Збалансованість виробництва аграрних підприємств в умовах розвитку глобалізаційних процесів

Chaikivskyi I.A.

Постановка проблеми

Сільське господарство є однією з найважливіших галузей матеріального виробництва, в якій створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості -- сировиною. Воно має величезні перспективи розвитку, володіє сприятливими кліматичними умовами і якісними земельними ресурсами, наявність яких свідчить про можливість ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва.

Сільське господарство є конкурентоздатною галуззю, оскільки Україна має великі родючі землі розміром 40,8 мільйона гектарів, з яких обробляється приблизно 33 мільйони гектарів. Але при недостатній державній підтримці, сільське господарство занепадає.

Минуло тринадцять років, як ми живемо в новому столітті і 23 роки, як розпочалися соціально-економічні перетворення в Україні, в тому числі і в аграрному секторі. Але як свідчать результати, нині український аграрний сектор поки що не вийшов на траєкторію стійкого (збалансованого) розвитку ані з точки зору економічної, ані соціальної, ані екологічної. У зв'язку з цим виникає необхідність проаналізувати проблеми і, перш за все, виявити причини того відставання.

Економічний аналіз показує, що за роки незалежності в аграрному секторі здійснено глибокі структурні реформи, докорінно перебудовано земельні й майнові відносини. У процесі трансформаційних перетворень організовуються нові організаційно-правові структури ринкового типу, основу яких складають приватна власність на землю та майно. У той самий час незавершеність реформ, їх надзвичайно висока заполітизованість та відсутність чіткої стратегії розвитку аграрного сектору на далеку перспективу призвели до стагнації сільгоспвиробництва, високого ризику та залежності від природно-кліматичних умов. Вихід сільського господарства з кризової ситуації передбачає необхідність переходу до збалансованого розвитку аграрних підприємств.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Підвищення ефективності розвитку сільськогосподарських підприємств розглядались у працях багатьох провідних вчених-економістів: Андрійчука В.Г., Баланюка І.Ф., Варченко О.М., Гайдуцького П.І., Геєця В.М., Гудзинського О.Д., Даниленка А.М., Єрмакова О.Ю., Лукінова І.І. Лупенка Ю.О., Макаренка П.М., Маліка М.Й., Месель-Веселяка Ю.П., Мостенської Т.Л., Онищенка О.М., Саблука П.Т., Савчука В.К., Сахацького М.П., Червена І.І., Юрчишина В.В. та інших. Але особливості трансформування вітчизняної економіки, складне економічне становище аграрних підприємств призвели до появи багатьох нових проблем щодо їх розвитку. Недостатньо дослідженими залишаються проблеми обґрунтування напрямів подальшого розвитку сільськогосподарських формувань в умовах глобалізації виробництва. На сучасному етапі дуже актуальним питанням є розробка методологічних і методичних проблем стратегії забезпечення збалансованого, ефективного розвитку аграрних суб'єктів господарювання.

Постановка завдання

Метою статті є науково-теоретичне обґрунтування засад і стратегій забезпечення ефективного, збалансованого розвитку аграрних підприємств в умовах глобалізації виробництва.

Виклад основного матеріалу дослідження

Дослідженням виявлено, що Україна ще не сформувала виваженої стратегії збалансованого сталого розвитку сільського господарства, в основу якої має бути покладений національний інтерес, прагнення гармонізації засад розвитку, раціональне використання наявних конкурентних переваг, збереження й нарощування агроресурсного потенціалу й ефективне його використання для зайняття лідируючих позицій у певних сегментах внутрішнього і зовнішнього агропродовольчого ринку. Вона відстає у рівні споживання продуктів харчування в розрахунку на душу населення, а за енергетичною цінністю харчового раціону тільки наближається до раціональної норми в 2950 ккал, при досягнутому у розвинутих країнах рівні 3428 ккал/добу.

Основним напрямом вирішення існуючої проблеми в умовах глобалізації виробництва є забезпечення збалансованого (стійкого) розвитку аграрних підприємств. Безсумнівно, що центральне місце в даному визначенні відводиться підвищенню рівня стійкості виробництва продовольства. Саме на цій основі можливе досягнення продовольчої безпеки України.

З метою забезпечення комплексного підходу до обґрунтування стратегії збалансованого розвитку сільськогосподарських підприємств необхідно, в першу чергу, деталізувати поняття “збалансований”. Огляд літературних джерел з досліджуваної тематики показує, що в широкому значенні дана категорія означає “врівноважений”. Зокрема, термін “баланс” походить з французької і тлумачиться як “система операцій взаємопов'язаних показників, які характеризують співвідношення чи рівновагу в явищах або процесах, що періодично змінюються, найбільш узагальнена система науково обґрунтованих економічних показників, що відображають масштаби і темпи господарської діяльності, а також основні пропорції розвитку народного господарства” [1, с. 61].

Встановлено, що у науковій аграрній сфері категорія “збалансований розвиток” поширилась з Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) та Всесвітнього саміту із збалансованого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.). за своєю сутністю на зазначених зібраннях поняття “збалансований розвиток” ототожнювалось з стійким та сталим розвитком.

За визначенням Комісії ООН сталий розвиток - це "загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі” [2].

Подібне змістове навантаження має поняття збалансованого розвитку у Концепції збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року [3], де розглядається як складний процес спрямований на покращання екологічної ситуації.

З погляду збалансованості й гармонізації певних складових В. Фостолович визначає сталий розвиток як "процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умов збереження і поетапного відновлення природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалами і потребами людей усіх поколінь” [4].

Т. Гардашук у статті "Концепція збалансованого (сталого) розвитку та принцип справедливості” зазначає, що аби розвиток був збалансованим він має "враховувати соціальні, економічні й екологічні (природні) чинники” [5], тобто виділяє тріаду основних факторів збалансованого розвитку.

На необхідності налагодження врівноваженого сільського розвитку із ефективно діючим сільським господарством та аграрними підприємствами наголошують О. Бородіна та І. Прокопа [6, с. 61-64,], визначаючи їх як актуальні проблеми в процесі глобалізації економіки.

Важливий внесок у вирішення проблеми зрівноваженого розвитку сільських територій зробив Г. Черевко, обґрунтувавши науково-методологічні засади та концептуальні основи зрівноваженого розвитку сільських регіонів, напрями і умови реалізації зрівноваженого розвитку сільських територій. Вчений справедливо відзначив, що "зрівноважений розвиток сільських територій нерозривно пов'язаний зі зростанням ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств, забезпеченням інтересів сільського населення...” [7, с. 70-74.]

Проблему налагодження збалансованого розвитку сільських територій та суб'єктів господарювання у них, в аспекті дослідження впливу глобальних процесів розглядає Ю. Губені [8, с. 38-43].

А. Стельмащук, розглядаючи проблему збалансованого розвитку аграрних підприємств, обґрунтував механізм сталого розвитку, що включає господарський та економічний механізми, які в свою чергу складаються з сукупності методів і засобів досягнення поставленої мети [9, с. 57-59].

О. Шубравська, досліджуючи проблему збалансованого розвитку агропродовольчої системи України, особливої уваги надає регіональним аспектам і передумовам в процесі налагодження сталого економічного розвитку суб'єктів господарювання [10, с. 69-72].

Проведений огляд літературних джерел виявив, що категорія "збалансований розвиток”, на нашу думку, не має близьких синонімів, оскільки вона набагато ширша у змістовому наповненні ніж дефініції "системний”, "комплексний”, "сталий”, які у науці часто ототожнюють із "збалансований”. Останній є складнішим поняттям, відмінним від комплексного розвитку, який включає набір певних компонентів (напрямів) та системного становлення, що охоплює сукупність елементів (комплекс) та зв'язки і взаємозв'язки між ними (систему).

На нашу думку, поняття „сталий розвиток” акцентує увагу не стільки на стабільності чи стійкості розвитку, як на згармонізованості розвитку за його складовими - соціальною, економічною, екологічною. Сталий (збалансований) розвиток означає збалансоване, зрівноважене (що не передає рівності показників) зростання як економічних, так і соціальних і екологічних параметрів постійними пропорційними (у раціональному співвідношенні до пропорційних) темпами, забезпечуючи загальний прогрес суспільства у всіх його сферах. Це важливо вияснити, тому що зміщення акцентів зі зростання на розвиток призвело до сприйняття сталого розвитку лише як „підтримуючого” розвитку, з фіксацією досягнутого рівня, навіть стабілізацією процесів.

Категорію "збалансований” розуміємо як таку, що передбачає сукупність складових компонентів, зв'язки і взаємозв'язки між ними, які є взаємоврівноважені або раціонально співвідносні між собою. Така взаєморівновага та взаємобаланс у розвитку передбачає кількісне оптимальне співвідношення окремих складових одне з одним у єдиному цілому, з врахуванням системи зв'язків, що дозволяють досягти найвище можливого результату. Тобто “збалансований розвиток” певною мірою можна визначити як системний, що має врівноважені (оптимально співвідносні) між собою складові і зв'язки.

Таким чином збалансованість розвитку є складною дефініцією, яка системно охоплює ключові взаємопов'язані компоненти загального процесу становлення агроформувань.

Сучасні визначення чітко виділяють три основні компоненти сталого розвитку: економічний, екологічний і соціальний, вказуючи на необхідність їх збалансованої, гармонійної реалізації, і лише за такої умови розвиток може підтримуватися протягом тривалого часу. Відтак в загальному плані сталий розвиток трактується як стабільний соціально-економічний розвиток, який не руйнує своєї природної основи і забезпечує неперервний прогрес суспільства. Таким чином, узагальненими основними засадами сталого розвитку є такі:

- справедливість щодо поколінь - основна ідея, яка витікає з визначення сталого розвитку комісії Брундтланд і означає моральне зобов'язання нинішнього покоління забезпечити щонайменше таку ж якість життя для майбутніх поколінь. Звідси витікає необхідність забезпечення справедливості між соціальними групами людей, які живуть нині, а також між країнами. Щорічна доповідь про світовий розвиток, яка підводить підсумки та визначає основні засади подальшого розвитку. має назву „Справедливість і розвиток”;

- збалансованість розвитку, з урахуванням економічних, соціальних і екологічних аспектів;

- довготривалість суспільного розвитку;

- процес потрійної суспільної інтеграції (Triple-Т Social Integration Process): цілей, територій та часу.

Розкривають і доповнюють зміст поняття сталого розвитку наступні його трактування у сучасних дослідженнях:

- благодатна спіраль прогресу, за якого людський розвиток і економічне зростання взаємно сприяли б одне одному;

- гармонізація розвитку людства і навколишнього середовища;

- управління ризиками впливу людської діяльності на складні соціо-екосистеми, що зв'язано зі значною невизначеністю наслідків, а отже необхідність збереження варіантів вибору;

- цілеспрямована самоорганізація суспільства;

- управління капіталом в інтересах збереження і примноження людських можливостей (з нещодавніх досліджень Світового банку). При цьому поняття „капітал” включає не лише фізичний, але й природний і людський капітал. Для сталого розвитку сума цих трьох видів капіталу щонайменше не повинна зменшуватися. Це, так звана, умова „слабкої сталості”; „сильна сталість”(розробник концепції англійський економіст Давід Перс) теж характеризується не зменшенням величини загального капіталу, але при умові, що певна частина природного капіталу - критичний природний капітал, який є першоосновою існування людини, повинен бути збережений з року в рік, від покоління до покоління.

Проблемність визначення поняття „сталого розвитку”, не кажучи вже про показники його вимірювання та особливо механізми забезпечення, зумовлена складністю об'єкта дослідження як інтегрованої системи, яка об'єднує три досить самодостатні системи (підсистеми) - економічну, соціальну і екологічну, зі своїм різноманіттям завдань у контексті сталого розвитку. Всі три підсистеми самі по собі є нестабільними - це по-перше. По-друге, навіть досягнення максимуму виконання цілей певної підсистеми не гарантує сталості, а забезпечення сталості окремо економічної, соціальної і екологічної підсистем не означає, як показує досвід, досягнення сталості суспільного розвитку. По-третє, слід визнати, що існує конкурентність між розвитком підсистем, і це об'єктивна обставина, оскільки всі вони функціонують і розвиваються за рахунок загальних ресурсів.

У контексті сталого суспільного розвитку об'єднуючим для всіх трьох сфер - економічної, соціальної, екологічної є те, що у центрі цього розвитку знаходиться людина, як зазначено у міжнародних документах. Природа ж людини представляє собою триєдину системну цілісність: біо-соціо-трудо.

Отже, зміст суспільного розвитку полягає в розширенні свободи вибору людьми найбільш бажаного для них способу життя. Тому йдеться про щось значно більше, ніж просте зростання економіки. А саме - про зростання людських можливостей. Люди повинні насамперед мати можливість прожити довге і здорове життя, отримати необхідні їм знання і уміння, а також розпоряджатися доходом, достатнім для забезпечення гідного рівня їх життя. Це - основні засади концепції людського розвитку. При цьому мають значення показники якості людського життя, характеристиками якої є не лише матеріальний достаток, але й соціальні блага, зокрема можливість вибору стилю життя, робочого місця, доступності освіти, медичних послуг тощо та рівень злочинності, а також екологічні параметри - чистота повітря, питної води, сприятливі ландшафти тощо. Економічне зростання є одним з найважливіших засобів розширення доступної людям свободи вибору

Одним з найважливіших засобів розширення доступної людям свободи вибору є економічне зростання, суть якого полягає в розширенні свободи вибору людьми найбільш бажаного для них способу життя. Тому йдеться про щось значно більше, ніж просте зростання економіки. А саме - про зростання людських можливостей. Люди повинні насамперед мати можливість прожити довге і здорове життя, отримати необхідні їм знання і уміння, а також розпоряджатися доходом, достатнім для забезпечення гідного рівня їх життя. Це - основні засади концепції людського розвитку.

Для сталого розвитку надто важливою є самоорганізація аграрної системи на всіх рівнях. Якщо ж аграрна система не зможе самоорганізуватися зсередини, то прихід нових інвесторів, крупного капіталу ззовні, зі своїми чіткими бізнесовими інтересами, не завжди буде на користь селян і забезпечення сталих основ довготривалого розвитку. В цьому контексті виділяється цілий напрям науки - формування еколого-соціальної поведінки господарюючих суб'єктів та посилення мотиваційного механізму самоорганізації дрібнотоварних агровиробників, місцевих цільових груп та загалом сільських громад.

Аналізуючи причини, які не дозволяють Україні вийти на стійкий ріст, то їх можна звести до таких.

По-перше, при переході до ринку, що було обумовлено об'єктивними факторами і світовими тенденціями, наша країна не змогла скористуватися перевагами ринкових відносин. Більш того, із-за непродуманої аграрної політики відбулося різке скорочення всіх основних складових виробничого потенціалу: землі, основних фондів, трудових ресурсів.

По-друге, внаслідок уникнення держави від відповідальності за економіку в аграрному секторі і створених несприятливих макроекономічних умов відбувся обвал еквівалентних співвідношень між сільським господарством і іншими галузями, що позбавило основну масу сільгосптоваровиробників ресурсів не тільки для розширеного, але й простого відтворення. Цінові співвідношення погіршилися, підтримка галузі державою суттєво знизилася.

За роки реформ із сільського господарства через систему цін вилучалося до 10-15% створеної тут продукції. З одного боку, це дало можливість вирішити проблему конкурентоспроможності вітчизняної харчової промисловості на внутрішньому і зовнішньому ринках, утримати зниження життєвого рівня міського населення. Але з іншого боку, з цієї причини сільське господарство позбавилося можливості бути рівноправним партнером у взаємовідносинах з іншими галузями економіки. Перш за все, з тими, які постачали йому матеріально-технічні ресурси і забезпечували переробку сільськогосподарської сировини, не кажучи уже про фінансово-кредитні структури, які почали диктувати свої монопольні умови.

По-третє, витіснення сільгосптоваровиробників із вітчизняного ринку продовольства і ріст імпорту, що негативно відбилося на їх економічному стані. Так, наприклад, дані про динаміку нарощування імпорту м'яса та м'ясопродуктів, наведені в роботі дані показують, що зарубіжні виробники не поступаються за темпами захоплення вітчизняного внутрішнього ринку вітчизняним виробникам продовольчих товарів. Особливо викликає тривогу той факт, що імпортується м'ясо і м'ясопродукти птиці (89% всього імпортованого м'яса і м'ясопродуктів), обсяги яких Україна може досить швидко наростити за рахунок власних потужностей і кормів.

По-четверте, в даній ситуації значна частина сільськогосподарських організацій збанкрутувала, наслідком чого стали скорочення виробництва продукції, втрата робочих місць, залишення села кваліфікованою робочою силою, різке погіршення демографічної ситуації, зникнення десятків, сотень сільських поселень. виробничий ресурс капітал продовольчий ринок

І,насамкінець, до сьогоднішнього дня багато керівників не надають належної уваги екології, розраховуючи, ймовірно, на значну територію країни, завдяки чому порушення екологічних основ ведення сільськогосподарського виробництва, на їх думку, не відобразиться у найближчій перспективі на результатах галузі. Це помилкова точка зору.

Ситуація, яка склалася в аграрному секторі багато в чому пояснюється відсутністю затвердженої урядом України стратегії розвитку АПК. Вимоги прояснити її зумовлені невдоволеністю багатьох людей своїм соціальним станом. Держава проводить політику реагування на кон'юнктурні потреби власника в аграрному секторі, не думаючи про довгострокових перспективах. Отже, сьогодні потрібний стратегічний погляд на трансформаційні процеси в аграрному секторі країни, причому з оцінкою не тільки майбутнього, але і пройдених етапів, інакше не посягнути внутрішньої логіки подій.

Стійкий ріст АПК України неможливий без вдосконалення відносин на внутрішньому і зовнішньому агропродовольчих ринках, без розвитку інфраструктури.

По-перше, ринок націлений на повне задоволення потреб допоки обмеженого кола населення, оскільки значна частина громадян країни із-за низької платоспроможності не може користуватися його благами. Достатньо сказати, що рівень доходів сільського населення в декілька разів нижче, ніж у міського, хоч різниця в цінах на продовольство несуттєва.

По-друге, країна все більше втрачає оптову ланку торгівлі.

По-третє, на аграрному ринку стали наглядно проявлятися тіньові відносини. Досить міцні позиції тут зуміли зайняти монопольні, спекулятивні і кримінальні групування, які, відповідно тільки до своїх особистих інтересів, чинять масований тиск на виробників, диктують ціни на сільськогосподарську продукцію, ускладнюють її реалізацію.

Серед найбільш важливих причин сільської бідності - недостатній рівень зайнятості економічно активного населення, що в багатьох випадках пов'язано із слабким розвитком альтернативних видів діяльності.

Отже, за всіх варіантів роль аграрного сектора і сільського господарства буде зростати, що визначається вимогами забезпечення населення здоровим і достатнім харчуванням, продовольчої безпеки країни. Український аграрний сектор має величезні потенційні можливості і великі перспективи.

Світовий досвід показує, що за характером діяльності та складом виробленої продукції сільське господарство є найбільш сприятливе для впровадження ринкових відносин тому, що вся його продукція розрахована на споживача, виробляється для ринку.

Таким чином, з метою досягнення гармонійного розвитку села, сільського господарства та селянства загалом, необхідно зосередити увагу на становленні ефективного функціонування аграрних підприємств. Саме вони є однією із забезпечуючих ланок у процесі сільського зростання. На сучасному етапі розвитку відносин на селі, важливим є утвердження аграрного підприємництва на якісно вищому рівні функціонування як осередку соціально-виробничої системи.

З цією метою необхідно розробити і реалізувати комплексну інноваційну стратегію, що базується на засадах практичності, реальності та результативності, які є важливою характерною рисою збалансованого пропорційного розвитку сучасних сільськогосподарських підприємств.

Пропорційний розвиток сільськогосподарських підприємств значною мірою залежить не тільки від цін реалізації, які визначаються попитом і пропозицією, але і від рівня виробничих витрат на одиницю продукції у межах усієї сукупності організаційно-правових структур ринкового середовища. В умовах трансформаційної економіки одним з основних пріоритетів розвитку товаровиробників продовольчої продукції є пошук шляхів мінімізації виробничих ресурсів при одночасному зростанні розміру доходу на одиницю авансованого капіталу. Оптимізація ресурсного потенціалу позитивно відображатиметься не тільки на активізації кумулятивних процесів ефективного розвитку багатовекторного спектру економічних відносин між суб'єктами господарювання аграрної сфери, але й на формуванні збалансованої ринкової системи. В зв'язку з цим, стратегія сталого розвитку потребує врахування наявного виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств в контексті локалізації внутрішніх резервів економії маркетингових витрат. Тому виникає потреба у розробці комплексу заходів щодо сталого розвитку сільськогосподарських підприємств на ринку продовольчої продукції.

Для забезпечення сталого розвитку підприємств необхідно зважено підійти до розробки принципів управління, політики контрактних відносин, організаційної структури, затвердження стратегічних планів підприємств, координації програм організаційного розвитку і трансфертного ціноутворення.

Важливим елементом стратегії сталого розвитку сільськогосподарських підприємств має стати підвищення використання наявного наукового аграрного потенціалу; впровадження енергозберігаючих і прогресивних технологій виробництва; створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів з надання послуг товаровиробникам у веденні селекції та відтворенні сільськогосподарських тварин, ветеринарному забезпеченні, закупівлі та реалізації тваринницької продукції; розширення обсягу вирощування високобілкових зернових культур; більш повного використання усіх можливостей по поліпшенню забезпеченості наявного поголів'я кормами, повсюдного запровадження енергозберігаючих технологій в кормовиробництві, при утриманні та годівлі худоби; використання дотаційних коштів за реалізоване сільгосппідприємствам молоко і м'ясо переробним підприємствам виключно на розвиток тваринництва; докорінного поліпшення стану племінної роботи і ветеринарного обслуговування сільгосппідприємств. Крім того, сталий розвиток сільськогосподарських підприємств має базуватися на інтеграції всіх підприємств аграрної сфери.

Інтеграція при цьому має забезпечувати: налагодження зв'язків з усіма учасниками виробничого ланцюгу в агропромисловому комплексі; налагодження партнерських стосунків з підприємствами, що виробляють машини, прибори, устаткування, матеріали, обладнання необхідні для діяльності регіональних товаровиробників; розширення кола ринкових суб'єктів; розвиток мережі заготівельних пунктів в сільській місцевості; проведення та представлення інтересів на ярмарках, виставках всіх учасників аграрної сфери; активізацію роботи по залученню капіталу від вітчизняних та іноземних інвесторів для поліпшення виробничо-економічного розвитку сільськогосподарських підприємств, прийняття обґрунтованих управлінських рішень на всіх фазах відтворювальних процесів в сільськогосподарських підприємствах.

Висновки з проведеного дослідження

Сталий (збалансований) розвиток аграрних підприємств означає збалансоване, зрівноважене (що не передає рівності показників) зростання як економічних, так і соціальних і екологічних параметрів постійними пропорційними (у раціональному співвідношенні до пропорційних) темпами, забезпечуючи загальний прогрес суспільства у всіх його сферах.

Основними причинам стримування виходу аграрних підприємств України вийти на стійке зростання є: непродумана аграрна політика, внаслідок якої відбулося різке скорочення всіх основних складових виробничого потенціалу: землі, основних засобів, трудових ресурсів; несприятливі макроекономічні умови, що привели до обвалу еквівалентних співвідношень між сільським господарством і іншими галузями, що позбавило основну масу сільгосптоваровиробників ресурсів не тільки для розширеного, але й простого відтворення; недосконалі економічні розподільчі відносини між партнерами в системі АПК; порушення екологічних основ ведення сільськогосподарського виробництва.

В умовах трансформаційної економіки одним з основних пріоритетів розвитку товаровиробників продовольчої продукції є пошук шляхів мінімізації виробничих ресурсів при одночасному зростанні розміру доходу на одиницю авансованого капіталу. Оптимізація ресурсного потенціалу позитивно відображатиметься не тільки на активізації кумулятивних процесів ефективного розвитку багатовекторного спектру економічних відносин між суб'єктами господарювання аграрної сфери, але й на формуванні збалансованої ринкової системи. В зв'язку з цим, стратегія сталого розвитку потребує врахування наявного виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств в контексті локалізації внутрішніх резервів економії маркетингових витрат. Тому виникає потреба у розробці комплексу заходів щодо сталого розвитку сільськогосподарських підприємств на ринку продовольчої продукції.

Для забезпечення сталого розвитку підприємств необхідно зважено підійти до розробки принципів управління, політики контрактних відносин, організаційної структури, затвердження стратегічних планів підприємств, координації програм організаційного розвитку і трансфертного ціноутворення.

Література

1. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1 / Редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр "Академія”, 2000. - 864 с.

2. Концепт стійкого розвитку [Електронний ресурс]

3. Концепція збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року, затверджена Наказом Міністерства аграрної політики України від 20.08.2003 р. №280 [Електронний ресурс].

4. Фостолович В.А. Екологічні інновації - основа збалансованого розвитку суспільства.- В.А. Фостолович [Електронний ресурс]

5. Гардашук Т.В. Концепція збалансованого (сталого) розвитку та принцип справедливості [Електронний ресурс] / Т.В. Гардашук

6. Бородіна О. Сільський розвиток в Україні: проблеми становлення / О. Бородіна, І. Прокопа // Економіка України. - 2009. - №5. - С. 59-64.

7. Черевко Г.В. Науково-методологічні засади зрівноваженого розвитку сільських територій / Г.В. Черевко, І.В. Сембай // Аграрна економіка: Науковий журнал Львівського НАУ. - 2008. - Т.1. - №1-2. - С. 70-74.

8. Сватош М. Вплив глобальних процесів на стійкий розвиток сільського господарства / М. Сватош, Ю. Губені // Аграрна економіка. - 2008. - Т.1. - №1-2. - С. 38-43.

9. Стельмащук А.М. Економічний механізм сталого розвитку галузі тваринництва в сільськогосподарських підприємствах / А.М. Стельмащук // Інноваційна економіка. - 2010. - №4. - С. 57-60.

10. Шубравська О. Регіональний аспект сталого економічного розвитку агропродовольчої системи України / О. Шубравська // Економіка України. - 2009. - №5. - с. - 68-73.

References

1. Mochernyi, S.V. etc. (2000), Ekonomichna entsyklopediia [The economic encyclopedia], Vol.1, Vydavnychyi tsentr "Akademiia”, Kyiv, Ukraine, 864 p.

2. The concept of sustainable development

3. The concept of balanced (sustainable) development of agro-ecosystems in Ukraine for the period till 2025, approved by the Ministry of Agrarian Policy of Ukraine from 20.08.2003

4. Fostolovych, V.A. "The environmental Innovations - the basis of balanced development of society”

5. Hardashuk, T.V. "The concept of the balanced (sustainable) development and the principle of justice”

6. Borodina, O. and Prokopa, I. (2009), "Rural Development in Ukraine: problems becoming”, Ekonomika Ukrainy, no. 5, pp. 59-64.

7. Cherevko, H.V. and Sembai, I.V. (2008), "Scientific and methodological principles of balanced development of rural territories”, Ahrarna ekonomika: Naukovyi zhurnal Lvivskoho NAU, Vol.1, no. 1-2, pp. 70-74.

8. Svatosh, M. and Hubeni, Yu. (2008), "The influence of global processes on sustainable development of agriculture”, Ahrarna ekonomika, Vol.1, no. 1-2, pp. 38-43.

9. Stelmashchuk, A.M. (2010), "The economic mechanism of sustainable development in the field of animal farms”, Innovative economy, no. 4, pp. 57-60.

10. Shubravska, O. (2009), "The regional dimension of sustainable economic development of the agro-food system of Ukraine”, Ekonomika Ukrainy, no. 5, pp. 68-73.

Размещено на Allbest.Ru