Управління державним боргом як складова системи антикризового регулювання економіки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Виникнення та розгортання кризових явищ в економічній системі країни зумовлюють необхідність розробки та впровадження урядом ефективної системи антикризового регулювання економіки. Негативні наслідки трансформаційної кризи 1991-1999 рр., світової фінансової кризи 2008-2009 рр. та політичної кризи 2013-2014 рр., проявами яких є майже постійний дефіцит державного бюджету, значне падіння обсягів виробництва, зростання розміру державного боргу країни та його нераціональна структура, засвідчили, що на сьогодні в Україні відсутня ефективна система антикризового регулювання економіки. Це пов'язане, з одного боку, із стратегічною невизначеністю основних пріоритетів розвитку, в тому числі інтеграційних, на фоні постійних політичних протиріч, які справляють лише деструктивний вплив на економічну систему, а з іншого з недостатністю ґрунтовних теоретичних досліджень та практичного досвіду в даній галузі.

Дослідженню питання антикризового управління присвячено чималу кількість наукових праць, однак, більшість з них стосується антикризового управління на мікрорівні, тоді як на макрорівні даному питанню не приділено достатньої уваги. Серед зарубіжних та вітчизняних вчених у сфері державного антикризового регулювання можна назвати Е. Короткова, Л. Колінець, А. Олешко, В. Гейця, Я. Жаліла.

В той же час, поглиблення кризових явищ в політичній сфері та їх негативний вплив на економіку зумовлюють пошук джерел для виходу з неї, у зв'язку з чим, зростає актуальність дослідження питання управління державним боргом в умовах кризи як елемента системи антикризового державного регулювання.

Метою статті є узагальнення та конкретизація теоретичних аспектів системі антикризового регулювання економіки та управління державним боргом як її складової.

Виникнення криз є закономірним явищем розвитку будь-яких систем.

Цей факт пояснюється тим, що кожна система має два діалектично взаємообумовлені стани свого існування: функціонування і розвиток. Е. Коротков визначає функціонування системи як підтримку її діяльності, збереження різноманітних функцій, які визначають її цілісність та сутнісні характеристики. При цьому розвиток розглядається як придбання нової якості, що змінює стабільність й умови функціонування [1, с. 15]. Функціонування стримує розвиток, оскільки передбачає баланс, а в ході розвитку руйнуються деякі процеси функціонування, що призвели до диспропорціоналізації. Також в процесі розвитку створюються стимули та умови для переходу на нову, більш якісну, стадію функціонування системи, що підтверджує закономірність циклічного настання криз.

Етимологічно термін «криза» походить від грец. krisis, що означає рішення, переломний момент, кінець [2, с. 91]. В сучасному тлумачному словнику української мови криза визначається як різка зміна звичайного стану речей; злам, загострення становища [3, с. 586]. В російському енциклопедичному словнику криза це 1) різкий, крутий перелом в будь-чому, важкий перехідний стан; 2) гостре ускладнення з будь-чим, важке становище [4]. У сучасному англійському тлумачному словнику «Collins English Dictionary» наводиться таке визначення: «криза це нестабільний період, особливо надзвичайна проблема або небезпека в політиці, економіці і т.д.» [5].

В економіці виникнення кризових явищ може відбуватися під впливом як внутрішніх (ендогенних), так і зовнішніх (екзогенних) факторів. Зовнішні ефекти проявляються у зв'язку із глобалізацією та пов'язані з тенденціями розвитку інших країн, світових ринків капіталів та міжнародних фінансів. Внутрішні причини можуть бути спричинені циклічністю розвитку економіки, виникати у вигляді занепаду окремих її галузей або поширюватися на економічну систему з інших сфер (політичні кризи, екологічні катастрофи тощо).

Попередження криз та подолання їх негативних наслідків є прерогативою держави. Залежно від ефективності державного антикризового регулювання, вплив кризових явищ на економічну систему країни може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Так, при ефективному державному регулюванні, своєчасному передбаченні загрози виникнення кризи, точному виявленні причин, визначенні взаємозв'язків з іншими сферами, відбувається «очищення» від дисбалансуючих факторів, а економічна система переходить на якісно новий етап функціонування. В той же час, при неефективному управлінні кризові явища можуть загострюватися, викликати ланцюгові реакції поширення негативного впливу на інші сфери. Слід відмітити, що на сьогоднішній день в світі не розроблено єдиної універсальної антикризової програми. Однак, питання розробки ефективного антикризового регулювання постійно перебуває в полі досліджень науковців.

Щодо змісту даного поняття, то російські вчені розглядають антикризове регулювання як процес, за допомогою якого здійснюється вплив держави на економіку з метою скорочення строків і зменшення глибини кризи, а також пом'якшення його негативних соціально-економічних наслідків [6, с. 8].

Серед вітчизняних науковців дане питання досліджувала Олешко А.А. Відповідно до її точки зору, антикризове регулювання це сукупність заходів цілеспрямованого впливу органів державного управління на попередження та захист соціально-економічної системи й окремих суб'єктів ринкових відносин від кризових ситуацій з метою стабілізації і адаптації соціально-економічної системи до умов, що змінюються [7].

Узагальнюючи наведені визначення, будемо розглядати антикризове регулювання економіки як комплексну систему заходів цілеспрямованого впливу держави на функціонування соціально-економічної системи з метою попередження виникнення кризових ситуацій або подолання (ліквідації) наслідків шляхом розробки та реалізації антикризових програм та/або програм розвитку.

Варто відзначити, що розробка системи антикризового регулювання має здійснюватися з урахуванням принципів системного підходу (цілісність, ієрархічність побудови, структуризація, множинність, системність).

Так, згідно з принципом ієрархічності кожна система є підсистемою системи вищого рівня та складається із сукупності підсистем нижчого порядку. У зв'язку з цим, система антикризового регулювання економіки є підсистемою державного регулювання економіки та має наступну структуру (рис. 1).

Рис. 1

Система антикризового регулювання економіки передбачає наявність таких її взаємопов'язаних елементів: мета, завдання, об'єкт, суб'єкт, підсистема раннього попередження кризи, методи, інструменти, важелі регулювання та система контролю.

Метою антикризового регулювання економіки є попередження виникнення кризових явищ або, у випадку, якщо запобігти неможливо, розробка заходів, спрямованих на подолання кризи (усунення причин, подолання негативних наслідків, скорочення строків, зменшення глибини кризи).

Об'єкт антикризового регулювання визначається залежно від типу кризи (циклічна, структурна), сфери її виникнення (валютна, банківська, боргова), взаємозв'язків з іншими сферами. У зв'язку з цим, об'єктом антикризового регулювання може виступати економічний цикл, зайнятість, грошовий обіг, платіжний баланс, державний борг тощо.

Суб'єктами антикризового регулювання виступають державні органи влади (управління), які беруть участь в розробці, прийнятті та реалізації антикризових заходів і програм.

Наступним елементом системи антикризового регулювання економіки є підсистема раннього попередження кризи. Вона полягає у регулярному здійсненні моніторингу спеціально розробленого набору фінансових та макроекономічних показників, негативні тенденції в змінах яких або досягнення їх критичних (граничних) значень стають сигналом настання кризової ситуації та необхідності реалізації превентивного антикризового регулювання.

Перелік індикаторів, які подають сигнали про настання кризи, в різних країнах диференціюється залежно від специфіки побудови їх фінансових системи, міжнародних економічних зв'язків, ступеня інтеграції в світове господарство. Так, вченими Московського інституту економіки перехідного періоду були проаналізовані показники, які найчастіше згадувалися у науковій літературі 1978-2000 років в контексті пошуку статистично значущих індикаторів. В результаті було відібрано двадцять один індикатор, серед яких були темп зміни ВВП, динаміка промислового виробництва, сальдо поточного рахунку платіжного балансу, золотовалютні резерви, зовнішній борг, умови торгівлі, імпорт, експорт, реальний ефективний курс національної валюти, чистий відплив капіталу, втеча капіталу, реальна процентна ставка на міжбанківському ринку, серед між внутрішньою ставкою відсотку і ставкою LIBOR, відношення ставки за кредитами до ставки за депозитами, ІСЦ, внутрішній кредит, грошовий мультиплікатор, депозити, відношення грошової маси до золотовалютних резервів, «надлишкова» пропозиція грошей у реальному вираженні, індекс тиску на валютний ринок [8, с. 44].

Від ефективності роботи системи моніторингу індикаторів кризових явищ в економіці залежить своєчасність реалізації антикризових заходів, глибина кризи та масштаби її наслідків.

Конкретні завдання антикризового регулювання формулюються залежно від стратегічного плану уряду подолання кризових ситуацій.

Формою реалізації антикризового регулювання є розробка антикризових програм та/або програм розвитку.

Інструменти державного антикризового регулювання поділяються на адміністративні та економічні. Адміністративні пов'язані зі створенням чи реорганізацією інституційних одиниць, що представляють собою державні інститути (агентства, міністерства, фонди, управління тощо). Економічні інструменти полягають у застосуванні важелів фінансової політики. Державна фінансова політика здійснюється за такими основними напрямами як бюджетна, податкова, валютно-фінансова, грошово-кредитна, боргова політики.

До основних важелів фінансової (фіскальної та монетарної) політики можна віднести державний борг, податки та збори, грошову емісію. Застосування кожного із них має як переваги, так і недоліки, які повинні враховуватися при розробці державних антикризових заходів. Так, досвід показує, що для покриття дефіциту бюджету не слід здійснювати грошову емісію, оскільки це призводить до інфляції. Підвищення податкового навантаження, з метою збільшення надходжень до бюджету в умовах кризи, зумовить скорочення споживчого попиту та збільшить ризик банкрутства підприємств. При цьому використання державних запозичень дозволяє уряду країни відкласти у часі підвищення податкового навантаження та залучити додаткові ресурси, які сприятимуть підвищенню сукупного попиту та стимулюванню економіки у неінфляційний спосіб.

Однак, вдавання до залучення державного боргу має і ряд недоліків. Основними з них є декапіталізація у вигляді відсотків за користуванням кредитами, зниження рівня фінансової безпеки країни, ризик виникнення ефекту «боргової спіралі». Отже, можна зробити висновок, що збільшення державного боргу в період кризи є неминучим ефектом, однак наслідки від його залучення для економіки залежать від ефективності управління ним.

Під управлінням державним боргом розуміють цілеспрямовану діяльність держави та уповноважених нею органів з акумуляції, використання і контролю за грошовими коштами, отриманими у формі державних кредитів. При цьому управління державним боргом можна розглядати в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні управління державним боргом включає діяльність держави за всіма напрямами, що впливають на стан державної заборгованості (у сфері бюджету, особливо при управлінні бюджетним дефіцитом; у сфері податкового регулювання при збільшенні або зменшенні податкового тиску; у сфері банківської діяльності при обслуговуванні державної заборгованості тощо). У вузькому значенні управління державним боргом охоплює діяльність, пов'язану з випуском і розміщенням державних боргових зобов'язань; обслуговуванням, погашенням та рефінансуванням державного боргу; регулюванням ринку цінних паперів; залученням і обслуговуванням зовнішніх державних позик [9, с. 200].

Кучер Г.В. в широкому значенні трактує управління державним боргом як вид управлінської діяльності, який є складовою управління фінансово-кредитною системою держави, що створює методологічні та організаційно-правові засади боргового менеджменту. У вузькому трактуванні управління державним боргом розглядається автором як система заходів уповноважених органів, пов'язана із залученням додаткових фінансових ресурсів та приведенням платежів з обслуговування (у тому числі, погашення) державного боргу у відповідність із можливостями держави [10, с. 7-8].

Авторський колектив посібника «Управління державним боргом» за редакцією Прутської О.О. під управлінням державним боргом у широкому розумінні визначають формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні розглядають сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань [11, с. 20].

Російський вчений Головачов Д.Л. дає наступне визначення: «Під управлінням державним боргом в широкому сенсі розуміється формування одного з напрямів економічної політики держави, пов'язаної з його діяльністю в якості позичальника. Під управлінням державним боргом у вузькому сенсі розуміється сукупність заходів, пов'язаних з випуском і розміщенням державних боргових зобов'язань, обслуговуванням, погашенням і рефінансуванням державного боргу, а також регулюванням ринку державних цінних паперів» [12].

Узагальнюючи визначення вчених, можна зробити висновок, що в науковій літературі управління державним досліджується в двох аспектах, залежно від того, у широкому чи вузькому значенні трактується даний процес. Державний борг, з одного боку, може бути важелем впливу при застосуванні економічних інструментів, а з іншого об'єктом управління. Як економічний важіль державний борг залучається з метою впливу на функціонування та розвиток економіки країни. За допомогою використання різних комбінацій типів кредитів, визначення обсягів позик, валюти та напрямів використання державних позик уряд може стимулювати економічне зростання, провадити заходи інноваційно-інвестиційної політики, розвивати або підтримувати певні галузі економіки, підтримувати платіжний баланс країни. В даному випадку управління державним боргом розглядається в широкому значенні та здійснюється в рамках розробки та реалізації фінансової політики держави.

Управління державним боргом у вузькому значенні означає здійснення операцій на стадіях залучення, використання, обслуговування та погашення державного боргу. Напрямами управління в даному випадку є випуск і розміщення державних боргових зобов'язань, розробка і використання ефективної системи обліку, контролю за ефективністю використання позикових коштів, оптимізації залучення, недопущення пікових навантажень, своєчасне погашення боргів тощо.

Слід зазначити, що одного лише ефективного управління державним боргом недостатньо для виведення соціально-економічної системи країни з кризового стану. Воно має здійснюватися в рамках загальної соціально-економічної політики в комплексі із заходами податково-бюджетної, грошово-кредитної та валютної політики.

Виникнення кризових явищ в економічних системах країн є закономірно обумовленим явищем. З метою попередження криз та зменшення їх негативних наслідків держава повинна здійснювати ефективне державне антикризове регулювання. В умовах дефіциту державного бюджету основним джерелом коштів для реалізації антикризових програм є державні кредити. Їх залучення призводить до збільшення величини державного боргу країни та вимагає розробки системи ефективного управління ним. Управління державним може здійснюватися у широкому та вузькому значенні, а державний борг при цьому виступати як економічний важіль впливу або як об'єкт впливу.

Перспективи подальших досліджень полягають у необхідності пошуку шляхів підвищення ефективності управління державним боргом України в період кризи.

Література

державний кризовий економічний борг

1. Антикризисное управление [Текст] / под ред. Э.М. Короткова. М.: ИНФРАМ, 2005. 620 с.

2. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О.С. Мельничук (голов. ред.) та ін. Київ: Наукова думка, 1983.Т. 3: Кора-М / [Укл.: Р.В. Болдирєв та ін.]. 1989. 552 с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. 1440 с.

4. Большой энциклопедический словарь [Електронний ресурс]/ [Гл. ред. А.М. Прохоров]. Режим доступу: http://www.bravica.ws/ru

5. Collins English Dictionary Complete&Unabridged 10th Edition 2009 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http ://dictionary. reference .com.

6. Белоусов М.С. Антикризисное регулирование макроэкономических систем: антициклический поход : автореф. дис. на соискание ученой степени кандидата экономических наук: спец. 08.00.01 «Экономическая теория» / М.С. Белоусов. Тамбов, 2007. 20 с.

7. Олешко А. Генезис антикризового регулювання економіки України / А. Олешко // Ефективна економіка. 2012.

8. Шумська С.С. Система індикаторів попередження кризи: міжнародний досвід та проблеми вибору для України / Шумська С.С. // Фінанси України. 2010. №6. С.38-49.

9. Роль В.Ф. Фінансове право: [навчальний посібник] / В.Ф. Роль, А.В. Сергієнко, С.М. Попова. К.: Центр учбової літератури, 2011. 392 с.

10. Кучер Г.В. Управління державним боргом: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук: спец. 08.04.01 «Фінанси, грошовий обіг і кредит» / Г.В. Кучер. К., 2002. 17 с.

11. Управління державним боргом: Навч. посіб. / [Прутська О.О., Сьомченков О.А., Гарбар Ж.В. та ін.]; за заг. ред. Прутської О.О. К.: Центр учбової літератури, 2010. 216 с.

12. Головачев Д.Л. Государственный долг: теория, российская и мировая практика / Д.Л. Головачев. М.: ЧеРо, 1998. 176 с.

Размещено на Allbest.ru