Постановка проблеми. Резервом підвищення продуктивності праці, нейтралізатором темпів старіння кадрів, чинником зростання соціально - економічного рівня життя може бути відпочинок (туристичні подорожі, санаторно-курортне лікування, активний, культурний, розважальний, пізнавальний туризм) за рахунок розвиненої туристичної інфраструктури власного регіону. Але сучасний стан туристичної галузі свідчить про необхідність втручання більш спроможних і дієвих методів організації та управління як з боку держави, так і суспільства та приватного сектору.

У розвинених країнах поряд з державним управлінням будь-якою сферою соціально-економічного життя з успіхом впроваджується інтенсивна взаємодія державних органів з громадськими структурами, де лідерство соціального підприємництва в різних секторах економіки дає позитивний ефект.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Процес розвитку та сучасної життєдіяльності галузі туризму підтверджує, що стан цієї галузі вимагає негайних заходів щодо реформування системи підтримки та регулювання з боку держави і визначення додаткових джерел набуття ефективності та конкурентоспроможності. Дослідженнями зарубіжних авторів - К. Купера [1], К. Холла [2], вітчизняних авторів - Р. Пуцентейло [3], Л. Гонтаржевської [4] відзначено, що доступність туристичних послуг, соціальна орієнтованість туризму розширює коло споживачів, прилучаючи нові йнові верстви населення до туризму, вводить його до стилю життя суспільства, вирівнюючи соціальні можливості населення.

Соціальне підприємництво як категорія впливу на соціально-економічний потенціал держави та його складові викликають значний інтерес у багатьох вчених-економістів та соціологів.

Так, Д. Бернштейн [5] вважає, що соціальні підприємці наводять творчі рішення для багатьох світових проблем. Питання дослідження сутності цього поняття та його формування розглядалися у працях класиків економіки та соціології, таких вчених, як І. Діс, К. Прахалад. Вітчизняні практики бізнесу сучасності - Е. Уткін, [6] А. Арапетян [7] приділяють увагу соціальним аспектам підприємництва та менеджменту в некомерційному секторі, але сутність соціального підприємництва в Україні розкрито поки що лише нормативними актами та "небайдужими".

Аналіз публікацій та досліджень зазначених авторів доводить необхідність неформальних та впливових заходів щодо дослідження напрямів розвитку системи національного туризму з визначенням її пріоритету в економіці України та формування конкурентних переваг за допомогою нових методів, зокрема соціального підприємництва.

Метою дослідження є визначення можливостей використання потенціалу соціального підприємництва як додаткового джерела формування конкурентних переваг національного туристичного продукту.

Виклад основного матеріалу. Туризм - одна з найбільш сталих складових світової економіки, яка за останні десятиріччя має стабільні (у середньому 5 % на рік) темпи зростання і не зазнає коливань попиту/пропозиції, тому вважається одним із найперспективніших напрямків соціально-економічного розвитку. На сучасному етапі туризм став частиною стилю життя більш ніж третини людства, і участь у туристичному процесі можна розглядати як складову якості життя [8].

Умовою розвитку туризму в Україні є створення сприятливого організаційно-правового та економічного середовища, спрямованого на формування конкурентоспроможного на внутрішньому та світовому ринках туристичного продукту, що вимагає ефективного використання природного та історико-культурного потенціалу туристичних дестинацій України, забезпечення їх соціально - економічних інтересів і екологічної безпеки.

За версією Google, "користувачі туристичних послуг" вважають, що сфера курортів і туризму в Україні поки ще не звільнилася від впливу світової фінансової кризи, яка гальмує попит на туристичний продукт України на відміну від попиту на виїзний туризм [9].

При порівнянні в'їзних та виїзних туристичних потоків слід зазначити, що потік в'їзних туристів, за даними Державного агентства України з туризму та курортів [10], має тенденцію до зростання за останні 12 років (темп росту порівняно з 2000 роком складає 99,7 %), хоча і був спад у 2009-2011 рр., але ситуація стабілізувалася завдяки чиннику "Евро-2012". Виїзд зростає з більшою стабільністю, але не такими темпами (15,4 %), що підтверджує низький рівень життя українців; лише завдяки цьому фактору у нашій країні позитивний туристичний баланс.

Але державні служби знов-таки констатують низький рівень життя українців: лише 2,99 % громадян мають метою організований туризм. Це наводить на необхідність аналізу причин нехтування українцями "сучасного явища культури та проведення дозвілля" - туризму і пропонує припущення: якщо під час свого відпочинку придбали туристичну подорож у інші країни тільки 2,99 % громадян держави, то де і як відпочивали 97,01 % українців?

Причинами нестабільності зростання показників туристичної діяльності в Україні є низка проблем, які гальмують розвиток, насамперед, стан туристичної інфраструктури. Але ці показники розвитку поряд із національною інфраструктурою туристичної галузі шокуюче позитивні і, насамперед, демонструють великий попит на внутрішній туризм в Україні (понад 97 %) [10]. Для нашого суспільного блага треба прийняти цей міжнародний та національний виклик і почати формувати внутрішній попит з урахуванням потреб сучасного українця. Для цього, насамперед, потрібні законодавство та політика держави для стимулювання діяльності галузі туризму, як, наприклад, зроблено у Туреччині (низка законів, що стимулюють інноваційну та інвестиційну діяльність у сфері туризму і відповідні до цього податкові та позикові пільги), що одразу ж дало результати: за останні 10 років туристичний потік збільшився на 10 %, а обсяг туристичного експорту - на 11 % [11].

Більш доступними туристичні послуги для українців мають можливість зробити:

держава - за допомогою низки законопроектів, спрямованих на розвиток конкурентоспроможності галузі туризму, використовуючи податкові надходження бюджету чи податкові та інвестиційні пільги. Відзначається наявність можливостей (кваліфіковані спеціалісти, інновації, співробітництво, інвестиції, найбільш повне охоплення користувачів) і відсутність неформальних впливових засобів та ентузіазму;

приватний підприємець - на принципах комерційного розрахунку. Відзначається наявність формальних зусиль, низька мотивація, низький обсяг охоплення аудиторії та можливість впливу на стан галузі. Суспільно активна позиція можлива тільки на етапі сталого розвитку, на початку діяльності вона тільки обмежує прибутковість;

громадські підприємства, волонтери - з урахуванням особливостей: високим рівнем охоплення користувачів, обмеженими можливостями, наявними впливовими засобами, ентузіазмом, низькими темпами розвитку, зумовленими особливостями фінансування діяльності. Високий рівень розвитку діяльності може призвести до окупності, прибутковості, конкурентоспроможності та, як слідство, до реорганізації;

соціальні підприємства - за наявністю можливостей (кваліфіковані спеціалісти, інновації, співробітництво, інвестиції), високим рівнем охоплення користувачів (орієнтир на суспільний економічний розвиток) і наявності впливових засобів, ентузіазму. А головне, що соцальні підприємства, які функціонують на засадах комерційного розрахунку, але мають соціальну місію, мають можливість бути ефективними заради власної життєздатності - звідси високий рівень конкурентоспроможності за багатьма параметрами: оптимально можливими собівартістю, сервісом, логістикою, якістю, креативністю, екологічною безпекою та ін.

На основі відзначеного аналізу можна виявити пріоритетні варіанти позитивного впливу на розвиток туристичної галузі.

Сектор соціального підприємництва може здійснити туристичні послуги в Україні більш доступнішими, тому що відповідно засадам соціального підприємництва їх якість ставиться вище від можливості отримання прибутку, але не ігноруючи цієї можливості.

Дослідження світового досвіду соціального підприємництва проведено на основі бізнес-планів соціальних підприємств, які стали прикладом рішення конкретних соціальних проблем на рівні держави, за даними фонда Ashoka [12], де діяльності зі створення соціальних підприємств та формування сприятливого середовища для його роботи сприяє: активізація членів суспільства, розвиток суспільства та місцевого самоврядування; інституційний розвиток системи соціального партнерства; активізація процесу соціалізації не - захищених верств населення; соціально-економічний розвиток суспільства та всіх структурних складових його потенціалу; розв'язання макроекономічних проблем суспільства; вдосконалена чинна законодавча база та ін.

На теперішній час у вітчизняній практиці відсутнє законодавчо затверджене визначення поняття "соціальне підприємництво". Однак у різних нормативно-правових джерелах є положення, що дозволяють створювати підприємства, які за міжнародними визначеннями можуть класифікуватися як соціальні [13].

Організаційно-правовою формою, яка найповніше відповідає критеріям соціального підприємства в Україні, є громадське підприємство.

Соціальне підприємництво, за світовими визначеннями, є тенденцією розвитку, де створюються інноваційні методи з реалізації конкурентних переваг будь-якого бізнесу, але з урахуванням позитивного суспільного впливу.

У галузі туризму є феноменальні приклади взаємодії із соціальним підприємництвом, один з яких - Eden Project в Корнуел, Англія. Це регіональна туристична пам'ятка природи, яка знаходиться на кратері вулкана, де в умовах теплиці створено біоландшафти рослин всього світу. Відвідувачам (більше мільйона за рік) пропонується не тільки подивитися, але й прийняти участь в освітницький программі, яка демонструє вплив людини на природу та можливості її збереження і захисту. Проект Eden - наочний приклад динамічного розвитку потенціалу регіону за допомогою соціального підприємництва. Адже спочатку до того, як увагу проекту приділила комісія Європейського Союзу, ідея втілювалася через благодійні збори та за допомогою зусиль місцевих "небайдужих" громадян. На цей час проект дає прибутку кілька сотен мільйонів фунтів та створив близько 2000 робочих місць. Цей проект - відмінна ілюстрація прориву в туристичній галузі з використанням інструментарію соціального підприємництва [14].

Соціальне підприємництво стає реальним механізмом розв'язання проблем суспільства, і в Україні з'являються нові приклади такої роботи (за даними асоціації аналітичних суспільних організацій "Соціально-економічні стратегії і партнерства", їх шість [15], у галузі туризму - жодної).

Ось і весь позитивний досвід соціального підприємництва у нашій державі, але прикладів соціального новаторства дуже багато. Можливо, і Україні слід йти шляхом визнання соціального підприємництва як ефективного засобу досягнення сталого розвитку економіки (зокрема галузі туризму), а соціальних підприємців - як лідерів перетворень.

національна туристична галузь соціальне підприємництво

Висновки