Розвиток механізмів державно-приватного партнерства у сфері природогосподарювання в умовах децентралізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумський державний університет

Сумський національний аграрний університет

РОЗВИТОК МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СФЕРІ ПРИРОДОГОСПОДАРЮВАННЯ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Мішеніна Наталія Вікторівна, канд. екон. наук, доцент,

Доцент кафедри економіки та бізнес-адміністрування,

Ярова Інесса Євгенівна, канд. екон. наук, доцент кафедри економіки,

Мішеніна Галина Анатоліївна, канд. екон. наук, доцент кафедри управління

Анотація

державний приватний партнерство природогосподарювання

У статті концептуально обґрунтована сутнісно-змістовна основа застосування механізмів державно-приватного партнерства (ДПП) у системі раціоналізації природогосподарювання на підприємницьких засадах в умовах децентралізації територіального розвитку. Визначено принципи формування та реалізації механізмів ДПП стосовно раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища, а також окреслено основні переваги їх застосування. Охарактеризовано основні механізми (форми) партнерських взаємовідносин між державою (територіальною громадою) та бізнес-підприємницькими структурами у контексті капіталізації регіональних природних ресурсів. Обґрунтовано необхідність досягнення еколого-економічної самодостатності природогосподарювання на рівні територіальних громад.

Ключові слова: природогосподарювання, державно-приватне партнерство, механізм, природні ресурси, природний капітал, підприємництво, децентралізація, еколого-економічна самодостатність природогосподарювання територіальних громад.

Аннотация

Н.В. Мишенина, канд. экон. наук, доцент, доцент кафедры экономики и бизнес-администрирования, Сумский государственный университет (г. Сумы, Украина);

И.Е. Яровая, канд. экон. наук, доцент кафедры экономики, Сумский национальный аграрный университет (г. Сумы, Украина);

Г.А. Мишенина, канд. экон. наук, доцент кафедры управления, Сумский государственный университет (г. Сумы, Украина)

Развитие механизмов государственно-частного партнерства в сфере природохозяйствования в условиях децентрализации

В статье концептуально обосновано сущностно-содержательную основу применения механизмов государственно-частного партнерства (ГЧП) в системе рационализации природохозяйствования на предпринимательских началах в условиях децентрализации территориального развития. Определены принципы формирования и реализации механизмов ГЧП в отношении рационального использования природных ресурсов и охраны окружающей среды, а также обозначены основные преимущества их применения. Охарактеризованы основные механизмы (формы) партнерских взаимоотношений между государством (территориальной общиной) и бизнеспредпринимательскими структурами в контексте капитализации региональных природных ресурсов. Обоснована необходимость достижения эколого-экономической самодостаточности природохозяйствования на уровне территориальных общин.

Ключевые слова: природохозяйствование, государственно-частное партнерство, механизм, природные ресурсы, природный капитал, предпринимательство, децентрализация, эколого-экономическая самодостаточность природохозяйствования территориальных общин.

Annotation

N.V. Mishenina, Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Economics and Business Administration, Sumy State University (Sumy, Ukraine);

I.Ye. Yarova, Candidate of Economic Sciences, Associate Professor of the Economics Department, Sumy National Agrarian University (Sumy, Ukraine);

H.A. Mishenina, Candidate of Economic Sciences, Associate Professor of the Management Department, Sumy State University (Sumy, Ukraine)

Development of mechanisms of public-private partnership in the sphere of nature management in conditions of decentralization

The aim of the article. The aim of this article is deepening the theoretical and conceptual foundations from the perspectives of formation of organizational and economic mechanisms of public-private partnership (PPP) in the system of business nature economy in conditions of decentralization.

The results of the analysis. Conceptually substantiated content of the mechanisms of public-private partnership (PPP) in the rationalization of environmental management on the entrepreneurial bases in the context of decentralization of territorial development has been considered in this article.

Nature economy as a system of the entrepreneurial approach to rationalizing the use of natural and resource potential (natural capital) on ecological and economic principles is considered as a set of actions and activities of economic entities to implement the productive processes of reproduction, adoption and realization of the most effective economic solutions concerning the complex and integrated use of natural resource potential to meet and satisfy individual, business and social requirements and needs in raw materials, social and environmental functions of natural resources with minimal costs on the principles of sustainable and ecosystem nature management.

Public-private partnership in the sphere of nature management has been regarded as a complete system of organizational and economic forms of economic methods and tools of management of partnerships between government (including local communities) and businessstructures regarding the use and reproduction of state (municipal) natural capital that provides coordination of environmental, social and economic interests of businesses through a balanced and responsible distribution of spheres of management, control, risks and results between business partners in the system of nature management on the long term and strategic platform. This definition has certain features which are as follows: public-private partnership is considered as a mechanism with the certain integrated function which should provide coordination of environmental and economic interests of businesses and resolves different conflicts; public-private partnership must take into account modern principles of decentralization of the nature economy; also it takes into account current trends concerning capitalization of natural resources.

The principles of the formation and implementation of public-private partnership mechanisms in relation to the rational use of natural resources and environmental protection have been defined, and the main advantages of their application have been indicated. The main mechanisms (forms) of partnership between the state (territorial community) and business-entrepreneurial structures in the context of capitalization of regional natural resources have been characterized. The necessity of achieving ecological and economic self-sufficiency of nature management at the level of territorial communities has been substantiated.

Conclusions and directions of further researches. In terms of institutional changes in the direction of power decentralization, local government reforms, which cause the effective participation of local communities in the implementation of nature economy and redistribution of natural resources, the development of mechanisms of public-private partnership is updated. State (municipal) ownership of natural resources and lack of estimate-budget financing of natural-economic and environmentally oriented infrastructure objects, socio-environmental and economic problems of regional nature economy lead to the use of a wide range of existing forms and mechanisms of public-private partnership. The development of PPP in the nature economy (nature management) is a necessary foundation of ecological and economic sustainability of territorial communities.

Further research on this issue should be directed to specification and detailization of public-private partnership mechanisms taking into account the specificity of organizations and environmental projects, natural capital and strategic objectives of the nature economy in conditions of decentralization.

Keywords: nature management, nature economy, public-private partnership, mechanism, natural resources, natural capital, entrepreneurship, decentralization, ecological and economic self-sufficiency of nature management of territorial communities.

Постановка проблеми у загальному вигляді

В умовах децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування перспективним та стратегічним напрямом реалізації принципів сталого розвитку, методології «зеленої» економіки у сфері регіонального природогосподарювання повинне стати широке застосування механізмів та моделей розвитку державно-приватного партнерства (ДПП) для вирішення фінансово-економічних та інвестиційних проблем функціонування природно-ресурсних об'єктів державної та комунальної власності. Механізми реалізації проектів ДПП набули найбільшого поширення у галузях інфраструктурного характеру. Менше вони задіяні у сфері раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища [1; 2].

ДПП повинне стати одним з найбільш ефективних інститутів (механізмів, форм) співробітництва між державним і приватним сектором у природно-ресурсній сфері, оскільки ця співпраця заснована на існуючому визнанні факту, що обидві сторони можуть отримувати вигоди від об'єднання фінансових ресурсів, технологій і управлінських знань у напрямку забезпечення збалансованого використання природних ресурсів, їх капіталізації, а також екосистемного розвитку територіальних природно-господарських комплексів.

Усе це актуалізує необхідність удосконалення господарського механізму природогосподарювання, зорієнтованого на суттєвий розвиток механізмів ДПП у природноресусній сфері на рівні територіальних громад в умовах децентралізації влади.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Необхідно констатувати, що на сьогодні вітчизняними та зарубіжними науковцями сформовано загальну теоретико-концептуальну та методичну платформу розвитку ДПП [1-7]. Досвід багатьох країн свідчить про успішну реалізацію проектів ДПП у таких секторах економіки, як енергетика, транспорт, телекомунікації, водопостачання та водовідведення [8-10].

Аналіз теоретико-методичних основ розвитку ДПП у природно-ресурсній сфері свідчить, що цей механізм природокористування вимагає більш системного розгляду щодо методології його застосування, оскільки має певною мірою фрагментарний характер. Так, наприклад, у працях [11-13] визначено форми ДПП в окремих галузях - лісовому, водному та сільському господарствах. У статті [14] досліджено партнерські взаємовідносини між державою і бізнесом в контексті формування інвестиційної привабливості об'єктів екологічної інфраструктури.

У сучасних умовах децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування в статтях [11; 15] акцент робиться на інституціональному забезпеченні розвитку ДПП у сфері природокористування в контексті існуючих прогалин у цьому питанні відповідно до Закону України «Про державно-приватне партнерство» (2010 р.) [16].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми

Формування теоретико-концептуальних положень та методичних рекомендацій щодо особливостей формування та розвитку державно-приватного партнерства в природно-ресурсній сфері вимагає подальших системних досліджень стосовно його сутнісно-змістовної основи, форм та механізмів реалізації у контексті сучасної методології раціоналізації природогосподарювання в умовах децентралізації.

Метою статті є поглиблення теоретико-концептуальних положень щодо формування організаційно-економічних механізмів розвитку ДПП у системі підприємницького природогосподарювання в умовах децентралізації.

Викладення основного матеріалу

Перш за все, необхідно відмітити, що виникнення та розвиток ДПП є результатом пошуку нових форм та методів державного управління та регулювання, що були обумовлені значними структурними зсувами в напрямку лібералізації господарювання, децентралізації та приватизації [17]. Визначальні причини, які обумовлюють розвиток інституціональної системи та механізмів ДПП в різних сферах господарювання (зокрема природно-ресурсній) такі: усвідомлення факту, що приватний і державний сектори мають унікальні характеристики, які забезпечують їм перевагу у суспільно важливих сферах господарювання (зокрема соціально-екологічних); зміна підходу до розуміння функцій влади в умовах децентралізації, зокрема усвідомлення необхідності передачі їх частини приватному сектору як більш мобільному й ефективному стосовно використання ресурсів, зокрема державного природного капіталу.

Необхідно зазначити, що у світовій практиці поняття «державно-приватне партнерство» в основному розглядається в двох значеннях [3]: по-перше, це система відносин держави і бізнесу, яка широко використовується як інструмент національного, міжнародного, регіонального, міського, муніципального економічного і соціального розвитку; по-друге, це конкретні проекти, які реалізуються спільно державними органами і приватними компаніями на об'єктах державної та муніципальної власності. Згідно з визначенням Європейської комісії (2003 р.) державно-приватне партнерство також характеризується як передання приватному сектору частини повноважень, відповідальності та ризиків щодо реалізації інвестиційних проектів, які традиційно впроваджувалися чи фінансувалися публічним сектором [9].

Згідно проведеної в праці [18] систематизації науково-методичних підходів до трактування поняття «державно-приватне партнерство» ця дефініція розглядається як форма, співробітництво, інститут, а також угода, і не характеризується як механізм. Проведений аналіз дозволив зробити висновок, що найбільш узагальнено ДПП стосовно сфери природогосподарювання можна визначити як юридично оформлену на певний термін взаємовигідну співпрацю органів і організацій державної влади (державних структур) та бізнес-підприємницьких структур відносно природно-ресурсних об'єктів, а також об'єктів природоохоронної (екологічної) інфраструктури. Таке партнерство передбачає розподіл відповідальності, ризику та результатів між партнерами з метою найбільш ефективної реалізації проектів у сфері природогосподарювання, що мають важливе державне, регіональне і суспільне значення.

Авторами цього дослідження сакцентовано увагу на узагальненні і розвитку концептуальних основ застосування механізмів ДПП саме в системі природогосподарювання. Існуюча соціально-екологічна парадигма переходу від природокористування до природогосподарювання [19-21] повинна знайти своє відображення у механізмах реалізації ДПП, оскільки розвиток його організаційно-економічних форм найбільш повно проявляється саме у природогосподарюванні. Природогосподарювання як система підприємницького підходу до раціоналізації використання природно-ресурсного потенціалу (природного капіталу) на еколого-економічних засадах - це сукупність дій та заходів суб'єктів господарювання, спрямованих на здійснення продуктивної організації відтворювальних процесів, прийняття та реалізацію найбільш оптимальних економічних рішень щодо комплексного та інтегрованого використання природно-ресурсного потенціалу капіталу для задоволення індивідуальних, комерційних та суспільних потреб у сировинних та соціально-екологічних функціях природних ресурсів з мінімальними витратами на принципах збалансованого та екосистемного управління природокористуванням. Згідно існуючої структуризації природогосподарювання, проекти державно-приватного партнерства можуть бути націлені на вирішення соціо-еколого-економічних проблем територіальних громад за такими напрямками: природоосвоєння, природокористування, природоспоживання, природовідтворення, природоперетворення, природооблаштування, природовідновлення, природовідтворення, природоохорона, природотворчість, природоінтелектуалізація, природоодухотворення, природопізнання. Розширення напрямів реалізації проектів ДПП визначає необхідність удосконалення організаційно-економічних, еколого-економічних та громадських механізмів управління природогосподарюванням.

З позиції «механізминного» розуміння ДПП необхідно сказати, що партнерські взаємовідносини між державою (територіальною громадою) та бізнес-підприємницькими структурами відносно раціоналізації використання природного капіталу - це, перш за все, суспільні відносини, що виникають між функціональними суб'єктами природогосподарювання і охоплюють сферу виробництва, обміну, розподілу та споживання природних благ. За своїм характером вони є організаційно-економічними, а отже, механізм державно-приватного партнерства у сфері природогосподарювання, виступаючи формою прояву цих відносин, є за змістом організаційно-економічним. Механізм управління певного спрямування повинен відповідати цілям, завданням і специфіці об'єкта управління, враховувати реальні умови здійснення управлінської діяльності та забезпечувати необхідну гнучкість до змін зовнішнього і внутрішнього середовища [22, с. 76].

Отже, державно-приватне партнерство у сфері природогосподарювання нами розглядається як цілісна система організаційно-економічних форм, економічних методів та інструментів управління партнерськими взаємовідносинами між державними (зокрема територіальними громадами) та бізнес-підприємницькими структурами стосовно використання та відтворення державного (комунального) природного капіталу, що забезпечує узгодження екологічних, соціальних та економічних інтересів суб'єктів господарювання шляхом збалансованого та відповідального розподілу сфер управління, контролю, ризиків та результатів між партнерами підприємницького природогосподарювання на довгостроковій та стратегічній платформі. Сформоване нами визначення має певні особливості, які полягають у наступному: державно-приватне партнерство розглядається як механізм, інтегрована функція якого полягає в узгодженні еколого-економічних інтересів суб'єктів господарювання та вирішення протиріч, що виникають; враховуються сучасні принципи децентралізації природогосподарювання; враховуються сучасні тенденції щодо капіталізації природних ресурсів.

Загалом формування та розвиток механізмів ДПП у природогосподарюванні має ґрунтуватися на таких основних принципах, які сформовано з урахуванням базових, задекларовано в Законі України «Про державно-приватне партнерство» (далі Закон):

1. Законність та інституціональність. Створення партнерств у форматі, який визначається чинним законодавством та іншою нормативно-правовою базою. Зокрема відповідним Законом передбачається: рівність перед законом усіх партнерів; узгодження отримання взаємної вигоди; незмінність договірних відносин та визнання партнерами прав і обов'язків, передбачених національним законодавством.

2. Прозорість. Надання державними структурами повної еколого-економічної, фінансової інформації щодо розвитку природогосподарського сектора інвесторам, концесіонерам, усім зацікавленим сторонам (стейкхолдерам), зокрема громадським організаціям.

3. Змагальність. Створення рівних умов щодо залучення до партнерства для всіх потенційних приватних партнерів через створення тендерів, аукціонів природних ресурсів тощо. У Законі передбачається визначення приватного партнера на конкурсних засадах.

4. Відповідальність та підзвітність. Економічно-правова, соціальна, соціально-екологічна відповідальність усіх партнерів перед громадськістю. Відповідальні взаємні зобов'язання, які визначені в договірному порядку, є необхідною умовою функціонування ДПП, що повинна передбачати підзвітність.

5. Зрозумілість і передбачуваність. Зрозумілість формулювання умов партнерства через механізм договірних відносин у системі кооперованих зв'язків, забезпечення можливості їх виконання без суттєвих змін в організаційно-інституціональному середовищі.

6. Урахування галузевої специфіки. Проекти ДПП екологічного спрямування повинні враховувати особливості використання та капіталізації природних ресурсів, специфіку функціонування об'єктів природоохоронної (екологічної) інфраструктури.

7. Економічна та фінансова сталість. Визначається фінансово-економічними параметрами використання природного капіталу, рівнем споживання товарів, робіт та послуг, що створюються в результаті партнерства у сфері природогосподарювання, а також позитивними наслідками в інших галузях.

8. Гнучкість. Забезпечення можливості швидкого підприємницького реагування на еколого-економічні проблеми використання та відтворення природного капіталу, а також можливості капіталізації природних ресурсів.

9. Соціальна рівноправність. Це стосується забезпечення рівноправного доступу всіх громадян (особливо вразливих прошарків населення) до екосистемних послуг. Це особливо стосується рекреаційних водних та лісових об'єктів. Створення умов для залучення до процесу планування та реалізації ДПП у сфері природогосподарювання, перш за все, територіальних громад, а також різних суспільних груп населення, некомерційних організацій.

В економічній літературі виділяються різні форми та моделі державно-приватного партнерства [4; 9; 12; 17]. При цьому необхідно наголосити, що їх перелік не є остаточно вичерпним. Стратегічні партнерства між державними та підприємницькими структурами і класифікації форм державно-приватного партнерства постійно вдосконалюються. Так, В.Г. Варнавський, вказує на те, що державно-приватне партнерство (ДПП) має досить широкий спектр форм, та відносить до них різноманітні контракти, які держава надає приватним організаціям на виконання робіт і надання суспільних послуг, на управління та постачання різноманітної продукції для державних потреб; контракти з технічної допомоги; орендні (лізингові) відносини, що виникають у зв'язку з передачею державою в оренду приватному сектору своєї власності (будівель, споруд, виробничого устаткування) та угоди про розподіл продукції; державно-приватні підприємства; концесії [17]. Згідно з чинною правовою базою в Україні і, як свідчить практика господарювання, основними формами державно-приватного партнерства є: контракти на надання послуг, концесії, фінансовий лізинг, оренда, спільні підприємства (державно-приватні) та угоди про розподіл продукції [9].

Узагальнюючи існуючий досвід розвинених країн у сфері використання моделей партнерських відносин між державним та приватним сектором, можна зробити висновок, що державно-приватне партнерство реалізується у різних формах залежно від способу участі в ньому, а також власнісного статусу об'єкта договору, розподілу ризику, тривалості співпраці. Згідно з [23] виділяються п'ять основних моделей ДПП: проекти, що здійснюються «із зеленого поля»/«з нуля» (greenfield projects); «відділення активів» (divestiture); концесії (concession); контракт на управління/аутосоринг (management and outsourcing contracts); лізинг.

При цьому в рамках кожної моделі можуть використовуватися різноманітні форми державно-приватного партнерства залежно від конкретних умов потенційного проекту та галузевої специфіки.

Необхідно констатувати, що ДПП є альтернативою приватизації природних ресурсів державної та комунальної власності, оскільки об'єднує переваги державного та приватного секторів, зокрема такі: соціальну та екологічну відповідальність; громадську підзвітність і пріоритетність дотримання екологічних стандартів у підприємницькому природогосподарюванні; підприємницький підхід до формування фінансових ресурсів, використання інноваційних технологій в управлінні факторами виробництва.

Визначальні переваги, які отримують державний та приватний сектор у разі ефективного функціонування цивілізованої системи державно-приватного партнерства в сфері природогосподарювання, наведені в табл. 1.

Зазначимо, що характерною особливістю сфери природогосподарювання є те, що інфраструктурні об'єкти соціально-екологічного спрямування та природні ресурси перебувають в основному в державній чи комунальній власності, а також істотно обмежені в господарському обороті, виходячи з цільового їх призначення. Держава (територіальна) громада як правило, не здатна самостійно організувати прибутковий бізнес у природно-господарьскому секторі економіки,

і при цьому вона обмежена в фінансово-виробничих ресурсах. Дефіцит бюджету регіонального розвитку не дозволяє забезпечити належну фінансово-економічну основу збалансованого природгосподарювання та екосистемного управління природним капіталом.

Таблиця 1

Переваги механізмів державно-приватного партнерства у сфері природогосподарювання (розроблено авторами на основі [1-4; 7; 9]

Основні форми (механізми) реалізації ДПП у сфері природогосподарювання (розроблено авторами на основі [2-4; 9;12; 25; 26])

Ні держава, ні приватний сектор, ні некомерційні структури самостійно (відокремлено) не здатні досягти пріоритетних різнопланових (інколи суперечливих) цілей природогосподарювання на рівні територіальних громад, що відповідають принципам державної аграрної, лісової та екологічної політики. Це передбачає, наприклад, формування територіально-виробничих міжгалузевих агролісомеліоративних комплексів, природно-індустріальних комплексів, екологоресурсних кластерів та ін. Так, під еколого-ресурсним кластером дематеріалізації регіонального розвитку розуміється географічна поліцентрична агломерація взаємозалежних та визначаючих принципи екологічного регулювання потоків матеріально-сировинних ресурсів суб'єктів природогосподарювання, які інтегровані у напрямку вирішення на конкретній території соціально-еколого-економічних проблем дематеріалізації виробництва та споживання, що посилює конкурентні переваги окремих суб'єктів, а також кластера в цілому [28, с. 248].

Існує достатньо широкий спектр механізмів (моделей) ДПП, які визначають основні фази співпраці щодо створення, володіння, управління та передачі господарських об'єктів [4]. Так, система (механізм) ВОТ (Build, Operate, Transfer - будівництво - експлуатація/управління - передачаJ передбачає те, що об'єкт створюється за рахунок концесіонера, який після завершення будівництва отримує право експлуатації спорудженого об'єкта впродовж терміну, достатнього для окупності вкладених коштів. За його закінчення об'єкт передається державі. Концесіонер отримує правомочність використання, але не володіння об'єктом, власником якого є держава. Згідно системи BOOT (Build, Own, Operate, Transfer - будівництво - володіння - експлуатація/управління - передача) приватний партнер отримує право не тільки користуватися, а й володіти об'єктом упродовж терміну дії угоди, після чого він передається публічній владі.

Вважаємо за доцільне відмітити такий момент у формуванні механізмів ДПП: якщо одна із сторін не надає в проект фінансових, екологічних активів або не несе певного ризику, а також не створює перспектив зростання прибутку, то такий варіант взаємодії держави і приватного сектору навряд чи буде більш ефективним за існуючі в природогосподарському секторі прості форми взаємодії влади і бізнесу (наприклад, збору податків і витрати бюджетних коштів). Також треба зазначити, що спроби врахувати всі еколого-економічні та фінансові аспекти і варіанти можливого розвитку механізмів співпраці держави і бізнесу в сфері еколого-економічних відносин можуть призвести до появи дуже громіздких, складних і переобтяжених деталями господарсько-юридичних схем формування та розвитку ДПП. У Європі, наприклад, виникають течії стосовно захисту простоти контрактів: деяким конкурсам на право взяти в управління державні ліси не вдається залучити жодної заявки від приватного сектору через неможливість розрахувати прибутковість і скласти бізнес-план з урахуванням усіх накладених державою обмежень [29]. Отже, процес створення умов для розвитку державно-приватних партнерств у сфері природогосподарювання вимагає від усіх стейкхолдерів (перш за все, державних структур) процесу певної відповідальності та коректності, інноваційності та готовності йти на компроміси.

На закінчення необхідно зробити акцент на важливості інституціонального забезпечення розвитку природогосподарського підприємництва, адекватного принципам природогосподарювання. Природогосподарське підприємництво доцільно розглядати як продуктивну та відповідальну організацію процесів комбінування, мобілізації та консолідації ресурсів, а також чинників виробництва на інноваційній основі з метою максимального задоволення економічних, екологічних та соціальних потреб у різноманітних функціях природних ресурсів відповідно до принципів збалансованого природокористування. Підприємництво на еколого-економічних засадах реалізується у вигляді таких форм його організації: екологічноорієнтоване, екологічне та екосистемне підприємництво [30].

В умовах децентралізації екологічноспрямоване природогосподарське підприємництво в системі ДПП є основою, рушійною силою досягнення територіальною громадою еколого-економічної самодостатності регіонального природогосподарювання. Під еколого-економічною самодостатністю територіальних громад ми розуміємо їх здатність власною діяльністю організовувати відтворювальні процеси в сфері екологізації природогосподарювання для задоволення соціо-еколого-економічних потреб життєдіяльності. Безумовно, самодостатність обмежується фінансовою спроможністю територіальних громад, і це актуалізує розвиток механізмів ДПП у сфері природогосподарювання.

Висновки

В умовах інституціональних змін у напрямку децентралізації влади, реформи місцевого самоврядування, які обумовлюють ефективну участь територіальних громад у здійсненні природогосподарської діяльності та перерозподілі природних ресурсів (об'єктів, комплексів), актуалізується розвиток механізмів державно-приватного партнерства. Державна (комунальна) власність на природні ресурси та дефіцит кошторисно-бюджетного фінансування природно-господарських та екологічно спрямованих інфраструктурних об'єктів, а також необхідність вирішення соціо-еколого-економічних проблем регіонального природогосподарювання визначають використання якомога широкого спектру існуючих форм ДПП та відповідних механізмів. Розвиток ДПП у сфері природогосподарювання є необхідною основою забезпечення еколого-економічної самодостатності територіальних громад.

Подальші дослідження за цією проблематикою мають бути спрямовані на конкретизацію та деталізацію застосування механізмів ДПП з урахуванням специфіки організацій та екологічних проектів, природного капіталу та стратегічних цілей територіального природогосподарювання в умовах децентралізації.

Література

1. Ефимова Л.И. Некоторые модели государственно-частных партнерств: тенденции и зарубежный опыт [Електронний ресурс] / Л.И. Ефимова. Режим доступу: http://www.eatc.ru/rus/doc.id_71.book_1.php.

2. Запатрина И. Публично-частное партнерство в Украине: перспективы использования для реализации инфраструктурных проектов и предоставления публичных услуг / И. Запатрина // Экономика и прогнозирование. 2010. № 4 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrppp.com/images/stories/PPP_econ_forec_Zapatr_1.pdf.

3. Варнавский В. Г. Государственно-частное партнерство: теория и практика: учебное пособие / В. Г. Варнавский, А.В. Клименко, В.А. Королев и др. ; Гос. ун-т - Высшая школа экономики. М.: Изд. дом Гос. ун-та - Высшей школы экономики, 2010. 287 с.

4. Дерябнина М. Государственно-частное партнерство / М.Дерябнина // Вопросы экономики. 2008. № 8. С. 78-90.

5. Розвиток партнерства між місцевою владою та недержавним сектором у сфері надання громадських послуг: монографія / О.В. Берданова, В.М. Вакуленко, М.Д. Василенко та ін. ; за ред. Ю. П. Лебединського. Ужгород: Патент, 2003. 192 с.

6. Delmon J. Private sector investment in infrastructure / J. Delmon. Project Finance, PPP Projects and Risk. The World Bank and Kluwer Law International. 2009. P. 7.

7. Public-Private Partnerships in Infrastructure. Days 2008, December 15-18. 2008.Washington, D.C.: Edited by Periklis Saragiotis, PPP Program, World Bank Institute. Day 2.

8. Варнавский В. Г. Концессии в транспортной инфраструктуре: теория, практика, перспективы / В. Г. Варнавский. М.: ИМЭМО РАН, 2002. 189 с.

9. Досвід та перспективи впровадження державно-приватних партнерств в Україні та за кордоном / Б. Винницький, М. Лендьєл, Б. Онищук, П. Сегварі. К.: «К.І.С.», 2008. 146 с.

10. PPI Project Database. World Bank and PPIAF [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ppi.worldbank.org/explore/ppi.

11. Голян В. Сфера природопользования должна стать полигоном для внедрения институтов государственночастного партнерства / В. Голян // Економіст. 2013. № 2. С. 8-13.

12. Мішенін Є. Концептуальні засади розвитку механізмів державно-приватного партерства в лісоресурсній сфері / Є. Мішенін, Г. Мішеніна // Економіст. 2010. № 12. С. 23-26.

13. Хвесик М. Раціоналізація природокористування як вагомий чинник соціально-економічного піднесення та зміцнення енергетичної самодостатності територіальних громад в умовах децентралізації / М. Хвесик, В. Голян, С. Князєв // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://economics-of-nature.net/page/2015.

14. Рассадникова С.І. Концептуальне обґрунтування державно-приватного партнерства в контексті формування інвестиційної привабливості об'єктів екологічної інфраструктури / С.І. Рассадникова // Механізм регулювання економіки. 2012. С. 176-185.

15. Голян В. Державно-приватне партнерство як базова інституціональна передумова капіталізації природних ресурсів в умовах децентралізації / В. Голян // Економіст. 2014. № 9. С. 4-7.

16. Закон України «Про державно-приватне партнерство» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2010. № 40. Ст. 524.

17. Варнавский В.Г. Государственно-частное партнерство в России: проблемы становления / В.Г. Варнавский // Отечественные записки. 2004. № 6. С. 21-26.

18. Гриценко Л.Л. Концептуальні засади державно-приватного партнерства / Л.Л. Гриценко // Вісник Сумського державного університету. Серія «Економіка». 2012. № 3. С. 52-59.

19. Барякин В. От природоиспользования к природохозяйствованию: новая социально-экологическая парадигма [Електронний ресурс] / В. Барякин. Режим доступу: http://brennoe-i-vechnoe.narod.ru/01-85.html.

20. Мишенин Е.В. Концептуальные основы формирования экологически ориентированного механизма управления природохозяйствованием / Е.В. Мишенин // Економіст. № 3. 2012. С. 59-64.

21. Ярова І.Є. Лесохозяйствование как новая социо-эколого-экономическая парадигма / І.Є. Ярова // Механізм регулювання економіки. 2013. № 2. С. 45-52.

22. Екологоорієнтоване логістичне управління виробництвом: монографія / Є.В. Мішенін, 1.1. Коблянська, Т.В. Устік, І.Є. Ярова ; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. Є.В. Мішеніна. Суми: ТОВ «Друкарський дім «Папірус», 2012. 248 с.

23. Davies S. Private Finance Initiative (PFI) and Public Private Partnerships (PPPs): Definitions and Sources / S. Davies, P. Fairbrother. School of Social Science, Cardiff University. Working Paper Series, 2003. 139 р.

24. Вилисов М. Государственно-частное партнерство: политико-правовой аспект / М. Вилисов // Власть. 2006. № 7. С. 12-17.

25. Бистряков І.К. Капіталізація природних ресурсів: механізми залучення інвестицій у сталий розвиток / І.К Бистряков, В.В. Пилипів, О. Луців // Економіст. 2013. №10. С. 38-41.

26. Капіталізація природних ресурсів: монографія /за заг. ред. д-ра екон. наук, проф., академіка НАН України М.А. Хвесика. К.: ДУ ІЕПСР НАНУ, 2014. 268 с.

27. Бистряков І.К. Комплексна оцінка та управління природними ресурсами в кластерно-корпоративних формах господарювання / І.К. Бистряков, Д.В. Клиновий // Економіка, екологія, управління: збірник наукових праць Національного університету Державної податкової служби України. 2010. № 1. С. 302-309.

28. Мішеніна Н.В. Формування еколого-ресурсних кластерів як чинник дематеріалізації регіональної економіки / В. Мішеніна // Мотиваційні механізми дематеріалізаційних та енергоефективних змін національної економіки: монографія / за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. І.М. Сотник. Суми: Університетська книга, 2016. С. 246-254.

29. Ковальчук А.Н. Пути развития договорных отношений в лесном секторе: региональный аспект / А.Н. Ковальчук // Экономика, управление, общество: история и современность: мат. Седьмой всероссийской науч.-практ. конф. Хабаровск: Изд-во ДВАГС, 2009. С. 217-222.

30. Ярова І.Є. Інституціональні та еколого-економічні засади розвитку природо господарського підприємництва / Є. Ярова, Н.В. Мішеніна, О.М. Дутченко, Г.А. Мішеніна // Збалансоване природокористування. 2016. № 1. С. 21-29.

Размещено на Allbest.ru