Мета статті - теоретико-методологічне обґрунтування підходу до управління інноваційним розвитком шляхом проекції моделі потрійної спіралі на інноваційну систему.

III. Результати

Для обґрунтування підходу до формування системи управління інноваційним розвитком на основі моделі потрійної спіралі, перш за все, охарактеризуємо основну ідею, закладену в понятті “інноваційна система”. Ідея полягає в тому, що інноваційний розвиток - це не просто сукупність певних інноваційних проектів та можливостей їхреалізації, а й розвиток системи чинників і умов, необхідних для реалізації інноваційної діяльності - інноваційної системи. При цьому самі інновації, а також процес їх створення та поширення є водночас і індивідуальним, і колективним актом.

Прийнято вважати, що інноваційна система складається, по-перше, із мереж індивідів та організацій, які породжують, розвивають, поширюють і використовують інновації та в комплексі створюють інноваційну інфраструктуру; по-друге, із наявного інноваційного потенціалу, що включає ресурсну базу та систему суспільних відносин, які складаються на мікро-, мезо - і макрорівнях реалізації інноваційної діяльності. Значущу роль у цих процесах відіграє відповідне нормативно-правове забезпечення та рівень інноваційної культури, відсутність якої є однією з головних причин інноваційної стагнації.

Розкриємо детальніше поняття інноваційної інфраструктури та інноваційного потенціалу. Згідно із Законом України “Про інноваційну діяльність” від 04.07.2002 р. № 40-IV [8], інноваційна інфраструктура - це “сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно - комунікативні, юридичні, освітні тощо) ” [8].

Інноваційна інфраструктура - один із основних компонентів забезпечення інноваційного розвитку, і саме від рівня її розвитку залежить активізація інноваційної діяльності та приплив інвестицій для її реалізації. Але, як зазначено вище, цілісність інноваційної системи має забезпечувати не тільки розвинута інноваційна інфраструктура, а й наявний інноваційний потенціал.

У Великій радянській енциклопедії зазначено, що в широкому значенні потенціал (лат. potentia - сила) - це “наявні засоби, запаси, джерела, а також засоби, що можуть бути мобілізовані та застосовані для досягнення визначеної мети, вирішення певного завдання, використання можливостей як окремої особи, так і суспільства та держави в цілому у певній сфері" [7]. У Законі України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16.01.2003 р. № 433-IV [9] зазначено, що інноваційний потенціал - це “сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки" [9] (до речі, у цьому законі визначено і поняття інноваційної культури як складової інноваційного потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної й соціально-психологічної підготовки особистості та суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах). Слід зазначити, що цей закон уже втратив чинність, а в чинному нині Законі України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 08.09.2011 р. № 3715-VI [10] відповідні дефініції вже відсутні.

На основі згаданих дефініцій інноваційний потенціал окремої території можна ототожнити із сукупністю всіх видів ресурсів (економічних, фінансових, виробничо-технологічних, людських, інтелектуальних, культурних, правових тощо), наявних у розпорядженні територіальних громад і використовуваних ними під час здійснення діяльності зі створення нового і/або вдосконаленого продукту, забезпечення інтенсивного розвитку виробництва, зміни характеру праці, суспільного відтворення.

Інноваційний потенціал як стратегічну категорію можна розглядати як сукупність потенційних можливостей, які створюються з урахуванням усіх ресурсних та інфраструк - турних компонентів для використання нововведень у виробничій, фінансовій, управлінській, комерційній та інших сферах діяльності відповідно до стратегічних пріоритетів і цілей розвитку, а також готовності громади виконувати поставлені інноваційні завдання.

Оскільки системний підхід передбачає цілісний погляд на предмет та об'єкт дослідження, співвідношення вищезгаданих компонентів інноваційної системи в контексті забезпечення інноваційного розвитку схематично зображено на рис.1. Отже, основними елементами інноваційної системи є інноваційний потенціал, інноваційна інфраструктура та інноваційні процеси. Вони є необхідною умовою інноваційного розвитку. Водночас підґрунтям інноваційної системи є релевантне нормативно-правове забезпечення та окремо виділена нами належна інноваційна культура як одна зі складових інноваційного потенціалу.

Побудована таким чином (рис.1) інноваційна система забезпечує реалізацію інноваційної діяльності на будь-якому рівні (країна/регіон/муніципальне утворення/підприємство або організація). Але при цьому слід виділити ще один надважливий аспект забезпечення інноваційного розвитку - управлінський, який на рис.1 умовно відображає інкорпорування компонентів інноваційної системи в єдиний процес, що забезпечує певний напрям і “режим” реалізації інноваційної діяльності щодо досягнення її мети шляхом виконання управлінських функцій: планування, організації, мотивації та контролю.

Зазначимо, що для забезпечення ефективності управління інноваційним розвитком наявності тільки необхідних умов недостатньо (це як у математиці - потрібні ще й достатні умови, бо тільки разом вони забезпечують “компактність" або “передкомпакт - ність" певної множини, а для нашого випадку - комплексність і цілісність інноваційної системи). Згідно з класикою менеджменту, можна визначити достатню умову управління інноваційним розвитком таким чином (рис.2).

У верхньому лівому куті (рис.2) акцентовано увагу на логотипі, який символізує так звану “потрійну спіраль”. Цей логотип умовно відображає взаємодію трьох інститутів - акторів, що відіграють вирішальну роль у реалізації інноваційної діяльності й управлінні нею та входять до складу інфраструктурних елементів інноваційної системи. Саме таку потрійну “надбудову”, на наш погляд, слід розглядати як достатню умову забезпечення інноваційного розвитку. Відносини між інститутами потрійної спірали повинні будуватися на основі партнерства, системи договорів та контрактів (контрактингу), соціального діалогу й соціальної відповідальності, що в комплексі має забезпечити їх трансінституці - ональний та синергетичний ефект. Як окремий випадок організація взаємозв'язків між інститутами може реалізуватися на засадах міжмуніципального співробітництва або між - секторного партнерства.

Умовні позначки:

ІР - інноваційний розвиток;

ІД - інноваційна діяльність.

Рис.2. Управління інноваційним розвитком

Отже, необхідними та достатніми умовами забезпечення успішності інноваційного розвитку є:

1) розвинута інноваційна система, відповідна нормативна база, належна інноваційна культура (формальні ознаки, наявність яких свідчить про дотримання необхідних умов успішності інноваційного розвитку);

2) наявність системи налагоджених взаємозв'язків і відносин інститутів, що входять до інноваційної системи, забезпечують трансінституціональний та синергетичний ефект і є суб'єктами управління інноваційним розвитком (неформальні ознаки, які свідчать про наявність достатніх умов).

З метою подальшого обґрунтування підходу до управління інноваційним розвитком шляхом проекції моделі потрійної спіралі розкриємо детальніше сутність та ефект (результат впливу) останньої на інноваційну систему.

Прообразом потрійної спіралі можна вважати теоретико-філософський погляд на форми самоорганізації та співробітництва еволюційної теорії. Головна ідея еволюційної теорії, покладена в основу концепту потрійної спіралі, - інерційність траєкторій технологічного розвитку, які справляють визначальний вплив на процеси економічного зростання. Від траєкторії технологій, що склалася на певний час, залежить навіть тип державного устрою [1] (прихильники цієї теорії доводять, що країна, технологія якої спеціалізується на виробництві товарів кінцевого споживання, має демократичну та децентралізовану політичну систему).

Отже, ключові вимоги зазначеної теорії такі [17]:

у певних умовах інституційні й когнітивні структури стають нестійкими та неада - птованими до поточної ситуації;

розвиток цих структур (коеволюція) породжує історично нові форми структур і тимчасово вирішує проблеми невідповідності, складності та невизначеності у більш ранніх системах;

вирішальну функцію в цьому динамічному процесі виконує час, але саме із часом виникають нові невизначеності й труднощі, які супроводжуються новими невідповідностями (інституційними і ког - нітивними), що породжує подальші цикли коеволюції.

Таким чином, інтерпретація зазначених вище вимог у контексті ідеї потрійної спіралі може мати різне змістове навантаження. Так, модель потрійної спіралі організована відповідно до принципів перехрещення трьох множин відносин. Це дескриптивна модель (або аналітична модель-опис), що визначає множину інституціональних механізмів організації відносин між трьома динамічно уособленими системами, відносини між якими побудовані на основі партнерства або соціального договору [1]. У цій моделі кожен з інститутів забезпечує виробництво знань за рахунок створення гібридних інституційних форм, які знижують невизначеності та невідповідності. У науковій літературі найчастіше зустрічаються такі варіанти так званого триплекса: “наука - технологія - суспільство”; “наука - промисловість - природа”; “наука - економіка - уряд” [3] (цікаво, що сучасній медицині також відома “потрійна спіраль Мілтона Еріксона”, яка являє собою інструмент “занурення” людини в транс шляхом створення трьох (і більше) метафор, об'єднаних одна з одною функціонально або за змістом (залежно від цілей трансу) і в певній послідовності [12]).

Передумовою виникнення концепту потрійної спіралі стала метафора математичної задачі щодо опису відносного руху трьох тіл, яка не має загального (єдиного) розв'язку. Але можливі часткові розв'язки для деяких конкретних початкових умов [3]. Тому як певна модель потрійна спіраль зручна стосовно нелінійних, поліваріантних і статистично детермінованих процесів, притаманних інноваційному розвитку. У російській науці цю модель активно використовували з кінця 1980-х рр. у філософії та синергетиці - для опису нерівноважних, нелінійних процесів самоорганізації складних систем.

Основний постулат моделі потрійної спіралі Г. Іцковіца та Л. Лейдесдорфа полягає в тому, що в системі інноваційного розвитку домінують інститути, відповідальні за виробництво нового знання. Але останнім часом виникає все більше наукових дискусій про те, який із зазначених інститутів має домінувати в потрійній спіралі.

Автори праці [16] вважають таким інститутом саме “університет” (в умовах України він може бути представлений не тільки вищими навчальними закладами, а й регіональними науковими центрами та установами НАН України, науково-дослідними інститутами, іншими науковими організаціями, які здійснюють наукову діяльність у країні, проводять фундаментальні та прикладні дослідження й розробки міждисциплінарного характеру). Аналізуючи проекцію моделі потрійної спіралі Г. Іцковіца та Л. Лейдесдорфа на обґрунтовану нами інноваційну систему, бачимо, що на початковому етапі - під час генерації знань - взаємодіють влада та університет, потім, під час трансферу технологій, університет співпрацює з бізнесом, а на ринок інноваційний продукт виводять влада та бізнес.

Як зазначає О. Якименко [15], практично всі провідні університети світу, зокрема Оксфордський університет, Массачусетсь - кий технологічний інститут, Стенфордський університет, мають у своїй структурі потужні науково-дослідні центри.О. Якименко підтверджує думку Г. Іцковіца та Л. Лейдесдор - фа, що нині у світі університети є ядром інноваційної діяльності: вони тісно співпрацюють з виробництвом, проводячи дослідження, необхідні для вдосконалення продуктів чи послуг, і тим самим стають “головним центром докладання ресурсів держави до розвитку інновацій" [15].

У праці І. Єгорова [2] зазначено, що найважливішими компонентами в згаданій спіралі є не університети, а компанії, які створюються на стику бізнесу та освіти за активного сприяння держави. Таким чином, він переміщує акцент з “університету" на “бізнес”, водночас критикуючи попереднього автора: “говорити, що університети “головніші” у створенні таких компаній, як це робить О. Якименко, немає сенсу" [2].

У свою чергу, автори праці [11] вважають, що специфіка соціокультурного, геопо - літичного, ресурсного та законодавчого забезпечення України взагалі не дає змоги реалізувати “методологію потрійної спіралі" як інноваційної системи України (цікаво, що під інноваційною системою вони розуміють саме державу, бізнес та університети, що, на наш погляд, дещо звужує наше трактування цього поняття).

Головною причиною вони вважають неможливість у чинному нормативно-правовому полі при “інфантильному” до нових знань бізнесі висунення до університетів нових вимог - підприємництва, інкубації тощо, а саме ці функції, як стверджують автори [11], мають ключовий статус у потрійній спіралі. Тому науковці пропонують “розширену модель” потрійної спіралі: як четвертий інститут вони розглядають “кластер” малих інноваційних підприємств (хоча питання застосування поняття “кластер” у цьому контексті є дещо спірним - як свідчать результати наших попередніх досліджень, характерною ознакою кластера є його формування саме на основі поєднання зусиль науки, влади та бізнесу; традиційно до складу кластера входять певні інститути підтримки (наприклад, органи державного управління або органи місцевого самоврядування), виробничі та комерційні структури (організації-виробники, постачальники тощо), науково-дослідні організації, вищі навчальні заклади, що певним чином кореспондує з ефектом потрійної спіралі Г. Іцковіца та Л. Лейдесдорфа).

Отже, розуміння потрійної спіралі Г. Іцко - віцем та Л. Лейдесдорфом дещо відрізняється від того, як її тлумачать автори праць [2; 11]. Для досягнення мети дослідження виокремимо функцію потрійної спіралі, яку вона виконує в інноваційній системі.

Для цього проекцію моделі потрійної спіралі на інноваційний розвиток подамо у вигляді ефектів від діяльності інститутів (суб'єктів інноваційної діяльності), інкорпорованих до інноваційної системи (рис.3).

Умовні позначки:

1 - генерація знань, формування банку ідей, продукування інновацій, трансфер технологій;

2 - державне регулювання, активізація, мотивація, стимулювання, лобіювання, демонополізація;

3 - виробництво інновацій, фінансування, поширення, забезпечення конкурентоспроможності, акумуляція досвіду та кращих практик.

Рис.3. Управління інноваційним розвитком шляхом проекції моделі потрійної спіралі на інноваційну систему

Як стверджують Г. Іцковіц та Л. Лейдес - дорф, кожен з інститутів (влада - бізнес - університет) відіграє свою роль у забезпеченні інноваційного розвитку. Формування системи управління інноваційним розвитком на основі моделі потрійної спіралі показує “включення” у взаємодію зазначених інститутів на кожному етапі реалізації інноваційного проекту та створення інноваційного продукту [14] (рис.4), що, як зазначалося вище, зумовлює їх трансінсти - туціональний та синергетичний ефект.

Вище йшлося про інерційність траєкторій технологічного розвитку, які справляють визначальний вплив на процеси економічного зростання та покладені в основу концепту потрійної спіралі. Ефект потрійної спіралі, дійсно, ускладнює уявлення про характер зв'язків між розвитком, його когнітивним та інституційним середовищем. Траєкторія технологічного розвитку, що складається при цьому, залежить від конкурентоспроможності інноваційного продукту в середовищі, де відбувається взаємодія ринку та інновації. Як зазначає автор праці [1], питання їх взаємодії належать до питань еволюційної теорії, більша частина зворотних зв'язків при цьому не враховується. У потрійній спіралі наявність мережі зв'язків між акторами приводить до змін не тільки самих акторів, а й взаємозв'язків між ними.

Нові технології (продукти інноваційної діяльності) проходять відбір на основі ринкової конкуренції. Технології, що “перемогли”, адекватні певному типу ринку, забезпечують локальний “оптимум” на ньому. Дії учасників певного сегмента потрійної спіралі будуть спрямовані на збереження статус-кво і досягнення монопольного становища тієї або іншої технології на обраному ринку. Якщо ін - ституційна компонента спіралі, що на цей момент часу забезпечує контроль за реалізацією інноваційної діяльності, також відповідає цій траєкторії (наприклад, влада шляхом відповідного державного регулювання та законодавчих актів забезпечує сприятливі умови для виробництва певної інновації та її поширення), то технологія змінюватиметься відповідно до життєвого циклу цієї інновації [1]. За таких умов може виникнути ситуація, коли інтереси учасників спрямовані на недопущення або обмеження появи нових технологій у цій сфері. Подібна монополія зберігається доти, поки принаймні два компоненти спіралі (наприклад, влада й університет або влада та бізнес) не створять відповідні умови для появи нової, ефективнішої інновації, виробництво якої приведе до зміни траєкторії.

Рис.4. Рівень взаємодії окремих інститутів на етапах створення інноваційного продукту [14]

Велику роль у забезпеченні інноваційного розвитку по траєкторії, що склалася інерційно, відіграють традиційні управлінські функції: планування, мотивація та контроль. Важливо не тільки своєчасно спрогнозувати та запланувати можливі ефекти та наслідки від створюваних інновацій, а й передбачити можливість виникнення альтернативних траєкторій. Під час поширення інновацій на перший план виходить функція моніторингу та контролю - на підставі аналізу результатів виконання цих функцій можна скоротити життєвий цикл інновації за рахунок стимулювання виробництва нових інновацій - продуктів-конкурентів. Провідну роль в управлінні цим процесом можуть відігравати вже інші інститути потрійної спіралі. Саме на підставі рекурсивної структури зв'язків та інституційних компонентів контролю створюється можливість переходу від однієї траєкторії до іншої [1], що забезпечує успішність управління інноваційним розвитком на основі потрійної спіралі.

Модель потрійної спіралі в забезпеченні інноваційного розвитку вже зацікавила світ. Її популярність є безперечною. Наприклад, у Росії на базі Томського інституту інноватики ТУСУР у вересні 2012 р. було відкрито Російське відділення міжнародної Асоціації потрійної спіралі [14], діяльність якого спрямована на сприяння дослідженням та аналіз питань взаємодії між університетами, фірмами та урядом РФ під час реалізації інноваційної діяльності та управління нею, організації міжнародного обміну вченими, проведення міжнародних симпозіумів, що відповідають науковим інтересам учених, студентів і практиків.

Управління інноваційним розвитком на основі моделі потрійної спіралі в Україні має свої особливості, пов'язані як з економічною, так і з соціально-політичною ситуацією в країні. Це стосується і специфіки державного регулювання сфер науки та інноваційної діяльності, і низької активності бізнесу у створенні інноваційного продукту, і недостатньої наукової бази. Останнє, у свою чергу, пов'язано не тільки з обмеженістю фінансування наукової галузі, а й з проблемою кадрового забезпечення (відсутністю мотивованих молодих кваліфікованих працівників, здатних проводити фундаментальні дослідження безпосередньо в “університетах”, як того “вимагає” потрійна спіраль (вітчизняний науковий комплекс представлений переважно державним сектором, й основний обсяг фундаментальних науково-дослідних робіт здійснюють не ВНЗ, як у більшості країн світу, а установи НАН України та інші науково-дослідні організації). Крім того, саме молоді дослідники - випускники ВНЗ - мають поповнювати науковий потенціал, який впливає на формування належної інфраструктури довкола університетів для сприяння розвитку взаємозв'язків між наукою та бізнесом.

Специфіка управління на основі моделі потрійної спіралі в Україні стосується і бізнесу, зокрема великого: поки що він не зацікавлений у реалізації інноваційної діяльності через її надто високу ризикованість, що також пов'язано з недосконалістю нормативно-правової бази в цій сфері.

IV. Висновки