Роль соціальних факторів в активізації євроінтеграційних процесів у Карпатському регіоні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль соціальних факторів в активізації євроінтеграційних процесів у Карпатському регіоні

Ценклер Н.І.

Анотація

У статті здійснено дослідження соціальних проблем розвитку економіки Карпатського регіону, зокрема, виділено і охарактеризовано 4 рівні їх вияву в умовах євроінтеграції: індивідуальний, груповий, регіональний, суспільний; узагальнено у вигляді матриці SWOT-аналізу переваги, недоліки, можливості та загрози перспективного розвитку соціальної сфери Карпатського регіону; проведено соціологічне дослідження з метою вивчення громадської думки молоді регіону щодо перспектив євроінтеграції та проаналізовано його результати; узагальнено структуру основних потреб населення у контексті євроінтеграційних процесів та запропоновано основні шляхи їх реалізації.

Ключові слова: регіон, євроінтеграція, соціальні фактори, SWOT- аналіз, соціалізація

Аннотация

В статье осуществлено исследование социальных проблем развития экономики Карпатского региона, в частности, выделено и охарактеризовано 4 уровни их проявления в условиях евроинтеграции: индивидуальный, групповой, региональный, общественный; обобщенно в виде матрицы SWOT - анализа преимущества, недостатки, возможности и угрозы перспективного развития социальной сферы Карпатского региона; проведено социологическое исследование с целью изучения общественного мнения молодежи региона относительно перспектив евроинтеграции и проанализированы его результаты; обобщена структура основных потребностей населения в контексте евроинтеграционных процессов и предложены основные пути их реализации.

Ключевые слова: регион, евроинтеграция, социальные факторы, SWOT -анализ, социализация

Annotation

The article deals with the study of social problems of Carpathian region economy development, in particular 4 levels of their manifestation under European integration: individual, group, regional and social one. Thearticlepresentsthe generalized in the form of SWOT-analysis matrix advantages and disadvantages, opportunities and threats of Carpathian region social sphere perspective development; sociological research aiming at studying the region's youth public opinion as to the European integration perspectives; as well as its analyzed results, generalized structure and the basic needs of population in the context of European integration processes, along with the principal ways of their implementation.

Keywords, region, European integration, social factors, SWOT-analysis, sociology

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку світової економіки власне соціальна сфера посідає провідне місце у структурі економічних систем різного рівня. Важливою складовою соціальної сфери є не лише підприємства, що надають цілий спектр соціальних послуг, а й населення регіонів об'єднане у суспільні групи за різними ознаками. Відтак, населення регіону як відокремлена соціальна група розглядається нами також як важлива складова трансформації економіки регіону в контексті активізації євроінтеграційних процесів.

Виходячи з такого розуміння, соціальна складова трансформації економіки регіону може бути водночас і її фактором, і регулятором, і суб'єктом. Важливим постає сконцентрувати увагу на власне соціальних проблемах активізації транскордонного співробітництва і трансформації економічної системи регіону на сучасному етапі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Вагомий внесок у формування теорії розвиток економіки Карпатського регіону в умовах поглиблення євроінтеграційних процесів здійснили вчені: Данилишин, М. Долішній, В. Литвин, П. Качур, В. Керецман, Є. Кисельов, Є. Кіш тощо.

Однак, дослідження питань соціальних факторів в активізації євроінтеграційних процесів у Карпатському регіоні, у своїй переважній більшості, носять поодинокий несистемний характер та комплексно українськими дослідниками не проводилися.

Метою статті є виявлення ролі соціальних факторів в активізації євроінтеграційних процесів та дослідження проблем соціалізації економіки Карпатського регіону.

Виклад основного матеріалу. У сучасних умовах у світових соціально-економічних процесах мають місце два протилежно спрямовані вектори розвитку: глобалізація і регіоналізація. Ці складні поліаспектні і взаємопов'язані явища присутні у всіх без винятку сферах суспільного життя і повинні враховуватись при визначенні стратегій розвитку на усіх рівнях державного регулювання.

Досліджуючи соціальні проблеми трансформації економіки регіону можемо виділити кілька рівнів прояву соціальних проблем в умовах євроінтеграції: індивідуальний, груповий, регіональний, суспільний.

На індивідуальному рівні важливу роль відіграють інформаційні фактори. Відтак, очевидно, що модифікація інформаційного середовища регіону у напрямку активізації євроінтеграційних процесів матиме особливо ефективне значення саме на індивідуальному рівні. Варто зауважити, що в сучасних умовах міжособові комунікації значно активізувалися, зокрема, за посередництвом мережі Інтернет. Традиційні способи міжособових контактів поступово відходять на другорядні ролі, у той час як спілкування у соціальних мережах стає нормою не лише серед молоді.

Поширення новин за посередництвом соціальних мереж має часто хаотичний та лавиноподібний характер. Як свідчать приклади із сучасної історії України, громадська активність у соцмережах в окремих випадках може здійснювати суттєвий вплив і на рішення органів державної влади у тому числі центральних. Варто зауважити, що власне Євромайдан та революція 2013-14 рр. може бути одним із яскравих прикладів ролі громадської активності у формуванні зовнішньополітичних пріоритетів держави.

Безумовно, розглядаючи згадані проблеми саме на регіональному рівні можна відзначати деяку «розмитість» громадської думки, адже внутрішня регіональна диференціація суспільної свідомості щодо необхідності інтеграції у євроатлантичні структури в Україні не є такою значною як на загальнодержавному рівні. Повертаючись до індивідуального рівня соціальних проблем, варто зауважити, що їхній вияв є достатньо чітким але різновекторним, оскільки залежить не лише від віку, статі, соціального статусу окремого індивіда, а й від сформованих у процесі соціалізації стереотипів поведінки та ситуативного впливу безпосереднього оточення.

Груповий вимір проблеми трансформації економіки регіону соціального генезису можна умовно розділити на дві складові - проблеми на рівні громади як суспільної групи, що компактно живе на певній території, та проблеми демосоціальних груп, що виділяються за статтю, віком, соціальним статусом. Тоді як перша складова є вагомим чинником трансформації внутрішнього середовища здійснення економічної діяльності в регіоні, вплив другої дуже розмитий і має скоріше регіональний суспільний характер. З іншого боку, для прикладу, особливості соціалізації молоді в Україні за останні роки стають вагомим фактором суспільно-політичних трансформацій у державі.

Регіональний суспільний вимір соціальних проблем трансформації економіки регіону пов'язаний, насамперед, із формуванням та збереженням регіональної ідентичності. Власне образ мешканця конкретного регіону та, так званий, регіональний спосіб мислення в Україні відіграють дуже важливу роль у формуванні як соціальної, так і економічної поведінки людини. Причому така ідентичність часто не корелюється із національним та мовним складом населення та має чітко регіональний характер.

Варто зауважити, що у межах Карпатського регіону ідентичність недостатньо сформована, оскільки за національно-культурним, етнічним складом та історичними передумовами регіон є дуже різноманітним і реально об'єднують його лише природні передумови (Карпатська гірська система) та наявність спільного кордону із країнами Євросоюзу. На наш погляд, саме проблема відсутності регіональної ідентичності може мати у майбутньому ключове значення для активізації євроінтеграційних процесів у рамках Карпатського регіону. Зокрема, більш однорідною стосовно євроінтеграційних очікувань та історико-культурних особливостей є Галичина, яка із точки зору однорідності регіональних суспільних проблем формує більш чіткий євроінтеграційний вектор на регіональному рівні в Україні.

Із урахуванням різностороннього впливу соціальних факторів на трансформацію економіки регіону не дивно, що на передній план виходить питання економічного змісту соціальної складової таких трансформацій. Варто зауважити, що проблеми соціалізації економіки та економічної соціалізації досить детально розглядалися окремими вітчизняними науковцями. Зокрема, О. Зибарева, визначає соціалізацію економіки регіону як «процес посилення соціальної складової у функціонуванні економічної системи регіону, результатом якого є якнайповніше задоволення потреб суспільства» [4, с. 8]. соціальний економіка карпатський євроінтеграція

На наш погляд, соціалізація економіки є найбільш прогресивною складовою трансформацій, що відбуваються як на регіональному, так і на державному рівні. Отже, соціалізацію економіки та її продукт - соціальну економіку варто розглядати також і як важливий елемент трансформації економіки регіону в контексті активізації євроінтеграційних процесів. Однак, зважаючи на багатоаспектність окресленої проблематики, питання соціальних трансформацій потребують не лише детального аналізу на галузевому та територіально-адміністративному рівнях, а й обґрунтування теоретико-медологічних основ, що можуть бути базою для подальших досліджень у цього напряму.

Однією із найважливіших складових соціальної сфери, яка вважається маркером «європейського підходу» у цій галузі є система надання соціальних послуг населенню.

Насамперед слід зауважити, що в жодному з міжнародних правових документів законодавства Євросоюзу та в окремих країн світу немає визначення концепції “соціальні послуги”. Дефініція соціальних послуг у національних законодавчих правових актах більшості держав ЄС подається в загальному, як перелік різноманітних видів діяльності соціального спрямування [3].

Удосконалення системи надання соціальних послуг в Україні здійснюється у рамках загальної системи соціального захисту населення. Першим кроком у реформуванні даної системи в Україні була пенсійна реформа. Другий і надзвичайно важливий крок - це реформа власне системи соціальних послуг. Очевидно, що як і реформування будь-яких інших видів економічної діяльності, реформа соціальних послуг повинна здійснюватися відповідно до європейських стандартів, що передбачають обов'язкову участь у системі соціального захисту населення органів місцевого самоврядування та недержавних організацій, іншими словами - громадянського суспільства. Особливо важливим аспектом, на наш погляд, є дотримання оптимального балансу між роллю державних та місцевих органів влади, а також громадських організацій у процесі надання соціальних послуг, контролю за їх здійсненням.

В останні роки в Україні суттєво зростає кількість осіб, що є споживачами соціальних послуг, більше того зростає диференціація згаданої групи осіб. Відповідно формуються більш диференційовані потреби, для задоволення яких недостатньо лише передання повноважень на місцевий рівень. Потрібно також забезпечити механізми самофінансування сфери надання соціальних послуг незалежно від того чи надаються вони місцевими органами влади чи громадськими організаціями. У будь-якому випадку необхідно подолати проблему централізованості соціальних послуг, остаточно зруйнувати монополію держави у цій сфері. Держава в нових умовах мала б готувати сприятливі правові умови для надання соціальних послуг населенню, а вже на локальному та регіональному рівні послуги повинні розроблятися і формуватися з врахуванням конкретних потреб населення.

Додатковою проблемою, що гальмує розвиток сфери соціальних послуг в Україні є відсутність універсальних стандартів на ринку соціальних послуг. Причому конкуренція мала б відбуватися не між державою та недержавними суб'єктами надання соціальних послуг, а саме на регіональному рівні між різними суб'єктами економічної діяльності та організаціями, що працюють у цій сфері. Завданням держави мав би бути лише контроль за дотриманням стандартів та часткове фінансування найбільш важливих соціальних програм.

У країнах Євросоюзу з метою оптимізації системи надання соціальних послуг використовується соціальне контрактування, сутність якого полягає у реалізації широкого соціального замовлення між народом та владою, основний принцип якого полягає у передачі або делегуванні владою неурядовим структурам виконання тих функцій, які можуть бути ними краще здійснені. Соціальний контракт - це механізм реалізації програм, орієнтованих на вирішення основних проблем у соціальній сфері, що належать до компетенції держави (або місцевої влади) за підтримки бюджетних коштів, шляхом грантів, субсидій чи договорів, укладених на відкритій конкурентній основі (через тендери). Головна ідея соціального контракту - угода між місцевими органами самоврядування та громадянським суспільством. Тобто, центральні або місцеві органи самоврядування наймають тих постачальників послуг, які можуть зробити певний вид діяльності краще, чи надати певні послуги якісніше [2].

Однак для ефективної системи надання соціальних послуг необхідні також кваліфіковані кадри, підготовка яких в Україні наразі не ведеться. Отже, відсутні стандарти підготовки таких фахівців, а можливість забезпечення достатньо якісних соціальних послуг населенню залишається невизначеною. Очевидно, що окреслені проблеми не можуть бути вирішені шляхом лише нормотворчих процесів у законодавчому полі. Потрібен час для імплементації прийнятих рішень, формування реального конкурентного середовища, а також на інформування населення про можливі шляхи надання соціальних послуг і про альтернативні їх види [9].

Варто зауважити, що у межах Карпатського регіону соціальні послуги населенню надаються як у традиційний спосіб поширений в інших регіонах України, так і через низку недержавних організацій, зокрема релігійних. Безумовно якість та особливості надання таких послуг на недержавному рівні не контролюються, однак користуються вже певною популярністю серед населення, що не дивно адже рівень довіри до релігійних та громадських організацій у суспільстві значно вищий, ніж до органів державної влади.

Аналіз реформ, проведених в Угорщині, Польщі, Румунії, Болгарії, в передвступний до Євросоюзу період, свідчить, що децентралізація соціальних послуг здійснювалася в контексті модернізації системи державного управління, соціальної сфери та забезпечення сталого економічного розвитку. Впровадження цього механізму було зумовлено дефіцитом бюджету, фінансовою кризою, від яких потерпали вказані країни, а також взяті державою на себе зобов'язання щодо виконання вступних до ЄС вимог, досягнення відповідних норм і стандартів у соціальній сфері [8].

Основою децентралізації соціальних послуг у згаданих країнах стало ствердження, що здійснюване державою управління системою соціальних послуг є надмірно централізованим та неефективним. У зазначених країнах у ході децентралізації соціальних послуг держава делегувала місцевим органам влади, недержавним організаціям повноваження, ресурси та відповідальність щодо надання багатьох таких послуг. Внаслідок роль держави і місцевих органів влади в наданні соціальних послуг суттєво змінилася: вони поступово відійшли від прямого надання послуг, а стали визначати та виставляти соціальні послуг на тендер, укладати відповідні контракти, зберігаючи за собою право здійснення моніторингу за виконанням укладеного контракту, якістю послуг і використанням наданих коштів. Отже, на думку Р. Тофтісової-Матерон та ін., держава та місцеві органи влади отримали змогу зосередити свої зусилля на встановленні пріоритетів, формуванні соціальної політики та прийнятті важливих рішень у сфері соціальних послуг як своєї основної функції.

Необхідною умовою процесу децентралізації соціальних послуг у зазначених вище європейських країнах за даними К. Дубич [3] було виділення достатніх для фінансування надання соціальних послуг обсягів коштів, а також владних повноважень, необхідних для ухвалення відповідних рішень про доходи і видатки на місцевому рівні. У випадках, коли відповідний центральний орган виконавчої влади делегує на місцевий рівень управління, відповідальність за надання соціальних послуг без створення сприятливих умов для фінансування таких послуг, існує досить мала ймовірність того, що послуги будуть надаватися в необхідних обсягах та відповідної якості.

Як слушно зазначає з цього приводу Д. Горєлов, в Україні держава не сприймає в повній мірі громадянське суспільство як рівного партнера в системі організації та надання соціальних послуг і не готова передавати фінансові ресурси й частину повноважень у цій сфері недержавним організаціям. Разом із тим успіхи окремих суб'єктів, зростання довіри до недержавних організацій з боку влади та громадян дозволяють припустити, що формується тенденція до розширення впливу громадянського суспільства і в соціальній сфері. Підвищення ролі останнього у реформуванні системи надання соціальних послуг є об Активною передумовою розбудови демократичного, соціально справедливого суспільства [2].

Загалом, на ефективність соціальної політики в Україні та соціальне забезпечення негативно впливає відсутність двох важливих складових, а саме: системи оцінювання впливу різних заходів соціального захисту на становище їх одержувачів та системи ефективного обліку громадян, які потребують соціального захисту з боку держави. Так, системі соціального захисту в Україні, на сьогодні, притаманні наступні ознаки:

1) прагнення уряду надати допомогу досить широкому колу громадян (за різними оцінками, вартість всіх пільг, що повинні надаватися згідно з чинним законодавством, складає від 19 до 29 млрд. грн.) [7]. Проте не завжди громадяни дійсно потребують соціальної допомоги, або ж, навпаки, допомога настільки незначна, що не запобігає бідності населення;

2) вимоги для отримання соціальної допомоги іноді настільки жорсткі, що не тільки провокують в суспільстві утриманські настрої, але і не спрямовані на захист бідних та вирівнення доходів громадян.

Непрозора система пільг та соціальних виплат і далі домінує у сфері соціального захисту та соціального забезпечення. А замість реального соціального обслуговування населення утримується громіздка мережа державних і комунальних закладів соціального захисту та соціальних служб [V].

Візові обмеження на кордоні між Україною та ЄС загалом не сприяють культурному розвитку європейських народів - такої думки дотримуються діячі культури, які дискутували у Львові під час Конгресу культури «Східного партнерства» [6]. Як зазначають фахівці, в Україні проблема візового режиму з країнами Євросоюзу є дуже гострою і обмежує не лише міжособові та міжкультурні контакти, а й ділові зв'язки, а тому і сповільнює темпи прогресивної трансформації економіки регіонів.

Отримання шенгенської візи є процесом, що має різну складність для мешканців різних регіонів України. Зокрема, за результатами досліджень [5], мешканці саме Карпатського регіону частіше отримують візи у країни Євросоюзу, а також одержують менший відсоток відмов у порівнянні із мешканцями інших регіонів України. Хоча введення безвізового режиму і потребує, насамперед, політичних рішень, однак сприяти реалізації відповідного сценарію можуть також інші інституції громадянського суспільства - недержавні організації, етнонаціональні спільноти. Більше того у сучасних умовах міжкультурний обмін можливий і без перетину лінії кордону. Зростання інтенсивності таких віртуальних транскордонних зв'язків також наближає момент прийняття реальних рішень щодо безвізового режиму у шенгенській зоні.

Отже, можемо погодитися із думкою В. Гейця про те, що зближення України з ЄС, насамперед, має відбуватися не стільки в економічній і політичній сфері, скільки в соціальній - у царині соціалізації - способі життя, цінностях, що його зумовлюють, вихованні та освіті нинішніх і майбутніх співгромадян на європейський кшталт. Хоча слід зважати, що теперішні соціально-економічні та суспільно-політичні досягнення ЄС є результатом тривалого історичного процесу, в ході якого і сформувалася сучасна євроспільнота - сукупність людей, у яких протягом кількох поколінь поступово формувалася європейська ментальність. Її стрижнем є спільна, попри національні відмінності й самобутність кожної країни ЄС, повага і безперечне визнання традицій, норм і правил, які становлять змістовну основу сучасної європейської демократії [1, с. 8].

З урахуванням усіх проаналізованих вище особливостей та перспектив розвитку соціальної сфери регіону у контексті активізації євроінтеграційних процесів можемо узагальнити переваги, недоліки, можливості та загрози перспективного розвитку соціальної сфери Карпатського регіону у вигляді матриці SWOT-аналізу (табл. 1).

Таблиця 1. Результати SWOT-аналізу розвитку соціальної сфери Карпатського регіону під впливом євроінтеграційних процесів

Висновки

Отже, нівелювання міждержавних бар'єрів, лібералізація ринку неодмінно призведуть до зростання конкуренції у сфері послуг регіону. Зважаючи на те, що саме сфера послуг має бути пріоритетною у прогресивній трансформації регіональної економіки, загрози, з якими вона може зіткнутися у процесі євроінтеграції, набувають особливого значення.

Дуже генералізований характер у процесі будь-якої міжнародної інтеграції та глобалізації загалом має втрата національної та культурної ідентичності місцевим населенням як результат процесів акультурації. Зрозуміло, що перш ніж у запозичувати загальноєвропейські або глобальні культурні цінності і стереотипи поведінки, населення регіону мало б чітко сформувати власну національно-культурну та релігійну ідентичність і могти, таким чином, ефективно протистояти акультураційним загрозам.

За результатами проведеного SWOT-аналізу можемо зробити висновок, що соціальна сфера регіону в умовах активізації євроінтеграційних процесів отримає значні можливості для прогресивного розвитку, однак необхідно мінімізувати низку слабких сторін, що суттєво відрізняють Карпатський регіон від суміжних регіонів країн-членів Євросоюзу.

Список використаних джерел

1. Геєць В. М. Інститути соціалізації в Україні та країнах ЄС: тенденції розвитку та ключові відмінності / В. М. Геєць // Український соціум. -2011. -№ 2. -С. 7-34.

2. Горелов Д. Роль громадянського суспільства у реформуванні системи надання соціальних послуг населенню [Електронний ресурс] / Д. Горєлов. - Режим доступу : http://old.niss.gov.ua/Monitor/desember08/28.htm.

3. Дубич К. В. Європейський досвід впровадження механізму соціального контрактування соціальних послуг / К. В. Дубич // Ефективність державного управління. - 2013. - Вип. 34. - С. 182-190.

4. Зибарева О. В. Девіантна соціалізація економіки регіонів України : автореф. дне. ... д-ра екон. наук : 08.00.05 / Зибарева Оксана Василівна ; Черкас, держ. технол. ун-т. - Черкаси, 2014. - 40 с.

5. Нормативно-правова база (законодавство України з питань інтеграції до Європейського Союзу) [Електронний ресурс] . - Режим доступу : http: //sfs. go v. ua/diy alnist-/mij narodne-/integratsiya-ukraini-do-es/normaty vna- baza/

6. Політичні кордони на перешкоді культурному обміну [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.dw.com/uk/

7. Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні. Реальний стан та перспективи реформування. - К.: Центр громадської експертизи, 2009. - 104 с.

8. Тофтісова-Матерон Р. Соціальні послуги: як побудувати українську модель на європейських підходах / Р. Тофтісова-Матерон, М. Дімітрова, К. Ньюмен. -- К. : Проект ТАСІС “Посилення per. соц. послуг в Україні”, 2006. - 225 с.

9. Ценклер Н.І. Суть і роль соціального захисту населення в ринковій економіці / Н.І. Ценклер, Р.І. Городній // Науковий вісник Ужгородського державного інституту інформатики, економіки і права. - 2004. -С. 100-105.

Размещено на Allbest.ru