Аналіз основних джерел фінансування інноваційної діяльності підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз основних джерел фінансування інноваційної діяльності підприємств

Чернявська М.К., викладач

Буковинський державний

фінансово-економічний університет

м. Чернівці

Постановка проблеми. Оскільки на сучасному етапі розвитку світового господарства прослідковуються пришвидшені темпи науково-технічного прогресу та зростаюча інтелектуалізація основних факторів виробництва, тому основою конкурентоспроможності на світовому ринку країни в цілому та підприємства зокрема, виступає інноваційна діяльність, тобто та діяльність, яка потребує значних капіталовкладень.

Однією з найважливіших проблем впровадження інноваційно-спрямованої системи зростання української економіки - є проблема забезпечення фінансування інноваційної діяльності у зв'язку із присутністю високого ступеня невизначеності успіху та надвисокого ступеня ризику [13].

Сучасна інноваційна діяльність потребує розробки ефективних інноваційних проектів та концентрації фінансових ресурсів для їхнього впровадження. Саме тому створення сприятливих умов для розробки і ефективної реалізації інноваційної діяльності набувають все більшого значення. І ключовим моментом виступає фінансова складова, що сприяє активізації інноваційної діяльності [3].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженням сутності, стану та джерел фінансування інновацій присвячена низка праць провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, серед яких варто відмітити: І. Власова [3], Г. Возняк [4], О. Диба [5], Н. Зінько [7], Т. Куценко [8] та інші.

Зокрема О. Диба наголосив на ролі саме кредитної складової у структурі фінансування інноваційних процесів. Т. Куценко обґрунтував теоретико-прикладний підхід до формування системи фінансування інноваційного розвитку та узагальнив сучасні системи фінансування інновацій в різних країнах. І. Власова систематизувала підходи до вибору джерел фінансових ресурсів з метою їх диференціації на концентрації на окремих етапах реалізації інноваційних проектів. Однак комплексного аналізу дослідження даних проблем недостатньо.

Постановка завдання. Узагальнити теоретичні підходи стосовно визначення джерел та дослідити рівень фінансування інноваційної діяльності підприємств України. Обґрунтувати місце та роль держави в реалізації інноваційних процесів, висвітлити основні проблеми та шляхи їх вирішення.

Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день в Україні діє низка законодавчих актів, що регулюють відносини у сфері інноваційної діяльності, та висвітлюють класифікацію основних джерел фінансування інновацій.

Таблиця 1. Законодавчо закріплені джерела класифікації фінансування інновацій

Джерело: складено автором на основі опрацювання [1], [2], [15].

Законодавчо обґрунтована класифікація джерел фінансування інновацій наводиться в таблиці 1. Дані табл. 1 свідчать про схожу спрямованість та єдиний підхід до поділу джерел, в результаті чого їх можна розділити в основному на чотири групи: власні кошти; бюджетні кошти; позичкові та залучені кошти; інші джерела.

Аналізуючи джерела фінансування інновацій, варто відмітити багатоаспектність поглядів вітчизняних та зарубіжних вчених, кожен з яких пропонує свою класифікацію за встановленим критерієм.

Зокрема за походженням джерела поділяються на ті, що:

- належать безпосередньо суб'єктам інноваційної діяльності;

- ті, які їм не належать.

Джерела фінансування інновацій розподіляються залежно від етапу інноваційного процесу: 1) фундаментальні науково-дослідні роботи; 2) прикладні науково-дослідні роботи; 3) дослідно-конструкторські та експериментальні роботи; 4) комерціалізація інновацій) та виду інноваційного проекту (інноваційний проект з повним циклом; інноваційний проект з неповним циклом I виду, інноваційний проект з неповним циклом II виду), а саме:

На першому та другому етапі інноваційного процесу: бюджетні кошти (державного та місцевого бюджету); кошти позабюджетних фондів; власні кошти підприємств та науково-дослідних установ.

На третьому етапі інноваційного процесу: кошти венчурних фондів; кредити банківських установ; кошти небанківських фінансових установ; власні кошти підприємств; кошти іноземних інвесторів; кошти страхових компаній; заощадження фізичних осіб.

На четвертому етапі інноваційного процесу: власні кошти підприємства; кредити банківських установ; кошти небанківських фінансових установ; кошти іноземних інвесторів; кошти страхових компаній; заощадження фізичних осіб. Взаємозв'язок між джерелами фінансування та етапами інноваційного процесу зображено на рис. 1.

Рис. 1. Взаємозв'язок між джерелами фінансування та етапами інноваційного процесу. Джерело: [11]

Тобто найважливішим ресурсом у складі джерел фінансування на усіх етапах інноваційного процесу виступають власні кошти підприємства. Однак, на жаль, накопичення власних фінансових ресурсів підприємств-інноваторів за даних умов вітчизняної економічної системи відбувається досить повільними темпами, що стримує розвиток інноваційної діяльності [10].

Однією з основних причин цього явища є високий рівень інфляції, який знецінює оборотні кошти господарюючих суб'єктів та амортизаційні фонди. У підприємств не вистачає коштів не те, що на покращення чи провадження нових технологій, але й навіть на підтримку обсягів виробництва. Внаслідок чого обсяги виробництва падають, прибуток, який необхідний для нагромадження інноваційних ресурсів зменшується.

Важливе значення необхідно приділяти альтернативним джерелам фінансових ресурсів, серед яких значне місце у розвинених країнах займає венчурне фінансування інноваційних проектів та програм. Це потребує вивчення західної практики у цьому напрямку, яка вже певною мірою напрацьована [13].

Основними перевагами венчурного капіталу є:

прискорення трансформування національної економіки переходу до інноваційно-орієнтованого типу; підтримка економічного зростання за рахунок інноваційного зростання; посилення конкурентоспроможності, як галузей загалом, так і окремих компаній, тощо. Як наслідок, на сьогоднішній день в Україні спостерігається зростання кількості венчурних інститутів спільного інвестування із 801 у 2010 році до 1001 у 2013 році [14].

Проаналізуємо кількість підприємств, що впроваджували інновації за 2007-2012 роки, а також обсяги їх фінансування з метою визначення основних джерел забезпечення впровадження інновацій (рис. 2, табл. 2).

Рис. 2. Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації. Джерело: складено автором за даними сайту Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat. gov.ua.

Дані рис. 2 свідчать про позитивну тенденцію у зростанні кількості підприємств, що впроваджували інновації, при чому суттєво їхня кількість зросла у 2011 році, порівняно із 2010 роком (на 110 підприємств), оскільки протягом 2007-2010 років спостерігається збільшення тільки на 31 підприємство.

Аналіз таблиці 2 свідчить про зниження обсягу фінансування інновацій за останні роки на 2853,3 млн. грн. Протягом 2007-2012 років спостерігається незначне зростання (з урахуванням тривалості досліджуваного періоду) обсягу витрат на 659,6 млн. грн. Максимального розміру фінансування досягло у 2011 році, порівнюючи із попереднім 2010 роком (зросло на 6288,4 млн. грн.).

У зв'язку з цим варто виокремити фактори (макрорівня та мікрорівня), що впливають на обсяги фінансування інноваційної діяльності:

Фактори макрорівня: загальний соціально-економічний стан країни (який визначає тенденції зміни в обсягах фінансування інновацій підприємства); рівень інноваційного розвитку держави; загальний ріст інноваційної активності у країні; регіональний фактор інноваційної активності (адже важливу роль в отриманні прибутків і відповідно витрачанні коштів відігравало місце розташування підприємств); ріст товарообороту. Фактори макрорівня: розмір підприємства (велике, середнє, мале); тип інновацій, що впроваджуються на підприємстві; вид діяльності [6].

Структура обсягу фінансування відображає ситуацію, згідно якої найбільшу частку в обсязі фінансування інновацій протягом 2007-2012 років займають власні кошти (що свідчить про недостатні темпи розвитку кредитного потенціалу економіки), меншу питому вагу складають кошти іноземних інвесторів (у 2010 році - 30 %), однак у динаміці знизилась до 8,7 % у 2012 році. Найменшу частку становлять кошти державного бюджету (2 % у 2012 році), місцевих бюджетів (0,1 % у 2012 році) та коштів вітчизняних інвесторів (1,3 %). При чому питома вага коштів держбюджету та вітчизняних інвесторів зростає незначними темпами із 1,3 % у 2007 році до 2 % у 2012 році та 0,2 % у 2007 році - до 1,3 % у 2012 році відповідно (що відображає поступове зростання зацікавленості держави у систематизації процесів формування інновацій).

Таблиця 2. Розподіл обсягу фінансування інноваційної діяльності в промисловості за 2007-2012 роки

Джерело: складено автором за даними сайту Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstatgpv.ua

Відповідно до рис. 4 можна зробити висновок про періодичність нарощування обсягів фінансування, які чергуються із періодами їх поступового зниження (це зокрема 2005-2006 роки та 2009-2010 роки). Досягнення найвищого рівня державного фінансування у 2008 році, порівнюючи із попередніми роками є наслідком світової фінансової кризи та її впливу на економіку України. У 2011 році зростає частка інших джерел фінансування за рахунок коштів комерційних банків.

Одним із пріоритетів основних засад грошово-кредитної політики у 2013 році став подальший розвиток системи формування інновацій. Проте за підсумками року динаміка обсягів витрат на інновації поки що є нестабільною.

Рис. 3. Обсяги фінансування інноваційної діяльності за 2005-2012 роки

Джерело: складено автором за даними сайту Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat. gov.ua

Аналізуючи функції держави (згідно ЗУ «Про інвестиційну діяльність» та ЗУ «Про інноваційну діяльність») у здійсненні інноваційної діяльності варто зазначити, що держава мала б відігравати важливу роль у даному процесі, адже створення і впровадження інновацій є головним чинником успіху держави в сучасних умовах. Вона мала б сприяти виробництву знань і технологій стратегічного характеру, створювати інфраструктуру та сприятливі інституційні умови для інноваційної діяльності.

Що ж стосується України, то в ній практично відсутні перелічені вище механізми, а фундаментальна наука та кваліфіковані кадри не можуть задовольнити попит у сучасному конкурентному середовищі. І результати аналізу свідчать про те, що її вплив на інноваційні процеси є досить незначним.

Для порівняння у розвинутих країнах державні витрати на інноваційну діяльність становлять від 1,6 до 3,7 % від ВВП, зокрема у Японії - 3,6 %, у США - 2,84 %, у Німеччині - 2,29 %, у Франції - 2,18 %, Великій Британії - 1,83 % [12]. В Україні даний показник не сягає навіть десятої частини відсотка (таблиця 2).

Таблиця 2. Частка державних витрат на інноваційну діяльність до розміру ВВП

Джерело: складено автором за даними сайту Державної служби статистики України ресурс]. - Режим доступу : http://www.ukrstat. gov.ua.

Безумовними лідерами у здійсненні величезних витрат на інновації є США і Японія. Сьогодні серед розвинених країн немає такої, де держава не прагнула б сприяти інноваційному процесу тими чи іншими методами [8].

Аналіз сучасних систем фінансування інновацій в різних країнах світу свідчить про те, що основним завданням держави повинні стати заходи, що спрямовані на створення умов для органічного поєднання науково-технологічного та підприємницького середовища.

З метою посилення впливу держави на інноваційні процеси необхідно вживати суттєвих заходів, які пропонують автори різних джерел.

Зокрема, В. Лагутін провів систематизацію заходів щодо посилення впливу держави на розвиток інноваційних процесів в Україні, виділивши такі: розробка національної програми інноваційної стратегії України на підставі економічної та соціальної стратегії держави (В. Гриньова); здійснення субсидування інноваційної діяльності приватних підприємств на державному рівні (В. Гриньова); залучення до інвестиційного процесу заощаджень населення (В. Геєць); застосування зарубіжного досвіду розвитку і фінансування інноваційної сфери через стратегію нарощування, запозичення та перенесення, а також можливостей технологічного трансферу у національних і міжнародних масштабах (М. Крупка); скорочення податкового тягаря інноваційних організацій з метою забезпечення інноваційного зростання економіки та податкових доходів бюджету у майбутньому (А. Білюк); запровадження економічного механізму страхування інвестиційних ризиків (О. Поважний, В. Пшенична); створення технопарків як системи співробітництва науково-технічного центру, фінансової організації та підприємства [9].

Вище викладені заходи необхідно доповнити з метою стимулювання впровадження інноваційних розробок, а саме: прийняття законів України стосовно розвитку венчурних фондів та інвестиційних компаній; забезпечення участі підприємств, наукових організацій та інших зацікавлених структур в основних державних цільових програмах в інноваційній сфері; доповнення існуючої системи нормативно-правових актів документами, які б створили умови для подальшого росту інноваційної інфраструктури, венчурного фінансування та в перспективі створити Кодекс законів в інноваційній сфері.

Висновки і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. На підставі проведеного дослідження варто зробити висновок про уповільнену тенденцію зростання обсягів фінансування інноваційної діяльності.

На шляху до інноваційно-спрямованої системи необхідно посилити роль держави у стимулюванні інноваційних розробок, зокрема основним завданням держави повинні стати заходи, що спрямовані на створення умов для органічного поєднання науково-технологічного та підприємницького середовища.

Важливим аспектом, який потребує подальшої уваги є оптимізація вибору структури джерел фінансових ресурсів та удосконалення системи фінансування інновацій підприємства.

Список використаних джерел

фінансування інновація економіка

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність»: від 18.09.1991 № 1560-XII (зі змінами і доповненнями) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.

2. Закон України «Про інноваційну діяльність»: від 04.07.2002 № 40-IV (зі змінами і доповненнями) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.

3. Власова І.В. Фінансове забезпечення інноваційних проектів: значення та підходи до визначення / І.В. Власова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2013. - № 3. - С. 70-74.

4. Возняк Г.В. Тенденції розвитку та основні форми фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні // Вісник Української академії банківської справи. - 2004. - № 2. - C. 19-25.

5. Диба О. Фінансово-кредитні чинники інноваційних зрушень / О. Диба, Ю. Гернего // Банківська справа. - 2013. - № 3. - С. 14-24.

6. Заварзіна Т.В. Систематизація факторів, що впливають на фінансування інноваційного розвитку підприємств торгівлі / Т.В. Заварзіна // Економіка та держава. - 2013. - № 7. - С. 70-72.

7. Зінько Н.Я. Удосконалення банківського та небанківського фінансування інноваційної діяльності в Україні: дис. канд.. екон. наук: спец. 08.00.08 / Назарій Ярославович Зінько. - Л., 2007. - 198 с.

8. Куценко Т.М. Зарубіжний досвід створення системи фінансування інновацій / Т.М. Куценко // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. - 2013. - № 2. - С. 123-129.

9. Лагутін В.Д. Вплив держави на розвиток інноваційно-інвестиційних процесів в Україні / В.Д. Лагутін, А.О. Ільїна // Формування ринкових відносин в Україні. - 2013. - № 3. - С. 58-66.

10. Левицька О.О. Облік і аналіз інноваційної діяльності підприємств: дис. канд.. екон. наук: спец. 08.00.08 / Ольга Олексіївна Левицька. - К., 2009. - 203 с.

11. Панченко Є. Моделі фінансування інновацій / Є. Панченко, А. Жеваго, М. Кір'якова // Ринок цінних паперів України. - 2012. - № 8. - С. 3-14.

12. Саталкіна Л.О. Особливості фінансування інноваційної сфери в розвинених країнах світу [Електронний ресурс] / Л.О. Саталкіна, В.В. Лакіза // Національний університет «Львівська політехніка». - 2010. - Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua.

13. Шклярук С.Г. Основні засади венчурного фінансування інноваційних технологій / С.Г. Шклярук // Наукові праці Міжрегіональної академії управління персоналом, м. Київ. - 2013. - Вип. 1.- С. 144-149.

14. Квартальні та річні огляди ринку ІСІ [Електронний ресурс] // Українська асоціація інвестиційного бізнесу. - Режим доступу: http://www.uaib.com.ua.

15. Статистичний щорічник України за 2012 рік [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru