Економічне зростання та зміни в галузевій структурі економік Центральної та Східної Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 330.552

Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля

ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ ТА ЗМІНИ В ГАЛУЗЕВІЙ СТРУКТУРІ ЕКОНОМІК ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

А.С. МАГДІЧ

Постановка проблеми. Подолавши трансформаційний спад початку 90-х, економіки країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) e середньому зростали швидкими темпами, при цьому значний внесок у зростання економік внесла сукупна факторна продуктивність [1]. Деякі відмінності в темпах економічного зростання між економіками можуть бути обумовлені різними стартовими умовами і різними підходами до економічної політики. Однак двадцятирічна історія трансформації економік країн ЦСЄ наочно показує, що макроекономічна стабілізація і стале економічне зростання були досягнуті лише тими країнами, які зуміли провести широкомасштабну приватизацію та реструктуризацію промислових підприємств, досягли значного прогресу в області лібералізації міжнародного обміну, створили високоефективний банківський сектор, ринок цінних паперів та інші фінансові інститути.

Дослідження сутності, причин і закономірностей структурної перебудови, що супроводжує економічне зростання економік ЦСЄ, дозволить сформувати міцну основу для розробки стратегії і тактики практичних дій щодо здійснення структурних зрушень в країнах регіону, а також сформувати механізм регулювання цього процесу, що сприятиме перетворенню країн регіону у конкурентоспроможні економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як правило, у будь-якій економіці економічне зростання супроводжується зміною галузевої структури ВВП, оскільки структурні зміни по мірі економічного розвитку означають зміни в продуктивності і швидку урбанізацію, яка передбачає міграцію населення із сільської місцевості в міста. Тому по мірі зростання доходів на душу населення знижується частка сільського господарства і зростає частка промисловості в структурі ВВП.

У 1989 р. ряд економістів, аналізуючи історичні дані по економіках ОЕСР, розрахували середній шлях змін у галузевій структурі, який проходять в своєму розвитку економіки [2, с. 89]. Дослідження проводилося за методом американського економіста Х. Ченері, який на основі емпіричного аналізу розвитку багатьох країн, що розвиваються, в післявоєнний період проаналізував і порівняв поточні та багаторічні дані країн з різними рівнями подушного доходу. Він виявив, що в процесі конвергенції до стійких темпів економічного зростання структура економік змінюється дуже швидко: відбувається зміщення центру ваги економічної активності з аграрного сектору до промислового, постійне накопичення фізичного і людського капіталу, зрушення у структурі споживчого попиту від вузького набору товарів першої необхідності до різноманітних промислових виробів і послуг, зростання міст і міської промисловості. Також він прийшов до висновку, що по мірі досягнення певного рівня доходів галузева структура поступово перестає змінюватися [3].

Щодо структурних зрушень в транзитивних економіках, аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить про недостатню кількість досліджень, присвячених цієї проблемі. Таким чином, представляється доцільним виявити особливості структурної динаміки економік ЦСЄ в рамках глобальних тенденцій зміни галузевої структури світового господарства.

Постановка завдання. Відсутність систематичних та достовірних даних про динаміку розвитку країн регіону ЦСЄ на перших етапах процесу трансформації не дозволяє проводити якісні статистичні дослідження економічних процесів в цей період, але не перешкоджає здійсненню основної мети, поставленої автором у цієї публікації, - виявленню загальних тенденцій та закономірностей структурної перебудови, що супроводжує економічне зростання економік ЦСЄ протягом останніх десятиліть. Аналіз галузевих пропорцій допоможе визначити характер і тенденції галузевих структурних зрушень в досліджуваних економіках, а розгляд структури в динаміці дозволить розкрити характер економічної політики, що проводиться у країнах.

Виклад основного матеріалу дослідження. Слід сказати, що до промислових переворотів XVIII-XIX ст. пропорції галузевої структури світової економіки не піддавалися значним змінам, залишаючись більш-менш стабільними. Основним джерелом отримання матеріальних благ упродовж тривалого часу залишалося сільське господарство та суміжні з ним галузі, тобто переважала аграрна структура (частка сільського господарства у ВВП багатьох країн світу досягала 60-80%).

Впродовж другої половини XIX - першої половини XX ст. в економічно розвинутих країнах сформувалася індустріальна структура господарства з переважанням промисловості. Розвиток промисловості на рубежі XIX-XX ст. визначався передусім ресурсними факторами, проте країни, що розвиваються, зростають швидше не тому, що у них багато природних ресурсів, а темпи зростання у заможних країнах сповільнюються не тому, що зіткнулися із ресурсним обмеженням. Світова торгівля знімає усі ці обмеження, а різниця в темпах економічного зростання залежить тільки від економічної моделі цих країн і конкретних історичних обставин.

Таким чином, сучасний етап розвитку світового господарства знаменується великими зрушеннями міжгалузевих пропорцій. Ці зрушення відбулися, передусім, у результаті енергетичної та сировинної криз 70-х рр., які спричинили дорожчання енергоносіїв та перехід до нового етапу технологічної революції, під впливом якої почала формуватися принципова нова - постіндустріальна - структура суспільства, що вимагає коректив у матеріальній та технологічній структурі промислового виробництва і змін у структурних пропорціях економіки взагалі.

Отже, глобальною закономірністю змін, що відбуваються протягом кількох останніх десятиліть у галузевій структурі світового господарства, є поступове зменшення частки сільського господарства та промисловості й одночасне збільшення частки послуг (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка зміни галузевої структури світового ВВП

Починаючи з 60-х рр. ХХ ст., частка сільського господарства та добувної промисловості у ВВП розвинутих країн почала стрімко скорочуватися. Сьогодні в цих країнах вона знаходиться в межах 1-5 % в середньому. Це відбулося завдяки НТП, під впливом якого багато видів діяльності відокремились від сільського господарства та перетворились в окремі галузі сфери послуг та промисловості. Сумарна частка вторинних галузей - обробної промисловості, електроенергетики та будівництва - також скорочується, але не так динамічно, як частка первинного сектору. При цьому частка однієї лише електроенергетики зростає. В цілому ж частка вторинного сектору у галузевій структурі ВВП найбільш розвинутих країн складає в середньому 25%. Як свідчить досвід розвинутих країн, частка обробної промисловості зростає до певного рівня, після чого стабілізується або скорочується. Максимальне зменшення питомої ваги обробної промисловості у ВВП Великобританії, Франції, США відбувалося у середині 60-х рр. ХХ ст. На початку 70-х рр. частка обробної промисловості у США, складала 24%, наприкінці першого десятиліття ХХІ ст. - 13%, а в індустріально розвинутих європейських країнах - 29,5% та 17% відповідно. У країнах, які розпочали індустріалізацію трохи згодом (Японія, Італія) частка обробної промисловості зростала аж до початку 70-х рр. ХХ ст., але потім теж знизилась. глобальний господарство галузевий валовий

Структура обробної промисловості також зазнала змін - центр уваги перемістився від матеріаломістких (хімічна промисловість, металургія) до наукомістких галузей (електроніка, робототехніка), збільшилась частка галузей обробної промисловості, які створюють продукцію на основі високих технологій.

У галузевій структурі ВВП країн, що розвиваються, частка сільського господарства також скорочується, але залишається досить високою (20-35%), втім частка промисловості тут часто невелика (10-25%). Виключення складають країни-експортери мінеральної сировини.

Постсоціалістичні країни знаходяться приблизно на однакову рівні за показниками ВВП на душу населення та галузевою структурою економіки з новими індустріальними країнами. В обох групах країн частка сільського господарства у ВВП залишається ще досить високою (6-10%) порівняно з розвинутими країнами, але частка промисловості - навіть перевищує рівень постіндустріальних країн, що може бути пояснено відносно невисоким рівнем розвитку сфери послуг у країнах з транзитивною економікою - у середньому 45-55% ВВП. Відносно мала частка сфери послуг у ВВП останніх пояснюється тим, що величина та збільшення доданої вартості, багато в чому визначаються характером технологічної структури економіки країни, під якою розуміють розподіл обсягів виробництва по технологічному ланцюжку: від природних ресурсів і енергоносіїв до випуску товарів народного споживання. Індустріально розвинуті країни, як правило, володіють порівняно невеликими запасами енергоносіїв та природних ресурсів і мають прогресивний тип технологічної структури, що передбачає концентрацію основних виробничих потужностей на проміжних та завершальних стадіях технологічного циклу. Це виражається у переважанні частки оброблювальної та переробної промисловості та сфери послуг у ВВП цих країн. У країнах, що розвиваються, навпаки, виробничий потенціал зосереджено переважно на початкових стадіях технологічного циклу - у гірничодобувної та переробній промисловості. Проте деякі країни, що розвиваються, мають сучасні технології в оброблювальній промисловості і є експортерами кінцевої продукції, а ряд промислово розвинених країн мають досить розвинену добувну промисловість.

Тенденція збільшення доданої вартості з підвищенням ступеню технологічної обробки спостерігалася і в Радянському Союзі у період низьких цін на сировину. Після переходу до ринкових цін рентабельність замикаючих галузей, які виробляли нескладну продукцію, впала. Навіть у Росії, що експортує енергоносії, рентабельність галузей, що знаходяться на первинних етапах технологічних циклів, усупереч світовій практиці, вище, ніж на завершальних [5]. На початку 90-х рр. у більшості країн ЦСЄ технологічні ланцюжки в обробному та інвестиційному комплексах почали спрощуватися та скорочуватися, як і сама продукція, що випускається. Сьогодні, на початку другого десятиліття ХХ ст., порівнюючи структуру доданої вартості у сфері промисловості багатьох країн ЦСЄ з розвинутими країнами, можна оцінити їх проміжний продукт як необґрунтовано високий, що обумовлено застарілими технологіями переробки сировини та відходів.

Другою важливою тенденцією зміни секторальної структури ВВП у розвинутих країнах у другій половині ХХ ст. стало перетворення сфери послуг у домінуючий сектор їх економік. Стрімке зростання цього сектору відбулося, перш за все, завдяки розвитку науки та освіти, мистецтва та культури, соціального забезпечення та індустрії відпочинку.

Економіка країн ЄС-15, також як і країн «Великої сімки», відповідно до теорії про секторальну стадійність економіки, є постіндустріальною: 2/3 ВВП створюється у невиробничій сфері, тобто значна частка доданої вартості припадає на третинний сектор. Частка первинного сектора у структурі ВВП країн ЄС-15 та країн «Великої сімки» є дуже скромною та складає лише 2%. Більша частина ВВП цих країн створюється у третинному секторі економіки - близько 71-72%; на частку вторинного сектора припадає в середньому 26-27%. Структура економіки країн ЦСЄ, навпаки, характеризується суттєвої часткою промисловості та будівництва (рис. 2). Це пов'язано з історичними особливостями розвитку регіону. Структура промисловості країн ЦСЄ у період соціалізму та співпраці в рамках Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) була надмірно обтяжуючою. Пріоритет віддавався, перш за все, галузям важкої промисловості та машинобудуванню. Так, наприклад, частка промисловості у ВВП напередодні реформ 1988 р. складала у Румунії - 56%, Болгарії - 58%, Чехословаччині - 49%, Угорщині - 41,%, Югославії - 52% та СРСР - 40%.

Рис. 2. Структура валової доданої вартості за галузями економіки в регіоні ЦСЄ, в середньому за 1995-2009 рр.

Таким чином, найзначніше скорочення виробництва у країнах ЦСЄ у післяреформений період мало місце у галузях важкої промисловості. Передусім, це було обумовлено наявністю у цих країнах нерентабельних великих підприємств, збут яких був орієнтований на РЕВ, і які виявилися нежиттєздатними у нових умовах ринкової конкуренції. Зникнення колишніх джерел сировини та зникнення державних дотацій погіршили ситуацію.

Єдиною сферою у структурі економіки країн регіону, що демонструвала економічне зростання вже на початковому етапі ринкових реформ, була сфера послуг, головним чином, фінансових та виробничих, а також побутове обслуговування населення (рис. 3).

Рис. 3. ВДВ, створена у третинному секторі регіоном ЦСЄ

Як можна бачити на рисунку 2.7, в цілому, зміни галузевої структури економік країн ЦСЄ відбуваються відповідно до загальних світових тенденцій: структурні зміни виражаються у збільшенні частки сектору послуг у ВВП та відповідному скороченні частки промисловості та сільського господарства (рис. 4).

Рис. 4. Динаміка зміни галузевої структури ВДВ у країнах ЦСЄ

Протягом 1995-2009 рр. частка сільського господарства у структурі ВВП регіону скоротилася вдвічі (з 10,1% у 1995 р. до 4,7% у 2009 р.), частка промисловості та будівництва теж дещо скоротилася - з 29% до 23,6%, та з 6,3% до 7,4% відповідно, а питома вага сфери послуг зросла з 55% до 64,3%.

Але в цілому на початку 2009 р. за часткою сільського господарства у ВВП регіон у 2 рази, а часткою промисловості - у 1,3 рази випереджав регіон ЄС-15, суттєво поступаючись рівнем розвитку та якістю сфери послуг. Середні показники галузевої структури виробництва за 2004-2007 рр. країн досліджуваного регіону приведені у таблиці 1 (табл. 1).

Аналіз таблиці свідчить, що з усіх країн регіону найближчими до країн Західної Європи за структурою економіки є Чехія, Словенія та Естонія, а найбільш далекими - Румунія, Сербія, Білорусія та Україна. Трансформація галузевої структури в останній групі країн проходила аритмічно, змінюючи свої напрями, а сьогоднішня структура економіки сформувалася не стільки завдяки стабільному та ефективному розвитку всієї економіки та швидкому розвитку третинного сектору, скільки унаслідок занепаду товарно-виробничої сфери.

Таблиця 1 Галузева структура ВВП країн ЦСЄ, 2004-2007 рр.

Складено і розраховано автором за даними ЮНКТАД [4].

Відмінності між національними економіками країн регіону проявляються також у різній ступені їх ефективності, яка значною мірою визначається технологіями. Після розпаду РЕВ у багатьох країнах-учасницях відбулося спрощення структури національних економік, їх переорієнтація на виробництво та експорт товарів з низькою доданою вартістю. Між тим, в провідних державах світу протягом останніх десятиліть саме наукомісткі виробництва стали основою економічного розвитку. У країнах-технологічних лідерах економічне зростання забезпечується не за рахунок фізичного обсягу продукції (так званого «валу»), що випускається, а у результаті збільшення доданої вартості (тобто збільшення наукомісткої частини).

Висновки

Проведене дослідження показало, що країни ЦСЄ знаходяться приблизно на однакову рівні за показниками ВВП на душу населення та галузевою структурою економіки з новими індустріальними країнами. Частка сільського господарства у ВВП країн досліджуваного регіону залишається ще досить високою порівняно з розвинутими країнами, але частка промисловості перевищує рівень постіндустріальних країн, що може бути пояснено відносно невисоким рівнем розвитку сфери послуг та історичними особливостями розвитку регіону. З усіх країн регіону найближчими до країн Західної Європи за структурою економіки є Чехія, Словенія та Естонія, а найбільш далекими - Румунія, Сербія, Білорусія та Україна.

В цілому, зміни галузевої структури економік країн ЦСЄ відбуваються відповідно до загальних світових тенденцій: структурні зміни виражаються у збільшенні частки сектору послуг у ВВП та відповідному скороченні частки промисловості та сільського господарства. Однак інтеграційні та глобалізаційні виклики сьогодення вимагають від країн регіону спритності і хоробрості у формуванні структурної політики. Відновлення довгострокового динамічного економічного зростання не буде реалістичним без здійснення ряду складних реформ, які матимуть вирішальне значення для підвищення інвестиційної привабливості та підвищення конкурентних переваг регіону ЦСЄ.

Список використаної літератури

1. Тодаро М. Экономическое развитие [Текст] : учебник / Микаель Тодаро. - СПб. : ЮНИТИ, 1997. - 671 с.

2. Handbook of Development Economics, vol. 1, ed. Hollis B. Chenery and T. N. Srinivasan Amsterdam: Elsevier, 1988. - Pp. 849.

3. Гуриев С. Экономический механизм сырьевой модели развития / С. Гуриев, А. Плеханов, К. Сонин // Вопросы экономики. - 2010. - № 3. - С. 4-23.

Размещено на Allbest.ru