Динаміка потенціалу зростання населення України в 1850-2013 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Динаміка потенціалу зростання населення України в 1850-2013 рр.

Постановка проблеми

населення демографічний криза

Динаміка чисельності населення країни є одним із важливих індикаторів суспільного й економічного розвитку. Хоча власне чисельність населення не є визначальним фактором розвиненості суспільства, її зменшення означає втрати людського капіталу, трудового потенціалу та пов 'язаних із цим умов майбутнього розвитку. Збільшення людності хоча й відкриває нові можливості, містить також і певні загрози у випадку невідповідності наявної економічної структури новим реаліям, чи в разі її нееластичності, неспроможності вчасно змінитися.

Тому знання про поточну чисельність, статево-вікову, соціально-економічну, етнічну, релігійно-конфесійну та інші структури населення є дуже важливими для прийняття управлінських рішень як на найближчу (5-10 років) чи середньострокову (25-30 років) перспективу, так і стратегічних рішень із більш віддаленим горизонтом (50-60 і більше років) реалізації. На жаль, низці останніх урядів України такі знання були не потрібні й перепис населення відкладався. Тоді як саме перепис як суцільне спостереження дає змогу уточнити поточні кількісні та якісні характеристики населення.

Актуальність теми. Чисельність і майбутня динаміка людності України завжди викликають жваву зацікавленість громадян країни та засобів масової інформації, які намагаються висвітлювати питання з цього приводу, чи дотичні з ним. Зокрема, вікові співвідношення осіб похилого та працездатного віку часто використовують у якості обґрунтування проведення пенсійної реформи, чисельність дітей дошкільного та шкільного віку визначає скорочення чи розширення мережі відповідно дошкільних закладів та шкіл. В основі перспективних демографічних розрахунків лежать гіпотези стосовно майбутніх рівнів народжуваності, смертності та напрямів міграцій. І, якими б вони не здавалися обґрунтованими, навряд чи вони справдяться через кілька десятків років. Таким чином, на момент розробки прогнозу єдиним достовірним вектором у дискретній популяційній моделі є статево-вікова структура населення на початок прогнозного періоду (правий власний вектор матриці відтворення). Тому дослідження впливу поточної вікової структури населення на динаміку його чисельності за тривалий історичний період є актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій та невирішені раніше частини загальної проблеми. Твердження про те, що початкова вікова структура за умов стабілізації режиму відтворення здійснює певний внесок у зміну чисельності населення, з'являється у П. Венсана (P. Vincent) [1] і називається «потенціалом зростання». Проте зародки цієї ідеї простежуються у Р. Фішера (R.A. Fisher), який досліджував міру (кількість нащадків), якою може бути заміщена початкова чисельність певної професійної групи (occupational group). Зокрема він зазначав, що «загибель осіб переважно за межами репродуктивного віку може мати малий вплив на населення майбутніх поколінь» [2, с. 105]. Проте «... жінки репродуктивного віку дали б дещо більше дітей, якби кількість чоловіків у вікових групах від 30 до 45 років не була б зменшена Німецькою війною» [2, с. 107]. Тобто йшлося саме про вплив особливостей вікової структури в репродуктивному віці. Основи теорії потенціалу демографічного зростання було розроблено в працях Ж. Буржуа-Піша (J. Bourgeois-Pichat) [3] та Н. Кейфітца (N. Keyfitz) [4]. Останній запропонував для явища зростання чисельності населення після досягнення режиму простого відтворення назву population momentum (інерція, рушійна сила), яка й закріпилася в англомовній літературі.

Подальші дослідження були зосереджені на уточненні й узагальненні отриманих результатів. Так, Р. Поттер (R.G. Potter), О. Воловина (O. Wolowyna) та П. Кулкарні (P. Kulkarni) вказують на те, що Н. Кейфітц залишив поза увагою: 1) дев'ятимісячний лаг запізнення вже після раптового прийняття нового режиму народжуваності, 2) іншу (більш молоду) форму повікової моделі народжуваності через більшу частку стерильності жінок старшого віку, 3) період зміни народжуваності зі старої моделі на нову, яку вони назвали за аналогією «інерція коефіцієнтів народжуваності» [5, с. 556]. Тут доцільно згадати, що дев'ятимісячний лаг у вигляді додавання до віку батьків 3/4 року [2, с. 108], пов'язаний із зачаттями за «старої» моделі режиму відтворення, враховує ще Р. Фішер у 1927 році. Д. Едієв (D. Ediev) здійснив важливі узагальнення теорії демографічних потенціалів на випадок змінного режиму відтворення та розробив теорію приведених демографічних потенціалів, зокрема оцінювання внеску початкової вікової структури у динаміку віддалених поколінь нащадків на основі дисконтування [6].

Серед вітчизняних учених взаємозв'язок між віковою структурою та процесом відтворення досліджував С.І. Пирожков (S. Pyrozhkov). Зокрема, він запропонував систему показників, які характеризують щільність, інтенсивність і напрям інстабільності -- відхилення фактичної (observed) вікової структури населення від її стабільного еквіваленту [7, с. 105--106]. Також ним уперше здійснено розрахунок потенціалу демографічного зростання для України за роки, близькі до дат переписів населення: 1896--1897, 1926--1927, 1958--1959, 1969--1970 рр. [7, с. 119] за методикою, розробленою у співавторстві з Є.М. Андрєєвим (E. Andreev) [8] та за методикою Ж. Буржуа-Піша. Проте, брак статистичних даних не дав змоги С.І. Пирожкову розглянути динаміку потенціалу демографічного росту більш детально, і він висловив гіпотезу про дугоподібність цієї динаміки за період 1896--1970 рр. та обмежився зауваженням про наближення вікової структури реального і стабільного населення між переписами 1959 та 1970 рр. [7, с. 119].

Реконструкція статистичних даних із середини ХІХ ст., виконана у відділі демографічного моделювання та прогнозування ІДСД ім. М.В. Птухи НАН України, дає змогу дослідити динаміку потенціалу зростання населення України більш детально, в чому й полягає новизна даного дослідження.

Мета статті. Обчислити потенціали зростання населення України за кожний календарний рік періоду 1850--2013 рр., проаналізувати особливості та причини зміни величини потенціалу зростання.

Виклад основного матеріалу

Як уже згадувалося вище, в демографічній теорії розроблена досить розгалужена система потенціалів: репродуктивна цінність (reproductive value) Р. Фішера, життєвий потенціал Л. Герша (L. Hersch), потенціал зростання вікової структури (growth potential of an age structure) Ж. Буржуа-Піша, інерція населення (population momentum) Н. Кейфітца, приведені та змішані демографічні потенціали, запропоновані та досліджені Д. Едієвим. У цій роботі розглядатиметься інерція населення Н. Кейфітца, вираз якої близький до потенціалу росту вікової структури Ж. Буржуа-Піша, на що вказував і сам Н. Кейфітц [4, с. 78]. Уточнення щодо не моментального досягнення рівня простого заміщення (instant bare replacement level), а відкладеного в часі на період зачаття [5, с. 558] чи на період поступової зміни моделі народжуваності [4, с. 77] будуть пропущені.

Фактична статево-вікова структура населення в кожний період часу залежить від його демографічної історії: чисельності народжених і рівня смертності, а також напрямів і обсягів міграцій у попередні роки. Особливо чітко на ній позначаються катастрофічні події. Війни призводять до прямих і непоправних утрат чоловіків молодого і середнього віку. Смертність унаслідок голоду -- на всьому віковому профілі смертності, проте найпомітніше позначається на зростанні смертності немовлят та непрямих утратах через зниження народжуваності. До міграцій вдаються найчастіше особи працездатного віку, тому регіони-реципієнти мають порівняно вищу питому вагу осіб цієї групи, ніж вона була б за інших умов або ніж та, якою характеризуються регіони-донори.

Всі ці збурення порушують розвиток вікової структури порівняно з тим, якою вона могла би бути за відсутності таких впливів. Звідси й виникає ідея з'ясувати, які саме приховані можливості (потенціал) містить відмінність фактичної вікової структури населення від теоретичної. Відповідь випливає з теорії стабільного населення. Оскільки вікова структура стабільного населення залежить лише від режиму відтворення і не залежить від попередньої демографічної історії, то саме з нею доцільно порівнювати фактичну вікову структуру, яка, у свою чергу, залежить від демографічної історії. Але порівняння цих вікових структур дає лише міру нерівноважності (інстабільності -- за С.І. Пирожковим) демографічної системи у певний період часу. Для виокремлення впливу вікової структури на майбутню динаміку чисельності населення треба обрати певний стандарт.

Тут доцільно згадати відому навіть не демографам концепцію заміщення батьківського покоління їхніми дітьми. Так, для того, щоб покоління батьків було заміщене таким же за чисельністю поколінням дітей, жінка в середньому має народити близько 2,1 дитини або точно 1 дівчинку, яка доживе до віку матері в момент народження цієї дівчинки. Звісно, це твердження справедливе й у випадку заміщення кожного чоловіка одним хлопчиком, проте розрахунок за жіночим поколінням (female dominant model) зручніше з практичних міркувань.

Однак часто залишають поза увагою те, що вимога точного заміщення кожної жінки дочкою, яка доживе до віку матері в момент її народження, для незмінності чисельності популяції вірно лише для стаціонарного населення, тобто такого стабільного населення, в якому коефіцієнт природного приросту дорівнює нулю (кількість померлих точно заміщується числом народжених). Для фактичного населення внаслідок немонотонності вікової структури (в стаціонарному населенні людність вікових груп із віком монотонно спадає) точне заміщення кожної жінки однією дівчинкою не обов'язково призведе до нульового природного приросту всього населення, хоча гранично наближатиметься до нього в разі збереження такого режиму протягом досить тривалого часу.

Таким чином, для з'ясування впливу фактичної вікової структури на динаміку чисельності населення потрібно задати їй режим відтворення стаціонарного населення і після досягнення ним стаціонарної вікової структури (ultimate stationary population) порівняти її чисельність із чисельністю іншого стаціонарного населення, отриманого зі стабільного населення, еквівалентного режиму відтворення того календарного року, для якого була взята вікова структура фактичного населення. Іншими словами, щоб знайти потенціал зростання вікової структури населення, яке спостерігалося в певному календарному році, необхідно знайти його стабільний еквівалент і обом популяціям (фактичній і стабільній) задати режим простого відтворення (bare replacement). Після цього вони прямують до спільного аттрактора -- стаціонарної вікової структури. Чисельність отриманих стаціонарних населень відрізнятиметься саме за рахунок різниці в початковій віковій структурі.

Чисельність стаціонарного населення Н. Кейфітц знаходить за формулою [4, с. 75]:

(1)

де: е_д -- середня очікувана тривалість життя при народженні у році ґ, а і /3 -- відповідно початок і кінець репродуктивного періоду, х -- вік, ц -- середній вік матері при народженні, Ј -- чисельність населення (фактичного або стабільного), І-- функція дожиття, f -- функція народжуваності для однієї статі (жінок), Л_д -- нетто-показник відтворення (середня кількість дівчат, які доживуть до віку матері в момент їх народження).

Якщо позначити фактичне населення С, а його стабільний еквівалент -- и, то потенціал зростання населення за рахунок вікової структури становитиме:

Є.М. Андрєєв та С.І. Пирожков знайшли дискретний розв'язок для визначення потенціалу зростання вікової структури [8, с. 64--65]:

Де 8 -- питома вага дівчат серед народжених, L -- стаціонарне населення.

Обчислення показали практичну тотожність отриманих результатів за формулами Кейфітца та Андрєєва -- Пирожкова (рис. 1). Динаміка потенціалу зростання населення України за півтора століття свідчить, що він змінювався від 0,9 у другій половині ХІХ ст. до майже 2,0 на межі ХХ та ХХІ ст.

Цікаво відмітити, що в другій половині ХІХ ст. потенціал зростання вікової структури фактичного населення України був нижчим від одиниці. Тобто якби рівень народжуваності в тодішньому населенні та його стабільному еквіваленті моментально впав до рівня простого відтворення, то після досягнення обома популяціями стану стаціонарності, чисельність, отримана з фактичного населення, була б нижчою за ту, що могла б бути за умови початкової стабільної вікової структури.

У ХХ ст. потенціал зростання був переважно вищим від одиниці (рис. 1). Пояснення цьому явищу можна знайти, розглянувши, на які роки припадали екстремальні значення цього показника. Цими роками є періоди найбільших демографічних катастроф: воєн і голоду, а також соціально-економічної кризи кінця ХХ ст. Суть у тому, що різке зниження народжуваності та зростання смертності в ці періоди зумовлює відповідну зміну вікової структури стабільного еквіваленту. Тобто вікова структура стабільного населення, еквівалентного режиму відтворення певного календарного періоду, стає такою відразу. Фактичне ж населення несе в собі «спадщину» попередніх періодів, ту саму «інерцію», якщо порівнювати з фізичними системами.

Рис. 1. Потенціал зростання населення України

Джерело: обчислено автором за даними О.П. Рудницького.

Рис. 2. Фактичне і стабільне населення України в окремі роки, жінки

Джерело: обчислено автором за даними О.П. Рудницького.

На загал, С.І. Пирожков був правий і динаміку потенціалу зростання населення України в 1896--1970 рр. можна грубо описати як дугоподібну [7, с. 119], але щорічні коливання потенціалу зростання в цей період дуже значні -- вони змінюються подекуди на 17--20 %. З середини 1960-х до середини 1980-х потенціал зростання населення України поступово наблизився до одиниці (рис. 1), що означало зближення фактичної вікової структури та її стабільного еквіваленту (рис. 2).

Проте різке зниження народжуваності та зростання смертності в 1990-х знову спричинили зростання інстабільності вікової структури населення України. В 1999--2001 рр. потенціал зростання вікової структури України досяг майже 2 (рис. 1). Зауважимо, що така величина не означає, що демографічна криза 1990-х була гіршою за попередні. Справа в тому, що в цей період, на відміну від попередніх, зміни в народжуваності щорічно йшли в одному напрямі -- в бік зменшення. Це щоразу відхиляло стабільний еквівалент вікової структури все далі, а фактична вікова структура його не могла наздогнати. Це твердження можна проілюструвати динамікою коефіцієнта природного приросту стабільного населення. Від'ємні значення цього коефіцієнта після воєн і голоду невдовзі поверталися до додатних величин (рис. 3). Демографічна криза кінця ХХ ст. хоч і не така глибока, як попередні, але більш тривала. Аналогом цього процесу є маятник, який щоразу далі відхиляють від точки рівноваги, тоді як у попередні кризові періоди його досить швидко «відпускали».

На початку ХХІ ст. відбулася певна стабілізація та навіть з'явились ознаки покращення в природному русі населення України. Це призвело до того, що структура фактичного населення почала «наздоганяти» свій стабільний еквівалент і потенціал зростання почав знижуватися (рис. 1).

Аналіз виокремлених вище періодів показує, що на величину потенціалу зростання сильніше впливає динаміка народжуваності. Наприклад, потенціал зростання нижче одиниці в 1864 р. був зумовлений зростанням народжуваності (рис. 4) та зростанням чисел народжених у 1860-х рр. Так у першій половині 1860-х число народжених дівчат становило близько 400 тис. і більше осіб, тоді як у попередні роки ніколи 400 тис. не досягало і коливалося близько 350 тис.

Роки

Рис. 3. Коефіцієнт природного приросту стабільного населення України

Джерело: обчислено автором за даними О.П. Рудницького.

Роки

Рис. 4. Брутто- і нетто-показники відтворення населення України

Джерело: обчислено автором за даними О.П. Рудницького.

Це зумовило нижчу частку жінок у віці від 2 до 29 років (рис. 2) у фактичному населенні порівняно з теоретичним еквівалентом. Крім зростання показника сумарної народжуваності, в другій половині ХІХ ст. зростає і нетто-показник відтворення, який у середині 1880-х досягає величини близько 2 (рис. 4).

Різке падіння народжуваності в 1915--1917 рр., порівняно з попереднім періодом (рис. 4), призвело до формування вікової структури теоретичного населення в 1917 р., яка значно відрізнялась від фактичної (рис. 2). В наступні роки, до середини 1920-х, відбувалося зближення фактичної та стабільної вікової структури (рис. 1).

У 1933 р. внаслідок масового голоду і викликаного ним зростання смертності сталося значне розбалансування режиму відтворення та вікової структури фактичного населення. Середня очікувана тривалість життя при народженні для жінок України тоді склала близько 11 років, а коефіцієнт природного приросту стабільного населення впав до --6 % (рис. 3). Це сформувало дуже специфічну вікову структуру стабільного населення (рис. 2). Функція дожиття з віком падала настільки швидко, що створила заглиблення на віковій структурі стабільного населення в районі 10-річного віку (рис. 2), а чистий показник відтворення в 1933 р. досяг 0,17 дівчинки на 1 жінку в момент народження (рис. 4). Відповідно, чисельність жінок фактичного населення більша за теоретичний еквівалент до 29 років, що і дає потенціал зростання близько 1,4--1,6 (рис. 1).

Після 1945 р. потенціал зростання мав тенденцію до зниження, оскільки народжуваність змінювалася мало, а смертність до середини 1960-х знижувалася, після чого повільно зростала. Внаслідок цього коефіцієнт природного приросту стабільного населення коливався близько нуля (рис. 3). В будь-якому разі природний рух зазнавав порівняно мало впливів, і фактична вікова структура прямувала до стабільної (рис. 1). В 1986 р. після деякого зростання народжуваності та зниження смертності вікові структури фактичного і стабільного населень майже зрівнялися (рис. 2), що і передбачав С.І. Пирожков [7, с. 119].

Найбільше відхилення фактичної вікової структури від стабільного еквіваленту відбулося в 1999--2001 рр., про що вже було згадано при розгляді рис. 1. На рис. 2 видно причину такого екстремального відхилення: фактична вікова структура несла в собі «інерцію» значно більш високої народжуваності попередніх десятиліть. Фактична вікова структура переважає свій стабільний еквівалент в усіх вікових групах до 51 року (рис. 2), тобто по всьому профілю як наявних, так і потенційних генеративних ресурсів. У 2013 р. склалася ситуація, коли різких однонаправлених змін у режимі відтворення вже давно не спостерігалося, тому вікова структура фактичного населення та його стабільного еквіваленту зблизилися (рис. 2), що призвело до наближення потенціалу зростання до одиниці (рис. 1).

Висновки

Вікова структура населення зберігає потенціал зростання під час різких погіршень у режимі відтворення населення і є самостійним важливим чинником популяційної динаміки. З цього випливає важливість знання про актуальний стан розподілу населення за віком. Основною причиною зміни величини потенціалу зростання за рахунок вікової структури є різкі короткотермінові або тривалі однонаправлені зміни в режимі відтворення, внаслідок чого стабільний еквівалент істотно відхиляється від фактичної вікової структури. У подальших дослідженнях можна звернути увагу на взаємозв'язок потенціалу зростання вікової структури та показників інстабільності, а також більш детально вивчити повікову структуру потенціалу зростання -- внесок наявних і потенційних генеративних ресурсів.

Подяки. Я дякую науковому співробітнику ІДСД ім. М.В. Птухи НАН України О.П. Рудницькому за надані статистичні матеріали, а також доценту кафедри Дослідження операцій Київського національного університету імені Тараса Шевченка канд. фіз.-мат. наук, О.В. Мариничу за допомогу у розрахунках.

Література

населення демографічний криза

1. Vincent P. Potentiel d'accroissement d'une population stable // Journal de la Sociйtй de Statistique de Paris. - 1945. - 86. - P. 16-29.

2. FisherR.A. The actuarial treatment of official birth records // The Eugenics Review. - 1927. - 19. - P 103-108.

3. Bourgeois-Pichat J. The Concept of a Stable Population: Application to the Study of Populations of Countries with Incomplete Demographic Statistics. // Population Studies. - No. 39, ST/SOA/Series A/39. - New York : United Nations, 1968. - 237 p.

4. Keyfitz N. On the Momentum of Population Growth // Demography. -1971. - 8, No 1. - P 70-80.

5. PotterR.G., Wolowyna O., KulkarniP.M. Population Momentum: A Wider Definition Population Studies -1977. - 31, No. 3. - P 555-569.

6. Эдиев Д.М. Демографические потенциалы. Теория и приложения. - М. : МАКС Пресс, 2007. - 348 с.

7. Пирожков С.И. Демографические процессы и возрастная структура населения. - М. : Статистика, 1976. - 136 с.

8. Андреев Е.М., Пирожков С.И. О потенциале демографического роста // Население и окружающая среда / [Д.И. Валентей, Д.Л. Бронер, Л.Е. Дарский, А.Я. Кваша, РС. Ротова, В.С. Стешенко, Б.С. Хорев]; Гл. ред. Д.И. Валентей. - М. : Статистика, 1975. - С. 52-67.

REFERENCES

1. Vincent, P (1945). Potentiel d'accroissement d'une population stable. Journal de la Societe de Statistique de Paris, 86, 16-29 [in French].

2. Fisher, R.A. (1927). The actuarial treatment of official birth records. The Eugenics Review, 19, 103-108 [in English].

3. Bourgeois-Pichat, J. (1968). The Concept of a Stable Population: Application to the Study of Populations of Countries with Incomplete Demographic Statistics. Population Studies, 39, ST/SOA/Series A/39. New York: United Nations [in English].

4. Keyfitz, N. (1971). On the Momentum of Population Growth. Demography, 8, 1, 70-80 [in English].

5. Potter, R.G., Wolowyna, O. & Kulkarni, PM. (1977). Population Momentum: A Wider Definition. Population Studies, 31, 3, 555-569 [in English].

6. Ediev, D. (2007). Demograficheskie potentsialy. Teoriya i prilozheniya [Demographic Potentials. Theory and Applications]. Moscow: MAX Press [in Russian].

7. Pyrozhkov, S. (1976). Demograficheskie protsessy i vozrastnaya srtuktura naseleniya [Demographic processes and age structure of population]. Moscow: Statistika [in Russian].

8. Andreev, E. & Pyrozhkov, S. (1975). Opotentsiale demograficheskogo rosta. [AboutDemographic Growth Potential. Population and Environment]. D. Valentey (Ed.). Moscow: Statistika [in Russian].

Размещено на Allbest.ru