Детермінанти формування інноваційної економіки в умовах модернізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕТЕРМІНАНТИ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЇ

О.В. Іваницька,

к. е. н., доцент НТУУ «КПІ»

Анотація

інноваційний економіка форсайт модернізаційний

В статті виявлені детермінанти та особливості формування інноваційної економіки в Україні. Проаналізовано інструменти довгострокового розвитку на основі диверсифікації і технології форсайта, які формують стратегію «модернізаційного маршруту» через аналіз цільових і інструментальних параметрів економіки в умовах модернізації.

Ключові слова: інноваційний розвиток, модернізація, трансформація, форсайт, цільові параметри.

Annotation

In the article determinants and formation features of Ukraine innovative economy are revealed. The tool of long-term development on the basis of a diversification and technology foresight are analyzed. They formed strategy of the “modernization course” through the analysis of target and tool parameters of economic dynamics in the modernization conditions are analyzed.

Вступ

З часів здобуття Україною незалежності, все більшої актуальності набуває модернізація її економіки, зокрема значну увагу зосереджено на можливості побудови інноваційної економіки. Безумовно, для досягнення результатів в цьому напрямку, Україні необхідна серйозна інституційна трансформація як економічної, так і політичної систем.

Теоретичне та практичне обґрунтування питань трансформації економіки України та інноваційної діяльності висвітлено у працях таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як Л.Абалкін, Л.Бесчасний, О.Бузгалін, О.Василик, Г.Волинський, А.Гальчинський, А.Гриньов, В.Гриньова, В.Геєць, А.Гриценко, М.Гуревичов, С. Ілляшенко, Б.Кваснюк, І.Лукінов, С.Мочерний, Ю.Пахомов, В. Панасюк, В.Радаєв, Ю.Ніколенко, М.Савлук, В.Семиноженко, А.Чухно, В.Федосов, С.Юрій, Ю.Яковець та інші.

Постановка задачі

Метою статті є визначення детермінант та особливостей формування інноваційної економіки в Україні в умовах модернізації.

Методологічною основою дослідження є основні положення економічної теорії, методи наукового пізнання. Зокрема, в процесі вирішення поставлених завдань використовувалися: абстрактно-логічний метод, метод порівняльних характеристик, методи аналізу та синтезу, метод економічного моделювання та прогнозування.

Результати

В умовах сучасного етапу авторитарної модернізації, тобто «модернізація зверху» мають бути сформовані інституційні основи не тільки інноваційного законодавства, але й основи, що забезпечують високу якість життя, створення сучасних демократичних інститутів і розвинутого громадянського суспільства. На другому етапі - «модернізація знизу», роль держави має бути мінімізована тільки підтриманням прав і свобод. Ініціатива повинна бути зосереджена у середнього класу, бо кінцевим результатом модернізації є підвищення рівня життя. Виходячи з цього, суб'єктами сучасної модернізації, на нашу думку, виступає молодь, яка прагне працювати в державному управлінні, особисто здійснювати модернізаційні перетворення.

Розвиток людського капіталу як рушійної сили модернізації та забезпечення інноваційного прориву - найважливіше інституційне завдання, що стоїть перед усіма країнами в умовах постіндустріального розвитку. Основними напрямами економічної модернізації в сфері підвищення якості людського капіталу є підвищення професійно-кваліфікаційного рівня населення та вдосконалення його економічної свідомості. Тому поряд з диверсифікацією, інноватізаціею, інформатизацією української економіки головною умовою модернізації є формування масиву суб'єктів (діячів) модернізації, що детермінує формування неоекономіки - економіки, заснованої на знаннях, які підвищують якість підготовки персоналу і, на цій основі, розширюють зайнятість висококваліфікованої робочої сили. Високий рівень освіти детермінує ефективність побудови інноваційної економіки і рішення двох суперечливих завдань:

1) забезпечення широкої освіченості та отримання професійної кваліфікації, включаючи оволодіння певним набором компетенцій, вмінь усіма громадянами країни, щоб вони були конкурентоспроможні на ринку праці;

2) виявлення, відбір та підготовка найбільш здібних кадрів, враховуючи специфічні здібності для різних областей діяльності.

Суб'єктний аспект аналізу економічних відносин з виявлення діячів модернізації показує, що в 1999-2005 рр.. основним «локомотивом» модернізації української економіки виступав великий бізнес (в тому числі олігархічний), а в сучасних умовах діячами модернізації стає достатньо широке коло великих корпорацій в тому числі - з державною участю, які в 90-х рр.. займали позиції «у другому ешелоні» - від переробки сировини до високих технологій. Вони вкладають значні кошти в розвиток, але в умовах кризи потребують підтримки держави. Виявлення діячів модернізації в структурі держави показує, що з боку держави реальними діячами модернізації можуть стати просунуті регіональні лідери, які прагнуть забезпечити умови для розвитку своїх регіонів та успішної їх інтеграції в глобальний ринок [4].

Світова глобальна криза останніх років загострила проблему комплексності модернізації усіх сфер суспільного життя - технологічної, економічної, соціальної. Це показало що українська економіка виявилася найбільш нестійкою з точки зору показників виробництва. Нестійкість створює серйозні загрози для довгострокового розвитку, тому вкрай необхідний пошук інструментів, що забезпечують його стабільність. Такими інструментами, на наш погляд, може бути модернізація на основі диверсифікації та технології форсайта, які формують стратегію «модернізаційного маршруту» на основі аналізу цільових та інструментальних параметрів динаміки економіки в умовах модернізації.

Форсайт - це система методів експертної оцінки стратегічних напрямів соціально-економічного і інноваційного розвитку, виявлення технологічних проривів, які можуть вплинути на економіку та суспільство у середньо- та довгостроковій перспективі. Тобто, це інструмент прогнозування (та, відповідно, формування) майбутнього, один з головних інструментів інноваційних економік у Європі, Америці та Азії. В традиційних «великих форсайтах» приймають участь тисячі експертів, а їх розробка займає декілька років. Відома російська оргацізація «Метавер» створила власний різновид форсайту - методику Rapid Foresight (RF), яка дозволяє отримати співставні за точністю прогнози за набагато менші терміни та без багатомільйонного бюджету. Основа цієї методики полягає у спільній роботі учасників на карті часу та роботу не з текстами, а з образами і схемами. Отже, відбувається швидке отримання достовірної карти розвитку галузі або проекту, що допомагає виявити основні загрози та можливості відповідного розвитку [6].

Цільові орієнтири модернізації національної економіки обумовлюють пошук відповідних інструментів для їх реалізації (табл. 1).

Таблиця 1

Цільові та інструментальні параметри трансформаційної економіки в умовах модернізації

При оцінці шляху розвитку модернізуючих трансформаційних економік також важливо враховувати специфіку їх суспільно-політичних та економічних систем. У трансформаційних економіках присутній ефект блокування, коли позитивні зміни не підтримуються більшістю діячів з причини переслідування своїх локальних інтересів [5]. З представлених специфічних рис трансформаційних економік випливають висновки про можливі шляхи подолання зазначених проблем.

По-перше, зняття та послідовне вирішення протиріч, характерних для трансформуючих економік, пов'язаних з пошуком і використанням унікальних конкурентних переваг країни, у тому числі і в інституціональній сфері.

По-друге, якщо такі переваги виявлені, починає працювати загальна схема, яка відповідає рекомендаціям Світового економічного форуму. Поряд з модернізацією інституційного середовища функціонування бізнесу, спрямованої на зниження загального рівня трансакційних витрат і підвищення ролі інститутів, які забезпечують захист власності і розвиток конкуренції, необхідна модернізація економічної та соціальної політики. Одна з її ключових цілей - диверсифікація економіки з урахуванням відповідної зовнішньоекономічної та промислової політики, політики регіонального розвитку та створення привабливого іміджу країни за кордоном.

По-третє, поступово формуються якісні інститути, які дозволяють економіці частково повернути втрачені у світовій кризі позиції. Відкрита економіка порівняно невеликої країни може успішно розвиватися, якщо вона включена в диверсифіковані міжнародні ланцюги створення доданої вартості. Специфічні ресурси, які містить така економіка, повинні використовуватися на рівні, близькому до межі виробничих можливостей, а підвищення ефективності, відповідно, означає наближення до неї.

Тому розробка стратегії як траєкторії зміни інститутів і економічної політики, що поєднує поточний стан з бажаним, стає необхідною умовою проведення модернізації та розробки напрямів підвищення конкурентоспроможності країни. Зважаючи на те, що конкурентоспроможність є комплексним явищем, необхідно формувати многофакторні конкурентні переваги, при цьому достаток традиційних факторів виробництва не є достатньою умовою довгострокового успіху. Визначальними умовами досягнення зовнішньої конкурентоспроможності країни виступають інновації та підвищення продуктивності використовуваних факторів виробництва. Більш того, з метою підвищення конкурентоспроможності України необхідний перехід до нової економічної політики, стрижнем якої є інноваційна стратегія.

Інерційний енергосировинний вектор розвитку показує позитивні тренди - підйом енергетики, зростання видобутку сировини в умовах індустріальної економіки. Тому формування сучасного, ефективного енергетичного сектора, створення високотехнологічних підприємств, які видобувають і переробляють сировину, також є безперечними пріоритетами України. Основу стратегічного вибору України складають технологічні інновації та диверсифікація, тому необхідні розробка обгрунтованої стратегіі дій, об'єктивний науковий сценарій вже існуючих варіантів та проектів розвитку суспільства і формування інтегральної програми системних інноваційних перетворень у всіх сферах суспільства [2]. Методологічного основою вибору технології ефективних інноваційних дій і способу модернізації суспільства є, на нашу думку, теорія цивілізацій, в першу чергу, в аспекті закономірностей інноваційно-технологічних циклів і криз і циклічності економічної динаміки цивілізацій. З точки зору теорії цивілізацій, модернізація є нелінійним процесом: вона включає цикли і кризи.

Наука і технологія - головні рушійні сили модернізації. Різке зростання ролі науки у перетворенні як технологічної основи цивілізацій, так і самих цивілізацій стало одним з основних підсумків індустріальної цивілізації і зумовило якісно новий етап у розвитку технологічної бази глобальної цивілізації, яка формується на основі підвищення якості людського капіталу в процесі модернізації системи освіти.

У розвинених країнах основна частина доданої вартості концентрується у сфері створення нових технологій. Виробництво переходить з IV технологічного укладу в V і навіть в VI уклади. Це свідчить про становлення інноваційної та інформаційної парадигм економічного розвитку, але далеко не у всіх країнах і секторах економіки. Безумовно, потужність і потенціал індустрії зросли, але разом з тим формується новий сегмент економіки (постіндустріальний, інформаційний, інноваційний, економіка знань та інші), який обслуговує той же індустріальний потенціал, а інформаційні технології - бізнес, підприємництво, фінансово-промисловий капітал. У розвинених країнах на частку передових або вдосконалених технологій припадає до 80% приросту ВВП з використанням машинної технології [4].

В умовах ринкової економіки сфера прямого і безпосереднього управління з боку держави господарськими процесами, включаючи процеси науково-технічного розвитку, має істотно менші масштаби, і його роль зводиться в більшості випадків до створення і підтримання умов для ефективтивної діяльності всіх працюючих на ринку суб'єктів. При цьому особливого значення набуває реалізація функції прогнозування, що пов'язано зі сукупністю таких факторів, як необхідність забезпечення на найближчий і віддалений періоди стійкого економічного зростання, потребами в опереджанні на ринку конкурентів і т.д. Найбільш ефективною технологією пропрогнозування стратегії розвитку виступає технологія форсайта. Хоча метою економічних досліджень, як правило, не є прогноз ймовірного розвитку ситуації на майбутнє, тим не менш, у даний час сформовано особливий напрямок - форсайт, тобто погляд у перспективу, процес систематичних спроб оцінити довгострокові перспективи науки, технологій, економіки і суспільства з метою визначення галузей стратегічних досліджень і виникаючих технологій широкого застосування, здатних принести найбільші соціально-економічні блага [7]. В рамках цієї нової технології прогнозування ставиться завдання підібрати для країни, регіону, сфери при кожному з декількох можливих варіантів лінію поведінки, які дозволяють з високою ймовірністю вписатися в процес світового розвитку на більш сприятливих умовах (рис. 1).

Рис. 1 Варіативність розвитку складних систем

У відповідності концепції форсайта основним завданням вважається досягнення конкурентоспроможності шляхом реалізації конкурентних переваг. Форсайт - це набір інтерактивних методів, призначених для оцінки довгострокових тенденцій світового економічного і соціального розвитку та виявлення пріоритетних напрямів вітчизняної інноваційної активності. Різноманітність варіантів майбутнього і його ймовірних структур корелює з широким колом методів форсайт-проектування: розробка сценаріїв, опитування Дельфі, побудова дорожніх карт, вибір критичних технологій та інші, а також їх комбінації.

Однією з найважливіших цілей форсайта виступає досягнення консенсусу між основними діячами по найважливішим стратегічним напрямкам розвитку шляхом організації їх постійного діалогу у рамках співпраці експертів, робочих груп, семінарів, конференцій тощо). Форсайт дозволяє країні позиціонувати себе на світовому ринку інновацій, тому головним акцентом реалізації технології форсайта при прогнозуванні стратегії економічного розвитку є конкурентоспроможність. Однак це завдання для розвиненої країни або такої, яка вже в певній мірі освоїла найновіші передові технології [6].

Для нестабільної економіки потрібно більш тісна координація минулого, теперешнього і майбутнього. При несприятливому інвестиційному кліматі та недовершеному ринку роль держави у прогнозуванні майбутнього і в його досягненні є більш значною. Більш того, для технологічно відсталих країн недостатньо використання окремих конкурентних переваг, необхідно шукати можливості переоснащення кожної галузі в рамках єдиного стратегічного плану.

До числа секторів, де Україна має такі переваги, відносяться: ракетно-космічна галузь, вугільна промисловість, металургія, машинобудування, телекомунікації, радіоелектроніка, автомобільна промисловість, енергетика, залізничний транспорт, суднобудування, фармацевтична промисловість, хімія полімерів та сільське господарство. Фінансування сформованої системи пріоритетів, відповідних прикладних досліджень і розробок, що створюють основу технологічного розвитку країни, здійснюється у відповідності з «Державною програмою економічного і соціального розвитку України на 2012 рік та основні напрями розвитку на 2013 і 2014 роки» [3].

Так званий «технологічний форсайт» спрямований на визначення початкових пріоритетів науково-технічного розвитку, що забезпечують з найбільшою ймовірністю підтримку високого рівня конкурентоспроможності країни на світовому ринку, якість життя населення, стійкий економічний розвиток в умовах очікуваного на найближчі 10-20 років розвитку ситуації в світі.

Оскільки інноваційний розвиток є інструментом підвищення конкурентоспроможності української економіки, то моделювання варіантів модернізаційної політики на основі використання форсайт-технологій, що забезпечують підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки, є необхідною умовою достовірності розроблюваних стратегій модернізації. Застосування технології форсайта показує, що довгостроковою стратегією розвитку, є підвищення технологічної інноваційності розвитку.

Одним з методів форсайт-технологій є дорожня карта, що представляє собою аналіз етапів переходу від поточного стану до фаз розвитку в довгостроковій перспективі за рахунок синхронного розвитку технологій, продуктів, послуг, бізнесу і ринку. Основною перевагою методу є вироблення узгодженого бачення довгострокових цілей розвитку галузі чи компанії. Дорожня карта інноваційного розвитку української економіки як інструмент визначення перспективних напрямків розвитку технологій і формування інноваційного ланцюжка «наука-виробництво-ринок» представлять собою сценарій формування системи цілеспрямованих дій по розширенню масиву діячів модернізації - підприємців-інноваторів, вчених, державних менеджерів на основі забезпечення довіри бізнесу до інноваційної політики держави та інноваційних підприємств, а також формування інституційно-правових основ переходу на інноваційний шлях розвитку (табл. 2).

Таблиця 2

Дорожня карта інноваційного розвитку української економіки в умовах модернізації

Складено на основі [1-3]

Оскільки власне інноваційність на відміну від імітаційних інновацій визначається наявністю відповідних аналогів на світових ринках, то експорт інноваційних компаній повинен підтримуватися державою, наприклад, через запровадження «зеленого митного коридору».

Наступним елементом формування інституціонального простору інноваційного розвитку виступає правова інституціоналізація так званої тимчасової монополії - об'єктивно обумовленого домінуючого положення інноватора, що вводить на ринок новаційний продукт. Безумовно, ця домінантність є тимчасовою, короткостроковою, оскільки зберігається лише до початку дифузії інновації іншими фірмами-імітаторами. З метою запобігання застосування штрафних санкцій з боку Антимонопольного комітету України, Законом України «Про інноваційну діяльність» має бути зафіксований термін існування тимчасової монополії, наприклад, протягом року компанія-інноватор може займати домінуюче положення на галузевому ринку без застосування штрафних санкцій.

Важливим фактором ефективного інституціонального середовища інноваційного підприємництва виступає також зняття відповідальності з компаній-інноваторів за скорочення зайнятості, обумовлене впровадженням інноваційних технологій. У цьому випадку необхідно законодавче закріплення за державою обов'язків щодо забезпечення працевлаштування працівників, вивільнення з інноваційних підприємств, через їх абсорбцію за рахунок нових інфраструктурних проектів держави, іншої галузевої політики. Нарешті, високий ступінь невизначеності ефективності впровадження інновацій, як і всього нового, обумовлює іноді отримання збитків у разі відсутності попиту. Для компенсації такого роду втрат інноваторів доцільно, на наш погляд, створення державних фондів компенсації втрат від невдалих інноваційних проектів.

Висновки

Таким чином, основними цілями розвитку української інноваційної економіки є підвищення конкурентоспроможності, забезпечення високої якості життя, створення сучасних демократичних інститутів і розвиненого громадянського суспільства. На наш погляд, ефективна стратегія досягнення цих цілей повинна передбачати: розширення приватної ініціативи та конкуренції; ефективну та соціальну промислову політику; налагоджену взаємодію бізнесу, держави і суспільства; підвищення якості інститутів (захищеність прав власності, незалежність і непідкупність суддів, зниження рівня корупції, зміцнення законності, поліпшення якості державного управління); забезпечення високого рівня людського капіталу; створення інноваційної економіки.

Пролонгування позитивних тенденцій, що складаються у модернізації української економіки, збільшення бюджетного фінансування у відповідності з еволюцією інституційного проектування, дозволяє спрогнозувати досить стійке зростання економіки навіть у ситуації зростання конкуренції при інкорпоруванні України у світове глобалізуюче господарство і в негативних умовах виходу з рецесії, які детермінуються фінансово-економічною кризою 2008 року.

Список використаних джерел

1) ЗУ «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» // ВВР, 2012, N 19-20, стр.166.

2) ЗУ «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» // ВВР, 2011, N4, стр.23

3) «Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2012 рік та основні напрями розвитку на 2013 і 2014 роки» // ВВР, 2011, N 39, стр. 399.

4) Левинсон А.Г. О среднем классе в конце прекрасной эпохи // Вестник общественного мнения, 2008, № 6, с. 53-64.

5) Рустамов Э. Принципы эволюционной модернизации переходных экономик // Вопросы экономики, 2009, № 6. С. 85.

6) Серегина С.Ф. Барышев И.А. Закономерно ли появление форсайта? // Форсайт. 2008, № 2. С. 5.

7) Martin, B. Research Foresight and the Exploitation of Science Base. L.: HSMO, 1993.

Размещено на Allbest.ru