проти викладання «Макроекономіки», ідеї та моделі якої далекі від економічних реалій сучасного світу.
Відповідь на питання №4. Найбільш актуальною, на мій погляд, стає проблематика зрушення досліджень з відомих постулатів економічної теорії розподілу праці до пошуку нових позицій з огляду на економічну теорію переміни діяльності. Приватна власність та товарне виробництво є соціально- економічними наслідками суспільного розподілу праці. Все більше поширення тенденцій переміни діяльності ставлять проблеми дослідження її соціально- економічних наслідків, у тому числі, в контексті трансформації відносин власності та економічних форм господарювання. Ці дослідження мають враховувати новий рівень продуктивних сил, пов'язаний з автоматизацією виробництва і новими інформаційно-комунікативними системами.
Ця проблематика залишається поза увагою політекономії, тому що домінуюча неокласична доктрина виходить із економічних реалій минулого і не має ефективних методологічних засобів для вирішення нових проблем.
Відповідь на питання №5. Науковий та освітній потенціал політекономічної спільноти є досить вагомим. Вона має достатні можливості для забезпечення подальшого розвитку політичної економії, її викладання та популяризації. Але для того, щоб цей потенціал актуалізувався, необхідно вийти із кола традиційного мислення, заданого неокласичною економічною доктриною.
Викликає занепокоєність державна політика у сфері економічної освіти, яка звужує коло економічних знань для спеціалістів різних галузей господарства тоді, як треба його розширювати, щоб забезпечити прийняття ефективних рішень на всіх рівнях економіки.
Відповідь на питання №6. В майбутньому, на мій погляд, збудеться передбачення Жоржа Сіменона у тому сенсі, що люди оволодіють власними виробничими відносинами, а не будуть підпорядковані ним, як це має місце зараз. На зміну пріоритетам економічного багатства прийдуть пріоритети багатства людини, яка самоздійснюється у всіх своїх дійсно людських проявах і має багаті потреби свого розвитку і самореалізації у суспільстві. Це дійсно станеться на тлі всебічного задоволення утилітарних економічних потреб на тому раціональному рівні, який сприятиме значному подовженню людського життя та підвищенню його якості.
Відповідь на питання №1. Як цікавий та повчальний. Чимало її представників стали дійсно історичними постатями. Економісти допомогли людям, управлінцям, державним діячам краще зрозуміти механізми економічного життя, його закони. Це дуже важливо, це має велику практичну користь. Одночасно треба розуміти «гнучкість» економічних законів, «рухливість» економічного життя. Це ускладнює роботу економістів- дослідників, породжує дискусії та помилки. Але саме таким чином відбувається поступальний рух політичної економії (класична назва) або економічної науки (більш поширена сучасна назва).
Ю.Є. ПЕТРУНЯ, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності Університету митної справи та фінансів (м. Дніпропетровськ)
Відповідь на питання №2. «Політична економія» як назва економічної думки домінувала в світі до кінця ХІХ сторіччя. Потім вона фактично трансформувалася в «економічну науку». Не всі економісти погоджуються бачити в «економічній науці» просте «правонаступництво» щодо «політичної економії». Наприклад, окремі західні економісти асоціюють «політичну економію» з тією частиною економічної науки, яка зосереджується на поясненні політичних факторів економічної політики держави, на рекомендаціях державним інститутам та суспільству. Такий науковий акцент непогано поєднується з етимологічним значенням терміну «політична економія». Ряд українських економістів схильні розглядати «політичну економію» як своєрідний «глибинний пласт», теоретико-методологічний фундамент сучасної науки про економічне життя суспільства.
Тобто існують певні розбіжності в баченні. Мені здається, що турбуватися потрібно не стільки з приводу їх існування, скільки з приводу загального питання якості наукових досліджень економічного життя, насамперед в Україні. Питання якості - це питання глибини, доведеності досліджень та їх практичної цінності. Остання в тому числі передбачає усвідомлення особливостей того чи іншого етапу соціально-економічного руху країни, пріоритетних практичних питань.
Відповідь на питання №3. Виклики існують постійно. Чим менше стабільності в країні - економічної та іншої, - тим більші ризики. Можливо для українських економістів було б непоганим дещо уважніше підійти до того, що прийнято називати «практичною функцією» науки. Для цього потрібне відновлення «союзу» з господарськими суб'єктами, державними та регіональними економічними регуляторами. Дослідники повинні мати достатній доступ до первинної статистичної та аналітичної інформації, бачити її достатньо розгалуженою та в динаміці. Цей доступ сам по собі не виникне, потрібні певні заходи на рівні держави та регіонів, а також відповідна зацікавленість суб'єктів господарювання. Напевно, одна з вирішальних умов появи останньої - необхідність ведення чесної конкуренції в економіці. Чесна, напружена конкуренція формує попит на «розумні голови», її відсутність формує попит на інших людей. «Рівень розвитку економічної науки», на мій погляд, досить гнучка, як це не дивно звучить, річ. Наявність необхідного середовища для економічних досліджень обов'язково обернеться знаходженням людей, здатних якісно їх провести.
Відповідь на питання №4. Мені здається для економічних досліджень важко проводити межу актуальних та неактуальних проблем. В медицині з точки зору, наприклад, критичності загроз для життя можна виділяти особливо важливі питання та менш важливі. В економіці актуальність напевно можна вимірювати практичною гостротою тієї чи іншої проблеми на сьогоднішній (поточний) час. Але вже завтра пріоритети «гостроти» можуть змінитися. Мені здається, що найбільше значення для економічної спільноти в цілому має не стільки орієнтація на «рівень актуальності», скільки на рівень якості досліджень. «Гострі поточні проблеми» - то, скоріше за все, поле діяльності прикладних наукових інститутів та відповідних підрозділів уряду. «Швидка допомога» - напевно, їх парафія насамперед. В цілому ж, мені здається важливою багаторічною проблемою України є якість державного регулювання економіки.
Відповідь на питання №5. Треба виходити з того, що в Україні з різних причин наука перебуває далеко не в найкращому стані. Це повною мірою стосується й економічної науки. Однаково в складному стані знаходиться як вузівська економічна наука, так і академічна. Поки що важко побачити перспективи необхідних організаційних та фінансових змін в цих секторах. Більшою мірою економічна наука, насамперед вузівська, тримається на окремих постатях.
Відповідь на питання №6. Для прогресу суспільства потрібно його функціонування як збалансованої системи. Потрібна «точна настройка» суспільної системи та її постійна підтримка на розвиток. Досвід України вказує на вирішальне значення в цьому питанні політичної еліти та відповідно державних інститутів. Саме їх здатність функціонувати ефективно, чесно, соціально, під реальним суспільним контролем є ключовим моментом. Здається Україні дуже важко дається рішення цієї проблеми. Економічній науці важко бути ефективною, практично корисною при загальній «проблемній» побудові суспільного організму. Економічні знання будуть потрібні завжди, вони необхідний елемент прогресу суспільства. Але «продуктивність» економічної науки залежить від того середовища, в якому вона знаходиться.
Ю.Ю. ТУНИЦЯ, академік НАН України, доктор економічних наук, професор, ректор Національного лісотехнічного університету України
Я.В. КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор економічних наук, доцент, доцент кафедри економічної теорії Національного лісотехнічного університету України Л.В. РІБУН,
кандидат економічних наук, доцент, завідувач кафедри економічної теорії Національного лісотехнічного університету України
Відповідь на питання №1. Політична економія пройшла тривалий, складний, часто суперечливий шлях свого становлення і розвитку. Будучи спершу складовою частиною єдиного світоглядного знання, вона внаслідок поглиблення суспільного поділу праці та диференціації науки поступово виокремлюється у самодостатню сферу пізнання суспільно-економічних явищ і процесів, формуючи при цьому об'єкт, предмет та інструментарій своїх досліджень. Серед важливіших уроків історичного шляху політичної економії варто відзначити інколи надмірне теоретизування, яке призводило до її дистанціювання чи навіть відриву від реальної суспільної практики та надмірну ідеологізацію на догоду пануючим у той чи інший час політичним силам, коли наука змушена була фактично «обслуговувати», виправдовувати конкретні дії різних тоталітарних режимів. Усе це деформувало основний принцип політико- економічної науки - об'єктивність аналізу та відповідно пропозицій щодо удосконалення економічного буття суспільства.
Відповідь на питання №2. Сучасна політична економія відіграє визначальну роль та посідає чільне місце у системі економічних наук. Зокрема, вона є теоретико-методологічним фундаментом для всіх прикладних економічних наук, розробляючи для них базовий поняттєво-категорійний апарат і розкриваючи тенденції, закономірності та об'єктивні закони розвитку економічної системи суспільства у нинішніх умовах посилення екологізаційних та глобалізаційних процесів. Крім того, політична економія виконує ще й значну світоглядну, виховну функцію, що виявляється у формуванні сучасної економічної свідомості, культури і відповідальності у контексті утвердження концепції сталого розвитку.
Відповідь на питання №3-4. Найбільш значущими сучасними викликами політекономічній науці є необхідність максимального врахування і глибокого дослідження об'єктивних процесів екологізації та глобалізації економічних систем, становлення екологічно безпечної та збалансованої («зеленої») економіки. Нинішній рівень розвитку політичної економії не дає можливості усебічно розкрити згадані виклики, що негативно позначається на її узагальненнях, рекомендаціях та самому поняттєво-категорійному апараті.
Тому одним з найважливіших об'єктів дослідження у сучасній політичній економії, внутрішньою складовою її предмета і методу повинен стати екологічний імператив.
Впродовж усієї історії економічної думки і практики господарювання виробнича діяльність людини суттєво відхилялася і досі відхиляється від законів природи. Прагнучи задовольняти свої необмежені потреби в умовах обмеженості природних ресурсів і природного життєвого довкілля, людина, створивши собі внаслідок технічного прогресу ілюзію незалежності від природи і водночас залишаючись частиною природи, забула, що першоосновою і першоджерелом існування життя та виробничої діяльності є сама природа. Ігнорування цього незаперечного постулату є, на нашу думку, одним із істотних недоліків економічної теорії та господарської практики. Саме тому екологізація економіки, тобто узгодження способу господарювання із законами природи, є необхідним, хоча і вкрай складним та суперечливим процесом, кінцевою метою якого повинно стати реформування економічної системи у відповідності з екологічним імперативом.
Згаданому колу проблем, на жаль, приділяється ще недостатня увага насамперед внаслідок живучості стереотипів антропоцентристської системи цінностей, виключно економічної доцільності, економічного прагматизму, недооцінки належної турботи про довкілля та його збереження для прийдешніх поколінь.
Відповідь на питання №5. Стан наукового та освітнього потенціалу політекономічної спільноти за умови усвідомлення нею викликів ХХІ ст. можна оцінити досить оптимістично. Вважаємо, що вона має достатні можливості для забезпечення подальшого розвитку політичної економії, її викладання та популяризації. Для цього необхідні належна критична самооцінка та відповідна самоосвіта, підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів, оволодіння ними сучасним теоретико-методологічним арсеналом світової політико- економічної науки, пожвавлення обміну передовими ідеями у професійному середовищі як всередині країни, так і з колегами з-за кордону.
Відповідь на питання №6. Переконані, що політичну економію в майбутньому очікує своєрідний ренесанс, коли вона знову буде виконувати роль «науки наук», своєрідного ядра у системі економічних наук, активно впливати на формування сучасної економічної, екологічної та політичної культури, давати своєчасні, об'єктивні й вичерпні відповіді на виклики сьогодення, проблеми організації та ефективності виробництва, розподілу і перерозподілу доходів, соціальної справедливості, формування інформаційного (постіндустріального), «знаннєвого» суспільства та екологічно безпечної, збалансованої («зеленої») економіки як передумови його сталого розвитку.
П.С. ЛЕМЕЩЕНКО, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри теоретичної та інституціональної економіки Білоруського державного університету (м. Мінськ)
Ответ на вопрос №1. Если обратиться к истории социальноэкономического развития, то без преувеличения можно заметить, что старт, динамику современной экономической цивилизации с ее довольно сложными и противоречивыми результатами заложила политэкономия. Ее эволюция шла в контексте решения практических проблем периода меркантилизма, эпохи земледельческого уклада и, таким образом, физиократов, получившей приоритет в последующем промышленной стадии и доминирующих в этой сфере различных форм производительного капитала.
Если классическая политэкономия под влиянием научно-естесственного сциентизма той эпохи априори заложили полную, хотя и не прописанную заранее рациональность мышления, предполагая при этом по преимуществу все же оптимальный конструктивизм державного (!), даже не государственного, а именно национального интереса, то неоклассики осознанно заложили в свою исследовательскую парадигму такие предпосылки как полнота информации индивида о рынке, узкий корыстный материально-денежный интерес, универсальные счетно-аналитические способности «экономического человека», нулевые трансакционные издержки рынка. И если рациональность классической политэкономии базировались на необходимости познания и признания объективных экономических законов, о которых ранее внятного суждения даже не было, то неоклассика закладывает в исследовательский процесс субъективистский индивидуализм, распространив мотивы и признаки его поведения на коллективы, на все общество. Доминирующая познавательноэвристическая функция науки политэкономии сменяется узким позитивистско- прагматическим значением исследовательского процесса с соответствующими финансово-денежными категориями. Стадия обмена из всего воспроизводственного процесса специализирующимся научным сообществом выделяется как основная и, таким образом, понятие «рынка» отождествляется явно или не явно с понятием «экономика». Известные субъективистско- индивидуалистические предпосылки с узкой утилитарно-экономической рациональностью выдвигаются в качестве базовых аксиом в парадигме исследования. Но все-таки целое не есть механическая сумма частного, а мышление и поведение даже большой группы индивидов, руководствующихся своими узкоутилитарными стратегиями, еще вовсе не обеспечит общего благосостояния и целостности. Тот же П. Кругман пишет: «... История предполагает, что экономика свободного рынка может оказаться на длительное время в ловушке, достигнув плохого равновесия, когда хорошее не запрашивается потому, что его никогда не предлагали, и не поставляется, потому что нет достаточного количества людей, его требующих» Кругман П. Великая ложь / П. Кругман. - М.: АСТ, 2004. -С. 458..
Один из основных выводов истории кризисов, которая есть не что иное, как история экономики в целом и, естественно, «сопровождающих их теорий» заключается в том, что и сегодня требуется новый целостный взгляд на современное мироустройство (!), его эволюцию хозяйственных отношений, их форм, подобный тому, который был зафиксирован классической политэкономией.
Во-первых, именно в исследовании системы объективных экономических законов и отношений человеческого общения (производства, распределения, обмена и потребления) оформился предмет экономики как науки в ее классический интерпретации, предложив практике ее адекватный хозяйственно-политический образ, практичную и перспективную модель эволюции. Во-вторых, политэкономия позволила (и она в этом плане незаменима) определить стратегию и динамику политэкономического и социокультурного развития. В-третьих, предметная определенность, методология, категориальный аппарат позволил выявить потенциал, движущие силы складывающегося способа производства, эпохи с указанием ограниченности и перспективности одних экономических форм по сравнению с другими. В-четвертых, зафиксировать «несущую конструкцию» или основу общественно-экономического устройства как органическую составляющую определенного технологического способа производства, общественного уклада, экономической и морально-этической нормы поведения, политико-правового механизма координации и защиты интересов индивидов, их собственности. В- пятых, на основе складывающихся тенденций в траектории институциональных изменений определить прогноз возможных противоречий развития с выявлением соответствующих форм их разрешения. Наконец, политэкономия дает методологическую и инструментальную основу для анализа другим более конкретным экономическим дисциплинам. В начале 20 века под влиянием специализации экономических дисциплин политэкономия распадается на ряд более частных наук: собственно экономику (экономикс), политологию, теорию организации, социологию, историю экономики и историю науки об экономике. Единая методологическая основа или, иначе говоря, единый взгляд на политико-экономическое устройство и развитие были разрушены. А отдельные калейдоскопичные фрагменты отдельных частных дисциплин не могут воссоздать целое. Возник дефект знания подобный дефекту массы в физике. Смысл его в том, что частные знания отдельных экономических и других специализированных научных дисциплин не дают все-таки целостной синкретичной картины современной мир-экономики. А это сегодня принципиальный вопрос: каково направление, стратегия и основные хозяйственные формы развития современной мирохозяйственной системы, как в ней находят свое место национальные хозяйственные единицы с рамками тех полномочий и функциональных особенностей, которые отведены им международными организациями. Произошел структурный сдвиг: международные производственные отношения и институты из вторичных, что было в 17-начале 20 вв., перешли в разряд вторичных, производных. Это тот экономический, а точнее политэкономический закон, который надо признать и действовать в соответствии с этой объективной реальностью. Если кто сомневается, то пусть хотя бы попробует выехать за пределы своей страны со своей национальной валютой.
Ответ на вопрос №2. Все-таки надо понимать, что политэкономия, если отвлечься от многих других ее важных аспектах и свойствах, все-таки есть наука о системе интересов. Она явилась продуктом социального заказа прежде всего капитала. Основные теоретические контуры в рамках архитектоники капитала она достойно выполнила на своей классической стадии. Это классическая стадия науки в целом. Но что-то (!?), как-то (!?), кто-то (!?) выдвинул и поддержал К. Маркса - подготовленного юриста, мужика трудолюбивого, честного, хорошего, талантливого и, бесспорно, гениального. Но он раскрыл, следуя гегельянской традиции, существо и основные противоречивые тенденции развития капитала и его границы, предел. Конечно, потребовалось немало усилий, чтобы, с одной стороны, уйти практике от этих весьма противоречивых тенденций. И поэтому пусть критики Маркса не тешат себя иллюзиями о якобы неудавшемся его прогнозе - просто мир предпринял энергичные действия, чтобы избежать хотя бы части предсказанного. Что-то получилось, а чего-то и не удалось избежать обществу, где правил капитал с его принципами, нормами и институтами... Во-вторых, научное и околонаучное сообщество - тоже люди с их житейскими интересами и мотивами. Их мастерство убеждения и аргументации прямо пропорционально величине гонорара за заранее оговоренные результаты. «Науку часто сравнивают с поиском истины, где истина - нечто абсолютное, существующее независимо от наблюдателя. Но я рассматриваю науку больше как поиск понимания, где последнее связано с наблюдателем, ученым. Такое понимание лучше всего достигается путем изучения взаимосвязей - между различными идеями, различными явлениями; между идеями и явлениями» Ауманн Р. О чем думают экономисты: Беседы с нобелевскими лауреатами / Под ред. П. Самуэльсона и У. Барнетта: пер. с англ., 2-е изд. - М., 2010. - С. 454..
В начале 20 века под влиянием естественной специализации политэкономия распадается на ряд более частных наук: собственно экономику, политологию, теорию организации, социологию, историю экономики и историю науки об экономике. Политэкономия ушла как бы на задний план в системе наук и в образовательной среде. Единая методологическая основа или, иначе говоря, единый взгляд на политико-экономическое устройство и развитие были разрушены. Если и была какая-то связь в последующем между различными дисциплинами, то она сохранялась и где-то сохраняется сейчас вопреки складывающимся тенденциям в науке и благодаря лишь усилиям отдельных авторов, не лишенных академического любопытства черпать информацию из других научных дисциплин. Очередная дискуссия о предметно-методологической определенности науки об экономике завершилось по существу признанием в той или иной интерпретации определение предмета, данного в 1936 году Л. Роббинсоном и которое тиражируется в известных учебных пособиях.
Следует согласиться с оценкой У. Баумоля, который в статье «Вклад ХХ столетия в экономическую теорию» писал: «... Наибольший научный прогресс по сравнению с началом века можно обнаружить не в теоретических новациях, а в развитии эмпирических исследований.» Баумоль У. Чего не знал А. Маршалл: вклад ХХ столетия в экономическую теорию / У. Баумоль // Вопросы экономики. - 2001. - № 2. - С. 80, 98. Crystal D. Cambridge Encyclopedia / D.Crystal. - Cambridge: Cambridge University Press, 1990. - P. 982.. Оставляя за пределами внимания частные вопросы экономики, к которым обращалось и обращается мэйнстрим теории, обратимся к вопросу, а каково же сегодня состояние политэкономии. В «Кембриджской энциклопедии» указывается, что «политическая экономия» - это название, которое было дано экономике в конце XYIII в. - начале XIX в. В нынешнем столетии это понятие не получило широкого распространения . поскольку спектр проблем, изучаемых экономикой сегодня, гораздо шире, он включает в себя значительно больше вопросов, чем состояние национальных экономических систем и роль правительства в экономической жизни» . В «Новом кратком оксфордском словаре английского языка» политическая экономия определяется как «одно из направлений экономики, предметом изучения которого является экономические проблемы правительства» Brown L. New shorter Oxford English Dictionary / L. Brown. - Oxford: Oxford University Press, 1993. - P. 782..
Однако анализ проблем, методологических подходов и других свойств современной экономической науки позволяет выделить несколько направлений именно политической экономии, которые позволяют заключить, что данная дисциплина скорее живое ищущее творчество, чем мертвая история. Но именно изучение этого творчества может дать старт для правильного понимания не только современной социально-экономической системы, но определиться в оценках прошлого экономической истории.
Прежде всего, хорошим примером является возрождение в 60-е годы политэкономии в классических традициях. Распределение доходов, проблема власти, монополистического и транснационального капитала - центральные проблемы этого направления политэкономии Arndt Y.W. Political economy / Y.W. Arndt // Economic Record. - 1984. - Vol. 60. - P. 266-273; Lindbeck A. The political economy of the new left / A. Lindbeck. - New York: Harper and Row, 1977. - P. 17..
Многие направления исследований, которые сегодня рассматриваются как междисциплинарные, Смит, Милль или Маркс отнесли бы исключительно к области политической экономии. Дж. Альт и А. Алесина рассматривают политическую экономию как область знания, выходящие за пределы экономики. Они характеризуют современную политическую экономию как отрасль социальных наук, стремящуюся к более широкому осмыслению экономических проблем, чем это делается в рамках основных направлений. Эта дисциплина рассматривает институты скорее как эндогенные феномены, применяя междисциплинарные методы исследования, теорию игр, сближая макроэкономику с политикой, правом, историей, социологией, экологией, этикой. Размер дохода и богатства в данном контексте рассматривается как функция от формируемых институтов: это y = f (Ii, I2 ...In), In). Где Ii,.. In - это институциональные изменения. Если еще два десятка лет некоторые проблемы получали лишь свою формулировку, то сегодня ряд из них уже получил свое некоторое теоретическое и практическое разрешение. Например, это относится к исследованиям межпартийной борьбы Э. Даунса и теории У. Райкера о формировании правительственных коалиций, описывающих роль распределительной политики при формировании правительств.
К числу крупнейших достижений политэкономии ХХ в. относятся теорема невозможности К. Эрроу и доказательство произвольности совокупных правил социального выбора, которые плохо согласуются с либеральнодемократическими мифами о «воле народа». Среди важнейших достижений следует отметить модель бюрократии, монопольно регулирующей информационные услуги (У. Нисканен), Г. Миллер, Т. Мо), теорию политических циклов деловой активности (У. Нордхаус, Д. Гиббс), влияющей на экономические результаты.
Особое значение и серьезную прикладную проработку занимает проблема формирования и распределения бюджета, имеющая свои частные ответвления: теория сглаживания налогов, концепция перераспределения государственного долга между поколениями, модель политического конфликта и исследования по институциональному отбору, зависящему от использования бюджетных средств, которыми распоряжается избранное демократическим путем правительство или законодатели.
Буквально во все разделы экономической науки проникла идея Р. Коуза о трансакционных издержках. Сама постановка вопроса об их положительной величине в условиях разделения труда и обмена, а также гипотеза о необходимости спецификации прав собственности, на наш взгляд, является типично политико-экономическим достижением на новом уровне теоретического осмысления рыночного хозяйства.
«Политическая экономия голода» А. Сена и Й. Дрейзе не только опровергает Парето-оптимальность, но и институциональными отличиями (средой, политикой, законами распределения) объясняет причину 20% мировой бедности и нищеты, с чем уже нельзя не считаться.
Новое направление развития экономической науки сегодня формируется в рамках ЦОН МГУ (Ю.М. Осипов, теория хозяйства), несомненно, дающее прирост знания, методологии, инструментария, но, по-нашему мнению, не попадающее ни в один из существующих ее разделов, что затрудняет ее понимание и популяризацию.
Новый старт, второе дыхание развития политэкономии закладывают Московские экономические форумы, политэкономические конгрессы, которые инициируются добросовестными учеными, которые понимают роль и значение денег в современном обществе, но которые не принимают тех нарастающих негативных тенденций и несправедливостей. Например, Т. Пикетти, которого называют новым Марксом в своей книге «Капитал в 21 веке», но который сказал, что этого автора даже не читал, эти негативные тенденции и несправедливости довольно убедительно и эмоционально описал. Признание Пикетти в незнании марксистского тракта делает работу ставшего популярным французского ученого еще более значимой, а «Капитал» как фундаментальный труд, выдержавший испытание временем: две разные логические концепции приходят, по существу, к одинаковым выводам. політичний економія науковий освітній
Ответ на вопрос №3. Есть разные названия, которые сегодня предлагаются для этой научной дисциплины: от геоэкономики до неополитэкономии. В нашей версии понимания она получает название - «теоретическая экономика». Как будет - жизнь покажет, поскольку может прижиться и другое наиболее популярное название науки. Но в любом случае последняя фиксирует другой уровень развития политической экономики, как интегральной идеальной конструкции, отражающей широкий, но обобщающий спектр современных технологических, правовых, социально-экономических процессов, нравственно-этических и культурологических тенденций. В ней стоимость и ценность, как базовые категории классической политэкономии и неоклассической теории, интегрируются в категорию «институциональная ценность». Именно последняя является тем общественным нормативом, подобный стоимости или ценности, который уже регламентирует поведение людей в «новой экономике». Поэтому наш тезис - не назад к политэкономии, а вперед к новой политэкономии, если использовать традиционную терминологию, как обобщающей науке о современной мирохозяйственной политико-экономической системе. Для этого есть как онтологические, так и гносеологические предпосылки.
Можно выделить следующий круг проблем для обсуждения, которые в настоящее время представляются наиболее важными и актуальными, пригласив к спокойному и взвешенному научному поиску конструктивных подходов и к их теоретическому решению:
Политическая экономия: фундаментальные проблемы и новые идеи теории.
Новая политэкономия как наука.
Философско-методологические и теоретико-инструментальные возможности современной политэкономии.
Глобальная политэкономия как вызов новому экономическому порядку.
Политэкономия формирования институтов.
Политэкономия государства, законодательства и правительства.
Теория поведения бюрократии.
Социальная политика и ее политэкономические основы.
Государственный бюджет, политэкономия бюджетного дефицита и профицита.
Теория общественного выбора.
Политическая экономия бедности и нищеты.
Политэкономия праздного класса.
Международная политэкономия.
Политэкономия капитала.
Финансовый капитал и ТНК: политэкономические оценки.
Политическая экономия реформ.
Предметная определенность теории государственного управления.
Институциональное планирование: теория и опыт практики.
Политический процесс как объект теоретического осмысления.
Общественная и природная экономика: разрешимо ли противоречие?
Политэкономия социально-экономического развития.
Политэкономия терроризма и катастроф.
Историко-логические закономерности эволюции политэкономии.
Формально-логические и математические аспекты политэкономии.
Это, скажем так, неполный перечень сформулированных проблем, которые, на наш взгляд, нуждаются в обсуждении и решении. Если кому-то покажется, что понятие «политэкономия» пристегнута только для проформы, а все это можно решить через чисто экономический контекст или социальный, то это глубокое заблуждение. Для устранения возможного дефекта непонимания следует обратиться к авторской позиции, изложенной выше (пункт 1) относительно решения тех проблем, которые были блестяще решены классической политэкономией. Сегодня многие из них на новом витке истории обострили свое проявление. Например, так кто же и что является источником «богатства народов» и каковы силы, показатели социально-экономического развития? Может кто-то назовет основной экономический закон распределения в современной экономике? А поскольку институты не просто «имеют значение», а выступают исходным консолидирующим ресурсом с современных условиях, то вполне объяснимо применение при формулировке некоторых важных вопросов категории «институт». Дело в том, что на период становления политэкономии и ее классического этапа, понятие института в большей степени ассоциировалось с понятием государства. В мудрости державного государственного управления (не знании, не теории) контекст наследственности доминировал над знанием и тем более профессией. Возник даже тип власти - «просвещенная монархия». А что значит «просвещенный монарх» и кто его учит? Во имя чего и кого?
Ответ на вопрос №4. Современный общий (!) кризис мирового хозяйства глобального капитала - это кризис парадигмы самого капитала не только в практике, но и в теории. Мягко скажем, в нем больше сознательного и планируемого, нежели стихийного, но мало осмысленного и тем более доступного знания для широкой публики. Ограничен не только доступ к материальным и финансовым ресурсам, но и доступ к информации. «Экономикс» утверждает, ваш предельный доход равен вашим предельным издержкам, поэтому все справедливо и экономически обоснованно. Но, видимо, это и многое другое побудило Т. Пикетти написать свой труд «Капитал в 21 веке», где явно зафиксировано нарушение не только этой формулы, но и нарушение распределения и динамики собственности.
...Подобные документы
Характеристика та сутність політичної економії. Характеристика основних етапів та напрямків розвитку політичної економії. Значення українських вчених-економістів у розвитку теорії, методології та практики економічного аналізу, політичної економії.
автореферат [428,0 K], добавлен 28.01.2012Етапи зародження та становлення, розвитку політичної економії як науки. Сутність поняття та характеристика предмета, методів дослідження політичної економії. Розвиток економічної думки на Україні, його основні напрямки та специфічні особливості.
курсовая работа [46,0 K], добавлен 09.05.2011Зародження і розвиток політичної економії. Основні напрямки, школи і течії в політичній економії. Закони, принципи і категорії політичної економії. Система економічних законів. Виробництво та його основні фактори. Межа виробничих можливостей.
шпаргалка [168,8 K], добавлен 16.01.2008Поняття та зміст, історія виникнення та розвитку політичної економії. Заслуга класичної школи та її найвідоміших представників. Предмет політичної економії. Методи дослідження економічних процесів на сучасному етапі. Сутність нормативного підходу.
контрольная работа [13,8 K], добавлен 07.12.2010Історичний процес виникнення та розвитку системи економічних ідей та поглядів. Періодизація історії економічних вчень. Економічні вчення епохи доринкової економіки, нерегульованої та регульованої ринкової економіки. Формування політичної економії.
презентация [4,4 M], добавлен 25.03.2013Характерні особливості класичної політичної економії. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції. Економічна теорія фізіократів у Франції, їх постулати. Економічне вчення А. Сміта. Д. Рікардо - економіст епохи промислової революції.
реферат [26,4 K], добавлен 05.02.2008Аналіз причин зародження школи класичної політичної економії. Еволюція ідей класичної школи політичної економії. Визначення головних положень школи фізіократів. Праця французького фізіократа Анн Тюрго "Роздуми про створення і розподіл багатств".
реферат [75,9 K], добавлен 18.11.2010Маржиналістська революція – це перехід від концепції класичної економічної школи до неокласичної теорії. К. Менгер "Основа політичної економії". У. Джевонс "Теорія політичної економії". Л. Вальрас розподілив раціональних суб'єктів на дві великі групи.
контрольная работа [28,3 K], добавлен 04.04.2007Банкрутство меркантилістської доктрини. Витоки невдалої політики Кольбера. Засновник класичної політичної економії у Франції. Історичні передумови виникнення кейнсіанства, його розвиток та сутність. Зміст економічної теорії Джона Мейнарда Кейнса.
контрольная работа [55,2 K], добавлен 15.11.2010Вивчення історії виникнення класичної політичної економії. Ознайомлення із життєвим шляхом Адама Сміта, його поглядами на економічне вчення та розуміння понять поділу праці, теорії вартості, класів, доходів, заробітної плати, земельної ренти та капіталу.
реферат [36,6 K], добавлен 28.05.2010У. Петті як основоположник класичної політичної економії в Англії, ізіократи – її представники у Франції. "Економічна таблиця" Ф. Кене. Економічні вчення А. Сміта й Д. Рікардо. Передумови трансформації класичної політекономії на межі ХVШ-ХІХ ст.
реферат [30,3 K], добавлен 19.02.2011Започаткування системи національної політичної економії в Німеччині. Вчення Іммануїла Канта і Йогама Фіхте. Економічний націоналізм та наукова думка Фрідріха Ліста. Держава і теорія протекціонізму. Нова історична школа, соціальний напрям політекономії.
контрольная работа [35,6 K], добавлен 21.03.2011Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії. Вільям Петті - родоначальник англійської класичної школи політекономії. Економічні вчення фізіократів, Адама Сміта, Давида Рікардо, французьких політекономістів.
реферат [50,0 K], добавлен 30.09.2011Зародження економічних ідей. Основні представники. Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи. Основоположники економічних вчень. Економічна думка на сучасному етапі. Прагматизм політекономії. Неокласицизм. Економічний лібералізм. Еконо
курсовая работа [50,9 K], добавлен 11.11.2005Виникнення, еволюція, предмет політичної економії. Структура суспільного виробництва. Економічні потреби суспільства. Виникнення товарного виробництва. Характеристика економічних систем сучасного світу, ринкової економіки. Міжнародні економічні відносини.
курс лекций [164,8 K], добавлен 03.02.2010Розвиток радянської економічної науки, та економічної теорії в Україні: розвиток економічної науки в 30–90-ті рр. ХХ ст., розвиток економічної теорії в Україні в радянський період. Внесок українських економістів у розвиток політичної економії.
контрольная работа [23,8 K], добавлен 02.12.2007Характеристика эпохи середньовіччя: напрямки розвитку, нові тенденції в економіці сільського господарства. Відмінні риси, сутність та напрямки економічної політики Богдана Хмельницького. Еволюція класичної політичної економії в першій половині ХІХ ст.
контрольная работа [42,9 K], добавлен 11.10.2011Початок самостійного розвитку економічної теорії. Виникнення політичної економії. Економічні інтереси, їх взаємозв’язок з потребами, споживанням і виробництвом. Розвиток відносин власності в Україні. Еволюція форм організації суспільного виробництва.
шпаргалка [138,9 K], добавлен 27.11.2010Зародження і затвердження капіталістичного способу виробництва, розкладання феодального устрою в Англії XVI століття. Основні відмінності класичної політичної економії від меркантилізму. П. Буагільбер і його теорії багатства, бідності та рівноваги.
реферат [32,3 K], добавлен 22.11.2010Панування меркантилізму у XV—XVIII столітті. Загальна характеристика класичної політичної економії. Теорія "невидимої руки" та "економічної людини" А. Сміта. Західноєвропейський утопічний соціалізм. Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії.
шпаргалка [131,4 K], добавлен 27.11.2010