Еволюційна логіка і політекономія: від класичної школи до сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕВОЛЮЦІЙНА ЛОГІКА І ПОЛІТЕКОНОМІЯ: ВІД КЛАСИЧНОЇ ШКОЛИ ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ

КУТРАНЬ Катерина Вікторівна -

старший викладач кафедри економічної теорії

Донецького національного університету

В статье осуществлено исследование логики экономического развития и отслежена эволюция политэкономии с учетом трансформации парадигмы экономической науки на определенном этапе развития экономических отношений и восприятия учеными главных задач экономического развития. Актуализируется важность комплексной реализации концепции устойчивого развития, которая является, отражением новой парадигмы глобального развития жизни общества и имеет непосредственное отношение к перспективам развития конкретных стран как части глобальной социально-экономической системы.

Ключові слова: логіка, еволюція, економічний розвиток, політекономія, етапи розвитку, парадигма еволюційної логіки, завдання економічного розвитку, теорія сталого розвитку.

У статті проведено дослідження логіки економічного розвитку та прослідковано еволюцію політекономії з огляду на трансформацію парадигми економічної науки на певному етапі розвитку економічних відносин та сприйняття науковцями головних завдань економічного розвитку. Актуалізується важливість комплексної реалізації концепції сталого розвитку, що є відображенням нової парадигми глобального розвитку життя суспільства та має безпосереднє відношення до перспектив розвитку конкретних країн як частини глобальної соціально-економічної системи.

The paper studied the logic of economic development and examined the evolution of political economy in view of the transformation paradigm of economics at a certain stage of economic relations and the perception of academics main objectives of economic development. Updated importance of comprehensive implementation of the concept of sustainable development, which is a reflection of a new paradigm of global development of society and is directly related to the prospects of individual countries as part of the global socio- economic system.

Проблема та її зв'язок з науковими та практичними завданнями.

Розвиток сучасної економіки з його кількісними і якісними проявами є не що інше, як опредмечене наукове знання минулого. Однак, якщо взяти до уваги вкрай суперечливі оцінки досягнутих результатів економічної діяльності людини, то необхідність переосмислення логіки економічного розвитку стає не тільки очевидною, але і вкрай актуальною проблемою.

Парадигма еволюційної логіки виконує роль дисциплінарної матриці, ознаки якої дозволяють проводити аналітичну діяльність за сформованими та визнаними нормами, правилами, алгоритмами. Змістовним ядром парадигми служить загальна картина, уявлення, образ або модель досліджуваної реальності. Ця онтологічна складова забезпечує зв'язок предмета економічної науки з об'єктом - економікою, оскільки в цій картині інтегруються і систематизуються різнорідні властивості явища на певному етапі розвитку, відображаючи уявлення про об'єкт пізнання, що склалися в певному науковому співтоваристві, на конкретному історичному етапі. Саме зміна цих уявлень відображає зміну логіки розвитку економічної науки.

Метою даної статті є дослідження логіки еволюції політекономії з огляду на трансформацію парадигми економічної науки на певному етапі розвитку економічних відносин та сприйняття науковцями головних завдань економічного розвитку.

Аналіз досліджень і публікацій

Недостатня предметна і методологічна визначеність, імперативно-нормативна спрямованість, значна описовість, політична емоційність і нездатність до перевірки на істину характеризують значну кількість робіт з аналізу сучасної економічної дійсності [5; 7; 13; 14]. Особливо важливо те, що при поясненні логіки економічного розвитку сучасними вченими не скорочується розрив між теорією і практикою. Сприйняття ж політичних процесів і рішень, що суттєво впливають на економіку взагалі, залишилось за межами теоретичного аналізу економіки, визначаючи предметну область переважно політології або соціальної психології. Часто не враховується роль тих неформальних системоутворюючих інститутів, які не можна змінити відразу, але трансформація яких має свої закономірності і траєкторію еволюції [6; 11; 17].

«Якщо судити сучасну економічну теорію з позиції її філософського та історичного змісту, - пише Р.Л. Хайлбронер - ми будемо змушені визначити їй місце в надирі, а не в зеніті її історії» [15, с. 53 ]. У результаті утворився «дефект знання», який, подібно до дефекту маси у фізиці, не дає нам цілісного політико-економічного та культурологічно-екологічного способу взаємин людини, суспільства, природи, техніки.

Підвищений інтерес до проблеми формування та пояснення логіки економічного розвитку визначається передусім прагненням заповнити виниклі в цій області пропуски з одночасним осмисленням наукових традицій політекономії, що склалися у минулому, і можливим їх продовженням у даному науковому дослідженні.

Викладення матеріалу та результати

Логіка розвитку економічної науки визначається взаємодіями усередині системи знання - між власне теорією,практикою і загальною картиною досліджуваної реальності. Зміна парадигми характеризується ситуацією, коли нові явища виходять за звичні рамки системи знання і вступають у протиріччя з ідеалами, нормами, критеріями наукової діяльності. Життя показує, що таке протиріччя було в економіці радянського типу, практика якої не вписувалася в загальний контекст політекономії соціалізму. Таке протиріччя є і сьогодні, оскільки досліджувані і пропаговані курси «Економікс», виконані в неокласичних традиціях,по суті, не відображають сучасну реальну ситуацію.

Конфлікт у тому, що нова реальність та ідеї повинні оцінюватися або за старими критеріями колишніх дисциплінарних норм, або за новими, але абстрактними і невизначеними, що не відображає стан сучасної світової економічної системи і, природно, національних економічних систем.

Швидке і рішуче скасування колишньої теорії без апріорі висунутої нової призводить до теоретичного вакууму, у якому починають панувати теоретично не обґрунтовані ідеї. Інакше цю ситуацію можна назвати антинаукою або паранаукою.

Теоретична економіка, як фундаментальна наука, виступає своєрідним суспільним благом прагнення до істини. Індивідам, мислячим у єдиних теоретичних рамках, оперуючи певними парадигмами, легше розуміти один одного в своїх стратегіях, що знижує невизначеність і трансакційні витрати в реальній практиці.

У відомому сенсі уявлення про економічну науку як науку про загальний порядок відносин у господарській діяльності відтворює підхід Гегеля до пояснення місця і ролі філософії. Згідно з одним з його визначень, філософія спочатку була наукою про загальне, а її предметом виступало «пізнання стійкої міри і загального в морі емпіричних випадковостей» [4, с. 91]. Таке трактування місця і ролі економічної науки передусім характерне для неокласичної наукової парадигми.

Розглянемо парадигми, які можна виділити з позицій сьогоднішнього дня в економічній науці.

Перша цілісна політико-економічна картина представлена класичною школою. Використовуючи традиції природничих наук і особливо ньютонівської фізики, класики запропонували сприймати цю картину як світ багатства. У поясненні досягнення і перетворення форм багатства вони шукали універсальні об'єктивні закони, на основі яких прагнули пояснити і передбачити основні тенденції економічного розвитку, вбачаючи їх передусім у колоніальній експансії, територіальній або економічній. Пояснення джерела багатства, з точки зору праці, заклало нову норму поведінки - вартість, яка провела грань між економічною ефективністю і справедливістю. У вартості фіксувалася також соціальна, економічна, правова і моральна основа взаємодії членів суспільства, значимість яких визначалася трудовою участю, а не склалася кастово-становою диференціацією. Можна помітити, що в інтерпретації класичної політекономії знайшла своє відображення теоретична економіка. Вона не тільки на абстрактно-понятійному рівні цілісно зафіксувала через узагальнення досягнень інших наук політико-економічну систему, а й визначила історичну тенденцію, форми її еволюції.

Свій розвиток класична школа отримала в марксизмі. Тут не тільки зберігається, але посилюється установка на сутність, закон, закономірності,зміну вартісних форм багатства і відносин,зрештою, на теорію, в якій завдання доповнюється пошуком внутрішніх причин саморозвитку капіталу через руйнування глобальних державно-монополістичних утворень (деколонізація). Новизна підходу полягає в об'єднанні історичного і логічного, в чому проявилася відповідь марксизму на виклик історичної школи. Введений марксизмом принцип історизму дозволяє загальний, універсальний характер законів модифікувати в закони специфічні, визначивши тим самим межі дії цих загальних законів і своєрідність їх прояву [9, с. 25-32].

На наш погляд, якщо використовувати ідею про поділ парадигми на «жорстке» ядро і «захисну» оболонку, то зміни філософсько-методологічної підстави марксизму відбулися як у першому, так і в другому блоках. Йдеться, насамперед, про кордони ефективності відносин прав власності, про витрати обміну і конкуренції ринкового господарства, про протиріччя між працею і капіталом,у русі капіталу.

Серйозним випробуванням для класичної політекономії стала її критика з боку історичної школи. Представники цього напряму стали родоначальниками антисцієнтистської традиції в економіці,що орієнтується, насамперед, на багату фактами гуманітарну основу економічного знання. Для них економіка - це, перш за все, світ господарства, опосередкований історико-культурними цінностями. Знаменита «суперечка про метод», що особливо гостро проявилася в полеміці між Г. Шмоллером і К. Менгером, не привела до ствердження нового методологічного канону, проте дала імпульс до розчленування єдиної науки про економіку на дві частини: першу, яка стверджує в пізнанні абстрактні дедуктивні початки, і другу, яка відстоює цілісність,специфічність і різноманіття господарських культур[9].

Новий парадигмальний зсув пов'язаний з виникненням маржиналізму. Світ господарюючого суб'єкта, який сам є активно залученим до економічної діяльності, був покладений в основу пізнання. Пошук об'єктивних, сутнісних, причинно-наслідкових зв'язків був замінений пошуком раціональних функціональних зв'язків на рівні явищ, які виступають результатом діяльності господарюючих суб'єктів. Загальна картина соціально-економічного світу неокласиками була редукована до рівня середньостатистичного економічного агента, що має певний набір переваг і мотиви максимізації корисності в поведінці[16].

Після виходу у світ відомої роботи- А. Маршалла навчальна дисципліна «політекономія» замінюється «економікою» з її позитивістською філософією і аналітичним техніко-функціональним апаратом. Це поняття стало символом назви і нової науки, об'єкт і предмет якої до сих пір не визначився [9]. Дивно те, що, визначаючи економічну теорію «набором інструментів»,неокласики спосіб вибору інструментів взагалі не відносять до компетенції науки, а більшою мірою орієнтують на здоровий глузд дослідника. До цього треба ще додати, що цілісне теоретичне (політико-економічне) знання на початку 20 -го століття почало трансформуватися в ряд таких самостійних спеціальних наук, як політологія, менеджмент, соціологія, економічна історія, історія економічних вчень. Таким чином, під впливом наукових спеціалізацій це знання набуває рис фрагментарності і статичності. З цих фрагментів неможливо відтворити цілісний образ, цілісну політико-економічну і соціальну картину, не маючи загального образу.

Різного роду гострота і глибина проблем реальності,що характеризували стадію глобально-регіональної індустріалізації (випереджаючий розвиток розвинутих країн світу) активізували в другій половині минулого століття діяльність як традиційних, так і нових наукових шкіл і напрямків. У80-ті роки філософсько-методологічні дискусії переросли в методологічний бум,де проглядається ідея формування метапарадигми на міждисциплінарній основі. Так, У. Баумоль започаткував нову дискусію з метою підвести підсумки досягнення економічної теорії за минуле століття: «... Найбільший науковий прогрес порівняно з початком століття можна виявити не в теоретичних новаціях, а в розвитку емпіричних досліджень і застосуванні теоретичних концепцій до вирішення конкретних практичних проблем» [2, с. 80, 104]. Тому М. Аллі і зазначає: «Як фізика сьогодні потребує єдиної теорії загального тяжіння, електромагнетизму та квантової фізики, так і гуманітарні науки потребують єдиної теорії поведінки людей» [1, с. 27].

Інтегрований аналіз історії, філософії, права, власне економіки, природно-регіональних особливостей виявляє етичні початки англійської політекономії, конституційно-правову основу американської теорії, історико-культурні корені західноєвропейської науки і патріархально-самодержавні елементи російської економічної науки. Ці особливості теорії чітко проявляються в реальних політико-економічних моделях з усіма наслідками.

Доповнимо загальні міркування про розвиток економічної науки питанням про можливість виділення в цій загальній конструкції національних економічних шкіл. Наскільки правомірне твердження про їх існування і як у такому разі вони співвідносяться зі світовою економічною наукою? Серед економістів поширена думка, що відкидає саму ідею національної економічної школи. Вона користується підтримкою чималого числа дослідників і ґрунтується на тому, що економічна наука, як і будь-яка інша (фізика, хімія, математика і т. п.), не має національних меж і в принципі виступає як міжнародна творча діяльність. До того ж її орієнтація на пошук істини в наукових дослідженнях, що визначає їх головну і змістовну мету, повинна тим більше зняти національне забарвлення в економічних дослідженнях. Особливо така установка значима, якщо розглядати економічне знання як відображення універсальних господарських процесів, учасником яких виступає «економічна людина» із стандартним набором властивостей і інтересів. Тоді економічна наука набуває властивість загального наукового знання, одночасно орієнтованого на вивчення загальнозначущих форм організації господарського життя і забезпечення економічного зростання, а сама вона перетворюється на універсально- загальну науку про господарські процеси і економічний розвиток. Питання в тому, як цей розвиток відображається на рівні та якості життя населення, чи має він (по мірі суспільного поступу) відображення на добробуті людей?

Зміну частки країн, що розвиваються, у світовому ВВП показано на рис. 1. У 2013 р. частка країн, що розвиваються, у світовому ВВП складала 50.9% проти 49.1% частки розвинених країн. Питання в тому, як розподіляється цей збільшений ВВП, чи відбувається скорочення чисельності бідних верств населення в країнах, що розвиваються. Успіхи у боротьбі з бідністю стали помітні в країнах БРІКС, але в інших країнах, що розвиваються, ризики нерівності зростають.

Нерівномірність, стихійність господарського життя на планеті привела до утворення «бермудського трикутника» протиріч між доходами, зростанням населення і розподілом капіталу. В умовах, що змінилися, необхідно знайти баланс між головними гравцями глобалізованого взаємозалежного світу [8, с. 15-18]. Пошук цієї рівноваги і повинен привести до нової парадигми життєдіяльності людства в єдності його раціональних погоджених практик.

У. Бек приймає та услід за Марксом і Валлерстайном вводить у свою теорію «суспільства ризику» поняття «зубожіння». Але якщо Маркс і Валлерстайн наполягають на неминучості абсолютної і відносної форм матеріального зубожіння, тобто обмежуються кількісними вимірами, то У. Бек йде далі і піддає процес сучасного зубожіння якісному аналізу. «Моя теза звучить так: у суспільстві ризику йдеться про таку форму зубожіння, яка порівняна і в той же час не йде ні у яке порівняння із зубожінням мас трудящих в промислових центрах на ранньому етапі індустріалізації» [3, с. 62]. Він показує, що в основі сучасних процесів зубожіння, що мають об'єктивний характер, лежить «власна динаміка: не чиясь зла воля, а ринок, конкуренція, розподіл праці» [3, с. 61]. У той же час автор особливо виділяє думку: «Від бідності можна захиститися кордонами, від небезпек атомного століття - не можна». На його думку, у суспільстві розвиваються кризові процеси, які загрожують можливістю «небуття взагалі». Нова, якісно інша реальна загроза нашого часу - цивілізаційне зубожіння - зростає поряд з традиційним матеріальним зубожінням. Цивілізаційне зубожіння - новий вид соціально-політичних ризиків, що виражається в зростанні страху матеріально благополучного суспільства, що живе в достатку, перед майбутнім. Така нова проблемна ситуація вимагає іншої наукової і політичної парадигми: «На відміну від XIX століття, виникаючі проблеми не можна вирішити за допомогою підвищення продуктивності, перерозподілу, розширення соціальних гарантій тощо, вони вимагають або цілеспрямованої і масованої» політики контрінтерпретації», або принципово нового мислення і перепрограмування діючої парадигми цивілізації» [3, с. 63].

Парадокс сучасності полягає в тому, що ліберальна стратегія і практика розвитку чергою своїх криз і провалів підірвала у населення багатьох країн відчуття свободи і віри в майбутнє, науковий прогрес. Абсолютизація принципу ліберальної свободи в економіці глобального світу привела до лещат матеріальної і духовної убогості, дераціоналізувала суспільну свідомість, посіяла в ній зерна несвободи, ірраціонального страху.

У складному, багатоаспектному аналізі проблем сучасного розвитку представляється невірним виділення пріоритетності одній із сторін розвитку: соціально-економічній, чим нерідко відрізнялись науковці 1970-1980-х років, або тільки екологічній, чим понині характеризуються роботи багатьох вчених. Усі складові невід'ємні одна від одної, що й стало основою концепції стійкого розвитку [18].

Для наших цілей важливо з'ясувати суть і форми прояву соціально-економічної компоненти концепції стійкого розвитку. На глобальному рівні вона конкретизується в проблемі корінної зміни існуючого світового ладу. Глобальна макросоціальна нерівність не може не позначатися на внутрішній стійкості економік країн, що не входять у «золотий мільярд». Значення соціальних чинників стабільності,що різко посилились останніми роками, примушує уряди країн ставити на міждержавному рівні питання про зміну світового ладу з метою надання йому більшої справедливості, а в перспективі - про забезпечення сталого розвитку в глобальному масштабі. Саме це відображає взаємозалежність макроекономічного та глобального рівня застосування концепції сталого розвитку - вона важлива як на рівні країни (її регіонів), так і на світовому рівні, і не може забезпечуватись діями лише на одному з цих (взаємопов'язаних) рівнів.

Осмислення сукупності фактів, об'єктивної інформації і суб'єктивних оцінок положення, що склалось, призводить до принципових висновків відносно характеру поточного періоду, що зумовив актуальність концепції сталого розвитку, її соціальної суті, а також можливості втілення її основних ідей на практиці через зміну світоустрою, що склався, політичними та економічними методами.

Процеси деградації і самовинищення життя на планеті досягли критичних масштабів. Головна причина - у мотивації економічної діяльності через максимізацію прибутку, нееквівалентному обміні ресурсів, праці і послуг, хижацькій експлуатації природи і праці більшості населення, коли стандарти масового споживання продовжують домінувати і нав'язуватись світу меншістю індустріально розвинених країн, їх правлячими колами.

Натомість сучасна індустріальна цивілізація, в особі транснаціональних корпорацій і політичних інститутів розвинених країн[6],встановила соціальний порядок, який характеризується відносно високою мірою соціально-політичної стабільності в країнах Заходу і в той же час створює колосальні ресурсні і соціальні диспаритети на планетарному рівні між регіонами, націями, державами [10].

Соціально незбалансована індустріально-ринкова модель розвитку вичерпала свої можливості і почала відтворювати в розширеному масштабі екологічні, економічні, соціальні, політичні, військово-технічні й інші перешкоди і загрози на шляху сталого розвитку світової цивілізації. Виникла гостра потреба в новій глобальній парадигмі розвитку.

Концепція сталого розвитку припускає різні трактування і потребує подальшого вдосконалення, особливо стосовно шляхів її втілення в життя. Відмінність інтересів веде до різнорідного тлумачення сутності концепції сталого розвитку, а також уявлень про механізми переходу до нього в глобальному і регіональному масштабах. Зараз реалізація стратегії стійкого розвитку як нової форми життєдіяльності людства є проблематичною. Має відбутися тривалий етап переходу до її погодженого у рамках світового співтовариства здійснення. Але економічні інститути, інструменти і показники реформ не можуть розглядатись як стратегічні цілі сталого розвитку. Вони є засобами досягнення комплексних цілей взаємообумовленості життєдіяльності людини, суспільства і природи.

Висновки

Класична політекономія відповіла на виклик свого часу, визначивши інституційну основу суспільства і стратегічний напрям економічного розвитку, давши початок пошуку причин, джерел і громадських форм багатства. Маркс у своїй теорії прописав більш логічно і чітко саморух форм багатства з виділенням виникаючих нових інституційних норм епохи промислового капіталу, що характеризується поширенням колоніалізму та імперіалізму. Кейнс, подолавши «стандарти» неокласичного мислення, своєю теорією ефективного попиту розширює предмет науки, чим закладає основи і дає орієнтири на зміну норм і правил реальної економічної системи та руйнування глобальних державно-монополістичних утворень (деколонізація). Приватна теорія монетаризму вже розширила виробничі можливості за рахунок активізації спекулятивної норми поведінки господарюючих агентів, змінюючи грошові відносини і рамки, забезпечуючи випереджаюче зростання провідних економічних агентів світової економіки.

Так або інакше, роботи учених з багатьох областей науки готують перехід цивілізації на нову траєкторію - траєкторію сталого розвитку. Теорія сталого розвитку стає визнаною світовою науковою спільнотою універсальною системою наукових поглядів, навколо якої динамічно формуються галузі теоретичних і емпіричних знань про соціальні, економічні, культурні, політичні, екологічні та інші процеси, пов'язані з науково планованою підтримкою і розвитком життя.

Концепція і теорія сталого розвитку - наукове відображення нової парадигми глобального розвитку життя суспільства, що має безпосереднє відношення до перспектив розвитку конкретних країн як частини глобальної соціально-економічної системи. Значення соціальних чинників стабільності, що різко посилилось останніми роками, примушує уряди країн ставити на міждержавному рівні питання про зміну світового ладу з метою надання йому більшої справедливості, а в перспективі - про забезпечення сталого розвитку в глобальному масштабі, що показує взаємозалежність макроекономічного та глобального рівня застосування концепції сталого розвитку - вона важлива як на рівні країни, так і на світовому, і не може забезпечуватись діями лише на одному з цих (взаємопов'язаних) рівнів.

Література

політекономія наука концепція

1. Алле М. Единственный критерий истины - согласие с данными опыта / М.: Алле // МЭ и МО. - 1989. - № 11. - C. 24-40.

2. Баумоль У. Чего не знал А. Маршалл: вклад ХХ столетия в экономическую теорию / - У. Баумоль // Вопросы экономики. - 2001. - № 2. - С. 42-51.

3. Бек У.Общество риска. На пути к другому модерну / У. Бек. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - 384 с.

4. Гегель Г. Энциклопедия философских наук / Г. Гегель - Т. 1. Наука логики. М., 1975. - 315 с.

5. Козак Ю. Г. Міжнародні стратегії економічного розвитку : навч. посібн. / Ю. Г. Козак, -Ю. І. Єхануров, В. В. Ковалевський. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 354 с.

6. Лопатинський ІО. М. Синергетичні взаємодії окремих компонентів економічної теорії // Генезис інституційної системи транзитивних економік. - Чернівці, 2009. - С. 46-48.

7. Майєр Дж. М. Основні проблеми економічного розвитку / Дж. М. Майєр, Дж. Е. Раух, - А. Філіпенко. - К. : Либідь, 2003. - 688 с.

8. Макуха, С. М. Тенденції розвитку сполучних елементів процесу економічної глобалізації / С. М. Макуха // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Серія: Економічна теорія та право - 2011. -- № 6. - С. 15-24.

9. Міжнародна економіка / За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. С. М. Макухи. - Х. : Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого», 2011. - 192 с.

10. Національна економіка: навч. посібн.: / За заг. ред. Носової О.В. - К.: Центр учбової літератури, 2013 - 512 с.

11. Нельсон Р. Революционная теория экономических изменений / Р. Р. Нельсон,- С. Дж. Уинтер. - М., 2002. - 512 с.

12. Новый двигатель мировой экономики // Ведомости. 2013. 6 июня.

13. Нуреев Р. М. Экономика развития: модели становления рыночной экономики : учебник / Р. М. Нуреев. - М. : Норма ; ИНФРА-М, 2010. - 640 с.

14. Філіпенко А. С. Економічний розвиток сучасної цивілізації : навч. посібн. / А. С. Філіпенко. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К. : Знання України, 2006. - 316 с.

15. Хайлбронер Р. Л. Экономическая теория как универсальная наука / Р. Л. Хайлбронер // THESIS. - 1993. - Т. 1. - Вып. 1. - С. 25-31.

16. Шумпетер Й. А. Теорія економічного розвитку. Дослідження прибутків, капіталу, кредиту, відсотка та економічного циклу / Йозеф А. Шумпетер. Вид.: КМА. - 2011. - 242 с.

17. Эггертссон Т. Экономическое поведение и институты / Т. Эггертссон. - М., 2001. - 412 с.

18. Ougolnitsky G.A., Usov A.B. Problems of the sustainable development of ecological-economic systems // Global Climatology and Ecodynamics: Anthropogenic Changes to Planet Earth / Eds.A.P.Cracknell, V.PKrapivin, C.A.Varotsos. - SpringerPraxis, 2009. - P427-444.

Размещено на Allbest.ru