Інтелектуальний капітал підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра економіки підприємств

Курсова робота

на тему: «Інтелектуальний капітал підприємства»

Студентки 2 курсу,

3 групи, спеціальності 6Е02

факультету економіки та управління

Плахотнюк І.О.

Науковий керівник:

к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

Київ

2018

Зміст

Вступ

1. Інтелектуальний капітал: еволюція трактування, форми та значення в діяльності підприємства

2. Методичні підходи до оцінювання інтелектуального капіталу

3. Стан, проблеми та особливості управління інтелектуальним капіталом в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження інтелектуального капіталу полягає в тому, що основною характерною рисою XXI століття є різке підвищення ролі знань у всіх сферах людської діяльності, обумовлене інформаційною революцією. Економічні епохи розрізняються, перш за все, способом виробництва матеріальних благ для людства. Якщо в доіндустріальному суспільстві пріоритет у виробництві належав природним і трудовим ресурсам, в індустріальному - матеріальним, то в постіндустріальному - інтелектуальним та інформаційним ресурсам.

У даний час інформаційні ресурси становлять джерело відтворення і накопичення інтелектуального капіталу будь-якої нації, яка прагне бути в ряду лідерів конкуренції в різних галузях економіки. Прагнення до володіння сучасними постійно поновлюваними інформаційними ресурсами є законом конкурентного існування нації.

Усі елементи інтелектуального капіталу в процесі його формування взаємодіють між собою: знання і вміння працівників, які 
складаються в організаційні процеси та ділові зв'язки з партнерами, які, у свою чергу, утворюють стійку клієнтську базу організації, і т. д. Найбільш успішно інтелектуальний капітал розвивається в процесі створення нової продукції, освоєння нових технологій. Розвиток залежить від здатності компанії організувати дослідження й розробки, сконцентрувати необхідні інтелектуальні ресурси.

Основою для вивчення інтелектуального капіталу, його структури та науково-практичних аспектів оцінки вважаються наукові праці таких вітчизняних та іноземних вчених: Г. Крога, М. Полани, К. Вига, П. Саллівана, Л. Прусака, Б. Лева, П. Друкера, А. Р. Лурія, Л. Едвінссона, Брукінга Е., Баранчеєва В. П., Лукічевої Л. І., Мільнера Б., Волкової Т. І., Супрун В. А., Леонтьєва А. Н., Волкова Д. Л., Гараніної Т. А., Коновалової, В. Щетиніна, Р. Булигі, П. Кохно, В. Логачева, Л. Едвінссона, М. Малоуна, Р. Каплана, Е. Брукінга, Д. Нортона, К.-Е. Свейбі, Н. Бонтіса, Т. Стюарта, Д. Андріссена, Р. Тіссена, А. Пуліча, Й. Рууса, С. Пайка, Л. Фернстрема, А. Н. Козирєва, Б. В. Саліхова, Г. А. Андрощук, О. Б. Бутнік-Сіверського тощо.

Мета дослідження: визначити сутність інтелектуального капіталу, його значення у діяльності підприємства, методи оцінка та рівень його розвитку в Україні.

Завдання роботи:

1. Визначити поняття інтелектуального капіталу.

2. Прослідкувати еволюцію трактування ІК.

3. Дати характеристику основним формам ІК.

4. Вказати на роль ІК в діяльності підприємства.

5. Розглянути методи оцінки ІК.

6. Охарактеризувати стан, проблеми та особливості управління ІК в Україні.

Об'єкт дослідження: процеси управління інтелектуальним капіталом підприємства.

Предмет дослідження: особливості формування і розвитку інтелектуального капіталу на сучасному етапі економічних відносин.

Методи дослідження: обробка статистичних даних, аналіз наукових джерел; аналіз наукової літератури підручників і посібників; узагальнення знань з досліджуваної проблеми.

Інформаційну базу дослідження складають основні положення і результати теоретичних розробок, опублікованих у наукових роботах вітчизняних і зарубіжних вчених, матеріали навчальних підручників і мережі Інтернет.

1. Інтелектуальний капітал: еволюція трактування, форми та значення в діяльності підприємства

Термін інтелектуальний капітал набув ширшого використання в 80-90-х роках ХХ століття. Його появу пов'язують з формуванням інформаційної економіки або економіки знань [2, с.8]. Цей тип економіки характеризується відходом на другий план матеріальних складових в роботі організації, вирішальну роль сьогодні відіграють інтелектуальні ресурси. Матеріальні активи вже не мають такої цінності, як скажімо 50, 100 років тому. Сьогодні в століття розвитку технологій, глобалізації та інформатизації, творча, інтелектуальна робота є основою для успіху в будь-якій галузі, а знання в свою чергу є основною продуктивною силою. Економіка попередніх періодів суттєво залежала від використання землі, природних ресурсів, обладнання та капіталу для створення доданої вартості. Нинішня економіка, економіка знань в більшій мірі залежить від ефективності використання інтелектуального капіталу. Тобто ефективність економіки залежить від ступеня використання, розвитку, інтегрування, управління знань, інтелектуальних ресурсів [3, с.67].

Зміни, що відбуваються в економіці, вимагають теоретичного осмислення, виявлення сутності основних їх рушійних сил, впровадження методологічних інновацій для їх вивчення і т.д. В основі такого поняття як інтелектуальний капітал лежить загальне поняття «капітал». Інтелектуальний капітал - це такий вид капіталу, який має властивості, що відрізняють його від інших об'єктів, які мають відношення до поняття капіталу [2, с.8].

Інтелектуальний капітал це ті речі, на які не можна поставити цінник, наприклад, досвід і знання, а також здатність організації до самонавчання (здатності підтримувати створення нових і трансформації вже наявних знань, а також зміни поведінки при появі нових знань). Інтелектуальний капітал включає в себе набагато більше складових ніж патенти, авторські права та інші форми інтелектуальної власності. Це синергія знань організації, досвіду, взаємин, процесів, інновацій, положення на ринку і впливу організації. Найбільш поширене визначення інтелектуального капіталу це «знання, що створюють вартість організації», тобто це управління знаннями на основі яких і створюється інтелектуальний капітал.

Класичне визначення інтелектуального капіталу було запропоновано Томасом Стюартом інтелектуальний капітал - це інтелектуальний матеріал, що включає в себе знання, досвід, інформацію, інтелектуальну власність і бере участь у створенні внутрішньофірмових цінностей [1]. Інтелектуальний капітал це всі знання в організації, які мають потенціал, створення цінності (при дотриманні місії, бачення та цілей організації). Інтелектуальний капітал відноситься до нематеріального типу капіталу, що належить компанії. Нематеріальний актив - немонетарний актив, який не може бути вираженим матеріально, але може бути ідентифікований [1]. Нематеріальні активи утримуються підприємством для використання більше одного року для виробництва, торгівлі, з адміністративною метою чи наданням в оренду іншим особам. До таких активів належать права користування природними ресурсами, права користування майном, права на знаки для товарів і послуг, права на об'єкти промислової власності, авторські та суміжні з ними права, інші нематеріальні активи.

На сьогодні в економічній літературі склалися два основні напрями стосовно співвідношень категорій «нематеріальні активи» та «інтелектуальний капітал» [4, с.6]. Автори першої групи, серед яких Р. Рослендер, Р. Фінчем, Т. Стюарт, А. Козирьов та ін. наголошують на відмінностях категорій та вважають інтелектуальний капітал більш широким поняттям, складовим елементом якого є нематеріальні активи. У свою чергу нематеріальні активи позиціонуються як певний відмінний актив, який не можна прирівнювати до інтелектуального капіталу. Автори такого підходу включають до інтелектуального капіталу тільки знання співробітників компанії, їхні компетенції та досвід. Інша група авторів, серед них Л. Едвінсон, Е. Брукінг, П. Санчез, які ототожнюють категорії «нематеріальні активи» та «інтелектуальний капітал», наголошують на принциповому збігу термінів, прирівнюють терміни, а отже, відносять до інтелектуального капіталу все невідчутне.

Таблиця 1. Аналіз зіставлення категорій «нематеріальні активи» та «інтелектуальний капітал» [4, с.7]

Ототожнення понять «нематеріальні активи» та «інтелектуальний капітал»	Відмінності категорій «нематеріальні активи» та «інтелектуальний капітал»
Л. Джойя, К. Багріновський	Р. Рослендер, Р. Фінчем
Інтелектуальний капітал прирівнюється до нематеріальних активів, але досліджується менеджерами, а не бухгалтерами	Автори наголошують, що інтелектуальний капітал є принципово новим активом, який не можна ототожнювати із нематеріальними активами
Р. Петті, Дж. Гутрі	А. Козирьов, В. Макаров
Вважають, що інтелектуальний капітал є складовою частиною нематеріальних активів. Вони зазначають, що є речі нематеріальної природи, які не належать до інтелектуального капіталу	Визначають категорію «інтелектуальний капітал» ширшою, ніж «нематеріальні активи». Нематеріальні активи автори відносять лише до категорії бухгалтерського сенсу
Л. Едвінсон, Е. Брукінг	Т. Стюарт
У розумінні авторів категорії нематеріальних активів та інтелектуального капіталу збігаються та визначаються як усе нематеріальне, чим володіє організація	Інтелектуальний капітал ототожнюється із знаннями та компетенціями персоналу, а нематеріальні активи окремо розглядаються в широкому сенсі
К. Прахалад, П. Санчез, Н. Кільчевска, М. Павлов	А. Уайлмен, І. Кадді
Поняття «нематеріальні активи» та «інтелектуальний капітал» повністю збігаються, але вони використовуються різними спеціалістами: перше - бухгалтерами, друге - менеджерами	Автори поділяють обидві категорії - інтелектуальні активи відносять до «м'яких», нематеріальні активи до «жорстких». Нематеріальні активи розглядають у вузькому значенні як категорію бухгалтерському сенсі

Я вважаю, ототожнення понять «інтелектуальний капітал» та «нематеріальні активи» є недоцільним. «Нематеріальні активи» є більш широким поняттям, якому притаманні всі аспекти невідчутних активів, воно включає у себе інтелектуальні складові.

Інтелектуальний капітал також можна розглядати в якості інтелектуальної цінності організації, яка зумовлює її творчі можливості по створенню і реалізації інтелектуальної та інноваційної продукції. Згідно Т. Старту прийнято виділяти такі складові інтелектуального капіталу (рис.1):

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1. Складові інтелектуального капіталу

інтелектуальний капітал управління

Інтелектуальний капітал це ті нематеріальні активи, без яких неможливе існування організації. Людський капітал - це знання, вміння, наявність навичок і талантів, які потрібні для виконання, як повсякденних завдань, так і реалізації стратегії організації в цілому. Це своєрідний мозок організації, це сума всіх накопичених знань, їх творчі вміння, здатності долати труднощі, досвід, що дозволяє створювати інтелектуальну власність. Здатність до навчання і процеси осмислення і являють собою нематеріальний людський капітал. Людський капітал є колективним способом організації брати найкращі рішення виходячи з знань окремих співробітників. Люди створюють знання, нові ідеї, і нові продукти, вони створюють взаємини, які змушують процеси працювати. Організаційний капітал - це підходи, технології та процеси, що дозволяють функціонувати всій організації, тобто корпоративна культура, підходи до управлінської діяльності, внутрішні процеси і т.д. Споживчий капітал - відносно стійка система елементів, які дозволяють сформувати надійні, довірливі та взаємовигідні відносини економічного суб'єкта зі своїми власниками (акціонерами), інвесторами, страхувальниками, клієнтами, працівниками, посередниками, постачальниками та іншими партнерами, тобто це результати дії нематеріальних активів у зовнішньому середовищі - репутація, присутність «своїх людей» в організаціях-партнерах або організаціях-клієнтах, досягнення лояльності з боку клієнтів, знання ринкових каналів і ін [3, с.68].

Таблиця 2. Еволюція трактування інтелектуального капіталу [5, с.88]

Автори	Визначення інтелектуального капіталу	Сутнісні ознаки
1	2	3
К.-Е. Свейбі (1989)	Нематеріальні активи: індивідуальна компетентність, внутрішня та зовнішня структура підприємства.	Нематеріальні активи
Т. Стюарт (1990)	Інтелектуальний матеріал, який включає знання, досвід, інформацію та інтелектуальну власність і бере участь у створенні цінностей.	Знання та інформація
Л. Едвінсон, М. Мелоун (1991)	Сума людського і структурного капіталу; знання, яке може конвертуватися у власність.	Знання та інформація
Е. Брукінг (1996)	Це нематеріальні активи підприємства, які є основою його існування й конкурентних переваг.	Нематеріальні активи
Т. Девенпорт, Л. Прусак (1998)	Інтелектуальний матеріал фірми, який формалізований і зібраний воєдино, щоб втілитися в активах фірми.	Нематеріальні активи
В. Л. Іноземцев (1998)	Інформація й знання, які відіграють роль “колективного мозку”, що акумулює наукові й повсякденні знання працівників, інтелектуальну власність і накопичений досвід, спілкування й організаційну структуру, інформаційні мережі та імідж підприємства.	Знання та інформація
П. Саліван (2000)	Знання, які можуть бути перетворені у вартість.	Знання та інформація
Б. Б. Леонтьєв (2000)	Вартість сукупності наявних у нього інтелектуальних активів, включаючи інтелектуальну власність, його природні й придбані інтелектуальні здатності й навички, а також накопичені ним бази знань і корисні відносини з іншими суб'єктами.	Нематеріальні активи
В. Зинов, К. Сафарян (2001)	Знання, які можуть бути перетворені у прибуток та оцінені.	Знання та інформація
М. Армстронг (2002)	Запаси і переміщення знань, які виникають завдяки мережі взаємодій всередині і ззовні організації.	Знання та інформація
Е.В.Тулугурова (2003)	Явні і приховані активи компанії, які є продуктом інноваційної діяльності працівників компанії.	Нематеріальні активи
Л. Г. Мельник, С. Н. Ильяшенко, В. А. Касьяненко (2004)	Інтелектуальні здатності людей, у сукупності зі створеними ними матеріальними й нематеріальними засобами, які використовуються у процесі інтелектуальної праці.	Інтелектуальні ресурси
Л. І. Лукичева (2006)	Сукупність інтелектуальних активів і трудових ресурсів у межах конкретного наукомісткого підприємства.	Нематеріальні активи
О. В. Кендюхов (2007)	Здатні створювати нову вартість - інтелектуальні ресурси підприємства, представлені людським і машинним інтелектом, а також інтелектуальними продуктами, виробленими самостійно чи залученими з інших джерел як засоби створення нової вартості.	Інтелектуальні ресурси
А. М. Колот (2007)	Організаційно-технічний, інноваційно-інформаційний ресурс, пов'язаний з функціонуванням установи загалом, більш того, це функціонування взагалі можливе тільки за його наявності.	Інтелектуальні ресурси
Л. Нападовська М. Добія, Ш. Сандер Р. Матезіч (2008)	Спеціальні знання, навички та вміння, здатності людей до участі у процесі виробництва, сукупність втілених у них потенціальних можливостей приносити дохід або створювати певні інноваційні ресурси для наступного виробництва нових товарів або послуг.	Інтелектуальні ресурси
В. Ю. Школа, В. О. Щербаченко (2011)	Комплекс взаємопов'язаних нематеріальних ресурсів та можливостей учасників виробничого процесу використовувати набуті знання та уміння для створення інноваційних продуктів, сприяючи розвитку національної економіки.	Інтелектуальні ресурси
Й. С. Ситник (2012)	Капітал у формі людського інтелекту, організаційної і споживацької компоненти організації, створеної у ній інтелектуальної власності, утверджений емоційною та релятивною складовою, який піддається оцінюванню та надає конкурентні переваги організації.	Інтелектуальні ресурси

У процесі формування інтелектуального капіталу беруть участь як робітники з їхніми особливими компетенціями та нормами організаційної поведінки (з боку входу ресурсів), так і зовнішні структурні джерела - інформаційна система, процедура опитування клієнтів (на виході). Стадії формування інтелектуального капіталу включають наступні фази: постановка цілі; вимірювання; керівництво; технологічний розвиток; капіталізація; футуризація [6, с.146].

Перша фаза формування інтелектуального капіталу означає визначення місії роботи підприємства з урахуванням внутрішніх особливостей та логіки розвитку інтелектуального капіталу. Необхідною умовою здійснення зазначених функцій є структурування та планування організаційної системи. Друга фаза включає розробку контрольних функцій та їх підпорядкування системі обліку. Третя фаза пов'язана з новим підходом до управління підприємством, заснованим на знаннях, визначенням орієнтирів розвитку на майбутнє, в першу чергу інноваційних. Технологічна фаза - це розробка інструментів технологічного розвитку підприємства, способів утворення нових знань, комунікаційних технологій із метою більш швидкого обміну знаннями. У фазі капіталізації відбувається «пакування організаційних технологій» з метою їх подальшого використання у виробничому процесі, а також виокремлення їх інтелектуальних властивостей. Фаза футуризації - це зосередження діяльності підприємства на безперервному відновленні, розвитку та примноженні інноваційного капіталу. Фази формування інтелектуального капіталу підпорядковані одна одній, але у процесі діяльності організації вони мають впроваджуватися паралельно.

Подальше управління сформованим інтелектуальним капіталом - це процес та структура, які використовують, щоб здійснювати два види діяльності: «створення вартості» та «використання вартості» на рівні підприємства.

За формою власності інтелектуальний капітал можна поділити на приватний, колективний або державний в залежності від того хто ним володіє. Зазначені правомочності закріплені в Конституції України (ст.41). Якщо говорити про приватну або колективну форму власності, то тут мається на увазі, кому належать результати інтелектуальної праці, скільки людей спрямовували свої знання і вміння для отримання фінального результату. До державної форми інтелектуальної власності можна віднести продукти інтелектуальної праці які створюються на замовлення державних органів влади за рахунок бюджету країни [7, с.332].

Основними формами прояву інтелектуального капіталу є наукові дослідження, технологічні, організаційно-екологічні розробки та спосіб мислення (рис.2). Сучасними формами матеріалізації інтелектуального капіталу сьогодні є матеріальні чинники виробництва, праці - патенти, ліцензії, ноу-хау, моделі, програми, що знаходять зростаюче застосування в усіх сферах життєдіяльності суспільства і його суб'єктів [8, с20].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2. Основні форми інтелектуального капіталу [8, с.21]

Інтелектуальна власність є основою інтелектуального капіталу. Інтелектуальна власність - це результат інтелектуальної творчої діяльності людини, завдання якої по-перше має бути певним чином об'єктивним; по-друге має бути втіленим у певну об'єктивну форму; по-третє має бути здатним до відтворення [9, с.4].

Інтелектуальний капітал підприємства створюється людиною, яка здатна перетворювати інформацію в знання. Складові інтелектуального капіталу зможуть функціонувати лише у взаємозв'язку з людиною, саме тому відсутність інвестування та розвитку людських ресурсів, а також недооцінка працівників і їх необґрунтоване звільнення спричинять за собою знецінення інтелектуального капіталу підприємства. Знання є основою сучасної економіки, тому компанії стикаються з новими умовами ведення бізнесу. Капітали переміщаються в галузі, які засновані на створенні знання, зростає частка інтелектуального капіталу у формуванні доданої вартості товарів, а ринкова вартість компанії в результаті оцінюється, спираючись на якість інтелектуальних ресурсів. Інтелектуальний капітал має для компанії більше стратегічне значення, ніж її матеріальні і фінансові активи. Тому і вміння правильно оцінювати, розвивати і ефективно використовувати стан інтелектуального капіталу підприємств, що є не тільки основним ресурсом сучасного виробництва, але і найважливішим компонентом, що визначає ринкову вартість сучасної компанії, так само набуває важливого значення [10, с.12].

Через проникнення інтелектуального капіталу у виробництво змінюється його характер, забезпечується зростання його ефективності. На сучасній стадії економічна міць розвитку окремих економічних підприємств і економіки держави в цілому визначаються їх здатністю до створення, використання і збільшення інтелектуального капіталу, основою якого є надання інформації та знань, які поступово стають головними засобом і предметом суспільного виробництва [10, с.16].

Інноваційна економіка може існувати і розвиватися лише в тому суспільстві, де знання різних форм входять в повсякденне життя людей, а їх отримання визначено міркуваннями економічної доцільності. Проблеми формування і використання інтелектуальних ресурсів тісно пов'язані з ефективністю впровадження інноваційних проектів і програм в рамках стратегічних планів підприємств і організацій. Реалізація інноваційних процесів, пов'язаних з розвитком нових технологій, нових типів виробництва, послуг, організаційних і технічних, і соціально-економічних рішень виробництва вимагає не тільки витрати ресурсів, але також і використання спеціальних організаційних і економічних інструментів. Тому інтелектуальний капітал стає не тільки необхідним ресурсом для реалізації інновацій, але також і ефективним організаційним та управлінським спеціальним інструментом розвитку підприємства і збільшення його конкурентоспроможності.

Роль інтелектуального капіталу полягає у тому, що він прискорює приріст маси прибутку за рахунок формування і реалізації необхідних підприємству систем знань, речей і відносин, які, в свою чергу, забезпечують його високоефективну діяльність. Саме інтелектуальний капітал задає темп і характер оновлення технології виробництва і його продукції, які потім стають головною конкурентною перевагою на ринку. Інтелектуальний капітал дає змогу створювати цінності і забезпечувати конкурентоздатність як окремим підприємствам, так і суспільству в цілому.

Роль інтелектуального капіталу підприємства надзвичайно важлива в сучасних умовах ринку і складається у впливі елементів інтелектуального капіталу на економічні результати і формування різних економічних цінностей підприємства.

Виділяють наступні цінності:

ь збільшення ринкової вартості підприємства;

ь збільшення ефективності використання всіх ресурсів підприємства;

ь зростання продуктивності підприємства;

ь розвиток інноваційного потенціалу;

ь розширення і поліпшення конкурентних переваг підприємства [11, с.124].

У інтелектуального капіталу як фактора виробництва є продуктивність. Він використовується для виробництва нового або більш вдосконаленого продукту або технологічного процесу. Таким чином інтелектуальний капітал на рівні підприємства це певний тип ресурсів, який, з одного боку, подібний до інших типів економічних ресурсів, і, з іншого боку, відрізняється по унікальності. Роль інтелектуальної складової ресурсної бази організації як основного джерела її конкурентних переваг в сучасній економіці стає головною. З точки зору ресурсного підходу компанія повинна бути спрямована на ефективне управління унікальними ключовими знаннями та динамічними здібностями, необхідними для збільшення потенціалу і конкурентних переваг. Компанія, яка прагне до статусу «інтелектуальної організації», який має на увазі ефективне управління своїми інтелектуальними ресурсами і можливостями, постійне «навчання» на основі акумулювання досвіду і навичок з метою збільшення обсягу та якості організаційного знання, успішно зможе протистояти конкуренції.

2. Методичні підходи до оцінювання інтелектуального капіталу

У наш час інтелектуальний капітал (ІК) підприємства стає визначальним фактором його успішного розвитку та забезпечення конкурентоспроможності в довгостроковому періоді [12, с.14]. Якщо не використовувати інструментів управління цими специфічними й досить динамічними активами підприємства, стане неможливим його ефективне функціонування і розвиток. Це твердження тією чи іншою мірою стосується підприємств будь-якої галузі господарювання, тому що хоча б якісь складові ІК є присутніми на кожному підприємстві, навіть якщо воно не є наукомістким. Наприклад, така складова ІК, як людський капітал, є присутня на кожному без винятку підприємстві, тобто управління персоналом - це також складова процесу управління інтелектуальним капіталом. Управління клієнтським і структурним капіталом є необхідним для забезпечення ефективного управління на кожному підприємстві [13, с.28].

Головна мета оцінки інтелектуального капіталу - забезпечення стійкого розвитку організації. Інтелектуальний капітал представляє собою фундамент для майбутнього зростання. Розробка методології оцінювання інтелектуального капіталу підприємства у сучасних умовах вважається одним із найважливіших завдань стратегічного управління, вирішення якого дозволить збільшити прибутковість, конкурентоспроможність і забезпечити довгострокове успішне функціонування на ринку.

Процедура оцінювання ІК являє собою складну сукупність операцій з розробки системи показників оцінки структурних елементів, забезпеченні системності, достовірності і точності процесів оцінювання, порівняння фактичних значень показників системи вимірювання із визначеними значеннями «ідеального» стану об'єкта, розрахунку інтегрального показника розвитку ІК.

Для того щоб ефективно управляти інтелектуальним капіталом підприємства важливо здійснити його адекватну оцінку. Від того, наскільки методика оцінки відповідатиме цілям управління, залежить ефективність цього процесу.

Досить повний огляд методів вимірювання інтелектуальні капіталу представлений Е. Свейбі. Він виділяє 25 методів вимірювання інтелектуального капіталу, згруповані в 4 категорії [14, с.19]:

1. Методи прямого вимірювання інтелектуального капіталу.

До категорії цих методів відносяться такі, що засновані на ідентифікації та оцінці в грошовому вираженні окремих активів або компонентів інтелектуальні капіталу. Після того, як оцінені окремі компоненти інтелектуального капіталу, виводиться інтегральна оцінка інтелектуального капіталу компанії. При цьому не обов'язково оцінки окремих компонентів складати. З метою врахування синергетичних ефектів можуть застосовуватися різні схеми отримання інтегрального показника.

До методів прямої оцінки інтелектуального капіталу можна віднести:

ь Оцінку патентів, що були виважені з урахуванням цитування (Н. Бонтіс, 1996 р.) - технологічний фактор розраховується на підставі патентів, розроблених фірмою. Інтелектуальний капітал та його ефективність вимірюються за впливом науково-дослідної роботи на набір коефіцієнтів (таких, як відношення кількості патентів і вартості патентів до обсягу продажу), що характеризують патенти фірми.

ь Дослідник цінності (Д. Андріссен і Р. Тіссен, 2000 р.) - методологія обліку, запропонована для розрахунку і рознесення цінності за п'ятьма типами нематеріальних активів: 1) власні активи і активи, що є у розпорядженні; 2) навички і неявні знання, 3) загальні цінності та норми, 4) технології та явні знання; 5) виробничий та управлінський процеси [15, с.9].

2. Методи ринкової капіталізації.

Спочатку потрібно знайти різницю між ринковою капіталізацією компанії і власним капіталом її акціонерів. Отримана величина буде розглядатися як вартість її інтелектуального капіталу або нематеріальних активів. На достовірність і надійність такого методу оцінки впливають кілька проблемних факторів зокрема:

ь Вартість акцій на фондовому ринку вагомою мірою визначається кон'юнктурними чинниками, які на рівень ІК на підприємстві ніяк не впливають.

ь Банкрутство високотехнологічної, наукомісткої компанії, її ліквідація або продаж за ціною нижче ринкової не означає відсутність у неї інтелектуальних ресурсів.

ь Ринкова капіталізація і облікова вартість активів іноді є об'єктами маніпулювання, в одних випадках ці показники свідомо занижують (наприклад, у разі купівлі компанії менеджментом), в інших випадках - навпаки, з метою залучення інвестицій.

ь Якщо розглядати саму по собі сумарну вартість інтелектуального капіталу з точки зору управління і економічного аналізу, то вона не представляє великої цінності. Для управлінських цілей більш інформативними є відносні показники елементів інтелектуального капіталу конкуруючих компаній, динаміка цих показників протягом аналізованого періоду [16, с.256].

Лауреат Нобелівської премії в області економіки Д. Тобін для оцінки рівня інтелектуальності компаній запропонував застосовувати коефіцієнт «q», який показує відношення ринкової вартості компанії до вартості його заміни. Високе значення «коефіцієнта Тобіна» відображає цінність вкладень в людський капітал, а також в дослідження і розробки. Коефіцієнт «q» може характеризувати ступінь еквівалентності товарного обміну компанії, ступінь його вигідності для компанії [15, с.10]. Яскравим проявом рівня ІК компанії є той факт, що, володіючи приблизно рівними з конкурентами матеріальними ресурсами, компанія заробляє набагато більше, що приводить до підвищення її ринкової ціни.

3. Методи визначення дохідності активів.

Робиться припущення про те, що вартість нематеріальних активів компанії - це і є та ціна, яку недоотримує компанія-конкурент за свою продукцію, не володіючи такими активами. На підтвердження цього припущення ставиться завдання визначення ціни, яку платить конкурент за свої прорахунки - нездатність до управління інтелектуальними активами. Процедура оцінки інтелектуального капіталу проводиться в наступному порядку:

1) на основі бухгалтерської звітності визначається валовий прибуток компанії за три останніх роки;

2) на підставі бухгалтерського балансу визначається середня вартість основних виробничих фондів компанії за той же період;

3) розподілом валового прибутку на вартість основних фондів визначається загальна рентабельність компанії;

4) за ті ж роки за статистичними даними визначається середня загальна рентабельність по галузі;

5) розраховується «зайвий» прибуток: загальна рентабельність по галузі множиться на середню вартість основних фондів компанії. Далі отриману величину вираховуємо з валового прибутку компанії. Результат є тією самою величиною перевищення прибутку інтелектуальної компанії над прибутком середньої компанії галузі;

6) визначається середня величина податку за ті ж роки, і результат вираховується з «зайвого» прибутку. Залишок і є та сама премія, яку отримує компанія завдяки використанню свого інтелектуального капіталу;

7) величина чистої поточної вартості інтелектуального капіталу розраховується діленням премії на певну вартість капіталу для компанії, яка приймається в межах 10-20%.

Отримана в результаті розрахунку вартість приймається за величину інтелектуального капіталу компанії не відображеної в балансі. Ця величина - цінний додаток до того, що має компанія. До її переваг можна віднести те, що вона дозволяє порівняти між собою компанії однієї галузі, а також різні структурні підрозділи і підприємства всередині корпорації, за умови їх належності до однієї і тієї ж галузі [17,с.148].

Даний метод має істотний недолік: отриманий «зайвий» прибуток не обов'язково буде результатом ефективного використання інтелектуального капіталу. Він може обумовлюватися умовами господарювання, станом основних фондів, наявністю податкових пільг в регіоні та ін. Крім того, оцінювачу отримати достовірні відомості про стан основних фондів і результати діяльності конкурентів викликає певні труднощі.

До методів визначення дохідності активів можна віднести:

Економічну додану цінність (Стюарт, 1997 р.) - розраховується шляхом виправлення опублікованого прибутку фірми, враховуючи витрати, пов'язані з нематеріальними ресурсами. Вимірювання економічної доданої цінності свідчить про те, продуктивний інтелектуальний капітал фірми чи ні [15, с.9].

Прибуток від інтелектуального капіталу (Б. Лев, 1999 р.) - можна розрахувати відношенням нормалізованих доходів, на яку перевищено очікуваний прибуток до балансових активів [15, с.10].

4.Методи підрахунку балів.

Ідентифікуються різні компоненти нематеріальних активів або інтелектуального капіталу, генеруються і доповідаються індикатори та індекси у вигляді підрахунку балів (табл. 3). Застосування цих методів не передбачає отримання грошової оцінки інтелектуального капіталу. Вони подібні до методів діагностичної інформаційної системи і найбільш підходять для вирішення управлінських завдань.

Таблиця 3. Методи оцінки інтелектуального капіталу підрахунком балів [18, с.11]

Назва методу	Суть методу
1	2
Навігатор «Скандія» для фінансової компанії	Виділяється 30 ключових індикаторів. На додаток до традиційних фінансових показників вони включають такі напрямки: клієнтський, процесів, людський і розвитку. Індикатори клієнтського напрямку включають: кількість рахунків, кількість брокерів і кількість втрачених клієнтів. Індикатори напрямку процесів включають: кількість рахунків на одного співробітника і адміністративні витрати на співробітника. Індикатори людського напрямку включають: плинність кадрів, частку менеджерів, частку жінок-менеджерів і витрати на освіту на одного працівника. Індикатори процесу розвитку: ступінь задоволеності співробітників, маркетингові витрати на клієнта, частку часу, витраченого на освіту
Брокер технологій	Методика складається з 20 аудиторських питань. Чим менше питань, на які компанія може відповісти позитивно, тим сильніше їй необхідно сфокусуватися на посиленні ІК
Невидимий баланс	ІК ділиться на індивідуальний капітал і структурний капітал. Індикатори індивідуального капіталу: професійні навички і майстерність ключових співробітників, а також освіта, досвід, кількість співробітників на важливих процесах і т. д. Структурний капітал представляється конкурентними перевагами компанії, такими як репутація, досвід і специфічні продукти або послуги
Система збалансованих показників Нортона і Каплана	Виділяється 4 блоки показників: фінансові (підвищення вартості підприємства для власників, зростання збуту, продуктивність капіталу); клієнтські (пропозиція цінності для клієнтів - ціна, якість, час, функціональність, сервіс, зв'язку з клієнтами, марка); внутрішніх процесів (інноваційні процеси як нарощування ринкової влади, процеси управління клієнтами з метою підвищення цінності для клієнтів, оперативні процеси - досягнення операційної переваги, процеси, пов'язані з регулюванням і середовищем - формування відповідальної громадянської позиції); навчання
Методика консалтингової фірми Ernst & Young «Measures that Matter»	ІК оцінюється по 8 факторам: якість менеджменту; результативність вдосконалення продуктів; сила маркетингової позиції; корпоративна культура; політика оплати праці по відношенню до вищого менеджменту; якість комунікацій з інвесторами; якість продуктів і послуг; задоволення потреб клієнтів. Ці фактори, в свою чергу, розгортаються на 39 детальніші показники
Модель Б. Лева «Value Chain Blueprint»	Концентрується на здатності підприємства до інновацій. Виділяється дев'ять груп показників: внутрішня здатність до оновлення (дослідження, розвиток персоналу); накопичені, набуті здібності (закуплені технології, інвестиційна діяльність); ділова мережа (спільні підприємства, інтеграція клієнтів і постачальників); інтелектуальна власність; технологічна реалізація інновацій (клінічні тести, прототипи); діяльність в Інтернет (трафік на сайті, замовлення онлайн); клієнти (вартість бренду, цінність клієнтів, відтік клієнтів); ефективність (збут, прибуток, частка ринку, частка нових продуктів, продаж ліцензій); перспективи зростання (терміни виведення нових продуктів на ринок,
Індекс інтелектуального капіталу (ІК-індекс)	ІК-індекс - методика «другого покоління», націлена на побудову всеосяжної картини створення вартості в компанії. ІК-індекс намагається об'єднати кілька різних індикаторів в один індекс, і зв'язати зміни в ІК зі змінами на ринку. Підхід об'єднує стратегію, нефінансові характеристики, фінанси і додану вартість. Відмінні риси ІК-індексу: фокусування на моніторингу динаміки ІК, загальний огляд компанії, відмінний від аналізу фізичних активів
Монітор інтелектуального капіталу К.Е. Свейбі	Нематеріальні ресурси оцінюються за системою індикаторів, упорядкованих в матриці, де по одній осі виділяються компетенції персоналу, внутрішні структурні характеристики організації і клієнти, а по іншій осі - зростання (оновлення), ефективність і стабільність

ІК компанії має кілька складових елементів, на його формування та величину впливає досить велика група різних чинників. Методи підрахунку балів дозволяють відображати багатогранну діяльність компанії в цілому в сфері управління інтелектуального капіталу. Потрібно звернути увагу на те, що для компаній різних галузей однаковим може бути тільки підхід до оцінки їх інтелектуального капіталу, а набір показників буде індивідуальним [18, с.13].

Стюарт Т. запропонував три принципи, керуючись якими можна зробити правильний вибір інструментарію оцінки:

1. Не треба ускладнювати завдання. Для досить якісної і об'єктивної оцінки інтелектуального капіталу компанії потрібно, зазвичай, не більше трьох реальних показників кожного його виду - людського, структурного, споживчого - плюс один інтегральний показник, що характеризує сторону потенціалу компанії в цілому.

2. Вимірювати потрібно тільки те, що має важливе стратегічне значення для діяльності компанії.

3. Вимірювати потрібно тільки ті види діяльності, які створюють інтелектуальне багатство [19, с.227]. До даних вимог можна віднести декілька, що стосуються вибору показників інтеллектуального капіталу: а) сталість прийнятих до оцінки показників інтелектуальні капіталу протягом визначеного періоду часу; б) можливість кількісного виміру показників, бажано щоб вони входили до складу статистичної або бухгалтерської звітності; в) показники повинні відображати специфіку галузі.

Системне управління рівнем ІК має базуватися на періодичному моніторингу інтелектуального капіталу, порівняльній оцінці його рівня, розробці заходів щодо підвищення, як потенціалу інтелектуального капіталу, так і ефективності його використання. Для спрощення вирішення управлінських завдань і надання процесу системного характеру оцінка і розробка заходів щодо підвищення інтелектуального потенціалу повинна проводитися поетапно. Такий підхід дозволяє комплексно розвивати всі елементи інтелектуального капіталу, своєчасно посилити «слабкі» позиції.

Рівень ІК підприємств визначається індивідуально, проте отриманий результат за відсутності об'єкта порівняння цінності для управлінської мети не представляє. Він повинен порівнюватися з показниками конкурентів, отриманих за тим же методом. Має вестися паралельна оцінка ІК досліджуваного об'єкта і його конкурентів. На практиці досить корисно порівнювати результати оцінки одного і того ж об'єкта в різні періоди, що дозволяє виявити тенденції в розвитку інтелектуального капіталу, виявити фактори, що впливають на його рівень, встановити ті елементи, на які потрібно звернути особливу увагу.

З вище сказаного можна зробити висновок, що існує багато різних підходів та інструментів для оцінювання ІК підприємства, але усі ці методи не є досконалими. Оскільки сьогодні ІК є основою розвитку будь-якого підприємства, будь-якої форми власності, тому що дає конкурентні переваги перед конкурентами, подальші дослідження повинні спиратися на виявлення універсального методу оцінки ІК капіталу для всіх підприємств.

3. Стан, проблеми та особливості управління інтелектуальним капіталом в Україні

На сучасному етапі розвитку світової економіки та економік інших країн інтелектуальний капітал став одним із найважливіших факторів виробництва, який впливає на темпи економічного зростання. Рівень розвитку держави залежить від рівня розвитку інтелектуального капіталу суспільства та від ефективності його використання в економіці. До показників, які ми можемо використати в якості індикатора ІК відносяться такі: витрати на науково-дослідницьку роботу, показники публікаційної активності наукового сектора, частку експорту високотехнологічних товарів в структурі ВВП, рівень патентної активності в економіці країни. Усі вище названі показники показують рівень розвитку ІК та інтенсивність його використання. До показників, які показують ефективність використання інтелектуально капіталу для підвищення рівня конкурентоспроможності країни можемо віднести темп росту ВВП, частку продукції високотехнологічних галузей в ВВП, продуктивність праці в розрахунку на одного працюючого, розмір ВВП на одну особу [21, с.140].

Формування та функціонування інтелектуального капіталу в Україні визначається групою таких внутрішніх чинників, як: робоча сила; фінансово-інноваційний капітал; нематеріальні активи (інтелектуальні здібності, інтелектуальна власність, інтелектуальний потенціал, інформаційний ресурс); інформаційні технології, а також зовнішніх: характер державної економічної політики; рівень розвитку інформаційного середовища;стан інституційного, правового, інноваційного середовища; наявність сучасної ринкової інфраструктури; науково-технічні та інші умови руху капіталу.

Хоча Україна і має великий науковий потенціал його використання обмежене, тому що ще не створено належних умов для його збереження та збільшення. У підтвердження цьому можуть стати дані щодо втрат вітчизняного суспільства від імміграції науковців та висококваліфікованих спеціалістів: "за різними оцінка країна втратила від 15 до 20% інтелектуального потенціалу" [20, с.112].

Коли Україна перейшла до ринкової економіки правова база потребувала здійснення нових реформ, які були б пов'язані із захистом та використанням результатів інтелектуальної праці. Реформи проводилися для того, щоб узаконити акт використання чужої інтелектуальної праці або його заборонити, якщо цього хоче правовласник. Охорона інтелектуальної власності як форми матеріалізації інтелектуального капіталу відмічена в загальному законодавстві України та закріплена такими законами і державними правовими документами [20, с.113]:

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

3. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.

4. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р.

5. 5.Закон України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі» від 15 грудня 1993 р.

6. 6.Закон України «Про авторське право у суміжних правах» від 23 грудня 1993 р.

Головне місце в регулювання відносин в сфері інтелектуальної діяльності займає Цивільний кодекс України, Книга четверта якого - «Право інтелектуальної власності», яка містить загальні та спеціальні норми. Глава 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» визначає коло об'єктів і суб'єктів інтелектуальної діяльності, закріплює принципи, які стосуються охорони відповідних прав, визначає загальні правила використання інтелектуальної власності та дії щодо захисту порушених прав. Спеціальні правила, які стосуються особливостей створення і використання певного об'єкта вміщені у розділах 36-46 Книги четвертої Цивільного кодексу України, а також у Книзі п'ятій ЦК (розд. 75, 76), в якій також врегульовуються відносини, що стосуються розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Зараз сферу інтелектуального капіталу в Україні регулюють 37 законів і більше ніж 100 підзаконних актів, дія яких поширюється не менше ніж на 16 самостійних об'єктів авторського права в галузі науки, літератури й мистецтва, три види об'єктів суміжних прав, дев'ять видів промислової власності й на сферу захисту від недобросовісної конкуренції [22, с.98].

Основними проблемами розвитку інтелектуального капіталу в Україні є:

ь Недостатнє фінансування в науково-дослідницьку діяльність.

ь Мала частка науковців у загальній кількості зайнятого населення.

ь Недостатній рівень фінансування в освіту.

ь Низька оплата праці за наукову діяльність.

На сьогоднішній день витрати України на науково-дослідницькі та дослідницько-конструкторські роботи є незадовільними [23]. У 2016 році загальний обсяг витрат на виконання наукових досліджень і розробок власними силами організацій становив 11530,7 млн.грн. Частка загального обсягу витрат у ВВП становила 0,48%, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету - 0,16%. За даними 2015 року, частка обсягу витрат на НДР у ВВП країн ЄС-28 у середньому становила 2,03%. Більшою за середню частка витрат на дослідження та розробки була у Швеції - 3,26%, Австрії - 3,07%, Данії - 3,03%, Фінляндії - 2,90%, Німеччині - 2,87%, Бельгії - 2,45%, Франції - 2,23%; меншою - у Кіпрі, Румунії та Латвії (від 0,46% до 0,77%).

Таблиця 4. Динаміка витрат на виконання наукових досліджень і розробок за видами робіт в Україні у 2010-2016 рр., млн..грн [23]

Рік	Усього, у фактичних цінах	У тому числі на виконання
		фундаментальних наукових досліджень	прикладних наукових досліджень	науково-технічних (експериментальних) розробок
1	2	3	4	5
2010	8107,1	2175	1589,4	4342,7
2011	8513,4	2200,8	1813,9	4498,7
2012	9419,9	2615,3	2023,2	4781,4
2013	10248,5	2698,2	2061,4	5488,9
2014	9487,5	2452	1882,7	5152,8
2015	11003,6	2460,2	1960,6	6582,8
2016	11530,7	2225,7	2561,2	6743,8

Інвестиції в інтелектуальний капітал є найважливішим елементом сталого розвитку будь якого сучасного підприємства. Вони сприяють підвищенню ефективності діяльності на всіх економічних рівнях, призводять до зростання доходів та прибутку за рахунок зростання якості людського капіталу, підвищують конкурентоспроможність продукції, підприємства, країни, забезпечують подальший розвиток економіки. На діаграмі видно, як змінювалася величина інвестицій в наукові дослідження та розробки протягом 2010-2016 рр. У 2016 році інвестиції збільшилися на 27,5% порівняно з 2010 роком (рис.3).

У 2016 році 19,3% загального обсягу витрат були спрямовані на виконання фундаментальних наукових досліджень, які на 91,7% профінансовано за рахунок коштів бюджету [23]. Частка витрат на виконання прикладних наукових досліджень становила 22,2%, які на 49,5% фінансувалися за рахунок коштів бюджету та 31,2% - за рахунок коштів організацій підприємницького сектору. На виконання науково-технічних (експериментальних) розробок спрямовано 58,5% загального обсягу витрат, які на 37,4% профінансовані організаціями підприємницького сектору, 34,0% - іноземними фірмами та 13,5% - за рахунок власних коштів. Майже половина обсягу витрат, направленого на виконання фундаментальних наукових досліджень припадала на галузь природничих наук, майже чверть - технічних, 9,9% - сільськогосподарських. На виконання прикладних наукових досліджень спрямовано 44,9% витрат галузі технічних наук, 24,5% - природничих, 11,1% - сільськогосподарських. Більша частина (86,2%) витрат на виконання науково-технічних (експериментальних) розробок припадає на галузь технічних наук.

Рисунок 3. Інвестиції в наукові дослідження та розробки 2010-2016рр.(млн.грн)

Частка науково-технічних послуг є найменшою, тому можна сказати, що ринок інтелектуальних продуктів нерозвинений на достатньому рівні, що ускладнює формування інтелектуального капіталу. Загальний обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт у 2015 році збільшився на 2743,9 млн. грн. в порівнянні з 2010 роком.

Таблиця 5.

Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт в Україні [23]

	Всього, у фактичних цінах	У тому числі	Питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП
		фундаментальні дослідження	прикладні дослідження	розробки	науково-технічні послуги
	млн. грн	млн.грн	млн.грн	млн.грн	млн.грн	%
2010	9867,1	2188,4	1617,1	5037	1024,6	0,9
2011	10349,9	2205,8	1866,7	4985,9	1291,5	0,79
2012	11252,7	2621,9	2057,7	5369,9	1203,2	0,8
2013	11781,1	2695,5	2087,8	5772,8	1225,1	0,8
2014*	10950,7	2475,2	1910,2	5341,5	1223,8	0,69
2015*	12611	2465,6	2271,3	6523	1351,1	0,64

Упродовж 2016 р. наукові та науково-технічні роботи виконували 24853 організації, більша частина з яких (24304) відноситься до малих підприємств, 547 - до середніх, 2 - до великих [23].

Загальна кількість працівників організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи у лютому 2018 року становила 241,5 тис. що на 9,4% більше, ніж на кінець 2017 року (218,7 тис. осіб).

У 2016р. частка виконавців наукових досліджень і розробок (дослідників, техніків і допоміжного персоналу) у загальній кількості зайнятого населення становила 0,49% (у 2014р. - 0,54%, у 2015р. - 0,52%,), у тому числі дослідників - 0,32% (0,35% і 0,34%). За даними Євростату, у 2014р. найвищою ця частка була у Фінляндії (3,27% і 2,33%), Данії (3,16% і 2,1%), Ісландії (2,96% і 2,02%) та Швеції (2,71% і 1,73%); найнижчою - у Румунії (0,46% та 0,28%), Туреччині (0,68% та 0,57%) та Кіпрі (0,70% та 0,49%). З діаграми (рис.4) видно, що частка виконавців наукових робіт у загальній кількості зайнятого населення в Україні є найменшою станом на 2016 рік [23].



Рисунок 4. Частка виконавців наукових досліджень у загальній кількості зайнятого населення у % (2016 р.)

Упродовж 2016р. наукові та науково-технічні роботи в Україні виконувало 978 організацій, 44,3% з яких відносилися до державного сектору економіки, 40,3% - до підприємницького, 15,4% - вищої освіти. Загальна кількість працівників організацій, які виконували наукові та науково-технічні роботи, на кінець 2015р. становила 101,6 тис. осіб, з яких 53,0% - дослідники, 9,9% - техніки, 18,7% - допоміжний персонал, 18,4% - інші працівники [23].

Через низьку оплату праці (рис.5) працівники, зайняті у сфері освіти та науково-технічної діяльності, виїжджали закордон з метою навчання, стажування, підвищення кваліфікації або ж професійної реалізації. За 2016 рік таких працівників налічувалось 3,6 тис [23].

У 2016 році Україна посідала 85-е місце серед усіх країн світу за індексом людського розвитку, порівняно з 2012 роком вона опустилася на 12 позицій. За показником якості освітньої системи Україна на 56-му місці.

Одним із головних чинників людського розвитку, який формує інтелектуальний потенціал в Україні є освіта. На сьогоднішній день держава забезпечила значні досягнення щодо охоплення освітою населення, але все ж, рівень державного фінансування залишається недостатнім, тому це відображається на освіченості населення.

Рисунок 5. Рівень заробітної плати у розрахунку на 1 особу за 2016 рік.

Згідно Закону України «Про освіту» держава має забезпечувати бюджетні асигнування на освіту в розмірі не менш як 10% від національного доходу. Додаткові кошти на фінансування освіти можуть надходити від навчання; оплати за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інше.

Освіта є пріоритетною сферою інвестування розвитку інтелектуального капіталу в Україні. Інвестиції в загальну та спеціальну освіту покращують якість, підвищують рівень і запас знань людини , тим самим збільшуючи обсяг та якість інтелектуального потенціалу людини. В цілому, інвестиції у вищу освіту сприяють формуванню висококваліфікованих фахівців, праця яких більш ефективно впливає на темпи економічного зростання. З графіка видно (рис.6), що капітальні інвестиції в освіту в 2016 році збільшилися на 438,9 млн. грн, що свідчить про підвищення рівня освіти та інтелектуального капіталу [23].

...